Національно-визвольна війна

НІКОПОЛЬСЬКА МІСЬКА РАДА

КОМУНАЛЬНИЙ ЗАКЛАД

Нікопольська гімназія № 21 Нікопольської міської ради

вул. Гагаріна, 161, м. Нікополь, 53201, тел. 0 (566)  69-44-44, 69-44-55

е-mail: School_21@i.ua  Код ЄДРПОУ 21903930

Національно-визвольна боротьба українського народу за свободу й незалежність,  з нагоди відзначення                            210-ої річниці від дня народження великого Кобзаря – Тараса Григоровича Шевченка

                                                                                              Виконала:

                                                                     вчитель української мови та літератури

                                                    Прядка Антоніна Анатоліївна

Нікополь, 2024

Національно-визвольна боротьба українського народу за свободу й незалежність,  з нагоди відзначення                            210-ої річниці від дня народження великого Кобзаря – Тараса Григоровича Шевченка

«Смійся, лютий враже!                      Та не дуже, бо все гине, - Слава не поляже»          («До Основ’яненка»)   

     Україна та її шлях до незалежності...

     Чомусь, завжди становлення незалежності України й проголошення Української Народної Республіки розглядається з початку ХХ століття, але, давайте поглянемо глибше в історію боротьби українського народу за волю й незалежність.                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                         Прийнято розглядати історію України з часів Київської Русі та Галицько-Волинського князівства. 

     Коли принпинило своє існування Галицько-Волинська держава у середині XIV століття, території сучасної України опинилися повністю розділеними між Золотою Ордою, Королівством Польським та Великим Князівством Литовським, а згодом і між Річчю Посполитою та Московією.

     До XVI століття території майбутньої незалежної України контролювали різні держави, які мали різні підходи до свободи та самовизначення народу, який на них проживав. Коли ці держави посилили соціально-економічне, політичне та національно-релігійне гноблення українців – це викликало антифеодальну й національно-визвольну боротьбу українського народу в період Козаччини. 

     Що ж таке Козаччина? Козаччина – це доба в історії України (друга половина 15-18 ст.), коли козаки вели визвольну боротьбу проти шляхетської Польщі та турецько-татарських загарбників. 

     Український народ вдавався до різних форм визвольної боротьби в період Козаччини: від втечі від феодалів до збройних повстань. 

     Селяни масово втікали від панів на східні та південно-східні землі України, де засновували нові поселення – слободи, й невеликі укріплені містечка – січі. Такі селяни називали себе козаками (з тюркської – "вільна людина").

     На острові Хортиця, козаки заснували Запорізьку Січ, яка стала тогочасним центром визвольної боротьби українського народу за національну незалежність.

     Вони відмовлялися визнавати авторитет будь-якого правителя, запорожці здійснювали самоврядування згідно з тими звичаями та традиціями, що формувалися протягом поколінь. Усі мали рівні права й могли брати участь у бурхливих радах.

     Січ лежала на торгових шляхах між Річчю Посполитою та Османською імперією. Козацькі набіги на чайках значно ускладнювали торгівлю між цими державами, тому османи тиснули на поляків, щоб ті "вирішили питання" з козаками.

     Через деякий час Сейм оголосив козаків злочинцями, але вже невдовзі змушений був звертатись по допомогу до боєздатного  війська у війнах проти Швеції, Московського царства та турків.

     Постійні селянські повстання та протиборства козаків із польською шляхтою, посило протистояння між українським народом та Річчю Посполитою особливо на релігійному ґрунті.

     В 1647 році відбувся напад на село Богдана Хмельницького Суботів, через що йому разом із синами довелося втекти на Запорізьку Січ, де він підняв масштабне повстання. Залучившись підтримкою кримського хана, Хмельницький разом із запорожцями впродовж 1648 року здобув ряд перемог у масштабних битвах зі шляхтою під Жовтими Водами, Корсунем та Пилявцями.

