Як допомогти дітям пройти крізь виклики війни

               Що робити батькам, щоб бути в ресурсі та підтримувати дітей?

1.     Забути про те, що ми маємо бути в ідеальному ресурсному стані. Це – війна. І це не час, коли ми можемо та мусимо бути без стресу, відновленими й мирними. Це просто треба прийняти. 

2.     Важливо бути добрими до себе. Адже багато наших сил часто витрачаються на те, щоби винити й “пиляти” себе. Хтось почувається винним, що не там, де треба. Хтось накричав на свою дитину і цілий день думає про те, що вона погана мати. Ми не ідеальні люди, і нашим дітям не потрібні ідеальні батьки. Однак треба вчитися бути собі добрим другом і розуміти, що ти маєш право помилятися. Зробив помилку – попроси вибачення, зроби висновки, виправ і не “пиляй” себе.

3.     Мати меню активностей і добре планувати день. Напевно, найголовніше запитання зараз – це “що не робити?”. Адже є багато нових завдань, а ми не маємо стільки ресурсу. Тоді треба перепланувати життя – ми не можемо втиснути все. Тому треба подумати про другорядні речі, які можна скинути, розуміючи, що це можна продовжити після війни. Тоді з’являється ресурс на те, що ти маєш робити зараз.

4.     У нас є два джерела ресурсів: коли ми турбуємося про себе та коли хтось турбується про нас. Деколи ми можемо самі собі допомогти – наприклад, прогулянкою чи іншою ресурсною справою. Але треба так само розуміти, що не егоїстично просити когось потурбуватися про нас. Тоді про це треба сказати прямо, не чекаючи, що людина здогадається. Наприклад, це нормально хотіти побути наодинці з собою без дітей. Тоді варто попросити когось побути з дітьми, якщо для цього є можливість, і не корити себе за це. 

5.     Треба розуміти, що ми всі стикаємося з жахом війни. Це – війна світла з темрявою. Але ніколи зорі не бувають такими ясними, як у найтемнішу ніч. Тож треба навчитися бачити зорі в цій темряві. Війна показала нам, хто ми, ким ми хочемо бути й показала багатьох людей такими, якими ми не сподівалися їх побачити – яка в них сила, як в них любов, яка в них жертовність. І ці речі треба “фотографувати серцем” – треба на них дивитися, зворушуватися, запам’ятовувати.
Коли ми дивимося на це сяйво – воно наповнює нас, і ми також стаємо світлом. А світло – це величезний ресурс: світло правди, світло любові. Так ми не будемо виснажуватися, адже те, що ми робимо, також нас надихає. Так, життя важке, зараз важкий період для всіх нас. Але коли ми робимо те, що є світлом, як-от зайняти своє місце в строю, долати страх, діяти мужньо, допомагати іншим, віддавати свої кошти, які заощаджували на відпустку, збройним силам – ми стаємо світлішими й щасливішими. 

6.     Батьки з дитиною перебувають у небезпеці, бачать, як прилітають бомби, смерть, перебувають у жахливих умовах. Як у таких обставинах дати дитині відчуття безпеки?

7.     У такій ситуації дорослі не можуть дати дитині відчуття безпеки, бо ця ситуація справді небезпечна. Це страшні речі, які не мають траплятися з людьми. Ми не можемо сказати дитині: “Спробуй заспокоїтися”, коли щойно когось із його батьків вбило снарядом. 

8.     Але, наприклад, один тато розповідав мені, як у такій ситуації тримав дитину на руках, обіймав її поки вони разом молилися. У критичних ситуаціях важливі присутність, обійми, можливість разом повторювати слова підтримки й шукати варіанти, як переміститися в безпечніше місце.

Як повідомити дитині про те, що вона втратила когось із близьких?

Тема втрати зараз дуже універсальна. Адже йдеться не тільки про втрату, коли хтось близький помер, а і про втрату дому, домашніх тварин, звичного життя. Ми всі стикаємося зі втратами. Але, звісно, втрата близької людини – найбільш болісна.

Насамперед треба розуміти, що дітям важливо бути включеними в процес жалоби, який є в родині. Дітям важливо, щоби вони знали про втрату, щоби їм пояснювали обставини того, що сталося. Жалобні ритуали також важливі, бо створені для того, щоби, з одного боку, ми усвідомили, що втрата відбулася. А з іншого – щоби могли прийняти, що людина завершила свою подорож у цьому тілі, але любов до цієї людини не завершується. Не дати дитині пережили жалобу – це не дозволити їй любити тих, кого вона любить.

