НАУКОВО-ДОСЛІДНИЦЬКА РОБОТА "ОСОБЛИВОСТІ ПЕРЕЖИВАННЯ СТРЕСУ В ПІДЛІТКОВОМУ ВІЦІ"

ГОЛОВНЕ УПРАВЛІННЯ ОСВІТИ І НАУКИ

ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСНОЇ ДЕРЖАВНОЇ АДМІНІСТРАЦІЇ

 

ХАРКІВСЬКЕ ТЕРИТОРІАЛЬНЕ ВІДДІЛЕННЯ

МАЛОЇ АКАДЕМІЇ НАУК УКРАЇНИ

 

ВІДДІЛЕННЯ ХІМІЇ ТА БІОЛОГІЇ

СЕКЦІЯ ПСИХОЛОГІЯ

 

 

 

 

ОСОБЛИВОСТІ  ПЕРЕЖИВАННЯ  СТРЕСУ

 В  ПІДЛІТКОВОМУ  ВІЦІ

 

 

                         ВИКОНАЛА

ТИТАРЕНКО АЛІНА МИКОЛАЇВНА

                                          УЧЕНИЦЯ 11 КЛАСУ

                          КИСЕЛІВСЬКОЇ

  ЗАГАЛЬНООСВІТНЬОЇ ШКОЛИ

  І-ІІІ СТУПЕНІВ                                                     

ПЕРВОМАЙСЬКОЇ РАЙОННОЇ          ДЕРЖАВНОЇ АДМІНІСТРАЦІЇ

ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

 

                                                                       КЕРІВНИК РОБОТИ:

         ФЕДОРОВА НАТАЛЯ МИКОЛАЇВНА

          ПРАКТИЧНИЙ ПСИХОЛОГ

          КИСЕЛІВСЬКОЇ

 ЗАГАЛЬНООСВІТНЬОЇ ШКОЛИ

І-ІІІ СТУПЕНІВ

ПЕРВОМАЙСЬКОЇ РАЙОННОЇ       ДЕРЖАВНОЇ АДМІНІСТРАЦІЇ

ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ       

 

Харків – 2013

ЗМІСТ

ВСТУП………………………………………………………………………………..3

РОЗДІЛ 1

ТЕОРЕТИЧНИЙ АНАЛІЗ СТРЕСОВИХ СТАНІВ: РОЗВИТОК ТА СУЧАСНИЙ СТАН ПРОБЛЕМИ…………………………………………………..5

1.1. Поняття, ознаки та причини стресу………………………………….………...5

1.2. Особливості переживання стресу у підлітковому віці…………..………….14

РОЗДІЛ 2

ЕКСПЕРИМЕНТАЛЬНЕ ДОСЛІДЖЕННЯ ПСИХОЛОГІЧНИХ ОСОБЛИВОСТЕЙ ПІДЛІТКІВ З РІЗНИМ РІВНЕМ СХИЛЬНОСТІ ДО СТРЕСУ……………………………………………………………………………..17

2.1. Характеристика методів дослідження………………………………………..17

2.2.Аналіз та інтерпретація результатів…………………………………………..21

ВИСНОВКИ…………………………………………………………………..…….28

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ…………………………………...…31

ДОДАТКИ

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

ВСТУП

 Проблема стресу є розповсюдженою та актуальною в наш час, бо кожна людина в тій чи іншій мірі переживає певний стрес під час своєї життєдіяльності, опиняючись у стресових ситуаціях, ситуаціях небезпеки та загрози, у прийнятті рішення в екстремальних ситуаціях. Навіть успішна діяльність, якою б вона не була напруженою, викликає стрес різного ступеня міцності. Сприйняття навколишнього світу, спілкування у колективах, навчання та інші види діяльності людей супроводжуються характерними емоційними реакціями організму, стресом. Актуальність та важливість даної теми у наші дні не потребує великої аргументації, для цього достатньо назвати основні риси сучасної соціальної ситуації: швидко змінювані побутові, професійні, соціальні умови і, як наслідок, проблеми адаптації до них; необхідність брати відповідальність за свою долю; низький матеріальний рівень більшості населення; різке соціальне розшарування, підвищена конкуренція та жорстокість взаємовідносин.

Передумовою виникнення та широкого розповсюдження вчення у стресі можна вважати підвищену актуальність проблеми захисту людини від дії негативних чинників навколишнього середовища.

 В психологічному плані головною особливістю підліткового віку є становлення самосвідомості, прагнення до спілкування, різко змінюється соціальна позиція, відбувається підвищення рівня організації і саморегуляції організму, що призводить до збільшення емоційної чутливості, здатності до співпереживань, тривожності, відкритості до емоційних впливів.

Об’єктом дослідження є стрес в підлітковому віці.

 Предметом дослідження є психологічні особливості схильних до стресу підлітків.

Метою роботи є визначення психологічних особливостей підлітків схильних до стресу.

У відповідності до мети визначається наступний комплекс завдань дослідження:

1. Здійснити теоретичний аналіз проблеми стресу в психології, видів та стадій стресу, визначити основні фактори і прояви стресу.
2. Виявити фактори, причини та особливості переживання стресу в підлітковому віці.
3. Визначити психологічні особливості стресостійкості у підлітків.
4. Зробити аналіз та інтерпретацію результатів дослідження.

 Теоретичною  основою  дослідження  проблем стресу   в   підлітковому

віці слугували праці вітчизняних та зарубіжних вчених, таких як  Г. Сельє,

Ю. С. Савченка, А.Б. Леонова, Ф.Е. Василюка, Ю. Г. Чиркова, В. Я. Апчели,   Л. Леви, В. Л. Марищука, С. Майера, В.І. Розова, М. Ланденслагера, Р. Люфта, Г. Бейтсона та ін.

Для рішення поставлених у дослідженні завдань використана сукупність загальнонаукових і психологічних методів: теоретичний аналіз проблеми; емпіричні методи: тестування за допомогою методики «Дослідження соціально-ситуативної  тривожності» О.Кондаша  та діагностики самооцінки  «Впевненості  в  собі»  Рейдасса та «Тесту стресостійкості»,  «Діагностика  сором`язливості»  за  Є.П. Ільїним, «Діагностики показників і форм агресії» А.Басса и А.Дарки за адаптацією А.К.Осницкого; математико-статистичний спосіб обробки емпіричних даних за допомогою критерію  Крускала-Уоллиса.

 Експериментальна база дослідження – Киселівська загальноосвітня школа І-ІІІ ступенів та Червонознаменівська загальноосвітня школа І-ІІ ступенів Первомайської районної державної адміністрації Харківської області, учні 8-9 класів (всього 30 осіб).

 Дослідження має велике практичне значення, корегуючи психологічні властивості: тривожність, соромливість, впевненість в собі, роздратованість, стресостійкість, можна покращити стосунки і взаємодію  на комунікативних рівнях – педагог-учень і учень-учень, а також у майбутньому сприяти самореалізації дитини.

