Зміст

Зміст

ВСТУП

Актуальність та доцільність дослідження.

СИНЕРГЕТИЧНИЙ ПІДХІД  як метод виховання

Принципи  та категорії синергетики

НАСЛІДКИ ВПРОВАДЖЕННЯ СИНЕРГЕТИЧНОГО ПІДХОДУ

Практичне застосування синергетичного підходу

Синергія в роботі класного керівника

Реалізація синергетичного підходу в роботі класного керівника

Висновок

Синергія в національно-патріотичному вихованню

Реалізація синергічного підходу в національно-патріотичному вихованні

Висновок

Синергія в моральному вихованні

Реалізація синергетичного підходу  у виховному процесі

Висновок

Синергія в художньо-естетичному вихованні

Реалізація синергічного підходу в художньо-естетичному вихованні

Висновок

Синергія в правовому вихованні

Реалізація синергетичного підходу в правовому вихованні

Висновок

Синергія в екологічному вихованні

Реалізація синергетичного підходу в екологічному вихованні

Висновок

Синергія в трудовому вихованні

Реалізація синергетичного підходу в трудовому вихованні

Висновок

ВИСНОВКИ

Список використаної літератури

ВСТУП

Актуальність та доцільність проекту.

Розвиток сучасної педагогічної науки характеризується пошуком фундаментальних підходів до побудови навчально-виховного процесу, що знаходить відображення в освітніх документах України. У них зазначено, що метою освіти і виховання має бути професійно компетентний, ініціативний, творчий громадянин, наділений почуттям обов'язку і відповідальності перед суспільством, здатний швидко адаптуватися до сучасного світу, характерними рисами якого є підвищення ролі особистості, інтелектуалізація її діяльності у контексті динамічних змін техніки і технологій, неперервного зростання обсягів інформації. Інтенсифікація інформаційних потоків, як один із головних чинників входження глобалізованого світу в еру інформаційного суспільства, відображає кризу класичної наукової парадигми та зумовлює поширення тенденції сучасної науки до зростання і поновлення знань, постійного розширення та поглиблення сфер наукового дослідження.

Все це вимагає побудови такої педагогічної системи, яка б забезпечила впровадження в освітньо-виховну галузь синтетичного знання, що формується на основі міждисциплінарних зв’язків. Синергетика – один із новітніх наукових напрямів – може вважатися провідною галуззю міждисциплінарних досліджень, що поширюються на всі сфери суспільного буття. Сучасні наукові дослідження засвідчують, що синергетична парадигма сприяє глибокому пізнанню таких складних нелінійних відкритих систем, як суспільство та різних його підсистем, зокрема й освіти.

Актуальною є кардинальна трансформація освітньої галузі України, яка потребує врахування синергетичних принципів її самоорганізації як відкритої соціальної системи. Тому на сучасному етапі розвитку педагогічної науки концепція синергізму в навчанні та вихованні набуває інтенсивного розвитку, а ідеї синергетики знаходять широке застосування в освітньому просторі, коли педагогічні системи починають аналізуватися в термінах синергетичної теорії самоорганізації. Тому проблема застосування принципів синергетики в освітній галузі стає предметом  дослідження багатьох науковців.

Актуальність і проблемність упровадження ідей синергетики в освіту, що зумовлюється наявністю в освітянській практиці як традиційного лінійного так і нелінійного синергетичного мислення, випливає із протиріч у виховній практиці між: необхідністю реалізації синергетичного підходу у професійній діяльності педагога та недостатньою розробленістю в педагогічній теорії вихідних  засад педагогічної синергетики; відсутністю ефективних технологій навчання і виховання та їх реалізації; системою освіти, вибудуваною відповідно до ідеалів і норм класичної науки, і відкритою моделлю освіти, зміст якої має бути багатогранним і варіативним.

Мета – обґрунтувати і застосувати пізнавальні ресурси синергетичного підходу у виховному процесі.

Реалізація поставленої мети передбачає розв’язання таких завдань:

 1. Провести  аналіз традиційної класичної і синергетичної парадигм освіти та обґрунтувати доцільність використання синергетичного підходу  у вихованні .

 2. Розробити критеріальні ознаки виявлення синергетичних ресурсів педагогічних систем і сформулювати головні принципи синергізації виховання з метою оптимізації освітнього простору.

 3. Обґрунтувати синергетичну модель актуалізації глобальних та локальних тенденцій розвитку освіти і педагогічної думки.

 4. Реалізувати синергетичний підхід у виховній роботі .

Об’єкт дослідження - пошук нових методів виховання

Предмет дослідження – синергетичний підхід як метод виховання.

Теоретичну основу склали: положення загальнодержавних нормативних документів, у яких відображено основні ідеї національної освіти (Конституція України, Закон України "Про освіту", Державна національна програма "Освіта" (Україна XXI століття),Концепція громадянського виховання, Національна доктрина розвитку освіти України у XXI столітті); наукові праці з проблем теорії та історії педагогіки, філософії, психології; матеріали науково-методичних та періодичних видань другої половини ХХ століття; теорія синергетики та самоорганізації (В.І. Аршинов, Є.М. Князєва, С.П. Курдюмов, А.П. Назаретян, І. Прігожін та ін.); головні аспекти синергетичного підходу у дослідженні соціальних явищ (В.П. Бранський, В.Г. Буданов, Г.П. Васянович, С.Д. Пожарський, П.Ю. Саух та ін.); головні аспекти педагогічної синергетики (А.В. Євтодюк, В.А. Кушнір, В.С. Лутай, А.П. Назаретян та ін.); особистісно орієнтована парадигма освіти (І.Д. Бех, В.М. Доній, В.Г. Кремінь, С.І. Подмазін, О.В. Сухомлинська та ін.).

Наукова новизна полягає у тому, що  розроблено критеріальні ознаки виявлення синергетичних ресурсів педагогічних систем; обґрунтовано синергетичну модель актуалізації  розвитку освіти і педагогічної думки; конкретизовано головні принципи та зміст синергізації виховання з метою оптимізації освітнього простору та представлено  аналіз проблеми впровадження синергетичної парадигми у царину педагогічного виховання. .

Практичне значенння полягає у формулюванні принципів та змісту синергізації навчання та виховання з метою оптимізації освітнього простору, які можуть застосовуватися у навчально-виховному процесі загальноосвітніх шкіл. Висновки дослідження є обґрунтованими рекомендаціями, які можуть бути використані при вихованні учнів як у процесі підготовки малодих педагогів, так і в системі підвищення кваліфікації педагогічних кадрів, при розробці фахової навчально-методичної літератури.

СИНЕРГЕТИЧНИЙ ПІДХІД  як метод виховання

Термін "синергетика" запропонований Г. Хакеном, акцентує увагу на погодженості, когерентності взаємодії частин при утворенні структури як єдиного цілого, на так званому адитивному ефекті ("ціле більше частин"). Г. Хакен довів, що при переході від невпорядкованості (хаосу) до порядку в досліджуваних явищах виникає схожа поведінка елементів, яку він назвав кооперативним, синергетичним ефектом, що постає певною природною кореляцією частин цілого. Відтак, на його думку, феномени синергетики виявляються у сукупному колективному ефекті взаємодії великого числа підсистем, що приводить до утворення стійких структур і самоорганізації в складних системах [15с.9)

Формується концептуальний базис педагогічної синергетики. Нею В.І. Андрєєв пропонує назвати галузь педагогічного знання, що ґрунтується на законах і закономірностях синергетики – на законах і закономірностях самоорганізації і саморозвитку педагогічних, освітньо-виховних систем [1, с. 446-447]. За цих  умов педагогічна синергетика збагачується такими наріжними синергетичними категоріями, як "система", "цілісність", "синергетичний ефект", "самоорганізація", "самодетермінація", "синергія", "синергізм". Останні категорії ("синергія", "синергізм"), постають важливими сенсоутворювальними категоріями в царині педагогічної синергетики. Як пише В.В. Макаєв, синергія – концепція світорозуміння, в основу якої покладена галузь знань про нелінійні процеси, що самоорганізуються. Відповідно до цієї концепції, світовий педагогічний процес є відкритою макросистемою, де вільно циркулюють освітньо-виховні теорії, напрями, коли в конкретному соціальному середовищі реалізується один із можливих варіантів педагогічних ідей [12, с. 32]. У сучасній педагогічній літературі зустрічаються визначення синергізму, покладені в основу педагогічної синергетики. Наприклад, І.В.Роберт під синергізмом педагогічного впливу розуміє результат комбінованої дії складових його чинників і дій, коли підсумований ефект перевершує дію, що здійснюється кожним з них окремо. Відтак, на вихованця здійснюється педагогічний вплив лонгітюдного (довготривалого) характеру [10, с. 129].Тому саме на тлі зазначених вище поглядів, які акцентують увагу на єдності внутрішніх і зовнішніх процесів у педагогіці, закладаються теоретико-методологічні й концептуальні підвалини педагогічної синергетики, які знаходять різнобічні концептуальні проекції в царині педагогічної думки.

Так, А.А. Ворожбітова розглядає педагогічну синергетику як синтез багатофакторних взаємодій у зустрічних процесах виховання і самовиховання, освіти і самоосвіти, навчання і самонавчання, що актуалізуються в особистості, яка навчається [5, с. 22].

Синергетика фіксує такі універсальні риси системних утворень, як їх відкритість, організацію, розвиток (у якому виявляється зміна станів хаосу та упорядкованості), цілісність систем, їх емерджентність, системний ефект, коли на рівні цілісної системи спостерігаються нові системні якості, які не виявляються серед властивостей окремих елементів, що складають систему. Суттєво, що сучасною наукою як формою суспільної свідомості доведено, що в основі багатьох складних процесів лежать принципи взаємодії та кооперації елементів цих систем.

Синергетика як міждисциплінарна галузь знань збагатила науку новим методологічним підходом до аналізу природи складності. Таким чином, синергетичні ідеї та принципи набули статусу методологічних при вивченні відкритих систем, що розвиваються, тому синергетика сьогодні застосовується й у ролі методу вирішення конкретних завдань, спричинює переоцінку усієї попередньої системи знань посередництвом нового способу бачення світу( 6, с. 4). Отже, принципи синергетичної парадигми (динамічність, нелінійність, циклопричинність, цілісність, кооперація) виявляють себе на різних рівнях матерії (мікро- і макросвіт) і застосовуються до живих систем.

