Мовна компетентність

Романченко Тетяна Олександрівна

вчитель української мови та літератури

Ковтунівського навчально-виховного комплексу –

загальноосвітня школа І-ІІІ ступенів:

заклад дошкільної освіти

Шосткинської міської ради

Сумської області

Формування мовної компетентності учнів

на уроках української мови та літератури

в процесі впровадження сучасних технологій навчання

20-ті роки ХХІ ст. -  період переосмислення змісту системи освіти, зміни освітніх орієнтирів і кардинально нової якості життя. Усі виклики, які постають перед суспільством в процесі боротьби за власну свободу, гідність, ідентичність, відображаються і в освіті. Перед кожною людиною постають нові виклики часу, ключові з яких – збереження ментального і фізичного здоров’я, усвідомлення власної самоцінності, пріоритетів, формування компетенцій, які стануть базою для самостійності, мобільності, активної життєвої позиції особистості.

У ці нелегкі для нашої країни часи кожен прогресивний учитель особливо уважно ставиться до формування особистості учня, який вміє відповідально ставитись до власних рішень, мислити критично, вирішувати життєві задачі, творчо підходити до будь-якої справи, реалізовувати свої задуми і проєкти.

Процес діджиталізації настільки захопив сучасне покоління молодих людей, що перед педагогами постала ще одна проблема – «кліпове мислення». Це явище має підґрунтя мозаїчності, фрагментарності сприйняття та вражень.

Суспільна потреба спонукає сучасну школу, її вчителів та педагогів-науковців до пошуку нових педагогічних ідей, технологій, методів та підходів, до поширення і запровадження інноваційного педагогічного досвіду.

За умов глобальних змін у суспільстві особливої значущості набуває питання формування  компетентностей  учнів. Адже  система сучасної  шкільної освіти визначається тим, наскільки підготовлені до життя випускники. Життя ж зробило суспільний  запит  на  виховання  творчої    особистості,  здатної самостійно  мислити,  генерувати  оригінальні  ідеї  приймати  сміливі  нестандартні  рішення,  швидко  орієнтуватися  та  адаптуватися  в сучасному мінливому світі.

Компетентнісний підхід – це спрямованість навчально-виховного процесу на формування й розвиток ключових (базових) і предметних компетентностей [3;137].

Компетентність — динамічна комбінація знань, вмінь і практичних навичок, способів мислення, професійних, світоглядних і громадянських якостей, морально-етичних цінностей, яка визначає здатність особи успішно здійснювати професійну та подальшу навчальну діяльність і є результатом навчання на певному рівні вищої освіти [4].

Мовна компетентність – це система вироблених і засвоєних у процесі мовленнєвої діяльності мовознавчих правил, достатніх для адекватного сприйняття буттєвих явищ суб’єктами мовлення; мовленнєва компетентність полягає у сформованості вмінь і навичок користування мовною компетентністю в усній чи писемній формі, у конкретних мовленнєвих ситуаціях і з певною метою [2].

Отже, формування мовної компетентності тісно пов’язане з розвитком мовленнєвої компетенції, що у своєму поєднанні складають комунікативні навички особистості. Так як людина в суспільстві для досягнення власних цілей має успішно володіти саме навичками комунікації, метою вчителя української мови та літератури стає формування саме цих ключових компетентностей. Учитель української мови та літератури повинен пам’ятати повсякчас, що компетентнісно зорієнтоване навчання української словесності закінчується не відповіддю біля дошки, а створенням продукту, яким може бути, наприклад, самостійно підготовлений твір будь-якого жанру, виконаний проєкт, запропоноване розв’язання проблеми, навички оформлення ділової документації, гармонійний міжособистісний діалог тощо.

Розвиток мислення – важливе, проте не єдине завдання навчання, тому потрібно обирати методи, що розвивають емоційну, моральну й духовну сфери дитини. Компетентнісний підхід висуває на перше місце не інформованість учня, а вміння розв’язувати проблеми, що виникали в конкретних ситуаціях, за допомогою одержаних знань і набутих умінь.

В основу програми з української мови та літератури покладено комунікативно-функціональний підхід, згідно з яким пріоритетним є розвиток умінь і навичок мовленнєвої діяльності, а робота з вивчення мовної теорії, формування знань та вмінь із мови підпорядковується інтересам розвитку мовлення.

Для  формування ключових компетентностей  учнів на  уроках української мови доцільно використовувати інтерактивні технології, які  ґрунтуються  на  діалозі, моделюванні  ситуації вибору, вільному обміні думками, спільному вирішенні проблеми на основі аналізу обставин та відповідної  ситуації. Переваги інтерактивних методів навчання перед традиційним у тому, що в роботі задіяні усі учні класу; учні навчаються працювати у команді;  формується доброзичливе ставлення до опонента;  кожний має можливість пропонувати свою думку;  створюється «ситуація успіху»; за короткий  час опановується велика кількість матеріалу;  формуються навички толерантного спілкування; вміння аргументувати свій погляд, знаходити альтернативне рішення проблеми [1, с. 8].

Дати дітям якісні знання, навчитися ними користуватися у житті та самостійно їх здобувати, працювати у команді, приймати рішення – одне із головних завдань у роботі вчителя. Реалізація цих завдань залежить від зацікавленості учнів предметом, їхнього бажання вивчити і знати рідну мову. Тому, готуючись до уроків, варто ставити такі актуальні питання:

Як зробити саме цей урок цікавим?

Які сучасні методи доцільно використати?

Як підштовхнути учнів до креативного вирішення проблеми?

Як працювати над розвитком творчих здібностей учнів?

