Сценарій літературного свята «ЧЕРЕЗ ВІКИ ЛУНАЄ ТАРАСІВ ЗАПОВІТ…»

                                           Літературне свято

                «ЧЕРЕЗ ВІКИ ЛУНАЄ ТАРАСІВ ЗАПОВІТ…»

                                                               Підготувала вчитель зарубіжної

                                                                 літератури Обицької гімназії

                                                                   Яремчук С. О.                                                            

 

         Мета: поглибити знання учнів про життя видатного сина українського народу Т. Г. Шевченка, прищеплювати повагу до творчої спадщини митця, бажання слідувати його заповіту, виховувати любов до рідного краю; пробуджувати національну самосвідомість;  розвивати почуття гордості за свій народ, Батьківщину; відобразити актуальність творчості Кобзаря сьогодні.

         Обладнання: зал прикрашений українськими рушниками, малюнками до творів Т.Г. Шевченка, виставка творів поета.  В центрі портрет Т.Г. Шевченка.

Ведучий 1. У цьому році минає 210 років з дня народження видатного українського поета та художника Тараса Шевченка. Україна вшановує День народження одного з найвидатніших своїх синів. Не державний муж чи відважний воїн, а поет – Тарас Шевченко – возвеличив національний дух, окрилив народ високою гідністю та гордістю за свою історію, розпочав світоглядне зародження вільної держави.

Ведучий 2. Знову йдеш по землі од високої сивої кручі,

Тільки груди не палить ні гнів, ані сльози пекучі.

Одгриміло століття за ніччю, за орною млою,

Ожило твоє серце, повите людською хвалою.

Інші люди живуть, інші зорі палають, як в горні,

Ти розплющуєш очі, щоб бачити далі прозорні.

 Ведучий 1.  Щороку з цвітом весни оживає з новою силою поетичне слово нашого пророка – Тараса Шевченка. Піднесена поезія Кобзаря, сповнена вірою, синівською любов’ю до свого краю.   «Ну що б, здавалося слова… Слова та голос – більш нічого. А серце б'ється – ожива, як їх почуєш…». А знайомство кожного з нас із поезією Шевченка розпочиналось такими рядками:

Діти  початкової школи декламують вірші Т. Шевченка
1 дитина. Тече вода з-під явора

Яром на долину.

Пишається над водою

Червона калина.

Пишається калинонька,

Явір молодіє,

А кругом їх верболози

Й лози зеленіють.

Тече вода із-за гаю
Та попід горою.
Хлюпочуться качаточка
Поміж осокою.
А качечка випливає
З качуром за ними,
Ловить ряску, розмовляє
З дітками своїми.

2 дитина. Встала весна, чорну землю

Сонну розбудила,

Уквітчала її рястом,

Барвінком укрила;

І на полі жайворонок,

Соловейко в гаї

Землю, убрану весною,

Вранці зустрічають...

Виконання пісні «Зацвіла в долині» (муз. А. Філіпенка. сл. Т. Шевченка)

«Кривий танець» (з віночками) у виконанні дівчаток

3 дитина. За сонцем хмаронька пливе,
Червоні поли розстилає
І сонце спатоньки зове
У синє море: покриває
Рожевою пеленою,
Мов мати дитину.
Очам любо. Годиночку,
Малую годину
Ніби серце одпочине,
З Богом заговорить…

4 дитина. Зоре моя вечірняя,

Зійди над горою,

Поговорим тихесенько

В неволі з тобою.

Розкажи, як за горою

Сонечко сідає.

Як у Дніпра веселочка

Воду позичає.

5 дитина. Буває, часом сліпну від краси.

Спинюсь, не тямлю, що воно за диво,–

оці степи, це небо, ці ліси,

усе так гарно, чисто, незрадливо,

усе як є – дорога, явори,

усе моє, все зветься – Україна.

Така краса, висока і нетлінна,

що хоч спинись і з Богом говори.

Ведучий 2.    Кріпацьке, нужденне дитинство… Після смерті батьків  Тарас та його п’ятеро братів і сестер залишилися сиротами. Хлопець наймитував у школі, носив воду, прибирав, пас гусей, овець, телят, терпів знущання. Пізніше

 його забирають працювати до поміщицького маєтку як кріпацького сина. Через роки він з болем згадує своє дитинство. Важка сирітська доля Шевченка була ніби уособленням долі його безталанної України. Він глибоко усвідомив потоптану правду свого народу. 

Учень читає вірш «Мені тринадцятий минало»

 Звучить пісня «Думи мої, думи мої».

