Натюрморт та стилі виховання 6

Про матеріал
Урок образотворчого мистецтва 6 клас. Дуже цікавий та пізнавальний для дітей даної вікової категорії. Призначений для викладання в школах рівня стандарт.
Перегляд файлу

Урок № 29.

Тема: Міфологічний жанр

Мета: навчальна: ознайомити учнів із поняттями міфологія, міфологічний жанр, навчати розуміти образотворчі роботи міфологічного жанру;

 розвивальна: розвивати фантазію, ініціативу учнів, уміння аналізувати художні твори

й обговорювати їх;

 виховна: прищеплювати шанобливе ставлення до творів художників та їхньої праці,

зацікавленість живописними творами.

Оснащення

 Зоровий ряд: фотозображення творів образотворчого мистецтва :скульптури;зразки вазопису (червонофігурний розпис,), репродукції картин (Боттічеллі «Весна», П. П. Рубенс «Персей та Андромеда», Т. Шевченко «Смерть Лукреції», В. Васнецов «Сирин та Алконост. Піснярадості й суму» та ін.).

 Матеріали та інструменти: аркуші паперу (альбоми), акварельні або гуашеві

фарби, олівці, гумки, пензлі, ємності для води, серветки для витирання рук і пензлів.

Тип уроку: комбінований урок.

ХІД УРОКУ

1. Організаційний момент

2. Актуалізація опорних знань. Мотивація навчальної діяльності

3. Викладення нового матеріалу

 Розповідь про міфологію, міфологічний жанр в  образотворчому мистецтві

-Mіфом ми тепер називаємо щось нереальне, вигадане, таке, чого не було в історичній дійсності. Наше слово «міф» походить від давньогрецького слова «мютхос». У давніх греків, чи еллінів, як вони самі себе називали, це слово означало: «слово, промова, розмова, порада, намір, прислів’я, чутка, відомість, оповідання, переказ, байка, зміст оповідання». Отже, воно мало більше значень, ніж сучасне «міф». Коли ми хочемо сказати, що насправді, в підтвердженій документами історії, чогось не було, то вживаємо прикметник «міфічний». Наприклад, славнозвісний Геракл (або Геркулес, як його називали римляни) — це міфічна особа, герой багатьох давньогрецьких міфів.

 Є ще слово «міфологія» (теж грецького походження); ним ми називаємо як сукупність міфів того чи іншого народу, так і галузь знання, науку, що вивчає міфи.

Майже в кожного народу від прадавніх часів зберігаються перекази, де дійсне, історичне переплітається з недійсним, вигаданим, де діють не лише люди, а й казкові істоти, витвори народної фантазії: безсмертні боги, напівбоги, небувалі тварини; де відбуваються неймовірні явища — чудеса. За давніх часів люди сприймали міфи як правдиві розповіді про те, що було колись. Але минали віки, міфи поступово перетворювалися на бабусині казки, і вже тільки малі діти вірили у їхню правдивість, їх починали тлумачити не в прямому, а в переносному розумінні.

В Давній Греції — чи Елладі — міфи стали основою літератури, скульптури, живопису, театрального мистецтва.

Перші ілюстрації античних міфів можна спостерігати у скульптурі та вазописі Давньої Греції.

Розповідь про  вазопис  Давньої Греції.

Вазопис Стародавньої Греції включає в себе розпис посудин різних історичних періодів, починаючи з XXV століття до н. е. Перші предмети грецького вазопису були знайдені в  похованнях. Стародавні греки розписували будь-які види глиняного посуду, що використовувався для зберігання, прийому їжі, в обрядах та святкуваннях. Вироби кераміки, оформлені особливо ретельно, приносили в дар храмам або вкладали в поховання. Пройшовши сильний випал, стійкі до впливів навколишнього середовища керамічні посудини і їхні фрагменти збереглися десятками тисяч, тому давньогрецький вазопис незамінний при встановленні віку археологічних знахідок.Археологи нараховують близько 20 видів різного посуду.