     Спочатку він боровся за автономію українського народу, але зі зміною короля бажав повністю звільнити українські території з-під контролю Речі Посполитою "з лядської неволі… народ увесь руський… по Львів, Холм і Галич". [https://www.oranta.org/]

    І Хмельницькому вдалось ненадовго вибороти автономію для Гетьманщини, але, після битви під Берестечком, через зраду татар, автономію фактично було втрачено.

     Але це не зупинило українського гетьмана і він звернувся по допомогу до Московської держави. На прохання Богдана Хмельницького 11 жовтня Земський собор московитів ухвалив прийняти Військо Запорозьке "з городами їх і землями під государя високу руку”.  [https://www.wikidata.uk-ua.nina.az]

     За результатами Переяславської ради від 8 січня 1654 року частина запорожців присягла на вірність московському царю Олексію Михайловичу.  Замість того московити дозволяли Гетьманщині самостійну зовнішню політику та зобов’язувалися піти війною на Річ Посполиту, а на кордонах козацької держави мали виставлятись московські залоги.

     У 1657 році помирає Богдан Хмельницький і в історії України розпочинається тридцятирічний період відомий під назвою “Руїна". Цей період характеризувався розпадом держави, міжусобицями, поділом території по Дніпру між Річчю Посполитою й Московською державою та іноземною інтервенцією.

    За цей час  український народ не припиняв боротьби за незалежність та самоідентифікацію, але обіцяну автономію українцям не надавали ні московити, ні поляки, а шлях до самовизначення розбився об стіну міжусобиць та розділом козацького керівництва, через що відбувся поділ козацької України на Лівобережну та Правобережну.

     На Лівобережній Україні, що знаходилася під контролем Московії, відбувається активне сприйняття українців, як  окремого народу. Росіяни всіляко намагаються перетворити жителів українських територій, але жителі берегів Дніпра все глибше усвідомлюють себе окремою нацією зі своєю власною історією, культурою, мовою та традиціями.

     Період "Руїна" закінчився 1687 року, коли гетьманом Лівобережної України став Іван Мазепа. Йому на деякий час вдалось об’єднати українські землі та розділене козацтво, але, у вирішальній битві Великої Північної війни під Полтавою 1709 року шведсько-козацьке військо програло московсько-малоросійському. Після цієї поразки московити отримали повний контроль над Лівобережною Україною, селян з правого берега Дніпра силоміць переселяли на лівий, а всі правобережні полки було ліквідовано, більшість осель зруйновано. 

     Були підписані Прутський мир та Адріанопольська угода. За цими документами Московська держава відмовлялась від претензій на Правобережну Україну, визнавала турецьку юрисдикцію над Запоріжжям.

     У 1722 році помирає наступник Івана Мазепи Скоропадський, в цей час Гетьманщина ще отримувала відносну автономію під контролем московитів, але на російський престол приходить імператриця Катерина ІІ і,  замість гетьманату було створено Другу Малоросійську колегію, відбулась уніфікація державної системи із загальноросійською, було введено панщину та закріпачено селян. Українські землі булу орієнтовані на зросійщення. 

     В 1775 році було зруйновано Запорізьку Січ за наказом імператриці.

     Через приєднання Кримського ханства, трьох поділів Речі Посполитої та ряду російсько-турецьких війн більшість земель сучасної України опинилась у складі Російської імперії, але волелюбний народ не припиняв своєї боротьби за незалежність.  В 1817 році козаки Буського війська виступили проти переведення їх на військові поселення і через два роки спалахнуло Чугуївське повстання проти нелюдських умов життя, впродовж 1813-1835 років вирувало гайдамацьке повстання Устима Кармалюка.

     Коли до влади прийшов Олександр ІІ українські повстання відбувалися не так активно через ряд реформ, які він провів. Почалося будівництво залізниці, індустріалізації та урбанізації, які були особливо активні на території України, українські селяни масово переселялися у міста в пошуках кращого життя. Еліта української нації почала дослідження та збір інформації про український фольклор, мову, історію, культуру й традиції, і це стало підґрунтям для національного відродження.

     Найважливіший період формування української нації та державності припадає на початок ХХ століття, зокрема 1917-1920 роки. 

