Образ Роксолани в українській літературі
1
ЗМІСТ
|
ВСТУП РОЗДІЛ 1. Славетна галичанка РОЗДІЛ 2. Творчий доробок письменників 2. 1. Оригінальність, майстерність та ідейність Павла Загребельного 2. 2. Творча спадщина Осипа Назарука. 2.3. Урок на тему: О. Назарук «Роксоляна». Незалежна вдача, щирість у стосунках з людьми, природний розум і врода Роксоляни
2.4. Роксолана і світ. ВИСНОВКИ ЛІТЕРАТУРА ДОДАТКИ |
3 6 14 14
16
18 21 23 24
|
ВСТУП
«...У греків є Таїс, у римлян – Лукреція, у єгиптян – Клеопатра,
у французів – Жанна Д’Арк, у росіян – графиня Морозова,
а у нас Роксолана.»
П.Загребельний
Жіноча душа – немов та краплина роси, в якій віддзеркалюються найяскравіші риси характеру народу, духовні еталони нації. Історична і художня спадщина українців засвідчує чимало таких образів та імен, придивившись до яких пильно, впізнаємо свою сутність. У Шевченковій Катерині відбився тип жінки, що жертовно віддана почуттю, ладна страждати за своє кохання. «Жінки» Винниченка – переважно не ідеальні, а реальні жінки, інтереси яких скеровуються життєвим практицизмом. Заслуга О.Кобилянської полягає у створенні «жінок європейського характеру». А П.Загребельний створив образ жінки-повелительки чужої країни, яка довгий час прожила у Туреччині, у тій своїй «другій домівці», та все ж до останнього залишалася українкою і уособила в собі найріднішу Україну – «поневолену, але нескорену…».
Тема моєї роботи: «Образ Роксолани на уроках української літератури»
Об'єкт – постать Роксолани в історії та українській літературі.
Предметом є розуміння різними письменниками образу Роксолани.
Мета: Розкрити образ Роксолани у творах П.Загребельного та О.Назарука, ввести читачів у світ прекрасного, залучити до національного і світового мистецтва, висловити інтерес і любов до історично минулого своєї Батьківщини, змусити теперішнє покоління більш дбайливо ставитися до того, що є історією роду, нашого краю , нашого народу.
Завдання:
- проаналізувати історичну епоху, в яку жила Роксолана;
- ознайомити з життєвим і творчим шляхом П.Загребельного та О.Назапрука.
Їй випало жити у вік титанів – Мікеланджело і Леонардо, Тиціан і Дюкер, Лютер і Макіавеллі, Мюнцер і Мор, Челліні і Босх відкривали це століття геніїв, а замкнути його мали Монтень і Рабле, Сервантес і Шекспір.
Хто із смертних мав зухвалість, щоб зрівнятися з титанами, і хто міг зрівнятися? І чи могла замахнутися на велич невідома жінка з України, жорстоко кинута в рабство, позбавлена свободи? Коли й справді на когось проливалися небесні дари, то їй судилося хіба що зневіра і відчай. Коли завдяки надприродному напруженню душі зуміла вона в рабстві здобути собі свободу, то була це тим часом тільки свобода в любові. Що може бути вище для жінки, ніж свобода в любові?
Ставлення до Роксолани – неоднозначне. Одні люди вважають її простою українською дівчиною, яка стала однією з найосвіченіших жінок Сходу, покровителькою мистецтв, коханою дружиною Сулеймана І, образ якої оспіваний в літературі та кінематографі. Інші вважають Роксолану жорстокою та хитрою жінкою, яка зрадила віру своїх батьків (що в ті часи вважалося страшним злочином) та в боротьбі за владу позбавила життя не одну людину (дехто каже, що саме вона віддала наказ про вбивство 40 синів Сулеймана I – свого чоловіка, - які були народжені від інших жінок). Та як би не було насправді, Роксолана, безумовно, є яскравою постаттю в історії українського народу.
Буває життя таке жорстоке, що не лишається жодної хвилини для розмірковувань над абстрактними проблемами, воно ставить перед людиною тільки найконкретніші питання, тільки «так» чи «ні», тільки «бути» чи «не бути». Таким видалося все життя Роксолани. Навіть у каторжників на турецьких галереях, здається, було більше вільного часу, ніж у цієї жінки, нестерпно самотньої, виснаженої змаганням за своє життя, за свою індивідуальність. Тим цінніша й повчальніша її перемога над самою собою. Значення такої перемоги не втрачається і в наш час, на жаль, такий багатий в країнах так званого вільного світу спробами знищити людську особистість, знівелювати її, позбавити неповторності, затоптати, не зупиняючись для цього ні перед якими засобами.
У своїй роботі я прагнула показати, якою може бути сильною та непереможною душа українського народу. Хто б міг повірити, що звичайна дівчина, з простої селянської родини змусить одного з наймогутніших повелителів світу свого часу стати їй покірним слугою. Доля України, її історія, економічний, політичний і духовний розвиток пов'язаний з життям і діяльністю багатьох достойних українок. Це не лише політичні діячі, корифеї науки, культури, а й народні героїні, котрі, незважаючи на всі незгоди і важкі часи, віддали себе служінню добру. Вони були і є прикладом для того, як треба не опускати руки, боротися, виживати і вірити в майбутнє, в те, яку значну роль в історії може відіграти сильна особистість.
Вже тих подій і слід на світі стерся,
Той шовк забув тепло твоїх долонь.
І лиш ім’я – невидима фортеця
Душі, що не здалася у полон.
Гіркого поля сонячна тернинка,
Шляхетна віть в селянському гербі.
Хто дав тобі імення – УКРАЇНКА?
Щоб сотні років плакало в тобі.