а) Різновиди та призначення Грецької кераміки

        Серед численних творів мистецтва стародавньої Еллади, що збереглися до наших днів, важливе місце належить розписній кераміці, яка була найрозвинутішим видом декоративно-ужиткового мистецтва. Керамічний посуд був дуже поширеним у грецькому побуті й супроводжував людину протягом усього їі життя. Немовлят годували із гутт — маленьких посудинок з довгим вузеньким носиком. Перед весіллям молоді виконували ритуальне омовіння, виливаючи воду із лутрофори — глечика видовжених лропорцій з двома ручками. Переможця у спортивних змаганнях на честь богині Афіни нагороджували призом — панафінейською амфорою. Глечик — лекіф, наповнений оливковою олією, клали у поховання, над яким часто ставили пам'ятник — велику амфору із зображенням сцени оплакування покійника. Безліч інших посудин мали різноманітне побутове призначення і відповідні до нього форми. Серед найуживаніших були: піфоси — барила, часто дуже великі, для зберігання припасів (філософ Діогeн жив саме у такому піфосі); глечики з двома ручками — амфори, які ще називали «кераміс» (від «керамос» — глина) і пеліки для води, вина, олії, зерна тощо; глек з трьома ручками — гідрін, в якому носили воду; глек з однією ручкою ойнохойя, з якої наливали вино до кіліків, канфарів, скіфосів, фіал та інших посудин для пиття. Вино розмішували з водою у великих посудинах — кратерах, дейносах, лебесах. Крім свого прямого призначення, керамічний посуд, оздоблений розписом, слугував справжньою окрасою еллінського житла. У своєму розвитку давньогрецький вазопис пройшов такі стадії: геометричний стиль, килимовий (орієнталізуючий), чорно- і червонофігурний.

ФОРМИ АНТИЧНОЇ ГРЕЦЬКОЇ КЕРАМІКИ

 

https://2.bp.blogspot.com/-ryOjLZJ6rnw/VACToGt26JI/AAAAAAAAAFI/-7E_LTygUUA/s1600/%D0%B0%D0%BD%D1%82%D0%B8%D1%87%D0%BD%D0%B0%2B%D1%84%D0%BE%D1%80%D0%BC%D0%B8.jpg

 

Амфора - овальна посудина з двома ручками для зберігання олії та вина, іноді використовувалася як урни для поховання чи голосування. Об’єм амфори (26,3 л) застосовувався римлянами для вимірювання рідини. Іноді робилася з бронзи, срібла, дерева або скла.

Кратер з завитками - посудина з широким горлом, містким тулубом і двома ручками; для змішування міцного вина з водою.

Кратер у формі чашечки квітки. Другий тип кратерів, нічим не поступається першому.

Пеліка - розширюється донизу, з двома вертикальними ручками. Використовувалася, головним чином, для зберігання невеликих обсягів сипучих і рідких речовин ..

Кілік (грец. κύλιξ) — давньогрецька широка посудина, найуживаніший різновид посудини для пиття води. Кілік мав легку коротку ніжку або зовсім її не мав, з більш-менш пласким корпусом і парою ручок.

Кіаф — давньогрецька посудина з однією ручкою, нагадує сачасну чашку. Це різновид кілікса без однієї ручки, проте ручка кіафа більша і підноситься над краєм посудини, оскільки кіафи використовувалися на сімпосіях для зачерпування вина.

Лекіф (грец. Λήκυθος) — давньогрецька посудина, призначена для зберігання оливкової олії, також використовувалася як поховальний дар в 5 столітті до н. е. Характерними рисами лекіфа є вузьке горло і невелика ніжка.

Скіфос (грец. Σκύφος) — давньогрецька широка і глибока посудина для вина. Мала низький бортик, ручки, які примикали горизонтально до верхнього краю посудини, а іноді й були відсутніми.

Скіфос — видозмінений кілікс, запозичений стародавніми греками у скіфів, звідси походить і назва. Він вважався посудиною Геракла і часто зображувався в його руках.

