Народна гра – неоціненний скарб, педагогічна знахідка, могутній засіб національно-патріотичного виховання на уроках української мови та літератури

Народна гра – неоціненний скарб, педагогічна знахідка,  могутній засіб національно-патріотичного виховання  на уроках української мови та літератури

Наш український народ  має багату й оригінальну культуру, надбану численними поколіннями. З давніх часів до нас ідуть життєва мудрість та настанови щодо способу життя. Вони закладені в українських звичаях, святах, обрядах, фольклорі.

Рід наш прекрасний. Наші пращури відбирали найцінніші надбання, збагачуючи їх і бережливо передавали із покоління до покоління. Українці вміли відчувати природу, черпати здоров'я й красу з її лона; всі творчі сили людини були спрямовані на зміцнення сім'ї та свого роду. Отож, нашим, учительським, прямим обов'язком є продовження справи наших предків.

Відомий знавець традиційно-культурної спадщини Олекса Воропай вирізнив народні звичаї в унікальне явище, наділивши їх неповторною народознавчою силою. Він констатував, що звичаї народів це ті прикмети, за якими розпізнають народ не лише в сучасному, а й у історичному минулому, це міцні елементи, які об'єднують окремих людей в один народ, в одну націю.

Вивчення й оволодіння здобутками минулої спадщини закладає підвалини національно-свідомого громадянина, бо, як зазначає  І.Огієнко, культура наша давня, велика, оригінальна, самостійна, і серед слов'янських народів посідає почесне, одне з перших місць. Особливу роль мови у вихованні громадянина-патріота, вважав учений, є виховання рідною материнською мовою, бо особа, що не зросла на рідній мові, загублена для нації, бо ціле життя буде безбатченком, і справи рідної  нації будуть їй чужі.

Національна спрямованість освіти полягає у невідділенні загальної освіти від національного ґрунту, її органічному поєднанні з національною історією і традиціями, збереженні та збагаченні культури українського народу. Для того, щоб діти стали народом, треба, щоб ланцюг духовності народу не переривався.

Ю.Руденко зазначав, що освіта і виховання є найважливішими компонентами культури, яка в усьому світі розвивається національними шляхами.

Одним із таких культурних надбань є народна гра. Вона дає основи знань з фізичної культури і спорту, валеології, народознавства; розвиває комунікативні здібності учнів, логічне мислення, фізичні й моральні якості; виховує любов до рідного краю, повагу до традицій, звичаїв та обрядів, спонукає кожну дитину  усвідомити  себе  частиною свого народу, поєднати свою  діяльність  з інтересами нації, відчути себе національно свідомим громадянином України.  Це неоціненний скарб, неоціненна педагогічна знахідка для навчання та виховання дітей, зокрема на уроках української мови та літератури.

Педагогічна значущість народних ігор, основні компоненти яких (зміст, форма, методичні особливості) роблять їх одним з ефективних засобів, що можуть застосовуватись майже на кожному уроці. Проведення народних ігор на уроках української мови і літератури вимагає попередньої підготовки та творчості. В кожну гру стараюся внести корекцію, змінити форму проведення, але так, щоб вона не втратила національну значущість та допомагала сприймати навчальний матеріал.

Наприклад, у 5 класі під час вивчення розділу «Із народної мудрості»,                  а в 6 - «Календарно-обрядові пісні», є можливість ознайомити дітей з багатьма народними іграми, що проводяться у формі інсценізацій, рольових ігор та супроводжуються піснями («Ягілочка», «Чий вінок кращий», «Гра з хустиночкою», «Як у нас біля воріт» та ін.

Знайомлячи дітей з обрядовою піснею чи грою, треба розповісти про дійових осіб, її походження та проведення. Цю розповідь на уроці може вести  у формі  рольової гри Дід і Баба

Баба. Напередодні свята купальське дерево прикрашали квітами, стрічками. Увечері біля обрядового дерева розкладали вогнище з дубових гілок, і хлопці в парах із дівчатами перестрибували через нього. Уважалося, що в такий спосіб відбувається очищення вогнем.

Дідо. Із давніх-давен люди вірили, що вогонь очищує душу від усього злого й наділяє силою та здоров'ям. Саме тому цей обряд проводили перед жнивами.