Вважаю, що моє дослідження допоможе вчителям, всім, хто любить і цікавиться історією своєї Батьківщини, ще більше дізнатися про відомі образи української історії. Може, ці образи не такі відомі, як постаті королів, царів, архієпископів, але вони надають той неповторний колорит епосі, в якій жили ці легендарні жінки. А ще вони, незважаючи на досить нелегке життя, багато працювали і допомагали близьким і незнайомим, одновірцям і людям іншої віри. Без таких постатей історія не склалася б так, якою ми знаємо її зараз.
РОЗДІЛ І
СЛАВЕТНА ГАЛИЧАНКА
Поряд з легендарною Либіддю та княгинею Ольгою неабияку славу Україні принесла й Настя Лісовська, більш відома як Роксолана. Саме про неї, як символ українського жіноцтва, у Прикарпатті так вдячно бережуть пам'ять нащадки.
Роксолана – така відома й зовсім невідома для декого, міф, легенда чи все ж історія, жінки, котра тісно пов’язана з історією свого народу?!
П’ятнадцятирічну єдину доньку священика з Рогатина Гаврила Лісовського Анастасію спекотного літа 1520 року захопила в полон татарська орда. Дівчину продали в рабство, вона потрапила в гарем до турецького султана Сулеймана І Кануні (Пишного) під іменем Роксолана (так турки називали дівчат-невільниць, котрі потрапляли на кримські невільничі ринки з України). Юна бранка, за переказами, вперше потрапивши на очі жорстокого султана, не впала до ніг повелителя, як-от мала робити кожна наложниця гарему, а гордо, нескорено глянула у вічі тому, перед ким тремтіло півсвіту. Аби втамувати безсилля відчаю, безвиході, вона не давала волі сльозам. Цей стан дівочої душі, певно, найпромовистіше передала майже через три століття Леся Українка: «Щоб не плакать, я сміялась». Так і народилося ще одне ім’я, за яким знатиме Анастасію Лісовську світ. Хуррем - та, що сміється.
Саме усміхненою побачив її султан Сулейман Пишний. Перед ним, 24-літнім звивалися у танці вже знайомі красуні-одаліски. Зненацька у цей гурт вбігла вона, незнайомка. Глянувши на володаря імперії, подарувала посмішку. А після танцю, переводячи подих, заспівала… українською. Цю мову розумів султан, адже серед його найкращих воїнів були уродженці України. Невідомо, яка саме пісня тоді прозвучала, але вона, як і зовнішність виконавиці, схвилювала вольового та водночас вразливого монарха, найвидатнішого володаря Порти. Його подарунок – розкішна хустка, що її Анастасія отримала ввечері, - став запрошенням до султанського покою.
Сулейман Великий, Справедливий (правив у 1520-1566 рр.) увійшов у історію як володар – лицар, законодавець та опікун літератури й мистецтва, сам був здібним поетом та письменником. Людина розумна й освічена, він видав закони, що полегшували становище невільників, відзначався релігійною терпимістю, такою рідкісною в середні віки, впорядкував життя турецької держави й очистив її від «ушкалів», тобто розбишак, був оборонцем справедливості. Однак він був не тільки суворий, розумний, а й вродливий – високий на зріст, стрункий, з орлиним носом і тонкою борідкою, крім східних мов знав ще й слов’янські (додаток 4).
За зовнішнім своїм виглядом не належала Роксолана до звичайного типу тих азійських красунь, у яких мали бути жагучі маслинові чорні очі, розкішні вуста, високі груди, струнка постать: такі жінки вважалися в Туреччині за ідеал жіночої гаремної краси, хоч швидко відцвітали та ставали для чоловіків нецікавими. Про Роксолану сучасники говорили різне. Одні стверджували: «Красуня!», а інші – «Не дуже гарна!». Проте всі сходилися на одному: «Має граційну, елегантно невеличку постать, одухотворене миле личко.
Зі скромної рукодільниці, рабині-наложниці Настя Лісовська невдовзі перетворилася на улюблену дружину Сулеймана Пишного, одного із наймогутніших султанів Османської імперії.
Розумна, вродлива й енергійна Роксолана мала музичні здібності, писала вірші, вела щось на зразок щоденника. Вона чудово знала й розуміла витончену арабську поезію і навіть давала дуже слушні поради Сулейманові щодо його власних ліричних творів, які він підписував псевдонімом «Мухиббі». Досконало знала французьку мову. Ще під час навчання у школі наложниць вивчила Коран і арабську мову. Вона була не лише найближчою дружиною грізного Сулеймана, а й багато років, практично до смерті (1561 р.), чи не найпершою порадницею правителя великої Порти. Роксолані судилося відіграти величезну роль не лише в особистій долі свого чоловіка, а й у веденні зовнішньої та внутрішньої політики Османської імперії 20-50-х рр. ХVІ століття.
Роксолана цікавилася міжнародними справами, мала великий дипломатичний хист. Вона вільно спілкувалася латиною з послами європейських країн – польським королем, королевою Угорщини, листувалася з правителями Венеції і Персії, перебувала поруч із Сулейманом на прийомах і бенкетах. Позувала художникам, хоч за тодішніми ісламськими канонами не можна було малювати не тільки людей, а й звірів, птахів. У такий спосіб вона домоглася, як жінка, не стільки свого визнання, поваги до себе, скільки до жінки взагалі, що для мусульманських країн – просто неймовірно.
Винятковість долі Роксолани в тому, ким вона стала. Дивовижна бранка була не просто звичайною дружиною султана, а й мала великий вплив на свого чоловіка, на політичне та соціальне життя Османської імперії. Вона підтримувала султана в його спробах виконати три великі діяння: завершити будівництво водогону в Стамбулі, заснувати у Відні західну столицю ісламу та побудувати найвищу в світі мечеть. Водогін було закінчено… За сприяння Роксолани відкрилися «імарети», де давали притулок та їжу бідним подорожнім, морально й матеріально підтримувала найобдарованішого будівничого Туреччини, який віддячив своїй благодійниці й султану, збудувавши мечеть Сулейманів – одну з архітектурних перлин світу.