Псиктер (грец. Ψυκτήρ) — давньогрецька посудина, за формою нагадує гриб.Псиктер набув поширення в Аттиці в другій половині 6 століття до н. е. Псиктер використовувався разом з кубковим кратером. Одна з цих посудин призначалася для зберігання снігу або крижаної води, в іншу наливалося нерозбавлене вино. До теперішнього часу не збереглося інформації, яка з судин призначена для води, а яка — для вина. Псиктер поміщався в рідину, що знаходилася в кратері. Псиктери разом з кубкоподібними кратерами використовувалися на сімпосіях.

Дінос — давньогрецька велика посудина із напівкруглим корпусом, керамічна або металева. Здебільшого дінос встановлювався на майстерно виконану підставку. Як і кратери, діноси використовувалися для змішування вина з водою.

Лутрофор (грец. λουτροφόρος) — давньогрецька посудина, яка відрізняється довгою шийкою та ручками особливої форми із перетинками.

Лутрофор використовувався для зберігання води у шлюбних і похоронних церемоніях, а відтак за своїм культовим призначенням аналогічний лекіфу або лебес гамікос. Тому його часто виявляють у похованнях незаміжніх жінок. Лутрофор також зображувався на надгробках як скульптура або рельєф.

Гідрія (грец. Υδρία), також Кальпіда (лат. Kalpis) — давньогрецька посудина з трьома ручками, дві з яких менші за третю, приставлені горизонтально з обох сторін корпусу посудини і служили для того, аби притримувати посудину, коли несеш на голові. Третя, довга ручка, прикріплена вертикально до шийки гідрії, допомагала нахиляти посудину, виливаючи із неї воду.

Ойнохоя грец. Οινοχόη — давньогрецька посудина для розливання вина. Це глечик з однією ручкою, овальним корпусом та вінчиком у формі трилисника, тобто з трьома носиками. Професійні виночерпії, запрошувані на сімпосії, майстерно розливали за допомогою ойнохої вино одразу в три келихи.

Алабастрон (грец. Αλάβαστρο) — давньогрецька посудина, грушеподібна або витягнута, циліндричної форми з округлим дном. На відміну від ритону алабастрон може стояти вертикально. Алабастрони використовувалися для зберігання ароматичних речовин і рідин, переважно жінками. Чоловіки користувалися в аналогічних випадках арібалами.

Зразком для форми алабастрона послужила форма посудин в Єгипті, які там виготовлялися з алебастру, якому й зобов'язані своєю назвою. Алабастрони виявляли під час розкопок некрополів Кносса і Феста на острові Крит, вони датовані 1900—1300 до н. е. Головними мотивами вазопису критських алабастронів були зображеннями птахів, риб та восьминогів у палацовому стилі.

Стамнос — давньогрецька посудина круглої форми, що нагадує амфору.

У стамноса низька шийка і дві горизонтальні ручки з боків. Стамноси вперше з'явилися в архаїчну епоху в Лаконії та Етрурії і використовувалися для зберігання вина, олії та інших рідин. Стамноси часто зустрічаються з кришками. Греки Аттики називали стамноси пеліками. В Афінах стамноси з'явилися близько 530 до н. е. і виготовлялися виключно для продажу в Етрурію.

б) Стилі давньогрецького вазопису. Залежно від часу створення та та особливостей оздоблення  давньогрецький вазопис поділяється на кілька стилів.

Протогеометричний та геометричний стилі .

Геометричний стиль, або Геометрика — тип давньогрецького вазопису, характерний для доби кінця «темних віків в Греції» близько 900—700 років до н. е.  Центром розповсюдження даного стилю були Афіни. Поступово він поширився в торгових містах на острови Егейського моря.

Геометричний орнамент, що з'явився в 9 столітті до н. е., являв собою поєднання геометричних елементів, на вазах він розташовувався смугами і складався з меандрів (візерунок у вигляді безпреривної ломаної під прямим кутом лінії).

 , хрестів і кіл. У цьому стилі відбилася суть давньогрецького мистецтва і релігійності. Крім орнаментальних фризів набули поширення фігурні зображення, що стали прообразами фризів із зображенням тварин і людей в період архаїки. Орнамент становив 80 відсотків розпису геометричного стилю.

