Назва роботи: «Образи-символи в українських народних піснях»                     Виконавець: Шамка Марія Іванівна                                                                  Дніпропетровське відділення МАН України                                                               Базовий позашкільний навчальний заклад Центр профільного навчання та дитячої творчості Вільногірської міської ради Дніпропетровської області                    Навчальний заклад Вільногірська загальноосвітня школа І-ІІІ ступенів №4 Вільногірської міської ради Дніпропетровської області; 8-А клас                    Населений пункт: м. Вільногірськ, Дніпропетровської області                           Науковий керівник: Євтухова Лідія Миколаївна – учитель української мови

ТЕЗИ

Гіпотеза: якщо ми будемо вивчати фольклорні твори, досліджувати сутність українських символів, то знайдемо своєрідний ключ до розуміння й відтворення свого внутрішнього світу.

Мета: з’ясувати семантику і функції образів-символів у контексті українських народних пісень.

Для досягнення мети були поставлені такі завдання:

•                 ознайомитися з поняттям «символ», класифікацією народної символіки;
•                 опрацювати різновиди українських пісень;
•                 дослідити семантику символів у контексті українських народних пісень;
•                 зробити висновки про значущість образів-символів у житті та побуті народу.

У сучасних умовах національного відродження фольклорних традицій країни це

питання є вкрай актуальним. 

У процесі роботи зроблено аналіз пісень різних видів та встановлено взаємозв’язок образів-символів із внутрішнім світом людини.

 Образи – це символи  любові до рідної землі, до свого народу, до батьківської хати. Вони уособлюють  духовне коріння людини, її вірність духовній спадщині предків.

З проведеної роботи можна зробити висновки: у народних символах дійсно відчувається своєрідність української душі. Наші предки не бездумно наділяли їх певними властивостями, адже вони прагнули пояснити й розкрити єдність людини та навколишнього світу.

ЗМІСТ

ЗМІСТ

ВСТУП

РОЗДІЛ І

КЛАСИФІКАЦІЯ НАРОДНИХ СИМВОЛІВ

1.1.Визначення поняття «символ»

1.2. Українські  символи здоров’я та щастя

1.3. Рослинна символіка

1.4. Тваринні символи

РОЗДІЛ ІІ

СУТНІСТЬ РОСЛИННИХ І ТВАРИННИХ ОБРАЗІВ-СИМВОЛІВ

2.1.   Різновиди українських пісень

2.2. Значення символіки в народних піснях

ВИСНОВКИ

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

ДОДАТКИ

ВСТУП

Українська народна пісня. Вона чарує, тішить, надихає на творчість. Я дуже люблю співати і не випадково обрала тему для дослідження, пов'язану саме з українською народною піснею.             

Коли я навчалася в 4 класі,  досліджувала звичаї та традиції нашого народу. Мені захотілося  більше дізнатися про український фольклор  і  з’ясувати,  які образи найчастіше вживаються  в народних піснях і що вони символізують. У 7 класі ми читали баладу  Т.Г.Шевченка «Тополя», і мені дуже сподобалося, як автор порівняв тополю з дівчиною, тому я зацікавилася й  іншими образами-символами.

Мета: з’ясувати семантику і функції образів-символів у контексті українських народних пісень.

Об’єкт дослідження: українська народна пісня.

Предмет дослідження: образи-символи, які вживаються в українських народних піснях.

Завдання:

•                 ознайомитися з поняттям «символ», класифікацією народної символіки;
•                 опрацювати різновиди українських пісень;
•                 дослідити семантику символів у контексті українських народних пісень;
•                 зробити висновки про значущість образів-символів у житті та побуті народу.

Методи дослідження:

•                 аналіз опрацьованої літератури;
•                 дослідження праць науковців;
•                 порівняльний метод;
•                 соціологічне опитування.

Гіпотеза: якщо ми будемо вивчати фольклорні твори, досліджувати сутність українських символів, то знайдемо своєрідний ключ до розуміння й відтворення свого внутрішнього світу.

РОЗДІЛ І

КЛАСИФІКАЦІЯ НАРОДНИХ СИМВОЛІВ

1.1.Визначення поняття «символ»

  Символ - одна із могутніх підвалин національної культури. Наукове розуміння поняття символу закладалося ще з давніх часів. Як відомо, символізм випливає з міфу, міфологічного мислення. Людина віддавна пізнавала довкілля як своєрідний ключ до розуміння і відтворення свого внутрішнього світу.

Тому саме образи-символи стали предметом нашого дослідження. Що ж становить собою це поняття?

З’ясуємо сутність поняття “символ”. Символ (з англ. symbol символ) — знак. Знаком можуть виступати об’єкт, зображення, написане слово, що заміняє собою деяке інше поняття, використовуючи для цього асоціацію, подібність або домовленість. Символи вказують (або слугують в якості знака) на ідеї, поняття або інші абстракції.