Найуспішніший володар Османської імперії став таким не лише завдяки таланту лідера, суворого і немилосердного під час конфліктів, а й тому, що поряд була вона, його кохана. Вони могли годинами бути разом, тішачись святом спілкування. А коли Сулейман перебував у військових походах, надсилали одне одному зворушливі, нерідко віршовані листи. Він її називав «дорогою богинею», «дивовижною красунею», «найяскравішим місяцем»… «Мій султане, який безмежний і жагучий біль розлуки. Не затримуй своїх прекрасних листів, - просила вона. – Хай душа моя отримає хоч крапельку радості». Сулейман при Роксолані ліквідував султанський гарем, а сам залишився з єдиною дружиною – Роксоланою.
Роксолана народила султану 5 дітей — четверо синів і одну доньку Міріам:
Мехмед (тур. Mehmed) (1521 — 1543)
Міріам (тур. Mihrimah) (1522 — 1578)
Селім (тур. Selim) (1524 — 12 грудня 1574)
Баязид (тур. Bajezid) (1525 — 28 листопада 1562)
Джангір (1533 — 1553)
За переказами, Сулейман найбільше любив свою єдину дочку Міріам. У 1539 році її видали заміж за Рустем-пашу, який пізніше став великим візирем. Сулейман також збудував на честь доньки мечеть. З-поміж синів батька пережив лише Селім. Інші загинули в ході боротьби за трон. У тому числі і син Сулеймана від третьої дружини Gülbahar — Мустафа. Існує версія, що саме Роксолана, плетучи інтриги проти Мустафи, спровокувала його смерть — налаштувала батька проти сина (за наказом Сулеймана Мустафу задушили).
Баязид, після невдалої спроби вбити Селіма, разом з 12 000 своїх людей переховувався в Персії. Скориставшись допомогою персів, ворогів Османської імперії, він став зрадником. Згодом Сулейман порозумівся з персидським шахом, в результаті чого, в обмін на 4 000 золотих монет, прихильників Баязида було вбито, а його самого, разом з чотирма синами, видано посланцям султана. Смертний вирок, який виніс Сулейман своєму синові, було виконано 28 листопада 1562 року.
Також Роксолана брала участь у визначенні наступника трону: не без її допомоги Селім по смерті батька зайняв трон як Селім ІІ.
Знайомлячись з історією політичної діяльності султанші, ми можемо побачити інші сторони її діяльності. Першою жертвою Роксолани деякі дослідники називають видатного державного діяча Туреччини, візира-мецената, Ібрагіма, якого в 1536 році було звинувачено у зайвій симпатії до Франції і задушено за наказом султана. Місце Ібрагіма відразу зайняв Рустем-паша. Роксолана віддала за нього свою 12-річну доньку Міріам, хоча Рустему було в той час за п'ятдесят. А пізніше і він не зміг уникнути придворних інтриг — йому відрубали голову.
Восени 1553 року Сулейман Пишний готувався до війни з перським шахом. Існує версія, що Роксолана та Рустем-паша зуміли переконати султана, що його спадкоємець Мустафа зав'язав тісні стосунки з персами і прагне повалити його. За наказом Сулеймана, Мустафу задушили. Французький посол доповідав: «Все це відбувалося на очах султана-батька».
Представник германського імператора Бузбек доповідав:«Сулейман, відділений стіною шатра від міста, де розігрувалася трагедія, висовував з нього голову й кидав жахливі і грізні погляди на «німих», дорікаючи їм за повільність гнівними жестами».
Пророк Мухаммед заборонив проливати кров султанів та їхніх спадкоємців, тому Мустафу, Баязіда і його п'ятьох малих дітей, онуків султана, було задушено зеленим шнурком. Гульбехар, мати Мустафи, збожеволіла від горя й невдовзі померла. Валіде Хамсе, мати Сулеймана, при зустрічі зробила синові зауваження щодо «заколоту», страти і ролі в цьому його улюбленої дружини. Після цього Хамсе прожила менше місяця. Вважається, що деяка кількість отрути, не без участі Роксолани, «допомогла» їй померти.
Також існує версія, що після сходження на престол Селіма Роксолана доручила вбити інших його братів, аби позбутися можливих конкурентів. Були знайдені інші сини Сулеймана, яких йому народжували дружини та наложниці. Загалом було вбито близько сорока чоловік.
З Роксолани розпочався період, який історики називають «правління привілейованих жінок» або «правління султанш» — період впливу дружин султанів на своїх чоловіків (друга половина XVI — перша половина XVII століття).
Роксолана, Хуррем, Хасекі – під цими іменами вона знана світові.
У Стамбулі велика міська дільниця носить ім’я Хасекі, тут знаходиться мечеть, притулок і лікарня, збудовані за сприяння Роксолани, і все це на місці Аврет-базару, де колись продавали людей у рабство.
І на схилі літ Хуррем-султанша не переставала зваблювати Сулеймана своїми чарами, і навіть що далі – то сильніше. Коли їй минуло 50 років – вік для жінки поважний, - А. Кримський, - за повідомленням посла тодішньої венецької республіки писав: «Для його величності – султана – це така кохана дружина, що, переказують, відколи він її впізнав, відтоді вже не захотів знати якоїсь іншої жінки: ну а чогось такого не робив ще ніхто з його попередників, бо в турків є звичай – міняти жінок».
Роксолана померла 18 квітня 1558 року (за іншими версіями — 1561 або 1563). Після її смерті Сулейман проводив активну діяльність на її честь, по всій імперії збудував велику кількість об'єктів, присвячених Роксолані.