Килимовий або орієнталізуючий стиль Греції  (7 століття до н. е.)

Для цього стилю характерні запозичені з Близького Сходу мотиви із зображенням грифів, сфінксів і левів. Характерний, так званий, «страх пустого простору», коли будь-який вільний проміжок заповнювався малюнком. Основним центром виготовлення кераміки в цьому стилі був Коринф.

Саме у Коринфі зародився стиль мистецтва, у тому числі і вазопису, який пізніше дослідники назвуть коринфським, або орієнталізуючим, під впливом імпортованих зі Сходу тканин із барвистими химерними візерунками. Близько 100 років Коринф залишався єдиним еллінським полісом, що домінував на ринку кераміки. Основними мотивами розпису були тварини, такі як птахи, і леви.

Чорнофігурний стиль

Чорнофігурний вазопис Стародавньої Греції, відомий також як чорнофігурний стиль— один із основних методів і стилів декорування античних грецьких ваз. Особливо поширений між 7-м і 5-м століттями до н. е Малюнки та орнаменти на посудині формою і кольором подібні до силуетів. Тонкі контури вирізалися у фарбі перед випалом, і деталі могли підсилюватисяя і підкреслюватися, як правило, білим чи червоним кольором. Основними центрами цього стилю були спочатку Коринф, а потім Афіни.

З другої половини VII століття до початку V століття до н. е. чорнофігурний вазопис розвивається в самостійний стиль кераміки. Все частіше на зображеннях стали з'являтися людські фігури. Композиційні схеми також зазнали змін. Найпопулярнішими мотивами зображень на вазах стають бенкети, битви, міфологічні сцени, що розповідають про життя Геракла і про Троянську війну. Як і в орієнталізуючий період, силуети фігур прорисовуються за допомогою особливої рідини- шлікера ( глянцевої глини )  на підсушеній необпаленій глини. Дрібні деталі прокреслюють штихелем. Шийка і дно посудин прикрашалися візерунком, в тому числі орнаментами, в основу яких покладено кучеряві рослини і пальмове листя (так зввані Пальмети). Після випалу основа ставала червоною, а глянцева глина набувала чорного кольору. Білий колір вперше стали використовувати в Коринфі перш за все для того, щоб відобразити білизну шкіри у жіночих фігур.

Інші центри виробництва кераміки, як, наприклад, Афіни, запозичили техніку коринфського вазописного стилю. До 570 року до н. е. Афіни навіть перевершили Коринф за якістю своїх ваз та розмахом виробництва. Ці афінські вази отримали в мистецтвознавстві назву «аттична чорнофігурна кераміка».

Вперше майстри гончарства і художники-вазописці сталі з гордістю підписувати свої твори, завдяки чому їхні імена збереглися в історії мистецтва. Найзнаменитішим художником цього періоду є Ексекій. Крім нього широко відомі імена майстрів вазопису Пасіада і Хареса. Починаючи з 530 року до н. е. з появою червонофігурного стилю чорнофігурний вазопис втрачає свою популярність.

 

Червонофігурний стиль

Червонофігурний вазопис — один із найвідоміших стилів давньогрецького вазопису. З'явився приблизно в 530 р. до н. е. в Афінах і проіснував до кінця III ст. до н. е. За кілька десятиліть червонофігурний вазопис витіснив панівний до цього чорнофігурний вазопис. Свою назву червонофігурний стиль отримав завдяки характерному співвідношенню кольорів між фігурами і тлом, прямо протилежному чорнофігурному: тло — чорне, фігури — червоні.

Фактично червонофігурний розпис — це чорнофігурний вазопис навпаки. Перед випалом на поверхню підсохлої вази наносилися контури людських фігур і інші деталі зображення. Невипалена глина в Аттиці, наприклад, була оранжево-червоного відтінку. Начерк малюнка наносився легким штрихом яким-небудь тупим інструментом, або намічався деревним вугіллям, яке зникало після випалу. Далі контури малюнка обводилися пензлем зі шлікером.