Як відомо, метод (від грец. – "спосіб пізнання") може розумітись як специфічний спосіб досягнення певної діяльнісної (пізнавальної) мети, як сукупність прийомів, операцій практичного чи теоретичного пізнання, освоєння дійсності [11, с. 565-566]. Диференціюючи сферу реалізації методів, можна говорити про загальні та спеціальні методи наукових досліджень. Загальні методи включають методи емпіричного, теоретичного та теоретико-емпіричного дослідження, в той час як спеціальні методи спрямовані на формалізацію складних соціальних та природних процесів, на надання їм кількісного виразу через відповідні параметри.

У сфері психолого-педагогічних наук метод можна розуміти як систему, алгоритм послідовних взаємозалежних дій всіх учасників освітнього процесу в контексті певних умов, що забезпечує досягнення поставленої освітньої мети. Отже, метод синергії, можна характеризувати певними ознаками:

 а) метою навчання, метою освітнього процесу,

 б) способом реалізації мети навчально-виховного процесу

в) характером взаємодії його учасників [11, с. 565-566].

 Синергетика як міждисциплінарний науковий напрям характеризується методологією (як системою окремих методів, вченням про структуру, логічну організацію, методи та засоби діяльності) дослідження природних і соціальних явищ, що передбачає виокремлення певного синергетичного підходу.

Таким чином, синергетичний підхід у педагогіці виховання постає певним концептуальним базисом як сукупністю певних принципових вихідних положень синергетики, згідно яких проводиться теоретичний аналіз педагогічної думки. Суттєво, що термін "підхід" має багато спільного з терміном "метод". Так, термін "підхід" може трактуватися як "сукупність прийомів, способів" у пізнанні об’єкта дійсності [2].  Отже, синергетичний підхід у виховній педагогіці передбачає аналіз педагогічних явищ з позиції вихідних положень, методології синергетики, а сам процес такого аналізу як цілеспрямоване досягнення певної пізнавальної мети і можна назвати методом, який, таким чином, включає вихідні теоретичні положення синергетики та відображає характер (можливість, доцільність, обмеженість, специфіку тощо) їх використання в педагогічній сфері.

Аналіз робіт, присвячених проблемі використання ідей синергетичного підходу в педагогіці, засвідчує, що його роль значною мірою ще не виявлена, однак, як вважають науковці, багато важливих проблем освіти завдяки синергетичному підходу можуть отримати оригінальні і перспективні рішення [7].

Більше того, на мою думку, можна говорити про синергетичну педагогічну парадигму, оскільки найбільш кардинальною категорією методології наук є "парадигма наукового пізнання" [16, с. 61]. При цьому, методологія педагогіки постає системою знань про основи і структуру педагогічної теорії, про принципи, підходи і способи добування знань, що відображають педагогічну дійсність; методологія педагогіки є також і системою діяльності щодо отримання зазначених вище знань і обґрунтуванню програм, логіки і методів, оцінки якості дослідницької роботи [16, с. 62]. Синергетика в цілому забезпечує зазначені методологічні функції педагогіки, що буде видно на основі подальшого аналізу синергетичного підходу в педагогіці.

Відтак, можна говорити про необхідність застосування синергетичного підходу в освіті, оскільки нині в теорії педагогіки з'явилося досить багато робіт, у яких доцільність застосування методів синергетики визнається самоочевидною. В.Г. Виненко вважає, що в педагогічній практиці прийшов час використання ідеології синергетики, синергетичного підходу.[3].

Таким чином, синергетичний підхід акцентує увагу на нагальності розробки нової синергетичної парадигми освіти, що передбачає процес подолання труднощів і проблем загальноосвітньої школи, які виникають на тлі традиційної освітньої парадигми. При цьому синергетичний підхід виявляє певні алгоритми подолання традиційних труднощів навчального і педагогічного аспектів освітнього-виховного процесу, які, на мій погляд, розкриваються у нових способах його структурування, оновлених методах виховання, що спираються на самостійну пізнавальну активність, спрямовану на формування навичок самостійної постановки і вирішення проблем, у тому числі у процесі колективної навчальної діяльності.

Для пояснення процесу адаптації педагогікою принципів синергетики наведено розроблену таблицю, яка ілюструє відмінності між класичним підходом у педагогічній науці та синергетичним підходом до аналізу педагогічних систем.

Головні відмінності між класичним підходом у педагогічній науці та синергеичним підходом до аналізу педагогічних систем

Отже, в процесі кристалізації педагогічної синергетики вважається важливим перенесення законів синергетики в царину педагогічного виховання, що має збагатити його новими методами та ідеями. Особливості цього перенесення можна визначити як синергетичний підхід до виховних систем.

Порівняння традиційно-класичної та синергетичної парадигм освіти дозволяє дійти висновку про актуальність кардинальної трансформації освітньої галузі України, що потребує врахування синергетичних принципів її самоорганізації як відкритої системи. При цьому дослідження розвитку національних освітніх систем саме в контексті синергетичної парадигми дасть змогу трансформувати вітчизняну освіту адекватно до сучасних світових вимог і внутрішніх соціокультурних та економічних потреб.

Слід зазначити, що принципи синергійної освіти, які розглядаються вище, в цілому збігаються з принципом самоактуалізації гуманістичної педагогіки, яка зосереджується на феномені людиномірності, коли синергетичний підхід до освіти і самої людини розуміється як цілісне явище, як “повернення до себе”. Невипадково, Л.І. Новікова та М.В. Соколовський головною умовою підвищення ефективності освіти вважають наявність у школі гуманістичної виховної системи, яка пов'язує воєдино все розмаїття впливів на вихованця як в рамках класу, школи, близького їй соціуму, так і у сфері інших спектрів реальності – соціального, культурного, екологічного середовищ.

Проведений вище аналіз педагогічної думки з проблематики  дослідження дозволяє дійти висновку, що методологія синергетики та її категоріальний апарат можуть ефективно використовуватися у процесі аналізу педагогічних явищ, а сам синергетичний підхід справляєзначний вплив на розвиток педагогічної рефлексії і, відповідно, на розвиток педагога як творчої особистості та компетентного фахівця. Відтак, синергетичний підхід знаходить все більше відображення у сфері педагогічної думки.

Принципи  та категорії синергетики

 Педагогічна синергетика дає можливість по-новому підійти до розробки проблем розвитку педагогічних систем, дає можливість розглядати їх з позиції відкритості, співтворчості й орієнтації на саморозвиток, самоорганізації [1, с. 455]. Відтак, фундаментальні положення синергетики відкривають нові можливості для педагогічної науки (зокрема, й у плані концептуалізації педагогічної синергетики), тому що саме самоорганізація дає можливість зрозуміти механізм розвитку особистості вихованця, педагогічного колективу, педагогічної системи в цілому [14, с. 22-24]. Для того, щоб застосовувати принципи синергетики до виховних процесів, слід визначити, наскільки вони можуть розглядатися як синергетичні. Для цього вони мають вивчатися з позиції методології синергетики, що дозволяє дійти певних висновків про можливість аналізу виховних реалій із залученням її головних категорій та принципів. Розглянемо деякі особливості адаптації категорій синергетики у царині педагогічного знання.

 Самоорганізація випливає з об'єктивних передумов саморуху будь-якої системи, в тому числі й педагогічної, що свідчить про її внутрішню активність, здатність до створення й ускладнення структури [8, с. 8]. Якщо самоорганізація – явище, що поширене в соціумах та його окремих елементах, тому цей феномен можна вважати й педагогічним явищем. Так, у педагогічних працях А.С. Макаренка, В.О. Сухомлинського, С.Т. Шацького та інших видатних педагогів описана схильність дитячих і підліткових колективів до самоорганізації і самоврядування, що за умов умілого педагогічного впливу дає позитивні результати в навчально-виховній роботі. Загалом, аналіз наукових джерел дозволяє дійти висновку, що освіта як соціальна система та суспільний інститут виявляє відкритість та самоорганізацію. По-перше, відкритість вітчизняної освіти випливає із інтеграційних процесів зі світовою педагогікою через широке використання Інтернету, засобів дистанційної освіти, поширення міждисциплінарних зв’язків у сферах різних галузей знання.

По-друге, стосовно педагогіки принцип відкритості є необхідною умовою для педагогічного процесу, що самоорганізується, коли існуючі методології не відкидають, а комплементарним чином доповнюють та збагачують одна одну. Завдяки цьому з'являється можливість органічно використовувати найрізноманітніші педагогічні підходи, методики і технології виховання, брати до уваги багатокомпонентність та поліфонічність пізнавальних процесів.

 По-третє, систему освіти можна вважати відкритою тому, що в ній постійно присутній зворотний процес обміну інформацією між педагогом і вихованцем, що значною мірою зумовлює появу під час цього процесу нових цілей, методів і засобів виховання. Через це відбувається зміна змісту освіти, виникає нелінійність, неврівноваженість як виховного процесу, так і його результату. Крім того, тут спостерігається швидке збільшення освітнього інформаційного простору, що виводить виховну систему зі стійкої рівноваги, відкриваючи перед нею багатоваріантність вибору шляхів подальшого розвитку [14, с. 24-25].

По-четверте, самоорганізацію можна розуміти й як процес особистісного зростання, коли самоорганізація постає феноменологічним принципом розвитку особистості. Тому під час аналізу формування особистості як процесу самоорганізації і саморозвитку слід мати на увазі контакти і її взаємодію із зовнішнім середовищем (однолітками, батьками, педагогами та ін.) [14, с. 25-26], з яким особистість складає певну системну єдність.

По-п’яте, на самоорганізаційному принципі можна побудувати й певний алгоритм синергетичної педагогічної взаємодії: від педагога виходить потік інформації й енергії, що спонукає самоорганізацію і саморозвиток вихованця, становлення його індивідуальності. Ця взаємодія з позиції синергетики повинна мати певні особливості, коли вихованець може виступати неупорядкованою, хаотизованою системою, яка має нескінченне число ступенів свободи. Саме у цьому можна вбачати суть самоорганізації навчально-виховного процесу, коли вплив педагога здійснюється в межах розумного обмеження волі вибору і носить керований, корегувальний характер, коли головним при цьому є не перейти межу, за якою починається силовий примус, оскільки тоді самоорганізація стає примусовою організацією [14, с. 25-26].

По-шосте, якщо процес самоорганізації являє собою мимовільне виникнення, відносно стійке існування у відкритих неврівноважених системах нових структур, то самоорганізація впедагогічній системі передбачає наявність певної (суб’єкт-суб’єктної, особистісно-центрованої) взаємодії між учасниками навчально-виховного процесу, що відповідає вимогам розвитку педагогічної системи і випливає з об'єктивних передумов її саморуху. Саме такий підхід до розуміння саморганізації дозволяє зрозуміти механізми розвитку педагогічного процесу й його керування [14, с. 24-25], яке реалізується завдяки зворотному зв’язку, коли керована система буде отримувати інформацію про ефект, який досягається тією або іншою дією керованої системи про досягнення чи недосягнення запланованого результату [15].