 

 

РОЗДІЛ 1

ТЕОРЕТИЧНИЙ АНАЛІЗ ПРОБЛЕМИ СТРЕСУ В ПСИХОЛОГІЇ

 

1.1. Поняття, ознаки та причини стресу.

Англійське слово «стрес» походить від латинського «stringere», що дослівно означає «затягувати удавку», котре було використане вперше у ХVІІ столітті для описання тягот і страждань. У англійські мові ХVІІІ століття, стрес означав «силу, тиск, напругу або кріпке зусилля». Вперше поняття «стрес», означало ні що інше, як напруження, згадується у 1303 році у вірші Роберта Маннинга Handlying Synne:

 «І ця мука була манною небесною, котру Господь послав людям, перебуваючи в пустелі сорок зим, у великому стресі».

 Канадський вчений Г. Сельє (1982) вважає, що слово «стрес» прийшло в англійську мову з старофранцузської і середньовікової англійської та спочатку вимовлялося як «дистрес». Потім перший склад зник із-за змазування і «проковтування». Він сформував поняття стресу як загальної сукупності пристосовно-захисних реакцій організму на будь-яку дію, що породжує фізичну чи психічну травму. Стрес – це загальна система відповіді організму на дію хімічних, фізичних, механічних, біологічних і психічних подразників (стресорів). Фізіологічна адаптація до дії різноманітних стресорів здійснюється в основному корою головного мозку, такими важливими його придатками, як гіпоталамус та гіпофіз та корою надниркових залоз при участі так званих адаптаційних гормонів (АКТГ, глюкокортикоїдів, адреналіну).

 Дуже часто емоційний стрес є доцільним, бо завдяки мобілізації ресурсів організму підвищується готовність людини до зустрічі з небезпекою, з тяжкими психічними і фізіологічними перенавантаженнями. Але надмірно сильні стресори часто призводять до реакції з емоційними перезбудженнями нервової системи, дезорганізацією поведінки, які можуть супроводжуватися порушеннями важливих фізіологічних процесів [20].

 По зауваженню Р. Люфта, «багато хто, вважають стресом все, що відбувається з людиною, якщо  він не лежить в своєму ліжку», а на думку Г. Сельє «навіть у стані повного розслаблення спляча людина переживає деякий стрес», та прирівнює відсутність стресу до смерті.

 Дж. Еверилл вслід за С. Селлсом вважає сутністю стресової ситуації втрату контролю, тобто відсутність адекватної даної ситуації реакції при значимості для індивіда наслідків відмови від реагування. Ю. С. Савенко визначає психічний стрес, як «стан, в котрому особистість опиняється в умовах, перешкоди її самоактуалізації». Р. С. Разумов зауважує: «Навряд хтось думає, що любе м’язове напруження повинно являтися для організму стресорним агентом. Спокійну прогулянку… ніхто не сприймає як стресову ситуацію».

 Однак не хто інший як сам батько вчення про стрес Ганс Сельє, навіть стан сну, не кажучи вже про прогулянку, вважає не позбавленим стресу. Стрес, за Г. Сельє, це «неспецифічна відповідь організму на будь-яку пред'явлену йому вимогу» [2].

 У закінченому вигляді вчення про стрес, як про загальний адаптаційний синдром, при дії ушкоджувальних агентів було сформульовано Г. Сельє, хоча і до нього схожі явища спостерігали деякі фізіологи та клініцисти.

 Енциклопедичний словник дає таке тлумачення стресу: «Сукупність захисних фізіологічних реакцій, що виникають в організмі тварин і людини у відповідь на вплив різних несприятливих факторів (стресорів)».

 Певні чинники викликають у людині реакцію стресу, при якій вона свідомо або підсвідомо намагається пристосуватися до нової ситуації. Потім настає вирівнювання або адаптація. Людина або знаходить рівновагу в ситуації, що склалася, і стрес не дає ніяких наслідків, або не адаптується до неї. Як наслідок цього можуть виникнути різні психічні або фізіологічні відхилення.

 Часті стреси можуть привести до виснаження адаптаційної захисної системи організму, що у свою чергу, може стати причиною захворювань. У цілому, організм людини по-різному реагує на стрес:

• Пасивність. Вона проявляється в людині, адаптаційний резерв якої недостатній, і її організм не може ефективно протистояти стресові. Виникає стан безпорадності, безнадійності, депресії.
• Активний захист від стресу. Людина змінює сферу діяльності і знаходить щось більш корисне для досягнення рівноваги, що сприяє поліпшенню стану здоров`я.
• Активна релаксація (розслаблення) підвищує природну адаптацію людського організму — як психічну, так і фізичну. Ця реакція найбільш дійова.

 У 1935 році американський фізіолог У.Кеннон уперше визначив її як реакцію боротьби або втечі.

 Інформація, щодо тривоги, через органи почуттів надходять у мозок. Протягом часток секунди інформація через нервові закінчення передається в щитовидну залозу. Одержавши сигнал «тривога», цей орган негайно викидає в кров величезну кількість «бойових гормонів» - адреналіну, що розноситься по всьому тілу. Відбувається перекачування крові: вона переміщується туди, де найбільше необхідна для відповідних дій. З мозку надалі надходять сигнали  - зростає психічна  напруга, підсилюється увага, здійснюється підготовка до дії. Усе це відбувається блискавично — напруга, а звідси і стрес, наростають із дивовижною швидкістю [9].

 Ми переживаємо різні стресові стани. Стрес може сприяти мобілізації людини, підвищити її адаптаційні можливості в умовах дискомфорту й небезпеки (конструктивний, корисний стрес). Але він може й зруйнувати людину, різко знизити ефективність її роботи і якість життя (деструктивний, шкідливий стрес) [8].

 Який вид стресу  ми переживаємо: той, що руйнує чи той, що допомагає? Залежить від сили й тривалості впливу стресору, нашої чутливості до впливу несприятливих умов і від наших можливостей їм протистояти.

 Кожна людина має свій «поріг чутливості до стресу» (який може змінюватися, яким може керувати) – це індивідуальний рівень напруженості, до досягнення якого ефективність діяльності підвищується. Але якщо вплив стресору продовжується тривалий час, підсилюється й перевищує поріг чутливості, то у людини істотно знижуються успішність роботи і якість життя. Переступивши індивідуальний «поріг» за силою й тривалістю впливу, стрес стає згубним, у людини з`являється втома від стресу, виснаження, вона може навіть занедужати. Установлено, що за 10-15 років роботи в екстремальних умовах організм людини зношується так, немовби вона пережила найтяжчий інфаркт. І, навпаки, короткочасний сильний стрес може мобілізувати й активізувати людину, підвищити її життєвий тонус.