У маленькому містечку Рогатині на Івано-Франківщині, в центрі міста, постала бронзова постать Роксолани. Враження таке, ніби її чоло, щоки, очі теплі, живі. В лівій руці вона тримає головний убір-тюрбе, у правій гілку колючої шипшини. Дівчина йде босоніж. Позаду далекий і важкий шлях: моря, степи, гори, ненависть лютих ворогів, яких було несть числа і чотириста років тому і нині. Чимало науковців, громадських діячів виступало проти встановлення цього пам'ятника, бо мовляв, вона його не гідна, як зрадниця віри, повія, відьма, чаклунка. Але все здолала і дійшла таки. Здається, що її права нога ось-ось стане на батьківський поріг. У поставі - гідність і водночас покора, каяття, хвилювання. Як то її зустрінуть батьки, сусіди, рогатинці? Чи пробачать гріх відступництва од віри християнської? Ясна річ, не вийшли на поріг батьки, не збіглися сусіди, бо загубилися десь у глибині кількох віків, зате рогатинці 20-го століття зустріли її дуже радо, з розумінням, як свою давню подругу, знайому, родичку. Кажуть, що 24 жовтня 1999 року, коли відкривався пам'ятник Роксолані, на цій площі ніде було яблуку впасти. Люди прийшли на зустріч не лише зі своєю землячкою, а й зі своїм творінням, бо у важкі кризові часи зуміли зібрати кошти на спорудження цього пам'ятника. А ще, мабуть, ототожнювали дівчину на постаменті зі своїми дітьми, онуками, родичами, які теж не з власної волі подалися в далекі світи шукати кращої долі. Вона - духовний лідер і прапор української діаспори. Біля підніжжя монументу - море живих квітів. Це був тріумф Роксолани, її остаточне повернення на Батьківщину. Бо до цього вона приходила сюди в легендах, піснях, віршах, художніх творах, поступово долаючи майже чотирьохсотлітнє забуття (додаток 1).
Сам султан помер в ніч з 5 на 6 вересня 1566 року під час військового походу на Угорщину. Тіло падишаха (без серця і нутрощів) забрали до Стамбулу і поховали поруч з Роксоланою — в мавзолеї, збудованому на подвір'ї мечеті Сулеймана... Двері усипальниці відчиняються для мусульман один раз на рік – 18 квітня (день, коли Роксолана відійшла у потойбіччя).
Ім’я Роксолани ввійшло в історію як символ розуму, стійкості духу, величі, нездоланності українства.
Читаючи повість П.Загребельного «Роксолана», я намагалася уявити її собі. А зараз я бачу на портреті невідомого художника Роксолану – молоду вродливу жінку середніх років. Обличчя кругловиде, миле. Відчувається ніжність гладенької шкіри, без єдиної зморшки, і легкий рум’янець на щоках. Погляд великих, глибоких, задумливих очей свідчить про неабиякий розум і твердість характеру. Високе чоло обрамлює золотисто-русяве кучеряве волосся, що сяючими потоками спадає на плечі. Шовковисті темні брови дугою підняті над очима, ніби завмерли в здивуванні або німому запитанні. Ніс рівний, правильної форми, губи по-дитячому припухлі, кінчики підняті вгору і тому, здається, загадкова посмішка блукає по обличчю, нагадуючи посмішку Джоконди. Підборіддя трішечки загострене. На жінці одяг турецький. Навколо повної, ніби мармурової, шиї ми не бачимо ніяких прикрас, але край сукні біля горловини оздоблений ледь помітною золотистою вишивкою. На голові традиційний турецький убір – висока чалма, що також вишита візерунками в турецькому стилі. Її горда постава свідчить про впевненість у собі, про те, що це людина з усвідомленням своєї людської гідності. Хоча десь у краєчках її погляду відчувається смуток і печаль (додаток 2).
РОЗДІЛ 2.
ТВОРЧИЙ ДОРОБОК ПИСЬМЕННИКІВ
2. 1. Оригінальність, майстерність та ідейність Павла Загребельного
Кожен народ із давніх-давен прагнув до поетичного осмислення власної історії – минулого і сучасного, зазирнути у майбутнє. Це осмислення і відтворила усна народна творчість, що зберегла для нащадків дух і події далеких епох. Її краса ї художня довершеність захоплює і дивує, викликає повагу і гордість за український народ, його славетну історію. Не можна без хвилювання читати народні балади, легенди, перекази, оповідання, поринати у світ казок, слухати героїчні думи та чарівні пісні.
Творчість Павла Загребельного є яскравою сторінкою в українській літературній творчості. Коли знайомишся з його творчою спадщиною, перед нами постає поет великої громадянської наснаги, тонкий і проникливий, із вразливим серцем. У творах Загребельного ми бачимо всебічне, справді енциклопедичне зображання українського життя, перед нами постають картини минулого нашої Вітчизни. І дивуєшся талантові письменника, його глибокому знанню і розумінню життя простого народу.
Павло Архипович Загребельний – талановитий український письменник. Народився 25 серпня 1924 р. в селі Солошине Кобеляцького району Полтавської області в селянській родині. В 1941 році одразу з 10-го класу добровільно пішов на фронт. Брав участь в обороні Києва, був курсантом 2-го Київського артучилища, в серпні 1941р. був поранений, потім знову бої. Тяжко поранений 18-літній лейтенант Загребельний потрапив у полон. Поневіряння в фашистських таборах смерті згодом лягли в основу повісті «Дума про невмирущого», яка присвячена воїнському та людському подвигу молодого радянського солдата, який загинув у фашистському концтаборі. У 1945 р. П. Загребельний працював у радянській військовій місії в Західній Німеччині. З 1946 по 1951 рр. учився на філологічному факультеті Дніпропетровського університету. В другі половині 50-х років П. Загребельним видані збірки оповідань «Учитель» (1957), «Новели морського узбережжя» (1958), повісті «Марево», «Там, де співають жайворонки» (1956). В 1961-1963 рр. Загребельний працює головним редактором «Літературної газети», приблизно в той же час з’явилися три перші романи письменника: «Європа 45» (1959), «Європа. Захід» (1960), «Спека» (1960).