 Інші важливі категорії синергетики – хаос, імовірність, самодетермінізм – також знаходять специфічне втілення в освітній галузі, в педагогічній синергетиці, оскільки в сучасній системі виховання багатоваріантність означає створення в освітньому середовищі умов вибору і надання кожному суб'єктові шансу індивідуального руху до успіху, стимулювання самостійності вибору й ухвалення відповідального рішення, забезпечення розвитку альтернативного й самостійного шляху розвитку. [14, с. 24-25].

 Синергетичний підхід до педагогічних реалій дозволяє побудувати таку педагогічну практику та теорію, коли в методології виховання принципи синергетики можуть знайти інтерпретацію у понятійній площині певних синергетичних категорій, а саме:

 а) нелінійний стиль мислення, який полягає в неоднозначності теоретичних побудов, у концептуальному і методологічному плюралізмі, у сполученні в процесі пізнання та аналізі дійсності абстрактно-логічного й інтуїтивного, раціонального та ірраціонального шляхів пізнання

 б) постулювання хаосу як необхідного творчого динамічного моменту реальності, що самоорганізується (порядок і безладдя розуміються тут як невіддільні один від одного аспекти буття);

в) людиномірність, антропність еволюції і самоорганізації, коли пізнання зовнішньої реальності у своєму розвитку буде дедалі більше поєднуватися з пізнанням реальності внутрішньої.

Таким чином, синергетика,  може виступити методологічною основою для прогностичної й управлінської діяльності в сучасному світі, зокрема й у виховній сфері, оскільки синергетика орієнтована на пошук певних універсальних законів еволюції відкритих неврівноважених колективів, коли стає очевидним, що складноорганізованим учням не можна нав'язувати шляхи їхнього розвитку.Сам складноорганізований учнівський колектив має, як правило, не єдиний, а безліч шляхів розвитку, а хаос може виступати механізмом самоорганізації соціальних, зокрема й освітніх структур.

Освітня система завжди була синергічною за своєю суттю, однак до виникнення синерге-тичної методології самоорганізаційні закономірності як основа моделювання освітніх систем або зовсім ігнорувалися, або використовувалися на стихійно-інтуїтивному рівні [6, с. 13-16).При цьому, якою б не була форма моделювання системи та її опис, принцип її побудови є єдиним і не залежить від конкретного матеріального втілення. Відтак, оскільки однією з умов застосування принципів синергетики в освіті є розгляд останньої як нелінійної, відкритої системи, що самоорганізується, то можна говорити про концептуальну та практичну цінність педагогічної синергетики, яка вивчає механізми самоорганізації освітніх систем.

 НАСЛІДКИ ВПРОВАДЖЕННЯ СИНЕРГЕТИЧНОГО ПІДХОДУ

 Розглянуті категорії та принципи синергетики у царині педагогіки передбачають певні  наслідки використання синергетичного підходу в педагогіці виховання.

По-перше, ці наслідки зумовлюють сходження до більш високого рівня теоретичного узагальнення синергетичної моделі освіти, яка включає у свій зміст такі концептуальні положення:

1) Відкритість освіти, її творчий характер навчання.

 2) Розвиток інтеграції різних способів освоєння людиною світу, де цей процес  передбачає включення в зміст освіти дисциплін, що відображають глобальні проблеми сучасності.

 3) Включення у процеси освіти синергетичних уявлень про відкритість світу, цілісність та взаємопов’язаність людини, природи та суспільства.

 4) Вільне використання різних інформаційних систем, що постають відкритими розвивальними системами.

5) Особистісна спрямованість процесу виховної діяльності.

6) Зміна ролі педагога, що передбачає перехід до спільних дій всіх учасників навчально-виховного процесу в нових ситуаціях у відкритому, плинному, незворотному світі [16, с. 176-178], а сам педагог у процесі своєї діяльності починає орієнтуватися на відновлення змісту, методів і форм виховання з урахуванням таких чинників, як відкритість, саморозвиток, креативність і нелінійність мислення, керування, самокерування, самоврядування тощо.

По-друге, одним із головних парадигмальних наслідків використання синергетичного підходу в педагогіці другої половини ХХ століття є нова постановка навчально-виховної мети (формування гармонійної творчої самодетермінованої особистості, здатної до керування своїм розвитком), оскільки, на думку О.В.Москвиної, цей підхід звільняє педагогічний простір від однолінійності і штампів, відкриває поліфункціональність і багатомірність гіпотез і теорій, створюючи при цьому нові умови для розкриття творчих здібностей [9, с. 33).

 Якщо одним із головних пріоритетів освіти є гармонійна, творча особистість, здатна до самодетермінації, то з позиції викладеного вище, синергетичний підхід в освіті передбачає реалізацію таких принципів формування творчої особистості, як:

1) Принцип визнання самоцінності кожної особистості, яка тут розуміється як відкрита можливість.

 2) Принцип флуктуації (відхилення) творчого мислення, який наголошує на факті, що будь-яка функціональна система не є стабільною, у ній неминуче накопичуються відхилення, що можуть призвести до хаосу і навіть викликати її розпад.

3) Принцип суперечливості процесу розвитку творчих здібностей, який передбачає, що самоорганізація можлива при неоднорідності системи, за наявності неврівноважних структур, а сам розвиток тут розуміється як самоактуалізація наявних потенційних можливостей системи, інтегруються в складні цілісні структури, що розвиваються в різному темпі.

 4) Принцип вікової сенситивності в розвитку творчих здібностей, коли у динамічній, постійно мінливій моделі розвитку особистості творчі здібності можна уявити у вигляді можливостей, що флуктуціюють, відкриваються та закриваються, де момент відкриття є моментом істини, актом сенситивності. Якщо цей момент буде упущений, то багато здібностей уже не зможуть розкритися повною мірою.

По-третє, теоретичне узагальнення синергетичної моделі освіти в контексті синергетики дає підставу сформулювати декілька наріжних методологічних підходів оптимізації освітньої системи, що проводиться на синергетичних самоорганізаційних засадах:

1) Освітня система повинна мати обґрунтоване структурне оформлення, а педагогічний ефект буде залежати не тільки від якості та підбору вихованців, але і від підбору педагогів, які складають підсистему освітньої системи. Суттєво, що способи об'єднання вихованців у класи постають важливим оптимізаційним чинником, оскільки в такий спосіб задається структура формування функціональних систем і поведінкових актів. Результат залежить і від того, як розташовані вихованці у класній кімнаті, аудиторії, від її інтер'єра, що являє собою суттєвий елемент навколишнього середовища для освітньої системи.

2) Педагог, має бути готовим до змін у діяльності викладання, що зумовлюється переорієнтацією з цілей виховання на процес виховання. Мається на увазі не відмовлення від результативності виховання, але розуміння педагогом особливостей ситуаційної змістово-процесуальної моделі виховання, усвідомлення сутності своєї нової ролі рівноправного учасника процесу пошуку, що самоорганізується.

 3) Зберігаючи в цілому природний хід самоорганізації навчального процесу і залишаючись його рівноправним учасником, педагог за допомогою обережних, тобто адекватних впливів, застосовуваних у адекватно обрані моменти часу, здійснює керування розвитком процесу, задаючи потрібну йому спрямованість у просторі можливих вирішень проблеми .

4) Навчальна взаємодія вихованців, співробітництво з педагогами є більш ефективним за умов створення конфліктної ситуації, що забезпечує нестійкість освітньої системи, активізацію її середовища і, як наслідок, багатоваріантність розвитку системи в ході розгортання процесу самоорганізації.

5) Необхідною умовою вибору оптимального вирішення проблеми, здійснюваного в ході процесу самоорганізації в освітній системі, є створення активного, далекого від стану рівноваги середовища. Виконання цієї умови забезпечується надходженням у систему інформації, яка як самостійно видобувається вихованцями, так і транслюється педагогом [13, с. 151-155]. Самостійна робота тут найбільш повно сприяє розвиткові вмінь та навичок вихованців, їх "самоорганізації", необхідних для подальшої професійної діяльності, що, у свою чергу, сприяє розвиткові особистості, в основі якої домінує універсальний чинник розвитку суспільства – самостійна трудова активність людини, її певна автономність та самодетермінація.

6) Добір синергетичних принципів (відкритість, нелінійність, самоорганізація тощо), мають покладатися в основу розробки технологій навчальної діяльності. Це забезпечує нестандартний підхід до виховання, повноту і високу якість предметних знань, актуалізацію міжпредметних зв’язків, професійне становлення і професійну адаптація майбутнього фахівця через різні навчальні дисципліни з урахуванням їх міждисциплінарних зв'язків [4, с. 6]. .

7) Освітні системи мають пропагувати нове розуміння  життя, суть якого полягає в тому, що складноорганізованим колективам не можна нав'язувати шляхів розвитку, тому необхідно знати, як сприяти їх власним тенденціям. Розглянуті особливості актуалізації педагогічної думки, спрямовані на синергізацію освітніх систем (що постає результатом застосування синергетичного підходу), а також сформулювані головні імплікації синергетичного підходу до синергізації освіти та методологічні й парадигмальні наслідки його використання в педагогіці, дозволяють сформулювати критеріальні ознаки виявлення синергетичних рис педагогічних систем.

Означені принципи як критеріальні ознаки виявлення синергетичних ресурсів педагогічних систем та відповідний їм зміст реалізації діалектичним чином взаємопов’язані, "обмінюються буттям", обумовлюють та потенціюють один одного. Крім того, сам зміст реалізації цих принципів включає  традиційні й інноваційні аспекти педагогічної діяльності, що засвідчує про високий системно-організаційний, узагальнюючо-класифікаційний, інноваційний, еволюційний ресурс синергетичного підходу, коли традиційні  педагогічні ідеї не відкидаються, але сповнюються новим узагальнюючим теоретичним змітом та концептуально оновлюються.

 Практичне застосування синергетичного підходу

Синергія в роботі класного керівника

•                    усвідомлення себе як частина нації
•                    вдосконалення громадянина – патріота
•                    формування і згуртування класного колективу та власного» я»
•                    розвиток почуттів взаємодопомоги,подолання скутості,невпевненості
•                    поєднання захоплення з власними інтересами та прагненнями
•                    формування активної життєвої позиції та потреби в ЗСЖ
•                    обговорення спільних перспектив
•                    підтримання в успіхах і досягненнях
•                    зв'язок виховання з життям

Реалізація синергетичного підходу в роботі класного керівника

Синергія (співробітництво, сприяння) - означає спільне і однорідне функціонування елементів системи.