Баба. Через вогонь стрибала тільки доросла молодь, а діти стрибали через кропиву, адже так безпечніше.

Дідо. А якщо кропива все-таки когось жалила, то це було на користь...

Ці ролі можуть виконувати підготовлені учні з цього ж класу, а можуть на урок завітати «дідусь» і «бабуся» хтось із старшокласників у відповідному  одязі. Також можна ознайомити дітей з давньою традицією святкування Івана Купала (гра «Горю – дуб») 

Вивчаючи у 6 класі один із найдавніших хороводів  – гру «Кривий танець» (зміст у підручнику),  знайомлю дітей з його історією (у підручнику її немає). Підготовлений учень розповідає, що гра виникла дуже давно, коли на нашу країну нападали татари. Батьки тоді вчили дітей остерігатися ворога й у разі небезпеки заплутувати свої сліди, щоб чужинці по них не потрапили в село. У танку імітується саме такий  рух – по кривій. Діти грали в цю гру, водили  «кривий» хоровод по обіді біля церкви на свято Благовіщення. Люди з особливою шаною ставилися до цього свята, коли «Бог благословляє всі рослини».  Працювати в цей день вважалося гріхом, існувало повір'я, що на Благовіщення  навіть птах не в'є собі гнізда. А на свято вранці діти виходили в поле до бузька (лелеки), показували йому освячений хліб і промовляли: «Бусень, бусень, на тобі  хлібця, а ти нам – жита копу».

Про Благовіщення та звернення до лелеки використовую на уроці розвитку зв'язного мовлення на тему «Твір-опис тварини», доречно підготувати ширшу розповідь про цього «сонячного птаха»,- так назвав його В.О.Сухомлинський.  Фізкультхвилинку проводжу у формі інсценізованої гри «Вирій».

Діти з чистими листочками паперу  виходять з-за парт і тихенько на пальчиках бігають, підкидаючи вгору листочки

Вчитель:  Линуть,крутяться листочки,

             Піднімаються в блакить

Усі учні: На крило візьміть, лелеки,

           Хочем в вирій полетіть.

1-ий учень-лелека: Ми не можемо, листочки,

                             Взяти вас на чужину.

                             Залишайтесь у гайочку

                             Наближати нам весну.

2-ий учень-лелека: Зігрівайте взимку землю

                             Теплим  килимом  м'яким,

                             Щоб весна барвиста рання

                            Заквітчала отчий дім.

Учні-лелеки: Нам пошлете добру звістку,

                   що уже додому час,

                   ми прилинем і обнімем

                   рідну землю й, звісно, вас.

Після закінчення гри учні беруть листочки, на яких вдома напишуть твір-мініатюру про почуття, які викликало в них спілкування з сонячними птахами, за бажанням доповнять малюнками. Пропоную учням згадати віршик, який вивчали у початкових класах:

Облітав Журавель 100 морів,100 земель,

Облітав, обходив, ноги й крила натрудив.

Ми спитали Журавля:

• Де найкраща є земля?

Журавель відповідає:

• Краще рідної немає.

З цих слів кожна дитина зрозуміє, як треба вірно любити свою рідну землю, бо вона єдина й неповторна.

Урок продовжується,діти складають художній опис лелеки.

Ознайомлюючи п'ятикласників з темою «Діалог», пишемо зоровий диктант або виводимо на екран зміст гри «Лапанка в коло». Вчитель або учень роз'яснює, що таке діалог та розділові знаки при ньому.  Вимикаємо екран та граємо гру (фізкультхвилинка), а після цього записують в зошит діалог за змістом гри або придуманий як відгук на неї. Аналогічною народною грою є гра «Нещасний ополоник», але тут обов’язково треба пояснити, що таке ополоник, принести його в клас, щоб усі побачили, або напередодні відвідати шкільний музей «Полонинське літо», де пересвідчитись, що це велика дерев'яна ложка спеціальної форми з тонкими краями для збирання сметани з молока у широкій мисці, який використовувався на Гуцульщині. 