Інше значення поняття “символ” походить з грецької — “знак”, умовне позначення якого-небудь предмета, поняття або явища; художній образ, що умовно відтворює усталену думку, ідею, почуття. В українських піснях присутні наявні традиційні уснопоетичні народні символи, що  зображують сонце, місяць, зіроньки, човен, терен, вербу, дідух, рушник, коровай, вишиванку та ін. 

Існує багато різноманітних символів. Можна виділити найголовніші українські: символи рідного краю, Батьківщини, родини, природи, стихійних явищ, роботи, віри та багато інших.

До символів рідного краю можна віднести символ хати. Для селянської родини хата була місцем на землі, де усе рідне, звичне й незвичне. Недарма наявність власної оселі виводила людину на певну сходинку громадського визнання, означала, що вона працьовита, клопочеться про прихисток і достаток своєї сім'ї. Хата надавала людині не тільки притулок від непогоди, але й створювала їй умови для повсякденного існування, де відновлюються сили, визріває натхнення.

Одним із головних символів Батьківщини для українців здавна був Дніпро. Дніпро -  безперечний символ України, оскільки це найбільша та найславетніша річка, символ народу, віри (саме в Дніпрі Русь приймала хрещення), слави, величі, символ українського героїзму (героїчна битва за Дніпро стала переможною віхою у визволенні України від фашистських загарбників).

Символами української природи є барвінок, бджоли, лелеки, жито. Барвінок вважали провісником весни, його глянцево-зелене тверде листя не гине ні влітку від спеки, ні зимою від холоду, морозу і снігу, тому рослина стала символом радісної життєвої сили, вічності. У християнстві бджола завжди виступала як провісниця весни, родючості. На Україні до лелек ставилися як до священних птахів, тому вважалось, що якщо на хаті звив гніздо лелека, то в родині має бути лад. Саме ці чорно-білі красені приносили, за повір'ям, до оселі немовлят. Жито - одна з найдавніших злакових культур на Землі, тому її зерно, колосся, снопи, хліб стали ритуальними, символічними ще з часів давнини, а саме жито розглядали як основу життя.

Символами віри для українців в давнину були язичницькі боги – Ярило, Велес, Богородиця, Ісус Христос, храми. Серед язичницьких богів найбільш сильним був Ярило – бог Сонця, Любові та пристрасті, заступник хліборобів, через що й пішла назва “ярова пшениця”. Богородиця – це символ Матері, Цариці Небесної, життя, світла, мудрості, таїни, любові, вона була заступницею в радості та смутку, образом ідеальної жінки-матері. Православний храм символізує Царство Боже в єдності трьох його сфер: Божественної, небесної, земної.

1.2. Українські  символи здоров’я та щастя

Вишиванка — символ здоров'я, краси, щасливої долі, родової пам'яті, порядності, чесності, любові, святковості; оберіг. Символіка вишивки залежала від того, кому призначалося вбрання: парубкові-нареченому, чоловікові, хлопцеві; дівчині, заміжній жінці.

Народ ставився до вишиванок, як до святині. Вишиванки передавалися з покоління в покоління, з роду в рід, береглися, як реліквії. Символічний образ сорочки-вишиванки часто трапляється в народних піснях про кохання, сімейне життя, а також в соціально-побутових (козацьких, чумацьких, бурлацьких, наймитських та ін.). За традицією, дівчина, готуючи посаг, мала вишити своєму нареченому сорочку:

Шовком шила, шовком шила, золотом рубила.

Та для того козаченька, що вірно любила.

Сорочка (особливо чоловіча) була символом кохання й вірності. В давньому замовлянні сказано: «Якою білою є сорочка на тілі, таким щоб і чоловік до жінки був», звідки видно, що «білий — милий». У деяких народних піснях, як зауважував О.Потебня, образ не пояснюється, але його можна зрозуміти на основі символічних значень:

Ой коби я була знала, що я твоя буду,

Випрала би-м сорочечку від чорного бруду.

(тобто: покохала б, поєдналася з тобою за умови обов'язкового майбутнього заміжжя):

Закувала зозуленька на жовтім пісочку.

А хто ж мому миленькому випере сорочку?

Рушник в українській культурі—це прямокутний шмат лляного чи конопляного полотна, що має на кінцях, а часто й на всьому полі різноманітні вишиті  або виткані композиції, які відображають світогляд та звичаї предків, несуть інформацію про добро, достаток, здоров’я. Смуга полотна сама по собі має насичене символічне значення — дороги, долі, захисту. А коли ця смуга ще й має на собі виткані чи вишиті знаки-обереги — захисна сила її, відповідно, посилюється. На території всієї Україні рушником накривали хліб на столі; коли син вирушав у далеку дорогу, мати дарувала йому рушник; хлібом-сіллю на рушнику й досі зустрічають гостей; в українській хаті рушники вивішують над іконами і над портретами родичів. Рушник використовується в багатьох обрядах, насамперед тих, що пов’язані зі шлюбом і проводами в потойбіччя. Рушники є символом матеріальної культури слов’ян, важливою складовою обрядів та ритуалів.