Одним із значних здобутків української прози став роман «Диво» (1968), в якому органічно поєднується далеке минуле та сучасність. У центрі роману – Софія Київська, яка є незнищенним символом української державності та духовності. Пізніше письменником було створено цілий цикл романів про історичне минуле нашої Батьківщини.
Подіям української історії ХVІ ст. присвячено роман «Роксолана» (1980). Письменник зробив спробу проникнути у складний внутрішній світ своєї героїні – Роксолани – Анастасії Лісовської, доньки українського священика з Рогатина, яка, потрапивши до гарему турецького султана Сулеймана, полонила його своїм непересічним розумом, духовним багатством, незалежним характером, умінням дати добру і мудру пораду.
З дитячих літ, коли вперше прочитав «Кобзаря» Т.Шевченка, оповідання «Малий партизан» П.Панча, «Дон-Кіхота» М.Сервантеса, новели А.Чехова, і до сьогодні книги для нього – щось незвичайне і безмежне, як зоряні світи. Гарний роман сприймається ним як один із найцінніших скарбів життя – кохання, діти, улюблена праця.
Творчість П.Загребельного зв’язана з життям, з конкретними людьми, яких, зустрівши, він назавжди зберігає в своїй пам’яті.
Плідно працює П.Загребельний у театрі й кіно. За його сценаріями на кіностудії ім.Довженка поставлено фільми «Ракети не мають злетіти», «Перевірено, мін немає», «Лаври». В театрі ім. Лесі Українки тривалий час ішов спектакль за п’єсою П. Загребельного «Хто за, хто проти!»…
За свідченням товаришів по перу, П.Загребельний – людина відкрита, вимоглива до себе й до інших, надто коли йдеться про ідейну позицію і майстерність у літературі.
Твори митця високо оцінюються критикою, мають широке читацьке визнання, він один із найпопулярніших сьогодні українських письменників. Його книги друкуються масовими тиражами, швидко розходяться, перекладаються іншими мовами, видаються за рубежем.
2.2. Творча спадщина Осипа Назарука
Не буде перебільшенням однією з найяскравіших особистостей у Галичині першої половини ХХ ст. назвати Осипа Назарука – публіциста, письменника, громадського діяча.
Народився Осип Назарук 31 серпня 1883 р. в селі Нагірянка Бучацького повіту на галицькому Поділлі (тепер Тернопільська обл.) у селянсько-міщанській родині. Навчався на правничому факультеті у Львівському й Віденському університетах. Але сама доля вибрала йому інший шлях – ще зі студентських років О. Назарук захопився політикою. Уже з 1905 р. був членом управи Української радикальної партії. Виявив себе також як активний журналіст і публіцист, який систематично друкувався в газеті своєї партії «Громадський голос». Згодом редагував її, співпрацював із львівським щоденником «Діло» та іншими періодичними виданнями політичного напряму, дописував до німецькомовного «Часопису сільськогосподарські кооперації», що виходив у Відні.
Коли вибухнула Перша світова війна, О.Назарук пов’язав свою долю з Українськими січовими стрільцями і став їхнім літописцем. Був одним із організаторів пресової квартири УСС. 1916 р. у Львові вийшла його праця «Слідами Українських січових стрільців», а у Відні побачила світ книжка «Над Золотою Липою». Донині ці видання залишаються важливими й авторитетними джерелами вивчення історії УСС.
Того ж 1916 р. у Львові надрукували ще одну книжку – «З кривавого шляху Українських січових стрільців», до появи якої був безпосередньо причетний О.Назарук. До цієї «ілюстрованої збірки оповідань і описів» він доклав рук як автор, редактор і упорядник. А роком пізніше видав у Відні «Співанки УСС».
Його погляд як письменника неодноразово зупинявся на яскравих постатях нашої минувшини. Першою прийшла до читачів у 1918 р. «українська повість з 12-го століття у двох частинах» - «Князь Ярослав Осмомисл». Товариство «Просвіта» нагородила автора престижною Михайловою премією. Літературні критики відгукнулися на цю книжку по-різному. Полеміка між ними не вщухала кілька років. А читачі тим часом дуже активно розкуповували повість, її навіть почали вивчати у школах.
У цей період О.Назарук написав ще дві повісті – «Проти орд Джінгісхана» і «Роксоляна», однак видати їх не вдалося: завадив буревій політичних і воєнних подій, що охопив Україну. 30 грудня 1918 р. було створено Управління преси та інформації УНР, очолити яке довірили О.Назарукаві.
Згодом із урядом ЗУНР емігрував до Відня, де видав свій «Конспект споминів з української революції» під назвою «Рік на Великій Україні». У цій обтяжній книзі докладно описуються події 1919 р., згадуються В.Винниченко, С.Петлюра та інші відомі українські діячі. У 1971 р. побачила світ і двотомна повість «Проти орд Джінгісхана».
В літку 1922 р. О.Назарук виїхав до Канади. Там він став відомий як співорганізатор гетьманського руху, а в США, куди переїхав у листопаді 1923 р., одна за одною видав свої книжки і брошури: «Тома Томашевський – піонер української преси в Америці», «Іван Данильчук – найбільший український гуморист в Канаді», «На спокійнім океані», «Організаційний Отченаш», «В лісах Альберти і Скалистих горах», «У найбільшім парку Скалистих гір» та ін.
