Навчання фонетичного матеріалу

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Підготував

 вчитель англійської мови

Ніколайчук Тетяна Григорівна

 

 

 

 

Навчання фонетичного матеріалу

Фонетичний мінімум

Тривалий час мова існувала лише у звуковій формі. Письмовий код виник набагато пізніше як відображення звукової мови.

Роль звукових компонентів дуже важлива і в писемному мовленні. Оволодіння усним мовленням та читанням уголос взагалі неможливе без стійких слухо-вимовних та ритміко-інтонаційних навичок.

Навчання фонетичного матеріалу передбачає

1. оволодіння учнями всіма звуками іноземної мови;
2. оволодіння звукосполученнями іноземної мови;

2) оволодіння наголосом;

3) оволодіння основними інтонаційними моделями найбільш поширених типів простих і складних речень.

Критерії відбору фонетичного матеріалу. Існує кілька критеріїв відбору фонетичного мінімуму.

1) За ступенем труд­ності фонетичного явища. Об'єктом засвоєння при навчанні вимови є лише ті фонетичні , що являють для учнів певні труднощі;

2) за критерієм відповід­ності потребам спілкування. До мінімуму передусім включаються ті звуки та інтонеми, що виконують у мовленні смислорозрізняльну функцію.

3. за критерієм нормативності.

З фонетичного мінімуму для середніх навчальних закладів вилучаються всілякі відхилення від норми, а об'єктом навчання виступає повний стиль зразкової літературної вимови (за еталон береться вимова дикторів/ коментаторів радіо і телебачення).

 

 

 

 

 

 

 

Вимоги до вимови учнів

1. Фонематичність.

 Передбачає ступінь правильності фонетичного оформлення мовлення, достатню для того, щоб воно було зрозумілим для співрозмовника;

2. швидкість.

Ступінь автоматизованості вимовних навичок, яка дозволяє учням говорити в нормальному (середньо-нормальному) темпі мовлення (для англійської та французької мови — 130-150 слів за хвилину).

Принцип апроксимації. В середній школі дуже важко досягти безпомилковості та автентичності вимови учнів.

 Вимоги до вимови учнів здійснюються, виходячи з  принципу апроксимації, тобто наближення до правильної вимови. З цією метою

1.обмежується обсяг фонетичного матеріалу, що вивчається;

2. допускається деяке зниження якості вимови окремих звуків та інтонаційних моделей.

Апроксимована вимова  – вимова, в якій, як і в літературній вимові відсутні фонологічні помилки, але яка, на відміну від літературної вимови допускає нефонологічні помилки, тобто такі, що не заважають розуміти усні висловлювання та прочитане вголос цією мовою.

Вплив рідної мови. Позитивні і негативні риси.  При навчанні іншомовної вимови слід враховували, що учні вже володіють звуковими засобами рідної мови. 

З одного боку, це допомагає в оволодінні вимовою нової іноземної мови, з іншого — викликає певні труднощі, спричинені інтерференцією рідної мови. Так, типовою помилкою для україномовних учнів є недотримання довготи голосних у німецькій та англійській мовах, бо в рідній мові довгота не має смислорозрізняльного характеру. Джерелом помилок в інтонації є, наприклад, відсутність в українській мові високого початку та різкого падіння у спадному тоні, що характерно для англійського мовлення. Таким чином у плані навчання вимови вчитель повинен скоректувати ті фонетичні навички, що вже є в учнів, у відповідності до фонетичної системи нової мови і доповнити її тими елементами вимови, які відсутні в рідній мові учнів.                                         

Для нейтралізації негативного впливу фонетичних навичок рідної мови навчання іншомовної вимови має будуватися на основі порівняльного аналізу фонологічних систем рідної та іноземної мов, що є одним з важливих спеціальних принципів навчання фонетичного матеріалу. Це дозволяє передбачити можливі труднощі і тим самим знайти шляхи їх подолання, які визначають характер пояснень учителя та вправи, що будуть застосовуватись у навчальному процесі.                                                     

Методи навчання фонетики в школі. Враховуючи труднощі, з якими зустрічається учень при оволодінні вимовою іноземної мови, у процесі навчання доцільно використовувати  імітативний та аналітичний методи одночасно (пояснення та аналіз слід застосовувати в такій мірі, в якій вони можуть бути корисні учням для розуміння особливостей фонетичного явища і полегшення його засвоєння). Такий метод одержав назву аналітико-імітативного.

