"Не вмирає зв`язок поколінь..."

Про матеріал
Робота була представлена на ХІХ Всеукраїнському конкурсі учнівської молоді "Об`єднаймося ж, брати мої!" з теми: "Ради тебе перли в душу сію, ради тебе мислю і творю..." в номінації "Література".
Перегляд файлу

Не вмирає зв`язок поколінь…

(інтерв’ю з головою Київського обласного товариства «Молода Просвіта Білоцерківщини», лідером молодих просвітян Білої Церкви  Костянтином Климчуком)

На берегах річки Рось розкинулось прекрасне, оповите легендами місто Біла Церква, з прадавньою історією та багатьма історичними і культурними пам`ятками. Воно зачаровує своєю неповторністю, спокоєм та притаманним йому романтичним настроєм. (Додаток 1)

Тихою неспішною ходою йдемо центральною вулицею міста,  вулицею Ярослава Мудрого, що починається від Соборної площі на півдні та тягнеться на північ до вулиці Київської, минаємо фасади історичних будівель і підходимо до будинку, в якому довгі роки розміщується громадська організація «Молода Просвіта Білоцерківщини». Цей стародавній будинок завжди був історичним місцем для Білої Церкви. У періоди найбільшої темряви і загрози для існування державності там збиралися патріотичні сили міста.  У цьому будинку розміщувалися штаби двох Майданів, а зараз збираються осередки "Просвіти", Братства УПА, Спілка офіцерів, працюють літературні студії, діє волонтерський центр та просвітянська програма «Мандри Україною. Патріотичні екскурсії», регулярно проводяться конкурси читців поезій серед дітей та учнівської молоді, мистецькі виставки, презентації тощо.

Тут бували В’ячеслав Чорновіл, Левко Лук’яненко,  Лесь Танюк і багато інших громадських і політичних діячів.  На сьогодні не можна не помітити, що силами патріотів міста встановлено пам'ятні дошки національним героям, зображено  патріотичний мурал. (Додаток 2)

Ми заходимо до будинку і піднімаємося старими сходами, двері невеликої кімнати прочинені. Нас радо зустрічає голова організації «Молода Просвіта Білоцерківщини» Костянтин Вікторович Климчук і запрошує  до розмови. Ми зручно розміщуємося за великим столом і починаємо живе спілкування. (Додаток 3)

 

  • Коли у Білій Церкві  утворився осередок «Просвіти»?

25 червня 1906 року відбувся Установчий збір Київської «Просвіти», тоді першими у списку обраних до Ради товариства були Модест Левицький (залізничний лікар Білої Церкви), Леся Українка, Б.Грінченко, С.Шеремет, О.Косач, В.Степанківський, В.Винниченко.  (Додаток 4)

М. Левицький із родиною Косачів ще з волинсько-ковельського періоду був у тісних зв’язках. У списку просвітян станом на 1 січня 1907 року зустрічаємо й уродженця Білої Церкви композитора Я. Яциневича та Я.Гулака-Артемовського. Установчий збір білоцерківської «Просвіти» відбувся у березні 1917 року. І почала кипіти у Білій Церкві просвітянська робота. Але якихось документів чи спогадів, крім діяльності тут К.Стеценка, про це немає.

  • Яка була діяльність «Просвіти» буремного 1917 року і після?

Буремного 1917-го року «Просвіта» часто скликала мітинги, провадила маніфестації. (Додаток 5)

  Тоді офіційно окупаційна влада «Просвіту» не ліквідувала, хоч на початку 1920-х років звинуватила її в націоналістичній та антирадянській пропаганді. Уже в 1922 році в Білоцерківській окрузі налічувалося 181 член «Просвіти», а вже в наступному – 89. Поступово вона розчинилась у породжених радянською системою культурно-освітніх  організаціях. Коли припинилась діяльність білоцерківської «Просвіти» достеменно не відомо, але її діячі довгий час переслідувалися тогочасним режимом.

  • Скільки секцій працювало у «Просвіті»?

Коли міську «Просвіту» очолив Модест Левицький, у неї входило 232 мешканці міста й передмість – це національно свідоме учительство, крамарі, заможні селяни, навіть деякі держслужбовці. Суто просвітянську роботу провадило 5 секцій: агітаційна, виставкова, артистична, бібліотечна та шкільно-лекційна. За прикладом міської невдовзі виникали «просвіти» в селах, що поблизу Білої Церкви.

