Наукова робота. " ВПЛИВ ПРАВОСЛАВНОЇ РЕЛІГІЇ НА ФОРМУВАННЯ ДУХОВНИХ ЦІННОСТЕЙ СУЧАСНОЇ МОЛОДІ МЕЛІТОПОЛЯ"

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ, МОЛОДІ ТА СПОРТУ УКРАЇНИ

МАЛА АКАДЕМІЯ НАУК УЧНІВСЬКОЇ МОЛОДІ

МЕЛІТОПОЛЬСЬКОЇ МІСЬКОЇ РАДИ ЗАПОРІЗЬКОЇ ОБЛАСТІ

 

 

                                                                             Відділення: філософії та                

                                                                                                    суспільствознавства

                                                                             Секція: релігієзнавство

 

 

 

ВПЛИВ ПРАВОСЛАВНОЇ РЕЛІГІЇ НА ФОРМУВАННЯ ДУХОВНИХ ЦІННОСТЕЙ СУЧАСНОЇ МОЛОДІ МЕЛІТОПОЛЯ

 

 

 

                                         Роботу виконала:

                                                        Пилипенко Олеся Андріївна

                                                                     учениця 10 класу Мелітопольської                  

                               гімназії № 9

 

 

                                            Науковий керівник:

                                                                 Сейтаріфова Есма Ескендерівна,

                                                           вчитель художньої культури

                               гімназії № 9

                                              спеціаліст ІІ категорії

 

 

Мелітополь –  2013

 

Зміст

Вступ……………………………………………………………………………4

Розділ1. Загальні проблеми формування духовності………………..…..... .. 5

1.1 Поняття про духовну цінність, їх формування в особистості................ . 5

1.2. Виховання духовності у школярів……………………………………... ..6

Розділ 2. Шляхи формування духовності………………………………….... .7

2.1. Формування духовності особистості на основі християнських

моральних цінностей………………………………………….……………..….7

2.2.  Мистецтво в контексті розвитку духовної культури особистості……...11

2.3. Проблеми реалізації духовно – морального виховання в сучасних

умовах……………………………………………………………………………11

Розділ 3. Методичні матеріали на допомогу класним керівникам, вихователям інтернаних установ……................................................................ 13

Висновки ………………………………………………………………….......... 49

Література…………………………………………………………………..........50

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

ВСТУП

 

Актуальність теми.  За радянської доби релігія та церква були під особливо пильною увагою комуністичної влади. Із моменту проголошення в Україні незалежності активізувалося релігійне життя суспільства. Створились три православні течії: УПЦ – КП, УПЦ – МП та УАПЦ, у яких виникли напружені відносини. Тому актуальним є вивчення причин їх конфліктів, з метою пошуку їх вирішення.

Мета роботи полягає висвітленні проблем та перспектив розвитку православних конфесій.

Об’єктом дослідження виступає розвиток конфесій православної церкви в роки незалежності.

Предмет дослідження: українське православ’я в роки незалежності та проблема єдності між ними.

Завдання:

• систематизація та аналіз комплексу літератури з теми;
• простежити розвиток православних конфесій від здобуття незалежності до сьогодення;
• виявити перспективи об’єднання православних конфесій, що діють на території України.

Методи дослідження: проблемно-історичний, історико-порівняльний та аналітично-описовий.

Робота складається зі вступу, двох розділів, висновків, списку використаних джерел та додатків.

Новизна роботи полягає у висвітленні проблем та перспектив об’єднання, діючих на території України, православних конфесій. Комплексному вивченні відносин між православними конфесіями.

Теоретичне та практичне значення: результати дослідження можна використовувати для написання узагальнюючих праць з теми. Також роботу можна застосувати в навчальному процесі при вивченні новітньої історії України.

Особистий внесок полягає в огляді комплексу літератури з теми, простеженні відносин між УПЦ – КП, УПЦ – МП та УАПЦ.

Структура роботи: вступ, два розділи, висновки, список використаних джерел та додатки. Загальний обсяг роботи складає 24 сторінки, список використаних джерел нараховує 19 найменувань.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Розділ І

 

  І . Загальні проблеми формування духовності

1.1. Поняття про духовні цінності, її формування  в особистості.

