Навчально-виховний захід з Основ здоров’я. "Лікарські рослини - символи України на пришкільній ділянці"

Про матеріал

Формувати в учнів екологічну грамотність; спонукати до безконфліктного співіснування людини в природі на основі гармонізації відносин з нею; ознайомити з розмаїттям лікарських рослин рідного краю; розширювати та збагачувати знання про значення лікарських рослин у житті людей. Ознайомити з народними традиціями лікування рослинами і показати відображення даної теми в легендах, обрядах прикметах. Розвивати спостережливість, виховувати дбайливе ставлення до природи та свого власного здоров'я, любов до рідного краю, почуття прекрасного в природі.

Перегляд файлу

Навчально-виховний захід з Основ здоров’я 7 клас.

Тема: Лікарські рослини - символи України на пришкільній ділянці

 

  Автор:

                                               Ігнатова Любов Іванівна

                                                                 вчитель географії і основ здоров’я

Криворізької ЗОШ I-III

ступенів школи № 126

 

Мета:

Формувати в учнів екологічну грамотність; спонукати до безконфліктного співіснування людини в природі на основі гармонізації відносин з нею; ознайомити з розмаїттям лікарських рослин рідного краю; розширювати та збагачувати знання про значення лікарських рослин у житті людей. Ознайомити з народними традиціями лікування рослинами і показати відображення даної теми в легендах, обрядах прикметах. Розвивати спостережливість, виховувати дбайливе ставлення до природи та свого власного здоров'я, любов до рідного краю, почуття прекрасного в природі.

Обладнання: учнівські мультимедійні презентації з теми, таблиці, плакати, живі лікарські рослини в горшках, елементи українського народного фольклору, музичний супровід, посуд для дегустації чаю.

 Вступна частина:

Слово вчителя: Одним з найважливіших завдань сучасної школи є забезпечення збереження навколишнього природного середовища.  Пришкільна ділянка є прекрасним місцем, де є можливість виховувати в учнів любов до рідного краю, місця, де ти народився, до школи, а значить любові до Батьківщини. Крім того, теоретичне вивчення основ науки без зв'язку з практикою не може забезпечити всебічного розвитку молодого покоління. Тому благоустрою територій, що прилягають до навчальних закладів, приділяється значна увага. Учні повинні навчитися відчувати, розуміти, цінувати, творити красу. А також знати, що лікарські рослини не тільки використовують в їжу, як сировину для хімічних сполук, як житло, а також лікують людей та зберігають воду озер та річок, очищують повітря. Тільки тепер, повернувшись обличчям до природи, до її таємниць, людина зрозуміла, що лікарські рослини є не лише дешевшою сировиною для ліків, але й безпечнішими лікувальними засобами від багатьох хвороб. Аби правильно використовувати лікарські рослини, потрібно добре орієнтуватися у їхній  різноманітності, знати їх специфічні особливості та мати їх вдома рід рукою. Ось чому благоустрій пришкільної території має не тільки естетичне, а й освітнє значення. 

Вирощуючи на пришкільній ділянці лікарські рослини, школярі навчаються берегти і зміцнювати своє здоров’я.  Враховуючи, що всі лікарські рослини - дикорослі, вирощувати їх не важко. Важливо підібрати комфортне місце де вони будуть рости та розташувати високорослі види рослин  вглиб, а низькорослі ближче до тротуарів та доріжок. Так буде не тільки естетично, але й легше вивчати дані види, спостерігати за їх розвитком, проводити екскурсії, лабораторні дослідження, практичні роботи, створювати проекти тощо під час вивчення курсу «Біологія» та «Природознавство». Підбираючи види лікарських рослин не забудьте про рослини-символи України.

 

Хід заходу:  Учні вибрали декілька найпростіших лікарських рослин, підготували про них повідомлення лікарського і народознавчого характеру. Саме тому учні поділись на «травників» та «фольклористів». Ось приклади таких рослин, техніки їх вирощування та застосування.

 

Епіграф: Для інших природа - це дрова,

 вугілля, руда, або дача, або просто пейзаж.

 Для мене природа - це середовище,з якого,

як квіти, виросли всі наші людські таланти.

 (Пришвін М. М.)

 

На сегодняшний день человечеству известно близко 50 видов бархатцевЧорнобривці розлогі (TagetespatulaL.)        

Учень-травник: Родина Айстрові (Складноцвіті) (Asteraceae). Походить з Мексики. За легендою латинська назва рослини пішла від імені онука давньоримського бога Юпітера — Тагеса. Тагес був симпатичний хлопець і вмів пророкувати майбутнє. Однорічні запашні рослини з перистороздільними черговими листками.