Мета навчання фонетичного матеріалу.  Метою навчання фонетичного матеріалу  є формування слухо-вимовних і ритміко-інтонаційних навичок (на апроксимованому рівні).

Під слухо-вимовними навичками мовлення розуміють навички фонемно правильної вимови усіх звуків у потоці мовлення та розуміння всіх звуків при аудіюванні мовлення.

Ритміко-інтонаційні навички — це навички інтонаційно і ритмічно правильного оформлення мовлення і, відповідно, розуміння мовлення інших людей.

Фонетичні навички передбачають

1) автоматизовану рецепцію звуків (так званий "фонематичний слух") та інтонем, аналогією з фонематичним — "інтонаційний слух"),

2)  їх (ре)продукцію —артикуляцію та інтонування.

Усі навички вимови мають характеризуватися якостями автоматизованості, гнучкості і сталості та формуватися поетапно.

 

 

 

 

Навчання звуків іноземної мови

Поділ звуків англ. мови. За ознакою схожості/розбіжності звуків іноземної та рідної мов усі звуки іноземної мови умовно розділяють на три групи.                 

1. звуки, максимально наближені до звуків рідної (української) мови за акустичними особливостями та артикуляцією (наприклад, англ.: [b, g, m, s, z].

Методика роботи. Формування навичок вимови названих звуків не викликає особливих труднощів, оскільки тут має місце позитивний перенос навичок з рідної мови в іноземну. Для засвоєння цих звуків можна обмежитися імітацією, ніяких інших вправ ця група не потребує.

2. звуки, які, на перший погляд, дуже схожі на звуки рідної мови, але відрізняються від них за суттєвими ознаками (наприклад, англ.: [е, і, і:, t, d, v, w, l]).

Методика роботи. Сприймання та відтворення звуків, що належать до другої групи, характеризується високим ступенем інтерференції. Учні автоматично переносять навички вимови цих звуків з рідної мови в іноземну, що призводить не тільки до появи акценту в мовленні, але й до помилок на рівні змісту. Звуки цієї групи вимагають від учителя посиленої уваги та спеціального тренування в різноманітних вправах, особливо в тих, де є контрастування з відповідними  звуками рідної мови.

3. звуки, які не мають артикуляційних або акустичних аналогів у рідній мові учнів. [ 0, n, w, r, h]  

Методика роботи. Звуки цієї групи також викликають значні труднощі при засвоєнні, тут  має місце формування абсолютно нової артикуляційної бази.

Таким чином належність звука іноземної мови до тієї чи іншої із трьох згаданих груп зумовлює методику його засвоєння —

1. способи ознайомлення учнів зі звуком,
2. вибір вправ, що потрібні для оволодіння даним звуком у рецепції та (ре)продукції;
3. кількість вправ, що потрібні для оволодіння даним звуком у рецепції та (ре)продукції.

 

Ознайомлення учнів з новими звуками іноземної мови

На думку багатьох сучасних методистів, ознайомлення з новим фонетичним явищем, насамперед із звуками, має відбуватися у звуковому тексті шляхом наочної, трохи перебільшеної демонстрації його особливостей. Текст є природним середовищем для будь-якого мовного явища, у тому числі й фонетичного.           

Згідно з аналітико-імітативним підходом до навчання вимови, звуки, що становлять для учнів певні труднощі, виділяються із зв'язного цілого і пояснюються. Правила артикуляції носять апроксимований характер і підказують учням, які органи мовлення (губи, язик, альвеоли, зуби) беруть участь у вимові звука.