Дітям важливо бути на похороні, дивитися фотографії, згадувати, сумувати. Коли вони сумують, їх треба обіймати, підтримувати, вибудовувати історії, берегти спогади, запалювати свічку в пам’ять, садити дерева в пам’ять, розповідати про життя людини. І, пам’ятаючи її, жити далі.

 

5 порад для батьків

1. Бути поруч: пам’ятайте, ми є головним джерелом підтримки для наших дітей. Тому відчуття нашої люблячої присутності – це найголовніший «термостат безпеки» для їхньої душі. Бути поруч – це про дотик і обійми, про співдіяльність і про казку разом – де б ми не були – у ліжку чи в бомбосховищі… Це про добрий погляд, це про уважність і любов… І теж про чутливість до того, коли дитина цього потребує, а коли вона хоче побути наодинці.

 2. Бути прикладом: більшість способів давати собі раду з викликами      передаються дітям через те, що вони дивляться і наслідують, як пораємося ми. Тож нам важливо бути свідомими цього. І ділитися, говорити з ними про те, що нам допомагає… І звісно це не означає, що ми маємо бути «ідеальним» прикладом – бо стійкість, це не про те, щоби ніколи не падати, а про те, щоби вставати знову і знову…

Поради батькам

Як батьки можуть підтримати дитину?

Війна, зміна звичного розпорядку дня та умов життя, розлука з батьками, іншими близькими або їх смерть, втрата друзів, насилля щодо дітей чи їхніх рідних та близьких, бомбування, повітряні тривоги, переїзд в інше місце чи країну, невідомість та інші негативні фактори – усе це шкодить психологічному стану дитини. 

Більшість батьків зараз заклопотані, війна не дає можливості приділити увагу дітям, поговорити з ними, обережно розпитати про настрій дітей, проблеми. Дуже важливо мати у родині довірливі стосунки, щоб відверто говорити з дитиною і мати можливість їй вчасно допомогти. Звичайно, говорити на ці складні і болючі теми треба дуже обережно, розуміючи можливі наслідки.

Просимо батьків звернутися до психолога, адже фактично кожна дитина потребує психологічної допомоги, і не лише дитина, більшість дорослих також зараз переживають стрес та депресію. Просимо педагогів пропонувати й надавати допомогу дітям, незалежно від того, де знаходиться дитина, в Україні чи за кордоном. 

Робота з психологом допоможе вашій дитині та попередить ще більші негативні наслідки війни  в тому числі психологічні. А позбавлятися цих наслідків через декілька років буде набагато важче. Війна залишає важкий слід у наших душах, але ми спільно маємо мінімізувати її негативний вплив на дитину. 

Про  необхідність психологічної допомоги більшості наших дітей свідчать результати опитування, яке було проведено дослідницькою компанією Gradus Research. 

За їхніми даними, 75% від усіх батьків, які взяли участь в опитуванні, стверджують, що їхні діти демонструють ті чи інші ознаки психотравматизації. 

Найбільш розповсюдженою ознакою “емоційних гойдалок” є швидке та безпричинне коливання настрою від гарного до поганого. Він спостерігається у 45% дітей. На другому місці – підвищений рівень тривожності – у 41% дітей.

Війна вплинула й на фізіологічні потреби дітей, за словами батьків: 

• 29% дітей мають порушення сну;
• 10% страждають від нічних кошмарів, 
• 20% дітей – поганий апетит. 

Також травмівні події війни мають свої наслідки для сприйняття світу та комунікації: 

• 20% дітей часто згадують та обговорюють пережиті та побачені події;
• 7% дітей відіграють побачене і пережите у формі гри;
• у 13% дітей зменшилося або взагалі припинилося бажання спілкуватися з іншими людьми.

Після початку війни:

• 16% дітей страждають на порушення пам’яті, уваги та здатності навчатися;
• 13% проявляють спалахи агресії;
• 6% переживають панічні атаки;
• а в 3% дітей проявляється саморуйнівна поведінка, тобто в них з’явилися шкідливі звички, вони цілеспрямовано завдають собі ушкоджень).

За результатами цього ж дослідження, дві третини батьків прямо розмовляли з дитиною про війну. Але, на жаль, третина батьків вважають своїх дітей або замалими для такої розмови (найчастіше це стосується дітей до 9 років) або дорослими, які самостійно все розуміють й не потребують батьківських пояснень (найчастіше це стосується дітей, старших 14 років).

Про те, як діти, залежно від їхніх вікових особливостей, реагують на стрес, як із дітьми різного віку говорити про війну та як надати дитині психологічну підтримку – у нашій публікації тут.

