Олесь Гончар. Мрія і дійсність у новелі "Модри Камень". Романтична ідея кохання, що перемагає смерть.

РОЗРОБКА УРОКУ УКРАЇНСЬКОЇ ЛІТЕРАТУРИ В 11 КЛАСІ ЗА НОВЕЛОЮ ОЛЕСЯ ГОНЧАРА «МОДРИ КАМЕНЬ»

 

Олесь Гончар. Мрія і дійсність у новелі «Модри Камень».

Романтична ідея кохання, що перемагає смерть.

Образи українського бійця і юної словачки Терези.

Особливості оповіді, роль кольорової гами в новелі

Мета: формування компетентностей.

Предметні компетентності. Учні повинні: аналізувати проблематику й образи героїв новели «Модри Камень»; особливість оповіді, роль кольорової гами; визначати основну ідею твору; аргументувати жанрову приналежність твору.

Ключові компетентності. Учні повинні: установлювати зв’язок між учинками персонажів; аналізувати життєву ситуацію з різних позицій; демонструвати повагу до різних поглядів, ідей, переконань; толерантно відстоювати власну позицію в дискусії; застосовувати різноманітні комунікативні стратегії залежно від мети спілкування; давати власну оцінку вчинкам персонажів.

Наскрізні змістові лінії: «Екологічна безпека й сталий розвиток», «Громадянська відповідальність», «Підприємливість і фінансова грамотність»

Емоційно-ціннісне ставлення:

Визначення значущих для себе національних і загальнолюдських цінностей.

Тип уроку: урок розвитку критичного мислення

 

Хід уроку

 

1. Мотивація навчальної діяльності учнів. Виклик

Слово вчителя. Ми з вами вивчаємо літературу періоду Другої світової війни і зокрема познайомилися із життям і внеском в національну культуру письменника Олеся Гончара. Сьогодні ми будемо працювати із його новелою «Модри Камень».

Новела як жанр малої прози завжди цікавив Олеся Гончара. Пригадаймо особливості новели як жанру (невеликий обсяг, несподіваний фінал, лаконічність, динамічний сюжет, психологізм, художні деталі, увага до внутрішнього світу героїв). Саме ці можливості новели приваблювали письменника й давали йому можливість динамічно реагувати на події, особливо воєнні, учасником яких він, як ви знаєте, був. Саме під враженням від фронтових історій були написані новели «Модри Камень», «Весна за Моравою», «Усман та Марта», «Гори співають», «Ілонка». У них увага Олеся Гончара сконцентрована на конкретній людині, її внутрішньому світові, наповненому почуттями й емоціями, викликаними війною. Але почуття, які переживають герої не тільки драматичні чи трагічні, вони й романтичні, оптимістичні, бо коли надворі весна, відроджується й буяє природа, то навіть в повітрі відчувається кохання. І це прекрасне почуття не минає героїв новели «Модри Камень».

• Чи можливе кохання під час війни?

Складання асоціативного куща до слова «кохання» (онлайн-дошка).

 

2. Оголошення теми й мети уроку.

А тепер я попрошу вас скласти коротку розповідь чи одне речення із такими словами: гори, бинт, кава, рація.

Ці слова не були випадковими: ми з цими образами зустрінемося в новелі «Модри Камень». Наше завдання – зрозуміти зміст, проаналізувати проблематику й образи героїв цього твору; особливість оповіді, роль кольорової гами; визначати основну ідею. Новела написана 1946 року. Складається із п’яти коротких частин. Ми будемо читати новелу частинами, які приведуть нас до конкретних висновків, закладених письменником в сюжеті та образах новели. Перед читанням кожної наступної частини я буду ставити вам випереджувальне питання, відповідь на яке ви або шукатимете прямо в тексті, або складатимете узагальнено як висновок з прочитаного. Важливо: не читайте уривки наперед самостійно, а рухайтеся разом зі мною і з питаннями.

 

3. Освоєння теми й мети уроку, формування предметних і ключових компетентностей.