Повернувшись до Львова, письменник 1928 р. почав редагувати католицьку газету «Нова зоря». Виступав тут із публіцистичними статтями, найкращі з них видав брошурами. 1930 р. опублікував допрацьовану протягом 1923-1929 рр. «історичну повість з 16 століття» під назвою «Роксоляна: Жінка халіфа і падишаха (Сулеймана Великого), завойовника і законодавця». У своєму зверненні до читачів він писав: «Присвячую українським дівчата сю працю про велику українку, щоб блистіла умом і веселістю, безоглядністю й милосердям, кров’ю і перлами. Присвячую на те, щоб вони навіть у найтяжчих хвилях свого народу і своїх не тратили бодрості духу і були підпорою своїх мужів і синів та діяльними одиницями свого народу, - передовсім опанувавши якусь працю і полюбивши її. Тільки таким способом можна доконати діла. Але воно, хоч доконане, не приносить добра, коли людина тратить у душі своїй вічний ідеал Божий і ломить постанови його. Я не доказую сего в сій повісті. Я тільки стверджую сей правдивий факт, ілюстрований дивчним життям великої султанки, котра своїм гріхом розпочала розвал могутньої світової держави. Розвал той ішов уже нестримно аж до наших днів… Впливи – українські, східні, візантійські, західні, ренесансові й інші – сплітаються в барвистий килим тла, по якім, мов світла комета, перелетіла Роксоляна, той український Одіссей в жіночій сукні».
Також у Львові в різних видавництвах вийшли «Вчасна війна в північній Альберті», «Греко-католицька церква і українська ліберальна інтелігенція» (обидві – 1929 р.), «Галицька делегація в Ризі. 1920. Спомин учасника» (1930), «Вибір звання», «Венеція», «Катедра св. Марка», «Галичина і Велика Україна», «Гоги і маготи» (усі – 1934 р.) та ін. О.Назарука друкували львівські часописи «Діло», «Українське слово», «Свобода», «Поступ», «Шляхи».
У пресі він активно виступав майже до останніх своїх днів. Помер 31 березня 1940 р. у Кракові, куди виїхав перед вступом радянських військ до Львова.
Чимало творів так і залишилося в рукописах… Але й на ті, що були опубліковані, чекала сумна доля. Після так званого визволення Західної України 1939 р. книжки письменника залічили до категорії націоналістичних і вилучили з бібліотек. Ім’я О.Назарука зникло з літератури. Нині автор і його твори повертаються до читача.
2.3.Урок на тему: О. Назарук «Роксоляна».Незалежна вдача, щирість у стосунках з людьми, природний розум і врода Роксоляни
Мета: Допомогти учням усвідомити ідейно-художні особливості історичної повісті, охарактеризувати образ головної героїні, зосередити увагу на окремих деталях, розвивати навички виразного читання, переказу епічних творів тощо
Тип уроку: комбінований.
Обладнання: дидактичний матеріал, текст твору, учнівські малюнки-портрети Роксоляни
Хід уроку
I. Організаціний момент
II. Актуалізація опорних знань
1. Бліц опитування «Впізнай літературного героя». Кому з героїв повісті О.Назарука «Роксоляна» належить фраза:
В перлах ходити будеш...І адамашки під ногами будеш, а горючий камінь у волоссю твоїм, а біленькі шовки на ніжках твоїх, а червона крівця на рученьках твоїх... А їсти будеш дорогий циамон...А мати будеш двох синів, як Єва... і два весілля, а одного мужа! ( Циганка-ворожка)
Благословенне хай буде ім'я твоє, хатун, і нехай Аллах внесе через тебе добро і ласку свою в ясний дім падишаха! (Кізляр-ага)
Ти володар великої держави, а я никла квітка, як казав учитель Абдуллаг. Таких, як я, багато, таких, як ти, нема... (Роксоляна)
Ти не служниця, ти будеш найулюбленіша жінка моя!.. (Сулейман)
Відкрий свої очі й дивися. Бо що побачиш тепер, того вже ніколи не уздриш!(Купець Ібрагім)
2. Екскурсія галереєю ( учні створюють до уроку виставку малюнків-портретів Роксоляни та коментують своє бачення цієї жінки-правительки).
Бесіда:
- Хто ж така Роксоляна?
(Українська дівчина-бранка Анастасія Лісовська з Рогатина, яка потрапила в полон до турецького султана Сулеймана Пишного, згодом стала його дружиною і понад сорок років успішно правила Османською імперією, не забуваючи про Україну та допомагаючи їй).
- Чому дівчину назвали Роксоляна?
(У стародавню добу вважали, що Роксолянія - це Русь, або Рутенія, територія між Доном та Дністром. А мешканців її, азовсько-чорноморських сарматів, називали Роксолянами (рокс - аланами), тобто українцями).
ІІІ. Оголошення теми, мети уроку.
Вступне слово вчителя: Роксоляна! Як багато вже про неї сказано і написано! З кожної прочитаної сторінки твору ви все більше пізнаєте про ті далекі часи минувшини, про ту жінку, яка стала символом гордості, мужності, високого розуму і краси українок. Сьогодні ми спробуймо дослідити, якої вдачі була героїня, в чому полягали її стосунки з людьми, як її природний розум і врода сприяли збереженню життя тим, хто потрапив до турецької неволі.
Отже, подорожуємо далі...
У коментарях до повісті «Роксоляна» О.Назарук писав: «Жила вона на переломі Середньовіччя і Нових часів... Український народ переживав тоді якраз найглибший упадок. Державність його зруйнована... Божа воля якраз в тім часі видвигнула одну жінку як найбільшу жіночу постать світової історії тієї епохи. Тією жінкою стала Анастасія Лісовська, дочка священика... Присвячую українським дівчатам сю працю про велику українку, що сяяла умом і веселістю, безоглядністю й милосердям, кров'ю і перлами. Присвячую на те, щоб вони у найтяжчих хвилях свого народу і своїх не тратили бодрості духу і були опорою своїх мужів і синів та діяльними одиницями свого народу».