Невідомо коли потрапили чорнобривці на Україну, але вони стали одним із символів українського народу. Існує давня легенда про те, що чорнобривці вказували на золоті скарби у землі. А також легенда про трьох синів-близнюків, які народилися в Україні та стали справжніми майстрами: один був золотар, другий гончар – керамік, третій різьбяр дерева-кістки-рога. На всю країну стали славні хлопці, звідусюди приїздили до них подивитись на їх майстерність, придбати бодай одну річ, яка кому до вподоби. Але сталося лихо, під час війни славних синів забрали у полон на чужину, де забили до смерті за те, що вони не погодились працювати на хана. Згодом, їхня молодша сестра віднайшла останки братів-чорнобривців та принесла додому до батьків. На місці поховання синів через деякий час батьки побачили гарні квіти – це були чорнобривці, які повернулися на рідну землю.

Тому, ці квіти для матерів є символом синівської чоловічої сили, святості, чистоти, хлоп’ячої краси та добра. Для дітей чорнобривці – це символ отчого дому, образ рідної неньки, її любові, Батьківщини.

Учень-фольклорист: Ці квіти дуже популярні серед українців, але мало хто знає про лікувальні властивості цих запашних квітів. Чумаки брали сушені квіти чорнобривців в дорогу до Криму, а козаки завжди возили із собою в походи. На своїй батьківщині чорнобривці використовувались не тільки в кулінарії (прянощі для рибних, м’ясних страв, консервування огірків), а й у народній медицині (для поліпшення травлення при панкреатиті та цукровому діабеті, зміцнення імунітету при спалахах респіраторних захворювань, заспокоєння нервової системи, зниження артеріального тиску). Маслом чорнобривців лікують опіки, дерматологічні захворювання шкіри, відварами – артрити, порушення водно-сольового обміну, а свіжими квітами – виганяють аскарид та поліпшують зір. Також чорнобривці допомагають у боротьбі з хворобами рослин – нематодами, грибковими хворобами, у боротьбі з шкідниками садових та кімнатних рослин також використовують проти молі у суміші полину та лаванди.

 

Чебрець звичайний (Thymus vulgaris)    

Учень-травник: В перекладі з давньогрецької означає «дух». Родина Губоцвітих (Labiatae). Місцеві назви: богородська трава, квітка Олени, дика м’ята, цебричок, цибрик, фімян, матери душка та інші. Напівчагарник, 2-13 см заввишки, з повзучими здерев’янілими стеблами, гілки трав'янис­ті, тонкі, чотиригранні, сірувато-опушені.

Чебрець — одне із самих ароматних, зручних і красивих рослин, які можна вирощувати в саду, на присадибній ділянці. Чебрець невибагливий, росте на кам’янистому і скелястої ґрунті і любить сонце. У випадку з чебрецем ви зможете не тільки насолодитися корисним чаєм з пряним ароматом, але і прикрасити ділянку, створивши навколо себе атмосферу Провансу.

Крім того, чагарник чебрецю дуже корисний — його аромат відлякує шкідливих комах, що псують інші садові та городні рослини.

За Грецькою легендою народився чебрець з горючих сліз Олени Прекрасної.У біблійній легенді говориться про те, що діва Марія народила Ісуса на підстилці з чебрецю. У європейських легендах феї сплять і танцюють на ліжечках з чебрецю. А у старовинній ірландської легенді говориться, що якщо промити очі росою, зібраною з кущиків чебрецю на світанку першого травня (після Вальпургієвої ночі), то після цього можна бачити фей.

Чебрець - символ спокою родини і здоров’я дітей.Його властивості і магічні, і лікувальні. Звідки взялися прізвиська «богородская трава» і «Богородична травичка», важко сказати. Мабуть, вони пов’язані зі звичаєм наших предків прикрашати квітами цієї рослини церкви на свято Успіння Богородиці, який буває в кінці серпня. Ним обкурюють оселю, аби не проникла нечиста сила; він допомагає від псування, утихомирює будинкового, виганяє полтергейст, його беруть з собою в далеку дорогу як символ Батьківщини і як оберіг в дорозі на чужину, та гаранта щасливого повернення до рідного краю; ним захищалися від відьом, злих духів, і ним же дівчата причаровували хлопців, а вінки з чебрецю надягали нареченим.