  • З історії нашого краю ми знаємо, що у Білій Церкві на той час викладання у школах велося винятково російською мовою, дехто спілкувався польською, тоді українська мова зазнавала утисків. Коли ж почала вирішуватися проблема українознавства та мовного питання?

 

У 1912 році у Білій Церкві оселився залізничний лікар Модест Левицький, який був одним із фундаторів і керівників видавництва «Час». Він активно поширював українську літературу,  а видавництво «Час» було першим успішним видавництвом української книжки, яка мала великий попит (це класика, сучасна та перекладна, підручники, брошури, кольорові листівки тощо).

У 1916 році у місті оселився й письменник Юрій Будяк, мешкав він разом із сім`єю по вулиці Гетьманській. Та, зайнявшись викладацькою справою, був переслідуваний за українофільство. Ю.Будяк – один із тих, хто створив у Білій Церкві краєзнавчий музей, деякий час завідував ним, коли той вважався «просвітянським». Він взяв активну участь у заснуванні гімназії імені Б.Грінченка для дорослих, викладав у ній українську мову та літературу.

  • Якого ж року відродилася білоцерківська «Просвіта» і як це відбувалося?

У новітній час білоцерківська «Просвіта» відродилася 1989 року як осередок на заводі «Білоцерківсільмаш» з ініціативи робітників. (Додаток 6) Це було у лютому місяці,  у грудні цього ж року – як міськрайонне об`єднання Товариства української мови ім. Т. Шевченка.

З 1992 року Товариство української мови ім. Т. Шевченка відіграло важливу роль у піднесенні національної свідомості білоцерківців. Шестеро її членів (В.Міняйло, В.Іванців, А.Гудима, В.Синякевич, В.Бондар, М.Касьян) були відзначені просвітянською медаллю «Будівничий України», п’ятеро  (В.Марченко, М. Педченко, В.Міняйло, А.Гудима, В.Іванців) отримали урядові нагороди.

Хочу розповісти про Володимира Іванціва, бо знав цього чоловіка дуже давно, знав як людину стійких переконань і незрадливого в товаришуванні.

Від самого початку горбачовської перебудови, що в наших умовах переросла у змагання за державну незалежність, В. Іванців був одним із тих, хто прилучився до процесу просвітництва. Він — один з ініціаторів відродження «Просвіти», а з 1992 року був її головою. (Додаток 7)

Володимир Опанасович понад два десятиліття - лідер міськрайонного об’єднання, стільки ж років керував літературною студією «Заспів» (заснована 1949 р.), і за цей період п’ятеро студійців поповнили НСПУ.

За ініціативи «Просвіти» у 1993 році в роковини 60-річчя Голодомору у місті був встановлений пам’ятник жертвам цієї страшної трагедії. Тоді голова білоцерківської «Просвіти» В.Іванців презентував книгу «Голокіст», яка висвітлювала геноцид українського народу в часи тоталітаризму. На жаль, цього літа на 82 році життя Володимир Опанасович відійшов у вічність…

  • Розкажіть, будь ласка, про діяльність В. Іванціва, який цього літа відійшов у вічність.

Його ім’я відоме не лише в Україні, а і далеко за її межами. Це – чудовий лірик, сатирик, перекладач, публіцист, літературознавець, критик, редактор, упорядник та видавець. Він був шеф-редактором альманаху «Біла Церква» (1994 ), лауреатом Білоцерківської міської літературно-мистецької премії імені І.С.Нечуя-Левицького, членом Національної Спілки письменників України.

Творчість Володимира Опанасовича завжди захоплювала своєю багатогранністю. Читаючи твори письменника, ніхто не залишався байдужим.  Володимир Іванців  був засновником фестивалю «Соборний дзвін».

Сьогодні  можна перераховувати його регалії і нагороди, але для мене він залишився письменником і трибуном.

Своє визнання він вистраждав. Його статті були гострими, а вірші брали і беруть за душу. Син священика, він терпіти не міг агентів у рясах, за що його ненавиділи в московитській церкві. І мало хто згадає, що він був фундатором відродженої громади УАПЦ у Білій Церкві.