Стратегія «Спрямоване читання»

1. Читання першого уривка. Попереднє питання: Як ви думаєте, хто така Тереза? Де вона живе? Кого вона може виглядати? (учні роблять припущення, потім читають уривок і роблять остаточні висновки)

Бачу, як ти виходиш з своєї гірської оселі й дивишся вниз.

— Терезо! — гукає тебе мати, а ти стоїш не озиваючись.

— Терезо!

А ти посміхаєшся комусь.

Вітер гуляє в Рудних горах. Дзвенить суха весна, гуде зелений дуб на згір'ях, і облизане каміння сміється до сонця.

— Терезо! Кого ти виглядаєш?

`А ти здіймаєш руки, мов хочеш злетіти.

— Мамцю моя! Пан бог видать, кого я виглядаю! Високе небо над тобою гуде од вітру, мов блакитний дзвін.

Обговорення

• У яку пору року ми бачимо Терезу? Де вона живе?
• Які кольори переважають в цій картині?
•  Кого дівчина може виглядати, чекати? На кого покладає сподівання?

2. Читання другого уривка. Попереднє питання: З якою метою ці люди могли прийти до хати Терези? Яке спілкування між ними може бути?

Куди ти задивилась? У що заслухалась?

Було зимно і чужо, коли я постукав у твоє лісове вікно. Чув, що в хаті не сплять, але ніхто мені не відповідав. Там радились. З-за причілка било снігом і засипано мені очі. Білий вітер стугонів у порожнечі гір.

Я постукав ще раз. Обережно, так, наче й справді цей стук могли почути там, далеко внизу.

— Просім, хто ви?

Що мені казати? Хто ми?

— Свої,— кажу і не чую власного голосу. Третю добу замість вода ми їли сніг. — Свої,— хриплю я щосили.

Тоді в хаті задзвеніло, мовби сонячний промінь зламався об шибку.

— Мамо, то руські!

Боязко й недовірливо відчинилися двері. Я зайшов до кімнати, тримаючи автомат напоготові. Натиснув ліхтарик, і в смузі електричного сяйва завмерла біля столу злякана мати, а ти біля високого ліжка застигла в подиві, закриваючи груди розпущеними косами.

Я загасив ліхтарика і сказав завісити вікна.

Мати світила лампу, а сірник дрижав у її руці. Ти стояла на стільці боса, закриваючи вікна.

Я стидався дивитись на твої білі стрункі ноги, але, одвівши погляд, все одно бачив їх весь час.

Скочивши з стільця, ти стала навпроти мене. Тільки тепер я помітив, який подертий на мені був халат. Ти теж була в білій сукні, і на рукаві чорніла пов'язка.

— Так оце такі... руські?

— А якими ви уявляли?

— ...Такими...

Ти простягла мені свою білу руку. А мої були мокрі, червоні, незграбні, в брудних бинтах. Бинти нам правили й за рукавиці, котрі ми розгубили, митарствуючи в проклятих скелях.

— Хто у вас буває?

— Днесь нікого, пане вояку, — озвалася мати.

Вона стояла біля кахельного каміна і давилась на мене сумно.

— А по кому ви носите траур?

— По нашому Францішеку,— каже мати.

— По Чесько-Словенській республіці, — кажеш ти. Виходжу надвір, минаю кошару, в якій глухо гуркотять вівці, і тихо свищу. Від скирти сіна відділяється Ілля, білий, мов привид. Замерз, лається і питає:

— Що там?

— Можна.

— Брати й баян?

— Давай.

Знову заходимо до кімнати. Побачивши плитку, Ілля всміхається, ставить біля дверей свій «баян», обтрушується, здивовано вслухаючись у співучу словацьку мову.

— Так ми ж дома! — вигукує він вражений.— Я все розумію!

— Ми також вас розуміємо. Ми словаки.

— Нарешті кінчилось оте «нем тудом», — каже Ілля. — Ми наче знову на батьківщині.

Мати вказує на нашу скриню біля порога:

— Що то маєте з собою? Ти догадуєшся:

— Радіо.

— Радіо! — сплескує мати руками. — Просім пана — не треба, не треба його в господі! Ви будьте, а його не треба. Від нього нам усе зле. Воно забрало нашого Францішека.