Учень-фольклорист: В народній медицині використовують надземну частину рослини, зрізану у фазі цвітіння. Застосовують як відхаркувальний засіб при бронхітах та простудних захворюваннях, при хворобах печінки, болях у шлунку, зниженій кислотності, виразці шлунку, при проносі та як глистогінний засіб, при нервових і серцевих захворюваннях, безсонні, перед родами, кашлюку. Масло чебрецю  використовувалося ще в Давньому Єгипті в якості бальзаму для тіла і парфуму. Масло чебрецю надає гармонізуючий вплив на організм в цілому. Воно пожвавить, коли ви повинні бути бадьорим, і допоможе заснути, коли ви цього потребуєте. Масло стимулює мозок і покращує пам’ять, позбавляє від тремтіння при нервовому збудженні або внаслідок переохолодження, сприяє позбавленню від наркотичної та алкогольної залежності. Римляни приймали ванни з чебрецем для відновлення сил і при інфекційних захворюваннях. Чебрець звичайний дуже цінувався древніми греками. Кікеон (бовтанка) - напій, що готується з суміші вина, меду, борошна і чебрецю (дикої мяти), згадується вже в Гомера. Дика м’ята надавала напою гострий, пряний запах. Це було улюблене питво аттичних селян. Широко застосовується чебрець в косметології та кулінарії. Як пряннощі його вживають при консервуванні, застосовують як приправу до м’ясних, рибних та овочевих страв, для приготування соусів. Самостійно або в різних зборах, чебрець використовується для заварювання чаю.

 

 Нагідки лікарські, або аптечні(крокіс, сердечник, календула,CalendulaofficinalisL.)

Учень-травник: Родина Складноцвітих (Айстрових) – Compositae.

Однорічна трав’яниста з сильним своєрідним запахом рослина. Походять з  Центральної  і Південної Європи. На Україні нагідки дуже поширені як декоративна рослина, яка цвіте з червня по жовтень до самих заморозків, плодоносить рясно, насіння зберігає прорісність до 5 років. У декоративному квітникарстві нагідки з XVI століття.

З лікувальною метою використовують квітки рослини. Крім ефірної олії, в нагідках є барвна речовина, схожа на каротин, багато вітаміну С й фітонциди.

Одна із легенд розповідає, що давним-давно, ще при царі Горохові, у бідній родині народився хлопчик. Назвали його Заморишом, тому що був він слабким і хворобливим. Виріс Замориш і відправився в дорогу розуму набиратися. Люди забули про нього. Але тут пронісся слух: немов з'явилася людина, яка лікує людей не заговорами, не ворожками, а лікувальними напоями.

Почула про того лікаря і ворожбита Абракадабра. Не могла перенести бабка того, що люди до Замориша потяглися, ніхто до неї уже не йшов. Вирішила отруїти лікаря, піднесла кухоль вина із зіллям. Нічого не підозрював, випив вино Замориш. А як відчув, що помирає, покликав людей і заповідав закопати після смерті нагідок з лівої руки під вікном бабки Абракадабри. Виконали його прохання. Виросла на тому місці золотиста квітка, яку люди назвали нагідком. І лікували квіткою-нагідкою людей від багатьох захворювань, а за те вони завжди пам'ятають доброго Замориша.
Казка казкою, але слава про чудеса квітки-нагідки дійсно по світу йде.

Учень-фольклорист: Нагідки (крокіс, крокіш) — символ туги і навіть розпачі. Добрий засіб від безсоння. З цією метою квіти рослини добавляли дітям у купіль, клали під голову, давали пити з молоком, вживали для підкурювання. Щоб вивести веснянки, пропонували мазь зі смажених на сметані нагідок. На Гуцульщині напар квітів давали замість чаю золотушним дітям, купали новонароджених, «аби були ладні», мили голову, коли боліла, лікували очні захворювання, рани, виразки та ін.

Відповідно до того, як діють нагідки на організм, їх знають у народі як сечогінний, потогінний, очисний, в’яжучий, протигнійний, протизапальний і як дезинфікуючий засіб. Що нагідки є цінною лікарською рослиною, відомо з XII сторіччя, і вони й досі славляться в народі не менше, як колись давно.

Наукова медицина тільки недавно визнала нагідки за лікарську рослину. В аптеках є настойка і мазь із них. У народній медицині до нагідок вдаються дуже часто для швидкого загоєння ран. І саме тому з їхніх квіток виготовляють есенції, мазі, пластирі та препарати для полоскання, клізм і спринцювання; вони допомагають при пораненнях і виразках слизової оболонки рота, при тріщинах у задньому проході та при трихомонадних запаленнях.

Ліки з квіток нагідок застосовують і коли є тріщини на шкірі, бородавки, мозолі, ячмені та вугрі.