Тисячі кілометрів сходжено по бібліотеках, школах та ВНЗ Білої Церкви. Проведено сотні зустрічей, літературних вечорів, концертів. (Додаток 8)  І завжди Володимир  Опанасович наголошував на патріотизмі й любові до рідної землі. Прийшов час – і стали на захист України вояки на Майдані та на фронті Російсько-української війни. Вірші Володимира Іванціва звучали на барикадах і під час польових концертів на сході України.

Володимир Іванців був людиною слова, честі й благородства. Видатним Просвітянином. Жаль, що багато лишилося недоговореного, незробленого, незадуманого... Проте дещо встигли. Зовсім скоро ми презентуватимемо останню книгу Поета під назвою «Смак води або Бог не пустомолот». (Додаток 9)

 Він довгі роки стояв в перших рядах тих, хто відстоював право українців жити у власній Незалежній державі. Він боровся за чистоту української мови і за те, щоб кожен з нас пишався тим, що він УКРАЇНЕЦЬ.

За два дні до смерті Володимир Опанасович написав вірш, який опублікував у соцмережі з промовистою назвою FINITA. Прочитаю вам лише  перший стовпчик його останнього вірша:

"Я припиняю боротьбу,

І ця поразка остаточна.

    Її сприйняв би, може, мовчки,

Та стогін кривдно рветься з вуст".

Володимир Іванців належав до «Золотого фонду»  Білої Церкви, був нагороджений орденом «За заслуги» ІІІ ступеня.

  • Як і коли зародилась «Молода просвіта» Білоцерківщини, яку ви нині очолюєте?

Ми вступили в нову добу з найбільшого міста Київщини - Білої Церкви. Просвітницька ідея завжди жила в душі українського народу, а найбільше - у серцях української молоді.(Додаток 10)

1997 року Товариство «Просвіта» почало активно розбудовувати молодіжне крило, і у березні цього ж року з'явилося Київське обласне об'єднання «Молода Просвіта».

20 червня 2000 року зареєстрували Київське обласне товариство «Молода Просвіта». Молодіжна громадська організація «Молода Просвіта» (Київське обласне товариство), беручи активну участь у бурхливих соціально-політичних перетвореннях останнього часу, прийшли до усвідомлення своєї громадянської місії у творенні потужного середовища свідомої української молоді на Київщині. 2003-го року і в Білій Церкві відбулися установчі збори «Молодої Просвіти». З 2005 року і донині я очолюю Білоцерківський міський осередок ВМГО «Молода Просвіта».

Відтак, «Молода Просвіта Білоцерківщини» відкриває свої двері для найширших кіл активної молоді та прагне стати зразком конструктивного молодіжного руху як на Київщині, так  і в Україні. Я впевнений, що сила нації, сила «Просвіти» - у молоді!! (Додаток 11)

  • На сьогодні «Молода Просвіта» Білоцерківщини є  ініціатором та організатором багатьох загальноміських заходів для дітей та молоді. До Дня Злуки, Дня Соборності понад півтисячі білоцерківці утворили Ланцюг Єдності та «живу» карту України.  Розкажіть, як це відбувалось?

Біла Церква є одним із небагатьох українських міст, де живе традиція шанувати Ланцюгом Єднання подію, яка відбулася 100 років тому на Софійській площі Києва. Тоді, у січні 1919 року, український народ заявив про свою волю об’єднати українські землі й жити в Соборній Державі. Наше місто стало тим пунктом, звідки вирушили на Фастів і Мотовиловку, а згодом і на Київ загони Директорії. Саме в Білій Церкві формувався корпус Січових Стрільців, ядро військової потуги повстанців. І сьогодні наше місто залишається базою для бригади, яка збройно утримує Соборність.

Традицію проведення цього флешмобу у Білій Церкві «Молода Просвіта» започаткувала  ще в 2011 році. Тоді нас було тридцять осіб. Сьогодні нас вже більше, ніж десять разів по тридцять. Ми живемо в історичний час. Ще недавно ми не знали, що буде, зокрема, з релігійною ситуацією, а сьогодні маємо Томос. Це наріжний камінь державності на багато сотень років наперед. Ми стали народом, який здатен вирішувати стратегічні завдання, а не ситуативні, на кшталт “моя хата з краю”.