Писанка  —  символ Сонця, життя, його безсмертя, любові та краси, весняного відродження, добра, щастя, радості.  Писанка - це один з найкращих старовинних символів України, маленьке диво, яке кожен може зробити сам. В народі кажуть: «У світі доти існуватиме любов, доки люди писатимуть писанки».

Дідух, його ще називають дідо, дідочок, сніп-рай, коляда, колідник. Згідно з традиціями, дідух — це останній обжинковий сніп. Овес, жито, пшениця, льон - його основні складові. Солом'яний оберіг — це дух предків, дідів, збереження традицій і пам'яті родини. Це символ доброго врожаю, миру й злагоди в родині, достатку в домі. Традиція ставити в оселі на покуті дідуха походить ще з дуже давніх часів. У дохристиянських віруваннях він був утіленням бога Коляди, символом пам'яті про предків. Святковий сніп перебував у хаті протягом тижня (подекуди навіть до Водохреща). Його присутність приносила в родину святковий настрій, затишок і святковість. У народі казали: «Дідух до хати – біда із хати».

Коровай — великий круглий хліб, що зазвичай випікають на свята, виконує святкові та обрядові функції. В Україні коровай готують на весілля, при цьому дотримуючись певних обрядових правил. Весільні короваї готують заміжні жінки тільки тоді, коли дівчина виходить заміж.

Коровай вважався народним символом щастя та достатку. Його виносять на вишитому рушнику. Чим пишніший вдавався випечений коровай, тим щасливіше й багатше життя чекає молодят, які скуштували коровай.

Вінок —  символ життя, долі, життєвої сили; символ дівоцтва. Вінок є також символом довершеності:

А в цьому домочку, як у віночку

Тут господар — багатства володар,

Тут господиня — червона калина,

Тут дівочки, як квіточки,

Тут синочки, як колосочки!

Таким чином, у вище зазначених народних символах дійсно відчувається своєрідність української душі. Наші предки не бездумно наділяли їх певними властивостями, адже вони прагнули пояснити й розкрити єдність людини та навколишнього світу.

1.3. Рослинна символіка

У символах-образах через віки пронесли українці любов до різних речей, а особливо рослин, тому що з давніх-давен вважали їх святинями свого народу. Їхні обриси використовувалися в обрядах і звичаях, у пісенній народній творчості, вишиванках, рушниках, сорочках, серветках. Часто вони приходять до нас із легенд.

В українського народу в особливій пошані багато рослин: не можна уявити собі двору, де б не ріс кущ калини, не садили вербу, тополю, вишню й, звичайно, не прикрашали б садибу квітами: барвінком, чорнобривцями, соняшниками, мальвами, червоною рутою.

Розглянемо деякі з них.

Серед опоетизованих рослин - символів першорядне місце відводиться калині. Вона є символом зрілості дівчини. Тому червону калину часто використовують у весільних обрядах, де вона свідчить ще й про дівочу чистоту. В широкому смислі калина - це символ вогню, українського роду й неньки - України, духовної нескореності й світлої пам'яті.

Верба - універсальний символ Прадерева життя, а Великодна верба - його живий вираз, уособлення працездатності й родючої сили. Вона - образ весни, Батьківщини, України і, разом з цим, жіночого смутку та вдівства. Плакуча верба - символ журби...

Дуб - символ могутності та довговічності, цілісності й здоров'я. Він - дерево життя, символізує наймогутніших богів: Зевса, Юпітера, Перуна. З дуба, вважається, був зроблений Хрест Господній... Дуб - живе втілення сильного здоров'я і здорової сили, а тому не вміє хворіти і не вміє бути слабким. За своїм характером ніколи не гнеться - його можна тільки зламати!

Терен - двозначний символ: з одного боку  символізує важкі життєві дороги, а також життєві страждання й муки, які представляє терновий вінок, уперше покладений на голову Христа; з іншого  боку - войовничу безгосподарність, бо не тільки «організовує» безладдя навколо себе, а й не допускає нікого для наведення порядку...

Тополя - символ дівочої краси, а також жіночого й дівочого суму, їх самотності. Тополя край дороги - це образ жінки чи дівчини, котрі чекають своєї долі чи свого судженого...

Явір - символ козацької сили та парубоцького здоров'я і вроди, єдності чоловічої краси й сили. Така єдність приходить тільки з часом, але якщо прийде, то вже на довгі роки...

Барвінок - символ вічності буття і життєвої сили, провісник весни. Уособлює невмирущу пам'ять про покійних. Звідси, хрещатий барвінок - барвінок під хрестом на могилі. Його форма - хрест або перехрестя — визначає його символіку: єднання живих людей з їх предками, котрі відійшли з цього життя. Барвінок на могилі — свідчення вічної пам'яті про покійних, а барвінок у весільному вінку - свідчення вічного кохання живих.