Крім того, квітки нагідок корисно вживати всередину як сечогінний засіб при хворобах сечового міхура (при каменях і піску в ньому), при золотусі й рахіті, від паморочення й кашлю, при хворобах шлунка (виразках і спазмах його) та як засіб, що регулює менструації у жінок і затримує патологічний процес при раку.

Треба додати, що нагідки виявляють ще й загойну дію на рани від обмороження.

Відповідно до спостережень, особливо ефективну дію нагідки виявляють на слизову оболонку рота, коли на ній виразки, та при білях у жінок.

Любисток от алкоголизма

Любисток лікарський (LevisticumofficinaleKoch).

 Учень-травник: Родина Селерові. Місцеві назви: любця, любець, любимене, любиснік, приворотне зілля, любчик, зірки, зоря. Походить з гір Південної Європи.

Використовують всі частини рослини: корінь, листки, насіння. Застосовують при шлункових, нервових та жіночих хворобах, захворюваннях нирок, серця. Зовнішньо – від головного болю, для росту волосся, купелі для немовлят. Плоди любистку використовують в кондитерській промисловості, з них отримують летку олію. Треба пам’ятати, що перед квітуванням корінь любистку стає отруйним. Саме тому його копають пізно восени.

Учень-фольклорист: На Україні вважають любисток оберегом, що захищає від чаклунства і є сильним приворотним зіллям. Його садили дівчата, щоб бути завжди коханими і бажаними, а молодиці - щоб була міцною сім’я. Вірили, що дівчатка стануть гарними, а хлопчиків, коли виростуть, будуть любити дівчата. Ще любисток кладуть в ліжечко дівчинки, щоб своє щастя вибрала, а не чуже, і щоб воно з нею було назавжди. За старих часів листочок любистку зашивали в шлюбну сукню, що гарантувало любов і вірність на довге подружнє життя. Якщо чоловік виїжджав з дому, дружина зашивала в підкладку його одягу гілочку любистку, щоб він не пішов до іншої. У селах недалеко від порога або біля хвіртки садили кущ любистку, щоб гість завжди проходив повз нього, перед тим як потрапити в будинок: від пристріту, заздрісних думок. І взагалі, вважали, що кущ любистку, зростаючий біля будинку, приносить щастя і притягує удачу. Старовинне повір'я говорить: щоб в будинку завжди було щастя, любисток обов'язково повинен рости в саду.

 

http://fitoapteka.org/images/foto/407/2.jpgГерань криваво червона (Geraniumsanguineum)

Учень-фольклорист:Лікарська рослина родини Геранієві – Geraniaceae. Місцеві назви: бобровишник, дебринець, гостівник, грабельки, громник, журавель-кровник, мир-зілля, рожа борова, стоколінник, тоя польова, волошник,вовча лапа, твердяк, а також ряд інших найменувань. 

Східна легенда розповідає про те, що в сиву давнину герань була бур’яном і нічим не радувала людей. Одного разу пророк Магомет спустився з гори і повісив свою спітнілий плащ на кущ герані. Рослина підставила тканину сонячним променям і швидко висушило одяг. Вдячний пророк вкрив герань гарними квітками, які виділяли ніжний аромат.

Громник виростає на всій території Європи, зустрічається в основному в хвойних лісах, а також виростає серед чагарників.

Учень-травник: Ця рослина вважається досить невибагливою, вона непогано себе почуває як на сонячній території, так і витримує тінь. Що стосується складу ґрунту, то він повинний бути супіщаним, суглинистим або вапняним. Полив необхідно проводити помірно і регулярно.

У кореневищах містяться дубильні речовини, сліди алкалоїдів. З лікарською метою використовуються кореневища.

У народній медицині відвар кореневища п’ють при раку. Кореневище має в’яжучу і протизапальну дію при бронхітах, катарах, туберкульозі легень, катарі шлунково-кишкового тракту, дизентерії, проносах; зовнішньо призначається при кровотечі з носа у вигляді настою для тампонів, при шкірних захворюваннях - у вигляді компресів з настою при свищах, сверблячих запаленнях шкіри та ін. При тих же захворюваннях (крім раку) можна використовувати кореневище герані звичайної, яка зустрічається повсюдно, листя її володіють приємним запахом, квітки червоно-фіолетові.

Барвінок малий (Vincaminor),

Учень-фольклорист: хрещатий барвінок.  зеленка, могильниця. Слово Vinca на латині означає «той що в’ється» Тобто рослина в’юнка, здатна обвивати, від чого й походить назва цієї рослини Vinca minor. В українській мові назва барвінок походить від слів барви та вінок, тобто, барвистий вінок. Родина барвінкових — Аросуnасеае. Це багаторічна вічнозелена рослина. Трапляється в дикорослому стані по всій території  Європи, на Україні росте переважно в гаях Правобережжя. Вважають, що в цій рослині є гірка дубильна речовина.