 Динаміка протікання стресового стану однакова практично у всіх і представлена на рис 1.1.

Рис.1.1. Динаміка протікання стресу

 Виділяються три основні стадії розвитку стресового стану в людини:

• наростання напруженості (перша стадія, лінія АВ); Стадія стійкості
• власне стрес (друга стадія, лінія ВС); Стадія опору
• зниження внутрішньої напруженості (третя стадія, лінія СД). Стадія виснаження.

Лінія АД умовно показує рівень активності людини, що знаходиться в бадьорому, урівноваженому стані.

 Тривалість першої стадії може бути різна. Одна людина «знаходиться» протягом 2-3 хвилин, а в іншої внутрішнє напруження накопичується протягом кількох днів, тижнів або місяців.

 Але в будь-якому випадку стан і поводження людини, що потрапила в умови стресу, різко змінюється на «протилежний знак». Спокійна і стримана людина зненацька стає метушливою, роздратованою, навіть агресивною й жорстокою. А жива, рухлива і товариська людина раптом може стати похмурою, замкнутою і загальмованою.

 На першій стадії зникає психологічний контакт у спілкуванні, з’являється відчуження у стосунках. Люди перестають дивитися один одному в очі. Предмет розмови різко змінюється зі змістовних моментів на особисті випади типу «Ти сам такий…». І хоча на першій стадії стрес ще залишається конструктивним і може підвищити успішність діяльності, все-таки поступово в людини слабшає самоконтроль. Вона втрачає здатність свідомо й розумно регулювати своє власне поводження.

 Друга стадія розвитку стресового стану починається в точці В, у якій відбувається повна або часткова втрата ефективного й свідомого самоконтролю. «Стихія» деструктивного стресу руйнівно діє на людську психіку. Людина може взагалі не пам`ятати, що говорила й робила, або усвідомлювати свої дії досить смутно. Багато хто потім відзначають, що в стресовому стані вони зробили те, що в спокійній обстановці ніколи б не зробили. Звичайно, всі люди, які тією чи іншою мірою переживали деструктивний стрес, згодом дуже шкодують про це.

 Друга стадія, так само як і перша, за своєю тривалістю строго індивідуальна – від кількох хвилин і годин до кількох днів і тижнів. Вичерпавши свої енергетичні ресурси (вища напруга відзначена в точці С), людина відчуває спустошення й втому.

 На третій стадії вона зупиняється і повертається «до самої себе», часто переживаючи почуття провини («Що ж я наробив (ла)!»), і клянеться, що «цей кошмар» більше ніколи не повториться.

 Проте проходить якийсь час, і стрес повторюється з індивідуальним сценарієм стресового поводження для кожної людини, що виражається в частоті і формі прояву стресові реакцій. Звичайно, цей сценарій засвоюється в дитинстві. Коли батьки конфліктують на очах у дитини, втягуючи її у свої проблеми.

 Можна помітити, що одні «стресують» ледве не щодня, але в невеликих «дозах»; не дуже агресивно й істотно, не руйнуючи відносин з оточуючими. Інші – кілька разів на рік, але надзвичайно сильно, цілком втрачаючи самоконтроль і потрапляючи у важкий стан «стресового чаду».

 Отже, стресовий сценарій, засвоєний у дитинстві «запускається» майже автоматично. Досить незначного порушення звичного ритму життя і роботи, одного слова, невдало кинутого співрозмовником, як «включається» стресовий механізм, наче проти волі самої людини, і починає «розкручуватися» як «маховик» цієї могутньої й убивчої «зброї». Людина провокує напругу або активно вступає в конфлікт за якоюсь дрібницею, надає негативного значення тим деталям, на які в спокійному стані майже не звертає уваги. Заспокоївшись, вона може здивуватися самій собі: «Що ж це таке було?! Якесь затьмарення на мене найшло! Начебто це була не я, а якась інша людина!» [9].

 В залежності від виду стресору та характеру його впливу виділяють різні види стресу: фізіологічний (виник для позначення неспецифічної реакції організму «загальний адаптаційний синдром») у відповідь на будь-який негативний вплив; психологічний, який підрозділяється на інформаційний та емоційний. Інформаційний стрес виникає у ситуаціях інформаційної перегрузки, коли людина не справляється з задачею і не встигає приймати вірні рішення в потрібному темпі при високому ступеню відповідальності за наслідки прийнятих рішень. Емоційний стрес проявляється у ситуаціях загрози, небезпеки. При цьому різноманітні його форми (імпульсивні, гальмівні, генералізовані) приводять до змін психічних процесів, емоціональним зрушенням, трансформації мотиваційної структури діяльності, порушення рухової та мовленевої поведінки. Стрес може надавати як позитивний, так і негативний вплив на діяльність (дистрес). Саме так на фінальній стадії розробки свого вчення Г. Сельє почав говорити про два види стресу – дистрес, пов'язаний з негативними емоційними реакціями та еустрес, пов`язаним з позитивними емоційними реакціями. Це привело до того, що в сферу цих понять ввійшли усі фізіологічні явища, враховуючи сон [20].

  Існують різні наукові підходи до розуміння стресу. Найбільш популярної є теорія стресу, запропонована Г.Сельє. У рамках цієї теорії механізм виникнення стресу припускається в такий спосіб. Усі біологічні організми мають життєво важливий природжений механізм підтримки внутрішньої рівноваги і балансу. Сильні зовнішні подразники  можуть порушити рівновагу. Організм реагує на це захисно-пристосувальною реакцією підвищеного порушення. За допомогою порушення організм намагається пристосуватися до подразника. Це неспецифічне для організму порушення і є станом стресу. Якщо подразник не зникає, стрес підсилюється, розвивається, викликаючи в організмі цілий ряд особливих змін - організм намагається захиститися від стресу, попередити його або придушити. Однак можливості організму не безмежні і при сильному стресовому впливі швидко виснажуються, що може привести до захворювання і навіть смерті людини.

Щоб певним чином запобігти виникненню стресу, потрібно знати його ознаки. Фізичні і психічні реакції на стрес різноманітні. Уже само по собі виникнення стресової ситуації спричиняє негативні наслідки: біль в області шлунка, часте сечовипускання, сильні головні болі, неможливість глибоко зітхнути. Оскільки щось заважає. Ці серйозні своєчасні сигнали, що посилює наш організм, варто розуміти однозначно: «Увага, стрес!» Поки вони лише попереджають вас однак, одержавши їх, ви повинні задуматися про причини тих або інших порушень в організмі.

 У даному випадку біологічні стресові сигнали, мають ще сигнали емоційної сфери про необхідність змін поводження. В однієї людини, наприклад, стрес виявляється в нетерпінні (хоча б тоді, коли вона чекає на зупинці громадський транспорт або на уроці – відповідь учня). Інша начебто постійно кудись поспішає: швидко говорить або занадто швидко ходить. У третьої погіршується пам`ять. У четвертої думки перебігають постійно з одного на інше і вона не може зосередитися.