Завдяки урбанізації, просвітництву й збільшення кола освічених українців на території України стають популярнішими ідеї демократії, прав людини та самобутності націй.

     На тлі революції в Російській імперії, Україна,  хоч і ненадовго, але вперше стала повноцінною незалежною державою. 22 січня 1918 року IV Універсал Української Центральної Ради проголосив незалежність Української Народної Республіки, яку було створено в листопаді 1917 року.

     В 1918 році було затверджено національний герб, гімн, державний прапор. Українська Народна Республіка мала власну територію, військо, грошову систему, органи влади, церкву й дипломатичні відносини з іншими державами.

     Після проголошення четвертого Універсалу було проголошено Акт Злуки Української Народної Республіки й Західноукраїнської Народної Республіки. Ця подія об’єднала Україну.

     У 1917–1921 роках  відбулася Українська революція. Українцям вдалося відновити державу, яка кілька разів змінювала назву і форму: Українська Народна Республіка (1917–1918), Українська Держава (Гетьманат за правління Павла Скоропадського, 1918), знову Українська Народна Республіка (доба Директорії, 1918–1921), Західноукраїнська Народна Республіка (1918–1919).

     На жаль в поглядах лідерів відродженої Української держави не було єдності і тиск більшовиків з одного боку та Польщі, Румунії й Чехословаччини з іншого, знову розділили Україну.

     Задоволення,  яке отримали українці під час доби незалежності, не змогло згаснути та тільки розпалювало прагнення до волі навіть у роки тоталітарного режиму в складі СРСР.

     Більшовицьке керівництво було змушене рахуватися з українським бажанням до самовизначеності й протягом 1920-х років проводило політику українізації, через що відбувся підйом національної культури, українців залучали до керівних органів. Комуністична влада була змушена поступитися українському національному рухові й піти на створення УСРР (Української Соціалістичної Радянської Республіки), яка мала свої території, органи влади й символіку, але не мала суверенітету.

     Через те, що радянська тоталітарна влада намагалася притиснути бажання українців до самовизначення, наростав рух спротиву, який вилився у вигляді збройної боротьби впродовж 1920-1950-х років, а також як ненасильницька та дисидентська боротьба впродовж 1960-1980-х років. 

     У Східній Європі в кінці 1980-х відбувається падіння комуністичних режимів і цей факт разом з національно-демократичними революціями в Україні приводить нашу державу до відновлення незалежності.

     16 липня 1990 року під тиском опозиції та масових продемократичних вуличних демонстрацій Верховна Рада УРСР ухвалила Декларацію про державний суверенітет України. Поштовхом цього став економічний занепад Радянського Союзу, а також політика "гласності" та "перестройки", дали можливість українцям висловлювати власні думки щодо самобутності своєї нації.

     24 серпня 1991 року  відбувається позачергове засіданні Верховної Ради УРСР, яка ухвалила Акт проголошення незалежності України, зазначивши у ньому, що продовжується тисячолітня традиція державотворення в Україні.

     1 грудня 1991 року відбулося остаточне затвердження незалежності України, коли на Всеукраїнському референдумі 90% громадян проголосували за життя в незалежній державі й затвердили суверенність України як безповоротний історичний факт.

     Але як виявилося Московія не зовсім зраділа таким подіям. І вже через 32 роки з Дня проголошення Незалежності, Україна знову змушена захищати своє право на існування від російських загарбників, але оглядаючись на історичні події, можна бути переконаним, що завдяки сьогоднішній єдності наших громадян, суверенітет, свобода та соборність України ніколи не будуть зламані ворогом. Ніколи вже Україна та українці не повернуться від владу деспотичного сусіда, який за своїми міркування називав себе «старшим братом».

     Українці в усі часи боролися за волю та свободу. Хто як міг: хто зброєю, хто намагався це зробити дипломатичним шляхом, а хто словом.

     Яскравим представником у боротьбі проти московитів за допомогою слова є Тарас Григорович Шевченко.

