Народна глиняна іграшка. Матеріали для виготовлення. Глина – природний матеріал номер один.

Про матеріал

Ознайомлення вихованців з надбаннями українського народного мистецтва; формування знань дітей про витоки іграшки, вірування та звичаї українського народу, пов'язані з народною іграшкою; стимулювання бажання займатися художньою творчістю, наслідуючи традиції народних майстрів України. створення умов цілеспрямованого формування уявлень дітей про етнічні особливості української народної іграшки; стимулювання їх зацікавленості мистецтвом створення українських народних іграшок, спонукання до вивчення традиційних прийомів виготовлення українських народних іграшок; сприяння формуванню творчо активної особистості, яка буде продовжувачем народних традицій; зосередження уваги вихованців на різних способах творчої діяльності; спонукання до вибору варіантів рішень під час виконання творчої роботи; забезпечення максимальної самостійності учнів у втіленні художнього задуму.

Перегляд файлу

УРОК №1

Тема: Народна глиняна іграшка. Матеріали для виготовлення. Глина – природний матеріал номер один.

Мета: Ознайомлення вихованців з надбаннями українського народного мистецтва; формування знань дітей про витоки іграшки, вірування та звичаї українського народу, пов'язані з народною іграшкою; стимулювання бажання займатися художньою творчістю, наслідуючи традиції народних майстрів України. створення умов цілеспрямованого формування уявлень дітей про етнічні особливості української народної іграшки; стимулювання їх зацікавленості мистецтвом створення українських народних іграшок, спонукання до вивчення традиційних прийомів виготовлення українських народних іграшок; сприяння формуванню творчо активної особистості, яка буде продовжувачем народних традицій; зосередження уваги вихованців на різних способах творчої діяльності; спонукання до вибору варіантів рішень під час виконання творчої роботи; забезпечення максимальної самостійності учнів у втіленні художнього задуму.

Обладнання. Вироби з глини ( Додатки Р,Н.) (; ілюстрації – глиняні іграшки різних країн (Додатки Н,Р.); глина для ліплення, стеки, підставки для роботи з глиною,зразки глини, плакати:

Українська народна іграшка – твір мистецтва високої традиційної української культури, спадкоємцем багатств якої є дитина.

Лідія Орел.

Народна іграшка – пам'ять етносу, нації, народу, людства про своє історичне минуле.

В. Титаренко.

Обладнання: слайд-шоу «Види й жанри скульптури», уривок із мультфільму «Пластилінова ворона», глиняні іграшки, глина (або пластилін), картон, стеки, дидактичний матеріал для індивідуальної роботи учнів

Тип уроку: засвоєння й закріплення нового матеріалу

Методи: бесіда, розповідь, метод емоційного впливу, порівняння

Терміни: скульптура, статика, динаміка, рельєф, дрібна пластика, художник-мультипликатор

Структура уроку

І. Організаційний момент 1хв

ІІ. Мотивація навчальної та пізнавальної діяльності 4хв

ІІІ. Сприйняття та засвоєння навчального матеріалу 11хв

ІV. Практична робота 23хв

V. Рефлексія 5хв

VІ. Домашнє завдання 1хв

Хід уроку

Організаційна частина. Оголошення теми і завдань уроку.

Вчитель. Сьогодні ми ознайомимось про основи виготовлення народної глиняної іграшки.

Зрозуміло, що для її виготовлення потрібен матеріал. І в нашому випадку це глина – природний матеріал номер один.

Та перш ніж розглянути особливості цього матеріалу для виготовлення іграшки, ми пригадаємо і доповнимо вже засвоєні вами знання про дитячу глиняну іграшку. Тож до роботи!

Робота над темою.

Учень: Різні види мистецтва діють на людину не однаково, залежно від її життєвого досвіду, психічних особливостей, розумового та емоційного розвитку. Серед всіх видів мистецтва на людину чи не найефективнішу дію справляє образотворче, а саме один із його видів – народне мистецтво. На всіх етапах історичного розвитку його твори, залишаючись невід'ємною частиною матеріальної культури, водночас є важливою галуззю духовної культури народу. Пригадаймо, які види народного мистецтва ми з вами згадували на попередніх уроках?

Учень: До народного мистецтва належать карбування по металу, художнє різьблення по дереву, випалювання, художня кераміка, художнє ткацтво, килимарство, вишивка, бісерне рукоділля, плетіння, писанкарство, витинанка, художній розпис, іграшка.

