Климко

 Климко. Головний герой повісті, сирота. Спершу жив з дядьком Кирилом, та коли чоловік загинув від рук німців, залишився сам і жив у ваговій. Лицарська відвага відчувається в кожному слові, кожній дії маленького героя. Сирота відправляється у сувору та складну подорож заради своєї вчительки і її донечки, які не мають їжі. Це відчуття було дуже знайомим для хлопчика, тому він без вагання відправляється в далеку дорогу по сіль, за яку в такий складний час можна виміняти хоч якісь харчі. Після того, як згорів барак, у Климка немає ніякого взуття, тому він вирушає босий. Дорога його була складна та довга, доводилося ночувати у полі, в курені, ноги мерзли і боліли, Климко голодував.  а сховатися.

Климко цитати

 "…завжди був небалакучий у товаристві. Він любив слухати і тихо всміхався, або сумнів, або напружувався весь, уявляючи те, про що розповідав товариш.", "Це була найбільша радість Климкова – покласти перед дядьком чепурно списані зошити, а самому заходитись поратися: винести миску з дьогтяною водою, витерти підлогу, де набризкано, і тихо, покрадьки, щоб дядько не обернувся, насипати йому юшки, якої сам і наварив, — гарячої та запашної.".

 Дядько Кирило

 Був для Климка найближчою людиною, поки не загинув. Дядько добре ставився до хлопця, цікавився його успіхами у школі, завжди приносив гостинці, піклувався. Дядько Кирило носив "…шкіряного картуза з білими молоточками, від якого на лобі лишався червоний тугий пружок, що ніколи не встигав зійти до чергової зміни". "Увечері дядько Кирило, чистий, виголений і ясний, знову йшов на станцію зі своєю скринькою в руці, і Климко проводжав його аж до паровоза". Після похорону "На могилу дядькові поклали його шкіряний картуз із білими молоточками".

Дядько Кирило

 Для Климка спогади про дядька були найщасливішими: "… було інколи й так, що ФД зникав кудись на цілу добу чи й дві, а дядько лишався вдома. Найчастіше це траплялося у свято... Дядько Кирило, в білих напрасованих брюках, білих паруси нових черевиках і блакитній сорочці, легко перехопленій у стані шовковим поясом, одягав Климка в матроський костюм з безкозиркою, в нові рипучі сандалі, брав його за руку, і вони йшли до магазинів по морозиво та цукерки — смугасту

"Ракову шийку"... Вітер грався стрічками безкозирки і лоскотав ними тоненьку Климкову шию. Климко напихав кишеньки цукерками, лизав кругле морозиво, а дядько присідав біля нього навпочіпки і казав: — Біжи тепер додому, а я ще побуду з товаришами. Очі в нього були усміхненопечальні — він ніколи не усміхався ними весело, — а біляве хвилясте волосся світилося на сонці шовком."

Інш персонаж

                           Дд Бочонок Дружина аптекаря, "його жінка, — Бочончиха худа,

 "…так звала аптекаря вся дітвора у     злюща і скупа Бочончиха. Климкові висілку й на станції — цілими днями,   завжди, коли вони бували з дядьком навіть у неділю, просиджував у Кирилом в гостях у Бочонків, здавалося,

висілковій аптеці коло базару і (це що Бочончиха не ставляє миски із

було видно через вікно) розважував святковим їстивом на стіл, а кидає їх, на

на манюніх вагах якісь ліки або стояв    що дід Бочонок тільки прикахикував і за прилавком, упершись у нього      йорзався на стільці, проте мовчав.". великим животом. Він знав усіх, і його     Промовистим є епізод, коли жінка жаліє

теж знали всі. Сивий, вусатий і кругло-  _{миску борщу для Климка: "несла} товстий, як справжнісінький бочонок, поперед себе миску борщу. Вона кинула

аптекар любив походжати ранками по

її на стіл і знову зачинилася на кухні. — Я

базару — в широких смугастих не голодний, — сказав Климко, штанях, у довгій, ледь не до колін, одсуваючи миску, і похнюпився, щоб не синій косоворотці, підперезаній

_{крученим шовковим поясом з білими}  дивитися на борщ. — Їж, — попросив _{китицями. На ногах у нього були}        Бочонок, винувато кліпаючи очима й величезні жовті черевики. хапаючи себе то за той, то за той вус. —

Ти на бабу не дивись. Вона така і є."

