Можливості реалізації особистісно орієнтованого навчання під час розв'язування якісних задач

Можливості реалізації особистісно орієнтованого навчання під час розв'язування якісних задач

Реалізувати особистісно орієнтований підхід до кожного учня під час розв'язування якісних задач в умовах класно-урочної системи неможливо. Адже в кожного учня — свій суб'єктивний характер сприймання, власний запас життєвого досвіду і сил. У кожному класі сучасної школи навчаються приблизно 30—40 учнів; усі мають різні життєвий досвід та фі­зичний розвиток, одні реагують лише на сильні подразнення, інші — чутливі й до найменших, одні — допитливі й спостереж­ливі, інші — поверхово сприймають явище і т. д. Відповідно рівень сприймання учнями змісту матеріалу, а також рух думки кожного учня будуть різними. Можливості діагностування цьо­го рівня педагогом за умов традиційного навчання надзвичай­но обмежені. А це, у свою чергу, означає, що вчитель не в змозі сприяти інтелектуальному розвиткові кожного учня.

Зумовлено це недоліка­ми, притаманними сучасному процесу навчання, одним з основних є суб'єкт — об'єктні відносини (процес навчан­ня побудований на засвоєнні учнем тих знань, носієм яких є вчитель). Такий процес на­вчання не дає змоги учневі розвивати особистісні, лише йому притаманні якості, ре­алізовувати    свої    здібності, інтереси, прагнення тощо. Учень перебуває у жорстких рамках процесу навчання і звикає до відведеної йому па­сивної ролі. Щоб позбутися або уникнути цього недоліку, слід якомога ширше, на нашу думку, впроваджувати систе­му суб'єкт — суб'єктних від­носин учня і вчителя. Процес оволодіння знаннями за таких відносин здійснюється в атмосфері інтелектуальних, мо­ральних і естетичних пережи­вань, зіткнення думок, погля­дів, позицій, наукових підхо­дів, пошуку істини, проекту­вання можливих розв'язувань пізнавальних завдань, твор­чості вчителів та учнів. Як свідчить досвід, тільки спеці­ально організоване навчання робить учня суб'єктом учіння й дає змогу знання, уміння та навички, одержані учнями під час розв'язування задач, зро­бити засобом їхнього інтелек­туального розвитку.

Відтак стає очевидним, що трансформація традиційної освіти в особистісно орієн­товану вимагає змін не лише в змісті освіти (що зазвичай пов'язується зі зміною на­вчальних планів, програм, підручників), а й у змісті тех­нологій освітнього процесу.

Розглянемо переваги та не­доліки кожної форми (фрон­тальної, групової та індивіду­альної) організації навчання.

Характеристику кожної форми навчальної діяльності подано в систематизованій таблиці 1.

Як бачимо, кожна форма організації навчання має свої переваги і недоліки; звісно, найефективнішою могла б бути індивідуальна, оскільки вчитель може врахувати осо­бистісні особливості учня, але в сучасних умовах загаль­ної освіти кожен учень не може мати власного педагога.

Таблиця 1

Переваги та недоліки різних форм організації навчання

Фронтальна форма організа­ції навчання має найбільше недоліків, хоча залишається основною в сучасній школі. Тому оптимальною, на нашу думку, під час розв'язування якісних задач у сучасних умо­вах середньої загальноосвіт­ньої школи може бути групова форма організації навчання. І Зазначимо причини, чому для навчання в групах ми об­рали саме якісні задачі.

1. Якісні задачі, на нашу думку, мають найбільше мож­ливостей для розвитку фізич­ного мислення порівняно з іншими типами задач.
2. Уміння розв'язувати якіс­ні задачі є першою сходин­кою у формуванні умінь розв'язувати інші типи задач.
3. Рівень математичної під­готовки в учнів може бути різ­ним, а тому на початковому етапі маємо можливість вико­ристати лише якісні задачі.

Розглянемо можливості реалізації особистісно орієн­тованого навчання під час розв'язування учнями якісних задач.

Як свідчить досвід, діяль­ність учня в ході навчання (учіння) може відбуватися в трьох напрямах.

1. Традиційне навчання з перевагою фронтальних видів діяльності. В цьому разі силь­ний учень завжди у виграші: він швидше «схоплює» новий ма­теріал, швидше його засвоює, і педагог зазвичай спирається й орієнтується саме на нього. А слабший з кожним уроком стає ще слабшим, оскільки йому не вистачає часу, щоб усе зрозуміти, або ж харак­теру, щоб запитати вчителя. Тому він не може швидко й правильно відповідати і тільки «гальмує» ритмічне просуван­ня до загального успіху.