Волошки - символ ніжної і тонкої душевної краси, праведності і святості, душевної чистоти, скромності і привітності. Назва квітки, каже легенда, походить від імені хлопчика Василька, якого русалки на Зелені свята заманили в поле і залоскотали - і він перетворився у квітку, названу його іменем.

Льон - він символізує дівочу красу, увінчану довгою косою.

М'ята - символ очищення й відвернення злих духів. А ще може уособлювати смуток і горе... Вона також є оберегом дитини та її здоров'я. А оберіг з м'яти особливий: вона має велику енергетичну силу, яка виявляє себе через її аромат - у людини формується позитивний емоційний стан та активізується робота мозку, тобто стає радіснішим настрій та світлішою думка.

Мак - символ безконечності й незчисленності зоряного світу, Всесвіту, і, водночас, сну й забуття. Макова голівка - символ заспокоєння. Мак освячують двічі на рік - на Маковея і на Спаса, в серпні. Він настільки значимий, що традиційно входить до складу куті. Має мак і магічну силу, спрямовану проти усякого зла - і проти відьми, і проти наврочення, і на виклик дощу, і на врожай...

Мальва - символ любові до рідної землі, до свого народу, до батьківської хати. Уособлює духовне коріння людини, її вірність духовній спадщині предків.

Материнка - символ материнської любові й здоров'я дітей. Засушена материнка оберігає людську пам'ять від забуття, завдяки їй живе в людині пам'ять про матір, батька, про родину й дитинство, тобто про все материнське... Звідси й назва...

Хміль - досить багатозначний символ: в ньому - і родючість всього живого, і буяння всього молодого, і гнучкість розуму, і хоробрість та відвага. В той же час, хміль символізує нерозважливе й безвідповідальне ставлення до життєвих обставин зі сторони людини, котра весь час або надто часто перебуває «під хмелем».

Чорнобривці — юнацька краса, символізує рідну домівку, рідний край. Їхня назва пов ‘язана зі стародавньою легендою про майстрів-чоботарів,які виготовляли особливо гарні, святкові жіночі чобітки,що мали яскраво-червоні халяви та чорні голівки-чорнобривці.

Тож з упевненістю можна сказати, що рослинні символи-святині здавна уособлюють красу нашої України, духовну міць народу, засвідчують любов до рідної землі.

1.4. Тваринні символи

На Україні існує велика кількість тваринних символів. У княжі часи улюбленою твариною був тур. У козацькі часи - кінь. У багатьох думах, піснях оспівували козака та згадували його вірного товариша - коня.

Але найулюбленішими тваринними символами є птахи. Люди вважали, що навесні душі померлих в образі птахів повертаються на землю. А оскільки це душі померлих, то їх місце в раю і повертаються вони восени в рай. Очевидно, з цих двох слів утворилося слово «вирій» - міфічна тепла країна, що лежить десь далеко за морями, де сонце ходить близько до землі, тому там завжди тепло. А ключі від Вирію Бог доручив зозулі, - говориться в легенді. Відкриває зозуля ключами вирій, випускає птахів по черзі на землю. А ще Бог звелів зозулі кувати довгі роки життя людям і до вирію вона повинна відлетіти раніше, щоб відкрити його для інших птахів. Тому не встигає вона висидіти пташенят і підкидає яйця в чужі гніздечка.

Ворон - проклятий птах, про що свідчить його чорний, тяжкий колір. Бог прокляв його, бо він не повернувся до Ноєвого ковчегу. Крик ворона чи його брата крука - на чорне лихо. І дуже рідко - на зміну погоди. З іншого боку, ворон - священний птах: його не можна ні лякати, ні проганяти, бо він символізує невідомі людині сили і попереджає про лихе. Отже, не приносить злого, а попереджає про нього!

Голуб - Символ Святого Духа. А також - щирої любові, злагоди й ніжності. Голуб і голубка в парі - символ вічної й вірної любові. За переказами, душа людини по смерті перетворюється в голуба. Особливою любов'ю користуються за те, що в час, коли Христос помирав, розп'ятий на хресті, й прийшли воїни, аби перебити його гомілки, голуби кричали: «Вмер! Вмер!»- і Христа залишили в спокої... Вважається, що хата, де водяться голуби, ніколи не знатиме пожежі. Як «Божа птиця», є символом чистоти і очищення, навіть жертовності.

          Жайворонок - символ єдності Землі й Неба; він - співець хліборобського поля й небесної блакиті, бо своїм співом возвеличує хліборобську ниву, а небесну блакить опускає до хліборобського лану... Він - чиста «Божа птаха», яка приносить весну на поле, бо першим з польових птахів повертається з вирію.

Ластівка - символ весни і відродження, добра і щастя. Вона - Божа пташка, а тому вбити її - великий гріх; зруйнувати гніздо - накликати на себе велику біду. Благословенний той дім, на якому поселиться ластівчина сім'я... Божа благодать на ластівці через те, що в час, коли іудеї розпинали Христа, ластівки крали в них цвяхи. Тож ластівка - співучасниця долі людини.