 

 

 

яК ПІДТРИМАТИ ДІТЕЙ У ЦЕЙ НЕПРОСТИЙ ЧАС ВІЙНИ

5 порад для батьків

1. **Бути поруч**: пам’ятайте, ми є головним джерелом підтримки для наших дітей. Тому відчуття нашої люблячої присутності – це найголовніший «термостат безпеки» для їхньої душі. Бути поруч – це про дотик і обійми, про співдіяльність і про казку разом – де б ми не були – у ліжку чи в бомбосховищі… Це про добрий погляд, це про уважність і любов… І теж про чутливість до того, коли дитина цього потребує, а коли вона хоче побути наодинці.

2. **Бути прикладом**: більшість способів давати собі раду з викликами передаються дітям через те, що вони дивляться і наслідують, як пораємося ми. Тож нам важливо бути свідомими цього. І ділитися, говорити з ними про те, що нам допомагає… І звісно це не означає, що ми маємо бути «ідеальним» прикладом – бо стійкість, це не про те, щоби ніколи не падати, а про те, щоби вставати знову і знову…

Read More

01БЕР.,2022

 Психологічна Підтримка

Психологічна турбота від Світлани Ройз

Турбуючись про дітей, які страждають від наслідків війни в Україні, Міністерство освіти і науки у співпраці з дитячим психологом підготувало серію інформаційних матеріалів «Психологічна турбота від Світлани Ройз».

Під час військових дій діти є однією з найбільш вразливих категорій і потребують психологічної підтримки. На допомогу батькам та вчителям створено відеоінструкції та інфографіки, які містять рекомендації та практичні поради для батьків, що наразі:

• перебувають з дітьми в бомбосховищах та укриттях;
• пересуваються в інші міста;
• залишаються вдома та чекають на повернення рідних-героїв із зони бойових дій.

Ці відео – швидка «психологічна» допомога для дітей.

Read More

27ЛЮТ.,2022

 Психологічна Підтримка

Як зберігати спокій в оточенні новин про війну: поради психолога

Коли є загроза війни, будь-яка психічно здорова людина починає відчувати тривогу і страх. При цьому надмірна тривожність може призвести до психічних розладів, тому необхідно уберегти себе від такого стану. Як впоратися з негативною інформацією? На одну негативну емоцію у вас повинно бути сім позитивних, – радять психологи. Але як цього досягти? 

Тривога та переживання у відповідь на загрозу життю та здоров’ю – це нормальна фізіологічна реакція. Якщо людина абсолютно нічого не боїться, то це, скоріше, психічне порушення, наприклад депресія або апатія. Тому, звичайно, будь-які заяви, особливо від перших осіб, привертають увагу і створюють ситуацію психологічного напруження. 

Інформаційна атака, як стверджують психологи, є найбільш травматична в ситуації воєнної загрози. 

  Оскільки масова паніка негативно впливає на адекватність реакцій людини, перша порада – необхідно припинити постійно шукати інформацію щодо дій агресора. Пам’ятайте, що від новин, від інформації можна постраждати більше, ніж від перебування безпосередньо в зоні терористичної атаки, війни тощо. 

 Друга порада – плануйте майбутнє! Не «заморожуйте», принаймні у своїй голові, ніяких планів. Всі зараз зосереджені на новинах, де які танки, бази розміщення військ і так далі. Не варто акцентувати на цьому свою увагу. 

 Третя порада – турбуйтеся про когось. Це насправді працює! Знайдіть об’єкт, про який ви будете турбуватися, і рівень вашої тривожності значно знизиться. 

Read More

Уже дев’ять місяців триває повномасштабна війна. За цей час як дорослі, так і маленькі українці пройшли через примусову втрату звичного середовища, активні бойові дії, смерть, окупацію, тривоги та блекаути. 

Звісно, все це нас не зламало, ми налаштовані боротися до переможного кінця. Однак і безслідно не минуло. Можливо, не одразу, але ми й наші діти відчуємо на собі психологічні наслідки війни. 

Якщо дорослі ще можуть дати раду своїм емоціям та переживанням, то через що доводиться проходити нашим дітям і як допомогти їм впоратися з реальністю? 

ЗАРАЗ ТАКОЖ ДИВЛЯТЬСЯ

YouTube Channel

00:00

ПопереднійВідтворитиНаступний

Вимкнути звук

Повноекранний режим

Копіювати відео посилання

Відтворити / Зупинити

Вимкнути / Увімкнути звук

Повідомити про помилку

Мова

Поділитися

Vidverto Player

 

ADVERTISEMENT

Питанню захисту прав дітей під час та після повномасштабної війни була присвячена конференція СОС Дитячі містечка. Зокрема, не оминули й важливу тему психологічної підтримки та відновлення дітей.

