Науково - дослідна робота. Історичний внесок бердянських інженерів у розвиток науки.

Про матеріал

Тема: «Видатні інженери міста Бердянська. Борис Луцький та Іван Семенченко»

Перегляд файлу

БЕРДЯНСЬКА ЗАГАЛЬНООСВІТНЯ ШКОЛА І-ІІІ СТУПЕНІВ №2

БЕРДЯНСЬКОЇ МІСЬКОЇ РАДИ ЗАПОРІЗЬКОЇ ОБЛАСТІ

Конкурс пошукових робіт

« Наші. Інженерна історія України.»

Тема: «Видатні інженери міста Бердянська. Борис Луцький та Іван Семенченко»

Робота учня 8 – А класу

Нікуліна Кирила Євгеновича

м.т. (066) 953 – 27 - 77

Науковий керівник:

магістр історичних дисциплін,

учитель історії вищої категорії, старший учитель

Нікуліна Юлія іванівна

м.т. (095) 753 – 31 - 37

Контакти: м. Бердянськ, ЗОШ №2,

проспект Азовський 45/2

т.(06153) 3 – 84 - 68

Бердянськ - 2021

ЗМІСТ

Вступ…………………………………………………………………….…...….3

Розділ І. Інженер, яким пишаються українці. Борис Луцький…………………………………..……………………….…….…...….4

Розділ ІІ. Забуті імена: Іван Іванович Семенченко……………….………6

Висновки……………………………………………………………............…..8

Список використаних джерел та літератури…..…………….................….9

Додатки………………………………………………………………….……..10

Вступ

Сьогодні завдяки сучасним технологіям, засобам масової інформації, ми маємо унікальну можливість знати і вивчати історію свого рідного краю, життя та діяльність відомих постатей про яких історія забула під впливом політичних ідеологій та догматів. Ми можемо дізнатися про те, що приховували десятиліттями, навішуючи ярлики «ворогів народу». Довгі роки навіть родичі приховували справжні імена та прізвища, соромлячись своїх відомих на той час винахідників. Важко навіть уявити скільки видатних та талановитих людей згубила радянська влада. В нашій роботі хочеться пригадати бердянців, які стали відомі на весь світ, які внесли вагомий внесок у розвиток конструювання та інженерної науки. Людей, які позитивно вплинули на хід історичної долі українського народу, про тих, кого забули…

Такими були наші вихідці з Бердянска Борис Луцький та Іван Семенченко.

Об'єкт досдідної роботи: історичні постаті інженерів Бориса Луцького та Івана Семенченко.

Суб'єкт роботи: інженерні досягнення.

Предмет роботи: розвиток інженерної науки та конструювання.

Методи дослідження: дедукція, опрацювання історичних джерел.

Новизна робота полягає в систематизації дослідження видатних постатей – науковців, інженерів нашого краю, висвітлення життя та діяльності забутих імен.

Дослідження нашої роботи можуть успішно використовуватися на практичних заняттях у Вузах, виховних годинах у школах, при проведенні вікторин та викладання уроків історії України.

Розділ І. Інженер, яким пишаються українці. Борис Луцький

Борис Григорович Луцький народився 3 січня 1865 року в місті Бердянську Таврійської губернії. З 1865 по 1876 рік проживав у невеликому маєтку батьків у селі Андріївка Бердянського повіту Таврійської губернії. Батько Луцького був купцем 2 гільдії. У 1876 р. Борис Луцький після закінчення однокласного міністерського училища вступив у шестикласне реальне училище міста Севастополя. Після закінчення навчання Бориса Луцького, як одного з найкращих учнів, послали за кордон до Німеччини для продовження освіти.

27 жовтня 1882 року після успішної здачі іспитів Б. Г. Луцький був прийнятий у Вищу технічну школу Мюнхена на механіко-технічне відділення (спеціальність — інженер-механік). [1;26]

У 1885 році отримав перший патент — на газовий двигун. У 1886 році, закінчивши навчання, повернувся до Росії, щоб відбути військову повинність. Після цього отримав місце інженера на фірмі «Ландес і Машинобудівна Компанія». Наприкінці 1890 р. Борис Григорович отримав нове запрошення — цього разу від однієї з найбільших машинобудівних фірм Німеччини — «Нюрнберзької машинобудівної компанії» («Nurenberg Maschinenbau A.G.»). Зараз ця фірма відома на весь світ під абревіатурою «МАН». Йому запропонували місце головного інженера цієї фірми. Одночасно компанія купила патент на його газовий мотор і дія патенту стала поширюватися на всю Німеччину. 1897 року Луцький переїхав до Берліна, де незабаром заснував фірму «Gesellschaft fur Automobilwagenbau». 30 вересня 1897 р. Б. Г. Луцький разом з Р. Даймлером, Р. Дізелем, Л. Лонером, Е. Румплером і Е. Ван дер Зіпеном став одним із засновників «Європейського автомобільного союзу».[1;27]

Після Паризької виставки 1900 року почалася співпраця Бориса Луцького та фірм, де він працював, з урядом Російської імперії, наслідком чого стали закупівля автомобілів та ліцензій на виробництво двигунів, а також нагородження Луцького орденом Святого Станіслава.