Історія цієї лікарської рослини є суперечливою та складною. Є люди, котрі барвінок шанують, та котрі його недолюблюють. Про лікувальних та специфічні властивості цієї рослини людям було відомо ще в середні віки. В ті часи ходили легенди про те, що барвінок має певні магічні властивості, завдяки яким він здатен відганяти злих духів та притягувати любов. Тому з барвінку плели вінки та вішали їх всередині кімнат. Також барвінок був не замінимим атрибутом судових процесів над відьмами. Тобто, за допомогою рослини визначали винність або невинність. З тих часів барвінок почали називати фіалкою відьми.

Барвінок - символ вічності буття і життєвої сили, провісник весни. Уособлює невмирущу пам'ять про покійних. Звідси, хрещатий барвінок - барвінок під хрестом на могилі. Його форма - хрест або перехрестя — визначає його символіку: єднання живих людей з їх предками, котрі відійшли з цього життя. Барвінок на могилі — свідчення вічної пам'яті про покійних, а барвінок у весільному вінку - свідчення вічного кохання живих. Барвінок вчить мудрості життя: життя наповнене протилежностями. І попереджає про труднощі життя: серед протилежностей є небезпечні і ворожі...

Учень-травник: З лікувальною метою використовують його траву. На основі народного досвіду барвінок застосовують як зміцнювальний, в’яжучий, кровоспинний (злегка) та послабливий (також частково) засіб. Рослину вважають отруйною (серцева отрута), а тому треба суворо дозувати препарати з неї. Листки барвінку як в’яжучий і загоювальний засіб у науковій медицині застосовують зовнішньо (хоч і рідко), а в народі їх застосовують не тільки зовнішньо — при неприємному запаху з рота, цинзі, але й вживають всередину при бронхітах, ентеритах (запаленні тонких кишок), колітах (запаленні товстих кишок) і зубному болю, при кровотечах.

З кожним роком відкриваються нові лікувальні властивості цієї рослини та виготовляються з барвінку все більш ефективні препарати. Деякі лікарі стверджують, що ця рослина здатна лікувати такі важкі хвороби як лейкоз, лімфогранулематозу та інші серйозні захворювання крові і головного мозку. Барвінок малий є сировиною для виготовлення таких препаратів, як вінкапан, девінкан, вінкадрекс, вінкатон. Лікарі призначають ці препарати у випадку тахікардії, при головних болях, від внутрішньочерепного тиску, при остеохондрозі, атеросклерозі, депресії, приступах шизофренії, органічних порушеннях головного мозку після травм, енцефаліті, маніакально-депресивних психозах, гіпертонії, спазмах судин. Доведена також ефективність препаратів барвінку при лікуванні невритів лицьового нерву у дітей та поліневритів. У випадку перевищення дози можливе пригнічення роботи серцевих м’язів, тому слід уважно дотримуватись вказівок та рекомендацій. Барвінок малий – отруйна рослина і потребує точного дозування!

 

 Ромашка лікарська  (Matricaria recutita (chamomilla) L.) 

Учень-фольклорист:  романець, роман-зілля, ромашка аптечна, рум’янок, ромен, ромнеця, купавка, камілка. Родина Айстрові — Asleraceae, або Складноцвіті — Compositae.

Однорічна трав'яниста ароматна рослина до 35 см. заввишки, з сильно галузистим стеблом. Листки чергові, двоперистороздільні, з лінійними частками, кошики на довгих квітконіжках поодиноко вінчають верхівки гілок. В кошиках 12—17 білих язичкових (маточкових) і багато жовтих трубчастих (двостатевих) квіток, які зацвітають поступово. У Древньому Єгипті вона вважалась одним із втілень бога Ра, а давні слов’яни зараховували її до семи священних квіток. У Білорусії її і зараз вважають національною, а в наших широтах дівчата із задоволенням плетуть і ставлять собі на голови вінки з неї і ворожать заради забави, відриваючи пелюстки зі словами «любить - не любить».У Римі квітка називали «хамаймелон», що означало «яблуко, яке росте на землі». У Європі XVIII століття ромашка називалася «маткою». Це пов’язано з тим, що за допомогою рослини успішно лікували гінекологічні захворювання. Відрізнити лікарську ромашку від інших видів рослини нескладно - її стебло всередині порожнє, а запах квітки нагадує суміш яблука з медом.