Наші журналісти поспілкувалися з експертами конференції, щоб розповісти тобі, чи у всіх дітей буде ПТСР, що таке стресостійкість і як повернутися до ресурсного стану. 

А також ти дізнаєшся про ізраїльську систему психологічної підтримки дітей та що роблять в Україні, щоб надавати якісну психологічну допомогу вже зараз. 

ПТСР — чи буде він у всіх? 

Життя дітей, підлітків та дорослих докорінно змінилося 24 лютого. Тоді ми майже не розуміли, через що доведеться пройти кожному, щоб вижити та зберегти життя рідних. 

Війна — це вибір без вибору. Кожен за цей час зіштовхнувся з кризовими ситуаціями та викликами, до яких не було змоги швидко адаптуватися. 

Через це майже кожен міг відчути вигорання, апатію, тривожність та стрес, а в декого проявилися ознаки ПТСР, і йдеться не тільки про дорослих. 

Однак перш ніж стверджувати, що у твоєї дитини чи у тебе є ПТСР, варто розібратися з самим поняттям посттравматичного стресового розладу. 

Експертка конференції СОС Дитячі містечка психотерапевтка Альона Лук’янчук розповіла, що психологічна травма — це все, до чого ми не звикли. Виникає вона тоді, коли звичні механізми розв’язання проблем не діють. 

Зазвичай так відбувається, коли людина зіштовхується з будь-яким проявом насилля: фізичним, сексуальним, емоційним, втратами, стихійним лихом чи війною. 

Особливість війни полягає у тому, що ми постаємо перед комплексними викликами: втрата звичного та соціального життя, втрата уявлення про себе тощо. 

Однак далеко не всі матимуть ПТСР. Звісно, будуть свої виклики та переживання, однак не всіх дітей після війни можна буде назвати травмованими.

Ба більше, існує термін посттравматичний ріст. Після війни ми, безперечно, будемо іншими, стійкішими, знайдемо та розвинемо нові звички, розповідає психотерапевтка. 

А нове покоління не буде таким же втраченим, агресивним, апатичним чи суїцидальним, як після Першої світової. Воно буде незламним, адже ми маємо чітку ціль та місію. 

Ізраїльська система психологічної підтримки

Втрата звичного способу життя, стрес рідних, переживання травматичних подій тощо так чи інакше залишать свої шрами на дитині. 

Часто вона не може сказати, що з нею щось не так, адже сама цього не усвідомлює. Її психологічні травми будуть невидимі, але це не означає, що їх немає. Як же тоді виявити проблему й допомогти малюку? 

Про те, які ознаки психологічної травми може подавати дитина та як побудована психологічна система підтримки дітей в Ізраїлі, розповіла психотерапевтка Гіла Петрова.

В Ізраїлі є досвід роботи з дітьми, які переживають післявоєнну адаптацію. З їхнього досвіду зрозуміло, що переживання травми у дитини виливатимуться у погану поведінку. 

Погана поведінка — це тривала соціально неприпустима поведінка. 

Відтак, якщо твоя дитина постраждала психологічно, у неї зміниться соціальна поведінка в гірший бік, з’явиться:

1. погана поведінка в школі та з соціумом: бійки, хуліганство, грубіянство, приниження оточення, вибухи агресії, експресивна поведінка тощо;
2. поведінка, яка шкодить самій дитині: самотність, закритість, сум, сльози. 

Разом з цим можуть спостерігатися такі симптоми психологічної травми:

• нездорова прив’язаність до батьків;
• психосоматичні фізичні болі, особливо у найменших;
• різноманітні страхи;
• сильний плач;
• клоунада;
• раптові сплески ярості;
• порушення сну;
• регрес;
• тривога;
• гіперактивність;
• спротив правилам, протест. 

Також ти помітиш, що твоя дитина не може нормально навчатися, а її когнітивні здібності впали. Це пов’язано з тим, що поганий настрій та емоційні проблеми забирають багато ресурсу. 

Погана поведінка не дорівнює погане виховання. Що таке втрата приналежності

Звісно, після агресивної антисоціальної поведінки дитина має отримати чітку відповідь від соціуму, що це не є добре і подібне не буде винагороджуватися чи пропускатися повз.

Для цього дитині треба чітко пояснити, що її вчинки є поганими та деструктивними як для неї, так і для інших. Однак просте пояснення чи покарання не здатне вплинути на корінь проблеми. 

/а

Гіла Петрова розповіла, що така антисоціальна та погана поведінка з’являється тоді, коли у дитини порушується почуття приналежності.