 Проявом стресу є також підвищена нервозність. Різкі перепади настрою, швидка стомлюваність, стан спустошеності. У деяких стрес виявляється в раптовій розлютованості. Хтось стає надто недовірливим: начитавшись або наслухавшись про симптоми різних захворювань, намагається знайти їх у себе. По виразу обличчя більшості людей, але не всіх, видно, що вони знаходяться в стані стресу. Буває, що напруга відчувається і в інших м`язах вашого тіла. Плечі напружуються й сутуляться, ви нахиляєтеся вперед, інстинктивно намагаючись захистити себе. Ви також можете схрещувати ноги або руки, намагаючись таким чином захищатися.

 Ознаками стресового стану виступають: посилення тривоги, відчуття кризи або великої перешкоди, неможливість зосередитися на чомусь, занадто часті помилки в роботі, погіршення пам`яті, занадто часте виникнення почуття втоми, дуже швидка мова, відчуття втрати контролю над собою, досить часто з`являються болі (голова, спина, шлунок), підвищена збудливість, дратівливість, утрата почуття гумору, різко зростає кількість цигарок, що випалюються, пристрасть до алкоголю, неможливість вчасно закінчити роботу.

До розповсюджених причин стресу відносяться: вплив навколишнього середовища (шум, забруднення, жара, холод…); навантаження (підвищеної інтенсивності): фізичні (м`язові), фізіологічні (хвороба, розлад, травма…), інформаційні (надмірний обсяг інформації, яку потрібно запам`ятати, переробити…), емоційні, виробничі (значні зміни на роботі, труднощі і конфлікти…) та специфічні навантаження у діяльності; монотонність у трудовій діяльності, в емоційних контактах; повсякденні подразники: відсутність необхідних зручностей, дрібні сварки з оточуючими, напружена психологічна атмосфера, чекання, запізнення; відсутність звичайних, бажань соціальних зв`язків, соціальна ізоляція, порушення емоційно значущих міжособистісних відносин; важкі життєві ситуації: хвороба, смерть близьких людей, труднощі, пережиті близькими, утрата роботи або погроза втрати роботи, стрімкі зміни умов життя; переломні етапи життя: розлучення, народження дітей, початок і закінчення навчання, перехід на нову роботу, вихід на пенсію; особистісна дисгармонія: внутрішньо особистісні конфлікти, кризи невідповідності реального і бажаного Я, кризи розвитку особистості; незадоволеність матеріальним забезпеченням; невизначеність або конкретна загроза; соціально-психологічні чинники (безробіття, соціальна незахищеність).

Повсякденний стрес складається з дії безлічі стресорів малої сили, звичайних неприємностей у трудовому, навчальному, побутовому і сімейному житті. Наслідки цього впливу люди часто недооцінюють. Однак усе більше поширення одержує уявлення про те, що маса дрібних неприємностей шкідливіша для здоров`я, ніж рідкі сильні струси [9, 10].

Крім того, причини стресової напруги можуть бути обумовлені наступним: набагато частіше доводиться робити не те, що хотілося б, а те, що потрібно, що входить у обов`язки; постійно бракує часу – людина не встигає нічого зробити; щось або хтось підганяє, і людина постійно кудись поспішає; людині починає здаватися, що всі оточуючі знаходяться в стані якогось внутрішнього напруження; майже нічого не подобається; удома, в сім`ї постійні конфлікти; постійно відчувається незадоволення життям; з`являється комплекс неповноцінності; не має з ким поговорити про свої проблеми, тай не має особистого бажання; не має почуття поваги до себе ні вдома, ні на роботі.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

1.2. Особливості переживання стресу у підлітковому віці.

 За періодизацією вікового розвитку Д.Б. Ельконіним, підлітковий вік (11-15 років) у якому домінуючими стають соціальні мотиви навчання та спілкування з однолітками. Соціальна ситуація розвитку охоплює спілкування із світом дорослих, в якому виділяються близькі та ті, що є представниками суспільства і спілкування із світом однолітків. Спілкування з дорослими змінюється в бік збільшення тієї категорії дорослих, які є носіями соціальних функцій по відношенню до підлітків. У спілкуванні з батьками проявляється самостійність та незалежність у вирішенні певного кола проблем. У спілкуванні з однолітками виділяються різноманітні групи спілкування: друзі, групи за інтересами, групи симпатії та антипатії, статусні групи тощо. Для підлітка важливим є входження в певну референтну групу однолітків.

 Поява почуття дорослості є структурним центром особистості підлітка. В цьому новоутворенні відображається можливості і необхідності відповідати за себе і за справи на рівні дорослого. Посилюється прагнення бути самостійним, зумовлене ходом психічного розвитку, життєвим досвідом, дозріванням організму. Центральною стає проблема шляхів формування соціальної активності, як прояву себе в суспільно-значимій справі [1].

  Основним протиріччям є активне прагнення до самовизначення, здобуття ролі та значення в суспільстві дорослих при відсутності реальних можливостей ствердити себе серед інших. Провідною діяльністю на цьому етапі стає інтимно-особистісне спілкування в процесі суспільно-корисної діяльності та навчання. До моменту закінчення школи хлопці та дівчата мають бути психологічно готовими до дорослого життя. Йдеться про сформованість властивостей, здібностей та потреб, які б дали змогу підлітку повною мірою реалізувати себе в праці, громадському житті, в майбутній сім’ї [12].

Поширеними для підліткового віку можуть бути такі стресори: смерть або втрата близької людини, розлучення батьків, втрата домашньої тварини, страх та сором’язливість виступу перед аудиторією, фізичні недоліки, страх допустити помилку, ситуація екзамену, страх бути обійденим іншими, конфлікти з однолітками та дорослими, викладачами,  перше побачення, сварки у родині.

 Стан людини при стресі характеризується дезорганізацією поведінки та мови, що проявляються в одних випадках у хаотичній поведінці, в інших випадках – у пасивності, недіяльності в обставинах, коли потрібно діяти. У зв’язку з цим підсилюється актуальність проблеми стресостійкості, бо кожен так чи інакше опиняється у стресових ситуаціях. Людина, яка є більш тривожною та нестійкою до напруження, схильна переживати стрес більшого рівня. Звичайно, на стресостійкість впливає багато факторів і цікавим є дослідження зв’язку стресостійкості з розвитком рівня тривожності у підлітковому віці. У зв’язку з найважливішим новоутворенням підліткового віку становленням самосвідомості, що характеризується почуттям дорослості (входження у світ дорослих та прагнення зайняти місце у системі реальних стосунків між людьми) відбувається підвищення рівня організації і саморегуляції організму, що призводить до збільшення емоційної чутливості, здатності до співпереживань, тривожності, відкритості до емоційних впливів [13].

