"Мрію я словами відмикати людське серце ...цю скарбницю слів..."

Діти повинні жити у світі краси, гри, казки, музики, малюнка,фантазії, творчості.

    В.Сухомлинський

Творче осмислення спадщини видатного українського педагога й методиста збагачує досвід роботи над словом на уроках української мови. Заглиблюючись у його поради, побажання, переконуєшся, що кращої методики навчання рідної мови, як у Василя Олександровича Сухомлинського, по суті, нині немає.  Він  вважав, що зацікавлення учнів рідною мовою сховане насамперед у самій мові. Слід тільки по-справжньому розкрити її красу.

Так у  збірнику представлені творчі роботи учнів Веселинівського  ліцею, які за допомогою слова намагались передати свої почуття , ставлення до прочитаних творів митця, уявляли собі його героїв , намагались відчути разом  з ними  всі події , що відбувалися.

«Вірте в талант і творчі сили кожного вихованця!».

Ці слова одного із самих чудових педагогічних діячів сучасності - Василя Олександровича Сухомлинського - можна було б поставити епіграфом до усього, що було ним написане. Досвід власної багаторічної вчительської практики, узагальнення величезної педагогічної спадщини минулого переконали  в тому, що “сила і можливості виховання невичерпні”

Казка для  дітей     

 Сонечко і кульбаба

Ранньою весною виросла на лісовій галявині маленька кульбаба . Ледве з’явившись на світ , вона побачила сонечко , таке ж яскраве і золотисте , як і вона сама . Вони відразу подружилися  . Вранці сонечко будило кульбабу.  Увечері ж , коли воно ховалося за обрій, лягала спати і квіточка А вдень сонечко зігрівало свою маленьку подругу теплим промінням і розповідало різні цікаві пригоди . Друзі дуже полюбляли грати в схованки . Сонечко заходило за хмаринки , а квітка відгадувала , де воно . Кульбабці ж ніяк не вдавалося сховатися від сонечка . І ось якось вранці вийшло сонечко на небо , подивилося вниз і не побачило золотої шапочки своєї подруги .  Жовті пелюстки квітки перетворилися на білі парашутики . Подув вітер , і вони розлетілися по всій галявині . Тепер друзі зустрінуться лише майбутньої весни , коли насіння проросте .

Казка про вчителя

Народилася людина в Україні . Пішла до школи , там добре вчилася , трудилася , свою землю любила . Вирішила вона своє серце дітям подарувати – учителем стати . Поїхала ця людина зі свого села до Кіровограду , щоб там , в інституті , вивчатись , а потім – в школі працювати . Та доля послала їй випробування : красу Батьківщини від ворога захищати . Лютий нападник тіло її скалічив , але не поранив душу ! Вилікували лікарі людину і пішла вона учителювати, та не просто ,а «Школу радості» будувати .

Людина написала 48 книг , 500 наукових статей , більше 1500 оповідань  і  казок для дітей .   -   Тією Людиною був хто, як ви думаєте ? …

                  Учитель …

До саду учнів він веде ,

Коли ранкова сходить зірка

І під високим дубом – зводом

Вони сідають всі півколом .

І  соловейко, добрий дуже.

Співає дзвінко, гарно дуже .

Учитель казку починає –

Дитяче серце завмирає .

Бо крила казки тої –

Це любов. І це добро ,

Що знову й знов

В дитяче серце проникає,

І незабутній слід там залишає .

Злість подолає казка вмить ,

Навчає діток жити і творить,

Навчає землю батьківську любить –

Великий вчитель і Мудрець –

Василь Олександрович Сухомлинський !

Сенкан

«Бо я – людина»

Пізнавальний, навчальний

Навчає,повідомляє ,закликає

Мені подобається , що він

 навчає нас бути людиною !

«Бабусин борщ»

Смачний-пресмачний , свіжий , солоний

Варила , двічі посолила

Головне не смак борщу ,

А  щире приготування страви !

«Скажи людині « Доброго дня» !»

Добрий , щирий

Засяяло , змінилося , заспівало

Від доброго слова і на душі тепло !

Шалена Радість

У Оленки сьогодні велика радість . У неї видужав  її котик .  Прокинувшись вранці , вона хутко зібралася до школи . ЇЇ хотілося як найшвидше поділитися цією радісною новиною з своїми друзями . Прийшовши до школи, вона зустріла на шкільному подвір’ї своїх однокласників – Сергійка і Петрика . Дівчинка  з радістю поділилася своєю новиною:

-         Мій котик видужав…

Хлопці подивилися на Оленку , здивовано знизили плечима , і нічого не сказавши побігли грати у футбол. Оленка підійшла до дівчат, що гралися ляльками . І сказала :

-         Мій котик видужав і в неї радісно засяяли очі . Одна з дівчаток запитала :

-         А нам , що з того ? Оленка відчула , як по її щоці побігли гіркі сльози , її стало важко дихати . Дівчинка мовчки відійшла від однокласників , сіла на лавку і заплакала .