Основна потреба будь-якої людини, й дитини зокрема — це почуття приналежності. За Фредом Адлером, воно складається з трьох основних аспектів:

• мене люблять, де я приймаю любов від інших;
• я розвиваюся; 
• я потрібний(-а) та корисний(-а) комусь, де я віддаю любов. 

Усе це дає дитині необхідне почуття комфорту. Душа не може жити без почуття приналежності, тільки в соціумі ми почуваємося добре. 

Коли ж малюк зіштовхується з травматичною подією, переривається зв’язок із соціумом та втрачається можливість розвиватися. 

Відповідно, без одної з трьох складових почуватися приналежним(-ою) неможливо, а звідси — неможливою стає хороша поведінка та інші успіхи. 

Допомога дитині: як працює система підтримки в Ізраілі

Щоб допомогти дитині впоратися з переживаннями та повернутися до здорового життя, в Ізраїлі працює ціла система психологічної підтримки, направлена на допомогу усій родині.

Вона передбачає повну взаємодію усіх соціальних інститутів з дітьми та батьками, та забезпечення ними усебічної безпекової та психологічної підтримки задля налагодження стосунків. 

Відтак, з дитиною та родиною працюють такі фахівці: 

• соціальний педагог, якщо в родині є прояви насилля;
• за потреби залучають логопеда, дефектолога, ерготерапевта, психотерапевта, інколи всіх разом;
• залучається до роботи інклюзивний педагог. Він потрібен для того, щоб допомогти адаптуватися дитині у школі;
• якщо дитині важко впоратися з проблемами в школі, то від мерії призначають тьютора, який стає своєрідним помічником.

Водночас усі спеціалісти між собою пов’язані. Вони якісно комунікують з учителем, а вже той ділиться досягненнями з батьками. 

• Для ефективно налагодженої роботи усі учасники процесу відвідують супервізійні групи. 

Однак велика частка успіху лежить саме на батьках, адже вони для дитини є найбільшим авторитетом. Для того щоб батьки зрозуміли своїх дітей, в Ізраїлі функціонує консультування батьків. 

Адже хоч би як не старалися працівники системи, якщо батьки не розуміють проблеми, переживання й потреби своєї дитини й не можуть змінити власні негативні установки чи деструктивні моделі поведінки, то успіх буде зовсім непомітним. 

Також без власної психологічної стабільності та здорових стосунків з собою батьки не зможуться вибудувати якісну, емпатичну комунікацію з дитиною. 

Якщо дорослий сам недоотримав любов, він не знає, що таке емпатія та здорові стосунки, кордони, авторитет, то як він може навчити цього дитину?

На допомогу в таких випадках приходить терапія батьківства. Основна її ціль — відновити комфорт батьків у цій ролі, а також проговорити проблеми, переживання, незадоволені потреби, почуття, наміри, цінності тощо. 

Так вони можуть вибудовувати стосунки з власними дітьми інакше, даруючи їм усі аспекти відчуття приналежності. Щасливі батьки інакше виховують своїх дітей, інакше впливають і створюють зв’язок з дитиною.

ЧИТАТИ НА ТЕМУ

(Не)дитячі проблеми: як дотримуються прав дітей під час війни

Війна в Україні не має перешкоджати правам дітей: читай у матеріалі про права дітей у 2022 році, кейс-менеджерів та сімейні суди.

 

Нескорене покоління: через що проходять наші діти сьогодні та як їм допомагають

На жаль, в Україні теж уже досить великий досвід психологічної підтримки дітей. Адже війна триває з 2014 року. Зараз психотерапевтка Альона Лук’янчук виділяє три основні категорії дітей, які постраждали від війни.

• Діти, які були переміщені в інші області, але не бачили нічого жахливого. Їхньою травмою буде втрата звичного середовища.

Допомогти їм можуть звичайні групи підтримки, які вже зараз функціонують в Україні. Щоб повернути малюка до звичного життя, психологи використовують ігрову терапію, а також методи арт-, зоо- фототерапії тощо. 

• Діти, які знають, що йде війна, а вони лишилися у домівках на відносно безпечних територіях, теж можуть демонструвати страх розлуки, тривогу, агресію тощо. 

Щоб впоратися з цим, спеціалісти проводять психологічно-інформаційні заняття у школах за підтримки СОС Дитячі містечка. Там розповідають, що відчувати тривогу, страх — це нормально. А також що робити, коли ти відчуваєш такі емоції.

Завдання дорослих та спеціалістів — повернути дітей до звичного переживання емоцій та відчуттів. 

• Наступна категорія дітей досить довго перебувала у гарячих точках чи окупації. У них згодом є велика ймовірність виникнення ПТСР.

Тут передусім дитину треба помістити у безпечне місце. А оскільки під час війни безпечних територій немає, найбезпечнішим середовищем для неї лишається родина. 