Лебідь - символ Божественного; білий лебідь - символ Сонця і Добра, краси і вірного кохання. Вищий вияв вірності - лебедина вірність, а останній і найвагоміший життєвий крок — лебедина пісня... Чорний лебідь - символ злих сил, самотності й смерті. Як «святий птах», він наділений незвичайно чистою і величною красою, в якій поєднуються сила й ніжність, пристрасть і духовність, вірність і жертовність. Лебідь і лебідка - символ безмежного кохання й непорушної вірності.

Лелека - символ любові до батька-матері, котрі благословили тебе на світ, а тому це й символ сімейного благополуччя, любові до рідної землі, Батьківщини. Щасливий той двір, де є гніздо лелеки, бо він - птаха священна, за розорення його гнізда - кара вогнем. А ще лелека приносить до оселі немовлят... І щасливе те село, яке має хоча б одне лелече гніздо – його обходитимуть стороною чорні хмари та злі буреломи.

Сокіл - його символіка – найвища: сокіл – благословенний Небом синтез розуму, мужності, молодості й сили: з давніх-давен був символом Першобога - Рода, охороняв Дерево життя, що знаходилось у Вирії, і саме звідти приніс на землю іскри Небесного вогню. Окрім всього, сокіл має і магічну силу: його ім'я згадується в добрих замовляннях...

Соловейко - Свята і вільна Божа пташка, співець добра й кохання, символ весни й волі, високого натхнення й неперевершеного таланту. Виконати свою роботу так, як виконує свою соловейко, не здатен жоден інший птах: соловейко — найдосконаліший співочий талант пташиного світу. Його спів настільки високий і чистий, що людина, слухаючи соловейка, підноситься духом, очищається душевно і втішається чуттями.

Чайка - символ засмученої жінки, котра стала чайкою по смерті свого чоловіка. А також символ матері - України, яка породила діток своїх при битій дорозі, тому доля в таких дітей - нелегка, а доля матері - сумна. Бо надто багато кривдників проходять битою дорогою життя, і кожен з них щось має недобре до її потомства. Тож матері залишається одне: побиватись за дітьми...

Віл - символ страждання, терпіння, важкої праці й навіть жертовної працездатності. Символізує працьовиту і дбайливу людину, котра знає і діє за принципом: терпіння і праця здолають усе і приведуть до успіху та добробуту.

Кінь - символ енергії й сили, пристрастей та інстинктів, а також вірності й відданості в праці, в щоденних турботах. Предковічно, коні були помічниками богів, воїнів і, головне, хліборобів. Навіть творчі люди мають своїм символом коня - Пегаса. «Осідлати коня» - означає досягти цілі, здобути кращу долю.

Кіт - універсальний символ: він може бути і добрим духом житла, і посланцем зла; охороняти дитину і виконувати доручення відьми; користуючись темрявою, може ловити мишей і чинити шкоду; в загальному, приносить у дім спокій і сварки. За переказами, кіт створений Богом і визнається доброю істотою, другом і навіть охоронцем людини від у сього злого.

 Наші предки вірили, що тварини й рослини, як і люди, мають душу, вміють розмовляти, можуть дати добру пораду й захистити в біді. Тому так багато в народі складено пісень, казок, легенд і переказів, загадок і прислів'їв про вербу й калину, про соловейка і зозулю, про барвінок і соняшник — своєрідні живі символи України.

РОЗДІЛ ІІ

СУТНІСТЬ РОСЛИННИХ І ТВАРИННИХ ОБРАЗІВ-СИМВОЛІВ

образів- символів2.1.   Різновиди українських пісень

Українська народна пісня  знана й шанована в усьому світі. Один із перших збирачів народної пісні М. Максимович зазначав, що в українських піснях звучить душа українського народу і нерідко – його істинна історія.

Українські народні пісні бувають таких видів: календарно-обрядові, суспільно-побутові, родинно-побутові, історичні, коломийки.

Одним із найдавніших видів ycної творчості народу є календарно-обрядові пісні, які відображали кожен цикл хліборобської праці в різні пори року. До таких пісень належать:

- колядки, щедрівки (зимовий різдвяний цикл);

- веснянки, гаївки, або гагілки (весняний цикл);

- русальні (пов'язані зі святковим циклом колосіння збіжжя та розквіту природи наприкінці весни);

- купальські (переджниварський цикл середини літа);

- жниварські і стодольні (збирання врожаю в кінці літа)

 Жниварські пісні поділяються на:

- зажинкові, що виконуються до початку роботи, - жнивні, виконувані під час збирання врожаю;

- обжинкові (дожинкові), що супроводжували свято закінчення жнив. Жали й співали жнивних пісень переважно жінки.

Усі ліричні пісні за змістом поділяють на два великі розряди: родинно-побутові й суспільно-побутові. Родинно-побутові пісні відображають особисте життя людини ( кохання, життя в сім’ї, родинні стосунки, драми, конфлікти та ін. ). У суспільно-побутових – відображене суспільне життя,

вони відтворюють життя не окремої особи, а певної соціальної групи населення ( козаків, рекрутів, бурлаків, чумаків та ін. ). Окрему групу народних пісень становлять коломийки.