 Синергія – це ефективність у взаємозалежній реальності. Це – будівництво команди, робота в команді, розвиток згуртованості і творчої взаємодії з іншими людьми 
 За законом синергії сума властивостей організованого цілого повинна бути більше, ніж сума властивостей всіх елементів в нього входять. 

 Синергетичний ефект буде мати місце, якщо всі елементи і частини орієнтовані на досягнення однієї спільної мети.

 Реалізація синергетичного закону 
Завдання керівника  полягає в тому, щоб знайти такий набір елементів і так з'єднати їх між собою, використовуючи прогресивні форми організації, щоб ресурси оптимально взаємодіяли б між собою, створюючи ефект позитивної синергії. 
Синергетичний ефект може бути отриманий за рахунок:

-організуючої ролі керівника (план,завдання, режим роботи, норма і нормативи, стимули, контроль тощо); 
- організації праці;  
- колективного прийняття рішень; 

- планування і управління і ін.

Синергетичний підхід – це насамперед вибір евристичних методів пошуку нових знань,відкриття нових істин, які опираються не на логіку, а на інтуїцію, уяву, творчість.

Синергетичне бачення когнітивного світу призводить до розуміння значення правильних, резонансних впливів для прискорення розвитку та вибору найкоротших шляхів до нового  знання в індивідуальному творчому пошуку і в пошукових устремліннях колективного розуму

  З позиції синергетики виховання-це система, із взаємопов’язаними та взаємообумовленими складовими, з певним типом самоорганізації та саморегуляції. Також, виховання є відкритою системою, адже створює можливості не лише для сприйняття інноваційних тенденцій ззовні, а й передбачає їх розвиток та закріплення відповідно до можливостей та потреб у новітніх методах, методиках, програмах, формах організації, технологіях, управлінні тощо. Відкритість освіти призводить до появи в ній інновацій, збільшення ступеня внутрішнього різноманіття, а відтак - внутрішніх суперечностей.

   Відповідно до  синергетики зміни в змісті та організації освіти

спрямовані на пошук нових способів структурування його системи, оновлених методів викладання, що базуються на самостійній пізнавальній активності учнів, набутті здатності до самостійного опрацювання інших поглядів, самостійної постановки і вирішення проблем, насамперед в колектисвній роботі, груповій дискусії тощо.

Завдання класного керівника полягає  в тому, щоб об'єднати

зусилля окремих учнів у єдиний механізм і системно організувати

взаємозалежну дію таким чином, щоб отриманий у кінці результат

перевищував ефект одиночних дій, тобто 2 + 2 = 5.

Тому, на мою думку, саме синергетика має використовуватись для

відродження моральних цінностей людства. Одним із найсуттєвіших показників моральності людини є патріотизм. Без любові до Батьківщини,готовності примножувати її багатства, оберігати честь і славу людина не може бути громадянином.

Класний керівник має володіти вмінням в бу­денних предметах побачити незвичайне, і буден­ність сама по собі перетвориться на диво! Бажан­ня того, чим володієш сам, віддати іншим. Повага до учня, бажання побачити в ньому особистість.

Результатом роботи класного керівника  є випускник, у якого сформовано рівень соціальної зрілості, до­статньої для забезпечення його самостійності в різ­номанітних сферах життєдіяльності, здорова (фізич­но, психічно, духовно) людина, творча особистість із розвиненою потребою в самореалізацїї та самовдос­коналенні, з гуманістичним світоглядом і почуттям відповідальності за долю України, її народу, людства.

Висновок

 На сучасному етапі завдання класного керівника полягає в тому, щоб застосувати принципи творчої співпраці, які існують у природі, до людських стосунків.

Тому що синергія каталізує, об'єднує і вивільняє величезну енергію, що присутня в людях. За законом синергії, сума властивостей організованого цілого має бути більше, ніж сума властивостей всіх елементів, які до нього входять. Ось чому групова форма організації праці ефективніше, ніж індивідуальна.

Синергія в національно-патріотичному вихованню

•                    розкриття  поняття патріотизму, любові до свого народу, до рідної Батьківщини
•                    формування патріотичного мислення, свідомості, переконань
•                    розвиток інтелекту особистості
•                    вироблення активної громадської позиції та реалізація її в практичній діяльності
•                    утвердження в почуттях особистості патріотичних цінностей, поваги до культурного та історичного минулого України
•                    виховання поваги до Конституції України, законів України, державної символіки
•                    формування мовної культури, оволодіння і вживання української мови як духовного коду нації
•                    виховання етнічної та національної самосвідомості,любові до родини, рідного краю, народу

Реалізація синергічного підходу в національно-патріотичному вихованні

Сьогодні ми живемо в еру технічного прогресу, новітніх технологій, передових досягнень науки. Інтелектуалізація праці, швидка зміна техніки і технологій вимагає формування осві­ченої, творчої особистості, становлення її фізичного і мораль­ного здоров'я. А ще однією з найважливіших запорук прогресивного розвитку держави є виховання її громадян на кращих патріотичних традиціях.

Формування патріотизму у підлітків та юнаків стає більш актуальним саме в наш час, коли в суспільстві спостерігається духовний вакуум: стара система зруйнована, а нова лише задекларована. Слово «патріот» втратило своє первинне значення, іноді вживається з іронією. Молодь невпевнена в завтрашньому дні, не вірить в цивілізоване життя, це породжує бажання назавжди покинути Батьківщину. Отже, наше завдання, завдання педагогів, полягає в тому, щоб виховати для нашої молодої держави справжнього патріота. Необхідність більш глибокого вивчення проблеми патріотичного виховання, розробки його практичних форм, методів та засобів й досі залишається нагальною потребою сучасної освіти.

Розвиток почуття любові до Батьківщини і свого народу як основа духовного  розвитку особистості формується шляхом шанобливого ставлення до історичних памяток ,культурно-історичних традицій українського народу, активної діяльності школярів щодо поліпшення умов життя в рідній місцевості, підвищення матеріального і духовного рівнів життя народу,дієва участь у розбудові держави й духовному оновленні суспільства,формуванні високої етики міжнаціональних стосунків .

         Пріоритетним напрямом виховної роботи в нашому класі визначено формування особистості учня − патріота України, – який усвідомлює свою приналежність до сучасної цивілізації. Розвиток почуття любові до Батьківщини і свого народу як основа духовного  розвитку особистості формується шляхом шанобливого ставлення до історичних памяток ,культурно-історичних традицій українського народу, активної діяльності школярів щодо поліпшення умов життя в рідній місцевості, підвищення матеріального і духовного рівнів життя народу,дієва участь у розбудові держави й духовному оновленні суспільства,формуванні високої етики міжнаціональних стосунків .

         Пріоритетним напрямом виховної роботи в нашому класі визначено формування особистості учня − патріота України, – який усвідомлює свою приналежність до сучасної цивілізації. Із цією метою в класі проводяться виховні та інформаційні години, години спілкування: «Ми -  нація єдина, твої ми діти Україно!», «Україна понад усе», «Пам'ять про повстання незнищенна» , «Тільки пам'ять не сивіє», «Україна пам’ятає,…світ визнає», «Щоб у серці жила Батьківщина», «Небесна сотня-вічна пам'ять героям майдану», «Немеркнуче світло великого подвигу», «Найкращий знавець рідної мови».

         Активній громадянській позиції залучаються діти  до участі в шкільному самоврядуванні. Формування активної, ініціативної, здатної приймати нестандартне рішення особистості неможливе без широкого залучення учнів до участі в управлінні шкільними справами через діяльність в органах учнівського самоврядування.

Багато що пов'язує людину з місцем, де вона народилася і виросла. Рідний край, його люди, природа, пройшовши через свідомість, стають частиною людської долі. Де б ми не жили, якою б мовою не говорили, Україна — наша загальна, велика, єдина Батьківщина. Проте у кожного з нас є ще і свій, милий серцю куточок землі, де він побачив світло сонця, зробив перші кроки, отримав путівку в життя. Це місце — місто або хутір — незрівняний ні з чим іншим. Це наш поріг життя, Мала Батьківщина.

Таким чином, патріотичне виховання не­обхідно здійснювати шляхом встановлення і підтримки балан­су державного, сімейного і гро­мадянського виховання, форму­вання різноманітних виховних систем, стратегій, методів, ме­ханізмів, використання націо­нально-регіональних особливос­тей, сучасного досвіду українсь­кого народу, його історико-культурних традицій, духовності, мо­ралі, ідеології. Все це повинно спрямовуватися на озброєння учнів знаннями про рідний народ, його матеріальну та духовну культуру, усвідомлення себе як його частинки, спадкоємця та продовжувача його роду, вираз­ника його психології, менталіте­ту, на формування національних рис характеру і вдачі, чіткої гро­мадянської позиції і патріотич­них почуттів, розуміння своєї майбутньої ролі та місця в побу­дові й зміцненні Української дер­жави та гуманістичного суспільства.

                                               Висновок

Здобутки синергетики відкривають широкі можливості для моделювання системи патріотичного виховання учнівства за допомогою методів і підходів, що традиційно застосовувалися до принципів виховання. Важливість синергетики для системи патріотичного виховання учнівства полягає, перш за все, в тому, що вона має справу з відкритими системами, які саморозвиваються. Патріотизм, не може виховуватися частинами. Він у своїх проявах ситуатив­ний і виступає як результат життя людини, її праці, відпочинку, навчання, всієї системи відносин. Виховання патріотизму вимагає єдності і цілісності виховної дії на особу і не може бути реалізоване простою сумою механічно об'єднаних заходів

  Синергія в моральному вихованні

•                    прищеплення й розвиток моральних почуттів,переконань,потреб
•                    наслідування кращих моральних зразків родини,українського народу
•                    стимулювання соціальної цінної поведінки,звичок,істин
•                    узгодження своєї поведінки з інтересами суспільства
•                    перетворення моральних знань у моральні переконання

Реалізація синергетичного підходу  у виховному процесі

Арістотель писав: "Морально прекрасною називають людину досконалої  гідності…Адже про моральну красу говорять з приводу доброти: морально прекрасним називають справедливу, мужню, благородну і взагалі володіючу всіма добротами людину".