Саме тому допомогати треба батькам, щоб вони лишалися психологічно стійкими до дитини та могли дати раду собі та малечі. 

Українські методи психологічної підтримки дітей

Запозичивши деякі методи з Ізраїлю, українські спеціалісти вже почали активно працювати над психологічним відновленням та підтримкою дітей. Так чи інакше команда допомогла вже 12 тис. дітей. 

Зараз від СОС Дитячі містечка працюють психологічні групи підтримки, мобільні групи для семінарів психологічної стійкості, робота з травмованими дітьми, індивідуальні психологічні консультації. 

Людям, які зараз в епіцентрі подій, варто передусім вижити. Вже тоді, коли вони опиняться в безпеці, говорити про проблеми, переживання та підтримку. 

Такої ж думки дотримується і Гіла Петрова. Якщо зараз отримання такої допомоги не є можливим — не варто себе картати. Варто прийняти становище таким, яке воно є, і почати тоді, коли буде можливість. 

Порівняно з 2014 роком, розповіла Альона Лук’янчук, зараз можна спостерігати значну еволюцію у ставленні до психологічної підтримки під час війни в Україні. Зокрема, розбудовують та планують масштабно вводити системну психологічну допомогу. 

Звісно, є моменти, над якими ще слід працювати. Це стосується програм обов’язкової реабілітації для батьків-військових, адже далеко не всі з них були готові йти на фронт. Над цими та іншими викликами вже працюють досвідчені фахівці. 

Як не вигорати від життя та батьківства під час війни: секрети стресостійкості

Усі ми пам’ятаємо, що коли літак потрапляє у зону турбулентності та випадають кисневі маски, спершу ти маєш вдягти її на себе, а вже потім — на дитину. 

Дитина не може вибудувати психологічну стресостійкість самотужки, вона дуже залежить від дорослих. 

Якщо рідні люди будуть депресивні, відсторонені, та ще й перестануть говорити з малечею, то вона сприйме це на власний рахунок. 

Звісно, батькам не треба постійно вдавати з себе надлюдей, які ніколи не переживають. Ми маємо показати своїм дітям, що ми живі.

Так, нам буває сумно та погано, водночас ми можемо радіти життю навіть у такі важкі часи — усі ці прояви емоцій нормальні та природні. 

Однак у часи, коли стресу може бути дуже багато, варто знати, як виробити стресостійкість, щоб мати ресурс на життя, дітей та коханих. 

Рекомендації зі стресостійкості дав кандидат психологічних наук Олександр Аврамчук. Найперше варто зрозуміти, як виникає стресостійкість і що це таке. 

Стресостійкість — це гнучкість та адаптивність до зовнішніх факторів. 

Вона виникає на перетині фізіологічної та психологічної сфери. Тобто нервової системи, яку ми отримуємо при народженні, та життєвого досвіду, що теж формує нас та наші реакції. Саме тому рівень стресостійкості буде у кожного різний.

Стрес — це один із викликів життя, якого, на жаль, уникнути ніяк не вдасться. Однак можна відкрити вікно толерантності, яке допоможе задіювати якнайбільше ресурсів у важких обставинах і проходити крізь виклики без великих втрат. 

Саме завдяки вікну толерантності ми можемо вийти з кризи та відновитися доволі швидко. Якщо ж це вікно вузьке, то наш мозок обмежує ресурс і ми вдаємося до стигматизації, стерилізації та узагальнень тощо. 

Рецепт, який дозволить розширити це вікно, простий — піклування про себе. Відтак дотримуйся таких рекомендацій по життю: 

• Власна безпека і піклування про себе мають бути на першому місці.
• Досліджуй межі свого вікна толерантності. У цьому може допомогти щоденник спостережень за кількома пунктами: харчування, тіло, реакції на кризові ситуації тощо. 

Такий моніторинг допоможе зрозуміти, в якому стані ти зараз і скільки маєш власного ресурсу.

• Надавати собі допомогу треба в жовтій зоні, а не в червоній, бо там ресурсу на відновлення знадобиться вдвічі більше.

Як підтримати психіку дітей під час і після війни. Що вже роблять в Україні та який досвід Ізраїлю

Запитуємо психологів та експертку з 20-річним досвідом в Ізраїлі

• THE VILLAGE УКРАЇНА, 2 ТРАВНЯ
• 5233
• 0

ПОДІЛИТИСЯТВIТНУТИ

В Україні немає дітей, на яких не вплинула би розв’язана Росією повномасштабна війна, кажуть психологи. Вона призводить до навчання в укриттях, травматичного досвіду дітей, що стали свідками чи жертвами воєнних злочинів, вимушено покинули свої домівки чи втратили батьків.