Є багато легенд про ромашку лікарську. В одній з них розповідається про бідну жінку, у якої захворів син. Грошей на ліки в неї не було і вона ходила по степу і збирала всі рослини, які хто порадить. Одного разу вона зустріла бабусю, яка несла в руках пучок білих пахучих квітів. Почувши про горе матері, бабуся простягла ій квіти: «Зроби з них відвар і напої синочка». «А як же звуться ці квіти?» - запитала жінка. «Як вилікується синок, то й назвеш їх ім’ям свого сина». Хлопчика звали Романом, тож мати, напуваючи його відваром, промовляла: «Пий, синочку, ромашку і будеш здоровим!».

Учень-травник: Ромашка лікарська посідає особливе місце серед цілющих трав. Її лікувальні властивості оцінили ще за часів Стародавнього Риму, коли відварами лікували укуси змій, поранення воїнів, захворювання очей та опіки. Ромашці приписували здатність виліковувати людей в часи епідемій малярії.

Ромашка аптечна містить ефірне масло, азулен, флавоноїди, полісахариди, вітаміни і ряд інших речовин, які обумовлюють її лікувальні властивості. Адже ромашка здавна відома як ефективний антисептик, протизапальну, седативну і знеболюючий засіб.

Застосовують як косметичний засіб. Досить популярні ванни з додаванням заварки з ромашки, протирання обличчя кубиками льоду з настойки сонячної квітки, вологі компреси при лікуванні ран для якнайшвидшого загоєння. У міцному напарі ромашки миють 4 рази на тиждень обличчя, не витираючи його. Щоб надати волоссю золотавого відтінку, білявки миють його міцним напаром з квіток ромашки. З квіток ромашки найчастіше готують настої, які показані для полоскання рота і горла при стоматитах, гінгівітах, тонзилітах, ангіні, для прийому всередину і клізм при гастритах, виразках, колітах, захворюваннях печінки і жовчних шляхів, для спринцювання при болісних менструаціях і маткових кровотечах. Розтерті свіжі квітки ромашки вкладають у ніс — лікують нежить. Також ромашка стане незамінним засобом при безсонні. Якщо є така проблема, то просто потрібно пити перед сном ромашковий чай з медом. Вже через кілька днів настане поліпшення. Крім цього, такий чай сприяє зменшенню мігрені і заспокоює нервову систему. Позбутися від пітливості можна за допомогою ванночок з відварів ромашки лікарської. Пелюстки цього диво-квітки гарні й у чаї, і в лікувальних настоянках. Але не тільки! Вівсяній каші вони надають надзвичайний тонкий аромат, джемам додатковий вишуканий відтінок, а прохолодний напій, зроблений з ромашкового сиропу, готовий позмагатися навіть з огірковим лимонадом!

Як і всі лікарські рослини, ромашка володіє не тільки корисними властивостями. Квітки ромашки можуть виявитися шкідливими для людей з алергією. Передозування ромашки може спричинити також головний біль, хрипоту або навіть кашель, втому і депресію.

 

Волошка синя, або польова волошка (Centaurea cyanus)

Учень-травник: Родина Складноцвітих(Айстрових) – Compositae. Одно-або дворічна трав'яниста рослина. Цвіте у черв­ні – липні. Росте по всій тери­торії України в посівах ярих та озимих культур, на трав’янистих і забур’янених місцях.

В науковій медицині волошки сині вживають лише як легкий сечогінний засіб.

У народній медицині цю рослину вживають як жовчогінний, сечогінний і потогінний засіб: при водянці, жовтяниці, запаленні нирок і сечового міхура та при простуді.

Відвари крайових квіток синіх волошок часто застосовують у вигляді примочок до очей при деяких очних хворобах як протизапальний, а іноді й припікальний і дезінфікуючий засіб. Відвар із квіток застосовують зовнішньо і всередину й при особливій хворобі очей, яка називається курячою сліпотою. При цьому лікуванні треба дотримуватися дієти: часто вживати в їжу печінку при загальному посиленому харчуванні риб'ячим жиром.

Учень-фольклорист:  Васильки або волошки - символ ніжної і тонкої душевної краси, праведності і святості, душевної чистоти, скромності і привітності. Подарований букетик волошок говорить про скромність і ніжність. Назва квітки, каже легенда, походить від імені хлопчика Василька, якого русалки на Зелені свята заманили в поле і залоскотали - і він перетворився у квітку, названу його іменем.

