На допомогу вчителю. Поради щодо проведення уроку розвитку мовлення (сторітелінг))

Мистецтво творення цікавих історій на уроках української мови.

Сторітелінг на уроках української мови

                                                                                            Вчитель- методист,

                                                                 директор

                                                                                           Київської гімназії №154

                                                                                     Лариса Ліщинська

         Спрямовуючи педагогічну діяльність на розвиток гармонійної, духовно збагаченої творчої особистості, утверджуючи загальнолюдські цінності, ми педагоги,  формуємо дитячу особистість, підкреслюємо її унікальність, індивідуальну неповторність, вчимо її вірити в себе, пробуджувати внутрішні сили, відкриваємо обрії для розвитку творчих здібностей.

        Впроваджуючи освітні зміни відповідно до Державного стандарту Нової української школи, як учитель-словесник керуюся основними принципами компетентнісного, особистісно орієнтованого підходу до навчання,  спрямовую свою професійну діяльність на формування компетентної  особистості, створюю ситуацію успіху, яка сприяє розвитку особистості дитини, мотивую  ставати співтворцями уроку та відчувати радість від творчості.

         Як важливо допомогти кожному учневі оволодіти мистецтвом складання проекту власного життя! Уроки української мови є чудовим підґрунтям для емоційно-образного  спілкування, розвитку словесної творчості, для використання емоційно забарвлених, ігрових методів, інтерактивних форм та прийомів. Коли  вчитель знаходить матеріал для спільних переживань, захоплює учнів цікавинками, особистісно значущими для кожного, мотивує школярів до природного самовираження, самопізнання, педагог спільно зі школярами «вибудовує» траєкторію успіху.

     Надзвичайно ефективним для досягнення головної мети – розкриття творчого потенціалу особистості - є  використання методу сторітелінгу (з англ. – розповідати історії), який передбачає творчу активність, можливість обміну думками, враженнями, переживаннями. Мета створення історій – формування здатності вплинути на емоційну, мотиваційну, когнітивну сферу слухача. Історія ґрунтується на життєвому досвіді, містить розповідь про надзвичайно цікаві події, героя, що переживає їх, зміни , які відбуваються в житті персонажа, і обов’язковою ознакою розповіді є співпереживання історії та багатство лексики. Як досягти успіху під час створення історії?

           Керуючись  набутими компетентностями про види сторітелінгу, вибудовуємо проєкт майбутніх історій. Об’єднуючись в групи , учні з кошика ідей обирають один із видів сторітелінгу: культурний – розповідь про моральні цінності, соціальний – розповідь людей один про одного, життя відомих людей; jump story – всі полюбляють слухати історії про містичних істот, коли неочікуваний кінець змушує підстрибнути на стільці від страху;

сімейний - історія про наших пращурів; особистий – історія про власний досвід та переживання; дружній – історії об‘єднують друзів тощо.

        Завдання вчителя – об’єднати учнів для співпраці, співтворчості з метою розвитку дружної міжособистісної взаємодії, підвищувати ефективність спілкування, мотивувати учнів проявляти ініціативу. Отже, коли початок покладено, вчитель вдається до таких прийомів навчання розповіді історій : надає зразок (в аудіозапису), план (виводить на екран), аналізує разом з учнями ставить запитання, робить нагадування, дає вказівки, підказки, заохочує школярів. Ефективним є використання прийому  придумування розповідей-мініатюр, які об’єднані одним персонажем. Запис розповіді впливає на емоційну, мотиваційну, когнітивну сферу слухача.

        Коли діти готові до сторітелінгу, нагадую, що історія має структуру: вступ -  розвиток дії – кульмінація – висновки.

Історія має тему та ідею, цікавий, захопливий сюжет, у ній обов’язково присутній герой (предмет, людина, явище, вигадана  істота, природа,символ), який має здатність до перевтілення. Події створеної історії відбуваються за принципом побудови літературного твору, який має експозицію (жив був…, де?, коли?, скільки часу?, з ким?), зав’язку (одного разу…, разом…), розвиток дій, кульмінацію (яка подія стала вирішальною?), розв’язку (чим закінчилася історія?), висновки (чого навчає історія?).

 Історія буде цікавою і захопливою за таких умов:

1. Коли діти спільно з учителем визначать , яку історію вони створять.
2. Коли визначать, які події увійдуть в сюжет історії.
3. Коли оберуть головного героя.
4. Коли напишуть перший варіант історії.
5. Коли придумають інтригу, пастку - чим більш несподіваною вона буде, тим краще.
6. Коли будуть підібрані вдалі образні засоби (епітети, метафори, порівняння, гіперболи тощо), особливо для опису стану головного героя.
7. Коли історію буде прочитано і внесено до неї необхідні правки.
8. Коли автор історії знайде потрібне інтонування, зможе відтворити різні настрої, емоції, почуття, переживання.
9. Коли буде забезпечене якісне візуальне оформлення.

Саме візуальний фон допомагає зробити атмосферу в історії більш динамічною, барвисто розкрити тему, надати додаткову жвавість і занурити слухача в контекст.

Розповіді бувають різних видів:

-         Розповідь  на тему, запропоновану педагогом.

-         Розповідь за планом.

-         Розповідь за запропонованим початком.

-         Розповідь за опорними словами

-         Складання казки чи міфу за власним сюжетом.

Історії повинні бути змістовними, логічно послідовними, точними, виразними, зрозумілими слухачам, самостійними, невеликими за розміром.

Далеко не кожна розповідь є історією. Щоб створити, нам потрібно визначити тему, розробити сюжет, вигадати непересічного героя, додати трохи цікавих подій та зробити правильні висновки. Для цього використовуємо такий алгоритм дій:

 1. Визначення теми та мети  –  від цього залежить вибір сюжету історії.

 2. Розробка детального сюжету та основних подій оповіді.

 3. Вибір головного героя –   вибір його імені, відображення характеру, зовнішності тощо.

 4. Створення інтриги: чим більш несподіваною вона буде, тим краще. На цьому етапі вже можна складати перший варіант історії.

 5. Читання (слухання) головного варіанта та додавання образних засобів: метафор, епітетів, порівнянь тощо.

 Історія може бути вигаданою від початку і до кінця, але  має бути емоційною та динамічною, події мають відбуватися послідовно,  одна за одною. Головна мета розповіді – активне залучення слухача в історію, щоб він також відчув себе учасником подій.

         Доречним є застосування прийому перевтілення героя, індивідуалізації персонажа за допомогою виразу очей, пози, особливостей рухів, інсценування, що забезпечує «бачення» почутого. Яскравий герой, з яким аудиторія себе може асоціювати, – рушійна сила будь-якої історії. Заплющуєш очі – і перед тобою з’являється картинка, реальна, наповнена запахами, енергією, звуками, тактильними відчуттями. І, безумовно, наявність в історії висновку. Історія без логічного висновку не буде мати завершення.

          Отже, після такої взаємодії з учнями розумієш важливість такої співпраці, усвідомлюєш, наскільки креативно мислять школярі.

         Сторітелінг – відносно нова форма навчання – швидко завойовує популярність серед учителів та учнів.

        Цікаві, змістовні, правильно створені історії – сильний інструмент оптимізації навчання, виховання.

Спробуйте! Це об’єднує і надихає!