Вчитель: Зупинимося на останньому. Найбільшим досягненням народних майстрів у дитячому сприйнятті є народна іграшка. Вона є відтворенням у тій чи іншій спрощеній, узагальненій та систематизованій формі предметів із життя й діяльності суспільства. І що цікаво: коли ми ознайомимося з мистецтвом виготовлення народних іграшок у різних країнах світу, дійдемо висновку, що вони становлять частину спільної спадщини людства.

Іграшки багатьох країн і континентів різні та своєрідні, але у них є загальні особливості, які дають змогу широко використовувати народні іграшки у творчому розвитку дитини. Саме через спрощені іграшки-знаки дитина пізнає світ, навчається мислити узагальненими поняттями і яскравими образами, врешті, вона приєднується до одного з джерел народного мистецтва. Ось давайте переглянемо зразки глиняних іграшок різних країн. (Додаток Н.)

Вчитель демонструє картинки з українськими, російськими, китайськими, білоруськими та ін. глиняними іграшками, називаючи країни.

Вчитель: Людство взагалі виробило певну кількість ігор та іграшок. Як і в інших галузях культурної діяльності людини, у цьому проявляється єдність людської психіки на всій земній кулі. Одні й ті ж самі типи іграшок зустрічаємо у різних народів Землі. Якщо вдивитися у зразки іграшок всіх народів і всіх часів, мимовільно дивує їх велика схожість однієї з іншою. Немовби людство виробило та зберегло століттями визначені типи биків, птахів, людських фігур. Пояснюється це тим, мабуть, що психічні основи при виготовленні іграшок всюди були і залишаються однаковими (Харузіна).

Перша особливість народної іграшки полягає у тому, що вона є плодом вільної творчості. У створенні іграшок беруть участь із прагненням передати уявлення про предмет, дати поштовх фантазії, яка могла б вже самостійно працювати далі у відомому напрямку. Щоб дати цей поштовх уяві, особливо живій, дитячій, потрібно небагато. Бо і створює іграшку сама уява. Вона не ускладнюється невідповідністю форм; те, чого недостатньо очам, вона доповнює від себе; невеличка аналогія – і уявлення викликано.

Умілі руки з усього зроблять іграшку. Наприклад, ляльки з кукурудзяного качана зустрічаються у індійців Північної Америки і у дітей з французького Провансу. Їх роблять білоруси, японці. Угорські діти грають

ляльками, зробленими з квіточок маку. Окрім ляльок, ми знаємо інші однотипні іграшки з надзвичайною схожістю – конструкцій, форм, декору. Хто з вас назве ті з них, які ми з вами вже розглядали.

Учень: Тарахкальця і свистунці.

Вчитель: А що спільного між ними?

Учень: Бо їх можна зробити із глини.

Вчитель: А ще?

Учень: Бо колись вони використовувалися у релігійних обрядах, а потім стали іграшками для дітей.

Вчитель: Саме так, на думку учених, і було. Широко відомий римський міф, який розповідає про те, що перше у Всесвіті тарахкальце було покладено у руку маленького Юпітера. За легендою, тарахкальце-куля дзвенить і складається із золотих кружалець. На досить ранніх сходинках культури між створенням іграшок та предметами релігійного обряду не було суттєвої різниці. Перша людина була збирачем і мисливцем. Вона бачила дерево, плоди, тварин навколо себе, які годували, одягали її. Дерево, звірі, птахи були людськими предками-тотемами, джерелом і умовою її життя, тобто містили у собі весь космос людини – від віри до їжі та одягу.

Коли людина почала пасти худобу, а пізніше сіяти хліб, вона зрозуміла, що її життя залежить не тільки від дерев та тварин, але і від пори року, від гарної чи поганої погоди. Тоді глиняні зображення птахів і тварин наповнювалися новим змістом: стали уміщувати у собі поняття сонця і тепла.

Період, коли звірі-тотеми були наділені космічним та божественним змістом, був не вічний. Минули сторіччя, і возвеличені колись до неба і сонця тотемні тварини поступово втратили свій магічний, божественний зміст і перейшли у дитячі руки, стали потішною іграшкою, зовсім не викликаючи у дітей тієї пошани, страху, надії, які відчували далекі предки, коли бачили зображення своїх тотемів і богів.