Вази проходили триразовий випал, унаслідок якого шлікер набував свій характерний чорний або темно-коричневий колір.

У нового стилю були явні переваги, і, перш за все, до них слід віднести можливість детального опрацювання зображення. У техніці чорнофігурного стилю лінії всередині малюнка висікалися по нанесеній фарбі, що не забезпечувало достатньої точності зображення. У порівнянні зі чорнофігурними силуетами, що виглядають як тіні, червонофігурні зображення стали динамічнішими і наблизилися до життя. Крім того, червоні фігури відрізнялися більшою контрастністю на чорному тлі. З'явилася можливість зображувати людей не тільки у профіль, але і анфас, зі спини або в три чверті. Червонофігурна техніка дозволяла краще передати глибину та простір.

Перші вази в червонофігурному стилі з'явилися близько 530 р. до н. е. Вважається, що цю техніку винайшов вазописець Андокід. Спочатку Андокід та інші прихильники нового стилю (наприклад, Псіакс) розписували вази в двох стилях одночасно: на одній стороні вази зображення виконувалося з чорними фігурами, а на іншій — з червоними. Такі посудини (наприклад, в експозиції Державного античного зібрання в Мюнхені), називаються білінгвами. Переваги нового червонофігурного стилю оцінили так звані вазописці-піонери. Їх творчість припадає на 520 — 500 роки до н. е. Найвідоміші з них — Ефрон, Евфімід та Фінтій.

-На прикладі вазопису стародавньої Греції ми знайомимося з  міфологічною тематикою.

-Яким чином? Що частіше всього зображали вазописці  Давньої Греції? ( Битви, сцени з легенд, міфів, спортивних змагань, повсякденного життя)

Дуже часто об’єктом ображення грецької кераміки були   міфічні особи, боги,папівбоги, герой. Серед них відома постать- Ахілл.

Дехто з вас отримав завдання: дізнатися хто такий Ахіллес і розповісти нам про його подвиги.

Підготовлений учень виступає в ролі знавця міфології Стародавньої Греції

 

Ахілл (Ахіллес) (за грецькою міфологією) — один із найбільших Героїв, син царя Пелея і морської Богині Фетіди. Мати сина від чарівної Фетіди хотіли Зевс і Посейдон, але Титан Прометей попередив їх, що дитя перевершить величчю свого батька. І Боги розсудливо влаштували шлюб Фетіди із смертним. Любов до Ахілла, а також прагнення зробити його невразливим і дати безсмертя змусили Фетіду викупати дитину в річці Стікс, що протікала через Аїд, країну мертвих. Оскільки Фетіда вимушена була тримати сина за п’яту, то ця частина тіла залишилася беззахисною. Наставником Ахілла був Кентавр Хірон, який годував його нутрощами левів, ведмедів і диких вепрів, вчив грі на кіфарі і співу. Ахілл виріс безстрашним воїном, але його безсмертна мати, знаючи, що участь в поході проти Трої принесе синові загибель, нарядила його дівчиною і заховала серед жінок в палаці царя Лікомеда.
Коли вождям греків стало відоме передбачення жерця Калханта, онука Аполлона, що без Ахілла похід на Трою приречений на невдачу, вони відправили до нього хитромудрого Одіссея. Прибувши до царя під виглядом купця, Одіссей розклав перед присутніми жіночі прикраси і зброю. Мешканки палацу почали розглядати ювелірні вироби, але раптово, за знаком Одіссея, пролунав сигнал тривоги — дівчата з переляку розбіглися, а Герой схопився за меч, видавши себе. Після викриття, Ахіллу довелося вирушити до Трої, де він посварився з очільником греків Агамемноном. За однією з версій, це сталося тому, що бажаючи забезпечити грецькому флоту сприятливий вітер, Агамемнон таємно від Героя, під приводом одруження з Ахіллом, викликав в Авліду свою доньку Іфігенію і приніс її в жертву Богині Артеміді. Розгніваний Ахілл віддалився до свого шатра і відмовився воювати. Проте смерть його вірного друга і побратима Патрокла від руки троянця Гектора змусила Ахілла до негайної дії.
Отримавши як дарунок від Бога-коваля Гефеста зброю, Ахілл вбив Гектора ударом списа і дванадцять днів глумився над його тілом прив’язавши до колісниці поблизу від могили Патрокла  Лише Фетіда змогла переконати сина віддати останки Гектора Трої для проведення похоронного обряду — священного обов’язку живих по відношенню до мертвих. . Труп Гектора Ахіллес віддав за викуп його батькові Пріаму.
Повернувшись на поле битви, Ахілл вражав ворогів сотнями. Але його власне життя добігало кінця. Стріла Паріса, влучно направлена Аполлоном, нанесла Ахіллові смертельне поранення в п’яту, єдине вразливе місце на тілі Героя. Так загинув доблесний і самовпевнений Ахілл, ідеал великого полководця старовини Александра Македонського. . Грецькі герої сперечалися за зброю Ахіллеса. Вона дісталась Одіссеєві,