Комунікативний стрес представляє собою мало вивчену область знань. Цим питанням займалися: доктор психологічних наук В.І. Кабрина, розглядаючи комунікативний стрес у межах авторської концепції комунікативного розвитку особистості студента; дослідження Н.В. Самоуниної, де комунікативний стрес представлений у сфері ділового спілкування в професійній діяльності.

Тому, можна стверджувати, що комунікативний стрес – розповсюджене явище у підлітковому віці. Це обумовлено:

1. Значимою, високою інтенсивністю спілкування в підлітковому віці .
2. Актуалізація проблем, пов`язаних з взаємовідношеннями різного типу (міжособистісних, соціальних).
3. Значним ступенем конфліктогенності комунікативних процесів у підлітків.
4. Відсутність необхідних вмінь та навичок у психопрофілактиці і в визначенні комунікативного дистресу.
5. Низький рівень комунікативної культури та комунікативної компетентності.

У теперішній час можна дати як мінімум два визначення комунікативного стресу – в широкому та вузькому сенсі. В широкому сенсі комунікативний стрес представляє собою вид психосоціального стресу, обумовленого впливом на особистість комунікативних бар`єрів, конфліктів, негативних соціально-психологічних установок, протиріччя у сприйманні і осмисленні соціальних ролей і інших деструктивних явищ, дія яких проявляється у процесі спілкування.

 У рамках представлення комунікації, як одної із сторін структури спілкування – обмін інформацією, комунікативний стрес в узькому сенсі – складне психологічне явище, яке відображається у специфічних реакціях у результаті впливу комунікативно-інформаційних процесів індивіда, який знаходиться у ролі реципієнта (хто сприймає інформацію), або у ролі комунікатора (хто передає інформацію) [18].

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

РОЗДІЛ 2

ЕКСПЕРИМЕНТАЛЬНЕ ДОСЛІДЖЕННЯ ПСИХОЛОГІЧНИХ ОСОБЛИВОСТЕЙ ПІДЛІТКІВ З РІЗНИМ РІВНЕМ

СХИЛЬНОСТІ ДО СТРЕСУ

 

2.1. Методика та організація дослідження.

 У даній мановській роботі була поставлена мета: вивчення психологічних особливостей підлітків схильних до стресу. Експеримент проводився з підлітками (віком від 10-11 до 15 років). В цьому дослідження приймали участь хлопці та дівчата в періоді старшого підліткового віку (від 13 до 15 років). Були використані такі методики: Аналіз стиля життя Бостонський «Тест стресостійкості» розроблений дослідниками Медичного центру Університету Бостона; методика «Вивчення сором`язливості» Е.П.Ільїна; методика «Діагностики показників і форм агресії» А.Басса и А.Дарки за адаптацією А.К.Осницкого; дослідження «Соціально-ситуативної тривожності» за методикою О.Кондаша та дослідження «Впевненості в собі» за методикою Рейдасса.

Для визначення рівня стресостійкості підлітків був використаний «Тест стресостійкості» розроблений дослідниками Медичного центру Університету Бостона в основі якого лежить аналіз стилю життя. Цей тест виявляє рівень стійкості до стресових ситуацій. Методика взята з журналу «Практична психологія та соціальна робота» зі статті Розова В.І. Адаптивні антистресові психотехнології. Методика дозволяє виявити особливості переживання стресу, а саме ступінь самоконтролю і емоціональної лабільності у стресових ситуаціях. У ході цього експерименту досліджуваним пропонувалося відповісти на запитання, з огляду на те, наскільки ці твердження правильні для них. Відповідати слід на всі пункти, наступними варіантами відповідей: майже завжди – 1; часто – 2; іноді – 3; майже ніколи – 4; ніколи - 5. У ході обробки результатів варіанти відповідей оцінювалися з відповідною кількістю балів. Отриманий результат порівнювався з діапазонами 0-20 балів – висока стресостійкість до стресових ситуацій і впливу стресу; 20-50 балів – середній рівень стресостійкості; більше 50 балів – низький рівень стресостійкості і такі особистості дуже вразливі до стресу. [19].

 Для визначення рівня тривожності підлітків була використана шкала «Соціально-ситуативної тривожності» за методикою О.Кондаша. Ця методика представлена в учбовому посібнику Рогов Е.І. Настільна книга практичного психолога в освіті. Методика включає в себе ситуації трьох видів: ситуації пов’язані зі школою і спілкуванням з учителем (шкільна тривожність); ситуації, що актуалізують уявлення про себе (самооцінкова тривожність); ситуації спілкування (міжособистісна тривожність). Підліткам видавався бланк з 30 судженнями та 5 варіантів відповідей. Підліткам були запропоновані ситуації, з якими вони часто зустрічаються в житті, деякі з них неприємні, тому що вони викликають тривогу, занепокоєння, хвилювання або страх. Їхнім завданням було уважно прочитати кожне речення й обведіть колом одну з цифр праворуч: 0 – якщо ситуація взагалі не здається неприємною; 1 – трохи хвилює; 2 – ситуація достатньо неприємна і викликає таке занепокоєння, що краще уникнути її; 3 – ситуація дуже неприємна, викликає сильне занепокоєння та тривогу; 4 – ситуація вкрай неприємна, не можливо її перенести, вона викликає дуже сильне занепокоєння та навіть страх» [17].

 У ході обробки результатів бланк був звірений з ключем та підраховані рівні тривожності окремо по кожному розділу шкали і по шкалі у цілому. Отримані показники інтерпретуються в якості показників рівнів відповідних видів тривожності, показник по всій шкалі як загальний рівень тривожності.

Підвищена тривога є основним механізмом неадаптованої поведінки, ознак, певний рівень тривожності – природна й обов’язкова особливість продуктивної активності людини. Кожний має свій рівень тривоги і тривожності. Самоконтроль і самооцінка цього стану є істотним компонентом адаптивної саморегуляції, позаяк підвищений рівень тривоги є провідним «облігатним механізмом» дезадаптивних розладів. Цей стан виникає, як емоційна реакція на стресову ситуацію.

 Високо тривожні особистості, схильні сприймати загрозу самооцінці і життєдіяльності та реагувати вираженим станом тривоги.  Якщо результати тесту виявляють високий рівень особистісної тривожності, то це не дає підставу прогнозувати виникнення станів тривожного ряду в різноманітних ситуаціях, пов’язаних з оцінкою компетентності і престижу [17].