 Зульфат Гарєєв

 Друг Климка, онук дідуся Гарєєва з хлібопекарні. Хлопець ледь не щодня

залишався ночувати у Климка, коли той

залишився після втрати дядька сам. Зульфат допоміг Климкові позбутися щурів у ваговій і навести порядок у новому житлі. Зульфат "з гарячими рум'янцями на гострих смуглих

вилицях, "був дужий хлопчик, хоча й нижчий від Климка, вважай, на голову", мав "вузькі й такі чорні, що аж різучі, очі". На базарі, коли здоровань з бородою насміхався з Наталі

Миколаївни, Зульфат став на її захист, кинувши у чоловіка камінь. Хлопець допомагав

вчительці переносити речі у вагову, приніс для маленької Олі свою колиску. Зульфат дуже

хотів піти по сіль разом з Климком, але мусив залишитися, щоб допомагати вчительці. Він

щодня виглядав Климка іхвилювався за нього.

На його очах у Климка стріляють.

Інш герої

 Наталя Миколаївна

 "Климко побачив Наталю Миколаївну, вчительку свою і

Зульфатову. Вона стояла з немовлям на руках, притиснувши до себе разом з немовлям трояндову, мов сто троянд, сукню",

""Наталя Миколаївна стояла осторонь від натовпу, що затулив підводу, і, маленька, бліда, дивилася на бороданя широко

розплющеними очима. В них не було ні презирства, ні гніву, а лише зляканий подив. Одна її брова, поторкана золотом од

ранкового сонця, напружено піднялася вгору і дрібно-дрібно тремтіла", "Наталя Миколаївна всміхнулась і опустила очі: їй

справді ніде було жити. Коли італійські солдати отаборилися в школі і вчинили там галасливий курячий бенкет (вони ламали парти, розкладали в шкільному саду вогнища і

смалили над ними курей, з реготами й співами), Наталя Миколаївна з дитиною і чемоданом, у якому були одяг та дещиця сухарів, тихцем пішла із своєї кімнати у виселок і

назад уже не повернулася, бо кімнату було пограбовано й затоптано брудними черевиками".

 Д вчина з хустиною.

 З нею познайомився Климко на базарі, у місті, куди прибув по сіль. Ця дівчина працювала на шахтах

Донбасу, але через війну вирішила повертатися на

Сумщину до матері. "Біля крайньої тачки на дерев'яних колесах стояла дівчина, з напуском на очі зап'ята старенькою чорною хустиною. Вона тримала в руках чепурно, квітка до квітки

складений букет чорнобривців. На плечах у неї була ще одна хустка — велика, у веселих червоних та зелених квітах, а темно-вишневі шовкові китиці ледь не торкалися землі. Щоки удівчини були

перепнуті по-старечому,навкіс, як у хворої на зуби, а маленькі тонкі пальці, що тримали квіти, тремтливо перебирали зелені стебельця.

 Швець

 Людина, яка дуже допомогла Климкові.

Чоловік подарував хлопцеві тапочки і познайомив з тіткою Мариною, в якої хворий Климко знайшов притулок і взяв для Олі молока. "Дядько сидів просто на землі,

обгорнувши ноги старою сукняною ковдрою.

На скронях йому густо висіялася кучерява розсадка сивини, а лице було все в зморшках.

 Д дусь Гарєєв

 Дідусь Зульфата, працював у пекарні, "… низенький, сухоплечий, у ватяних штанях, вовняних шкарпетках і гостроносих

шахтарських чунях". Дідусь відвідав Климка у

ваговій, приніс торбинкусухарів для вчительки, наказав онуку роздобути молока для Олі.

Дідусь розумів увесь жах, який принесла війна.

Він нарікав, що хліб став зовсім не такий, як раніше, хвилювався за Олю,якій було потрібне молоко.