Якось одного л тнього дня в неб народилася маленька весела хмаринка. Спершу це були лише краплини води, як дбайливо з брало сонце, торкнувши лаг дними променями кришталев дзеркала р к та озер. Лише пот м, н би за змахом чар вної палички, краплинки перетворились на легку, майже невагому кульку. Вона розплющила оч , труснула б лосн жними кучерами  полет ла по небу, безтурботно посм хаючись. Хмаринка т льки з’явилася на св т  тому їй було все ц каво. Вона роздивлялася велик чудернацьк хмари, як здавались їй старезними та сердитими, милувалась, як кр зь н жну блакить неба далекодалеко мерехт ли сонн з рки. А внизу, на земл , буяло л то, птахи сп вало рад сно дзв нко, лише чорн ворони час в д часу озивались своїм злим «кар-кар». І тут неспод вано до неї п длет ла одна ворона та й каже:

 - Дарма ти рад єш, дурна! Сьогодн побачила св т, а завтра виллєшся дощем та й не стане тебе!

 Хмаринка засмутилася, тож стала лет ти все швидше, щоб встигнути побачити св т. Часто в три-друз брали її на крила  переносили на велик в дстан , хмаринка ж дякувала та посм халась, але вже не так весело, як ран ше. Вона бачила багато країн та людей, чудернацьких тварин та прекрасних кв т в, але подорожуючи, зовс м не пом тила, як стала великою та с рою, а лет ти ставало дедал важче важче…

 Аж раптом вона побачила гурт таких же хмарин, як  сама. Вони збиралися у коло  щось жваво обговорювали, суплячи колюч брови. Говорили-говорили, та й

стали сваритися, та так голосно, що аж загрим ло  небо здригнулося. Вир шила тод хмарка помирити їх. П длет ла ближче,  тут… вона непом тно злилася з ншими  почався рясний холодний дощ. В н лив ц лий день, та над веч р небо прояснилося  на ньому засяяла кольорова райдуга. А б ля неї весело стрибала пухнаста кучерява хмаринка. Вона знову стала зовс м маленькою, проте чула, як кожен листочок, кожна пелюстка на земл дякували їй за чудод йну вологу. Вона не зникла, як нш хмари, бо була добра й весела.

 Отож продовжила хмаринка свою захоплюючу подорож тепер уже знаючи напевно, що н чого у св т не зникає безсл дно, треба лише в рити в добро дарувати його ншим.

 Природа створена мудро. Кожна її частинка потр бна св тов та виконує свою незам нну роль.