Родинно-побутові пісні.

Пісні про кохання у  ліричній поезії займають центральне місце. Ці пісні є драматичні, психологізовані, їхня увага сконцентрована на почутті, через яке звеличується людська душа, здатна на глибокі переживання, емоції. Усе відбувається на тлі майже казкової природи – квітучого вишневого садка: «Ой у вишневому садочку там соловейко щебетав»; зоряної місячної ночі: «Місяць на небі, зіроньки сяють, тихо по морю човен пливе»; вечірнього гаю: «Ой у гаю при Дунаю соловей щебече». Для пісень про кохання характерні: романтичний характер зображення дійсності, якому властиві ідеалізація почуттів ліричного героя ( наприклад, закохана дівчина ні про що більш не думає, крім свого коханого не їсть, не спить, чекаючи на побачення з ним ): «А я візьму кріслечко, Сяду край віконця». Або: «А у гаю, край Дунаю з тою самотою, Плачу, тужу, ще й ридаю. Мила, за тобою»

Суспільно-побутові пісні.

Козацькі пісні виникли в XV-XVI ст. з появою козацтва й увібрали в себе інформацію про історичні реалії доби: боротьбу з нападниками, перемоги й поразки козацького війська, чужинську неволю, рабство та ін. Козацькі пісні витворюють ліричний образ козака – типового представника Запорізької Січі, передають романтику козацької волі.

Чумацькі пісні. За тематикою й поетикою вони близькі до козацьких. Чумакування як суспільне явище виникло приблизно в той самий час, що й козацтво. Уже з XV ст. в Україні відомий торгівельний промисел чумаків, які волами їздили до берегів Чорного й Азовського морів. Найпоширенішими предметами торгівлі були сіль, риба віск, дьоготь, прянощі та ін. Чумацькі пісні в дорозі співали самі чумаки.

 Солдатські та рекрутські пісні. Після зруйнування Запорізької Січі та знищення всіх залишків автономії Гетьманщини Росія запровадила на
українських землях загальну військову службу для чоловіків різних верств населення, яка невдовзі перетворилась на рекрутську повинність (уведена наказом Петра І 1699 р.). Вони майже не відрізнялися від поховальних голосінь, бо довічна або довготривала служба у війську фактично означала кінець його життя у родині, рідному краї та знаменувала перехід зі «свого» світу в «чужий», де діють бездушні закони, панує чужа мова, невідоме майбутнє. Специфіка рекрутських пісень полягає в зображенні подій, породжених явищем рекрутизації.

У кріпацькіих піснях  виражено ставлення селян до тяжкої долі, умов підневільного життя. У кріпацьких піснях немає романтичних рис (гіперболізації, ідеалізації ліричних героїв, обширних пейзажів, персоніфікації сил природи, фантастичних картин та ін.). Народна уява і фантазія поступається місцем змалюванню нелегкої праці, умов селянського побуту, епізодів знущання поміщиків з кріпаків, приниження людської гідності.

Бурлацькі пісні. У період Руїни й пізніше, особливо після скасування кріпацтва 1861 року, з’явилася ще одна верства населення – бурлаки. Ними ставали люди, що не мали власної хати чи притулку, поневірялися по чужих землях, шукаючи засобів для прожиття, а також колишні козаки, що після знищення Січі, не маючи дому, рятувались від розправи з боку російської влади. Бурлаками ставали також кріпаки -утікачі, а також ті, хто тікали від рекрутчини.

Історичні пісні — це фольклорні твори, присвячені певній історичній події чи відомій історичній постаті. У цих піснях висловлюється ставлення народу до історичних подій чи героїв.

Тематичні групи українських історичних пісень:

•       про боротьбу з турецько-татарськими нападниками;
•       про визвольну боротьбу українського народу під проводом  Богдана Хмельницького;
•       про стихійні селянські повстання та їх героїв.

Історичні пісні відтворюють найголовнішу рису народних героїв — готовність іти на самопожертву заради громадянського добра.

2.2. Значення символіки в народних піснях

 Колядки - це відтворення міфу про створення Світу і величальні пісні, призначені для кожної конкретної людини: господаря, господині, хлопця, дівчини, дитини. У них досить часто називаються імена тих, кого величають.

Що ж означає слово коляда? В українців це і сам обряд, і різдвяна пісня, і винагорода за колядування. За твердженням давніх авторів, Коляда - один із язичницьких богів, що символізував початок року. У римлян тотожним Коляді був бог Янус, а від нього - назва першого місяця року «януаріс» (січень). Слово коляда є в усіх слов'янських народів із тим же значенням, що і в українців. У колядках мають місце певні образи: Ясен місяць - пан господар, Красне сонце - жона його, Дрібні зірки - його дітки та ін.

Щедрівки — пісні, що виконуються на Щедрий вечір (Новоліття).