Біля портретів Героїв Майдану і війни на Сході провели патріотичний флешмоб: була утворена жива мапа України і відбулася перекличка історичних частин країни. Біла Церква єднає Україну. Тут знайшли свій другий дім ті, хто змушений був покинути тимчасово окуповані території. Звідси рушають на Схід воїни визвольної армії, яку гаряче підтримує народ. Сюди повертаються герої війни, яких щоразу радо зі сльозами радості вітають білоцерківці.

Я гордий, що, починаючи з 2011 року, Білоцерківська «Молода Просвіта» відродила традиції утворення Ланцюга Єднання, а в 2012 році -  започаткувала Паради Вишиванок, які відтоді стали одними із найпомітніших заходів єднання на Київщині. (Додаток 12,13,14)

Ми живемо в історичний час. Ще недавно ми не знали, що буде, зокрема, з релігійною ситуацією, а сьогодні маємо Томос. Це наріжний камінь державності на багато сотень років наперед. Ми стали народом, який здатен вирішувати стратегічні завдання, а не ситуативні, на кшталт “моя хата з краю”.

  • Гетьмана Івана Мазепу по праву вважають великим державотворцем. Його ім`я вшановувала і Білоцерківська «Молода Просвіта». Розкажіть про ці події.

Іван Мазепа був першим українським гетьманом, який незмінно тримав гетьманську булаву протягом майже 22 років. Цей період характеризувався економічним розвитком України-Гетьманщини, стабілізацією соціальної ситуації, піднесенням церковно-релігійного життя та культури. Прикметно, та за роки гетьманування Мазепи в Україні не виникло жодного селянського повстання.

Він мав на меті відродити Україну, об’єднавши її землі. Гетьман І.Мазепа – політичний і державний діяч, будівничий, який народився в с. Мазепинці поблизу Білої Церкви.

Хочу наголосити, що І. Мазепа є найбільш відомим в Європі та Америці представником України. Йому присвячено 186 гравюр, 42 картини, 22 музичні твори, 17 літературних творів.

На жаль, ім’я гетьмана Івана Мазепи майже чотириста років з особливою жорстокістю і цинізмом паплюжилося російськими поневолювачами.

Щороку «Просвіта» вшановує гетьмана Мазепу в його родовому селі Мазепинцях. Світить сонце чи падає дощ, рве поли пальта колючий вітер чи засипає за комір куртки сніг, хуртовина – приїздять білоцерківці вклонитися великому державотворцю. З 2007 року молебень на честь гетьмана відбувається в новозбудованому храмі Святителя Миколая.

Світить сонце чи падає дощ, рве поли пальта колючий вітер чи засипає за комір куртки сніг хуртовина – приїздять білоцерківці вклонитися великому державотворцю. З 2007 року молебень на честь гетьмана відбувається в новозбудованому храмі Святителя Миколая. (Додаток 15)

Цього року погода не сприяла проведенню вшанувань, але просвітян, членів Братсва ОУН-УПА негодою не злякати. Було на кого рівнятися, адже у складі делегації був сам Теодор Дячун, почесний громадянин Білої Церкви, комбатант УПА. Навіть смішно порівнювати природні примхи з тим, що він пережив у сталінських таборах, під час бойових завдань. (Додаток 16)

Після молебню відбулася хода до пам’ятника І. Мазепі та урочистий мітинг. По завершенню члени делегації привітали голову Білоцерківського Братства ОУН-УПА Теодора Дячуна. Особливою радістю і цінним подарунком для повстанця став візит його бойового побратима Ореста Васкула. Ветерани не лише згадували про табори, підпілля, але й ділилися планами на майбутнє. Дивлячись на цих велетів духу, розумієш, що Україну будують не лише гетьмани, а прості солдати, які стали ще при житті легендами. З такою історією і такими людьми Україна зобов’язана перемогти і бути «Вільна й міцна від Сяну по Кавказ».

Взагалі, 20 березня у Білій Церкві відзначають дві дати. Одна відома далеко за межами міста – День народження Івана Мазепи, а друга – відзначається у більш вузькому колі. В один день із славетним гетьманом України свої уродини святкує і Теодор Дячун, ветеран УПА. (Додаток 17)

  • Розкажіть про Теодора Дячуна – ветерана національних змагань, воїна УПА, багаторічного бранця комуністичних режимів, Почесного громадянина м. Біла Церква.

