Музичне свято - конкурс «Пісня – жива душа народу»

Музичне свято - конкурс

«Пісня – жива душа народу»

 

(Конкурс між класами на краще виконання і  інсценізацію українських народних пісень).

 

Мета: Виховувати інтерес, любов до музики, повагу до народних звичаїв, формувати естетичні смаки та потребу у сприйманні та виконанні музичних творів.

 

Обладнання: стіл, накритий рушниками, на столі хліб, кетяги калини. На дошці епіграф: «Наша дума, наша пісня не вмре, не загине...» Т.Шевченко.

 

Вчитель. Сьогоднішню зустріч ми присвячуємо пісні, що тихим струмочком чарівного голосу торкнулася серця.

 

1 учень. Україно… Краса смутку і рідного краю, радості та печалі, розкішний вінок з рути і барвінку, над яким світять яскраві зорі. Це історія мужнього народу, що віками боровся за волю, за своє життя. Свідками цього є високі могили в степу, обеліски та прекрасна на весь світ українська пісня.

 

2 учень. Українська пісня… хто не був зачарований нею, хто не згадує її, як своє чисте, прозоре дитинство, свою юність, красиву і ніжну. Який митець не був натхнений її мелодіями? Яка мати не співала цих легких, як сон, пісень над колискою своїх дітей?

 

3 учень.  - Що брав воїн, ідучи в похід?. Ідучи в похід, воїн брав три речі: хліб, зброю і пісню.

1 учень. Хліб – для життя,

 

2 учень.  Зброю – для боїв,

 

 3 учень. А пісню – як душу Батьківщини.    

 

Вчитель. Наш народ створив понад 200 тисяч пісень. Це величезний скарб, який передається із покоління в покоління, і вам, діти, зберігати і передавати любов до української народної пісні. Нехай завжди здійснюються пророчі слова  великого Кобзаря: «Наша дума, наша пісня не вмре, не загине».

 

А тепер дозвольте оголосити наше справедливе журі, яке буде оцінювати ваші виступи.

 

Першими до виступу запрошуються учні 5 класу.

 

Ми любимо сонце і квіти,

І сонце нам шле свій привіт.

Ми роду козацького діти.

Землі української цвіт

 

В яку не пішли б ми дорогу –

Ти, пісне, над нами злітай!

Крокуючи гордо і в ногу,

Ми славимо рідний наш край.

 

Наш приятель – сміливий вітер,

Відвага – це наш заповіт.

Ми роду козацького діти,

Землі української цвіт.

П’ятикласники виконують пісні «Їхав козак за Дунай», «Ой, дівчино, шумить гай»

 

Вчитель. До виступу запрошується 6 клас

 

Українська пісне, вимита сльозами,

Висушена вітром у краї чужім,

Українська пісне, ти прийшла шляхами

До мойого серця і живеш у нім

 

Українська пісне, чарівна, всесильна –

Ти такою будеш через сотні літ.

Українська пісне, вчить тебе дитина,

Щоби пам’ятати свій козацький рід.

 

Шестикласники виконують пісні  «Місяць на небі», «Їхали козаки»

 

Вчитель. До виступу запрошуються учні 8 класу.

 

Група учнів виконує інсценізацію легенди про пісню.

Існує легенда про пісню.

Кажуть, що Бог вирішив наділити дітей світу талантами. Обдарувавши всіх, підвівся Бог із трону, раптом побачив у куточку дівчину, яка гірко плакала. Вона була одягнена у вишиту сорочку, руса коса переплетена синьою стрічкою, а на голові багрянів вінок з червоної калини.

-         Хто ти? Чого ти плачеш? – запитав Бог.

-         Я – Україна, а плачу, бо стогне земля моя від пролитої крові і пожеж. Сини мої на чужині, на чужій роботі, вороги знущаються з вдів та сиріт,  у своїй хаті немає правди і волі.

-         Чого ж ти не дійшла до мене? Я всі таланти роздав. Як же зарадити твоєму горю? Та є у мене неоцінений дар, який уславить тебе на весь світ. Це – пісня.

Взяла дівчина Україна дарунок і міцно притиснула його до серця, і з ясним обличчям і вірою понесла пісню в народ.          

 

Восьмикласники виконують пісні «Ой на горі два дубки», «Ніч яка місячна»

 

Вчитель. До виступу запрошуються учні 7 класу

 

Коли пісні мойого краю пливуть у рідних голосах,

Мені здається, що збираю цілющі трави у лугах.

 

В піснях і труд, і даль походу, і жаль, і успіх і любов,

І гніт великого народу, і за народ пролита кров.

 

В піснях дівоча світла туга і вільний помах косаря.

В них юність виникає друга, висока світиться зоря.

 

Семикласники виконують пісні «Розпрягайте, хлопці коней», «Ой у вишневому саду».

                                                               

Учні. 

Солов'їна пісня. Пахне рута-мята.

На причілку ружі. Материнська хата.

Ходить вечір яром, а місяць горою.

Десь дівоча пісня лине над рікою.

 

Хтось казав: «Старе це. Давні атрибути.

Хутірна поезія. Час її забути.

Нащо та криниця, нащо те відерце?...»

Ах, ти ж чоловіче, без душі і серця!

                      

Хочеш ти забути те, що вік любилось?

Знай же, що відерце все ще не розбилось.

Знай, що не замулена ще в гаю криниця.

Знай, що в ній і досі ключова водиця.

 

Знай, що запах м’яти ще не перевівся,

Кущ калини в лузі все ще не одцвівся.

Золотавий місяць ще хвилює груди.

Дарма, що на ньому побували люди.

 

А дівоча пісня груди розриває,

Як і споконвіку ніжно серце крає.

 

Не цурайся пісні, яку чув од мами,

Не згуби – то мова прадідів твоїх.

Бо зректися пісні, що цвіла віками, -

Мов забудь народ свій, даль його доріг

 

У яких би фарбах небо не світилось,

Збережи кровинку рідного тепла.

Тільки б  вічно зорі в криниці дивились,

Тільки б наша пісня нас пережила.

 

Журі оголошує результати виступів.

 

Всі учасники свята виконують пісню О.Антоняка «Ода пісні»