Музичні казоки на уроках музичного мистецтва

Музична казка про висоту звуків

Жили – були три веселих дзвіночки: Дінь, Дан і Дон. У кожного з них. була своя пісенька. Дзвіночок Дінь співав тоненьким, високим голосочком. Середній дзвіночок Дан співав свою пісеньку середнім голоском. А у дзвіночка Дона голос був товщий, нижчий ніж у його друзів і його пісенька звучала по – іншому. Дзвіночки висять хитаються, дзвенять, повторимо їх дзвін: дінь – дінь, дан – дан, дон – дон. Подивіться на ці три лінії. На кожній з них зображений дзвіночок. Дзвіночки співають свої пісеньки. Впізнайте, який дзвіночок дзвенить вище всіх? Який нижчий всіх? Заспівайте пісеньку кожного дзвіночка і одночасно покажіть рукою висоту звуку.

Казка «Про високі та низькі звуки»

За синіми морями, за густими лісами, у тридев’ятому царстві знаходилась Музична країна. Правили країною Музичний король та принцеса Акизум, а жили вони в чудовому сонячному палаці, який із усіх сторін оточували море квітів, безліч білосніжних кущів троянд, що являлись символом усього світлого, доброго та прекрасного.

Прокинувшись раненько, Акизум виходила на подвір’я, сідала прямо на зелену, пухку травичку і починала слухати музику природи. Музика природи, це шелест листя, посмішка сонечка, крапельки роси, метушня комашок, спів пташок, тріск гілочок, звуки звірів і все, все, все, що оточувало Акизум.

Саме так, під час слухання музики природи, у принцеси промайнула думка, що всі звуки не схожі один на другий. Одні – низькі, інші – високі. Адже пташечки літали високо – високо, а як виводять свої пісні тонкими, високими голосами! А от звірятка навпаки, свої пісні співали товстими, низькими голосами, але також надто приємно. Так і з’явились високі та низькі звуки. Того дня Акизум зробила книжечку, яку назвала «Книжка музичних відкриттів» і записала у ній, свою першу музичну знахідку.

Казка «Як виникли ноти?»

Піднімаючись до вершини гори, Акизум помітила, що звуки через кожні сім кроків повторюються, але з іншим забарвленням. І для того, щоб краще їх запам’ятати, вона придумала імена для звуків. Так виникли До, Ре, Мі, Фа, Соль, Ля, Сі, під загальною назвою – ноти.

Казка «Де живуть ноти?»

Гілочки чарівної яблуньки, яка з’явилась на подвір’ї, біля палацу, нахилилися трошки вбік. Деревце слухало щебетання пташок, дзюрчання струмочка, пісні дощику та дзвін краплин.

• Яка красива музика звучить навколо!, – подумало деревце.

• як зробити, щоб люди почули й зрозуміли музики?... А може, кожен звук матиме на гілочці своє місце? Але звуки ми тільки чуємо, побачити їх не можна. Що ж придумати, щоб усі змогли побачити звуки?... Звісно! Як тільки звук сяде на гілочку, я перетворю його у кружок – ноту. А звуків є всього сім – ціла сім’я. І всі вони дуже різні, як звичайно, й буває в сім’ї. І розлетілися звуки – ноти по гілочках. Першою від самого сонечка прилетіла сонячна нота – Соль, і розташувалася на другій гілочці. Її мила подружка – Мі, на першій. Фантастична нота – Фа поселилася між ними. Вони весело розмовляли між собою музичною мовою. Прислухаємось.( Звучить пісеньку, яка складається з цих трьох нот). Незабаром прилетіли ще дві подружки; вони не дуже любили, коли жарко, і хотіли розташуватись нижче, ближче до землі, струмочка. Одна з них рішуче зайняла місце під першою гілочкою. Це була нота – Ре. (Можна дограти пісеньку до кінця, із добавлянням ноти – Ре) А скромній і добрій ноті – До, місце на гілочці не вистачило. – Що ж робити?, – подумало деревце. Як знайти місце для доброї ноти?

Куди ж поселити добру ноту?

Довго літав у повітрі добрий звук, що ніяк не міг перетворитись в ноту: адже ж на нижніх гілочках усі місця були вже зайняті. І раптом деревце зраділо.

• Я звернусь за допомогою до нашого Музичного короля. Ось нехай він і вирішить всі музичні справи. – вирішило деревце.

Подивіться, який красивий цей король: високий, стрункий (можна показати малюнок). На голові в нього – корона. Однією рукою він міцно тримає гілочку, щоб ніхто не забув, що перша сонячна нота прилетіла саме на цю гілочку. Іншою – показує, куди сідати усім нотам. Деревце зраділо, що в музичній державі з’явився король: адже без нього незрозуміло, це ноти, чи може, картоплинки?

