Некробактеріоз презентаційний матеріал

НЕКРОБАКТЕРІОЗ

Некробактеріоз (Nectobacteriosis) – контагіозна хвороба всіх видів тварин і птиці, яка характеризується гнійно-некротичним ураженням кінцівок та деяких органів, метастазами й загальним токсикозом. На некробактеріоз хворіє і людина.

Fusobacterium necrophorum, облігатний, анаеробний поліморфний нерухомий мікроорганізм, що не утворює спор і капсул. Патогенні штами збудника мають форму ниток завдовжки 80 – 300 мкм, менш патогенні — форму коків, коротких паличок. Мікроорганізм має серологічні варіанти А, В, АВ і С. Найпатогенніші сероваріанти А і В. Культивується збудник в анаеробних умовах при р. Н середовища 7,4 – 7,6 із додаванням сироватки крові (10 – 30 %), крові (5 – 10 %), глюкози (1 – 2 %). Чисту культуру збудника можна виділити з кісткового мозку й губчастої речовини кісток. 

Збудник некробактеріозу1 – нитки2 – палички F. necrophorum утворює складні ендо- та екзотоксини, для яких характерні летальні, гемолітичні, лейкотоксичні й некроток-сичні властивості. Збудник поширений у навколишньому середовищі, у вологому ґрунті живе 90 діб, гною — 50, сечі — два тижні, в молоці — 35 діб. За температури 60 – 65 °С гине впродовж 15 хв.

Епізоотологічні даніНа некробактеріоз частіше хворіє молодняк тварин і птиці. Джерелом інфекції є хворі та перехворілі тварини. Збудник виділяється із слиною, калом, виділеннями з некротичних осередків. Тварини інфікуються через пуповину, при потраплянні збудника на травмовану або мацеровану шкіру й слизові оболонки. Виникненню некробактеріозу сприяють порушення обміну речовин, умов утримання, догляду за копитами тощо. Хвороба реєструється у формі епізоотичних чи ензоотичних спалахів, як первинна або вторинна інфекція. Часто хворобу спричинює F. necrophorum в асоціації із Сl. perfringens, В. nodosus, Е. coli, S. aureus, S. epidermi-tidis та іншими мікроорганізмами.

Джерелами збудника інфекції є хворі і перехворіли тварини, а також здорові, в рубці і кишечнику яких міститься збудник. Бактерії виділяються з фекаліями і слиною. Зараження відбувається через шкіру і слизові оболонки при порушенні їх цілісності, навіть при мікроураженнях або саднах.

ПАТОГЕНЕЗЗбудник накопичується у тканинах зі зниженим вмістом кисню, наявністю гематом, запальних процесів, продукує токсини, що зумовлюють розкладання тканин та інтоксикацію організму. Поширення течією крові інфікованих тромбів спричинює метастатичні ураження легень, печінки, нирок, мозку, кишок та інших органів. Виникають плеврити, перитоніти, абсцеси, пододерматити. У разі ускладнення ентеробактеріями, коковою і клостридіальною мікрофлорою перебіг хвороби набуває злоякісного характеру.

Клінічні ознаки Інкубаційний період триває 1 – 3 доби. У молодих тварин перебіг хвороби гострий, у дорослих — гострий, підгострий і хронічний. Розрізняють септичний перебіг, шкірний некробактеріоз, некробактеріоз слизових оболонок, внутрішніх органів, статевих органів, некробактеріозний остит і остеомієліт. Форма перебігу хвороби залежить від віку, виду тварин та їхнього фізіологічного стану.

У корів при некробактеріозі уражуються переважно кінцівки й статеві органи (панарицій, некротичний вагініт, затримання посліду, ендометрит, аборти, мертвонародження, гангренозний метрит). Після родів корови частіше гинуть на 6 – 10-ту добу від сепсису. У телят здебільшого уражуються слизові оболонки ротової порожнини, глотки, язика (дифтерит, виразково-некротичний стоматит і ентерит, карієс зубів тощо). Тварини швидко виснажуються й гинуть від сепсису. Новонароджені телята можуть раптово загинути без виражених клінічних ознак.

У овець уражуються кінцівки, шкіра губ, ніздрів, слизові оболонки ротової порожнини, статеві органи. Для свиней характерний дуже тяжкий перебіг хвороби, як при гангренозному дерматиті, з відпаданням вух, хвоста і сосків або як при некротичному гастроентериті зі 100%-ю загибеллю хворих поросят

У коней хвороба протікає частіше як гангренозний дерматит з ознаками сепсису, в собак і котів — як поширений некротичний дерматит із вираженим швидким виснаженням тварин. У кролів при некробактеріозі утворюються масові підшкірні абсцеси, розвивається гнійно-некротичний стоматит, вони гинуть від сепсису.