Українська нація — дивовижна, бо де ще можна знайти народ, який протягом усього свого існування боровся за право «бути» на своїй землі? Одним із таких борців є комбат Української Повстанської Армії Теодор Дячун, який усе своє життя віддав боротьбі з нещадним ворогом.

Теодор Дячун, керівник Білоцерківської станиці братства ОУН-УПА ім. Василя Якуб'яка, Київського крайового братства ОУН-УПА, комбат Української Повстанської Армії – людина великої віри в Бога та глибокої любові до України.

Сильний духом, незважаючи на свій поважний вік, 92- річний Теодор Дячун побував у зоні АТО, зокрема, у шахті Бутовка, в Авдіївці, знає багатьох командирів особисто і підтримує українських військових, і навіть віддав їм усі свої заощадження (з кожної пенсії намагається заощадити, щоб віддати частину на потреби військових). І сьогодні він купує книжки, бо переконаний, що кожен, хто вважає себе справжнім українцем, – має вірити в Бога, знати свою історію, бути ідейним та чесним, любити та поважати рідну мову та культуру. І переконаний, що вишиванка далеко не показник українськості, бо лише справи свідчать про слова.

А нещодавно у приміщенні центральної бібліотеки Білої Церкви відбулася довгоочікувана презентація книги Т. Дячуна «Тернистий шлях до волі». (Додаток 18)

Це оповідь простого сільського хлопця, якого «перемелювали» і не змогли перемолоти репресивний апарат СРСР та кримінальний світ, що йому прислужував. Просто безцінні побутові сцени поселенського життя, написані з притаманним авторові гумором. Цю книгу рекомендую прочитати усім шанувальникам історії визвольного руху.

А ще Теодор Дячун дуже любить людей. У його скромній оселі, де на стінах портрети Шевченка, Шухевича і Бандери, завжди багато відвідувачів. Приходять люди послухати про минувщину, за порадою і просто поспілкуватися.

  • Товариство «Просвіта» – одна із найдавніших і найавторитетніших громадських організацій в Україні, яка нещодавно відзначила 150-річчя. Які плани на майбутнє у «Молодої Просвіти Білоцерківщини»?

Упродовж всієї своєї діяльності «Просвіта» жертовно працювала на утвердження української державності: відродження національної культури, традицій та духовності.  (Додаток 19)

Ми вбачаємо необхідним у своїй роботі поглибити співпрацю між окремими просвітянськими організаціями по всій Україні. Вже нині надзвичайно плідно співпрацюємо з Київським міським об’єднанням, яке очолює Кирило Вадимович Стеценко. Очевидно, що просвітянські форми і методи роботи, загартовані поколіннями патріотів, мусять розвиватися в ногу з часом, адаптуватися і модернізуватися новітніми технологіями. Переконаний, що в найближчі роки до лав просвітян, як і в минулі часи, повинні долучитися кращі представники українських еліт, щоб своїм прикладом та ініціативами зарядити якомога більше громадян нашої держави.

Адже «Просвіта» — це більше, ніж громадська організація. Це спосіб життя і мислення кожного свідомого українця.

…Зустріч із керівником «Молода Просвіта Білоцерківщини» Костянтином Климчуком закінчилася. Йому треба поспішати у справах; під дверима тихо перебалакуються відвідувачі, які теж хотіли б з ним поспілкуватися…. А ми повільно спускаємося сходами будинку, в якому витає історія минулого, - і знову опиняємося на галасливій вулиці… (Додаток 20)

  Неспішною ходою прямуємо до зупинки громадського транспорту. Кожен мовчить, перебираючи у пам`яті спогади про історію, боротьбу, нелегку долю українського народу у державотворенні. (Додаток 21)

    А я йду і думаю: доля дала мені щастя народитися в Україні, на землі з величною і трагічною історією, не менш трагічним сучасним і величним майбутнім (вірю в це!). Вірю, бо є ще один неоціненний скарб у тебе, моя державо. Це народ. Добрий, лагідний, щирий, доброзичливий, працьовитий, вольовий. Йому належить майбутнє. Він виборює своє право щасливо і вільно жити!