Але подумав Музичний король, куди ж поселити добрий звук – ноту і вирішив: попрошу я деревце, щоб воно подарувало їй маленьку гілочку, на якій вона змогла б розміститися недалеко від своїх подруг. Так і вийшло. Поселилася добра нота на маленькій гілочці, та й досі сидять ці нотки на тих самих місцях. А люди подивились, де розташовані ноти, запам’ятали й стали краще розуміти музику. Але раптом, до чарівного дерева прилетіли ще два звуки: лагідний – Ля та самостійний – Сі. Першою почав вибирати собі місце самостійний звук. Він хотів поселитись трішки далі від усіх ноток, так як любив самостійність. Третя гілочка яблуньки йому дуже сподобалась. Лагідний звук – Ля, зовсім невпевнено, вибрав собі місце біля сонячної ноти, тому що любив тепло. Він був спокійний, тихий і ніскілечки не заважав своїй сусідці, ноті – Сі. І зажили ноти – подружки дружно, як у хорошій сім’ї. Ви спитаєте, а чим же займалося наше щасливе сімейство? Тож послухайте.

Музична казка «Про рідний край»

Якось давно одному східному володарю подарували чудову пташку. Навіть сонце сповільнювало свій рух, слухаючи її пісні. Їй зробили золоту клітку, гніздечко вимостили пухом молодого лебедя. Але пташка не співала. Тоді винесли її у сад. І там вона мовчала. За порадою мудреців її вивезли у ліс, але й там вона теж мовчала. Один із наймудріших мудреців порадив повозити пташку по країні. Біля одного маленького болота повісили клітку з пташкою на суху гілочку саксаулу.

Музична казка «Тоніка вибирає подружок»

З того часу, як вибрали головний звук мелодії та назвали його ім’ям Тоніка, життя у Музичній країні стало цікавим і приємним. Якщо раніше мелодія, мандруючи по горах та долинах, могла заблукати і точно не знала, на якому звуку їй треба спинитися, то тепер якась дивна сила притягувала її до Тоніка. Усе було б добре, але раптом Тоніка стала смутною і сказала Королю: «Мені одній сумно бути головним звуком». «Адже ти найбільш надійна, стійка, тобі можна довіряти!», – відповів Король. «Це так, але мені хочеться мати хоч би двох товаришок, із якими я могла б порадитися». «Добре, погодився Король. – Ти скромна і говориш правду, тому я дозволяю тобі вибрати двох подружок. Але ставлю дві умови: перша – щоб ці дві подружки теж були надійними та стійкими, і друга – щоб ви утрьох красиво звучали не тільки послідовно, але й одночасно».

Довго думала Тоніка, кого б їй вибрати у подружки. Пробувала різні звуки, але

ніяк не могла вирішити: то нестійкими, вони були, схилялись до сусідніх звуків, то звучали разом із нею не дуже красиво. Але в один прекрасний день все ж таки вирішила.

Як ви думаєте, діти, кого вибрала Тоніка? Казка дає первісне поняття про стійкі та нестійкі звуки. У подальшому Тоніку і її «подружок» я назву загальноприйнятим терміном – тонічний тризвук.

Питальна форма закінчення казки сприяє активізації їх музичного слуху, казковий сюжет спонукає одразу ж шукати відповідь на це питання. Звичайно, із допомогою дорослого вони її знайдуть. Складні музичні поняття та явища з допомогою казки можна зробити більш зрозумілими й доступними для дошкільників. Спостерігаючи за казковими персонажами, діти з властивою їм безпосередністю реагують на події, що виникають у казці, швидше запам’ятовують та краще засвоюють навчальний матеріал. Казка – улюблений дітьми літературний жанр. Приваблюють і незвичайні казкові сюжети, і яскраві образи, що запам’ятовуються. Це допомагає розширити життєвий та художній досвід молодших школярів, які завдяки уяві переносяться, то в надхмарні височини, то в таємничий ліс, то у королівські володіння. Лаконічні за формою, цікаві за змістом казки сприяють вихованню моральних якостей учнів. Слід підкреслити: інформація, викладена навіть у формі цікавої казки, не повинна бути надто багатослівною. У розповідь доцільно вплітати музичні та образотворчі ілюстрації, або певні завдання, а також елементи діалогу, бесіди. Казкові сюжети можна використати не тільки з музичної грамоти, а й у процесі хорового співу, слухання музики.

Фізична хвилинка «Музична сімейка»

Прилетіла нота До, опустилася в гніздо.

Бачить в кухні ноту Ре, котра п’є яйце сире.

У світлиці нота Мі розважається з дітьми

На балконі нота Фа, диригує: – Раз – і два!

Біля неї нота Соль Ремонтує парасоль.

А весела нота Ля примовляє: – Тра – ля – ля!

Замахала нота Сі враз притихли голоси.

І сказала ноті До: – Покидаємо гніздо,

Посідаємо на дроти і по черзі з висоти

Заспіваємо усі: До, Ре, Мі, Фа, Соль, Ля, Сі.

Скрипковий Ключ

Ви, мабуть, спитаєте, як же звуть Музичного короля? Назвали його незвичним ім’ям: Скрипковий Ключ. Ключ – тому. що він відкриває нам таємницю розташування нот. А Скрипковий – тому, що ці ноти, коли знову

перетворюються у звуки, дуже красиво звучать на скрипці, а Король любить звучання скрипки. Помічник у нас він звичний. Ми звемо його ключ Соль.

Пам’ятаєте, однією рукою він міцно тримає другу гілочку, куди першою прилетіла нота Соль. Саме тому Музичного короля називають ще й ключ Соль. Усе нам скаже ключ Скрипковий король. Він над нотами король. І з того часу люди подивились, де розташовані ноти, запам’ятали і стали краще розуміти музику.