"Науково-практична стаття"

Черних Валерія Андріївна, магістр кафедри педагогіки та психології управління соціальними системами ім. акад. І.А. Зязюна, Національний технічний університет «Харківський політехнічний інститут», м. Харків, Україна

ВИКЛАДАЧІ-ЛІДЕРИ ЯК ВАЖЛИВА ЛАНКА У ВИХОВАННІ СУЧАСНИХ ПЕДАГОГІВ

“Щоб вести людей за собою, йди за ними”

Лао-Цзи

Освіта 21-го століття переживає швидкий розвиток і прогрес, завдяки різноманітним інноваціям. Завдання керівника-лідера – рухати свою команду (колектив), щоб ті в свою чергу виконували свої обов’язки відповідно до статуту групи чи закладу освіти. Лідерство є однією з ключових функцій керівника, оскільки передбачає успішне керування процесом роботи усіх підлеглих.

Р.Л. Дафт (Richard L. Daft) трактує лідерство як взаємовідносини між лідером і членами групи, які чинять вплив один на одного і спільно прагнуть реальних змін і досягнення результатів, що відбивають загальну мету. Дж. Террі (J. Terry) вважає, що лідерство – це вплив на групи людей, який спонукає їх до досягнення спільної мети. Р. Танненбаум (Robert Tannenbaum), І. Вешлер (I. Weschler) і Ф. Масарик (F. Masaryk) визначають лідерство як міжособистісну взаємодію, яка виявляється в конкретній ситуації на основі комунікативного процесу і спрямована на досягнення мети. [1]

Тож, лідерство – це складова частина діяльності викладача, пов’язана з цілеспрямованим впливом на поведінку окремих осіб чи групи, інструментами такого впливу виступають навички спілкування й особистісні якості викладача, які відповідають зовнішнім і внутрішнім потребам групи. Лідер вправно використовує трансформаційне лідерство, він є ситуативним лідером не лише в управлінні, але й у вирішенні різних обставин на робочому місці. Якщо лідер стикається з проблемою, він знає, що повинен вирішувати її, оцінюючи вплив, який може мати його рішення. Лідер не використовує єдиний стиль керівництва для всіх членів своєї команди. Так, наприклад, викладач як лідер повинен налагодити стосунки з членами своєї групи, щоб зрозуміти їхній стан, коли вони отримують вказівки щодо завдань, які потрібно виконати. Для цього потрібно використання ситуаційного лідерства.

Ситуаційне лідерство – це тип лідерства, орієнтований на відносини. Воно ґрунтується на тому що накази лідера зумовлені здібностями його послідовників та готовністю до виконання, тобто на «гнучкому підході».

Найвідомішими із ситуаційних теорій є: ситуаційна модель керівництва Фреда Фідлера (Fred Fiedler), теорія життєвого циклу Пола Герсі (Paul Hersey) та Кена Бланшарда (Ken Blanchard), модель «шляхмета» Теренса Мітчелла (Terence Mіtchell) і Роберта Гауса (Robert House), ситуаційна модель ухвалення рішень Віктора Врума (Victor Vroom) і Філіпа Єттона (Philip Yettona), яку пізніше було істотно доповнено за участі Артура Яго (Arthur Jago). В основі ситуаційного підходу лежить поняття ситуації.

Ситуація (одноактність і неповторність виникнення безлічі подій, збіг усіх життєвих обставин та положень, що відкриваються сприйняттю й діяльності людини) включає в себе:

1. зміст поставленого завдання;
2. вплив організації (її політики, культури, оточення);
3. рівень невизначеності і структуру ситуації;
4. індивідуальні характеристики людей, що працюють в групі;
5. позиції лідера (авторитет – фактичний чи уявний). [2]

Ситуаційні лідери – це харизматичні особистості, хороші комунікатори, які можуть підключитися до емоцій своїх співробітників. Щоб мати можливість тісніше спілкуватися зі своїми підлеглими, потрібно знати, як читати психологічний стан людей. Такий стиль лідерства спрямований на те, щоб впливати, спрямовувати та контролювати поведінку інших для досягнення спільних цілей.