1904 року Борис Луцький побудував моторний човен, який назвав на честь дружини «Luckerja». Цей човен рухався зі швидкістю 19 км/год. Також він будував двигуни для міноносців та авіамотори. 1908 року Борис Луцький за досягнення в розвитку автомобілебудування в Росії отримав титул барона. З цього часу він став писати своє ім'я «Борис фон Луцкой» ((Boris von Loutzkoy). В енциклопедії Браунбека 1912 року Луцького названо одним з найвеличніших піонерів автомобілізму.[1;28]

Доля Луцького після початку Першої світової війни точно невідома. На той момент він перебував у Німеччині, тож, ймовірно, опинився у в'язниці. Деякі з дослідників вважають, що він помер незабаром після звільнення, у 1920 році. Інші вважають, що 1918 року винахідник повернувся на Батьківщину, де прожив до 1920 року, після чого виїхав за кордон, продовжуючи винахідницьку роботу (що доводять численні патенти, отримані на його ім'я).

У роки нацизму ставлення влади до нього було двоїстим; через його єврейське походження його роль в розвитку німецьких технологій ігнорувалася, ім'я зникло з публікацій; водночас, завдяки старим зв'язкам, користувався заступництвом Герінга. У 1940 р. безуспішно намагався попередити радянське посольство про підготовку нападу Німеччини (про який дізнався від знайомого в Міністерстві авіації), проте його повідомлення проігнорували. У 1900—1904 роках був одружений з піаністкою Ольгою Самарофф.

Помер в серпні 1943 року, похований на Руському цвинтарі Берлін-Тегель.

10 квітня 2015 р. Укрпошта ввела в обігпоштову марку № 1426 «150 років від дня народження Бориса Луцького».[1;29]

Розділ ІІ. Забуті імена: Іван Іванович Семенченко

Іван Іванович Семенченко (1897—1964) . Доля цієї людини складна та терниста. Народився Іван Семенченко 26 липня 1897 року в м. Бердянську Таврическої губернії. Його дід був матросом, але , нажаль упав в трюм корабля та втратив праце здібність. Ріс Іван у великій сім’ї. Батько до 46 років був священником. У 1927 році він пішов з церкви. То були складну політичні часи…окрім відомого майбутнього інженера поруч росли ще дев'ятеро дітей. Батьки намагалися дати дітям хоч якусь освіту.

У 1905 році Іван вступає до міського чотирьохкласного училища., яке закінчив у 1909 році. В цьому ж році вступає до Бердянської чоловічої гімназії. Закінчив навчання з золотою медаллю у 1917 році, в часи початку Української революції. Був прийнятий за конкурсом у Петроградський політехнічний інститут, Варшавський політехнічний інститут та Харьковський технологічний. Але, щоб навчатися потрібні були гроші, яких сімя не мала. Тому вчений замість навчання йде працювати на Азово – чорноморський завод прийомщиком снарядів. У 1918 році його скоротили на роботі, а у вересні цього ж року він вже навчався у Харкові. Із – за проблем з грошима Семенченко через пів року почав працювати на Російсько – американському заводі, який на той час знаходився в районі «Лісок». У березні 1919року доля ще раз загартову. Івана. Він бцв мобілізований до армії Денікіна, де пробув п’ять днів, втк із казарми та переховувався на заводі поки не пішли денікінці. [2]

1919 – 1926 рр. – працює на Московському інструментальному заводі завідуючим виробництва техніки. З 1930 року настає новий етап у його житті… в цьому ж році він вперше приїздить до Німеччини, знайомиться з виробництвом Швейцарії, Чехословачини.[1;43]

У 1930 році стає головним інженером «Фрезера», а з 1932 року – під його керівництвом розроблені проекти завода нестандартного інструменту в Москві та Харкові. У 1939році підтвердив звання професора.

1943 рік – заступник директора всесоюзного науково – дослідного інструментального інститута. Розробив конструкції та технології різучих інструментів першого в СРСР завода – автомата автомобільних поршнем. Засновник кафедри Мосстанкіна з 1932 – 1946 років.[1;42]

За монографію «Режущий инструмент» (1936) присвоєна наукова ступінь доктора технічних наук. Заслужений діяч культури і техніки СРСР. Автор і соавтор 20 монографій, підручників по конструванню інструмента і організації виробництва. За роботу в області конструкцій твердосплавних інструментів і технологій їх виготовлення нагороджений Сталінською премією. В 1957 році приймав участь у нараді робочої групи комісії СЕВ по машинобудуванню в Берліні, як член радянської делегації по координації в області інструментального виробництва всіх соціалістичних країн та виступав там з двома доповідями. Ми з гордістю пишаємося діяльністю відомого земляка – вченого.[2]

Висновки

Наукові дослідження в Україні вперше почали набувати систематичного характеру в XVII–XVIII століттях зі створенням і розвитком Києво-Могилянської академії та Львівського університету, де однак розвивалися переважно гуманітарні науки під домінуючим впливом релігії. Значного розвитку наука в Україні набула в XIX столітті, коли було засновано Харківський (1804), Київський (1834) і Одеський (1865) університети, які стали науковими центрами України і до викладання в яких залучалися іноземні науковці, що дозволило створити власні наукові школи високого рівня. Визначальним у розвитку української науки стало створення у 1918 році Української академії наук (згодом ВУАН, АН УРСР і нарешті НАН України) і подальше заснування низки наукових установ у її складі.

Наразі найбільшим науковим центром в Україні є Національна академія наук України з її 168 науковими установами.

В Україні справді багато видатних науковців, якими варто пишатися. Недарма науковий потенціал Україні вважається одним з найкращих в Європі, і наші вчені є авторами безлічі винаходів в різних галузях науки. Щорічно кожну третю суботу травня в Україні відзначається День науки. І святкувати є що: кожен рік вчені з України створюють близько 15 тисяч винаходів.

Завдяки українським вченим з’явилися винаходи, які зараз відомі у всьому світі. Працюючи в науці, ми повинні опиратись на досвід минулих поколінь, на ті основи, які заклали відомі вчені, науковці та винахідники.