-         Чому ти так плачеш , Оленко ? – запитав у неї Миколка . Він ніколи не був її другом . Оленка підвела голову , і крізь сльози відповіла :

-         Мій котик видужав …

-         Ой, як це добре ! – зрадів Миколка. Давай після уроків підемо до мене додому і візьмемо для твого котика молока і сметанки . Я знаю , для котів – це найсмачніша їжа . І в Оленчиних очах знову засіяла радість .

Суперечка двох книг

Дві книги – сестриці

Лежали на бібліотечній полиці .

Перша вся розкішна , золота ,

А друга – геть тонка та ще й мала.

Про завойовника Великого у першій книзі,

У другій – про Плугатаря і Сіяча .

Стануть розумними люди вже ті,

 Хто читатиме про подвиги Завойовника всі .

Сказала перша гордовито ,

Нахабливо й несамовито .

-         Про Завойовника Славу й Могутність знають всі -

Дорослі , старі та діти малі .

Лиш в тебе про когось там , хтось написав ,

Із роду він слави ніколи не мав .

Друга спокійно її запитала :

-         Де завойовник про якого казала ?

-         Пройшов він весь світ ,

Завоював не один літ

Підкорив сто народів і тисячу міст,

Славетний він цим за тисячу верст

- А де ж він тепер ,- поцікавилась знову

Друга книга , що не розуміла її мову .

Перша книга промовчала .

Друга їй відповіла :

-         Я знаю де він – зогнив у землі ,

А Плугатар і Сіяч живуть дотепер

 І цьому раді ми всі .

Новий будинок

Молодий лісник побудував у лісі великий , просторий будинок. У цьому будинку були просторі ,  світлі та дуже красиві кімнати . Одного дня він посадив маленький дубочок під вікном однієї з кімнат . З роками з маленького дубочка виріс великий та могутній дуб . А у лісника з’явилася сім’я  , діти , а згодом і онуки . Діти жили окремо , а онуки дуже часто приїжджали до свого дідуся . І одного разу одна із онучок попросила дідуся зрубати дуб , бо дуже темно у кімнатах . Дідусь відповів :

-         Добре, завтра почну ..,-і пішов в іншу кімнату .

Хоч старий лісник і сказав , що зрубає дуб , але йому дуже не хотілося це робити .

Наступного дня дідусь зібрав всіх своїх дітей та онуків і сказав :

-         Мені дуже не хочеться рубати цей дуб , тож давайте всі разом збудуємо новий будинок .

Навіщо мити посуд

Одного дня мама попросила прибрати в хаті, полити квіти та помити посуд. Хлопчик все зробив, тільки не помив посуд.

Прийшла мама з роботи, дивиться: квіти политі, хата прибрана, а посуд – брудний.

Матір запитала, чому її синочок не виконав те, про що вона просила.

А син відповів: «Мамо, а навіщо мити посуд, якщо завтра він знову буде брудний?»

 Матуся відповіла: «Тому, що треба бути людиною, а не поросям»

Розумна відповідь

Одного разу школярі п’ятого класу на уроці передавали записки, і один із учнів сказав у записці, що йому старшокласник запропонував цигарку. І він запитав, хто з друзів хоче піти на перерві з ним і спробувати покурити. Усі спочатку здивувалися, а потім майже всі погодилися,тільки один Павло сказав, що він не хоче йти з ними, бо не має бажання калічити життя через тютюн. Діти почали над ним насміхатися, але Павлик був упевнений,що чинив правильно. Перед тим, як щось зробити, треба багато разів подумати. Так вчила хлопчика мама.  

Справжній друг пізнається в біді

Я дуже цінувала свою дружбу з Дашею. Ми – однокласники, вже дружимо три роки, і навіть сидимо за однією партою.

Якось на уроці української мови ми писали твір на тему «Друзі пізнаються в біді». Не можу сказати, що я написала дуже хороший твір, бо часу, щоб подумати, було мало. Це ж таки складна тема… А Даринка взагалі не знала про що писати… І я дала їй свій зошит, подумавши: «Добре. Подрузі треба допомогти, нехай прочитає твір,може  тоді й сама напише».

На наступному уроці вчителька запитала, хто з нас двох написав цей твір, бо вони зовсім однакові. Даринка першою сказала: «Я!» І я тихо промовила: «Я». «У такому випадку ви обоє одержуєте одиниці,»- продовжувала вчителька.

 У мене на очі навернулися сльози…Я була дуже засмучена, але не стільки через одиницю, скільки через брехню моєї кращої подруги.

Після цього випадку наша дружба, як кажуть, зійшла нанівець. Я нічого не сказала Дарині, хоча вона, напевне, все зрозуміла. Проте у мене не виникало бажання з нею дружити і навіть розмовляти.

Я зрозуміла, що Даринка не та дівчина, з якою я хотіла б дружити, бо вона з легкістю може мене зрадити. А справжній друг – це той, який не зрадить і допоможе у скрутну хвилину.