«Музичне мистецтво : від Київської Русі до сучасності» 11 клас

План – конспект

уроку «Мистецтво» в 11  класі

Тема семестру: Художня спадщина України.

Тема уроку: «Музичне мистецтво : від Київської Русі до сучасності»

Мета:

дидактична:ознайомити з особливостями музичної культури рідного краю, поняттями «музичний фольклор», «жанр усної народної творчості»;

розвивальна:розвивати мистецькі компетентності в учнів: емоційне сприйняття музичного твору, вміння аналізувати часові зміни в музичній культурі, аналізувати композиторів та їх твори, потреби у творчому самовираженні та естетичному самовдосконаленні;

виховна:виховувати ціннісне ставлення до музичної культури рідного краю, любов до вокальної та інструментальної культури рідного краю та повагу до творчості видатних композиторів та поетів України.

Тип уроку:урок введення в тему

Обладнання: комп’ютер, проектор, книжка, картинки, аудиозаписи.

Література:

1.                Масол Л. М.  Мистецтво. Рівень стандарту, профільний рівень: підруч. для 10(11) класу закладів загальної середньої освіти / Л. М. Масол. — К. : Видавничий дім «Освіта», 2018. — 224 с. : іл.
2.                Власенко І. М., Могілей І. В. Педагогічна практика з художньої культури в загальноосвітній школі: теоретичні та прикладні аспекти: навч.-метод. посібник для студ. фак-тів мистецтв вищ. пед. навч. закладів. – Кривий Ріг : СПД Маринченко С. В.; Харків : Мачулін, 2013. − 270 с.

Хід уроку:

1.               Організаційний момент

Учні входять до класу. Вчитель перевіряє присутність усі дітей та вітається.

2.               Мотивація навчальної діяльності

Вчитель.

– Кожна нація, кожен народ має свої традиції і звичаї, які створювалися впродовж сторіч. Україна – велика, могутня держава, з багатою культурою та традиціями. Саме музичне мистецтво є душею національної культури нашої землі. Тож, сьогодні я пропоную вам усім разом зануритися у музичний світ українського народу та розглянути творчість українських композиторів.

3.               Сприйняття нової теми

Вчитель.

– Учні, як ви розумієте термін «український музичний фольклор»?

З чого, на вашу думку, складається музичний фольклор?

Добре! Молодці! Отже, ураїнський музичний фольклор— це сукупність відтворюваних голосом або на музичних інструментах мелодій чи інших звукових комплексів, які утримуються в пам'яті їхніх носіїв — українського народу — і з давніх часів живлять усну традицію через їх передавання від покоління до покоління.

Найяскравішим концентратом життєвого досвіду українців, їх світогляду, ідеалів, мудрості вважається усна народна творчість. Її предметна форма, перш за все, пов’язана з календарно-обрядовою поезією, обрядовим фольклором, фантастичними оповідками, героїчниме посом. З давніх часів прийшли календарно-обрядовіпісні. Вони нерозривнопов’язані з певною порою року, відповіднимизвичаями і сільськогосподарськими роботами. Зустріч нового року і весни, проводи літа і збирання врожаю завжди супроводжувались ритуальними діями, піснями, іграми, хороводами. Різноманітні за змістом і формою, характером і часом  виконання, колядки, щедрівки, веснянки, петрівки, русальні, купальські та жнивні пісні відображають свята і будні давнього українського села. Впродовжвіків у них втілювались мудрість і досвід народу, його духовне багатство, морально-етичні та естетичні ідеали.

Іншими за тематикою були родинно-побутові пісні, які розповідали про сумну долю та скривджену людську гідність заміжньої жінки у патріархальній сім’ї. Родинна лірика переважно виконувалася жінками (соло). Співачки розкривали свій імпровізаційний талант, створюючи варіанти мелодії, піднімаючи художню виразність образів до високої трагедійності. Пісні-імпровізації вирізнялися більшою індивідуалізованістю наспіву, варіантністю розвитку не тільки в межах одного куплета, а й в наступних. Найдавніші зразки української фольклорної лірики позначені досить широким образним діапазоном.Серед перших такі, що традиційно належали до традиційного жанру, - родинно-побутові, весільні, про жіночу долю, про кохання, колискові тощо.