Яка психологічна підтримка їм потрібна? Як вона має бути організована та кому її насамперед варто надавати? Говоримо з дитячими психологами та вивчаємо досвід Ізраїлю.

YOU CAN READ THIS PIECE IN ENGLISH.

Як діти бачать війну

«Ми радимо уникати поділу дітей за категоріями травмування – наприклад, тих, які пережили депортацію, або тих, які живуть у прифронтових зонах. Такі випадки ми об’єднуємо в терапію травматичного досвіду, під час якої діти найбільше потребують емоційної безпеки», – розповідає The Village Україна Оксана Лебедева, засновниця громадської організації Gen.Ukrainian, яка допомагає дітям переживати війну.

Фото: Gen Camp

Травматичний досвід отримують практично всі діти, які зараз в Україні чи поза її межами. «Навіть якщо дитина, на щастя, не зазнала безпосередньо травми, вона травмована тим, що відчуває постійну небезпеку, чуючи тривоги, відчуваючи тривоги батьків. Якщо один із батьків захищає Україну, дитина, безумовно, хвилюється та переживає за тата або маму. Посилився страх смерті, бо в інформаційному просторі ми щодня чуємо про смерті: дорослих і дітей. Навіть якщо ми оберігаємо дітей від інформаційного перевантаження, ця інформація не може пройти повз», – розповідає The Village Україна психологиня Оксана Шльонська, яка є авторкою програми допомоги дітям «Захищені любов'ю» в межах реабілітації дітей у таборі Gen Camp.

Якщо ж дитина зазнала жорстокого поводження, потрібна робота, як і з будь-якою травмою, додає психологиня. Треба опрацювати всі почуття, які з'явилися в цієї дитини: сором, біль, агресію чи страх.

«Необхідно звернутися до психолога, тому що дитина, яка зазнала жорстокого поводження, може замкнутися в собі або жорстоко поводитись з іншими дітьми через те, що може відбутись її ідентифікація з агресором», – підкреслює Шльонська.

Якщо дитина стала свідком жорстокого поводження, за словами психологині, часто зустрічається ідентифікація як із жертвою, так і з тими, хто жорстоко поводився з дітьми. У разі ідентифікації з жертвою дитину може переслідувати страх, травматична реакція на підвищення голосу та відчуження.

За офіційними даними національного інформаційного бюро «Діти війни», Росія депортувала з України майже 20 тисяч дітей, хоча правозахисники називають і більші цифри. Станом НА 30 КВІТНЯ 2023 РОКУ повернули лише 361 дитину. Ще понад 19 тисяч дітей залишаються на території Росії, їх примусово всиновлюють російські сім’ї, вчать у російських школах.

За цей час діти можуть потрапити під вплив російської пропаганди та вважати, що їхні батьки від них відмовилися. «У цьому випадку необхідна сімейна психотерапія для відновлення прив'язаності та пропрацювання нових взаємин, – продовжує психологиня. – Така робота має бути лагідною, з відновленням української ідентичності цієї дитини. Її не можна зробити механічно, щоб порушити те, що їм нав'язувала російська пропаганда – тільки створюючи умови для розвитку дитини, знайомлячи її з українською культурою, з українською літературою, створюючи такі умови, у яких дитині буде добре, ми зможемо подолати те, що заклав ворог».

Але якщо вдається повернути цих дітей швидко, і в них – люблячі батьки, то російській пропаганді не так легко буде їх зламати, підсумовує психологиня.

Які наслідки має війна на дитячу психіку

Часто діти на тлі тривожних подій стають агресивними. У такому випадку потрібно спочатку проаналізувати, що запускає агресивні реакції, і тільки тоді можна дати конкретні поради.

Дітям, які стають агресивними стосовно інших або до себе, потрібно пояснити, що відчувати злість – нормально, каже Оксана Шльонська. Але є різні способи вираження цього почуття. Якщо ми поводимося агресивно та завдаємо шкоди навколишнім – це неприйнятна поведінка. Ми маємо дати дитині можливість направити злість у правильне русло, а саме – сказати про свої почуття, подихати, порвати папір, зробити фізичні вправи тощо.

Якщо злість – ірраціональна, наприклад, дитина сердиться на тата, якого немає поряд, або не хоче говорити з татом, треба проаналізувати, як відбувається спілкування, чи знає дитина, чому тато не з родиною. Бо інколи ми не пояснюємо, що відбувається, намагаючись захистити дитину, а вона відчуває себе покинутою.