Англійський звук [w] можна пояснити шляхом порівняння із західним варіантом українського звука [в], який більше нагадує [у] в словах "був", “спав”.

Всі пояснення, які даються учням, повинні бути

1) чіткими,

2) короткими,

3) практично цінними,

4) враховувати типові помилки учнів.

 Після аналітичної частини роботи над звуком/звуками він/вони знову включається в  ціле:

1. склади,
2. слова,
3. словосполучення,
4. фрази, які імітуються учнями. Отже, за поясненнями має безпосередньо йти вправляння.                          

 

 

 

 

 

 

 

 

Автоматизація дій учнів з новими звуками

Важливу роль у процесі автоматизації відіграють зразки або  еталони вимови, які сприймають учні.

Демонстрація зразків різних рівнів може здійснюватись учителем або диктором/дикторами. Для навчання вимови важко переоцінити роль фонограми (або відеофонограми), особливо автентичної, тобто підготовленої і начитаної спеціалістами-носіями мови. Фонограма дає зразкові й незмінні еталони вимови, які можна багаторазово відтворювати.

Для навчання вимови іншомовних звуків використовуються

 а) вправи на рецепцію

 б) вправи на репродукцію/продукцію.

Вони тісно пов'язані між собою і націлені на формування як слухових (фонематичний слух), так і вимовних  (або артикуляційних) навичок.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Вправи на рецепцію звуків

Ці вправи націлені на розвиток фонематичного слуху учнів.

Фонематичний слух — це здатність розрізняти звуковий склад мовлення і синтезувати значення при сприйманні мовлення.

Вправи на розвиток фонематичного слуху — це

некомунікативні вправи на

1. впізнавання,
2. диференціацію,
3. ідентифікацію.

Вправи на впізнавання нового звука/звукосполучення серед інших, наголошеного слова, складу тощо. Вчитель пропонує учням послухати слова (фрази, римівки віршики), в яких є новий звук.

Інструкція  може бути сформульована так:

- підніміть руку/сигнальну картку або плесніть у долоні, коли почуєте звук […], довгу/коротку голосну, слово, на яке падає наголос, тощо;

- порахуйте, скільки разів у реченні /римівці/вірші зустрічається звук [...], довга/коротка голосна, слово під наголосом тощо;

- послухайте ряд англійських (французьких, німецьких, іспанських) та українських звуків. Підніміть руку (картку), коли почуєте англійський звук.

Вправи на диференціацію звуків, які учні можуть сплутати, не розрізнити, виконуються на рівні окремих слів або коротких речень.

Інструкція: послухайте пари слів і визначте, чи однакові в них

а) перші приголосні звуки: that-sad, this-this,  

б) останні приголосні звуки; bad –bet, live-leaf,

в) голосні всередині слова тощо: this-these, pot-port.

Прийом: Вчитель вимовляє пари слів або включає фонограму.

Спосіб виконання. Учні слухають і в зошитах (або спеціальних картках) ставлять знак "+", якщо вони чують однакові звуки, або знак "-", якщо звуки їм здаються різними, навпроти відповідного номера пари слів.

Вправа. Інструкція: Послухайте пари слів і скажіть, чи однакові в них звуки (перші приголосні, голосні всередині слова). Поставте знак "+", якщо вони однакові, знак "-", якщо різні.

1)thick--this;

2) that — those;

3) thought — thin. Etc.

Форма контролю. Після виконання вправи результат перевіряється за ключем.

(Ключ: l-, 2+, 3 -)

Інструкція: Послухайте групи з трьох слів і визначте, які з них однакові. Позначте своє рішення цифрами.

1 2 З

bird bed bird (Ключ: 1,3)

thin thing  thing (Ключ: 2,3)

 Вправи на ідентифікацію звука, мета яких розпізнати звук як відомий з певними характеристиками. Учні мають послухати та ідентифікувати звуки.