Учень читає вірш «І золотої й дорогої…»

Ведучий 1. Багатобарвність Кобзаревої творчості вражає. Довгий час його недооцінювали як майстра живопису, графіки. А тим часом він залишив нам понад 1200 картин, і серед них – багато акварелей. Т. Шевченко створив 30 малярських та графічних автопортретів – від романтичного юнака  до збагаченої досвідом, але вже хворої, виснаженої людини.  Його недарма свого часу вважали одним із найкращих портретистів. Але Тарас Григорович – передусім самобутній поет-мислитель. Усю пристрасть серця він уклав у найбільше своє творіння, ім’я якому – «Кобзар». А починається «Кобзар» віршем « Реве та стогне Дніпр широкий», музику до якого написав Данило  Крижанівський.

Звучить пісня «Реве та стогне Дніпр широкий»

Ведучий 2 . Народ, який мав такого поета, як Шевченко, і таку вічну книгу, як «Кобзар» - безсмертний. Автор зібрав у ній кожну сльозинку, біль і стогін кріпака. Духовну красу і велич народу він підніс На найвищу височінь, чим і збагатив увесь світ.  Багато віршів Шевченка стали піснями. Композитори  різних країн писали музику на його вірші. Український композитор Микола Лисенко написав музику більше ніж на сто творів Кобзаря.

Ведучий 1. Його не зломили ні тюрми, ні пута – в нім сила народу такого жила, Якого ні смерть, ані злоби отрута, як правду велику, здолать не змогла..

 Крізь пекло етапів, крізь муки заслання, крізь ночі холодні і душі пусті

Проніс він священну ідею братання, життя і безсмертя віддавши меті.

Читець 1: Мені однаково, чи буду
Я жить в Україні, чи ні.
Чи хто згадає, чи забуде
Мене в снігу на чужині —
Однаковісінько мені.
В неволі виріс між чужими,
І, неоплаканий своїми,
В неволі, плачучи, умру,
І все з собою заберу —
Малого сліду не покину
На нашій славній Україні,
На нашій — не своїй землі.
I не пом'яне батько з сином,
Не скаже синові: — Молись.
Молися, сину: за Вкраїну
Його замучили колись. —
Мені однаково, чи буде
Той син молитися, чи ні...
Та не однаково мені,
Як Україну злії люди
Присплять, лукаві, і в огні
Її, окраденую, збудять...
Ох, не однаково мені.

Ведучий 2 . Всього 47років прожив Т.Г.Шевченко. З них 24 роки був кріпаком, 10 в засланні і тільки 13 років на волі. Свою і народну любов до великого поета Іван Франко справедливо висловив у своїй «Присвяті»: «Він був сином мужика і став володарем у царстві духа. Він був кріпаком і став велетнем у царстві людської культури. Він був самоуком і вказав нові, світлі і вільні шляхи професорам і книжним ученим… Доля переслідувала його в житті скільки могла, та вона не зуміла перетворити золота його душі в іржу, ані його любові до людей в ненависть і погорду… Доля не шкодувала йому страждань, але й не пожаліла втіх, що били із здорового джерела життя. Найкращий і найцінніший скарб доля дала йому лише по смерті — невмирущу славу і всерозквітаючу радість, яку в мільйоні людських сердець все наново збуджуватимуть його твори».

Ведучий 1 .Так, образ Тараса Шевченка дійсно вважається символом української державності та національної єдності українців. Шевченко був видатним поетом, митцем і громадським діячем, у його творчості прослідковуються цінності справедливості, правди, вільності і любові до власної країни. Він став символом боротьби за свободу та незалежність українського народу.

У виконанні учнів звучить «Заповіт» (муз. К. Стеценка )

Читець 2: Кобзарю!
Знов до тебе я приходжу,
бо ти для мене совість і закон.

Прости, що я дрібницями тривожу
твій вічний і глибокий сон.

А, може, це і не дрібниця.
Ти ж бачиш сам, які складні часи:
Великі струси.
Перелом традицій.
Переосмислення краси.

І вічний рух -
у всесвіті, у світі.
Лише могили з місця - ані руш...
0, скільки стало в нашому столітті
скалічених і безнадійних душ!

Та що ж, не дивно.
Покрутився глобус в диму,
в пожежах, у кривавій млі.
Захворів дехто на морську хворобу,
хитається на палубі землі.

Розхитаний, спустошений і кволий,
біда, якщо в мистецтво забреде, -
шукає форм не бачених ніколи,
шукає форм нечуваних ніде.

І тут же - просто шукачі прокорму,
і шахраї і скептиків юрма -
шукають найсучаснішої форми
для того змісту, що в душі нема.

Возрадуйтеся прадіди печерні -
ось пролунав новітній благовіст!
в абстракції,
в модерній,
в істерії,
конає в корчах витончений зміст.

І сам на себе споглядає збоку -
чи є в його агонії краса...
Кобзарю мій!
Поете мій високий!
А як же ти поезії писав?
Я не писав.
Я плакав і сміявся.
Благословляв, співав і проклинав.
Сказати правду -
мало турбувався,
як я при цьому збоку виглядав.