Розвиток  вільної,  гуманної  і  відповідальної  особистості  безпосередньо пов'язаний  із  системою  її  морально  -  духовних  цінностей.  Адже  духовність,  моральність  так  чи  інакше  передбачає  вихід  за  межі егоїстичних інтересів, особистої користі і зосередженість на морально - духовній культурі людства. То й цілі і наміри духовно та морально зрілої особистості і вкорінені в системі надіндивідуальних цінностей, завдяки чому  вони  виконують  функцію  вищого  критерію  орієнтування  в  світі  й  опорне  для  особистості самовизначення.

Про  морально  -  духовну  цінність  можна  говорити  лише  тоді,  коли  ставимо  запитання:  заради  чого здійснюється діяльність людини, в чому сенс досягнення тих або інших цілей, прагнень, намірів тому сфера морально  -  духовних  цінностей  включає  сенс  життя,  любові,  добра,  зла  тощо,  тобто  сенс  загальних моральних  категорій.  А  коли  це  так,  то  людина  завжди  усвідомлює  свої  духовні  цінності  на  противагу різного  роду  особистим  цінностям,  які  далеко  не  завжди  мають  усвідомлений  характер.  Зважаючи  на  її складність і значущість, метою справжньої освіти, мають стати моральне самоусвідомлення, виховання та розвиток духовних якостей. Кожній дитині слід прищепити, так би мовити, смак до духовної сторони життя. Лише особистісно-орієнтована освіта може досягти цієї мети.

Вона має базуватися на таких засадах: свобода, відповідальність, справедливість, творчість, співпраця, дитяча самодіяльність, її активний характер, вільна, творча, продуктивна праця, як база виховання, розвиток творчої  індивідуальності  (при  цьому  індивідуальність  не  суперечить  колективізму  й  культурі,  а  навпаки, справжній  колективізм  і  справжня  культура  пов'язані  з  розвитком  індивідуальності),  виховна полісистемність  (індивідуально-типологічна  диференціація  вихованця  вимагає  відповідних  виховних

систем).

Кожне покоління по новому підходить до визначення сутності свого духу і духовності. Та, разом з тим, майже  всі  вчені  на  диво  єдині  в  розумінні  того,  що  дух  і  духовність,  головним  чином,  відображають внутрішній, невидимий зміст якогось явища чи процесу, що міститься в людській природі особистості. Це можуть бути свідомість і мислення, психічні здібності і мораль конкретної людини, її ставлення до самої себе, природного і суспільного довкілля.

У нинішніх умовах економічної і духовної кризи в суспільстві частина людей

зневірилася і втратила справжні ідеали високого призначення людини. Прагматизм і раціоналізм виховання дітей у сім'ї і школі не здатні самі по собі створити цілісну картину світу. Саме тому необхідний докорінний перегляд духовних і моральних основ формування особистості. Найперше, що необхідно зробити, це повернути людям високі духовні  ідеали.

 

II. Шляхи формування духовності

2.1. Формування духовності особистості на основі християнських моральних цінностей

Формування духовного світу дітей та молоді, духовності як і провідної якості особистості — велике і складне завдання, що стоїть у центрі уваги педагогів, вихователів, учителів, батьків, широкого педагогічного загалу.   

 Особливої актуальності  воно  набуває  сьогодні,  коли  складності  соціально-економічного  й політичного  розвитку  країни  боляче  вразили  молодь.  Серед  дітей  та  молоді  падає  духовність,  що пояснюється  насамперед  зниженням  рівня  життя  в  Україні,  відсутністю  соціальної  захищеності,  явним  і прихованим  безробіттям,  інфляцією,  невизначеністю  моральних  орієнтирів  у  політиці  держави  і повсякденному житті. Засоби масової інформації та комунікації дедалі більше впливають на суспільство й особливо на молодь, пропагують насилля, зброю, силу, прищеплюють моральний релятивізм, конформізм і цинічно-гедоністичне ставлення до повсякдення.

Усе  це  призводить  до  відчуження  дітей  та  молоді  від  моралі,  спонукає  їх  до  власних  пошуків самореалізації, найчастіше в андеграундній субкультурі, і врешті-решт до певного заперечення духовності й моральності як суспільно й особистістю значущих феноменів. Ці процеси посилюються кризовим станом сучасної  сім'ї,  яка  перестає  відігравати  роль  головного  каналу  долучення  дитини  до  моральних  начал  і джерела розвитку моральності.

Ситуація загострюється й тим, що вироблені в попередні десятиліття суспільні ідеали мати узагальнений, регламентований, державницько-класовий характер, а не зверталися до внутрішнього, особистісного світу кожної людини. Тому перехід від глобальних суспільних категорій, від публічної риторики про моральність до розуміння духовності як складного психічного феномена самоусвідомлення особистості в сьогоднішніх умовах спричиняє багато проблем і навіть кризових ситуацій.