 Інструкція. Послухайте слова із звуками [w, v]. Піднімайте картку з транскрипційним значком, коли чуєте цей звук. (we, veal, what, window, vine, live, when)

 Питома вага  вправ на рецепцію менше, ніж вправ на репродукцію. Вчитель швидко переходить від рецептивних до рецептивно-репродуктивних.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Вправи на репродукцію звуків

Ефективність цієї групи вправ значно зростає, якщо перед репродукцією зразка учні мають змогу ще раз його почути, незалежно від того, чи вивчається новий матеріал, чи повторюється вже засвоєний.

Матеріалом для репродуктивних фонетичних вправ служать

1. окремі звуки [w]
2. сполучення we
3. слова what
4. словосполучення white window
5. фрази This is a wide white window

 

Це головним чином рецептивно-репродуктивні (некомунікативні та умовно-комунікативні) вправи.

 В некомунікативних імітативних вправах доцільно звертати увагу учнів на певні характеристики звука (довготу, наголос, аспірацію тощо), що робить імітацію свідомою.

На рівні умовно-комунікативних вправ можна використати такі їх види:

- імітація ЗМ,

- підстановка у ЗМ,

- відповіді на запитання — лаконічні та повні.

В рецептивно-репродуктивних вправах об'єктом засвоєння може бути окремий звук або можуть контрастуватися два чи три звуки.

 Приклади вправ.

1) Прослухайте слова (словосполучення, фрази) із звуком [t]. Повторіть їх, звертаючи увагу на положення язика на алвіолах. (Некомунікативна вправа на свідому імітацію нового звука, якій передує слухання.) [t] it, lit, sit. Sit still. It is a tree.

2)  Послухайте пари слів, словосполучення, фрази із звуками [t] та [d]. Повторіть їх, звертаючи особливу увагу на те, що одна з них глуха, інша дзвінка. To-do, lit-lead, seat-seed, tie-die.

(Некомунікативна вправа на свідому імітацію звуків, що контрастуються. Імітації передує слухання.)

Для особливо важких звуків цим вправам можуть передувати вправи на так звану беззвучну артикуляцію — "гімнастика" язика і губ, наприклад:

 — округлити губи/розтягнути губи; fur, turn, first, her.

• кінчик язика притиснути до нижніх зубів/альвеол тощо.

3) Послухайте мої твердження. Якщо вони правильні, підтвердіть їх. (Умовно-комунікативна вправа на слухання та імітацію.). This is a table-Yes, this is a table. This is a book-No this is not a book.

4) Дайте лаконічні/повні відповіді на мої запитання (до малюнка, предметів, погоди тощо). (Умовно-комунікативна вправа - відповіді на запитання.)

 Наведені вище та аналогічні до них вправи використовуються на всіх ступенях навчання іноземної мови у школі. Але призначення їх дещо відрізняється залежно від ступеня:

 на початковому ступені основна мета вправ — формування слухо-вимовних навичок учнів, тому питома вага усіх фонетичних вправ досить значна порівняно з іншими вправами.

 На середньому та старшому ступенях ці вправи націлені на підтримку та вдосконалення навичок вимови, а також на запобігання помилкам. Відповідно ці вправи рекомендується виконувати при засвоєнні нового матеріалу перед виконанням вправ в усному мовленні та читанні вголос. Згідно із зазначеною метою на початку уроку необхідно проводити так звані "фонетичні зарядки", що включають новий навчальний матеріал.

Крім спеціальних вправ для формування та вдосконалення слухо-вимовних навичок учнів, широко використовується заучування напам'ять скоромовок, приказок, римівок, віршів, діалогів, уривків з прози, а також вголос уривків текстів з підручника. Всі ці види роботи спрямовані на навчання учнів правильної вимови.

Зазначимо, що робота зі згаданим матеріалом передбачає дві стадії її виконання.

1) Спочатку текст розучується під керівництвом учителя або з фонограми.

