Мультимедійна презентація. "Процес спілкування як один із видів діяльності"

СПІЛКУВАННЯ

План. Сутність спілкування. Фунуції та структура спілкування. Спілкування як обмін інформацією. Спілкування як міжособистісна взаємодія. Спілкування як міжособистісне розуміння.

Згідно з концепцією Б. Ананьєва, людина є суб'єктом трьох основних видів діяльності: праці, пізнання та спілкування. На думку Б. Ломова та його послідовників, спілкування і діяльність — аспекти соціального буття людини. Згідно зїхнім підходом спілкування вивчається з позиції притаманної йому власної самостійності як процес, що необов'язково зумовлюється потребами у спільній діяльності, оскільки може бути й самомотивованим.

Поняття "спілкування" вживається в психологічній літературі в різних значеннях:- як обмін думками, почуттями, переживаннями,- як один з видів діяльності,- як взаємодія, стосунки між суб'єктами, що мають діалогічний характер тощо- іноді уособлює зміст діяльності (робота вчителя, бесіда друзів),- може супроводжувати діяльність (граючись, діти спілкуються між собою).

Спілкування – це взаємодія людей, яка полягає в обміні інформацією, діями та встановленні взаєморозуміння. Спілкування – взаємодія двох або більше людей, спрямована на узгодження і об’єднання зусиль з метою налагодження взаємин та досягнення загального результату. Спілкування є важливою духовною потребою особистості як суспільної істоти. Спілкування – явище глибоко соціальне. Отже, спілкування – універсальна реальність людського буття, яка породжується і підтримується різноманітними формами людських стосунків.

Сучасна людина проводить в усному спілкуванні 65% свого робочого часу. Витрата чистого часу на бесіди у пересічного мешканця Землі складає 2,5 року. Це означає, що кожен протягом свого життя встигає “наговорити” близько 400 томів обсягом по 1000 сторінок. Отже, люди багато розмовляють, але часто роблять це неефективно. Приблизно 50% інформації втрачається при передачі. Причиною є невміння донести до співрозмовника повідомлення, схильність говорити самому, небажання слухати.

Інформаційно-комунікативна функція – це різні форми та засоби обміну і передавання інформації, завдяки яким стають можливими збагачення досвіду, накопичення знань, оволодіння діяльністю, узгодження дій та взаєморозуміння людей. Комунікація може відбутися, коли інформація прийнята, зрозуміла та осмислена. Тому в комунікативному процесі поєднано діяльність, спілкування й пізнання. Перцептивно-комунікативна функція – виявляється в сприйнятті і пізнанні партнерами в процесі комунікації один одного та встановленні на цій основі взаєморозуміння. Регулятивно-комунікативна (інтерактивна) функція – передбачає не лише обмін інформацією, пізнання суб’єктами комунікації один одного, а й взаємодію між ними, регуляцію поведінки суб’єктів та їхньої спільної діяльності. Це відбувається через переконання, навіювання, наслідування, обмін діями та ін. Визначають два види взаємодії: а) співробітництво (кооперація); б) суперництво або конкуренція. Емоційно-комунікативна функція – належить до емоційної сфери людини. Під час спілкування виникає і виявляється розмаїття людських емоцій та почуттів.

На основі класів функцій Галина Андреєва запропонувала розглядати комунікативний (обмін інформацією), інтерактивний (міжособистісна взаємодія) та перцептивний (сприймання один одного партнерами по спілкуванню і досягнення взаємопорозуміння) аспекти спілкування. Залежно від характеру діяльності, в процесі якої відбувається спілкування, від сфери громадського життя і дистанції спілкування між індивідами може переважати якийсь один аспект.

Існують також інші класифікації, в основу яких покладено такі функції спілкування як: організація спільної діяльності; пізнання людьми одне одного; формування та розвиток міжособистісних взаємин та ін. Але усі функції спілкування виявляються в єдності і доповнюють одна одну.

Види спілкування:

В соціальній психології також виокремлюють комунікацію вербальну (словесну) та невербальну. До вербальних засобів належать мова й мовлення. Мова – це система словесних знаків. Вона містить у собі слова з їх значеннями і синтаксис - набір правил, за якими будується речення. Мова – об'єктивне явище життя суспільства. Вона є одним із виявів національної самосвідомості й культури, духовним надбанням кожного народу. Мовлення – це мовленнєвий процес, мовленнєва діяльність, мова в дії. Мовлення є явищем психічним. Воно завжди індивідуальне й суб'єктивне, тому що виявляє ставлення індивіда до об'єктивної реальності.