-Про життя  Ахілла розповів грецький поет Гомер у своїй поемі.

В «Іліаді» Ахіллеса зображено головним героєм, взірцем сміливості й краси. Коли довелося вибирати між життям довгим, але бездіяльним, і коротким, але звитяжним, він обрав коротке. За сприяння Афіни й Гери Ахіллес здійснив чимало подвигів. . Тож, образ Ахілла є втіленням героїчного начала і відданості своїм інтересам та батьківщині. Ахілл — найвидатніший трагічний герой античної літератури.

4. Самостійна практична робота учнів

Завдання № 1. Намалювати композицію-силует у стилі грецького вазопису.

5. Актуалізація набутих знань

Гра  «Жива анкета»

Вибери одну із фраз та  продовжи речення:

«Сьогодні я дізнався(лась) …..»

«Було цікаво…..»

«Я навчився(лася)….»

«Мені було складно….»

«Тепер я зможу….»

 

6. Підбиття підсумків уроку

 

Міф (з грецьк.-казка, переказ, оповідання)- оповідання про минуле,навколиш ній світ, яке описує історії про походження світу, богів і людства

та події за участю богів, демонів і героїв. Окремі міфи складаються у міфологію того чи іншого наро ду, яка становить основу характер ного для цього народу світогляду. Найвідоміші античні міфи Дав ньої Греції та Риму. Міфи, як і Біб лія,також послужили джерелом сюжетів для творів мистецтва.

Міфологічний жанр

жанровий різновид образотворчого мистецтва, сюжети якого запозичені з міфології.

Різновиди та призначення грецької кераміки

Амфора - овальна посудина з двома ручками для зберігання олії та вина, іноді використовувалася як урни для поховання чи голосування. Об’єм амфори (26,3 л) застосовувався римлянами для вимірювання рідини. Іноді робилася з бронзи, срібла, дерева або скла.

Кратер з завитками - посудина з широким горлом, містким тулубом і двома ручками; для змішування міцного вина з водою.

Кратер у формі чашечки квітки. Другий тип кратерів, нічим не поступається першому.

Пеліка - розширюється донизу, з двома вертикальними ручками. Використовувалася, головним чином, для зберігання невеликих обсягів сипучих і рідких речовин ..

Кілік (грец. κύλιξ) — давньогрецька широка посудина, найуживаніший різновид посудини для пиття води. Кілік мав легку коротку ніжку або зовсім її не мав, з більш-менш пласким корпусом і парою ручок.

Кіаф — давньогрецька посудина з однією ручкою, нагадує сачасну чашку. Це різновид кілікса без однієї ручки, проте ручка кіафа більша і підноситься над краєм посудини, оскільки кіафи використовувалися на сімпосіях для зачерпування вина.

Лекіф (грец. Λήκυθος) — давньогрецька посудина, призначена для зберігання оливкової олії, також використовувалася як поховальний дар в 5 столітті до н. е. Характерними рисами лекіфа є вузьке горло і невелика ніжка.