У таких умовах визначення духовності як провідної характеристики людини, її духовних пріоритетів, обгрунтування системи цінностей, що мають лягти в основу життя дитини, виступають на передній план усього процесу її соціалізації.

Формування  морально  -  духовного  світу  особистості  —  це  велике  і  складне  питання,  що  потребує комплексного і багаторівневого розв'язання.
В останнє десятиліття дедалі більше політичних і культурних діячів, учителів, батьків звертаються до християнських  моральних  цінностей  як  найбільш  стійких,  універсальних,  не  підвладних  політичній  і ідеологічній кон'юнктурі. У ситуації гострого дефіциту ціннісних установок і орієнтацій духовні і моральні цінності, які є основою гуманістичних цінностей, відіграють дедалі вагомішу роль у сучасному вихованні дітей  та  молоді.  Отже,  виникає  гостра  потреба  в  залученні  морально  –  духовних  цінностей  до  процесу виховання дітей, визначенні основних засад, цілей, напрямів, змісту, форм і методів формування моральності та духовності на їх основі, які разом з іншими складовими сприятимуть розвитку і формуванню духовної високоморальної особистості, майбутнього громадянина України.

Цінності — провідна складова формування особистості.

До моральних цінностей відносяться нормативні уявлення про добро і зло, справедливість, прекрасне і потворне, про призначення людини, людські ідеали, норми, принципи життєдіяльності тощо. Вони лежать в основі  всіх  вчинків,  діяльності  людини,  мають  моральну  значущість  і  впливають  на  загальне  суспільне життя.
Зараз вони є невід'ємною частиною сучасної культури і явно чи дискретно впливають на життя кожної людини і суспільства в цілому, незалежно від того, яку світоглядну позицію відстоюють їхні носії — секуляритивну (світську) чи релігійну.

Вирішальною умовою формування духовного світу дитини є цілеспрямована багатоаспектна і всебічна діяльність у контексті цілісного самоусвідомлення особистості.

Кількість цінностей обмежена для сприймання й усвідомлення особистістю, а внутрішній світ дитини — своєрідний і багатий, отже, мета педагогічного впливу полягає у прилученні молоді до тих християнських цінностей, які мають

універсальне гуманістичне значення, абсолютний характер і. що найважливіше для

виховання, — позитивну спрямованість.
       Формування  духовності  на  основі  християнських  моральних  цінностей  передбачає  вироблення моральних    вимог,  що  відкладаються  в  моральній  свідомості  людини  й  суспільства  у  вигляді  норм, принципів, ідеалів, понять тощо. Наступний  крок  — донесення  цих  вимог і пов'язаних з ними уявлень до

свідомості людини з тим, щоб вона могла спрямувати і контролювати свої дії,   ставити моральні вимоги до інших   людей    і   оцінювати    їхні   вчинки.     Це  розв'язується  за  допомогою  морального  виховання,  яке передбачає  формування  моральних  переконань,    моральних  схильностей,  почуттів  звичок,  стійких

моральних якостей особистості.

Першою  складовою    є  моральні  почуття  —  емоційна  складова  духовної  діяльності особистості,  що  характеризує  її  внутрішню  позицію,  ставлення  до  людей,  до  самого  себе,  до  явищ суспільного  життя,  до  суспільства  в  цілому.  До  них  належать  почуття  любові,  довіри,  співчуття, співпереживання,  заздрощів,  ненависті,  гордощів  тощо.  Їх  характерна  особливість  —  поділ  цінностей  на позитивно  значущі,  негативно  значущі,  нейтральні,  що  передбачає  вибір,  колізію,  позицію,  прийняття рішення.

Наступна складова  — моральні переконання, тобто укорінені моральні почуття й уявлення (норми, принципи, ідеали), які людина вважає обов'язковими для наслідування. Моральні переконання дають змогу людині здійснити ту чи іншу дію, вчинок з розумінням необхідності й доцільності поведінки. І насамкінець, моральні стосунки як складова моралі виникають у процесі діяльності людини, в її  діях, поведінці,  їх  можна  класифікувати  за  змістом,  формою,  зв'язками;  в  основі  моральних  стосунків  також лежить певна позиція, що склалася відповідно до ідеалів, норм і принципів тощо.

Отже, наріжним каменем моральності є цінності, моральні норми, принципи, ідеали, заповіді, канони тощо.