Як досягти ефекту «партнерства» між учителем і учнями?

З метою зацікавлення учнів можна використовувати нестандартні ситуації, які вимагають не однозначної відповіді, не мають єдино правильного варіанту. У таких випадках учні відволікаються від теоретичних знань і переходять до їх практичного застосування, у них виникає бажання вчитися, «творити» урок разом з учителем. Так формується партнерський підхід до навчання,  у якому кожен учень має можливість взяти ініціативу на себе, відчути себе лідером.

Мотивація навчальної діяльності учнів

Практика показує, що неможливо навчити учнів, коли вони не усвідомлюють, для чого їм потрібні ці знання. Тому велику увагу слід приділяти мотивації пізнавальної діяльності учнів, продумувати завдання, які  були б для учнів зрозумілі та значущі. Адже тільки тоді, коли є мотив, буде бажання працювати. На цьому етапі можна застосовувати метод проблемних питань, звертаючись до життєвого досвіду учнів, вводити елементи медитації та казкотерапії.

Актуалізація опорних знань учнів стимулює пізнавальну діяльність учнів, тому важливо, щоб новий матеріал ґрунтувався  на вже набутих знаннях. На цьому етапі доречно використовувати взаємоопитування, під час якого учні на основі набутих знань формулюють питання, на які пропонують відповісти однокласникам. Також цікавим для учнів є метод пошукових завдань, питання на які починаються зі слів «чому…? яким чином…? за яких обставин…?». Одним з дієвих методів є і гра «Знайди помилку», під час якої учні працюють з текстом, що містить помилки, пояснюючи, в чому полягає помилка і як її виправити.

Оголошення теми, мети уроку та очікуваних результатів можна проводити з використанням пазлів, аудіотексту, відеоуривку, розшифровки ребусу. Такий вид роботи стимулює пошукову активність учнів, розвиває їх творчі здібності. За потреби, одразу до теми можна поставити питання: «Для чого ми це вивчаємо?», пов’язати з життєвим досвідом учнів.

Пояснення нового матеріалу – найбільш обширний етап уроку, піл час якого можна використати різноманітні види роботи. Але обов’язковими видами робіт на уроках української мови мають бути: редагування тексту, творча трансформація, поширення та доповнення речень, складання висловлень за зразком чи на задану тему. Таким чином комунікативні вміння учнів вдосконалюються найкращим чином.

На уроках української літератури основний вид діяльності – робота з текстом твору. На основі прочитаного можна використовувати питання до змісту, характеристику героїв, їхніх вчинків та характерів. Також доречно використовувати проблемні питання до епізодів твору, спираючись на життєвий досвід учнів.

На етапі закріплення набутих знань актуальними будуть такі види завдань: «Дай пораду героєві», «Записка на столі», «Слова підтримки». Ці види завдань передбачають формулювання учнями різного виду висловлень, адресованих героям прочитаних творів. За допомогою таких вправ в учнів формуються не лише предметні компетенції, а й емпатія, емоційний інтелект.

Домашнє завдання з української мови не має носити відтворюючий суто характер. Звісно, є види роботи, які передбачають виконання завдань за зразком, але якщо можливо обрати інший варіант, що стимулюватиме пошуковий інтерес, можна вирішити проблему списування і механічного переписування. Тому пріоритетними варіантами мають бути саме ті завдання, у яких учень може проявити власну творчість і отримані знання з теоретичних перетворити у практичні. Такими варіантами з української мови можуть бути: доповнення речень, складання речень або висловлень із запропонованими словами або на певну тему, пошуково-аналітична робота (наприклад, проаналізувати кілька дописів у соцмережах, знайти у них лексичні, граматичні, синтаксичні помилки).

Домашні завдання з української літератури можна урізноманітнити складанням анкети головного героя, коментуванням окремих епізодів твору з позиції сучасного підлітка, написання порад чи плану дій, написання власного фіналу твору. Такі види роботи стимулюють мислення, розвивають мовлення і сприяють зміцненню ментального здоров’я учнів.

У сучасних нелегких умовах життя учителеві важливо не перевантажувати учнів у прагненні до інновацій, звертати увагу на їх психологічний стан і самопочуття. Тому краще допускати варіативність завдань, дати можливість учневі самому обрати, яке із запропонованих завдань він може і хоче виконати. Адже головна мета компетентнісного підходу – сформувати вміння практичного застосування набутих вмінь і навичок, забезпечити ситуацію вибору.

Таким чином, компетентнісний підхід є орієнтиром, який спрямовує дії вчителя на розвиток комунікативно компетентної особистості учня. Успішність його розвитку залежить від багатьох чинників, серед яких: підвищення ступеня мотивації учіння за рахунок усвідомлення його користі для нинішнього і подальшого життя учнів, їхнього спілкування в різних ситуаціях; підвищення долі індивідуальної самоосвіти, уваги до способів роботи з інформацією, форм і методів навчання; урахування вікових особливостей; забезпечення здійснення індивідуальної освітньої траєкторії, знаннями і вміннями, необхідними для здійснення соціального аспекту використання української мови (дотримання культури мовлення, мовленнєвого етикету, мовленнєвої поведінки) тощо.

Список використаних джерел

1. Дженджеро О. Дещо про переваги інтерактивного навчання в шкільній практиці. Українська  мова і література в школі. 2006.  № 2.  С. 8–10.
2. Мацько Л. Матимемо те, що зробимо. До питання формування мовної культури / Л.Мацько // Дивослово. – 2001. - № 9. – С. 2-3.
3. Хомский Н. Язык и мышление. − М.: Прогресс, 1972. − 164 с.
4. https://uk.wikipedia.org/wiki