І я пишаюсь своїм народом, який виборов незалежність. Я пишаюсь людьми, які роблять усе для того, щоб зберегти українську націю. Я пишаюсь своїм рідним містом, в якому продовжуються неоціненні традиції «Просвіти». І повторяю за В. Симоненком:

Україно! Ти для мене диво!

І нехай пливе за роком рік,

Буду, мамо горда і вродлива,

З тебе дивуватися повік.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

ДОДАТКИ

C:\Users\User\Desktop\Без названия (4).jpg

 

Додаток 1.  Мальовничі краєвиди м. Біла Церква

 

 

 

C:\Users\User\Desktop\Просвіта фото\Без названия (11).jpg

 

 

 

 

 

 

 

Додаток 2. Патріотичний мурал на будинку, в якому знаходиться «Молода Просвіта Білоцерківщини»

 

 

 

C:\Users\User\Desktop\Просвіта фото\20191203_150700.jpg

Додаток 3. Зустріч головою організації «Молода Просвіта Білоцерківщини» Костянтином Вікторовичем Климчуком

 

 

 

 

 

 

C:\Users\User\Desktop\Просвіта фото\images (6).jpg

 

                    

 Додаток 4. Установчий збір «Просвіти»

 

 

 

 

 

 

C:\Users\User\Desktop\Просвіта фото\images (7).jpgДодаток 5. Буремний 1917 рік…

 

 

C:\Users\User\Desktop\Без названия (11).jpg

 

 

Додаток 6. Емблема «Просвіта»

 

 

C:\Users\User\Desktop\Просвіта фото\images (8).jpg

 

Додаток 7.

В.О.Іванців – голова міжрайонного об`єднання «Просвіта»

C:\Users\User\Desktop\safe_image.jpgДодаток 8.  В.О.Іванців  на творчій зустрічі у Білоцерківській центральній бібліотеці.

 

 

 

C:\Users\User\Desktop\Просвіта фото\74532793_3176431655761973_1110875479881023488_o.jpg

 

                                                        

                         

 

 

 

                                                                        

                                                                            Додаток 9. Книга В.іванціва «Смак води або Бог не пустомолот»

C:\Users\User\Desktop\Просвіта фото\images (5).jpg

 

Додаток 10. Емблема «Молодої Просвіти»

 

 

C:\Users\User\Desktop\Просвіта фото\Без названия (13).jpg

C:\Users\User\Desktop\Просвіта фото\50299852_2682978751719745_3635694420268941312_o.jpg

Додаток 11. Центральний вхід у будинок «Молодої Просвіти  Білоцерківщини»

 

 

                                                                                                                                  

 

Додаток 12. Ланцюг Єдності

C:\Users\User\Desktop\Просвіта фото\images (11).jpgДодаток 13. Заходи до Дня Злуки та Дня Соборності у м. Біла Церква

 

 

 

C:\Users\User\Desktop\images (5).jpg

 

 

 

 

                           Додаток 14. Парад вишиванок у м.Біла Церква

 

 

 

 

C:\Users\User\Desktop\Без названия (5).jpgДодаток 15. Храм Святителя Миколая у с. Мазепинці

 

C:\Users\User\Desktop\Без названия (9).jpg

 

 

 

Додаток 16. Теодор Дячун, керівник Білоцерківської станиці братства    ОУН-УПА ім. Василя Якуб'яка

C:\Users\User\Desktop\Без названия (8).jpg

 

 

 

 

Додаток 17. Теодор Дячун на урочистостях в с.Мазепинці

C:\Users\User\Desktop\images (8).jpgДодаток 18. Книга Т. Дячуна «Тернистий шлях до волі».

 

 

 

Додаток 19. «Молода Просвіта Білоцерківщини»

 

C:\Users\User\Desktop\Просвіта фото\20191203_155136.jpg

 

 

 

 

 

 

 

C:\Users\User\Desktop\Просвіта фото\20191203_145848.jpgДодаток 20. Учні училища під час зустрічі з  К.Климчуком

 

 

 

 

 

 

C:\Users\User\Desktop\images (9).jpg

 

 

Додаток 21. «Україно! Ти для мене диво!..»

 

 

docx
Додано
28 лютого 2020
Переглядів
652
Оцінка розробки
Відгуки відсутні
Безкоштовний сертифікат
про публікацію авторської розробки
Щоб отримати, додайте розробку

Додати розробку