Наукова стаття "Формування і удосконалення соціокультурної компетенції учнів за допомогою мультимедійних т

 “Формування і удосконалення соціокультурної компетенції, як однієї з складових комунікативної компетенції,учнів шляхом інтеграції культурного розмаїття за допомогою мультимедійних технологій на уроках”

1.Вступ

В сучасних умовах розвитку глобальної, інформаційної, науково-технічної та освітньої взаємодії, інтеграції України у світовий та європейський простір сфера перетину культур різних народів зростає за рахунок появи спільних освітньо-культурних аспектів. Оскільки іноземна мова стає доступною для все більшого кола людей, це посилює їх мотивацію до вивчення англійської як основною засобу міжнародного спілкування та наукових досліджень. Постає необхідність організації навчального процесу так, щоб учні були здатні використовувати англійську мову у реальних життєвих ситуаціях, у процесі навчання і набуття знань.  Розглядаючи питання спілкування представників різних культур у сучасному глобалізованому світі особливо гостро постає проблема соціокультурної комунікації у різноманітних сферах спілкування. Учителі іноземних мов сьогодні є тією ланкою, яка може будувати мости взаєморозуміння, оскільки основною метою навчання іноземної мови є формування в учнів комунікативної компетенції, що означає оволодіння мовою як засобом міжкультурного спілкування, розвиток умінь використання  іноземної мови як інструменту у діалозі культур і цивілізацій сучасного світу. Ця мета передбачає досягнення школярами такого рівня комунікативної компетенції, який був би достатнім для здійснення спілкування в усній (говоріння, аудіювання) та писемній (читання, письмо) формах у межах визначених комунікативних сфер, тематики ситуативного мовлення та на основі вивченого мовного і мовленнєвого матеріалу.

          Соціокультурна компетенція – це знання культурних особливостей носія мови, його традицій, норм поведінки і етикету, уміння розуміти і адекватно використовувати їх у процесі спілкування, залишаючись при цьому носієм іншої культури. Це основний орієнтир для формування комунікативної лінгвістичної компетенції. Уміння спілкуватись у рамках діалогу культур вимагає цілого ряду вмінь: вміння ставити себе на місце інших учасників спілкування, вміння проявляти ініціативу міжкультурного контакту, вміння прогнозувати соціокультурні недоліки, які можуть призвести до непорозуміння, вміння брати на себе відповідальність за усунення можливого міжкультурного непорозуміння, вміння проявляти дипломатичність, вміння бути гідним представником власної культури, вміння існувати у багатокультурному середовищі. Такий рівень володіння іноземною мовою  можна вважати ідеальним і до нього потрібно прагнути. Західні моделі комунікативної компетенції розглядають соціокультурний компонент як допоміжну складову  соціолінгвістичної компетенції. Адже знання норм поведінки, цінностей, правил спілкування є необхідним для вірної інтерпретації того, що відбувається як у конкретній ситуації, так і в іншокультурному середовищі.

         Розвиток соціокультурної компетенції учнів на уроках англійської мови є однією з найефективніших методик навчання іноземних мов, що ставить за мету формування в учнів змістовного сприйняття та розуміння іноземної мови, володіння мовним матеріалом для побудови власних висловлювань.

        Соціокультурна компетенція є інструментом виховання міжнародно-орієнтованої особистості, що усвідомлює взаємозалежність й цілісність світу, необхідність міжкультурного співробітництва у рішенні глобальних проблем людства.

2.Науково-теоретична база досвіду

          Розвиток соціокультурної компетенції учнів на уроках англійської мови

Концепція модернізації української освіти визначає цілі та завдання загальної середньої освіти та підкреслює необхідність орієнтації освіти не тільки на засвоєння учнями певної суми знань, але і на розвиток їхньої особистості, їхніх пізнавальних та творчих здібностей.

          Відповідно до основних положень загальноосвітня школа повинна формувати цілісну систему універсальних знань, умінь і навичок, а також особистої відповідальності учня за результати навчання, тобто ключові компетентності, що визначають сучасний зміст та якість навчання.