Але саме ці зображення людських фігур, звірів, птахів, виготовлені з різних природних матеріалів, у далекому минулому брали участь у магічних обрядах. За їх допомогою людина творила різноманітні заклинання.

Всі вони були пов'язані із землеробськими та скотарськими культами. Так, наприклад, українські керамічні барині – символічні образи божеств – продовжували традиції ще трипільської культури. Вчені вважають, що статуетки трипільської культури переважно створювалися до сезонних свят весняного і осіннього рівнодення. А ось наші улюблені свистунці? Яке вони мали значення, на вашу думку?

Учень: Давні люди думали, що шум і свист відганяють нечисту силу. Тобто свистунці, за допомогою яких видобуваються ці звуки – своєрідні обереги від усякої нечисті. Перш за все – обереги дітей.

Свистунці супроводжували майже всі землеробські традиції, язичницькі релігійні свята, для яких суттєвим було забезпечення чистоти середовища.

Учень: Глиняні брязкальця відомі в Україні та Болгарії ще з домонгольських часів. Їм надавалось магічне значення. Ці кулькоподібні предмети мали всередині камінець, який під час струшування видавав звук, що нібито відлякувало злі сили від дитини. Вчені вважають, що іграшки поєднували у собі декілька спільних моментів: були символом родючості, яка втілювалась у кількох глиняних кульках, захованих у порожнину у ділянці живота фігурки; виконували роль оберега (Берегині); були, власне, брязкальцями, що своїми звуками відлякували ворожі сили.

Вчитель : Загальна ознака, яка споріднює народні іграшки країн світу, – участь самих дітей у процесі їх створення. Наприклад, південноамериканські діти ліплять із чорного воску фігурки ягуара з довгими хвостами та товстою круглою головою, пташку тукана з короткими крильцями та характерним дзьобом. В Індії діти виготовляють з коров'ячого гною та яскраво розписують слонів. Португальські малюки роблять глиняні вози, волів, предмети домашнього обігу.

На Русі з 5-6-ти років діти самостійно робили іграшки. Дитячі саморобки дивують тим, наскільки спостережливі та винахідливі їх маленькі автори. Малюки уміло наслідували дорослих, рано вчилися володіти інструментом, перетворюючи матеріал на виріб для гри. Одні поробки з'являлися і зникали як хвилинна забава, інші жили як результат наполегливої праці та терпіння. Всі вони були своєрідними художніми вправами, виражали естетичні уподобання дітей.

В Україні дитячі іграшки виготовляли переважно діти 10-15 років. Хлопчики робили коників, гусей, маленькі горщики.

Тому іграшки, створені дітьми, вирізняються безпосередністю, наївністю, інколи зворушливою невмілістю. Саморобні іграшки не дають заснути духовним силам дитини. Ці сили міцнішають у багаторазових вправах.

З народження дитини іграшка ставала обов'язковим супутником дитячого життя. Для найменших були призначені забавки, які могли заспокоїти; допомогти першим рухам. Це різноманітні брязкальця, підвіски, оздоблені яскравими візерунками.

Дитина підростала – і відповідно змінювалися та ускладнювалися іграшки. Конструкція іграшок було нескладною і допомагала дитині активно діяти. Приблизно з двох років селянська дитина розпоряджалася іграшками самостійно. Їх було небагато, але вони характеризувалися практичністю. Мінімум іграшок був виправданий життям, перевірений не одним поколінням. Давайте згадаємо, яку інформацію доносили іграшки дітям.

Учень 1. Дзиги, кубарі, дзижчалки відкривали таємниці механіки, прищеплювали технічні навички.

Учень 2. Сопілки, дудки, свистунці розважали та ознайомлювали дітей з народною музикою.

Учень 3. Іграшкові борони, сохи, вили, граблі залучали дитину до повсякденної праці.

Вчитель: Таким чином, народна іграшка народжувалася у зв'язку з природною потребою дитини пізнати світ, творчо і самостійно його осмислити, наслідуючи трудову та побутову діяльність, обрядові дії і звичаї дорослих. Саме це є основним змістом народної іграшки.

Ліплення з глини, яке ми вивчаємо, є основою гончарства. Гончарство одне з найстаріших ремесел людини. Зародилося воно ще в кам’яному віці. Можна твердити, що ще до оволодіння людини вогнем вона почала формувати з глини предмети потрібні для вжитку. Під палючим сонцем ці предмети набирали певну міцність і мали певну цінність. Такими предметами могли бути ємкості для пожитків та амулети. А вже з освоєнням людиною вогню на великій кількості стоянок вчені виявили сліди гончарного посуду та подобу людських фігурок. На території України сліди гончарства археологи датують 7-6 тисячоліття до н.е.