Вважається, що васильки мають значну магічну силу як оберіг від злих духів, лихої долі та всіляких напастей - витівок лукавого. Тому їх навіть вирощують при садибах, освячують на Маковея та Великого Спаса. Вінки з васильків, сплетені на Зелені свята, протягом року зберігають в домівці. Особливу силу мають васильки для молодих: пучком васильків кроплять наречених на весіллі; настоєм з васильків окроплюють галявини, де гуляють хлопці та дівчата Купальської ночі; таким же настоєм дівчата вмиваються - і їх краса стає недоступною злим чарам.

 

Полин гіркий, або справжній (Artemisiaabsinthium.L.)

Учень-фольклорист: Багаторічна трав’яниста рослина родини Складноцвітих (Айстрових) – Compositae, завдовжки до 60-125 см Цвіте з кінця липня по вересень.

Існує дуже багато видів полину (близько 400) із них приблизно 170 видів поширені в Україні. Росте полин на пустирях, у житла, та узбіччях доріг, бо віддає перевагу сухому, бідному грунту і сонячному, теплому місцю. Розмножують діленнямнавесні, восени або зеленими живцями в липні-серпні.

Про полин люди знають впродовж багатьох століть, відомо безліч оповідань і легенд. Одна легенда оповідає, що трава названа в честь красивої дівчини на ім’я Полин, доля якої склалася не найкращим чином. Рятуючись від ненависного нареченого Ковила, вона прибігла за допомогою до степу, попросила її про укритті, і матінка-степ перетворила її на гірку, як сльози від ненависної любові, траву. За переказами, так і з’явилося рослина з небаченою до цього гіркотою – від дівочих гірких сліз, і з терпким п’янким запахом.

А от у Стародавньому Римі гіркий полин вважали подарунком богів і назвали на честь богині Артеміди – артемидией. Вважалося, що вона дарує силу і бадьорість, позбавляючи воїнів і мандрівника від втоми і напруги м’язів. У давніх слов’ян полин вважався культовою рослиною, що здатна очистити духовний і фізичний світ людини. Йоги й буддисти застосовували ефірну олію полину при медитації, як один із кращих засобів, що допомагають зосередитися. Ще й сьогодні багато з людей вірять, що аромат (запах) полину відлякує злих духів, береже від пристріту й псування. У давні часи люди використовували рослину, як у приготуванні їжі, так і для лікування захворювань. Наприклад, додаючи його в м’ясо і гриби при засолюванні, вони застерігали себе від можливого отруєння.

Учень-травник: Застосовується полин в народній і науковій медицині в основному як гіркота, що сприяє травленню і збудженню апетиту і відновлює сили у ослаблених хворих. Полин надає настоям дуже гіркий смак, що нагадує хіну. Вважається, що гіркота полину (абсинтин), як і інших гірких трав, підвищує збудливість рецепторів шлунка і кишечника і тим самим стимулює секрецію травних залоз шлунка, кишечника, жовчоутворювальну функцію печінки і роботу підшлункової залози. Полин збуджує центральну нервову систему і систему кровотворення, показаний при астенії, безсонні, анемії і епілепсії. Препарати полину проявляють жарознижувальну та відхаркувальну дію і іноді вживаються при гарячкових захворюваннях, малярії, грипі та ГРВІ. Застосовується при гастритах з підвищеною кислотністю, при виразковій хворобі шлунка і дванадцятипалої кишки, при колітах, геморої, виразковому коліті. Полин гіркий – ефективний засіб при хворобах печінки: гепатитах, холециститах та лікуванні жовчнокам’яної хвороби. Додавання полину в збори при лікуванні печінки і жовчного міхура зазвичай помітно підсилює їх лікувальний ефект. Крім усього іншого, полину властиві діуретична, ранозагоювальна, протизапальна дія. Препарати трави полину призначають також при метеоризмі, запаленнях придатків, при дисменореї, як абортивний засіб, при хворобах нирок і сечокам’яної хвороби, як глистогінний, іноді застосовується як м’яке проносне. Як зовнішній засіб рослину вживають для компресів і примочок, а також у клізмах – проти гостриків та аскарид.

Цінність полину гіркого і його застосування, ще більше зросла з рядом відкриттів в області мікробіології, а саме мікроорганізмів, які населяють наш організм. Всім відомо, що далеко не всі з них нам корисні. Серед них: деякі дріжджові грибки, віруси, мікоплазми, уроаплазми, гарднерели, токсоплазма, хламідія, трихомонада, гонокок, та інші, які повільно, але вірно руйнують організм людини, призводячи до найнебезпечніших захворювань. Як показують дослідження, ними уражено близько 90% усього населення планети. Наявність такої гноєподібної інфекції викликає порушення обміну речовин в організмі, призводить до запалення тонкого кишечника, до різноманітних хвороб печінки й жовчних шляхів, до шкірних захворювань (діатез, алергія, кропивниця, екзема, псоріаз і так далі), інфаркту, до різноманітних простудних захворювань з виділенням слизу й гною. Але полин — один з найефективніших, натуральних і при цьому, доступних засобів у боротьбі із такими мікроорганізмами.