 Для вивчення рівня сором`язливості підлітків було проведено методику «Вивчення рівня сором`язливості». Методика модифікована Ільіном Е.П. та представлена у книзі «Емоції та почуття». Під час проведення дослідження досліджуваним було запропоновано ряд тверджень відповідаючи на кожне твердження, підлітки повинні вибрати один з чотирьох варіантів відповідей, а саме той, котрий в найбільшому ступені відповідає поглядам та думці про себе. При обробці підраховано загальну кількість балів по всіх питаннях. Чим більша сума балів, тим більше соромливим є даний досліджуваний. Соромливі підлітки теж значно частіше й сильніше переживають, потрапляють у стресові ситуації. Сором`язливі люди схильні звинувачувати за прорахунки на соціальній ниві тільки себе, а свій успіх пояснювати впливом зовнішніх, незалежних від них факторів. Вони перебувають у постійному страху, що вчинили щось не так, як слід би було, про себе вони пам`ятають все тільки погане. Тут має місце невпевненість у собі та своїх силах, у правильності свого рішення [7].

Агресія – один із засобів вирішення проблем, що викликають психічне напруження. Це руйнівне поводження, що суперечить нормам моралі та етики і правилам взаємодії людей у суспільстві, спричиняє фізичну шкоду або викликає психічний дискомфорт у об`єктів нападу. Агресивні дії можуть виступати, як у якості засобу досягнення мети, так і як спосіб психічної розрядки.

Кожна особистість повинна мати певний ступінь агресивності. Відсутність її приводить до пасивності, відомості, комфортності. Надмірний розвиток її провокує конфліктність, нездатність особистості на свідому кооперацію і т. д.

Така форма агресії як роздратування непомітно виснажує психічні і фізіологічні ресурси. Підвищена роздратованість наближує зону хронічного стресу. Тому саме цей показник шкали агресивності взято для вивчення.

 Для визначення рівня роздратованості підлітків застосовано методику «Діагностики показників і форм агресії» А.Басса и А.Дарки. Досліджуваним було запропоновано відповідати на запитання («+» або «-») щиро, уважно, довго не замислюватися, бо немає «хороших» або «поганих», «правильних» або «неправильних» відповідей. Перша думка, і буде правильна.  При обробці бланк був звірений з ключем, підраховано вираження агресивних реакцій у кожній шкалі (в%). Якщо менше 25% - не береться до уваги; 25-55% - норма; більше 55% - підвищена агресія; більше 75% - висока агресія. Підраховані індекси ворожості та агресивності [16].

З метою дослідження впевненості в собі було застосовано методику «Впевненості в собі» Рейдасса. Досліджуваним був запропонований бланк з 30 твердженнями та прохання поміркувати, в якому ступені ці твердження стосуються кожного, указати ступінь згоди чи незгоди в балах від 1 до 5. У ході обробки бланк відповідей був звірений з ключем та підрахована сума балів, котра показує рівень впевненості в собі. Методика має шкалу з рівнями: 0-24 балів – дуже невпевнений у собі; 25-48 балів – скоріш невпевнений у собі; 49-72 бали – середнє значення впевненості; 73-96 балів – впевнений у собі; 97-120 балів – занадто впевнений у собі.

 Таким чином, дані методики  надають можливість вирішувати весь комплекс дослідницьких завдань, котрі були поставлені у роботі.

 

 

 

 

 

 

 

2.2. Аналіз та інтерпретація результатів дослідження.

 За допомогою методики «Тест стресостійкості»  було визначено рівень самоконтролю та стресостійкості підлітків до стресових ситуацій. Результати даної методики зображені на рис. 2.1

  Рис.2.1 Відсотковий розподіл досліджуваних підлітків за рівнями стресостійкості.

 Отже, як бачимо з діаграми, низький рівень стресостійкості мають 10%, середній 83%, а високий рівень 7% підлітків. Таким чином можна зазначити, що у більшості підлітків переважає середній рівень стресостійкості. Підлітки не завжди правильно і адекватно поводяться у стресових ситуаціях. Іноді вони вміють зберігати адекватну поведінку, але бувають такі випадки, коли незначні події порушують емоціональну рівновагу (людина «виходить з себе»). Цей факт пояснюється особливостями розвитку в підлітковому віці, адже з переходом до дорослого життя підсилюється ступінь ризику у кризових та стресових ситуаціях.

Підлітки з високим рівнем стресостійкості більш адаптовані та поводяться  у стресових ситуаціях досить стримано і уміють регулювати свої власні емоції. Як правило, такі люди не схильні роздратовуватися і звинувачувати інших і себе у подіях. Люди з низьким рівнем регуляції у стресових ситуаціях характеризуються високою ступенем стомлення та виснаження, і є дуже вразливими до дії стресових чинників. Вони часто втрачають самоконтроль у стресових ситуаціях і не вміють володіти собою.

 «Дослідження соціально-ситуативної  тривожності» за методикою О.Кондаша, було визначено рівні тривожності підлітків у типових для них ситуаціях. Результати зображені на рис. 2.2

 Рис.2.2 Відсотковий розподіл досліджуваних підлітків за рівнями тривожності.

 Отже, як бачимо з діаграми нормальний рівень тривожності мають 36,6% підлітків, підвищену тривожність мають 33,3% підлітків, високу тривожність мають 23,3% підлітків, дуже високий рівень мають 3,3% та «надмірний спокій»  мають 3,3%. При помірній тривожності людина не завжди адекватно веде себе, але може володіти таким рівнем тривоги.

 Відомо, що тривога і тривожність тісно пов’язані зі стресом. Завдяки цьому тести, котрі оцінюють вираженість тривожності, можуть бути успішно використані також і для діагностики рівня стресу. При цьому особистісна тривожність — ураженість (або стійкість) до дії різноманітних стресорів у цілому.

 Високотривожні особистості характеризується схильністю сприймати загрозу самооцінці та життєдіяльності і реагують вираженим станом тривоги. Висока і дуже висока тривожність характеризується труднощами в найважливіших сферах діяльності та спілкування, може бути й наслідком певних конфліктів, так і з конфліктністю самооцінки, наявністю в ній протиріччя між високими домаганнями і досить сильною невпевненістю в собі. Подібний внутрішній конфлікт, часто мають школярі, що добре навчаються, відповідально ставляться до навчання, громадського життя, шкільної дисципліни. Їх прагнення постійно домагатися успіху, одночасно заважає їм правильно оцінити його, породжуючи почуття постійної незадоволеності, напруженості. Це призводить до гіпертрофії потреби в досягненні, до того, що вона здобуває невгамовного характеру, наслідком чого є перевантаження, перенапруга, що виражається в порушеннях уваги, зниженні працездатності. Необхідно звернути увагу на учнів з «надмірним спокоєм». Подібна нечутливість до неблагополуччя носить, як правило, компенсаторний характер і перешкоджає повноцінному розвиткові особистості. Учень як би не допускає неприємний досвід у свідомість. Емоційне благополуччя в цьому випадку зберігається ціною неадекватного ставлення до дійсності, негативно позначається на продуктивності діяльності. Тому за «надмірним спокоєм» може маскуватися висока тривожність.