Особливий світ у гончарстві являє дитяча забавка – “півники”, “курочки”, “дудочки”, “свинки”, “коники”, “зайчики”, “хлопчики”, “панки” та інше розмаїття в формах та оздобленнях.(Додаток Р.)

Дитячі ігри мало чим змінились на протязі віків. Відомо що в біблійні часи в дітей були брязкальця і свистки. Археологи знаходять їх у багатьох місцях. Деякі з них являють собою скриньки з маленькими отворами по боках, інші мають форму ляльок, або пташок.

Дівчатка гралися також з ляльковими будиночками. Археологи знайшли мініатюрні горщечки і предмети меблів, зроблені з глини.

У ляльок були вставні руки і ноги і навіть волосся. Через отвори в плечах проходили нитки з бісеру, смикаючи за них ляльками можна було керувати.

Діти копіювали дорослих.

Художні традиції українського народу передані в косівській, опішнянській та гуцульській кераміці. Невід’ємною частиною цього народного промислу в Україні є дитяча іграшка – скульптурні зображення людей (пані, козак, вершник) і тварин та птахів (коник, баранець, козеня, курочка, півник, качечка). Виготовляли українські гончарі й іграшковий посуд, що відтворював усі традиційні форми глиняних виробів (горщик, глечик, дійничка, мисочка тощо).

Керамічне мистецтво вражає різноманітністю техніки виконання та призначення виробів: від простих глиняних фігурок і примітивного посуду до вишуканих виробів із тонкої порцеляни.

Такими, що пронизують всю історію декоративно-ужиткового мистецтва, є керамічні звукові іграшки. Вони сягають своїми коренями у глибину віків і в той же час продовжують бути актуальними сьогодні, належать до художніх образів зрозумілих для всього людства.

Свистунці, „соловейки“, гудушки, свищики, пищики, дудки, сопілки, виграни, дзикавки, „балабайки“ свідчать на користь того, що ми можемо стверджувати безперервний і поступальний розвиток керамічної звукової іграшки як одного з важливих факторів розвитку дрібної пластики взагалі.

Ці іграшки відтворювали якесь казкове буття тварин, людей, птахів. Адже саме такі казкові образи потрібні дітям. Вони приносять їм радість пізнання, будять уяву. Велику роль у цьому відіграють декоративні якості іграшок. Завдяки лаконічному сюжету, насиченому кольору та яскравому орнаментальному розпису, ці вироби простих гончарів стають високохудожніми творами.

Але для того, щоб виготовити всю цю красу, потрібен відповідний матеріал. Ось він перед вами. Як він називається?

Учні: Глина…

Вчитель: Правильно, або ще «керамос» по-грецьки, тому вироби з глини називають по-іншому «керамікою».

А з яких матеріалів ще можна виготовити іграшки?

Діти називають дерево, тканину, пластмасу, метал , солому та ін..

Вчитель: Наукова гіпотеза (думка) твердить про початок діяльності людини в старокам'яну добу (палеоліт) (100000 р. до н.е.) в т.зв. мустьєрську добу. В цю добу людина навчилась видобували вогонь і разом з цим обробляти глину, готуючи примітивний посуд для своїх потреб. А що ви знайшли цікаве про глину?

Учень 1. Перші витвори мистецтва з глини (статуетки) датуються 23000 р. до н.е.

Учень 2. На території України поява таких статуеток відноситься до доби пізнього палеоліту (епохи оріньокська-солютрейська-мадленська – 25000-15000 р. до н.е.).

Учень 1. Біля 9000 р. до н.е. в Японії склалася культура Дзйомон – ремісники оздоблюють глиняний посуд узорами.

Учень 3. В новокам’яну добу (неоліт) (7000-6000 р. до н.е.) на території України людина починає виробляти посуд з глини з різними прикрасами і гончарство дуже облегшує життя.

Учень 5. У кам’яному віці в Китаї будували глинобитне житло з дахом в формі конуса, а починаючи десь біля 5000 р. до н.е. стали будувати його із цегли сирцю.

Учень 4. Біля 4000 р. до н.е. мешканці західного побережжя Африки виготовляють глиняний посуд.