Отже, спробуємо дослідити, якою ж була ця загадкова жінка, яка стала символом мужності, надзвичайного розуму і краси українок.
ІV. Робота над твором.
Вдача, щирість, розум і врода — основні ознаки, які притаманні головній героїні твору.
1.Ви отримали завдання: відшукати цитати з твору, які характеризують Роксолану.
І група «Незалежна вдача Роксоляни».
ІІ група «Стосунки Роксоляни з людьми».
ІІІ група «Природний розум і врода Роксоляни».
(Виступи учнів)
2.Створення літературного портрета Роксолани.
(На дошці портрет Роксолани; в кожного учня на парті три смужки паперу: жовтого, голубого, червоного кольорів. Діти записують на одній із смужок паперу рису характеру Роксолани і прикріплюють її до дошки. Вчитель наголошує на символічному значенні жовтого та синього кольорів українського прапора.)
Бесіда за питаннями:
1.У чому виявилась щирість Роксоляни? Далеко від рідної землі Настуся виявила риси характеру, притаманні українцям. На недосяжну, здається, висоту вона зійшла завдяки винятковій силі волі, мудрості, знанням, набутим наполегливою працею (працьовитість — одна з найвиразніших рис українців!), літературному й музичному обдарованню.
2.Як бранка з України намагалася використати свій розум, талант, обдарованість, кмітливість, винахідливість служінню на благо свого рідного краю? ( Розумом, усіма можливими силами й засобами вона вела щоденну багатолітню, духовно виснажену боротьбу, звертаючи свої погляди в бік України, з постійною думою про допомогу їй. Образ Роксолани став символом нескореності української жінки, її любові до рідної землі в екстремальних умовах, коли, здається, що саме небо відхилилося від неї. Крізь золотий блиск султанового палацу вона завжди бачила рідну Україну, марила нею все життя і допомагала, чим тільки могла. А могла султана Стамбула багато. Сорок один рік турки не чинили нападу на Україну, не палили її міста і села, не забирали в ясир людей. Не дозволяв цього робити Сулейман І Пишний і кримським татарам.)
3.Якою вродою наділила природа Роксоляну?
4.Чому татари, а потім і падишах називали Настю Хуррем?
5.Де брала сили героїня для того, щоб у складніші хвилини свого життя бути веселою? Як це її характеризує?
6.Хто любив, а хто ненавидів Роксоляну? Чим це зумовлено?
7.Як поводила себе Настя-Хуррем у стосунках з людьми? Від кого і від чого це залежало?
8. Чи варта Роксоляна на повагу і визнання українців? Відповідь вмотивуйте. (Вічна пам’ять цій фізично й морально сильній жінці, яка намагалася своїми діями та вчинками довести, що українці — це сильна самобутня нація, яка має майбутнє, її патріотизм не був підробленим, він був справжнім. У нутрі серця свого вона мала завзяту певність, що осягне свою ціль, хоч би довелося їй прибити на хрест два народи: свій і мужа свого.)
V. Закріплення вивченого матеріалу. Тестовий контроль
1. Колишня назва міста Феодосія
А) Царгород;
Б) Константинополь;
В) Кафа.
2. Батьківщина Анастасії Лісовської
А) Рогатин;
Б) Царгород;
В) Бахчисарай.
3. Як звали подругу Насті?
А) Марія;
Б) Катерина;
В) Ірина.
4.Що означало слово «Хуррем»?
А) спокійна;
Б) весела;
В) вірна.
5. Хто купив Настю у Бахчисараї та відправив до Кафи?
А) Ібрагім;
Б) Абдуллаг;
В) Річчі.
6. Хто навчав премудростей Корану Настю Лісовську?
А) Річчі;
Б) Абдуллаг;
В) Сулейман
7. Що таке гаддж?
А) підняття духу;
Б) паломництво, подорож до святого місця;
В) титул монарха у мусульман.
Правильні відповіді:
1-В; 2 - А; 3 - В; 4 - Б; 5 - А; 6 - Б; 7 - Б.
* Інтерактивна вправа «Незакінчене речення»
Продовжить речення:
Мені здається, що такі твори...
Роксоляна - зрадниця, відступниця чи...
Найбільше я ціную в Роксоляні...
VII. Домашнє завдання
1. Підготувати повідомлення на тему: «Чи актуальні проблеми, порушені в історичній повісті О.Назарука «Роксоляна», сьогодні?
2. Перечитати розділи ХV-ХVІІІ, дати відповіді на запитання після розділів.
2.4. Роксолана і світ
Постать Роксолани оповита безліччю легенд, чудернацьких вигадок, переказів. Важко сказати, хто у світі не писав про цю дивовижну полонянку з України, яка так зачарувала наймогутнішого султана Османської імперії, що він упродовж 15-ти років жодного разу не заглянув до свого гарему, в котрому було майже 400 красунь, зібраних із чотирьох кінців Землі.
Наталія Ясинська зазначає: «Із відомих у світі жінок таку величезну увагу до себе привертала, мабуть, тільки Клеопатра. Просто подиву гідно, скільки за кордоном існує літератури про неї, в тому числі повістей і романів. Видається, що тільки лінивий не писав у ХVІІ, ХVІІІ, ХІХ ст. про султаншу-слов’янку».
В історичній та художній літературі про неї написано чимало. Цікаві спогади залишили про неї італійські посли П.Брагадіно та Д.Тревізано, історик
П.Джовіо, литовський дипломат М. Литвин, француз де Сельва, бургундець Н.Моффан та багато інших.