2) Після цього проводиться робота з розвитку швидкості приговорювання уривка тексту чи вірша, з тим щоб досягти і безпомилковості мовлення учнів, і швидкого темпу. Заучування напам'ять приводить до позитивних результатів тільки за умови безпомилкової і швидкої матеріалу, що заучується.

 

Навчання інтонації іноземної мови

Інтонація являє собою комплекс просодичних засобів, складну єдність таких компонентів як

• мелодія,
• фразовий наголос,
• логічний наголос,
• ритм,
• тембр,
• інтонація.

Умови навчання іноземної мови в середніх навчальних закладах обмежують завдання навчання інтонації оволодінням її основними компонентами, а саме:

мелодією, фразовим та логічним наголосом (останній має вирішальне значення для спілкування) і паузацією при нормальному темпі мовлення. 

Метою навчання інтонації є формування:

1) рецептивних ритміко-інтонаційних навичок, або "інтонаційного слуху" в аудіюванні;

2) продуктивних ритміко-інтонаційних навичок (в говорінні та при читанні уголос). Важливо зазначити, що процес навчання інтонації повинен передбачати нероздільне формування обох груп навичок. Проведені експерименти свідчать ти значного поліпшення продукції інтонаційних моделей можна досягти за умови цілеспрямованого тренування в їх рецепції. На відміну від слухо-вимовних (артикуляційних) навичок, які є мовленнєво-моторними,

інтонаційні навички — це мовленнєві навички: мовлення є ситуативним за своєю природи й наша інтонація завжди залежить від мовленнєвої ситуації: з ким ми розмовляємо, де ми знаходимось, який комунікативний намір ми хочемо здійснити за допомогою інтонації. Насамперед це стосується таких компонентів інтонації як логічний наголос і мелодія. Обидва компоненти можуть змінювати висловлювання. The book is on the ‘table. The ‘book is on the ‘table. The book is on the table, isn’t it?

Зміна мелодії також може змінити зміст висловлювання.

Так, в англійській мові з дієсловом у наказовому способі в залежності від кінцевого тону  може виражати наказ (спадний тон) або прохання (висхідний тон). Наприклад: Take a \seat, please. Take a /seat, please.

Ознайомлення учнів з новими інтонаційними моделями

 Завдання вчителя на цьому етапі — продемонструвати нову інтонаційну модель та її комунікативне значення в різних ситуаціях мовлення. Так, щоб продемонструвати Інтонаційну модель наказу та прохання, вчитель віддає різні розпорядження учням, використовуючи спочатку спадний тон, а потім — висхідний. /Go to the blackboard. \Go to the blackboard. / Sit down. \Sit down.

Паралельно він пояснює комунікативне значення (у першому випадку — наказ, у другому — прохання). Після першої демонстрації обох моделей  потрібно записати їх на дошці, вдаючись до мінімального графічного відтворення ІнМ.

Далі необхідно послухати невеличкі діалоги у звукозапису, де трапляються нові ІнМ, що сприятиме становленню такої ознаки як гнучкість.

T.Go to the blackboard, Olya.

P.Yes, teacher.

T.Thank you. Go back to your desk.

 

Потім слід перейти безпосередньо до автоматизації дій учнів новими ІнМ, щоб сформувати такі ознаки навички як автоматизованість та сталість

 

Автоматизація дій учнів з новими інтонаційними моделями

Так само, як і в процесі автоматизації дій учнів з окремими звуками, використовуються вправи

1. на рецепцію інтонаційних моделей
2. вправи на репродукцію інтонаційних моделей. У зв'язку з мовленнєвим характером інтонаційних навичок при навчанні необхідно виконувати умовно-комунікативні вправи.    

 

Вправи на рецепцію інтонаційних моделей

 Вправи цієї групи призначені для розвитку інтонаційного слуху і мають такі ж види, як і вправи для розвитку фонематичного слуху:

• вправи на впізнавання ІнМ,
• на диференціацію ІнМ
• ідентифікацію.

