Навчальний проєкт "Стежинами рідного села"
Відділ освіти Краснокутської селищної ради
Городнянська філія
Пізнай свій рід ,
пізнай свій народ,
пізнай самого себе
Г. Сковорода
ЕКОЛОГІЧНИЙ
П Р О Е К Т
ЗАОЧНА ПОДОРОЖ
„Стежинами рідного села”
5 клас
Підготували :
Борисенко В.А
.
.
с. Городне
2022
Головною метою заочної подорожі „Стежинами рідного
села ” є: виховання екологічно грамотної поведінки учнів у природі і поширення знань про природу та людину як
невід’ємної частини довкілля.
Використовують її для проведення масової освітньої
роботи з питань охорони природи.
Завдання:
- ознайомлення учнів з об’єктами живої і неживої природи;
- розробка та проведення у відповідних пунктах теоретичних та практичних занять, конкретної природоохоронної роботи;
- пропаганда природоохоронних заходів, інформування про види рослин і тварин, пам’ятки природи, культури, що знаходяться у рідному селі;
- корекційна роль та оздоровча дія природних факторів та об’єктів природи на підростаюче покоління.
Форма роботи: заочна подорож
Очікувані результати:
правила поведінки у подорожі, один за всіх і всі за одного, умій говорити та слухати, будь активним співрозмовником, умій говорити та слухати, не ображай і не ображайся, словниковий запас дітей 10 – 11 років.
Наочність: маркування, словничок, фотоматеріали, додаткова література,
Активність і спрямованість школярів:
- знання ст. 66 Конституції України;
- ціннісне ставлення до природи;
- знання історії рідного краю;
- уміння логічно мислити, аргументувати свої думки.
- Зупинка
„Галявина знайомств”
Не за морем Чорним широким,
Не за Дунаєм глибоким,
А за річкою Мерлою синьоокою,
За лісом –дібровою високою
Стоїть село невеликеє,
Невеликеє, осяжнеє,
А будинків у ньому незліченно,
А людей у ньому полічено.
Городняни завжди своїм селом пишалися
Красою його вони завжди милувалися.
У ті далекі часи тут довго не було чутно людського голосу. З одного боку до річки Мерли підступали чималі пагорби, з другого – віковічні ліси. Береги геть усі чисто у високих, на півтора людських зрости, струнких комишах; в прогалини, поміж пагорбами, було видно неосяжний, ніким не розтривожений степ.
Був, як свідчить легенда, тихий літній вечір. На одному з пагорбів показався верхи, на змореному коні чубатий козак... їхав він без дороги, навпростець, продираючись крізь чагарники, а спішуючись, напував коня й сам припав спраглими вустами до солодкої води лісових джерелець.
Немолодий був у літах... Повільно зліз з коня, подивився навколо себе, і серце його завмерло... Вразили його і мальовничі ліси, і тихі води, огорнули медяні пахощі диких груш і яблунь. Упав він на коліна і мовив: „Бути тут оселі! Краще мені осісти коло тебе, тиха річко, в сусідстві з диким кабаном і вовчицею, ніж поневірятися моїм дітям та жінці, у світах мучитися і вмирати від панських канчуків”. Що сказав, те й зробив осадчий: осів під осінь у цих місцях. Викопав землянку, зробив курінь. А за ним у слід потяглися і сусіди зі своїми родинами. Через деякий час тут виросло невеличне поселення, спочатку у байраці, а пізніше на самому пагорбі.
Глобівська лірична
Цвітуть сади розкішнії,
Шумлять поля пшеничнії,
Красується земля,
Мов дівчина заручина
Це наша Краснокутчина
Це Глобівка моя.
На Мерлі хвиля котиться
Трава в луках шепочиться
В душі співаю я,
Що ці місця квітучії
У нас на Краснокутчині
Це Глобівка моя.
Красунями дівчатами
І хлопцями завзятими
Ти слався , краю мій
Щасливе і співучеє
Життя на Краснокутчині
І в Глобівці моїй.
Вперед піввіку лину я
З моєю батьківщиною
У світле майбуття,
Успіхами блискучими
Крокує Краснокутчина
І Глобівка моя.
М.М. Бобрицький
с Городне
- Зупинка
„Журавель”
Де круті дороги вийшли за село,
Там у журавлихи синє джерело,
П’є журавка воду – джерело без дна,
П’є журавка воду, воду п’є одна.
Йшла весна степами та й до білих хат,
А у журавлихи, двоє журавлят
П’є журавка воду, крилоньки згорта,
Журавель напитись та й не приліта.
Як весна настала, зацвіли сади,
А у журавлихи виросли сини,
П’є журавка воду в косах сивина,
П’є журавка воду, воду п’є одна.
- Зупинка
„Глобівські тераси”
Співочі тераси
Якщо звернете із траси
У Городне , між сади,-
Так співаючі тераси
Виринають, мов з води.