Серед  духовних    цінностей  загальнолюдського  звучання  розрізняємо  такі  головні  людські цінності –чесноти та часткові моральні цінності.

До  чеснот  належать  такі  якості:  доброта,  увага,  чуйність,  милосердя,  толерантність,  совістливість, чесність, повага, правдивість, справедливість, гідність, повага до людей, терпимість, благородство, вірність, мужність, великодушність, витримка, достоїнство, щирість, жертовність, скромність, сміливість, співчуття, працелюбність, бережливість, тощо. Характерною їх особливістю є наявність у кожної позитивної цінності свого  негативного  еквіваленту,  який  також  входить  до  структури  цінностей,  але  як  негативно  значуща складова: толерантність — нетерпимість, вірність

- зрада, любов — ненависть, бережливість — марнотратство тощо.

Поділ  цінностей  на  позитивно  значущі  та  негативно  значущі  дає  людині  можливість  вибирати  між

багатьма цінностями й зумовлює смислову послідовність дій і вчинків як окремих людей, так і спільнот.

Складовими  моральних  християнських  цінностей  є  також  естетичні  характеристики  цих  цінностей.

Перш ніж розглядати релігію в структурі духовних цінностей та культурних надбань, спробуємо з’ясувати суть потіння “релігія”. Слово “релігія” походить від латинського "religio" і означає "зв'язок". У тлумаченні богословів релігія — це все те, що зв'язує, з'єднує людину з божественністю ("Святе Письмо", культ тощо). Отже, богословське визначення релігії виходить з віри в існування Бога.

 

Ми вступаємо у нову епоху життя, в якій домінуватимуть духовні цінності, тобто епоха політики, економіки, фінансів залишається у минулому. У новій епосі головним буде розвиток духу й душі людини. І МАУП, знаючи про закономірності розвитку світу, приділяє значну увагу саме духовному вихованню молоді. З кожним роком ми бачимо, як змінюються студенти, як вони тягнуться до світла, любові, справедливості. А ми всі, своєю чергою, знаємо, що Бог є любов, Бог є світло, і немає у ньому темряви

 

 

Формування духовних цінностей у сучасної особистості, у громадянина України принципова і важлива суспільна проблема. У сучасному глобалізованому світі, серед засилля чужих цінностей, норм і правил життя, формування в українства духовних, православних цінностей має принципово важливе значення. Звісно,

 

 

Нові часи вимагають нових знань, нових фахівців, нових форм і методів навчання. Тому нині для забезпечення нормального, повноцінного людського життя як ніколи потрібне відновлення втраченого зв'язку наукового знання з релігійними та моральними цінностями з тим, що являє своїм літургійним досвідом Православна Церква: єднання богослов'я й етики в реальному житті людини», — зауважив протоієрей Діонісій. Він переконаний, що сучасний студент повинен знати основи своєї православної віри для формування цілісного світогляду і самого ставлення до життя, що, безумовно, в майбутньому принесе свої плоди, сприятиме формуванню свідомої патріотичної позиції.

 

 

що свідчить про актуальність проблеми пошуку духовно-ціннісних орієнтирів у сучасному світі.

 

 

 

Зазначимо, що релігія — явище дуже складне і має соціальний характер, тобто воно виникло в суспільстві цілком закономірно й існує разом з ним

 

Релігія, на відміну від таких конкретніших форм суспільної свідомості, як мораль, політика, право, претендує на всебічне відображення дійсності. Вона виступає і як світогляд, а саме — як система поглядів на світ і місце людей у ньому, на принципи їхньої повсякденної поведінки. Релігія як форма суспільної свідомості та світогляд є однією з найдавніших і найпоширеніших сфер духовної культури людства.

 

Однією з важливих функцій релігії є функція світоглядна. Вона полягає в тому, що релігія намагається створити власну картину світу, більш того, — власні соціально-гносеологічні схеми вдосконалення суспільного життя, визначити місце і роль людини в системі природи та суспільства.

 

Зміст релігійного світогляду — не божественний, а людський, або, краще сказати — суспільний.

 

 

 

 

 

За певних історичних умов релігія виконує функцію інтегрування, тобто функцію збереження і зміцнення існуючої соціальної системи. Такою, наприклад, була роль католицизму в феодальному суспільстві, православ'я у дореволюційній Росії. Однак у ряді випадків релігія може стати і прапором соціального протесту, як це було, наприклад, із середньовічними єресями та сектами, з протестантизмом, прихильники якого в епоху його зародження боролись проти феодальних порядків.