Соціально-побутові пісні — це великий масив народних творів про економічні та політичні умови життя різних соціальних груп населення, про їхню історичну роль у становленні та розвитку українського суспільства. Це пісні про соціальну нерівність, громадські, побутові конфлікти, природне віковічне прагнення народу до волі, пошуки шляхів до кращого життя.У соціально-побутових піснях українського народу узагальне новідбився світ людських доль в усьому його різноманітті.

Увесь цикл нової соціально-побутової лірики, щонайбільше стосується виробничих, заробітчанських справ, можна поділити на дві групи: пісні, які відображають долю сільського батрака в перехідний період від феодалізму до капіталізму (наймитсько-строкарську форму заробітчанства), змальовують життя та працю у панських економіях, на цукроварнях, тютюнових плантаціях; пісні сільських пролетарів про роботу на фабриках, заводах, за межами краю, що виникли в умовах міста і стали основою розвитку робітничої пісні.             

Давні соціально-побутові пісні– це переважно ліризовані монологи або оповіді від третьої особи, оздоблені, як і вся лірика, паралелізмами, епітетами, апострофами та іншими поетичними  засобами, пройняті філософсько-психологічними роздумами над долею. Вони сконцентровані навколо теми непримиренних соціальних суперечностей.

Вчитель.

З кінця X ст. внаслідок християнізації, культура зазнає великих змін. З'являється нова культура візантійського походження. Давньоруська культура немов би роздвоюється. Ця двоїстість, утворена в результаті з'єднання християнської зі споконвічною язичницькою східнослов'янською культурою, відбивається у всьому: в мові, літературі, музиці, образотворчому мистецтві, міфології і обрядності. Поряд з розмовною давньоруською мовою з'являється церковнослов'янська книжна мова. Аналогічне явище спостерігається і в музичній культурі. Починаючи з Київського періоду і протягом усього Середньовіччя одночасно співіснували дві музичні культури різного призначення, що володіли різними засобами художньої виразності, - народна і церковна: пісні і співи. Ці дві області музичної культури Київської Русі кожна по-своєму відбили національну своєрідність і дух давньоруської музичної культури: народне в піснях світського (мирського) змісту, професійне - у співах духовного (культового) характеру. Незважаючи на те, що ці дві культури перебували протягом багатьох століть в стані відкритого антагонізму і ворожнечі, обумовленої боротьбою двох несумісних ідеологій - язичницької і християнської, - багато що все ж їх ріднило. Обидва мистецтва виникли на одному музичному ґрунті.

Умови освоєння народної та церковної музики мали різний характер. Народна пісня, природно входила в життя людини, немов вбиралася з молоком матері. Освоєння церковної музики було книжним, воно вимагало спеціальних шкіл. Народніпісні в записі не зустрічаються аж до XVIII ст. Вони передавалися усним шляхом і записів не вимагали.Запис церковних пісне співів вважався необхідним, так як це захищало церковну культуру від зовнішнього впливу. Культові співи, їх текст і наспів вважалися священними, ніякі навмисні зміни в них не були допустимі. 

Всю історію церковної музики, починаючи від Київської Русі і до XX ст., можна умовно поділити на два періоди і відповідні їм стилі виконання: монодичний і багатоголосий.

На відміну відкраїн Європи, основними центрами освіти тут протягом багатьох століть були монастирі і князівські двори. У монастирях діяла заборона на мирську музику. У княжих же дворах цілеспрямовано музична освіта булла також направлена на навчаннябогослужбовомуспіву. Вимоги, якіпред'являли до співаючих богослужбові піснеспіви, дотримання праведного чину життя, вжепоступово ставало нездійсненним. Одна з перших співочих шкіл булла організована в Києві при Десятинній церкві. Надалі створення співочих шкіл при церковних хорах стало традицією. Початківці співаки надходили тут в навчання безпосередньо до досвідчених співаків, під керівництвом яких вони і опановували основи професійної майстерності.