Головною метою морального виховання на сучасному етапі є цілеспрямований свідомий процес формування гармонійної особистості, що включає гуманність, працелюбність, чесність, правдивість, дисциплінованість, почуття відповідальності, власної гідності, виховання патріотизму, любові до Батьківщини. На цій основі формуються особистісні риси людини, які включають в себе національну самосвідомість, розвинену духовність, моральну, художньо-естетичну, правову, трудову, фізичну, екологічну культуру, розвиток індивідуальних здібностей і таланту.

Теоретико-методологічні основи морального виховання глибоко і всебічно розкриті у Законі "Про освіту", "Про загальну середню освіту", "Про позашкільну освіту", "Про охорону дитинства", в національній програмі "Діти Україні", "Концепції виховання дітей та молоді в національній системі освіти", Концепції позашкільної освіти та виховання, Національній доктрині розвитку освіти "України в XXI столітті", Державній національній програмі "Освіта України XXI століття". В "Основних напрямах реформи загальноосвітньої і професійної школи" визначено, що "школа зобов’язана виробляти внутрішню потребу жити і діяти за принципами моралі, неухильно додержуватись правил співжиття. З ранніх років вона повинна виховувати в учнів колективізм, чесність і правдивість, вимогливість і принциповість, стійкість і мужність характеру".

«Моральне виховання» – це цілеспрямований і систематичний вплив на свідомість, відчуття провини та поведінка вихованців з формування в них моральних чеснот, відповідних вимогам громадської моралі.»

Моральне виховання ефективно відбувається лише як цілісний процес педагогічної, відповідної нормам загальнолюдської моралі, організації усього життя молодших підлітків: діяльності, відносин, спілкування з урахуванням їхніх вікових і індивідуальних особливостей.

Результатом цілісного процесу є формування морально цілісної особистості, у її свідомості, моральних почуттів, совісті, моральної волі, навичок, звичок, суспільної цінної поведінки.

Моральне виховання включає: формування свідомості зв'язки її з суспільством, залежність від нього, необхідність узгоджувати свою поведінку з його інтересами суспільства; ознайомлення з моральними ідеалами, вимогами суспільства, доказ їхньої правомірності і розумності; перетворення моральних знань у моральні переконання, створення цих переконань; формування сталих моральних почуттів, високої культури поведінки як одним із головних проявів поваги людини до людей; формування моральних звичок.

«Моральне виховання особистості» – складний і багатогранний процес, до складу якого виховні та соціальні явища. Однак процес морального виховання певною мірою автономний. Цю його специфіку свого часу вказував О.С. Макаренка.

Основні завдання морального виховання:

1. формування моральної свідомості;

2. виховання та розвитку моральних почуттів;

3. вироблення умінь і звичок моральної поведінки.

Моральне свідомість – активний процес відображення моральних відносин, станів. Суб єктивним двигуном розвитку моральної свідомості є моральне мислення – процес постійного накопичення та осмислення моральних фактів, відносин, ситуацій, їх науковий аналіз, оцінка, прийняття моральних рішень, здійснення відповідальних виборів. Моральні переживання, муки совісті уражаються єдністю чуттєвих станів, відображених у свідомості, та його осмисленням, оцінкою, моральним мисленням.

Моральність особистості складається з суб'єктивно освоєних моральних принципів, якими вона керується у системі відносин також постійно пульсуючого морального мислення.

Моральні почуття, свідомість і мислення є основою і стимулом прояви моральної волі. Поза моральної волі і потрібна дієво практичного ставлення до світу немає реальної моральності особистості. Вона реалізується у єдності морального відчуття і свідомій непохитної рішучості здійснити свої моральні переконання у житті.

Джерело моральних звичок – у єдності глибокої свідомості й особистої емоційної оцінки явищ, відносин між людьми, їх моральних рис. Моральні звички – це абетка моральних ідей переконань. Завдяки моральної звичці норми громадської свідомості та моралі стають духовним придбанням особистості. Без моральної звички неможливі самоствердження, самовиховання, повага до собе.

Моральна поведінка особистості має таку послідовність:

- життєва ситуація – що породжується нею морально – чуттєве переживання – моральне осмислення ситуації та мотивів поведінки,

- вибір і прийняття рішень - вольовий стимул – вчинок. У життєвої практиці, особливо у екстремальних умовах, завжди реалізуються у єдності всі ці компоненти.

Найважливішим засобом морального виховання є використання створених у культурі різними етапами історичного поступу моральних ідеалів, тобто зразків моральної поведінки, яка прагне людина. Зазвичай, моральні ідеали формуються у межах гуманістичного світогляду як узагальненої системи поглядів й переконань, за якої людина висловлює своє ставлення до оточуючого його природного та соціального середовища і центрується авколо людини

Моральне виховання ефективне тоді, що його наслідком стає моральне самовиховання і самовдосконалення. Самовиховання є цілеспрямований вплив індивіда на себе з вироблення бажаних рис характеру,що відображається у проведенні заходів:

Години спілкування: «Хочу бути ввічливим»,  «Здоров я-найцінніший скарб»

Тренінг «Як подолати невдачі», «Як здобувати друзів»

Бесіда «Як попередити перевтомлення», «Алкогольні напої:за і проти»

Анкетуваня «Найкращі друзі: хто вони?»

Диспут «Чи модно бути вихованим?»

Акція «Грані добра»

Товариськість як форма моральної культури відображає потребу людини у спілкуванні, спільній діяльності. Вона передбачає спільність цілей, схожість життєвих поглядів, що викликає відповідну емоційну забарвленість відносин — вибірковість, симпатію, прагнення до взаємодопомоги, взаєморозуміння. Для товариських стосунків характерний інтерес до спільної діяльності.

На рівні приятельських відносин аж ніяк не є обов'язковим збіг уявлень про мету життя, можуть бути відсутніми й глибокий спільний інтерес, і серйозна заінтересованість долею один одного. Ці відносини взаємно доброзичливі, підтримуються особистими зустрічами, телефонними переговорами, листуванням, пов'язані з виконанням деяких взаємних послуг, обміном думками. В рамки приятельських відносин не входить спільне досягнення суттєво значущих цілей. Не досягається тут і той ступінь душевної близькості, за якої спілкування людей веде до вдосконалення особистих якостей один одного. Тим-то приятельські стосунки не оперті на міцні підвалини й досить легко припиняються.

Товариські ж стосунки встановлюються між людьми, котрі протягом тривалого часу беруть участь у процесі спільної діяльності. їх єднають спільні інтереси й, головне, почуття відповідальності за спільну справу..

Товариські стосунки народжуються і в трудових колективах, де однією з основних рис у відносинах між людьми виступає колективізм..

Бажання і вміння побачити й схвалити в людині все цінне, добре, хороше властиві саме товариським відносинам. Однак і перше, й друге не виникають стихійно. Вони формуються в сім'ї, дитячому та шкільному колективах. Вчить товариських стосунків і доросле життя. Саме тоді вони повною мірою позначаються постійністю й прихильністю. Тут починають усвідомлюватися ті обов'язки, котрі накладаються на особистість товариськими відносинами. Це увага до інших, готовність прийти на допомогу, незламна чесність щодо товаришів, принциповість, бажання усунути недоліки (свої й товаришів), нетерпимість до моральних пороків.

Товариські стосунки будуються за своєрідним «золотим» правилом — не ущемляти інтересів один одного, але водночас не залишатися байдужим до недоліків; критично ставитися до спільної діяльності та її результатів, самокритично поціновувати свою в ній участь, особистий внесок. Якщо мотивами критики є піклування про людину, повага до неї, бажання допомогти їй у пошуках виходу зі скрутної ситуації чи у виправленні недоліків, і якщо при цьому людина відчуває прихильність до себе колективу або товариша, то така критика стає відправним пунктом на шляху самовдосконалення. Така критика зближує колектив та особистість, зміцнює товариські відносини, які слугують необхідною передумовою справжньої дружби.

                                          Висновок

Однією з умов реалізації синергетичного підходу є створення відповідного середовища, що сприяє становленню творчої особистості. Синергетичне середовище  визначається як сукупність моральних, духовних чинників і засобів у відкритій педагогічній системі, в якій при взаємодії повчаючих і тих, кого повчають, на основі динамічної ієрархічності й спостережливості виникає посилення пізнавальних дій, узгодження темпів і рівнів розвитку тих, кого повчають, становлення творчої особистості.

Синергія в художньо-естетичному вихованні

•                                                                                                                                                                                                                        вивчення рідної мови, історії свого краю, народного побуту, національних традицій
•                                                                                                                                                                                                                        розвиток почуття  прекрасного у ході художньо-творчої діяльності
•                                                                                                                                                                                                                        вироблення умінь власноруч примножувати культурно-мистецьке надбання народу
•                                                                                                                                                                                                                        залучення до художньої самодіяльності
•                                                                                                                                                                                                                        відчуття і відтворення прекрасного у повсякденному житті

  Реалізація синергічного підходу в художньо-естетичному вихованніСьогодні набуває все більшого визнання розуміння того, що реальність світу створюється багатьма голосами культур із власними дискурсами. Для нового імовірнісного стилю мислення характерне прийняття культурної різноманітності, "консенсусної або соціальної раціональності", яка виникає в результаті обговорення різноманітних ідей, альтернативних суджень, варіативних перспектив. Мистецька спадщина, акумулюючи емоційно-естетичний досвід поколінь, втілює і передає ціннісне ставлення до світу крізь призму етнонаціональної специфіки, тому вона є ефективним засобом виховання моральності, патріотичних почуттів, громадянської позиції. Цінності мистецтва важливі також з огляду на сучасне існування дітей і молоді в полікультурному просторі. Завдяки універсальності художньо-образної мови вони передають зрозумілу для різних народів смислову інформацію, дають змогу особистості вступати в невербальний діалог з різними культурами минулого і сучасності, розуміти інших і розширювати таким чином свій власний духовний світ, його унікальність і самобутність. Отже, сучасні загальноосвітні школи  мають стати осередками виховання справжньої духовності, плекання творчої особистості, виховання людини, що характеризується високою емоційно-естетичною культурою.