Увійдеш і слово мовиш,
Враз відскакує луна,
І бринить уже те слово
Ніби напнута струна.
То звучить вона мажорно,
То мінорно забринить...
Хто ж це диво звукотворне
Сотворив? Струна мовчить...
Хто ті зодчі, виконроби
Що були то за часи?...
Тільки звук той диво робить
В ньому – чудо – голоси.
Голоси ті – їх безмежжя
З почалася лине спів...
Все це трепетно бентежить
Неосяжністю віків.
Лиш луна таїть затято
У собі ті імена...
Знає, знає імена ті,
Та не скаже їх вона.
- Зупинка
„Пам’ятник”
Охтирку Карл на штурм не брав,
Її могутність добре знав.
На каплунів ку – в Городню,
Повів в обхід він рать свою.
В Козіївці його чекали,
Та тільки шарпати не стали.
Бо не було боротись сили…
Тому все військо пропустили.
Вже ополченці й козаки
Точили в Городні штики.
Зіткнулись тут дві страшні сили
Лягло багато в домовини,
І шведів й руських – всіх полків
І городянських козаків.
5. Зупинка
„Перлини”
Місцеві художники - В.М. Богданов, В.І. Білоус
Місцевий поет – М.М. Бобрицький
Місцева рукодільниця (вишиванки) – А.П.Чаговець
Різьба по дереву - О.М.Білоус
Моя бабуся
(про місцеву майстриню)
О.Чаговець (8 кл.)
Кажуть у людей є руки золоті
А у бабусі вони напевно із брильянтів,
Я прожив на цьому світі дуже мало літ
Але не зустрічав ніде таких талантів.
Сказати – це талант, цього замало
Терпіння, мудрість, сила волі і натхнення
Щоб так створити чудеса ці вдало
Потрібні лиш Богів благословення.
Скільки ж терпіння треба мати
Щоб появилась на картині божа мати,
Ісус Христос йде до людей – це знов картина,
А там вже мати колихає сина.
Богдан Хмельницький і Тарас Шевченко
З полотен поглядають, як живі,
І ниточку до ниточки вкладає,
Немов дітей на світ благословляє.
А рушники! Сину й невісточці дарує,
Внучатам на весілля на добро
І знову з ниток диво-дивнеє будує,
Щоб чудо це віками ще жило.
О диво! Скільки квітів в хаті!
З усіх куточків посміхаються до нас,
Вони немов метелики крилаті
Прийдіть, погляньте, зачарують вас.
Бабусю! Люба українко
Весна в Глобівці
М.М. Бобрицький
Привітне сонечко травневе
Теплом до нас в сади влилось
І цвітом білим яблуневим,
Шумує Глобівський радгосп,
Вальс, вальс, вальс,
Виходять пари в коло,
Весна усіх чарує нас,
Як хороше навколо
Весна найкраща пора в світі,
Я виріс тут і тут живу
А ніби вперше чую, в вітті
Бджолину пісню трудову.
До ставу , вниз, по крутосхилу,
Біжать зеленії гаї,
Легенький вітер гонить хвилі
Щебечуть в лісі солов’ї
Дихнув із лісу свіжий вітер
З палацу чути тихий вальс
В чудовий цей весняний вечір
В радгосп запрошуємо вас..
Ваші творіння – неземні
За ці творіння і натхнення
Дозвольте вклонитися Вам до землі
6. Зупинка
„ Пізнайко ”
Гра „Чарівне джерельце”
- Скажіть, чому струмочок взимку не замерзає?
- Джерельна вода – це добре чи погано?
- Подивіться на озерце: чи є сьогодні качки?
- Чому качки не полетіли у вирій?
Давайте разом погодуємо пташок.
Гра „Чий віночок кращий”
( Діти стають у коло)
Візьмемось за руки,
Підемо на луки,
Там сплетем віночок
Станем у таночок.
(Діти йдуть по лужку у різні боки)
Чий найкращий вінок,
Той і піде у танок.
Гра – медитація
(На траві розкладені картинки із зображенням квітів. Діти беруть картинки і розповідають про квітку, що зображена на картинці, але саму назву квітки не вживають. Розповідь супроводжується мімікою.)
Гра „Словничок” (екологічні терміни, що зустрічалися у подорожі).
Діти! Знайдіть у словничку значення слів : струмок, джерельце, кілочок, поживний грунт, рослини, сон-трава, тераса, пам’ятник, журавель, майстер, гра-подорож, тощо.
Рефлексія
Класні керівники разом з учнями підсумовують роботу, роблять висновки щодо очікуваних результатів. Дітям видається пам’ятка – вірш
Шануй, примножуй скарб неоціненний
Який вручила нам свята земля!
Насаджуй сад і прочищай джерельця,
І скривдити не дай маленьке пташеня!.
1
про публікацію авторської розробки
Додати розробку