 

Піво́нія лікарська (Paeonia officinalis)— єдиний рід рослин родини півонієвих (Paeoniaceae).

Учень-фольклорист: Більшість трав’янистих півоній зазвичай 0,5–1,5 м заввишки, деякі кущові і деревні сягають 1,5–3 м заввишки. Мають шишковидно потовщене коріння. Квітки півоній — великі, двостатеві, одиночні; білого, жовтого, жовто-гарячого, рожевого і червоного кольорів з відтінками. Назва півонії пов’язана з Давньою Грецією, а про виникнення самої квітки розповідає поетичний міф. Згідно з міфом у прадавні часи жив на землі талановитий лікар Пеан (Пеон), учень Асклепія, який вправно гоїв рани як богів (Ареса та Аїда), так і простих смертних. Майстерність учня породила заздрощі вчителя і він задумав його позбутися. Але Зевс не допустив цього, перетворивши вправного лікаря на квітку, яку ми зараз знаємо як півонія. У більшості європейських мов назва квітки походить з імені давньогрецького міфічного персонажа. Лікарські властивості півонії, про які є вже у давньогрецькому міфі про її походження, відомі у Європі здавна — давньоримський філософ І ст. до н.е. Пліній Старший нараховував з 2 десятки захворювань, які лікують за допомогою корневища півонії лікарської (Paeonia officinalis). У Китаї півонія є національною квіткою, якій приписують магічні властивості захисту від темних сил. Завдяки також і цьому, зображення півонії є одним з найпопулярніших у китайському традиційному образотворчому мистецтві. На честь цих квітів названо астероїд 1061 Пеонія.

Учень-травник:  Лікувальними властивостями володіє вся рослина. Пелюстки збирають при повному цвітінні перед самим осипаннями. Для збереження забарвлення вони підлягають негайній сушінню. Вже сухі пелюстки зберігають без доступу сонячного світла у сухих темних судинах. Найчастіше коріння рослини заготовляють у цей же час, але це допустимо в будь-який час року. Після викопування, вони очищаються від землі, промиваються і розрізають на невеликі шматки. Сушити коріння півонії необхідно в приміщенні з доброю вентиляцією або під навісом в тіні. Заготовляють іноді і насіння рослини. Завдяки вхідним до складу алкалоїдів і дубильних речовин, рослина має протизапальну, протисудомну, а також кровоспинну і жовчогінну властивостями. І широко застосовується в народній медицині при епілепсії, подагрі, судомах і різних спазмах. Це ефективний болезаспокійливий і заспокійливий засіб. Коріння півонії застосовують для лікування шлункових захворювань, діабету, гепатиту, для запобігання крововиливи сітківки ока. Використовують їх і при нефриті, гіпертонії, гінекологічних захворюваннях та онкології.

Слово вчителя: Наші пращури обожнювали кожне стебельце. За віруваннями, обрядові традиції, пов’язані з рослинним світом, мали забезпечити здоров’я, добробут сім’ї, плодючість землі та щастя. Вагомими символами в Україні стали калина, верба, барвінок, волошки, вишня, євшан-зілля, жито, мак, тополя, яблуня, мальва, конвалія, рута-м’ята, лобода та інші рослини.

Шановні учні, подбайте, щоб із квітника було видно, що це – українська садиба. Не забувайте про чудові квіти – символи України. В них тепло, ніжність і любов. Сійте чорнобривці, мальви, садіть руту, м’яту і любисток. Нехай вони оберігають ваші родини і ваші душі від зла, будуть невичерпним джерелом душевного спокою, приносять свято в буденне життя. І, наостанок всіх учасників заходу та гостей запрошуємо на дегустацію чаю з лікарських рослин.

 

 

На здоров’я!!!

doc
До підручника
Основи здоров`я 7 клас (Бех І. Д., Воронцова Т. В., Пономаренко В. С., Страшко С. В.)
Додано
18 листопада 2018
Переглядів
317
Оцінка розробки
Відгуки відсутні
Безкоштовний сертифікат
про публікацію авторської розробки
Щоб отримати, додайте розробку

Додати розробку