           Таким чином, впровадження компетентнісного підходу в освіті - це спроба привести у відповідність потреби суспільства з однієї сторони та потреби інтеграції особистості з іншої.

          Введення компетентнісного підходу, на думку А.В.Хуторського, в нормативну і практичну складову навчального процесу дозволить вирішити проблему, типову для української школи, коли учні володіють теоретичними знаннями, проте зазнають значних труднощів в діяльності, що вимагає використання їхніх знань для вирішення конкретного завдання чи проблемної ситуації.

          Компетентнісний підхід до вивчення іноземних мов слід розглядати як спосіб організації навчально-пізнавальної діяльності учнів, що забезпечує засвоєння ними змісту навчання і тим самим досягнення цілей навчання при вирішенні певних проблемних завдань.

         Головною метою навчання іноземних мов у школі є формування комунікативної компетенції.  Оскільки іноземна мова має безпосереднє відношення до сучасного життя, то  завдання  учителя іноземної мови полягає в тому, щоб дати учням не тільки мовну підготовку, але і зорієнтувати їх на практичне використання іноземної мови в техніці (працюючи з комп’ютером), бізнесі (ділові папери іноземною мовою), науці (статті, монографії) і таким чином вивчати мову для життя і професійної діяльності.  Головною метою навчання іноземної мови в сучасній школі (незалежно від того, перша вона чи друга) є розвиток особистості школяра, здатного використовувати іноземну мову як засіб спілкування в діалозі культур, якщо він прагне брати участь у міжкультурній комунікації цією мовою, самостійно вдосконалюватися в іншомовній мовленнєвій діяльності.

             У сучасній вітчизняній і зарубіжній педагогіці багато уваги приділяється питанням особливостей взаємодії культури й освіти, специфіки культурологічного підходу до освіти, вводяться поняття мультикультурної освіти, соціокультурного середовища.

Соціокультурна компетенція передбачає знайомство тих, хто навчається, з національно-культурною специфікою мовленнєвої поведінки і здатністю користуватися елементами соціокультурного контексту, релевантними для породження і сприйняття мовлення з точки зору носіїв мови. Ці елементи – звичаї, правила, норми, соціальні умовності, ритуали, соціальні стереотипи, країнознавчі знання та ін.  Соціокультурна компетенція – це знання культурних особливостей носія мови, його традицій, норм поведінки і етикету, уміння розуміти і адекватно використовувати їх у процесі спілкування, залишаючись при цьому носієм іншої культури. Це основний орієнтир для формування комунікативної лінгвістичної компетенції. Уміння спілкуватись у рамках діалогу культур вимагає цілого ряду вмінь: вміння ставити себе на місце інших учасників спілкування, вміння проявляти ініціативу міжкультурного контакту, вміння прогнозувати соціокультурні недоліки, які можуть призвести до непорозуміння, вміння брати на себе відповідальність за усунення можливого міжкультурного непорозуміння, вміння проявляти дипломатичність, вміння бути гідним представником власної культури, вміння існувати у багатокультурному середовищі. Такий рівень володіння іноземною мовою  можна вважати ідеальним і до нього потрібно прагнути. Західні моделі комунікативної компетенції розглядають соціокультурний компонент як допоміжну складову  соціолінгвістичної компетенції. Адже знання норм поведінки, цінностей, правил спілкування є необхідним для вірної інтерпретації того, що відбувається як у конкретній ситуації, так і в іншокультурному середовищі.

          Важливими напрямами роботи з метою формування та розвитку міжкультурної компетенції учнів на уроках англійської мови є: вдосконалення звуковимови учнів; збагачення активного і пасивного словникового запасу школярів; уміння декодувати графічні символи та розуміти текстовий матеріал; уміння сприймати на слух зміст іншомовного текстового матеріалу; оволодіння усним спілкуванням (у формі діалогічного (полілогічного) та монологічного висловлювань); послідовний і логічний  виклад думок. Таким чином, міжкультурна компетенція входить до ряду ключових компетенцій, якими повинна володіти молода людина для успішної адаптації у сучасному світі. Ця компетенція передбачає побудову процесу навчання іноземної мови як моделі процесу реальної комунікації. Комунікативні ситуації, що використовуються у навчанні іноземної мови, мають моделювати типові ситуації реального життя у відповідній сфері спілкування. Основою міжкультурної компетенції є комунікативні вміння, розвиток яких неможливий без оволодіння мовними засобами реалізації усного або писемного висловлювання.