Дінос — давньогрецька велика посудина із напівкруглим корпусом, керамічна або металева. Здебільшого дінос встановлювався на майстерно виконану підставку. Як і кратери, діноси використовувалися для змішування вина з водою.

Скіфос (грец. Σκύφος) — давньогрецька широка і глибока посудина для вина. Мала низький бортик, ручки, які примикали горизонтально до верхнього краю посудини, а іноді й були відсутніми.

Скіфос — видозмінений кілікс, запозичений стародавніми греками у скіфів, звідси походить і назва. Він вважався посудиною Геракла і часто зображувався в його руках.

Псиктер (грец. Ψυκτήρ) — давньогрецька посудина, за формою нагадує гриб.Псиктер набув поширення в Аттиці в другій половині 6 століття до н. е. Псиктер використовувався разом з кубковим кратером. Одна з цих посудин призначалася для зберігання снігу або крижаної води, в іншу наливалося нерозбавлене вино. До теперішнього часу не збереглося інформації, яка з судин призначена для води, а яка — для вина. Псиктер поміщався в рідину, що знаходилася в кратері. Псиктери разом з кубкоподібними кратерами використовувалися на сімпосіях.

Лутрофор (грец. λουτροφόρος) — давньогрецька посудина, яка відрізняється довгою шийкою та ручками особливої форми із перетинками.

Лутрофор використовувався для зберігання води у шлюбних і похоронних церемоніях, а відтак за своїм культовим призначенням аналогічний лекіфу або лебес гамікос. Тому його часто виявляють у похованнях незаміжніх жінок. Лутрофор також зображувався на надгробках як скульптура або рельєф.

Гідрія (грец. Υδρία), також Кальпіда (лат. Kalpis) — давньогрецька посудина з трьома ручками, дві з яких менші за третю, приставлені горизонтально з обох сторін корпусу посудини і служили для того, аби притримувати посудину, коли несеш на голові. Третя, довга ручка, прикріплена вертикально до шийки гідрії, допомагала нахиляти посудину, виливаючи із неї воду.

Ойнохоя грец. Οινοχόη — давньогрецька посудина для розливання вина. Це глечик з однією ручкою, овальним корпусом та вінчиком у формі трилисника, тобто з трьома носиками. Професійні виночерпії, запрошувані на сімпосії, майстерно розливали за допомогою ойнохої вино одразу в три келихи.

Алабастрон (грец. Αλάβαστρο) — давньогрецька посудина, грушеподібна або витягнута, циліндричної форми з округлим дном. На відміну від ритону алабастрон може стояти вертикально. Алабастрони використовувалися для зберігання ароматичних речовин і рідин, переважно жінками. Чоловіки користувалися в аналогічних випадках арібалами.

Зразком для форми алабастрона послужила форма посудин в Єгипті, які там виготовлялися з алебастру, якому й зобов'язані своєю назвою. Алабастрони виявляли під час розкопок некрополів Кносса і Феста на острові Крит, вони датовані 1900—1300 до н. е. Головними мотивами вазопису критських алабастронів були зображеннями птахів, риб та восьминогів у палацовому стилі.

Стамнос — давньогрецька посудина круглої форми, що нагадує амфору.

У стамноса низька шийка і дві горизонтальні ручки з боків. Стамноси вперше з'явилися в архаїчну епоху в Лаконії та Етрурії і використовувалися для зберігання вина, олії та інших рідин. Стамноси часто зустрічаються з кришками. Греки Аттики називали стамноси пеліками. В Афінах стамноси з'явилися близько 530 до н. е. і виготовлялися виключно для продажу в Етрурію.

 

 

 

 

http://kk.convdocs.org/pars_docs/refs/308/307932/307932_html_mbfde9e3.jpg

docx
Додано
27 березня
Переглядів
273
Оцінка розробки
Відгуки відсутні
Безкоштовний сертифікат
про публікацію авторської розробки
Щоб отримати, додайте розробку

Додати розробку