Ситуаційний лідер може оцінити історію проблеми, які поточні умови викликають проблему, і як плани щодо розв'язання проблеми вплинуть на організацію в майбутньому. Це є спосіб перспективного мислення, який не ігнорує минулі та теперішні обставини. Педагоги повинні адаптуватися до змін у навчанні, наприклад таких як дистанційне навчання, щоб забезпечити успіх у навчанні своїх підлеглих. І тоді можна бути впевненим, що динаміка продовжить змінюватися.

У ситуаційному лідерстві лідер повинен одночасно бути дуже директивним і підтримувати колектив. Викладач повинен вміти читати мову тіла та настрій своїх підлеглих, оцінювати рівень зрілості людей в групі. Коли викладач може виміряти індивідуальну зрілість студентів, то знатиме, які програми розвитку їм потрібні. Якщо надається правильна програма розвитку, а також професійна підтримка відповідно до потреб студентів, це призведе до позитивної динаміки комунікацій з ними.

Ситуаційне лідерство має забезпечувати послідовне керівництво студентами та аспірантами. Групи складаються з осіб, які походять з абсолютно різного освітнього, соціального, економічного та культурного походження. Це ставить кожну людину на інший рівень емоційної зрілості, коли вона приєднується до організації. Якими б висококваліфікованими не були викладачі, може знадобитися вдосконалити свої навички спілкування, щоб бути готовим до наступного кроку.

Студенти отримують належну підтримку та зворотний зв’язок від свого куратора. Тобто, викладач нагадує їм про їхні цілі, щоб вони не відходили від свого шляху. Якщо це відбувається, лідер повинен бути поруч, щоб перенаправити їх до поставлених цілей. Ці принципи працюють незалежно від розміру команди, лідер прагне розвивати своїх підлеглих, щоб стати більш продуктивними.

Скоординовані студенти більш дієві. Вони є креативними та вносять більше ідей у навчання. Коли лідери вмають на меті розширити повноваження своїх студентів, делегуючи завдання, довіряючи їм відповідальність за розвиток їхніх навичок і надаючи всю підтримку для досягнення своїх цілей, результатом є сильна команда.

Отже, лідер дивиться всередину та назовні, щоб оцінити складні ситуації, він може бачити проблему з різних точок зору та здатний спростити речі. Зосередження на простіших речах, які дійсно важливі для вирішення складної проблеми, забезпечує успіх. Добре розвинене почуття власної свідомості дозволяє лідеру швидко адаптуватися до будь-якої ситуації, незалежно від того, наскільки вона складна. Самосвідомість є ключем до того, щоб стати успішним лідером. У поєднанні з використанням теорії ситуаційного лідерства той, хто знає власні сильні та слабкі сторони, а також своїх підлеглих,  може бути дуже ефективним лідером. Успішні лідери є першопрохідцями, завжди намагаються бути на крок попереду гри. Щоб стати чудовим лідером, потрібні різноманітні навички, такі як чіткість, зосередженість, високий рівень комунікативних вмінь. Лідери розуміються на психології й точно знають, як переконувати людей і впливати на них. Ситуаційне лідерство є адаптивним, емоційно розумним і впливовим. Цей стиль керівництва, орієнтований на людей, є кращим підходом до лідерства у різних галузях, особливо в педагогіці, оскільки в сучасному освітньому середовищі викладач-лідер визначає успіх майбутніх фахівців.

Список літератури:

1. Сергеєва Л. М., Кондратьєва В. П., Хромей М. Я. Лідерство: навч. посібн. /за наук. ред. Л. М. Сергеєвої. ІваноФранківськ. «Лілея НВ». 2015. 296 с. – 17с.

2. Лідерство та команда в публічному управлінні : конспект лекцій / укладачі: К. В. Таранюк, Я. В. Кобушко. Суми : Сумський державний університет, 2020. 175 с. – 75с.