Про Роксолану написали романи німецький письменник Йоган Тралоу і фінський Мікі Вальтері. У Тралоу Роксолана стала чомусь донькою кримського хана, яку захопили в полон запорозькі козаки, а вже від них вона потрапила в гарем турецького султана. Роман, власне, будується на таких анахронізмах і дивних вигадках і не заслуговує ні на яке серйозне прочитання.
Вальтері в своїх історичних писаннях взагалі полюбляє жахи, а ще більше – нехтування навіть відомими історичними джерелами. Це він продемонстрував, скажімо, в своєму історичному романі «Єгиптянин Сінух», в якому від відомого в науці папірусу Сінуха не зосталося ні сліду, зате панує невтримна і неконтрольована авторська фантазія. Те саме Вальтері зробив і з Роксоланою, зобразивши її вже й не просто леді Макбет з України,, а такою собі відьмою з Лисої гори.
Османські історики Алі-Челебі (ХVІ ст.), Печеві й Солак-Заде (ХVІІ ст.), вільно й розлого переповідають неперевірені чутки про підступність Роксолани, бо не в традиціях мусульманських компіляторів було дошукуватися істини тоді, коли йшлося про жінку, та ще й чужинку. Відомо ж, що коли складається якась традиція, то ламати її вже ніхто не хоче. Вже в 1979 році в Стамбулі вийшла книжка Зейнепа Дурукана «Гарем палацу Топкани», де автор знову змальовує Роксолану-Хуррем як жінку підступну, злочинну і жорстоку, хоч, щоправда, й намагається пояснити цю жорстокість прагненням порятувати себе й своїх дітей.
Європейські письменники не відійшли від цього задавненого погляду на Роксолону, і ще польський поет Самюель Твардовський (1595 – 1661) у своїй поемі «Велике посольство» повторив усі звинувачення проти Роксолани, хоч міг би спростувати бодай деякі з них, скориставшись своїм перебуванням у Стамбулі.
Образ фантастичної жінки творився і в українському кінематографі та театрі. Влітку 1997 року мільйони українців мали можливість переглянути
26-серійний телевізійний художній фільм ”Роксолана”, створений студією „Укртелефільм” спільно з Ялтинською кіностудією за однойменною повістю О.Назарука. В фільмі знімались відомі талановиті актори: Ольга Сумська, Анатолій Хостікоєв, Костянтин Степанков, Богдан Бенюк, Тетяна Назарова, Лесь Сердюк, Наталія Гончарова та ін. Картина викликала великий резонанс. І головна заслуга акторів фільму в тому, що вони перші зняли картину про долю легендарної жінки – Роксолани, чиє ім’я увійшло в історію.
Іменем її називають не тільки музичні ансамблі, а й сорти горілки, груш, а
ще - крейсерську яхту, а ще - зовнішньоторговельне виробниче об'єднання... Образ Роксолани, за яким стоїть прототип - реальна жінка незвичайної долі - сприймається як уособлення екзотичності й патріотизму.
ВИСНОВКИ
Роман «Роксолана», написаний у 1979 р., належить до історичного циклу. Це історія невпинної боротьби Роксолани за свою людську гідність у тому світі, в якому жінці не дано й не дозволено мати цю гідність, це постійне напруження її волі і серця, постійна готовність цієї жінки до небезпек у тому жорстокому світі, в якому судилося їй жити, народжувати дітей і невимовно тяжко тужити за рідною землею.
Пишучи цю роботу, я прагнула ввести читачів у світ прекрасного, прилучаючи до національного і світового мистецтва слова, до роздумів над тим, що наша ж історія писана «кров’ю на своїй землі… плугом, шаблею, мечем, піснями і невільницьким плачем…». Без відродження історичної пам’яті та національної самосвідомості, національних традицій та національної культури утвердитися у світі неможливо.
На прикладі Роксолани ми переконуємося, що любити свій рідний
край – це природне почуття кожної людини. Тому й не дивно, що країна, в якій ми народилися, де почули перші звуки рідної мови, з дитинства стає рідною, дорогою.
Я сподіваюсь, що моя робота буде цікавою для всіх. Можливо, вона викличе інтерес і любов до історичного минулого, і з середовища теперішніх школярів вийдуть майбутні вчені – історики, етнографи, археологи, педагоги. Надіюсь, що моя робота, сприятиме вихованню патріотизму та формуванню національної самосвідомості, любові до своєї Батьківщини, змусить теперішнє покоління більш дбайливо ставитись до того, що є історією нашого роду, нашого краю, нашого народу.
ЛІТЕРАТУРА
- Сергійчук Володимир. Роксолана в літературі та історії // Наука і суспільство. – 1988. - №7. – С.28-32.
- Козуля О. Султанша наймогутнішої у світі // Козуля О. Жінки в історії України. – К.: Український центр духовної культури, 1993. – С.45-50.
- Загребельний П.А. Роксолана: Роман. – К.: Дніпро, 1983. – 583с.
- Утевська П., Горбачов Д. Подорож у Ренесанс: [Про портр. Роксолани у тюрбані] // Рад. жінка. - 1990. - № 12. - С. 16-17.
- Допоки існуватиме світ - образ Роксолани не потьмяніє..: [З наук.-теорет. конф. в Рогатині "Настя Лісовська-Роксолана: міфи і факти життя та діяльності"] // Рогатин. земля. - 2004. - 2 жовт.
- Роксолана: Рейтинг "Золота Фортуна" // Золота Фортуна. - 2000. -№ 1. –
С. 64-65.
- Васьковський Р.Ю. Осип Назарук (1883-1940): Життя та ментальність українського державника // Грані. – 1999. - №3.
-
Загребельний П. Роксолана: Іст. роман. - К.: Рад. письм.,1980.- 514 с.
про публікацію авторської розробки
Додати розробку