           Комунікативна компетенція включає в себе 3 аспекти: мовленнєва, мовна та соціокультурна. Комунікативна компетенція включає  також в себе 4 види діяльності : читання, письмо, аудіювання та говоріння. Мовна базується на знаннях лексики, граматики, фонетики та орфографії.  Соціокультурна компетенція  складається із країнознавчої та лінгвокраїнознавчої.                                        

Знання історії,географії, економіки, державного устрою та культури поряд з особливостями мовленнєвої та не мовленнєвої поведінки носіїв мови поставлено на один щабель з мовними знаннями, мовленнєвими навичками та вміннями. Тож інтеграція видів діяльності на уроці має пріоритетне значення. Робота з автентичними текстами, які забезпечують нормативне запам’ятовування лексичних зразків  здебільше починається з 5 класу, хоча у молодшій школі також вводяться такі елементи текстів. Помітно зростає обсяг навчального матеріалу, у тому числі який сприяє засвоєнню соціокультурної та соціолінгвістичної компетенції. Чіткіше проявляється функція іноземної мови як інструменту у діалозі культур і цивілізацій сучасного світу.

            Соціокультурна компетенція СКК передбачає “знайомство тих, хто навчається, з національно-культурною специфікою мовленнєвої поведінки і здатністю користуватися елементами соціокультурного контексту, релевантними для породження і сприйняття мовлення з точки зору носіїв мови. Ці елементи – звичаї, правила, норми, соціальні умовності, ритуали, соціальні стереотипи, країнознавчі знання та ін..”( Томахін Г.Д.)

                 Вважають, що СКК складається з країнознавчої та лінгвокраїнознавчої компетенції. Країнознавча компетенція – це знання учнів про культуру країни, мова якої вивчається (знання історії, географії, економіки, державного устрою, особливостей побуту, традицій та звичаїв країни), а лінгвокраїнознавча компетенція передбачає сформованість в учнів цілісної картини про національно-культурні особливості країни, що дозволяє асоціювати з мовною одиницею ту саму інформацію, що й носій мови, і досягати у такий спосіб повноцінної комунікації. Питання про країнознавчий, лінгвокраїнознавчий та соціокультурний аспекти навчання іноземної мови, про зміст комунікативної компетенції теоретично обґрунтовано у працях багатьох учених (М.Аріян, Є.Верещагін, Н.Гез, І.Зимня, Н.Ішханян, В.Костомаров, О.Леонтьєв, Ю.Пассов, В.Редько, В.Сафонова, Л.Смєлякова, Г.Томахін, В.Топалова, P.Adler, D.Brown, E.Hall, R.Lado та ін.  Сучасні підходи поглиблення знань про соціокультурні особливості іншого народу неможливі без сучасних мультимедійних технологій. Сьогодні мультимедіа-технології - один із перспективних напрямів у інформатизації навчального процесу. Мультимедіа- та гіпермедіа-технології інтегрують у собі потужні розподілені освітні ресурси, що здатні забезпечити середовище для формування та розвитку ключових компетентностей, до яких відносяться в першу чергу інформаційна й комунікативна.

            Компонентом змісту соціокультурної компетенції є елементи англійського фольклору у вигляді його малих форм: римування, лічилок, віршиків, пісень тощо. Їх методичні можливості практично невичерпні.

         Отже, широке и постійне використання у навчальній роботі країнознавчих матеріалів, що мають освітній, виховний та розвиваючий потенціал, формує інтерес учнів до вивчення іноземної мови , з яким пов’язані значні резерви підвищення ефективності навчання іноземної мови.