Тема: Формування національної свідомості учнів на уроках української мови та літератури
За Державним стандартом повної загальної середньої освіти завданнями освітньої галузі «Мови і літератури» в школі є «формування гуманістичного світогляду, духовного світу учня, його моралі, загальної культури, особистісних рис громадянина України, який усвідомлює свою належність до світової спільноти». Отже, серед завдань сучасної освіти одним із найважливіших є виховання гармонійно розвинутої особистості.
Свідомість і культура починається з шанобливого ставлення кожної людини до свого народу, його історії. Знання ж історії власної держави, в свою чергу, неможливе без знань історії своїх «маленьких батьківщин», тих місць, де ми народилися та виросли. Любов до рідного краю починається з шанобливого ставлення до його історії, бажання її пізнавати та вивчати. Сьогодні в умовах, коли через Інтернет, телебачення, газети та часописи нав’язується різноманітна інформація, навіть дорослим, освіченим людям непросто в ній розібратися, а дітям-майже неможливо. Саме тому критичне мислення, оцінка фактів, аналіз різних ідей, формування власної точки зору повинні мати місце на кожному без винятку уроці.
Для покращення якості знань учнів сьогодення вимагає пошуків нових шляхів навчання. Та одне з головних завдань учителя –допомогти учневі навчитися самостійно здобувати знання. Кожен урок повинен сприяти розвитку інтересів учнів, набуттю ними навичок самоосвіти. Українська мудрість стверджує: «Можна привести коня до водопою, але пити воду кінь повинен сам».
Тому впроваджую форми і методи організації, що забезпечують самостійність навчання учнів ( пошук необхідної інформації в бібліотеці, інтернеті, написання рефератів, створення презентацій, лепбуків тощо)
В Етичному кодексі українського вчителя зазначено : « Обов’язок учителя перед суспільством- свідомо оцінити роль, яку він може взяти на себе в конкретному випадку залежно від своєї компетентності, інтелекту, обставин та середовища». Сучасний учитель української мови- учитель, який докорінно переосмислив свою роль у навчально -виховному процесі з урахуванням новітніх рис суспільства: розвиток комп’ютерного інтелекту та усвідомлення, що мова є основним засобом спілкування та інструментом для досягнення успіху. Згідно з методичними рекомендаціями щодо організації навчально-виховного процесу, зміст навчання української мови та літератури має бути зорієнтованим на розвиток мотивації і на формування комунікативних умінь та навичок у всіх видах мовленнєвої діяльності.
У сучасному мовному просторі, де нові знання та інформація подвоюються шаленими темпами, кожні 2-4 роки, комп’ютерні технології стали невід’ємною частиною спілкування, отримання даних, розвитку творчих здібностей і сомоосвіти. Для учнів це природний та цікавий шлях до розвитку уміння спілкуватись. Тому актуальність використання комп’ютерних технологій на уроці полягає саме в ефективності поєднання корисного і цікавого, навчання і розваги, наочності й інформативності.
Саме це дозволяє по-новому підійти до проблеми, над вирішенням якої я працюю, а саме: «Формування національної свідомості учнів на уроках української мови та літератури».
Завдання ,які ставлю перед собою в роботі з учнями:
-формування національної свідомості і відповідальності за долю України;
-виховання любові до рідної землі, її історії;
-виховання громадянського обов’язку перед країною, суспільством;
-виховання бережливого ставлення до національного багатства країни, мови, культури, традицій.
Саме в дитинстві «…відкриваєш материк, котрий називається потім Україна»,-писала Л. Костенко.
Без відчуття приналежності до рідного народу, його історії, мови, культури, причетності до творення майбутнього своєї держави (і тим самим-власного майбутнього!) неможливо стати членом суспільства.
Патріотичне виховання-це сфера духовного життя, що проникає в усе, що пізнає, робить, до чого прагне, що любить і ненавидить людина, яка формується.
У наш час, коли Україна в небезпеці, коли її землі топче важкий чобіт російського окупанта, коли наша Батьківщина стікає кров’ю, коли нівелюється приналежність людини до певної нації, виховання справжнього патріота набуває особливого важливого значення. Виховуючи в учнів любов до рідного краю, ми, вчителі, формуємо гідне майбутнє нашого народу.
У наш буремний час питання національно-патріотичного виховання, як ніколи, надзвичайно актуальне.
Тому, нам, вчителям, необхідно проводити систематичну роботу в цьому пріоритетному напрямі на уроках і поза ними. Вона полягає в забезпеченні умов для навчання й виховання з розвиненою національно-патріотичною свідомістю, формуванні самоідентифікації індивіда зі своєю нацією, сприянні утвердженню цінностей історичної пам’яті, побудови на її засадах відповідної світоглядної системи, у постійному закріпленні теоретичних знань та практичних умінь на уроках української мови та літератури.
