"Мово моя материнська" Виховний захід

                                                                                                МОВО,МОЯ МАТЕРИНСЬКА

 

                                                                                            К.Мотрич «Молитва до мови»

                                                                                    Мово! Пресвятая Богородице мого                                

                                                                                    народу! З чорнозему, любистку і м’яти,         

                                                                                    рясту, євшан-зілля. З роси, з дніпровської    

                                                                                    води, від зорі і місяця народжена.

                                                                                   Мово! Мудра берегине, що на давала 

                                                                                   погаснути земному вогнищу роду нашого        

                                                                                   і тримала народ на небесному олімпі   

                                                                                  волелюбності, слави і гордого духу.

                                                                                  Мово! Велична молитво у своїй   

                                                                                  нероздільній трійці. Що ти єси і Бог Любов, і Бог Віра, і Бог Надія. Мово, що стояла біля вівтаря нашого національного храму і не впускала туди злого духа виродження. Злого духа скверноти, ганьби і множила край веселий. Святоруський, люд хрещений талантами. Невмирущим вогнем пісень, і наповнювала душі Божим сяйвом золото небесним, бо то кольори духовності і Божого знамення.

Мово наша! Звонкова кринице на середохресній дорозі нашої долі! Твої джерела б’ють десь від магми, тому й вогнена така. А вночі купаються в тобі ясні зорі,  тому й ласкава така. Тож зцілювала ти втомлених духом, давала силу і здоров’я , довгий вік і навіть безсмертя тим. що пили тебе , цілющу джерельцю. І невмирущими ставали ті. Що молилися на дароване тобою слово. Бо споконвіку було слово. І слово було в Бога, і слово було Бог

Прости!  Воскресни! Повернися! Возродися! Забуяй вічним і віщим словом ві лісів – до моря, від гір до степів.Освіти від мороку і освяти святоруську землю, Русь-Україну возвелич, порятуй народ її навіки.

 

Учениця

Україна – золота ,чарівна сторона. Земля, рясно уквітчана, зеленню закосичена. Скільки ніжних, ласкавих, поетичних слів придумали люди, щоб висловити свою гарячу любов до краю, де народилися і живуть. Углибину століть сягає історія нашого народу. І чим більше проходить часу. Тим яскравіше ми її уявляємо. Пізнати історію рідної сторони і рідної мови нам допомагають книги і самобутня творчість нашого народу: мелодійні пісні та думи, барвисті коломийки та ліричні хороводи. Чарівний, фантастичний світ казок. Хай же сьогоднішнє свято відкриє перед вами. Дорогі друзі української мови, розум, мудрість, гумор.нашого талановитого народу.

 

Учениця

                       Як гул століть, як шум віків,

                       Як бурі подих – рідна мова,

                         Вишневих ніжність пелюстків,

                       Сурма походу світанкова

                        Неволі стогін, волі спів,

                        Життя духовного основа 

Учень

                     Все в тобі з’єдналося, злилося,

                      Як і помістилося в одній!-

                     Шепіт зачарований колося,

                      Поклик із катами на двобій,

                      Ти даєш поету дужі крила,

                     Щоб підносить правду в вишину,

                      Вченому ти лагідно відкрила

                    Мудрості людської глибину.

                    І тобі рости, не в’януть зроду,

                    Квітувать в поемах і віршах,

                     Бо в тобі великого народу

                      Ніжна і замріяна душа.

 

Учениця

Мамина пісня, батьківська хата,дідусева казка, бабусина вишиванка, традиції і обряди – це криниця невичерпного людського життя. Бережіть свою одвічну колиску і спокій на землі.

              О, не згуби ти свого родоводу

              Безсмертна мово, рідна і тримка

              Ти є душа співучого народу.

              Що був, і є, і буде у віках.

 

Учень

                 Щира втіхо, рідна мово,

                  Краю отчого окраса,-

                  Є в тобі вогонь Тараса,

                 Щира втіхо, рідна мова

Учень

                 Трембітна мово, музико, калино,

                   І споконвічна і завжди моя

                  До тебе завше я душею лину.

                  Марія… мрія… мамине ім’я

                  Зорею, казкою ти снила тихо,

                   Коли в колиску клала немовля,

                   Вела за ручку, берегла від лиха

                  І вчила перше слово вимовлять.

Учениця

                 Як путівець між нивами -  проста,

                 Барвиста, наче далеч веселкова,

                 Такою увійшла до нас в уста

                  І в долі засіяла – наша мова.

                З роси, проміння, шуму колосків.

                 Я вам дарую чисте першослово.

                 Аби з ясних, слов’янських берегів

                  У світі засвітилася Дніпрово

Учениця

               Є в світі слів багато,

               Але дорожчі всіх

                Іменники: син, мати,

               Оселя, дім , поріг

              А ще слова родина

              І «ненька – Україна»

            Не забуваймо їх

 

          

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Учень

             Мово, моя мово.