Діти можуть тікати від реальності до гаджетів. За словами психологині, це є бажанням і дитини, і, на жаль, батьків, бо здається, що так легше зайняти дитину, виникає ілюзія безпеки та контролю.

Досвід Ізраїлю

Приставити психолога до кожної дитини – неможливо, а, може, навіть не потрібно, розповідає The Village Україна сімейна консультантка та психотерапевтка Гіла Петрова, яка практикує в Ізраїлі.

Більшість регіонів Ізраїлю живуть у стані перманентної війни. Ізраїльсько-палестинська криза загострилася 6 травня 2021 року. «Ми не знаємо, що, де і коли впаде. Але ми знаємо, що робити, якщо це станеться», – ділиться досвідом Петрова.

Уже 20 років психотерапевтка консультує батьківські групи щодо роботи з дітьми. «УСІ, ХТО ПРАЦЮЮТЬ ЧИ ЖИВУТЬ ІЗ ДІТЬМИ, мають володіти навичками взаємодії з ними. Ізраїль зрозумів, що до кожної дитини психолога не приставиш, бо це неможливо. Треба робити так, щоби кожні батько та мати, кожен учитель і вихователь уміли взаємодіяти зі стресом і знімати його. Звісно, якщо йдеться про важку травму, потрібна психотерапія», – розповідає Петрова.

Для батьків ці групи є безоплатними, їх фінансує влада міст. Вони можуть відвідувати їх добровільно, отримувати додаткові консультації від спеціалістів.

«Я вірю: якщо в сім’ї хороші стосунки, дитині не потрібно шукати допомоги поза нею. Батьківські групи – це профілактика стресу, наркоманії, алкоголізму й у тому числі підтримка під час війни чи після неї», – підкреслює Петрова.

Психотерапевтка впевнена, що найкращим у психологічній підтримці дітей є комплексний підхід: «У мене щойно закінчилась група з наставниками дітей-сиріт. Це прості люди, у кращому випадку педагоги чи їхні помічники. Вони щодня з цими дітьми, на відміну від психологів, які працюють із дітьми 45 хвилин на тиждень. І саме ці люди насамперед мають бути підготовлені».

В Ізраїлі війна для дітей стала нормою. У школах їх навчають до автоматизму, що робити під час тривоги. Це роблять за допомогою пісень, віршів чи руханок.

«Ідея в тому, що потрібно підвищувати обізнаність народу на всіх рівнях. Починаючи з дорослих і закінчуючи маленькими дітьми. Ми вчимо дітей, вихователів, пенсіонерів постійно, що треба робити в тих чи інших ситуаціях. Але є велике «але». Наші війни не рівняються з війною в Україні. Тому не знаю, наскільки цей досвід можна брати та перекладати на вашу реальність. Хіба що якісь його елементи», – підсумовує Гіла Петрова.

Як підтримати дітей зараз

Насамперед дитині потрібна безпека – фізична й емоційна, розповідає в коментарі The Village Україна дитяча психологиня Світлана Ройз.

«Важливо також створити структуроване середовище (чіткий режим дня, звичну рутину) – це заспокоює, дає відчуття безпеки та передбачуваності», – додає вона.

За словами психологині, важливо пригадувати старі «ритуали» або звичну рутину. Вони можуть бути найпростішими: як ми прокидаємося, як традиційно вітаємося чи прощаємося, чи є дії, які повторюються з дня в день. Потрібно виділити час, щоби говорити з дитиною – про все, що вона захоче. Так можна зрозуміти, що турбує дитину, що саме вона розуміє в певній ситуації.

«Якщо ми не знецінюємо будь-які емоції та почуття дитини – це вже величезний внесок у її стан, – наголошує Ройз. – Загальний алгоритм може бути таким: ДАЄМО ВІДЧУТТЯ БЕЗПЕКИ (переходимо в безпечне місце, вмикаємо світло, беремо на руки), НАДАЄМО ВІДЧУТТЯ БЛИЗЬКОСТІ («я з тобою зараз, я буду з тобою стільки, скільки потрібно»), НОРМАЛІЗУЄМО ЕМОЦІЇ («ти злякався? зараз дійсно було страшно»), ПРОПОНУЄМО ДІЇ («давай із тобою подихаємо»). А ДАЛІ ВІДМІЧАЄМО: «ти впорався, ти зміг сам зробити».

Що важливо, наголошує дитяча психологиня, навіть маленька дитина може впливати на свій стан. Важливо допомагати, але намагатись це робити так, щоби за дитиною залишалася можливість діяти. Також варто дозволити собі та дітям радості й ігри. Дозвіл цього саме під час війни – це наші вітаміни, додає Ройз.

ОБКЛАДИНКА: Gen Camp