 

 

На рівні окремої релігійної організації релігія виконує інтеграційну функцію, згуртовуючи одновірців.

Релігії притаманна також комунікативна функція, яка полягає в підтримуванні зв'язків між віруючими шляхом створення почуття віросповідної єдності під час релігійних дій, в особистому житті, сімейно-побутових відносинах, а також стосунках у межах різноманітних клерикальних організацій і навіть клерикальних політичних партій.

 

 

 

 

 

Духовній культурі властиві певні особливості: вона має історичну обумовленість, фіксує національні особливості, включає в себе загальнолюдські цінності. Все це є характерним для усіх феноменів духовної культури, в т. ч. для релігії, яка також створюється людством і служить людству.

 

 

 

 

 

Головною соціальною функцією релігії є функція ілюзорно-компенсаторна. Релігія для віруючого - насамперед компенсація (хай навіть ілюзорна) усіх тягот його земного буття. У свідомості релігійної людини відбувається перетворення тяжкої дійсності у бачення картин райського буття, ідеального світу, де панують рівність і свобода.

 

 

З наукової точки зору, духовна культура виступає механізмом передачі нагромаджених суспільством різноманітних цінностей і традицій, охоплює сферу духовного виробництва, куди входять такі форми суспільної свідомості, як філософія, мистецтво, політика, право, етика, наука, в т. ч. релігія. Наукова концепція виходить з органічної єдності матеріальної і духовної культури. При цьому підході переважаюча роль надається матеріальним основам культури.

 

 

Взагалі, роль релігії в суспільстві не можна оцінювати однозначно. Так, релігія відігравала важливу культурно-історичну роль. В межах релігійних віровчень формувались єдині зразки почуттів, думок, поведінки людей, завдяки чому релігія виступала як могутній засіб упорядкування і збереження традицій та звичаїв.

 

Однією з історичних місій релігії, що набуває в сучасному світі все більшої актуальності, є формування відчуття єдності людського роду, значущості неперехідних загальнолюдських моральних норм і цінностей.

 

 

 

 

 

 

 

Розділ ІІ

Ми вступаємо у нову епоху життя, в якій домінуватимуть духовні цінності, тобто епоха політики, економіки, фінансів залишається у минулому. У новій епосі головним буде розвиток духу й душі людини. І МАУП, знаючи про закономірності розвитку світу, приділяє значну увагу саме духовному вихованню молоді. З кожним роком ми бачимо, як змінюються студенти, як вони тягнуться до світла, любові, справедливості. А ми всі, своєю чергою, знаємо, що Бог є любов, Бог є світло, і немає у ньому темряви.

Формування духовних цінностей у сучасної особистості, у громадянина України принципова і важлива суспільна проблема. У сучасному глобалізованому світі, серед засилля чужих цінностей, норм і правил життя, формування в українства духовних, православних цінностей має принципово важливе значення.

 

Щоб це стало реальністю, хоча частково, у вихованця формують уявлення про життя не лише як про явище біологічне, а передусім як явище, що утверджує множину дій вищого, духовного рівня. Якраз у цьому сенсі  говорять  про  його  немарнотність.

Зі сказаного випливає, що вихованця треба вчити набувати вищих морально – духовних цінностей у процесі свого життя, а це означає, що його потрібно й схиляти до цього. Тоді слова і діла вихованця стануть дійсним мірилом його особистості.

 

 

 

Монастир

 

приділяє значну увагу вихованню нинішніх і майбутніх поколінь на основах високої моральності, поглибленні солідарності слов'янських і всіх православних народів у справі відродження і розповсюдження вічних християнських цінностей.

 

У анкетуванні  взяли участь

 

 

Форми виховання духовності засобами християнських моральних цінностей

Серед методів і форм духовного виховання одне з провідних місць належить активним формам і методам (ситуаційио-рольові ігри, соціограми. метод аналізу соціальних ситуацій з морально-етичним характером, ігри-драматизації тощо), які дають дітям можливість предметно, безпосередньо й емоційно бути в ситуації

морального вибору та морального пошуку.

Особливе місце посідають форми й методи, які залучають дітей до художньо-музичного, мистецького світу християнських цінностей, де поєднуються традиційні методи з художньою діяльністю самих дітей — живописом,  ліпленням,  декоративно-прикладним  мистецтвом,  музикуванням,  драматизацією  тощо.  Крім

цих методів доцільно використовувати й традиційні — бесіди, лекції, семінари, роботи з книгою тощо.