 При дослідженні рівня сором`язливості підлітків використано методику «Вивчення сором`язливості» і отримано результати які зображені на рис. 2.5.

Рис.2.5 Відсотковий розподіл досліджуваних підлітків за рівнями сором’язливості.

 Отже, високий рівень сором`язливості мають 56,7%, середній рівень мають 30% та низький рівень – 13,3% підлітків.

 Для вивчення впевненості у собі було проведено методику Рейдасса. Підлітки часто страждають на невпевненість у собі, своїх силах, думках, поведінці, зовнішності. Тому було проведено дослідження впевненості у собі, результати наведені на рис. 2.6.

 Рис.2.6 Відсотковий розподіл досліджуваних підлітків за рівнями впевненості.

 Таким чином, отримано дуже невпевнений у собі 3,3%, скоріш невпевнений 40%, середнє значення впевненості 43,3%, впевнений у собі 10%, занадто впевнений у собі 3,3%.

 Підвищена роздратованість наближує зону хронічного стресу. Роздратованість – це низька самооцінка. Невпевненість в собі і незадоволеність собою має на виході роздратованість. Іншими словами, роздратованість – це надмірна чуйність, нетерплячість. Тому показник роздратованості тісно пов`язаний з стресостійкістю. При дослідженні форм агресії за методикою «Діагностики показників і форм агресії» А.Басса і А.Дарки отримано данні представлені на рис. 2.7.

Рис.2.7 Відсотковий розподіл досліджуваних підлітків за рівнями роздратованості.

 Розглянемо отримані дані: роздратованість нижче норми 0%, роздратованість у нормі 17%, підвищена роздратованість – 50% і високий рівень роздратованості мають 33%. Роздратовування – готовність до прояву негативних почуттів при найменшому збудженні (запальність, брутальність).

Отже, за результатами дослідження стресостійкості досліджувані були  розділені на три групи: група досліджуваних з низькою стресостійкістю, досліджувані з середньою стресостійкістю і досліджувані з високою стресостійкістю. На далі результати діагностики психологічних характеристик розділено на групи та представлено у додатку В.

Ці дані свідчать про те, що кожна група володіє рядом характеристик. Розглянемо отримані результати, які наведено на рис. 2.8.

           Рис. 2.8 Психологічні характеристики підлітків в групах з різним рівнем стресостійкості.

Підлітки, які мають високий рівень стресостійкості характеризуються нормальним рівнем тривожності, низькою сором’язливістю, високою впевненістю в собі та нормальним рівнем роздратованості.

Підлітки, що мають середній рівень стресостійкості характеризуються підвищеним рівнем тривожності, високою сором’язливістю, середнім значенням впевненості в собі та підвищеною роздратованістю.

Підлітки, які мають низький рівень стресостійкості характеризуються високим рівнем тривожності, високою сором’язливістю, низькою впевненістю в собі та високою роздратованістю.

Отже, можна зазначити, що у більшості підлітків переважає середній рівень стресостійкості, нормальний рівень тривожності, високий рівень сором’язливості, середній і низький рівень впевненості в собі та підвищений рівень роздратованості.

 Для визначення оцінки відмінностей між трьома групами – високою, середньою та низькою стресостійкістю за показниками тривожності, сором’язливості,  впевненості,  роздратованості використано критерій Крускала-Уоллиса. Він дозволяє встановити, що рівень показника змінюється при переході від групи до групи. Тому сформульовано гіпотези:

Н₀: Між групами високою, середньою та низькою стресостійкістю існують лише випадкові відмінності по рівням досліджуваних ознак – тривожності, сором’язливості, впевненості, роздратованості.

Н_1: Між групами високою, середньою та низькою стресостійкістю існують невипадкові відмінності по рівням досліджуваних ознак – тривожності, сором’язливості, впевненості, роздратованості.

Відмінності між трьома групами можна вважати вірогідними, якщо Н_емп  досягає відповідного критичного значення або перевищує його.

Н - Критерій Крускала-Уоллиса підраховується за допомогою формули:

Н=

Отже, за стресостійкістю Н_емп = 12,16; Н_кр = 6,9091

 , - це свідчить про те, що у груп з високою, середньою та низькою стресостійкістю є невипадкові відмінності. Тому порівняємо їх за досліджуваними ознаками.

За ознакою тривожності Н_емп = 3,47; Н_кр = 6,9091

, - це говорить про те, що між групами високою, середньою та низькою стресостійкістю існують лише випадкові відмінності по дослідженню тривожності.

За ознакою сором’язливості Н_емп = 2,546; Н_кр = 6,9091

 , - це свідчить про те, що між групами високою, середньою та низькою стресостійкістю існують лише випадкові відмінності по дослідженню сором’язливості.

За ознакою впевненості Н_емп = 9,87; Н_кр = 6,9091

 , - це свідчить про те, що у груп з високою, середньою та низькою стресостійкістю є невипадкові відмінності по дослідженню впевненості.

За ознакою роздратованості Н_емп = 8,18; Н_кр = 6,9091

 , - це свідчить про те, що у груп з високою, середньою та низькою стресостійкістю є невипадкові відмінності по дослідженню роздратованості.

 Можна зробити висновок, що виявлено значні відмінності за групами з високою, середньою та низькою стресостійкістю по дослідженню ознак впевненості,  роздратованості і вони є невипадкові, що підтверджує критерій Крускала-Уоллиса. Ознаки тривожності та сором’язливості не досягають критичного значення. Але, як вже було відмічено, що учні середньої стресостійкості мають підвищену тривожність, тобто вона є більш значущою у відмінностях. Мабуть, це пов’язано з малою чисельністю вибірки, не чистим експериментом, не достатньою мотивацією досліджуваних у проходженні методик та правдивістю результатів.

 

 

 

ВИСНОВКИ

 