     Тарас Шевченко – український поет, художник, прозаїк, драматург, політичний та громадський діяч. Саме він є творцем українського народу та знаковою постаттю національної пам’яті України. Саме завдяки його творчісті відбувся розвиток та становлення нової української літератури. Його творчість нараховує близько 835 художніх творів.                                                                    Значення Великого Кобзаря для України неможливо переоцінити. Він відіграв велику роль в історичному розвитку України.

     Народився Тарас Шевченко 09 березня 1814 року у селі Моринцях Звенигородського повіту Київської губернії (нині Звенигородський район Черкаської області) у сім’ї кріпаків. У восьмирічному віці Тарас вчився грамоти у місцевого дяка. Коли хлопцю виповнилося 9 років, померла мати, а у 12 – батько. За своє життя, а воно склало 47 років, Тарас Шевченко 24 роки був у кріпацтві, 10 років – на засланні, а решту життя – під наглядом жандармів.

     Тараса Григоровича люблять та поважають не лише в Україні, а й в країнах Європи. Так 3 вересня 2011 року у центральній історичній частині міста Вільнюс відбулося урочисте відкриття пам’ятника Великому Кобзарю України, приурочене до відзначення 20-ї річниці Незалежності України та  20-ї річниці з дня встановлення дипломатичних відносин між Україною і Литовською Республікою.   

В цьому, переможному 2024 році, ми будемо відзначати 210-ту річницю від дня народження Тараса Шевченка, всі українці глибоко вклоняються Великому Кобзареві України, який своїм життям та безсмертним словом став прикладом непохитності у боротьбі за свободу та незалежність Батьківщини.

     Шевченко в українському суспільстві та в українській культурі посідає особливе місце.За часівбільшовиків він був офіціозним символом радянської України. А сьогодні він є офіціозним символом нової, незалежної України.

     Тарас Григорович мав величезні задатки громадсько-політичного діяча, про це свідчить його вплив  на кирило-мефодіївців, свій величезний духовний потенціал він вдало реалізував через свою поетичну творчість. Саме в цьому вчені вбачають найбільшу загадку його феномену.

     Свої ідеї національно-визвольної боротьби, державної незалежності, заклик до рішучих дій проти насильства є провідним мотивом більшості творів Шевченка. Вдалим мистецьким гострим словом він розвіював ілюзії кріпаків щодо “доброго царя”, гнівно критикував Петра І, Катерину II і свого сучасника Миколу І. До боротьби та до повалення самодержавно-кріпосницького ладу закликають його твори “Сон”, “Кавказ”, “І мертвим, і живим…” тощо. Зі шкільних років всім українцям відомий знаменитий “Заповіт”, де поет закликає: “…вставайте, кайдани порвіте і вражою злою кров’ю волю окропіте” [litopys.org.ua].

     Більш гуманної людини ніж Тарас Шевченко навряд чи можна зустріти. Уся його творчість пройнята глибокою людяністю, добротою, милосердям, щирою людською солідарністю навіть і тоді, коли змальовуються криваві картини покарання, зокрема шляхти гайдамаками. “Болить серце, – писав поет, – як згадаєш: старих слов’ян діти впились кров’ю…” [https://cym.org/au/t-shevchenko-anniversary-ua/].

     Внесок Великого Кобзаря у пробудження і формування національної свідомості Українського народу, в розвиток української та світової культури величезний.

     Ідеї, думки, вся творчість Шевченкового генія стала тим живим феноменом, який далі розвивається вже в свідомості Українського суспільства. [https://cym.org/au/t-shevchenko-anniversary-ua/].

     Як актуально сьогодні звучать безсмертні Шевченкові слова:   [https://cym.org/au/t-shevchenko-anniversary-ua/].                                              “Свою Україну любіть,                                                                                                    Любіть її… во время люте,                                                                                                  В останню тяжкою хвилину,                                                                                                                         За неї Господа моліть.”

Список використаних джерел:

1. Інтернет ресурс  [https://www.oranta.org/]                                                                       2. Інтернет ресурс  [https://www.wikidata.uk-ua.nina.az]                                                       3. Інтернет ресурс [litopys.org.ua]                                                                                              4. https://cym.org/au/t-shevchenko-anniversary-ua/]