2. Можна вчитися індиві­дуально, використовуючи від­повідні методики і навчальні матеріали, додаткову літера­туру. Але знову ж таки слаб­шому учню не вистачає сили волі й наполегливості, адже учіння — це важка праця. А сильний учень замикається на собі, на власних успіхах і не­вдачах. Його абсолютно не ці­кавить, як справи в одноклас­ника. Якщо матеріал йому не дається, то це його проблеми.
3. Навчання в співробіт­ництві. У цьому разі поряд з учнем — його товариші, кот­рих можна запитати, якщо щось незрозуміло, можна об­говорити спосіб розв'язування чергової задачі. А якщо від твого успіху залежать досяг­нення всієї групи, то учень не може не усвідомлювати відпо­відальності й за власні успіхи, і за успіхи товаришів. Саме цей факт і лежить в основі на­вчання у співробітництві.

Серед причин, чому ми об­рали саме третій варіант, ви­ділимо дві найвагоміші.

І. В умовах класно-урочної системи таке навчання найлегше вписується в навчальний процес, можна не змінювати зміст навчання, який визна­чено освітнім стандартом для базового рівня. Разом з тим, якщо йдеться про гімназії, лі­цеї та навчальні заклади інших типів, що передбачають по­глиблений зміст, певний про­філь, то дані технології добре поєднуються із цими освітні­ми системами. Це технології, які дають змогу в процесі ін­теграції в реальний навчально-виховний процес досягати по­ставлених будь-якою програ­мою, стандартом освіти цілей з кожного навчального пред­мета іншими, альтернативни­ми до традиційних методів, зберігаючи при цьому всі до­сягнення вітчизняної дидак­тики, педагогічної психології, методики фізики.

2. Такий підхід гуманний не лише за філософською та пси­хологічною суттю, а й у суто моральному аспекті. Він забез­печує не тільки успішне засво­єння навчального матеріалу кожним учнем, а й інтелек­туальний та моральний розви­ток дітей, їхні самостійність, доброзичливість до педагога і один до одного, комуніка­бельність, бажання допомогти іншим. Суперництво, грубість, авторитарність абсолютно не­сумісні з таким підходом.

В основі такого навчання, як зазначалося вище, лежить саме  співробітництво,   а  не змагання. Індивідуальна від­повідальність означає — успіх усієї команди (групи) залежить від внеску кожного учасника, що передбачає допомогу кож­ного члена команди один од­ному. Рівні можливості означають   можливість   кожного учня вдосконалювати власне досягнення. Це означає також що кожен учень навчається силу   власних   можливостей і тому має шанс оцінюватися на рівні з іншими. Яки здібний учень затрачає певних зусилля на досягнення свого рівня, а слабкий — свого,

буде справедливо, якщо їхні зусилля (у групі) будуть оці­нені однаково за умови, що в обох випадках кожен зробив усе можливе. Психологи, які вивчають такий підхід до на­вчання, давно помітили, що коли оцінюються зусилля, які затрачають учні в групі для досягнення спільного резуль­тату, то мотивація всіх учнів набагато вища, ніж у тради­ційних класах.

Причому в ході розв'язу­вання не спостерігалося па­сивності окремих учнів, адже зміст задачі був настільки близьким і зрозумілим, що кожен хотів зробити свій вне­сок у хід розв'язання.

Проте, безперечно, вини­кали проблеми при переході від фронтальної до групо­вої форми навчання. З ме­тою психологічної підготовки учнів до такої роботи окрім вступного слова вчителя про­понуємо для учнів пам'ятки.

2. Якщо не зрозумів, то запи­тай ще раз.
3. Висловлюй свої думки ко­ротко та чітко.
4. Якщо товариші не згодні з тобою, то дізнайся, чому.
5. Якщо не довів правиль­ність власних поглядів — визнай свою помилку.
6. Якщо не згоден з дум­кою товариша, обґрунтуй, чому.
7. Пам'ятай — розв'язування проблеми залежить від кож­ного.

Індивідуальна відповідаль­ність означає, що успіх усієї команди (групи) залежить від внеску кожного учасника, що передбачає взаємодопомогу членів команди.

Аналіз діяльності вчите­ля та учнів за умов навчан­ня в групах дає змогу роз­робити структуру процесу розв'язування якісної фізич­ної задачі (табл. 2).

Отже, у випадку навчання учнів у співробітництві педа­гог має змогу повніше реа­лізувати свою головну функ­цію. — керівну: він перебуває ніби «за кадром», на перший погляд — за межами вільної ді­яльності учнів для оволодіння знанням, а насправді — чітко контрольованій. Його завдан­ня відтепер — це не передача певної суми знань і досвіду, а допомога учням самостій­но здобувати потрібні знан­ня, критично осмислювати одержану інформацію, вміти робити висновки, аргументу­вати їх, володіючи необхід­ними фактами, розв'язувати актуальні проблеми.

Таблиця 2