Найефективніші класифікації методів педагогічної діагностики

Друга класифікація методів за В.К. Гайде, В.П. Захаровим. Автори цих класифікацій поєднують методи за наступними ознаками: за якістю: стандартизовані, нестандартизовані; за призначенням: загально діагностичні, а саме тести особистості за типом опитувальників Р. Кеттелла або Г. Айзенка, тести загального інтелекту; тести професійної придатності; тести спеціальних здібностей, а саме технічних, музичних, тести для пілотів; тести досягнень; за матеріалом, яким оперує випробуваний: бланкові; предметні це кубики Кооса, «додавання фігу» з набору Векслера; апаратурні це пристрої для вивчення особливостей уваги тощо; за кількістю обстежуваних: індивідуальні і групові; за формою відповіді: усні і письмові; за провідною орієнтацією: тести на швидкість, тести потужності, змішані тести. У тестах потужності завдання важкі і час вирішення не обмежений; дослідника цікавить як успішність, так і спосіб вирішення завдання; за ступенем однорідності завдань: гомогенні і гетерогенні, які відрізняються тим, що в гомогенних завдання схожі одне з одним і застосовуються для виміру цілком визначених особистісних і інтелектуальних властивостей; у гетерогенних тестах завдання різноманітні і застосовуються для оцінки різноманітних характеристик інтелекту; за комплексністю: ізольовані тести і тестові набори; за характером відповідей на завдання: тести із запропонованими відповідями, тести з вільними відповідями; за галуззю охоплення психічного: тести особистості й інтелектуальні тести; за характером розумових дій: вербальні, невербальні [5, c. 13]. Застосування цих методів допомгає вчителю більш детально вивчити дітей, якості, які вони мають, причини їх поведінки та їх спілкування з друзями, однолітками та вчителями. Важливо правильно застосовувати та обирати ці методи педагогічної діагностики.

Наступна класифікація методів психолого-педагогічної діагностики за А.А. Бодалевим, В.В. Століним полягає у тому, що автори поєднують методи в групи за різними ознаками. По-перше, за характеристикою того методичного принципу, який покладено в основу даного прийому: об’єктивні тести у яких є правильна відповідь, тобто правильне виконання завдання; стандартизовані самозвіти, а саме тести-опитувальники, відкриті опитувальники; шкальні техніки, а саме семантичний диференціал Ч. Осгуда, суб’єктивна класифікація; індивідуально-зорієнтовані техніки типу рольових репертуарних решіток; проективні техніки; діалогічні техніки , а саме бесіди, інтерв’ю, діагностичні ігри. По-друге,по мірі втягнення в діагностичну процедуру самого психодіагноста і ступеня його впливу на результат психодіагностики: об’єктивні і діалогічні. Перші характеризуються мінімальним ступенем втягнення психодіагноста в процедуру проведення, обробки й інтерпретації результату, другі – великим ступенем втягнення. Галузі застосування цих тестів дуже обширні: освіта, підвищення кваліфікації; профорієнтація, профпідготовка, підбір і розстановка кадрів; психологічні науково-практичні дослідження; консультативна і психотерапевтична допомога; психологічне консультування підприємств; судово-психологічна експертиза. Тест дозволяє з наперед обумовленим ступенем ймовірності визначити актуальний рівень розвитку в людини необхідних знань, особистісних характеристик, вмінь і навичок. На відміну від інших психологічних методів дослідження, психодіагностика дозволяє отримати кількісні та якісні оцінки вимірювальних характеристик [22, c. 10].

Дуже важливо правильно обрати саме методи діагностики тому ми перходимо до діагностичних методів в соціальній роботі.