Мистецтво має унікальні можливості впливу на людину, тому художньо-естетичне виховання потрібно розглядати не лише як процес набуття художніх знань і вмінь, а, насамперед, як універсальний засіб особистісного розвитку школярів на основі виявлення індивідуальних здібностей, різнобічних естетичних потреб та інтересів. 
Мета художньо-естетичного виховання полягає в тому, щоб у процесі сприймання, інтерпретації творів мистецтва і практичної художньо-творчої діяльності формувати в учнів особистісно-ціннісне ставлення до дійсності та мистецтва, розвивати естетичну свідомість, загальнокультурну і художню компетентність, здатність до самореалізації, потребу в духовному самовдосконаленні. Загальна мета конкретизується в основних завданнях, що інтегрують навчальні, виховні й розвиваючі аспекти: збагачення емоційно-естетичного досвіду, формування культури почуттів, розвиток загальних та художніх здібностей, художньо-образного мислення, універсальних якостей творчої особистості; виховання в учнів естетичного ставлення до дійсності та мистецтва, світоглядних уявлень і ціннісних художніх орієнтацій, розуміння учнями зв'язків мистецтва з природним і предметним середовищем, життєдіяльністю людини, зокрема сучасною технікою, засобами масової інформації; виховання здатності сприймати та інтерпретувати художні твори, висловлювати особистісне ставлення до них, аргументуючи свої думки та оцінки; розширення і збагачення художньо-естетичного досвіду, опанування художніми вміннями та навичками в практичній діяльності, формування художньої компетентності – здатності керуватися набутими художніми знаннями та вміннями, готовність використовувати отриманий досвід у самостійній діяльності згідно з універсальними загальнолюдськими естетичними цінностями та власними духовно-світоглядними позиціями; формування системи знань та уявлень про сутність, види та жанри мистецтва, особливості художньо-образної мови мистецтв - музичного, візуального, хореографічного, театрального, екранного; виховання художніх інтересів, смаків, морально-естетичних ідеалів, потреб у художньо-творчій самореалізації та духовно-естетичному самовдосконаленні відповідно до індивідуальних можливостей та вікових етапів розвитку, формування навичок художньої самоосвіти та самовиховання. 
Ефективність художньо-естетичного виховання учнів залежить також від форм та методів його організації.  Основною формою організації дитячої життєдіяльності для реалізації завдань художньо-естетичного розвитку є заняття з образотворчого мистецтва, художньої праці та музики.. :  Години спілування: «Ремесла рідного краю»

Гра-експрес «Народ скаже,як завяже»

Вікторина «А вже весна», «Музичні інструменти»

Відвідування краєзнавчого музею

На розв'язання завдань художньо-естетичного виховання спрямована також позакласна виховна робота. Крім бесід, лекцій, диспутів, тематичних вечорів, вечорів запитань і відповідей на естетичну тематику, цінною в художньо-естетичному вихованні є участь школярів у діяльності шкільних клубів любителів мистецтв, гуртках художньої самодіяльності, літературних об'єднаннях, музичних ансамблях і шкільних оркестрах, шкільних театрах..

В позакласній виховній роботі задовольняються потреби в спілкуванні, відбувається творчий розвиток особистості. На позакласних заходах діти мають більше можливості для самопрояву.

В житті дитини виховне значення має практично все: інтер’єр приміщення, акуратність одягу, форма особистих стосунків та спілкування, умови праці та відпочинку – все це або приваблює дітей, або відштовхує. Завдання не в тому, щоб дорослі організували для дітей красу оточуючого середовища, в якому вони живуть, вчаться, працюють, відпочивають, а в тому, щоб залучити всіх дітей до активної діяльності у створенні та збереженні краси. Кожна дитина не тільки сприймає, а й малює, творить. Дитяче бачення світу – своєрідна художня творчість. Образ, сприйнятий і в той же час створений дитиною, несе в собі яскраве емоційне забарвлення. Діти переживають бурхливу радість, сприймаючи образ навколишнього світу і додаючи в них щось від фантазії. Емоційна насиченість сприйняття – духовний заряд дитячої творчості.

Принциповою засадою художньо-естетичного виховання є правильне поєднання емоційності і свідомості у їхній єдності як під час естетичного сприймання, так і в художній діяльності.

Актуальними питаннями сьогодення є питання художньо-естетичного виховання і розвитку естетичної культури підростаючого покоління. Особистісна орієнтація сучасної освіти передбачає прилучення молодої людини до художньо-естетичного досвіду людства, до творчої діяльності, що є основою художньо-естетичного розвитку особистості. У зв`язку з цим важливого значення набуває осмислення конкретних питань художньо-естетичного виховання і естетичної діяльності та базових теоретичних засад формування естетичної культури особистості.

                                     Висновок

 Завдання синергетичного виховання засобами художньо-естетичного мистецтва учні розв’язують за допомогою пробудження інтересу до історичного минулого рідного народу, його героїчної боротьби за волю, свободу і незалежність; стимулювання захоплення високою духовністю, гуманістичними цінностями, глибоким патріотизмом наших предків; оволодіння традиціями, звичаями, обрядами нашого народу, в яких широко застосовується національно-патріотичний потенціал декоративно-ужиткового мистецтва; виховання умінь і навичок застосування, збереження і творення нових виробів, зразків декоративно-прикладного мистецтва, практичної участі учнів; формування почуття господаря рідної землі; виховання обов’язків перед народом, рідною землею і Батьківщиною, відповідальності за розвиток своєї мови, культури і духовності.

                                    Синергія в правовому вихованні

•                                                                                                                                                                                                                        формування національної свідомості, визнання духовної єдності поколінь та суспільної культурної спадщини
•                                                                                                                                                                                                                        виховання поваги до Конституції України, законодавства, державної мови
•                                                                                                                                                                                                                        захищати і підтримувати закони і права людини
•                                                                                                                                                                                                                        визначати й забезпечити в реальному житті прав людини як найвищої цінності держави і суспільства
•                                                                                                                                                                                                                        усвідомлення взаємозв’язку між індивідуальною свободою, правами людини та її відповідальністю

    Реалізація синергетичного підходу в правовому вихованні

Одним з аспектів усебічного розвитку особистості є висока правова культура, формування якої забезпечується правовим вихованням.

Правове виховання — виховна діяльність закладу освіти, сім'ї, правоохоронних органів, спрямована на формування в молоді правової свідомості, навичок і звичок законослухняності.

Усвідомлення людиною правил співжиття і вимог законів, законослухняність її поведінки формуються під впливом спеціальних виховних заходів, у процесі самовиховання, різноманітних видів діяльності.

Державна національна програма «Освіта» («Україна XXI століття») серед пріоритетних напрямів вдосконалення виховання передбачає усвідомлення глибокого взаємозв'язку між ідеями свободи, правами людини та її громадянською відповідальністю. Тому формування правової культури у молодого покоління є одним із найважливіших компонентів основної мети національного виховання.

Потреба активізації правового виховання молоді зумовлена такими факторами:

— розбудова правової держави в Україні супроводжується інтенсивним творенням її правової бази, що потребує своєчасного інформування людей про нові правові акти;

— останнім часом сфера правового регулювання поширилася на підлітків з одинадцятирічного віку (створення Служби у справах неповнолітніх, кримінальної міліції у справах неповнолітніх, спеціальних судів для неповнолітніх), що вимагає відповідної правової компетенції неповнолітніх до досягнення цього віку;

— девальвація моральних та загальнолюдських цінностей, зниження життєвого рівня населення спричинюють поширення кримінальних зразків поведінки, які проникають у молодіжне середовище;

— необхідність подолання правового нігілізму серед усіх верств населення, зокрема серед учнівської і студентської молоді.

Метою правового виховання молоді є формування в неї правової культури громадянина України, що насамперед передбачає свідоме ставлення до своїх прав і обов'язків перс суспільством і державою, закріплених у Конституції України. Важливе значення мають глибока повага до законів і правил людського співіснування, готовність дотримуватися й виконувати закріплені в них вимоги, що виражають волю та інтереси народу, активна участь в управлінні державними справами, рішуча боротьба з по рушниками законів.

Правове виховання має такі завдання:

— озброєння молодих людей знаннями законів, систематичне інформування їх про актуальні питання права;

— формування правової свідомості як сукупності правових уявлень, поглядів, переконань і почуттів, які визначають ставлення особистості до вимог законів, регулюють її поведінку в конкретній правовій ситуації;

— прищеплення учням поваги до держави і права;

— вироблення навичок і звичок законослухняності як результату свідомого ставлення до громадянського обов'язку;

— формування в учнів нетерпимості до правопорушень, злочинності, намагання брати посильну участь у боротьбі з ними, здатності протистояти негативним впливам;

— подолання у правовій свідомості помилкових уявлень, що сформувалися під впливом негативних суспільних явищ.

Зміст правового виховання визначають особливості права як нормативно-регулятивного явища, його суспільні функції та значення для управління суспільством. Законодавство України охоплює різні галузі права. Серед них чільне місце належить державному праву. Його норми регулюють найважливіші суспільні відносини, що закріплюють основи організації суспільства і правове становище особи, державний устрій. Учні  знайомляться з  основним законом України — Конституцією.

Важливу роль у житті громадян відіграє адміністративне право, що регулює організацію і діяльність апарату державного управління. Молодь повинна мати уявлення про органи державного апарату та норми адміністративного права, які охоплюють різноманітні правила: санітарні, протипожежні, дорожнього руху, користування транспортом, поведінки в громадських місцях, військового обліку та багато інших, які стосуються діяльності підприємств, установ, їхніх працівників, поведінки громадян.

Умови ефективності правового виховання.

У правовому вихованні важливо дотримуюсь таких вимог:

— розкриваю зміст усіх галузей права, не акцентуючи уваги на якійсь одній (наприклад, кримінальному праві), тому що у повсякденному житті людина керується основними положеннями всіх галузей права;

— характеризую конкретні правові норми, слід показувати їх зв'язок із мораллю, на якій право ґрунтується;

— ілюструю порушення норм права, не потрібно зловживати негативними прикладами — краще використовувати зразки, які вчать, як потрібно діяти у певній правовій ситуації;

— описуючи факт скоєння злочину, не деталізую його, щоб не викликати бажання його наслідувати; важливо розкрити суть негативного вчинку та викликати його осуд вихованцями;

— залучаю до виховної роботи працівників правоохоронних органів, потрібно ознайомити їх з особливостями спілкування з молодими людьми відповідних вікових категорій;

— ефективності право-виховної роботи  досягаю за умови залучення молодої людини до правоохоронної діяльності;

— вирішальним чинником правового виховання молоді є висока правова культура педагога і відповідний правопсихологічний клімат у закладі освіти.

У рамках правоосвітньої роботі проводяться  Години спілкування: «Права дитини», Анкетування «Мої доручення в класі», Конкурс малюнків «Мої права», Відоепрезентація про зміст 30 статей Загальної декларації прав людини.                               

  Завдяки правовому вихованню в молодої людини в класному колективі вироблена внутрішня потреба жити і діяти відповідно до норм права, неухильно дотримуватися правил людського співіснування та вимог українських законів.