Учень 3: Біля 2500 р. до н.е. в долині ріки Інд (Індія) великими містами були Харапп, Мохенджо-Даро та Лахол. Харап і Мохенджо-Даро зайняли площу біля двох квадратних кілометри. В кожному місті будували храм, громадські басейни для омивання з підігрівом води, великі споруди (можливо дитинці) та зерносховища. Будинки будувались двохповерховими із випаленої цегли і для захисту від вологи стіни і дахи покривались бітумом. Місто процвітало протягом 1000 років. І біля 1700 р. до н.е. воно було зруйноване землетрусом і повінню.

Вчитель: Дякую за цікаву інформацію. А от пам’ятаєте міф про те, що Бог зліпив людину з глини – так само, як гончар ліпить глиняні статуетки. Тому глиняна іграшка часто асоціювалася з походженням людини.

Згідно з міфами Мадагаскару, Творець побачив, що його донька, Мати-Земля, ліпить з глини маленьких ляльок, і Творцеві стало цікаво. Він заговорив про цих ляльок зі своєю донькою і вдихнув у них життя; так виникли перші люди.

Також слід згадати про зображення предків людства у народній іграшці повіту Хуайян провінції Хенань в Китаї, де зафіксовано в усному побутуванні багато стародавніх міфв. Хуайян – це місце, де в давнину знаходилося царство Чень і де нібито була столиця міфічного першопредка Фусі. Там же знаходиться і могильний курган Фусі, біля якого ще за доби Хань (III ст. до н.е.-III ст. н.е.) був споруджений храм Фусі. Згодом виник цілий комплекс будівель, що зберігся донині. З-поміж інших там є і храм покровительки гончарів – богині Нюйва. При храмах здавна виготовляють іграшки, зокрема, кумедних глиняних мавпочок з людськими обличчями ("женьмяньхоу"), розфарбованих чорно-жовтими смугами. Вважається, що це зображення тих першолюдей, яких виліпили з глини Фусі і Нюйва. Вчені припускають, що ці іграшки, дуже архаїчні на вигляд, наслідують стародавні ритуальні фігурки.

Очевидно, глиняні іграшки були колись символами сезонних Божеств. На це вказують їхні українські назви "лялька" і "цяцька", що мають відповідники у білоруській, польській, литовській, латиській та інших мовах. Ляля у середньовічних слов'ян була Богинею весни, Цяця (Цеца) – Богинею літа, а на весняно-літній період припадала більша частина обрядовості гончарів. Мабуть, виготовлення глиняних іграшок було приурочене до певних календарних днів чи періодів.

У міфологічній традиції народів світу глина розглядається як земне втілення життєдайного космічного начала; життя твориться за допомогою ліпки з глини. Знаменно, що в ряді ранньоземлеробських культур (Палестини, Месопотамії) поява глиняних статуеток передувала появі керамічного посуду.

А як звуть людину, яка виготовляє глиняні вироби й випалює їх?

Учні: Гончар…

Вчитель: Дійсно, так ми його називаємо, хоч деякі дослідники кажуть, що правильно було б називати його «горнчар», адже він працює біля «горна». А якщо вслухатися, то вийде, що він біля горна «чарує»…

У житті наших пращурів глина займала чільне місце, була оточена ореолом святості і таємничості, ототожнювалася із живою істотою, одухотворювалася. В народі вірили, що саме з цієї загадкової субстанції Господь створив людину, землю, сонце й зорі. З глини не лише виготовляли посуд і споруджували будівлі, нею лікували, застосовували в обрядодіях. Магічні властивості глини зумовлені, передусім, її вібраційними характеристиками та показниками внутрішньої активності. Цей мінерал здатний фіксувати магнетичні потоки Землі й бути носієм певних енергетичних контурів. Цілком природньо, що володіти космічними першоелементами і стихіями: землею-глиною, водою, повітрям, вогнем під силу лише гончарю, якого міфопоетична свідомість уявляла всемогутнім

божеством, чарівником, втіленням надприродних сил. Не випадково гончарі архаїчних суспільств постають жерцями й священнослужителями, посередниками між світами людей і богів, а їхні знаряддя праці – небесними дарами. Приміром, гончарна піч вважалася горнилищем стихій, а гончарний круг символізував універсальну вселенську форму – коло. Відповідно й сама робота горн-чарів – «чарівників горну», супроводжувалася обрядовими діями: від заготівлі глини, вибору часу роботи до канонів поводження із гончарським начинням та виробами. Наш вихованець підготував також невеличке повідомлення на цю тему.