РІВНІ СПІЛКУВАННЯ:1. Конвенційний рівень (лат. convencionalis — відповідно до договору): здійснюється відповідно до прийнятих правил, обмежений певними умовами, які визначені заздалегідь. Вимагає високої культури спілкування, ретельного дотримання певних правил.2. Примітивний рівень: для того, хто виявляє ініціативу спілкування, співбесідник є всього-на-всього предметом потрібним чи таким, що стоїть на перешкоді діяльності ініціатора. Якщо потрібний — оволодіти ним, коли заважає — відштовхнути, знехтувати.3. Маніпулятивний рівень: партнер — це лише суперник у певній грі, яку треба будь-що виграти.4. Стандартизований рівень: спілкування ґрунтується на стандартах, а не на взаємному розумінні актуальності ролей один одного. Це своєрідний "контакт масок".б. Ігровий рівень: спілкування здійснюється в ігровій формі, що вимагає від партнерів вияву творчості, добору таких прийомів, які допомогли б підтримувати запропонований тон.6. Діловий рівень: передбачає організацію співбесідника чи колективу вихованців на виконання конкретної справи, що стосується обох партнерів.7. Духовний рівень:є вищим етапом людського спілкування. За такого спілкування партнер сприймається як носій духовного начала.

Взаємодіючи, люди послуговуються різними способами впливу на партнерів. Найпоширенішиними з них є: Зараження – передавання суб’єктом свого емоційного стану іншому індивіду. Воно спостерігається під час паніки, масових психозів. Навіювання характеризується вибірковим впливом на конкретну людину, яка некритично сприймає інформацію. Наслідування виявляється в повторенні людиною зразків поведінки, що демонструє її оточення. Прикладом наслідування є дотримання моди. Переконання – вплив на партнера по спілкуванню зо допомогою доказів та аргументів.

СПІЛКУВАННЯ ЯК МІЖОСОБИСТІСНЕ РОЗУМІННЯСоціальна перцепція — це багатофункціональний процес, який передбачає сприйняття зовнішніх ознак людини, співвіднесення їх з її особистісними характеристиками, інтерпретацію і прогнозування на цій основі її вчинків. Для побудови образу партнера використовуються такі засоби, як ідентифікація та рефлексія.Ідентифікація— це спосіб розуміння іншої людини через усвідомлене чи неусвідомлене ототожнення її із собою, намагання зрозуміти стан, настрій людини, її ставлення до світу й до себе, поставивши себе на її місце. У соціальній психології під рефлексією розуміється усвідомлення індивідом того, як він сприймається партнером по спілкуванню. Це вже не просто знання іншого або розуміння його, але і знання того, як інший розуміє тебе.

У процесі сприйняття і розуміння людини людиною важливу роль відіграють установки. Установка – попередньо сформована готовність сприймати іншого під певним кутом зору. Ефект ореолу полягає в тому, що інформація, одержувана про якусь людину, «прочитується» певним чином, вона накладається на те уявлення про нього, яке було створено заздалегідь. Ефект первинності виявляється в тому, що при сприйнятті незнайомої людини переважає та інформація про нього, яка пред'являлася раніше. Навпаки, в ситуаціях сприйняття знайомої людини діє ефект новизни, який полягає в тому, що остання, тобто новіша, інформація виявляється найбільш значущою. Стереотипізація – превнесення в образ партнера рис, якими наділяють представників певної професійної чи національної групи.

Отже, у ситуації спілкування образ партнера виникає як результат комунікації, що регулює процес спілкування. Партнер постає не тільки як людина певного віку, статі, а і як особистість, що має лише їй властиві інтелектуальні, емоційні та вольові риси. Їх пізнання є головним завданням міжособистісного розуміння.

Рекомендована література. Головаха Е. И. Панина Н. В. Психология человеческого взаимопонимания. – К., 1989. Дубравська Д. М. Основи психології: Навчальний посібник. – Львів: Світ, 2001. – 280 с. Загальна психологія: Підручник / О. В. Скрипченко, Л. В. Долинська, З. В. Огороднійчук та ін. – К.: Либідь, 2005. – 464 с. Максименко С. Д. Загальна психологія: Навчальний посібник. – К.: Центр навч. літератури, 2004. – 272 с. М’ясоїд П. А. Загальна психологія: Навчальний посібник. – К.: Вища школа, 2001. – 487 с. Степанов О. М., Фіцула М. М. Основи психології і педагогіки. – К.: Академвидав, 2006. – 520с. Томан І. Мистецтво говорити: Пер. з чес. – 2-е видан. – К.: Політвидав України, 1989. Цигульська Т. Ф. Загальна та прикладна психологія: Навчальний посібник. – К.: Наукова думка, 2000. – 190 с.