На основі тексту, виведеного на екран чи написаного як пояснювальний диктант для вчителя відкривається широке поле діяльності – реалізується виховна мета і навчальна,  повторення орфограм, пунктограм, частин мови та інших тем.

Подобається дітям також гра «Чабан», де вони зображують овець, кілька з них – вовки.) По дорозі додому овечок перестрівають вовки, ловлять їх і відпускають лише тих, хто відповість на поставлені  питання.               А тих, що не зуміли відповісти загонять у свої володіння  (крейдою описане коло). Визволяє їх з неволі вчитель, який добре знає знання учнів і поставить їм посильне питання.

Питання можуть бути різними: з мови, літератури, за змістом твору, читання віршів напам'ять, з теорії літератури та ін. Роль вовків повинні виконувати учні, які добре навчаються й знають відповіді на поставлені питання. Звичайно, вчитель уважно слідкує, враховує при оцінюванні. На основі цієї гри говоримо про нашу Гуцульщину,  де ціниться праця чабанів, їх життя та побут на полонинах, звичаї, традиції, звертаємо увагу на велике значення вівчарства.

З народними танцями можна ознайомити учнів грою «Дрібушечки» на підсумковому уроці з теми «Склад слова» або «Способи словотворення» .

Незабутнє враження справляє на дітей розповідь про інтер'єр  житла в різних регіонах України, побут, звичаї та обряди українського народу, про те, як споконвіку люди шанували свою оселю, свою берегиню роду. Інсценізація

«Хата моя, біла хата…». Пропоную використати її, вивчаючи вірш Станіслава Чернілевського «Теплота родинного інтиму».

Українські народні ігри – невичерпне джерело, з якого витікають тисячі струмочків – ідей для творчості вчителя.

Крім того, використовую в 5 – 6 класах нетрадиційні уроки з елементами народних ігор: мовний турнір, брейн-ринг, урок-змагання, урок-подорож, урок-вікторина, урок-дослідження, урок під відкритим небом тощо, які зацікавлюють учнів і підвищують рівень пізнавальної діяльності і мотивації до вивчення рідної мови. Уроки та позакласні заходи,  проведені мною, з використанням народних ігор, пропоную у додатках № 9-11.

Отже, виходячи з власного досвіду та досвіду вчителів-практиків, можу зробити висновок, що використання на уроках української мови в 5 – 6 класах окремих інтерактивних технологій, проведення народних ігор    дійсно підвищують рівень пізнавальної діяльності та мотивації учнів, виховують національно-патріотичні почуття справжнього громадянина своєї Вітчизни, зацікавлюють їх, що сприяє бажанню виконувати ті чи інші види робіт, а відтак – засвоювати навчальний матеріал у співпраці, співтворчості, шляхом самостійної роботи. А мені (як учителю) дає змогу диференціювати, індивідуалізувати процес навчання, розвивати аналітичне мислення учнів, формувати в них навички самооцінки, самоконтролю навчальної  діяльності, сприяти розвитку творчого мислення, культури спілкування, виховувати активну особистість, яка вміє бачити і вирішувати нестандартні проблеми.

Зрозуміло, що при використанні інтерактивних технологій та ігрових завдань виникають і деякі труднощі, а саме:

• іноді важко контролювати процес взаємонавчання;
• результати роботи учнів менш передбачувані;
• виробити в школярів розуміння того, що метою уроку є не просто гра, а гра дидактична, спрямована в першу чергу на засвоєння певних знань;
• організувати роботу всіх учнів, які повинні зрозуміти і дотримуватися правил, що вимагає та чи інша гра;
• навчитися вислуховувати думку іншого;
• навчитися аргументовано висловлювати свою думку.

Організовувати  пізнавальну діяльність школярів під час виконання ігрових завдань, інтерактивних вправ потрібно  поступово, тому я практикую, починаючи з 5 класу, використання зазначених технологій і форм роботи, плануючи ускладнення їх в старших класах.

Впевнена, застосування ігор підвищить міцність і якість засвоєння знань, якщо вони будуть відбиратися, конструюватися у відповідності до змісту досліджуваної теми, цілей і завдань уроків; використовуватимуться в поєднанні з іншими формами, методами й прийомами, відповідатимуть інтересам і пізнавальним можливостям учнів.