Учень: Українські гончарі дуже ретельно підходили до вибору матеріалу для своїх виробів. Нерідко матеріал і спосіб виготовлення гончарного виробу залежали від того, для якого продукту він був призначений. Приміром, вважалося, що на якість сметани впливає посуд, у якому вона виготовляється. Подекуди для молочних горщиків та глечиків гончарі використовували глину, яку збирали з пальців при формуванні інших керамічних виробів (так звані «слимаки»). Гончарі пояснювали це тим, що господині збирають сметану так, як гончар глину з пальців знімає.

А ще скажу, що у нас на Поліссі було два центри гончарного виробництва – у селі Млачівка Поліського району і в Прибірську нашого району. Так от, куток чи вулиця у Прибірську, де жили гончарі, і тепер називають Малачівкою. Я поцікавився чому. Виявляється, розкисла глина для формування посуду, називається «млоко». Майже молоко. Так що є і молоко й сметана.

Вчитель: Дякую за цікаву розповідь. Перед вами лежать грудочки глини, яка була розмочена і підготована для ліплення. Ви можете по ходу нашої розмови розминати її.

А ми продовжимо. У нас є ще одне повідомлення. Будь-ласка, Максим , розповідай.

Учень: Прадавні люди були спостережливі. Придивлялися до життя птахів, тварин, до форми рослин. Напевно, й підгледіли, як птахи мостять гнізда, а потім обмазують їх глиною, і самі почали заліплювати нею щілини плетеного з лози й трави посуду. Відтоді в такому посуді можна було зберігати сипкі продукти, наприклад, зерно. Тоді ж почали обмазувати й плетені з гілок житла, щоб не дошкуляв вітер.

А коли люди спробували розім'яти в руках глиняне тісто, аби надати йому форми? Можливо, як помітили, що після дощу на глинястих ґрунтах лишаються сліди. Вони зрозуміли піддатливість вологої глини, її здатність набувати будь-якої форми. А з того моменту, як шматочок глини (а може, й рукотворний глиняний виріб) випадково опинився в багатті й став міцним як камінь – і це було оцінено – починається історія кераміки, з якою в людське життя увійшло безліч корисних речей.

Перше надбання людства в освоєнні нового матеріалу – посуд. Уявімо еволюцію цього геніального винаходу.

Спочатку, мабуть, первісна людина спробувала, перш ніж запікати дичину в багатті, обмазати її глиною. У такому "панцері" м'ясо зберегло свій сік, лишилося м'яким, не підгоріло. Це надихнуло нашого прапращура шукати форму "панцера" для інших продуктів. Поза сумнівом, рука була першим "інструментом" стародавнього гончаря. Можна припустити, що вм'ятина від кулака на глиняній грудці могла стати першою посудиною. Форма її повторювала форму кулака, отвір дорівнював величині його.

Є й така версія щодо походження глиняного посуду. Посудини зі шкур, міхурів тварин, панцерів черепах, шкаралупи, бананового листя, гарбузів, кокосових горіхів, яєць великих птахів, а також видовбані з дерева, у формі рогів, черепних і тазових кісток тварин – як і всі інші первісні види посуду – боялися вогню. Щоб страву нагріти, в наповнену посудину кидали розпечене каміння, але щоб при цьому не пропалити посудини, внутрішні стінки її

перед цим обмащували глиною. Стикаючись з гарячим камінням (або вогнем), органічна оболонка частково або повністю згоряла. А глина, навпаки, міцнішала. Цю властивість її використали, створюючи посуд.

Відомі й інші версії. Кожна з них заслуговує на увагу. Бо ж спростувати їх набагато легше, ніж знайти максимально наближену до реальності прадавніх часів.

Вчитель: Дякую тобі за допомогу. А тепер давайте дізнаємося, що ж таке власне глина. Це повідомлення для нас підготував Олександр.

Учень: Глиною називається осадова гірська порода, що складається з надзвичайно дрібненьких частинок різних мінералів, розміри яких не більш як 0,01 мм. Глини утворилися в результаті руйнування (хімічного та фізичного вивітрювання) мінералів. Як правило, у глинах присутні мінерали уламкового (слюда, кварц, польовий шпат, циркон) та хімічного (карбонати, сульфати) походження.