У курей спостерігається некроз гребеня, підошви лапок. У індиків хвороба трапляється переважно у самців після їхніх бійок. Для курчат, індичат і каченят характерні фібринозні нашарування на корені язика, набряк міжщелепового простору. Летальність сягає 100 %

Омертвілі тканини і виразка в області путового суглоба північного оленя

Ураження копита ВРХ при некробактеріозі

Некроз тканин голови поросятиІноді уражається слизова оболонка ротової порожнини (у телят і ягнят), шкіра тулуба, статеві органи. У коней уражається шкіра в області путового суглоба (гангренозний дерматит). У свиней відзначається некротичний стоматит і дерматит на різних ділянках тулуба, іноді ентерит і пневмонія.

Некротичні вогнища в печінці великої рогатої худоби

ПАТАЛОГОАНАТОМІЧНІ ДАНІ Залежать від форми перебігу хвороби та виду тварин. Трупи здебільшого виснажені, мають іхороз-ний запах, ознаки виразково-некротичних стоматитів, фарингітів, ларингітів із жовто-сірими нашаруваннями, некроз твердого піднебіння, голосових зв’язок. Виявляють некротичні ураження у передшлунках. Виражені некротичні ураження в ділянці путового суглоба, вінчика і міжкопитової щілини, нерідко — гнійно-некротичні ураження скакальних суглобів.

Діагноз. Установлюють на основі клінічних ознак, епізоотологічного аналізу, даних патологоанатомічного розтину та лабораторного дослідження патологічного матеріалу (мікроскопія мазків-відбитків, висів проб у середовище Кітт — Тароцці та біопроба на білих мишах і кролях)

Диференціальна діагностика. У великої рогатої худоби потрібно виключити пастерельоз, чуму, аспергільоз, ящур, вірусну діарею, контагіозну плевропневмонію, злоякісну катаральну гарячку, дерматити й стоматити різного походження, у овець — копитову гниль, контагіозну ектиму, ящур, віспу, диплококову септицемію та стрептококову інфекцію.

Лікування Має бути комплексним і спрямоване на стимулювання захисних сил організму. Призначають внутрішньовенні введення розчинів глюкози, хлориду кальцію, аутогемотерапію, тканинні препарати, вітаміни, препарат АСД (фракція 2), дієтичну годівлю. З метою запобігання розвитку септичного процесу рекомендуються антибактеріальні препарати з урахуванням чутливості до них F. necrophorum і асоційованої мікрофлори. Краще застосовувати комбінації антибіотиків та інших препаратів. 

Залежно від форми перебігу хвороби лікування має кілька напрямів: лікування шкіри, слизових оболонок, легень, травного каналу, статевих органів, кінцівок. Найтяжче піддаються лікуванню тварини з наявністю гангренозних вагінітів, ендометритів, маститів і баланопоститів. При лікуванні уражених некробактеріозом кінцівок важливу роль відіграє розчищення копит із видаленням некротизованих тканин. На оброблені кінцівки накладають пов’язки або надягають спеціально виготовлені чохли, які змінюють через кожні 2 – 5 діб залежно від ступеня ураження тканин

Імунітет. У зв’язку з вираженою імуносупресивною дією ендо- та екзотоксинів, які продукують F. necrophorum і асоційовані з ним анаеробні й аеробні мікроорганізми, імунітет у тварин, що тяжко перехворіли на некробактеріоз, формується недостатньо ефективно.

Профілактика та міри боротьби Оскільки захворювання тварин на некробактеріоз часто пов’язане з імпортом худоби чи завезенням її з інших господарств, велике значення мають їх профілактичне карантинування з ретельним клінічним оглядом новоза-везених тварин. У приміщеннях для утримання тварин необхідно створити відповідні санітарно-гігієнічні умови та не рідше одного разу на кожні 2 міс проводити їх профілактичний клінічний огляд і розчищення копит. У разі виникнення некробактеріозу тварин на господарство накладають обмеження, які знімають через місяць після видужання чи забою хворих тварин та проведення заключних заходів. У неблагополучному пункті всім тваринам проводять щеплення вакциною «Некросан» згідно з настановою щодо її застосування