Читець 3:Ти бачив те, чого не бачать інші,

Переживав, мов батько, за свій народ.

Та бачив ти погане лише - в лютих,

А в рідних ти цього не помічав.

Любов до Батьківщини тебе губить...

А знав би ти народ в мої часи,

То плюнув би на них і з серцем,

Повним жахом, сказав би:

“Навіщо ми вмираєм за таких, як ви,

За вас, які не люблять рідну мову,

Які говорять вражою?! Ех, ви!..

Страждав і я, і друзі мої милі

За вас - нікчемні, бідні та скупі!..”

Тож наш обов'язок, як патріотів, -

Іти шляхами Кобзаря,

Щоб відродити Батьківщину

Та жити в славній Україні

На заздрість нашим ворогам!

Ведучий 2. Український народ свято шанує пам’ять  Т.Г. Шевченка. Його пісні, його думи в Україні не забудуть повік. Йому поставлені пам’ятники, його іменем названі вулиці, парки, школи. Він – геній, а геніальність його в безмірній любові до святої землі, народу, рідної мови. Хай освятяться душі наші великою мудрістю безсмертного генія великого народу. 

Читець 4: Любий наш Кобзарю!

На землю, кров’ю ворога политу,

Свободи сонце дивиться з висот

І пам’ятники з бронзи і граніту

Тобі поставив вдячний твій народ.

Любов і шана вічна – Кобзареві.

Завжди він в серці нашому живе.

Його слова, як зорі променеві,-

Дороговказ нам у життя нове.

Читець 5: Це хто сказав, що одлунав акорд

Його пісень – і вже не воскресити?

Неправда, ні! Шевченко – це народ,

І, як народ, він вічно буде жити!

Це хто сказав, що вже помер Тарас,

Мовляв, сто літ минуло, навіть більше?

Неправда, ні! Шевченко завжди серед нас,

По всіх світах його лунають вірші!

Який потрібно мати в душі безсмертний цвіт,

Щоб хвилювати людство і через сотні літ!

Ми народились не в одній порі,

До тебе йдемо, як до свого дому,

Витьохкують і мертвому, й живому

Ті солов’ї на Канівській горі.

Звучить пісня у виконанні В. Зінкевича «Шлях до Тараса»

Ведучий 1. У поезії українських митців образ Тараса Шевченка є символом української державності, української нації, національної єдності українців, символом поступу до  внутрішньої свободи, чесності, правди, самовираження, символом, що надихає жити, боротися, кохати – як вічна святиня, як уособлення найвищого розуму і непізнаного духу, як невмируща душа і пам’ять української нації…

Читець 6: Подивився Тарас сумно з високої кручі
Україно, Україно, скільки ж тебе мучать.
То війнами, то голодом, а то паничами.
Невже нема хорошого чогось за плечима?

Подивіться  навкруги, як все зеленіє,
Як на Україні поле колоскам радіє,
Як пташина  летить в небо, крильцями махає,
Як соловей рано-вранці гаї розплітає.

Як квітує Україна садами, полями,
Розливається рікою поміж берегами,
Як всміхається до мами дитина в колисці,
Як чарує дівка хлопця в червонім намисті.

Невже цього всього мало для щастя людини?
"Припиніть війну, благаю!" – голос з кручі лине, –
Закликаю всіх єднатись, бо разом ми сила,
Щоби наша Україна цвіла незборима.

Читець 7 : Якби ти встав і вдруге народився, 
Побачив спалах на розбитому крилі, 
Не cумував, що жить не залишився, 
Бо Україна гине у вогні.

Ти закликав її не залишити 
У вишиванці з гордо піднятим ім’ям, 
Ти, як ніхто, навчив її любити 
І дати гідну відсіч ворогам.

Страшна війна повідбирала сили 
У хлопців - ти візьми їх, пригорни,
Бо пекло те, яке вони прожили,
Нехай ніхто не знає на землі.

Гірка і непроста Вкраїни доля,
Загиблі душі сонцем ще зійдуть, 
Та знай, Тарасе, неприборкана ще воля, 
Поки сини найкращі спокій бережуть.

Ведучий 2. Доля Тараса Григоровича – це трагічна поема, сповнена драматизму життєвого шляху людини, яка пройшла кріпацьке пекло, заслання, залишаючись до останніх днів сердечно чистою у своїх волелюбності, нескореності, душевній стійкості, сонячній людинолюбності. Він без найменшої погорди, із шаною, вірою і надією, зігрів український народ духом правди і свободи, продовжує навчати кожного відповідальності, мужності, толерантності.  Слова, сказані Кобзарем – це джерельна правда людської Богонаступності: “Діла добрих оновляться, Діла злих загинуть…”. З нами Бог, Шевченко, Україна!