-А зараз я хочу запропонувати вам прослухати фрагмент знаменного розспіву.

В кін. XV - на поч. XVI ст. у ряді   церков на Україні практично вже існував не тільки монодичний, а й багатоголосний хоровий спів.

Партесний спів виник на основі прагнення до більшої яскравості, виразності, гармонічної повноти звучання церковної хорової музики. Слід відзначити, що тексти партесних творів виконувалися й записувалися близькою народові слов'яно-руською мовою.

-А зараз я хочу запропонувати вам прослухати фрагмент партесного концерту.

-Діти, чи сподобався Вам твір?

Вчитель.

У царині вокальної творчості одне з провідних місць належить ГригоріюСковороді (1722—1794) — видатному українському філософу, поету, педагогу, музиканту, який грав на багатьох інструментах. Він писав канти, створив збірку «Сад божественних пісень». Головним принципом у виборі поезій та їх розташуванні була відповідність і повне відображення філософської систем  Г. Сковороди з її головними поняттями "сродної праці", Щастя, Совісті, любові до Природи.

Г. Сковорода звертається до пейзажної  лірики і проникливо оспівує красу рідної природи.
Складається з 6 частин:

I — «Ах поля, поля зелены»

II — «Челнок мой»

III — «Не пойду в город богатый»

IV — «Распростри вдаль взор твой»

V — «Лучше час»

VI — «Прошли облака»

Поклавши в основу вірша «зерно» зі Святого Письма, Сковорода здебільшого переосмислює кожну тему. Кожній із пісень передують епіграфи, переважно з Біблії.

З кінця 16 ст. в Україні має широке розповсюдження партесний хоровий спів. Найбільшого розквіту партесний спів в Україні досягнув у жанрі хорового концерту, видатними майстрами якого були М. Березовський, Д. Бортнянський, А. Ведель.

Кінець XVII — початок XVIII століть вважають періодом розквіту хорового мистецтва. Саме тоді виникає жанр хорового концерту, який знайшов досконале втілення в багатоголосій церковній музиці. Музична спадщина Дмитра Бортнянський величезна. Він створив понад сто хоровихтворів, літургійні співи та багато іншого. Усвоїйтворчості Д. Бортнянськийспирався на традиціїукраїнськоїдуховноїмузики. Духовні концерти Дмитра Бортнянського найбільше вплинули на музику Зах.України.

Основоположником  жанру духовного хорового концерту був Максим Березовський (1745—1777) — композитор яскравої творчої індивідуальності. Він створив оперу «Демофонт». Його музика поєднувала традиції західноєвропейської (італійської) музики з елементами української мелодики.

Він створив новий тип класичного хорового концерту, що поєднав традиції українського хорового мистецтва із західноєвропейськими.

Твори  А. Веделя відрізнялися глибоким ліризмом,  щирістю,  привертаючи увагу слухачів  та  виконавців доступністю  та  зрозумілістю.  Головною  темою  багатьохконцертів  А. Веделя  єоспівуваннялюбові,  милосердя,  сили  духу  віруючої людини,  щодолає  будь-які ворожі перепони  («Помилуямя, Господи», «Я кликав Господа в горісвоєм»). Значна кількість творів  А. Веделя присвячуються Діві Марії  як  символу  краси і любові («В молитвах неусипающую Богородицу», «Слиши, жді і вижді», «Всемирну славу»). М. Березовський, А. Ведель, Д. Бортнянський стали творцями хорового партесного концерту нового типу, в якому поєдналися кращі європейські традиції зі стильовими засадами вітчизняного фольклору й інтонаціями київського знаменного співу. Із часом партесний концерт як жанр хорової творчості фактично зник.

Вчитель.

На початку ХХ ст. завершився важливий етап розвитку української музики, фундатором якої був видатний громадський діяч, композитор, хоровий диригент, фольклорист, піаніст і педагог Микола Лисенко (1842—1912). Спадщина митця охоплює різні жанри: опери, кантати, вокальні та інструментальні твори. Багатогранна діяльність М. Лисенка мала виняткове значення для розвитку української культури. У діалозі фольклорного і композиторського — типовому для романтичного мистецтва — оформився стиль української професійної музики.