             Мово кольорово

             Ой яке барвисте кожне твоє слово:

            Синій, червоненький. Любий, дорогенький

             Щирий, добрий, золотий

           Ось прикметник я який

Учениця

             Зустрілося слово,

              Спинилося слово

                Полюби мене калиново

               Зникало в степу

             І з’являлось, як мрево:

             Полюби мене тополево

              Виходило вдаль

              І верталося знову:

              Полюби мене ще й кленово

Учениця

     Так. Із сивої давнини бере початок наша мова. Шлях її розвитку – це тернистий шлях боротьби.Багато. дуже багато жорстоких літ і століть пережила наша невмируща мова. Перенісши і витерпівши наругу найлютіших царських сатрапів та посіпак панів

 

 

Учень

  Перетерпіла вона, мова наша рідна, і укази Петра І, дикунський циркуляр царського міністра Валуєва, який заборонив книги українською мовою, окрім творів художніх,

І най ганебніший Емський указ 2876 року. Який зовсім заборонив друкування книг українською мовою.

 

Учениця

              Так Котляревський у щасливий час

              Вкраїнським словом розпочав співати,

              І спів той виглядав на жарт не раз,

               Та був у нім завдаток сил багатий.

              І огник ним засвічений не згас,

              А розгорівсь, щоб нас всіх огрівати.

Учениця

               Недавно, недавно в нас в Україні

               Старий Котляревський отак щебетав

                Замовк неборака, сиротами кинув

                І гори, і море, де перше витав,

                Де ватагу пройдисвіта водив за собою,-

                  Все осталось, все сумує

                    Як руїни Трої

                Все сумує,- тільки слава

                   Сонцем засіяла

                 Не вмре кобзар, бо навіки

                   Його привітала

                 Будеш, батьку, панувати,

                 Поки живуть люди

                  Поки сонце з неба сяє

                 Тебе не забудуть

Учениця

              І цвіт весняний – літній овоч

              На дереві життя давав

              І Пушкінові Максимович

               Пісні вкраїнські позичав

               І не сміявсь Іван Петрович

                Тарас Григорович повстав

Учениця

Під пером великого Кобзаря українська мова не тільки заграла всіма барвами своїми, ай запалала гнівним вогнем

Шевченко своїм величним талантом розкрив невичерпні багатства народної мови, осягнув її, і як ніхто розкрив чудову, чарівну музику українського слова.

                          Ну що б , здавалося , слова

                          Слова та голос-

                          Більш нічого

                          А серце б’ється, ожива.

                           Як їх почує

Учениця

                             Гаряча дума Кобзаря.

                             Що і в огні не спопеліє

                            І молоток Каменяра

                             І струни Лисенка живії

                             І слави золота зоря

                             Круг Заньковецької Марії

Учениця

                           Благословенна ти в віках,

                            Як сонце наше благовісне

                           Як віщий білокрилий птах

                           Печаль і радість, наша пісне,

                           Що мужність будить у серцях,

                           Коли над краєм хмара висне.

Учениця

Сила слова безмежна.Особливо, коли воно живе, іскристе, емоційно виважене.Коли воно сліпуче, як проміння ясне. А могутнє, як хвилі буйні. Коли проноситься і вражає, як прудкі іскри. Як летючі зірки.Коли слова – палкі блискавиці. Тоді воно здатне робоити чудо: піднімати на бій знесилених бійців, хвилювати найтонші струни людського серця.

 

Учениця

                        Як добре те, що смерті не боюсь я

                        І не питаю, чи тяжкий мій хрест,

                        Що перед вати , судді, не клонюся

                        В передчутті невідворотних верств,

                        Що жив, любив і не набрався скверни

                        Ненависті, прокльону, каяття

                        Народе мій. До тене я ще верну

                         Як в смерті обернуся до життя

                         Своїм стражденним і незлим обличчям

                       Як син, тобі доземно уклонюсь

                       І чесно гляну в чесні твої очі

                       І в смерті з рідним краєм поріднюсь.

Учениця

                   Висохли сльози, вимерзли сльози

                   Крапелька крові блищить на морозі,

                   Крові живої у мертвому тілі.

                   Все. Відстраждалось. Все. Відболіло.

                   Дайте хоч дрібку землі з України.

                   Мамо, сорочечку випери сину,

                  Дай в узголов’я любистку та м’яти

                  Мати не чує.Та й де ж бо та мати

                  До соловків не дійдеш з України

                 Хліб зачерствіє, зчорніє калина.

Учениця

                       Ой сину мій, сину, дитино кохана,

                        Думаю про тебе звечора до рана

                      Прихилила б небо, нахилила сонце

                      Не загляне сонце у тюрми віконце

                      Полетіла б чайкою. Серце болем квилить

                        Врятувала б. сину, та не маю сили.

  

Учениця

                    Верни до мене, пам’яте моя,

                    Нехай на серце ляже ваготою

                    Моя земля з рахманною журбою

                   Хай сходить співом горло солов’я

                   В гаю нічному.Пам’яте верни

                   Із чебреця, із липня жаротою.

                   Хай яблука останнього достою

                    В мої червонобокі виснуть сни.

                    Нехай Дніпра уроча течія

                   Бодай у сні , у маячні струмує.

                   І я гукну. Ікрай мене почує

                   Верни до мене, пам’яте моя.

Учитель

                 Древній, обікрадений народе!

                  Над тобою прошумів розбій.

                   Та кати не вкрали твою роду

                   Не зсушили мозок твій

Попри всі труднощі ти вистояв, ти був, є і будеш. Бо ти український народ. За тобою майбутнє.

 

 

Учениця

Отже, все залежить тільки від нас. Українців! Пам’ятаймо про це!