Робота над цією проблемою сприяє побудові індивідуальної траєкторії розвитку здібностей учнів, оскільки дає змогу розкрити навчальний матеріал цікаво, багатогранно, по-сучасному та не втратити зв’язку з минулим, бо без любові до Батьківщини, готовності примножувати її багатства, оберігати честь і славу , а за необхідності-віддати життя за її свободу й незалежність, людина не може бути відданим громадянином своєї держави.
Перш ніж розпочинати працювати над проблемою, я мала для себе визначити, хто ж такий патріот. У науково-методичній літературі існує безліч тлумачень цього поняття. Мені найбільш імпонує визначення, яке подає Академічний тлумачний словник української мови: «Той, хто любить свою Батьківщину, відданий своєму народові, готовий для них на жертви й подвиги».
Узявши його до уваги та врахувавши власний досвід роботи, я створила модель учня-патріота.
Отже, особистістю з чітко сформованими почуттями громадянськості й патріотизму, на мою думку, є та дитина, яка:
прагне постійно вивчати українську мову, вільно нею володіти;
вивчає історію нашої країни, рідного краю, знає її глибоке історичне коріння;
глибоко знає рідну символіку й з повагою ставиться до Державних Прапора й Герба України, розуміючи, із хвилюванням співає Гімн;
зможе завжди і скрізь свідомо захищати інтереси своєї держави, свого народу.
Виховання патріота-завдання надзвичайно складне, тому вимагає незалежної змістової наповненості занять з учнями, зорієнтованості на новизну інформації та різноманітні види пошукової, розвиваючої, творчої діяльності.
Основними напрямами виховання національної свідомості та патріотизму на моїх уроках української мови та літератури є:
виховання пошани й любові до рідної мови, прагнення зберігти її, бо «нації вмирають, не від інфаркту. Спочатку їм відбирає мову» (Л.Костенко);
формування думки про суспільну значимість родини, про сім’ю, рід і родовід;
формування знань про історію держави, державні та національні символи;
формування стійкості у своїх національних переконань.
У процесі вивчення української мови найважливіше місце посідає процес формування пошани й любові до рідного слова.
Є кілька типів навчального матеріалу, який можна використати з цією ціллю:
по-перше, «Загальні відомості про мову»,
по-друге, дидактичний матеріал, що використовується з метою виховання (вправи, різні види диктантів, усні і письмові перекази і твори, тексти для аудіювання та читання мовчки тощо.
Робота над формуванням патріотизму проводиться в кожному класі, однак об’єм роботи інший, залежить від загальної підготовки учнів та специфіки програмового матеріалу з української мови.
Для глибшого засвоєння теоретичного матеріалу з кожного розділу пропоную учням цікаві, захоплюючі інноваційні форми навчальної діяльності:
індивідуальні наукові розвідки, мовні проєкти, мандрівки, лінгвістичні повідомлення. Використовую інноваційні форми як моделювання ситуацій, які спонукають до самостійного мислительного дослідження, рольові ігри, наприклад, «Я-мовознавець», «Знайомство із словосполученням», «Подорож у країну Морфології» тощо.
На уроках позакласного читання ознайомлюю дітей з легендами про рідний край, його героїв, героїчними піснями і думами, продовжую знайомити їх з традиційними святами українського народу: національними, обрядовими, релігійними, залучаю дітей до активної участі в них, а також знайомлю із святами інших народів. Під час проведеної роботи учні вчаться систематизувати матеріал про фольклорні символи українського народу та інших народів, що населяють Україну: одяг, рушник, вінок,головний убір, рослини - барвінок, верба, дуб, калина і т.д..
На мою думку, успіх національного виховання значною мірою залежить від національної та міжнаціональної культури батьків і педагогів. Спрямованість патріотичного виховання на загальний особистісний розвиток школяра, його неперервність у педагогічному процесі, багатоманітність напрямів і методів вимагає високопрофесійної та моральної культури вчителя, гуманістичної спрямованості його педагогічної діяльності, вміння розуміти учня і діяти спільно з ним. Результатом такої роботи може стати вищий рівень виховання національної самосвідомості, здатність учнів до морального самовдосконалення.
Вважаю, що саме на уроках мови, літератури потрібно прививати дітям любов і повагу до ближнього, а також щирість, привітність, співпереживання, бажання допомагати тим, хто потребує допомоги. Найбільше практично застосовую ці вміння на уроках розвитку зв’язного мовлення, літератури рідного краю, бесіди про позакласне читання.
Отже, на мою думку, виховання національної самосвідомості на уроках мови і літератури сприяє збагаченню духовного світогляду школярів, формує усвідомлення особистістю себе як часточки українського народу з власною національною гідністю. В наш час, коли нівелюється приналежність людини до певної нації, виховання справжнього патріота набуває особливо важливого значення. Виховуючи в учнях любов до рідного краю, ми формуємо гідне майбутнє нашого народу.