У композиторській спадщині М. Лисенка важливе місце займають твори на тексти Тараса Шевченка. Музика до «Кобзаря», «Радуйся, ниво неполитая», «Б'ють пороги», «Гайдамаки», «Іван Гус» тощо, що стали наріжним каменем подальшого розвитку українського академічного музичного мистецтва та утвердження його самобутності. Лисенко — автор опер «Різдвяна ніч» (1874), «Утоплена» (1885), «Наталка Полтавка» (1889), «Тарас Бульба» (1890), «Енеїда» (1910), дитячих опер «Коза-дереза» (1880), «Пан Коцький» (1891), «Зима і Весна» (1892), оперети «Чорноморці», які стали основою українського національного оперного мистецтва.Хоча Лисенко був світським композитором, він усе ж написав декілька творів на духовну тематику: «Камо пойду от лиця Твоєго», «Херувимська» ,«Пречиста Діво, мати Руського краю».

Микола Леонтович (1877—1921) — видатний майстер хорової мініатюри, автор знаменитого «Щедрика» й інших хорових обробок українських народних пісень, які ввійшли до золотого фонду нашої культури. Обробки й оригінальні твори (кантата «Льодолом»), духовна музика композитора належать до хорової класики.

Тематика хорових мініатюр композитора надзвичайно різноманітна. Це обрядові, церковні, історичні, чумацькі, жартівливі, танцювальні, ігрові пісні. Одне з центральних місць у творчості Леонтовича посідають хори на побутові теми. Це, зокрема, «Ой у лісі при дорозі», «Ой темная та невидная ніченька», «Мала мати одну дочку», «Ой з-за гори кам'яної». Вони характерні динамічним розгортанням сюжету, активною драматизацією подій та образів. Взірцем такого високого драматичного піднесення може слугувати народна пісня «Пряля», в якій Леонтович досяг рівня трагічної балади.

Кирило Стеценко (1882—1922) — композитор, хоровий диригент, священик, педагог, учень і духовний спадкоємець М. Лисенка. В образній сфері його музики (хори «Сон» і «Прометей», кантата «Шевченкові», церковні твори, обробки народних пісень) домінують ліричні й лірико-драматичні мотиви.

Своєю творчістю й діяльністю К. Стеценко був продовжувачем національного напряму української музики, започаткованого Миколою Лисенком. Він віддавав перевагу хоровим, вокально-інструментальним, оперним жанрам, музиці до театральних вистав і обробкам народних пісень. Все своє життя присвятив справі музичної освіти. Людина творчо обдарована, тонкого художнього світосприйняття, Кирило Стеценко посів особливе місце в історії української музики як композитор, який підсумував досягнення своїх попередників і відкрив нові шляхи розвитку музичного мистецтва України післяжовтневого періоду.

Яків Степовий (1883—1921) — автор переважно камерної музики — вокальної та фортепіанної. Опосередковане відтворення національного колориту є ознакою творчого почерку композитора-лірика. Солоспів «Степ» композитора став знаменитим і вплинув на походження його псевдоніма.

Один із фундаторів національної композиторської школи і продовжувач традицій Миколи Лисенка.

Вчитель.

•                   Зараз я вам пропоную прослухати твори композиторів та висловити власну думку щодо їх творів.

4.               Осмислення та систематизація знань

Отже, сьогодні ми з вами розглянули важливу тему, яка формує нашу національну культуру та є візитівкою нашої держави – музика України.

Дидактична гра «Папірець»

Мета: систематизувати знання учнів зданої теми.

Хід гри: вчитель тримає перед собою коробку в якій є картки. На цих картках написані фрази:

1.               Я запам’ятав/ запам’ятала…
2.               Мені було цікаво дізнатися…
3.               Сьогодні…
4.               Цікаво що…

5.               Висновок
6.               Домашнє завдання

Прослухати твори Д. Бортнянського, М. Березовського, А. Веделя, Леонтовича, К. Стеценка.

7.               Оцінювання.