За віком глини бувають різні: одні з них утворилися багато мільйонів років тому, а деякі – порівняно молоді (їх вік – лише десятки тисяч років). За кольором розрізняють білі, жовті, зелені, червоні, бурі глини.

Людина застосовувала глину з давніх часів, перш за все для зведення житла та виготовлення речей домашнього вжитку; кольоровими глинами розписувала посуд і стіни.

Тут можна згадати, як розповідала наша знаменита землячка Марія Примаченко про свої перші художні вправи:

"Починалося все це так, – згадувала художниця. – Якось біля хати, над річкою, на заквітчаному лузі пасла я гусей. На піску малювала всякі квіти, побачені мною. А потім помітила синюватий глей. Набрала його в пелену і розмалювала нашу хату...". Кожен приходив подивитися на цю дивину, зроблену руками дівчинки. Хвалили.

Є відомості й про те, що Марія Примаченко виявила свій талант у галузі керамічної скульптури. На жаль, зберігся лише один її твір у цьому жанрі – "Крокодил".

З усіх глин особливо виділяються пластичні (сухі й масні) та вогнетривкі. Саме пластичність і вогнетривкість – основні характеристики цієї сировини.

Вчитель: Продовжить розповідь Олексій.

Учень: Є ще така глиниста гірська порода, як каолін. Вона утворилася внаслідок хімічного руйнування мінералів, головним чином – польового шпату. Назва походить від китайської гори Као-Лінг. Це один з найуніверсальніших видів мінеральної сировини для багатьох галузей промисловості.

За походженням каолін буває первинним і вторинним. Первинний – це той, що утворився з кристалічної магматичної породи, наприклад, з граніту, гнейсу, діориту. Вторинний – перенесений водними потоками з території утворення на нове місце. Це переважно чистий каолін, відмитий, відсортований.

Україна має величезні ресурси глин і каолінів, які за запасами, різноманітністю та якістю посідають перше місце в світі. В Україні відомо близько 200 родовищ каолінів, із яких 24 розвідано, а 21 – розробляється. Загальні ресурси вітчизняних каолінів оцінюються в 245 млрд. т, з яких розвідано лише 450 млн. т.

Головними споживачами каоліну є паперова, керамічна та гумова промисловості. Лише паперова промисловість споживає його майже 80 % від видобутого. Саме каолін, як відомо, робить папір менш прозорим та щільнішим, надає йому бажаної білизни.

У керамічній промисловості каолін використовується як основна сировина для виготовлення фарфорових і фаянсових виробів, художньої

скульптури. У гумовій промисловості ця корисна копалина застосовується при виробництві шин до автомобілів. Каолін надає гумі більшої зносостійкості, кислототривкості, є важливою сировиною для виготовлення білої гуми та клейонки. Також використовується при виготовленні фарб, олівців у парфумерній промисловості.

У майбутньому, очевидно, глини, на які щедра українська земля, відіграватимуть домінуючу роль у розвитку промисловості, сільського господарства, біології та медицини. Адже зробили японці не так давно автомобіль з каолінової глини, міцність деталей якого не поступається металевій.

Вчитель: Прекрасно. Тепер ви знаєте, з яким благородним матеріалом працюватимете. А оскільки глина, як бачимо, ще й позитивно впливає на того, хто до неї торкається, то маю тільки побажати всім доброго здоров’я.

Тим часом, я бачу, ви встигли розім’яти свої грудочки глини. Є пропозиція пригадати, яку найпростішу іграшку ми можемо виліпити і швиденько це зробити. (Додаток П.)

Діти ліплять іграшки за власним бажанням за ескізами які були створені на минулих уроках.

Вчитель: Підсумуємо. Народна іграшка є однією з найцікавіших галузей народного мистецтва, у якій особливо виявилися творча фантазія народу, багатство і щедрість його душі, прагнення до краси.

Народні іграшки мають глибоке історичне коріння, етнічні та обрядові особливості, свідчать про високий рівень культури українського народу. Прості і доступні щодо технології виготовлення, вони розвивають у нас бажання творити засобами традиційного народного ремесла на національній основі. Виготовлена своїми руками глиняна іграшка, як і багато століть тому, збагачує духовний світ людини, вселяє віру у добро, привчає нас розуміти прекрасне і любити свою землю. (Додаток Р.)

І послухайте завдання додому…