Одним з напрямів залучення дітей до християнських цінностей може бути краєзнавча та екскурсійно-пошукова робота, яка знайомить дітей з досвідом і традиціями адаптації християнських моральних цінностей до культури рідного краю.

Результативність застосування інтегрованого підходу, різноманітних виховних форм, методів і впливів великою мірою залежить від того, наскільки вони відповідатимуть індивідуальним і віковим особливостям дітей,  задовольнятимуть  їхні  духовні  потреби,  викликатимуть  відповідну  мотивацію  і  стимулюватимуть

саморозвиток і самовиховання дитини, спонукатимуть до морального удосконалення.

 

 

 

 

 

 

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

 

1.          Бех І.Д.  Духовні цінності в розвитку особистості // Педагогіка і психологія. – 1997. - №1.
2.          Бех І.Д. Виховання особистості: Сходження до духовності: Наукове видання, - К.: Либідь, 2006.
3.               Гісем О. В. Історія України: Довідник. Х.: Вид-во «Ранок», 2010. – 480 с.
4.               Головащенко С. А. Історія християнства. – К.: Знання, 1999. – 342 с.
5.               Губарєв В. К. Історія України: Універсальний ілюстрований довідник. – Донецьк: ООО ПКФ «БАО», 2008. – 576 с.
6.               Гуревич П.С. Гуманизм и вера. - М., 1990.
7.               Державна національна програма «Освіта»України ХХІ століття. – К., 1994.
8.               Дулуман Є. К., Закович М..М., Рибачук М. Ф. та ін. Релігієзнавство: Підручник. – К.: Вища шк., 2000. – 350 с.
9.               Кислюк К. В., Кучер О. М. Релігієзнавство: Навч. посібник для студентів вузів / Народ. укр. акад. - 3-є вид., перероб. і доп. - К.: Кондор, 2004. – 646 с.
10.          Колодій А.М. Релігія в духовному житті українського народу. - К., 1994
11.          Колодний А., Здіорук О. Становлення національних церков як складова національного відродження. — К.: «Знання», 1998. – 340 с.
12.          Колодний А. М., Филипович Л. О., Скиртач В. М., Мозговий Л. І. та ін. Релігієзнавство: Навчальний посібник. 2-ге вид. - К.: Центр учбової літератури, 2008. – 264 с.
13.          Колодний  А. М., Яроцький П. Л. Історія православної церкви в Україні. — К.: «Знання», 1996. – 430 с.
14.          Колодний A. M., Яроцький П. Л., Лобовик Б. О. та ін. Історія релігії в Україні: Навчальний посібник. — К.: Т-во "Знання", КОО, 1999. — 735 с.
15.          Косуха П. І. Сучасна релігійна ситуація в Україні. — К.: Знання, 1994. – 368 с.
16.          Косуха І. І. Наука про походження релігії. — К., 1996.
17.          Крупчан С. О., Крупчан Т. О. та ін. Новий довідник: Історія України. – 4-е вид., змін. і доп. – К.: ТОВ «Казка», 2008. – 736 с.
18.          Лубський В. І., Історія релігій: підруч. [для студ. вищ. навч. закл.] / В. І. Лубський, М. В. Лубська – [2-ге вид.]. – К.: Центр учбової літератури, 2009. – 776 с.
19.          Лубський.В. І. Релігієзнавство: Підручник — К.: Вілбор, 1997. — 480 с.
20.          Сидоренка О.П. Релігієзнавство: Підручник. - Р36 2-ге вид., перероб. і доп. К.: Знання, 2008. – 470 с.
21.          Сорокин П. Социокультурная динамика й религия. Кризис нашего времени // Человек. Цивилизация. Общество. — М., 1992.
22.          Лубський В. І., Теремко В. І., Лубська М. В. Релігієзнавство: Навчальний посібник. – К.: Вілбор, 2002. – 432 c.
23.          Присухін С. І. Релігієзнавство: Навчальний посібник. – К.: Киевский национальный экономический університет, 2005. – 250 с.
24.          Сухомлинська О.В. Духовно – моральне виховання дітей і молоді: загальні тенденції й індивідуальний пошук. – К., 2006. – 43с.
25.          Толстенко С. М. Релігієзнавство: Курс лекцій / Харків: ХНАМГ, 2006. – 103 c.
26.          Чобич С. А. Історія християнської церкви. – Львів: Аверс, 1998. – 550 с.