Підводячи підсумок, потрібно відмітити, що навіть стан сну, не кажучи вже про прогулянку, Г.Сельє вважає не позбавленим стресу. На його думку «навіть у стані повного розслаблення спляча людина переживає деякий стрес», він прирівнює відсутність стресу до смерті. Стрес, за Г. Сельє, це «неспецифічна відповідь організму на будь-яку пред'явлену йому вимогу».  Г.Сельє почав говорити про два види стресу – дистрес, пов'язаний з негативними емоційними реакціями та еустрес, пов`язаним з позитивними емоційними реакціями. Кожна людина має свій «поріг чутливості до стресу» (який може змінюватися, яким може керувати) – це індивідуальний рівень напруженості, до досягнення якого ефективність діяльності підвищується. Але якщо вплив стресору продовжується тривалий час, підсилюється й перевищує поріг чутливості, то у людини істотно знижуються успішність роботи і якість життя. Жити і працювати взагалі без стресу неможливо та й шкідливо: без необхідності боротися і переборювати труднощі людина старіє, стає слабкою й безпомічною. Однак, переступивши індивідуальний «поріг» за силою й тривалістю впливу, стрес стає згубним, у людини з`являється втома від стресу, виснаження, вона може навіть занедужати. Виділяються три основні стадії розвитку стресового стану в людини: стадія стійкості (резистентності), коли за рахунок напруження функціонуючих систем відбувається пристосування організму до нових умов; стадія опору, настає у випадку, якщо  стрес фактор, що викликав, продовжує діяти, тоді організм захищається від стресу, витрачаючи "резервний" запас сил, з максимальним навантаженням на всі системи організму; стадія виснаження, настає у випадку, якщо  стрес фактор, що викликав, продовжує діяти, де виявляється неспроможність захисних механізмів та зростає порушення узгодження життєвих функцій. Стан людини при стресі характеризується дезорганізацією поведінки та мови, що проявляються в одних випадках у хаотичній поведінці, в інших випадках – у пасивності, недіяльності в обставинах, коли потрібно діяти. У зв’язку з цим підсилюється актуальність проблеми стресостійкості, бо кожен так чи інакше опиняється у стресових ситуаціях. Людина, котра має більшу тривожністю та нестійкістю до напруження, схильна переживати стрес більшого рівня. Звичайно, на стресостійкість впливає багато факторів і цікавим є дослідження зв’язку стресостійкості з розвитком рівня тривожності у підлітковому віці. Оскільки у підлітковому віці у зв’язку з найважливішим новоутворенням підліткового віку становленням самосвідомості, що характеризується почуттям дорослості (входження у світ дорослих та прагнення зайняти місце у системі реальних стосунків між людьми) відбувається підвищення рівня організації і саморегуляції організму, що призводить до збільшення емоційної чутливості, здатності до співпереживань, тривожності, відкритості до емоційних впливів.

Для експериментального дослідження психологічних особливостей підлітків з різним рівнем схильності до стресу підібрано комплекс методик, - «Тест стресостійкості» розроблений дослідниками Медицинського центру Університету Бостона, методика «Вивчення сором`язливості» Е.П.Ільїна, методика «Діагностики показників і форм агресії» А.Басса и А.Дарки за адаптацією А.К.Осницкого (показник роздратованості), «Дослідження соціально-ситуативної тривожності» за методикою О.Кондаша та дослідження «Впевненості в собі» за методикою Рейдасса. Даний підбір методик надає можливість вирішувати весь комплекс дослідницьких завдань, котрі були поставлені у роботі. Досліджуваних було розділено на три групи за рівнями стресостійкості – група з низькою, середньою і високою стресостійкістю, для виявлення якими ж саме володіють ознаками підлітки з різними рівнями стресостійкості. Підлітки, що мають високий рівень стресостійкості характеризуються нормальним рівнем тривожності, низькою сором’язливістю, високою впевненістю в собі та нормальним рівнем роздратованості. Підлітки, які мають середній рівень стресостійкості характеризується підвищеним рівнем тривожності, високою сором’язливістю, середнім значенням впевненості в собі та підвищеною роздратованістю. Підлітки з низьким рівнем стресостійкості характеризується високим рівнем тривожності, високою сором’язливістю, низькою впевненістю в собі та високою роздратованістю.

Для визначення оцінки відмінностей між трьома групами досліджуваних – з високою, середньою та низькою стресостійкістю за показниками тривожності, сором’язливості,  впевненості,  роздратованості використано критерій Крускала-Уоллиса. Він дозволяє встановити, що рівень показника змінюється при переході від групи до групи. Було виявлено значні відмінності за групами з високою, середньою та низькою стресостійкістю по дослідженню ознак впевненості,  роздратованості і вони є невипадкові, що підтверджує критерій Крускала-Уоллиса. Ознаки тривожності та сором’язливості не досягають критичного значення. Але, як вже було відмічено, що учні середньої стресостійкості, як можна помітити мають підвищену тривожність, показники відрізняються в різних групах, тобто вона є більш значущою у відмінностях.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

 

1. Абрамова Г.С. Возрастная психология: Учеб. пособие для студ. вузов. - 4-е изд., стереотип. - М.: Издательский центр «Академия», 1999. - С. 505-536.
2. Апчел  В.Я.,  Цыган В.Н. Стресс и стрессоустойчивость человека. – СПб.: 1999. –С. 3-86.
3. Бодров В.А. Информационный стресс. – М., 2000. – С. 76-134.
4. Василюк Ф.Е. Психология переживания. – М.: Изд-во МГУ, 1984. – С. 33–72.
5. Дифференциальная психология. Серия «ученик нового века» – СПб.: Питер, 2001, – С. 202-208.
6. Забродский М. М. Вікова психологія: навчальний посібник. – К.: МАУП, 1988. – С.24-63.
7.  Ильин Е.П. Эмоции и чувства. – СПб.: Питер, 2002. – С. 546–589.
8. Китаев-Смык Л.А. Психология стресса. – М.: Наука, 1983. – С. 58-323.
9. Калошин В.Ф. Як подолати стрес у педагогічній діяльності // Журнал «Практична психологія та соціальна робота». – 2004. – №8. – С. 58–67.
10. Лебедев В.И. Психогенные факторы некоторых измененных русловий существования // Вопросыпсихологии. – 1979. – №5. – С. 62–72.
11.  Левитов Н.Д. О психических состояниях человека. М., 1964. – С. 52-79.
12. Малкина-Пых И.Г. Возрастные кризисы взрослости. –М.: Изд-во Эскимо, 2005. – С. 33-36.
13.  Марищук В.Л., Евдокимов В.И. Поведение и саморегуляция человека в условиях стресса. – СПб.: Сентябрь, 2001. – С. 36-174.
14. Психология. Словарь / под ред.  А.В. Петровського, М.Г. Ярошевского. – М.: Политиздат, 1990. – 494с.
15.  Психология. Полній єнциклопедический справочник / Под. ред. Б.Нещерякова, В. Винченко. – СПб.: прайм-ЕВРОЗНАК, 2007. – С.697-698.
16.  Райгородский Д.Я. Практическая психодіагностика. Методики и тесті. Учебное пособие. – Самара: Издательский Дом «БАХРАХ-М», 2008. – С. 174-180.
17. Рогов Е.И. Настольная книга практического психолога в образовании: Учебное пособие. – М.: ВЛАДОС, 1996. – С.126–131.
18.  Розов В.И. Адаптивны возможности человека в экстремальных условиях и их развитие – В сб.: Психология травматического стресса сегодня. Тез. Докл. Международной научн. Конф. – Киев, 1992. – С.84–86.
19.  Розов В.І. Адаптивні антистресові психотехнології // Журнал «Практична психологія та соціальна робота». – 2008. –  №6. – С. 26–34.
20. Селье Г. Стресс без дистресса. – М.: Прогресс, 1979. – С. 28-83.