                                               Висновок

Становлення особистості учня-патріота відбувається не відокремлено від оточуючого світу, а в тісній взаємодії з ним, у творчому ставленні до оточуючого світу – через зв’язок з історією, культурою, з шкільними та національними традиціями, особливостями менталітету, особливостями сучасного соціального розвитку та інформаційного середовища.

Важливе місце синергії у правовому вихованні посідає виховання поваги до Конституції держави, законодавства, державних символів (Герба, Прапора, Гімну), державної мови.
Українська національна символіка вперше за багатовікову історію одержала статус державної і сьогодні символізує єдність держави і нації, політичну, економічну і національну незалежність України.

Використання державних символів у навчально-виховному процесі активізує почуття захищеності, юридичної, моральної і політичної дієздатності, гордості за єдину суверенну державу

               Синергія в екологічному вихованні

•                                                                                                                                                                                                                        усвідомлення себе частиною природи
•                                                                                                                                                                                                                        виховання любові до рідного краю
•                                                                                                                                                                                                                        відчуття відповідальності за національне природнє багатство
•                                                                                                                                                                                                                        залучення до активної екологічної та природоохоронної діяльності
•                                                                                                                                                                                                                        прищеплення навичок правильної поведінки в природі
•                                                                                                                                                                                                                        набуття умінь і досвіду вирішення екологічних проблем
•                                                                                                                                                                                                                        передбачення негативних наслідків в природо-перетворювальній  діяльності людини

Реалізація синергетичного підходу в екологічному вихованні

Сучасні масштаби екологічних змін створюють реальну загрозу для життя людей, що робить украй актуальною проблему зміни ставлення людства до природи. Цій меті служить екологічне виховання.

Екологічне виховання - систематична педагогічна діяльність, спрямована на розвиток в учнів екологічної культури.

Завдання екологічного виховання полягає у формуванні екологічних знань, вихованні любові до природи, прагненні берегти, примножувати її, формуванні вміння і навичок діяльності в природі.

Екологічне виховання передбачає розкриття сутності світу природи - середовища перебування людини, яка повинна бути зацікавлена у збереженні цілісності, чистоти, гармонії в природі. Це передбачає уміння осмислювати екологічні явища, робити висновки про стан природи, розумно взаємодіяти з нею. Естетична краса природи сприяє формуванню моральних почуттів обов'язку і відповідальності за її збереження, спонукає до природоохоронної діяльності. Здійснюється вона на всіх етапах навчання у школі, кожному з яких, з огляду на вікові особливості школярів, властиві певна мета, завдання, методика.

Екологічне виховання школярів на сучасному етапі потребує психологічної включеності особистості в світ природи з подальшим поетапним конструюванням системи особистісного ставлення до природи (теоретичним, емоційно-ціннісним, практично-дійовим). Це забезпечує дотримання логіки формування екологічних знань, використання їхнього пізнавального та виховного значення у навчально-виховному процесі. Саме в цьому полягають особливості екологічного виховання на засадах "глибинної екології", яке передбачає формування усвідомлення єдності і цілісності природи, унікальності та неповторності живих систем, взаємозв'язку та взаємозалежності явищ природи, розуміння людини як невід'ємної ланки у взаємозалежностях природи, утвердження поваги людини до всіх форм життя, гармонійного розвитку людини і природи.

Використовувані з цією метою у навчально-виховному процесі години спілкування: «Вода-джерело життя», «Захистимо нашу планету», «Екологія-це ми»

Вікторина «Ерудит природи», «Знай,люби,бережи»

Екологічне лото «Рослини в творах мистецтва»

Акція «Допоможи птахам взимку»

Озеленення класної кімнати

Спрямовані на актуалізацію особистої причетності, емоційної сфери, формування смислотвірних мотивів екологічного змісту, що забезпечує систематизацію світоглядних установок учнів.

Любов до природи слід виховувати з раннього дитинства. "Дітей, що не вміють ще ходити, - писав Г. Ващенко, - треба частіше виносити на свіже повітря, щоб вони могли бачити рідне небо, дерева, квіти, різних тварин. Все це залишається в дитячій душі, осяяне почуттям радості, і покладе основи любові до рідної природи".

Результатом екологічного виховання має бути сформована екологічна культура людини, що характеризується різнобічними глибокими знаннями про навколишнє середовище (природне та соціальне), наявністю світоглядних ціннісних орієнтацій щодо природи, екологічним стилем мислення і відповідальним ставленням до природи та свого здоров'я, набуттям умінь і досвіду вирішення екологічних проблем (насамперед на місцевому та локальному рівнях), безпосередньою участю у природоохоронній роботі, передбаченням можливих негативних наслідків природо перетворювальної діяльності людини.

                                      Висновок

 Синергетика як методологія освіти розкриває нове розуміння єдності людини та природи, природи та суспільства. Людина як частина системи, що саморозвивається, не може примусово її перетворювати.

Вона передбачає формування екологічної культури особистості,оволодівання знаннями про природу рідного краю ,усвідомлення себе частиною природи,відчуття відповідальності за  неї як за національне багатство,основу життя на землі,залучення до активної екологічної діяльності,нетерпиме ставлення до тих,хто завдає шкоди природі.                        

 Синергія в трудовому вихованні

•                                                                                                                                                                                                                        виховання поваги і любові  до праці
•                                                                                                                                                                                                                        вироблення навичок і умінь трудової діяльності
•                                                                                                                                                                                                                        формування самовідповідальності, розуміння необхідності самому піклуватися про себе
•                                                                                                                                                                                                                        сумлінне і відповідальне виконання суспільно-корисної праці
•                                                                                                                                                                                                                        здатність працювати як за власними так і суспільними, національними інтересами
•                                                                                                                                                                                                                        розвиток творчого практичного мислення, працьовитості й свідомості людини

               Реалізація синергетичного підходу в трудовому вихованні

Людина розвивається духовно й фізично тільки в праці. Без праці вона деградує. Будь-які спроби уникнути продуктивної праці зумовлюють негаразди для особистості і суспільства. З цього приводу К. Ушинський писав: "Якби люди винайшли філософський камінь, то біда була б ще невелика: золото перестало б бути монетою. Але якби вони знайшли казковий мішок, з якого вискакує все, чого душа забажає, або винайшли машину, яка цілком заміняє всяку працю людини, то самий розвиток людства припинився б: розбещеність і дикість полонили б суспільство".

У процесі фізичної праці в учнів розвиваються мускулатура, координація і точність рухів, зграбність, сила, витривалість. Праця сприяє їхньому розумовому розвиткові. Зайняті різними видами праці діти кмітливіші, винахідливіші, у них багатший словниковий запас. Участь у трудових процесах позитивно впливає на їх поведінку, дисциплінує.

Важливим аспектом психологічної підготовки підростаючого покоління до праці є формування у нього почуття самовідповідальності, розуміння необхідності самому піклуватися про себе. Як справедливо стверджує О. Вишневський, почуття самовідповідальності сприяє розвитку в характері людини таких необхідних для життя і діяльності рис, як підприємливість, ініціативність, творчість. Коли ці риси "стають характерними для більшості людей, то суспільство має шанс досягнути господарського успіху і добробуту".

Останнім часом намітилася стійка тенденція до інтелектуалізації процесу трудової підготовки школярів, наповнення його творчою проектно-технологічною діяльністю, а не лише формуванням трудових навичок. Усі ці особливості має враховувати діяльність школи і сім'ї з трудового виховання підростаючого покоління.

Трудове виховання - процес залучення школярів до різноманітних педагогічно організованих видів суспільно корисної праці з метою передавання їм певного виробничого досвіду, розвитку в них творчого практичного мислення, працьовитості и свідомості людини праці.

Трудове виховання учнів здійснюється в усіх видах праці, передусім у навчальній праці. Як зауважував К. Ушинський, навчання є найскладнішим і найважчим видом праці. Для багатьох учнів значно легше попрацювати фізично, ніж розв'язати математичну задачу або написати твір. Навчання формує потрібні трудові якості людини лише за умови, що воно має істотні ознаки праці: свідому постановку мети, осмислення конкретним індивідом своєї ролі в досягненні поставлених завдань, напруження розумових сил, подолання труднощів і перешкод, самоконтроль. Для цього необхідно пробудити в учнів бажання вчитися, розвинути в них пізнавальні інтереси, дати їм змогу пізнати радість успіху в навчанні. Складність розв'язання цього завдання полягає в тому, що школярі не завжди бачать результати навчальної праці.

Важливою складовою системи трудового виховання є трудове навчання, що здійснюється від першого класу до закінчення школи

Продуктивна праця учнів

Спрямована вона на створення матеріальних цінностей. її організаційні форми на різних вікових етапах неоднакові. Для молодших школярів продуктивна праця поєднується з грою, передбачає використання спеціально виготовлених для дітей інструментів та обладнання. Підлітки і старші школярі працюють в однакових умовах з дорослими, користуються тими знаряддями праці, що й вони, отримують трудові завдання, планують порядок роботи, контролюють її виконання й оцінюють результати.

Виховні можливості участі школярів у продуктивній праці виявляються у тому, що, працюючи поруч з дорослими, вони прилучаються до життя суспільства, набувають життєвого досвіду, виробляють у собі вміння спілкуватися у виробничій сфері, опановують ефективні прийоми виробничої діяльності. Виготовляючи продукцію власними руками, вони усвідомлюють свої можливості, починають відчувати впевненість у собі, у власних силах, а сам вигляд добре зробленої речі приносить естетичне задоволення, а плата за роботу переконує їх в значущості цієї праці. Крім того, самостійно зароблені гроші вчать бережливості, раціональної організації власного життя, вміння співвідносити задоволення потреб з реальними можливостями. Продуктивна праця вдосконалює трудові вміння і навички, привчає до трудових зусиль, розвиває суспільну активність, волю, дисциплінованість, відповідальність, ініціативу, точність і ретельність.

Суспільно корисна праця учнів

Такою працею може бути збирання макулатури, лікарських рослин, дарів лісу, надання допомоги ветеранам війни і праці, хворим і людям похилого віку. Нерідко вона має змагальний характер, що спонукає дітей на добрі справи не заради винагороди, а з усвідомлення необхідності робити людям добро. До суспільно корисної праці належать і виготовлення іграшок для дошкільнят, створення і ремонт наочних посібників, упорядкування книжок у шкільній бібліотеці та ін.

Виховна цінність суспільно корисної праці в тому, що школярі вчаться безкорисливо робити добрі справи, усвідомлюють необхідність поєднання суспільних та особистих інтересів, розвивають почуття обов'язку перед людьми.