Проте, на відміну від вправ для розвитку фонематичного слуху, вони мають умовно-комунікативний характер, що слід відобразити у завданні до вправи. Наведемо приклади завдань до вправ на рецепцію ІнМ.

Вправи на впізнавання

Послухайте розпорядження, які батьки дають своїм дітям. Підніміть руку (сигнальну картку), коли ви почуєте, що розпорядження зроблене у формі прохання.

1. Water the flowers, / please.
2.  2) Go /shopping, please.
3.  3) Clean the \room, please. Etc.

Вправи на диференціацію

Послухайте розпорядження, які дають дітям батько й мати. Вирішіть, чи обидва вони звертаються до дітей з проханням. Якщо так, поставте знак “+” біля відповідного номера, якщо ні — знак "-". Наприклад:

1) Mother: Go \shopping, please.

    Father:  Clean the /room, please.

2) Mother: Read the /book, please.

    Father: Read the /book, please. Etc. (Ключ: 1+,2-)

 

Вправа на ідентифікацію

Послухайте розпорядження, які дають батьки. Визначте, де вони звертаються до дітей з проханням (П), а де з наказом (Н). Зробіть відповідні позначки біля номера кожного розпорядження.

Дітям роздаються контрольні картки для виконання завдання.

Результат перевіряється за ключем. При наявності помилок фонограма з розпорядженнями прослуховується знову.

У такий же спосіб діти можуть визначити, в якому настрої були співрозмов­ці, впевнений чи ні був диктор у своїх твердженнях, чи ввічливі були діти,  звертаючись до свого товариша, тощо.

 

 

 

      Вправи на (ре)продукцію інтонаційних моделей

За своїм характером це умовно-комунікативні рецептивно-репродуктивні вправи на

імітацію,

підстановку і

трансформацію ЗМ,

 а також продуктивні вправи на самостійне вживання ІМ на рівні фрази та понадфразової єдності.

 

Вправи на імітацію

 Попросіть товариша зробити те, про що я прошу вас.  Наприклад:

Т: Open the /bag.

P: (звертаючись до товариша): Open the /bag, please.

 

Вправи на підстановку

Я звернуся до вас з проханням дати мені певну річ. Зверніться до товариша з подібним проханням, але попросіть іншу річ. Наприклад:

Т: Give me a / book

 P: (звертаючись до товариша): Give me а / pen.

 

Вправи на трансформацію

Послухайте мої накази і передайте їх товаришеві як прохання. Наприклад:

Т: Read the /book.

 P: Read the \book.

 

Вправа на самостійне вживання ІнМ

У мене на столі багато речей. Якщо ви попросите їх англійською мовою,  ви їх одержите. Наприклад:

P: Give me а / book.

 Т: Here you are.

P: Thank you.

 

Робота над інтонацією має продовжуватись при виконанні комунікативних вправ у говорінні, аудіюванні та читанні вголос, бо ІнМ по-справжньому можна вжити (чи зрозуміти) лише у процесі спілкування в різноманітних мовленнєвих ситуаціях. Саме в цих умовах слід перевіряти, як добре учні засвоїли відібрані ІнМ іноземної мови.

 

Контроль та оцінка вимови здійснюються вчителем з урахуванням помилок у мовленні учнів. Необхідно розрізняти

 - фонетичні 

- фонологічні помилки.

Перші впливають на якість звучання, другі — на зміст. В неспеціалізованих середніх навчальних закладах, де одним з основних принципів навчання вимови залишається принцип апроксимації, фонетичні помилки не беруться до уваги, тому що основна мета спілкування—розуміння —досягнута. Враховується наявність та кількість фонологічних помилок. Але вищезгадане не стосується спеціалізованих мовних шкіл, гімназій та ліцеїв, в яких мета навчання іноземної мови наближається до мети мовного вузу володіти іноземною мовою на рівні, наближеному до культурних носіїв. У цих випадках вимова учнів оцінюється і за фонетичними, і за фонологічними ознаками.