У них звучать щедрі побажання рідним і близьким, а також наявні мотиви весняних господарських робіт, тому що в дохристиянські часи Новий рік святкувався навесні.

У щедрівках  «Щедрий вечір, а я йду», «Щедрик, щедрик, щедрівочка», «Щедрівочка щедрувала», «Сидить баба на припічку», «Ой сивая та й зозуленька» та ін.  багато схожих образів , що й у колядках.  Ластівка - символ весни і відродження, добра і щастя. А зозуля – це образ співчутливої, ніжної істоти, котрій не властиві риси грізної сили, неминучого лиха; її оцінні характеристики здебільшого позитивні. Типовий епітет - сива, що стверджує добре до неї ставлення, позитивний момент (сива - значить поважна, мудра).

 За народними уявленнями, весну приносять птахи. Першими прилітають жайворонки, тому їм присвячено багато веснянок.

Цей птах символізує єдність Землі й Неба;  він - співець хліборобського поля й  небесної блакиті, бо своїм співом возвеличує хліборобську ниву до небес, а небесну блакить опускає до хліборобського лану... Він - чиста «Божа птаха», яка приносить весну на поле, бо першим з польових птахів повертається з вирію.

 Русальні пісні виконуються під час Зелених свят на початку або в середині травня, у час найбільшого замаювання землі квітами й травами (Трійця). У русальних піснях «У ржі на межі», «Ой біжить, біжить мала дівчина», «Проведу я русалочки до бору» та ін. образ-символ  русалка  пов'язаний із символом води (забуття, небуття, смерті), звідси ідея її згубності, невблаганності. Водночас  русалка  із її ніжністю, палкістю сприймається як носій щастя, кохання, отож почуттів добрих, радісних.

 Пісні язичницького купальського змісту супроводжують розваги молоді під час літнього свята Купайла, що триває всю ніч. Купальське дійство складається з багатьох елементів: плетіння вінків; запалювання вогнища і стрибання через нього; прикрашання стрічками й віночками жіночого деревця (Карени, Купали); водіння хороводів навколо неї; запалювання колеса; спалювання солом'яної чоловічої ляльки Купала; ворожіння; купання тощо.

 Жниварські пісні українців, як і всіх слов'янських народів, відображають урочисту, відповідальну пору в житті хлібороба - збирання врожаю.

Пісні звеличували, опоетизовували хліборобську працю, величали господаря, уславлювали женців. Закінчивши жнива, женці мали відпочити на стерні, щоб не боліла спина і легко було жати наступного року. При цьому співали: «Ой ниво наша, ниво, Верни нам нашу силу! Ми на тобі жили, Силоньку положили».

Згідно із традиціями, дідух — це останній обжинковий сніп. Овес, жито, пшениця, льон - його основні складові. Солом'яний оберіг — це дух предків, дідів, збереження традицій і пам'яті родини. Це символ доброго врожаю, миру й злагоди в родині, достатку в домі.

Найчисленнішу групу серед родинно-побутових пісень становлятьпісні про кохання, сповнені особливої краси, щирості почуттів молодих сердець.

Пісням про кохання притаманна традиційна символіка. Найпоширеніші символи: 

-пара голубів – закохані: «Коло млину, коло броду, Два голуби пили воду»;

- зірка – дівчина, місяць – хлопець: «Котилася зоря з неба та й впала додолу, та й хто мене, молоду дівчину, проведе додому?»;

- зозуля – дівчина, сокіл – хлопець: «Кувала зозуля в стодолі на розі, заплакала дівчинонька в батька на порозі: «Козаче-соколу, візьми мене з собою на Вкраїну далеку»;

- хміль – символ невірного хлопця: «Ой хмелю мій, хмелю, хмелю зелененький, де ж ти, хмелю, зиму зимував, що й не розвивався?»

У пісні «Місяць на небі, зіроньки сяють» наявні традиційні народнопоетичні символи, які підсилюють змістове навантаження твору: місяць — символ циклічного ритму часу, вічності, козака, батька; зіроньки, зоря — символ дівчини-красуні, кохання, доброї душі, нового щасливого життя; човен — символ життєвої долі, розлуки, прощання.

  Головний мотив пісні «Цвіте терен, цвіте терен» — нерозділене кохання молодої дівчини до парубка, який поїхав «іншої шукати». Образи-символи цієї пісні мають уже трохи інший зміст: терен — символ перешкод, які треба подолати; сонце — вища космічна сила, центр буття, осяяння.

У всіх регіонах України надзвичайно популярна пісня «В кінці греблі шумлять верби». Народнопоетичні символи сприяють глибшому розкриттю почуттів, внутрішнього світу героїні: верба — символ прадерева життя, весни, засмученої жінки; весна — символ нового життя, пробудження природи; зелененькі огірочки, жовтенькі цвіточки символізують молодість, незрілість.