Ремонтуючи навчальне обладнання, підтримуючи порядок і чистоту в класах, шкільних майстернях, рекреаціях, на шкільному подвір'ї, учні вчаться працювати й цінувати працю дорослих, руками яких зведено шкільну будівлю, виготовлено меблі й навчальне обладнання, розвивають у собі бережливе ставлення до створеного.

Роботу із самообслуговування учні мають виконувати і вдома (прибирання ліжка, чищення одягу і взуття, допомога старшим у прибиранні квартири, приготуванні їжі, заготівлі дров та ін.). Одна з форм праці із самообслуговування - чергування учнів у класі та в школі, виконання різних організаторських функцій у класному і в загальношкільному колективі.

Учні мають навчитися працювати в колективі. Колективна праця сприяє формуванню гармонійних взаємин між учнями, духу співробітництва, взаємодопомоги, товариськості, виробляє здатність до спільного трудового зусилля. У цьому переконував А. Макаренко: "Спільне трудове зусилля, робота в колективі, трудова допомога людей та постійна їх взаємна трудова залежність тільки й можуть створити правильне ставлення людей один до одного... любов і дружбу у відношенні до кожного трудівника, обурення і засудження у відношенні до ледаря, до людини, що ухиляється від праці... У трудовому зусиллі виховується не тільки робоча підготовка людини, але й підготовка товариша, тобто виховується правильне ставлення до інших людей, - це вже буде моральна підготовка ".

Трудове виховання має спрямовуватися на формування творчого ставлення учнів до праці на заняттях:

 Години спілування: «Здібності людини і професії», «Скільки у світі професій», «Світ моїх захоплень»

Тренінг: «Твій вибір- життєвий успіх»

Усний журнал «Чим захоплюються люди»

Виставка-конкурс «Щедрість рідної землі»

Операція «Краса навколо нас», «Моє робоче місце»

 Для цього людина має любити працю, відчувати радість і зрозуміти її корисність і необхідність, що праця стає для неї основною формою вияву таланту.

На ефективність трудового виховання впливає й оцінка результатів праці школярів. Педагог повинен не тільки порівнювати й оцінювати результати трудової діяльності окремих учнів, а й вказувати на індивідуальні якості особистості, що сприяли їх досягненню. За таких умов учні намагаються працювати краще, прагнуть досягти високих результатів.

Критерієм трудової вихованості школярів є висока особиста зацікавленість і продуктивність праці, відмінна якість продукції, трудова активність і творче, раціоналізаторське ставлення до процесу праці, трудова, виробнича, планова, технологічна дисципліна, працелюбність

Висновок

 Важливою складовою змісту  виховання є розвиток трудової активності школярів. Зміст виховання ,за допомогою синергетичного підходу, забезпечує розуміння економічних законів і проблем суспільства та шляхів їх розв'язання; розвиває мотивацію до праці, усвідомлення життєвої потреби трудової активності, ініціативи, підприємництва, здатність до соціальної творчості як умови соціальної адаптації, конкурентноспроможності й самореалізації особистості в ринкових відносинах.

ВИСНОВКИ

На основі аналізу традиційної класичної та синергетичної парадигм освіти  доведено, що педагогічна концепція синергізму набуває значного розвитку, а методологія синергетики активно впроваджується у сферу педагогіки та  обґрунтуванні синергетичного підходу до аналізу освітніх реалій.

 У процесі дослідження встановлено доцільність і необхідність використання синергетичного методу, сутність якого полягає у виявленні та пізнанні синергетичних закономірностей, які керують процесами самоорганізації в педагогічних системах, що потребує врахування природної самоорганізації цих систем. Сутність синергетичного підходу у педагогіці передбачає вивчення педагогічних явищ з позиції синергетичної методології, що дозволяє розширити теоретичні та практичні межі аналізу педагогічних систем. Процес такого аналізу – засобу досягнення певної пізнавальної мети – можна розуміти як метод, який включає вихідні положення синергетики та відображає характер (можливість, доцільність, обмеженість, специфіку тощо) їх використання у педагогічній сфері.

Обґрунтовано критеріальні ознаки виявлення синергетичних ресурсів педагогічних сис-тем, зміст яких одночасно розкриває відповідні принципи їх синергізації. До головних критеріальних ознак віднесено: принципи самоорганізації, цілісності та відкритості педагогічної системи зовнішньому середовищу.

Впроваджені основні принципи та зміст синергізації (оптимізації) виховної системи класу, серед яких виокремлено такі специфічні елементи змісту синергізації, як суб’єкт-суб’єктний характер взаємин у навчально-виховному процесі; гуманізація; природовідповідність; утвердження учнівського самоврядування; обмін педагогічної системи інформацією і енергією з навколишнім середовищем; відкритість педагогічної системи до педагогічних новацій, відкритість світу на особистісному рівні кожного учасника навчально-виховного процесу, його самоорганізація, саморозвиток, креативність і нелінійність мислення; активність, самодетермінованість педагогічної системи; єдність навчання та виховання; "відкритий", дистанційний тип освіти впродовж життя; формування в системі освіти активного, багатогранного виховного педагогічного середовища; широта та різнобічність психолого-педагогічних впливів на вихованця, спрямованість виховних впливів на цілісну людину у всьому розмаїтті її соціально-психологічного, соматичного, духовного аспектів; кооперативні дії великої кількості числа учнів та чинників навчально-виховного середовища; багатогранність шляхів розвитку людини; можливість педагогічної системи обирати шляхи своєї еволюції, виявляючи  її синергетичні особливості.

   Виявлено,що присутні синергетичні аспекти у вітчизняній педагогічній думці  виражають не тільки синергетичний стиль мислення, а й рефлексію науковцями-синергетиками виховних проблем з позиції синергетичного підходу, який передбачає оперування термінами, категоріями синергетики та педагогічної синергетики, що відображає інноваційну тенденцію розвитку сучасної освіти та педагогічної думки.

    Доведено, що синергетичний підхід імпліцитно притаманний будь-якій педагогічній теорії та практиці, що спрямовується на концептуалізацію та розбудову ефективної педагогічної системи, яка, відповідно до системних принципів її актуалізації, є цілісною відкритою сутністю..

    Установлено, що синергетичний підхід у педагогіці постає тим загальним теоретичним методом, завдяки якому можна провести цілісне концептуальне узагальнення в системі психолого-педагогічних наук, підвести під ними єдиний "теоретичний знаменник", зрозуміти логіку розвитку педагогічної думки та функціонування педагогічних систем, що засвідчує про високий системно-організуючий, узагальнюючо-класифікаційний, інноваційний ресурс синергетичного підходу.

Дослідження, яке підтверджує високий евристичний потенціал синергетичного підходу до аналізу освітніх реалій та тенденцій , не вичерпує всіх аспектів проблеми та виявляє потребу в організації більш детальних досліджень в сфері виховних технологій. Особливо важливим можна вважати дослідження перспектив використання синергетичного підходу в педагогічному проектуванні та педагогічній інноватиці

Список використаної літератури

1. Андреев В.И. Педагогика творческого саморазвития / В.И. Андреев. – Казань: Изд-во Казанского гос. ун-та, 1996. – 568 с.

2. Большой энциклопедический словарь: В 2-х т. Т.2. – М. : Сов. энциклопедия, 1991. – 351 с.

3. Виненко В.Г. Синергетика в школе / В.Г. Виненко // Педагогика. – 1997. – № 2. – С. 55-60.

4. Власова Е. З. Адаптивное обучение на новом витке развития педагогических идей: Учебный процесс в педагогическом вузе с позиций синергетики / Е.З. Власова, В.А. Извозчиков // Наука и школа. – 1999. – № 5. – С.2-.

5. Волошин А.В. Об эстетике фракталов и фрактальности искусства // Синергетическая парадигма, лишейное мышление в науке и искусстве / А.В. Волошин. – М.: Прогресс-Традиция, 2002. – С. 213–246.

6. Євтодюк А. В. Синергетичні засади моделювання освітніх систем : дис... канд. філос. наук : 09.00.03 / АПН України; Інститут вищої освіти / Євтодюк Антоніна Володимирівна. – К., 2002. – 198 с.

7. Козлова О. Изменчивость и поиск устойчивости : синергетика и образование / О. Козлова // Лицейское и гимназическое образование. – 1998. – № 2. – С.66-68.

8. Кривых С. В. Развивающее и развивающееся образование : Синергетические аспекты образования / С.В. Кривых. – Новокузнецк : Изд-во ИПК, 2000. –193 с.

9. Морозов Л.Л. Поможет ли физика понять, как возникла жизнь / Л.Л. Морозов // Природа. – 1984. – № 12 – С. 38–48.

10. Рерих Н.К. Культура и цивилизация / Н.К. Рерих. – М.: Межд. центр Рерихов, 1994. – 148 с.

11. Российская педагогическая энциклопедия в 2-х томах. Т.1./ Под ред. В.В.Давыдова./. – М.: Наука, 1993. – 586 с.

12. Словарь педагогических терминов. Методические материалы для студентов по изучению курса педагогики / Под ред. В.В. Макаева. – Пятигорск : Изд. ПГЛУ, 1996. – 51 с.

13. Усатенко Т.П. Інноваційні технології: концептне структурування навчальної інформації / Т.П. Усатенко  Інформаційно-телекомунікаційні технології в сучасній освіті: досвід, проблеми, перспективи. Збірник наукових праць. Частина 2 / За ред. М.М. Козяра та Н.Г. Ничкало. – Львів: ЛДУ БЖД, 2009. – С. 130–133.

14. Федорова М.А. Педагогическая синергетика как основа моделирования и реализации деятельности преподавателя высшей школы : диссер… канд. пед. наук. – 13.00.08. – теория и методика профессионального образования. / Федорова Марина Александровна. – Ставрополь, 2004. – 169 с.

15. Хакен Г. Синергетика : Иерархии неустойчивостей в самоорганизующихся системах и устройствах : Пер. с англ. / Г. Хакен. – М. : Мир, 1985. – 423 с.

16. Цвейг С. Врачевание и психика. Ф.Месмер, М.Беккер-Эдди, З.Фрейд / С Цвейг. – СПб.: ТсОО "Гамма", 1992. – 240 с.

17. Яковець Н.І. Парадигмальні зміни в педагогічній науці на зламі сторіч : досвід Росії та України /Н.І. Яковець. – Наукові записки. Серія : Психолого-педагогічні науки (Ніжинський державний університет імені Миколи Гоголя) / За заг. ред. проф. Є.І. Коваленко. – Ніжин : Вид-во НДУ ім. М.Гоголя, 2007. – № 2. – С.60-63.