Жартівливий зміст має пісня «За городом качки пливуть». У ній ідеться про хлопця, який не хоче одружуватися з багатою дівчиною, як цього бажає його мати, а прагне взяти за дружину дівчину — любу розмову. Твір містить образи-символи тварин і птахів, що увиразнюють мотив соціальної нерівності, він має жартівливий тон: кінь — символ багатства, швидкості, волі, вірності, відданості; качка— символ задоволення малим, невибагливості в побуті, відсутності високої мрії; воли, віл — символ важкої праці, покори, самопожертви, працьовитої людини, господаря; корова — символ добробуту, годувальниці селянської сім'ї.

У козацьких піснях звеличено волю, воїнську звитягу, патріотичний дух, безстрашність, відданість справі національного визволення; оспівано козацьку славу, символом якої стає червона китайка.

Ой, на горі огонь горить,

А в долині козак лежить.

Накрив очі китайкою –

Заслугою козацькою.

Що в головах ворон кряче,

А що в ногах коник плаче.

Кінь – символ вірності й відданості господаря. Ворон символізує невідомі людині  сили і попереджає про лихе. Отже, не приносить злого, а попереджає про біду.

 Не  перелічити всіх  пісень про дорогі й рідні нашому серцю символи. Вони відтворені у вишивках на сорочках, рушниках, серветках.

 Я вирішила перевірити, чи знають учні нашої школи, що таке образи-символи. Для цього запропонувала відповісти на кілька запитань (Додаток)

   І ось який результат був отриманий: 67% учнів знають,  що таке образи- символи.  84% школярів називають народні символи України, а  65%  відповіли, які символи найчастіше вживаються в народних піснях. І лише 39% учнів знають, що вони означають.  З цього опитування можна зробити висновок, що все ж таки наші діти не залишаються байдужі до української символіки, вони цікавляться, вивчають і навіть самі намагаються відшукати єдність людини  з навколишнім світом.

ВИСНОВКИ

 Духовна культура українців завжди посідала важливе місце в наукових працях учених.

  Дослідивши сутність та значення народних символів України, я зробила відповідні  висновки:

1.        Образ-символ є своєрідним ключем, він містить великі сюжети, зафіксовані в пам‘яті людей.
2.          Символ - явище специфічно національне. Його семантика виявляється лише в контексті фольклорних творів.
3.          Відмінність символів переважно визначається різновидами та  тематикою українських народних пісень.

 Під час дослідження я переконалася, що у народних символах дійсно відчувається своєрідність української душі. Наші предки не бездумно наділяли їх певними властивостями, адже вони прагнули пояснити й розкрити єдність людини та навколишнього світу. Тому  й наділяли рослин, серед яких жили, і тварин, які були  поруч з ними, людськими рисами. Олюднюючи навколишню природу, первісна свідомість вбачала рівність і партнерський зв’язок зі світом рослин і тварин. Люди вивчали поведінку тварин і властивості рослин для практичної мети - співпраці з навколишнім світом.  З  упевненістю можна сказа­ти, що в українців є багато символів-образів, якими лікують, прикрашають свої домівки, захищають та оберігають від зла й негараздів.

 Тож варто берегти, шанувати, вивчати традиції свого народу як невичерпне історичне джерело, адже ми живемо на такій чудовій, багатій, мальовничій землі, де жили наші прадіди, діди, тут живуть наші батьки і ми.     

 Практична цінність роботи: матеріали даної роботи можна буде використовувати на уроках літератури та історії, на заняттях художньо-естетичного напряму і в позашкільних заходах.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1.    Булашев Г. Український народ у своїх легендах, релігійних поглядах та віруваннях. – К., 1992.
2. Важеніна О.Г. З барвінкового лугу . – К., 1997.
3. Воропай О. Звичаї нашого народу: у 2 т. – К., 1991.
4. Енциклопедія українознавства. – К., 1993, тт..1,2.
5. Ковальчук О.В. Українське народознавство. – К., 1992.
6. Павленко Л. Цілющі скарби землі. – К., 1990.
7.        Потапенко О. І., Дмитренко М. К., Потапенко Г. І. Словник символів. - 1997.
8.        Словник символів культури України / за загальною редакцією В. П. Коцура, О. І. Потапенка, М. К. Дмитренка, В. В. Куйбіди. — 3-е видання. — Київ: Міленіум, 2005, — 352 с.
9.        Сумцов Микола Федорович // Шудря Є. Дослідники народного мистецтва: Біобібліографічні нариси / За ред. М. Селівачова. — Київ: Ант, 2008. — С. 13-16.
10.    Чорі Ю.С. Прикмети і повір’я отчого подвір’я. Ужгород, 1994.

Інтернет-ресурси:

1. http://slovopedia.org.ua/36/53409/248029.html
2. http://www.castles.com.ua/pysanka.html
3. http://uk.wikipedia.org/wiki/
4. http://tvory.br.com.ua/19686

ДОДАТКИ

Запитання для учнів

1. Чи знаєте ви, що таке образ-символ?
2. Які ви знаєте національні образи-символи?
3. Які з них найчастіше вживаються в народних піснях?
4. Що вони означають?