 Обговорення

• Хто прийшов до хати Терези? У яку пору року відбуваються події? Які кольори переважають, чому?
• Як змінюються почуття словацьких жінок до українських воїнів? Чому?
• Як зреагував воїн на Терезу? Чому? Наведіть докази з тексту.
• Чому на питання про траур були такі різні відповіді?
• Доведіть, спираючись на текст, близькість словаків і українців.
• Чому наявність рації налякала матір?

3. Читання третього уривка. Попереднє питання: Хто такий Францішек? Чого може боятися мати Терези?

Її син Францішек завжди сидів над своїм радіо до глухої ночі. Слухав і Прагу, й Москву. Необережний, хвалився всім на роботі, що він чув. А прийшли собаки-тисовці, побили радіо та умкнули й Францішека. В минулий четвірок розстріляли його на кар'єрах. Штандартенфюрер каже: партизан. Для них що словак, то й партизан. Скажіть, на ласку, який з її мужа партизан? Лісник собі, та й годі! А також взяли з дому та погнали германам рити шанці. Просім пана, не треба нової біди.

— Мамаша, — втішає Ілля,— воно німе.

— Не треба, панове вояки!

Ілля бере рацію й волочить її з хати.

Тепла хвиля дихає на мене від каміна, варить, як спирт. Чую, як з дрожем виходить з мене той холод, що ми його набралися в горах. З обережності ми за три доби ні разу не розвели вогню. Ми то плазували в камінні, високо над шосе, то забиралися на самий кряж, звідки видно було ще далі — в тилу — всі батареї противника. Викликаючи час від часу «Симфонію», передавали їй, що треба. З обачності часто змінювали стоянки. Це нас катувало. Перекочовуючи в ущелинах між горами, особливо вночі, ми щоразу зривались у якісь прірви. Якби було менше снігу, ми, мабуть, поскручували б собі в'язи. А так лише пороздирали руки, позбивали коліна, подерли халати і, — що найприкріше, — пошкодили рацію.

— Ось до чого доводять ці сальто-мортале, — сумно констатував Ілля, остаточно переконавшись, що рація не заговорить.

Але головне завдання все ж було виконане, і цієї ночі ми вирішили перебратись до своїх.

Ти налила в таз теплої води. Я розмотував свої руки, але закляклі пальці ніяк мене не слухались.

— Давайте я!..

Пальці твої були вправні й повні ніжного тепла. Зовсім не боліло, як ти віддирала закривавлений бинт. Віддерши його, кинула десь у куток, а мої руки, попарені і якісь легші, зав'язала своєю марлею, сухою та м'якою.

— Просім, панове з Руська, до нашого словенського столу, — каже мати. — Гаряча кава.

Ти подавала.

— Просім ще- єдну кварту, — казала ти, коли я випив. — Ми ж вас так довго чекали... товаришу!

І пильно дивилася в вічі, і я виразно чув, як ти входиш до мого серця.

III

Куримо — спимо — хилимось. Шістдесят годин ми не змикали очей.

— Спіть, я ставу на варті, — кажеш ти.

Обговорення

• Що ж трапилося із сином та чоловіком матері Терези?
• Тисовці – це теж словаки, але які підтримували президента Йозефа Тиса й окупаційну владу. Чим таке протистояння небезпечне?
• Чи виконали бійці завдання? Якою ціною це їм вдалося?
• Яка роль дотикових образів тепла й м’якості?
• Як зрозуміти слова Терези: «Ми ж вас так довго чекали…». Чому чекали? Чого чекала Тереза?
• Назвіть деталі, які свідчать про зародження кохання між героями.

4. Читання четвертого уривка. Попереднє питання: Як, на вашу думку, можуть розвиватися події далі? Чи залишаться бійці на відпочинок?

Ми сміємось і встаємо з канапи.

— Кам? — дивишся ти благально.

— Не маємо часу, Терезо.

Мати, бліда й згорьована, щось шепоче, як черниця. «Молиться», — думаю я.

— Мамаша, — каже Ілля, — ми ще прийдемо!.. З «катюшами» та гарматами. Я поставлю вам новий приймач, і ви будете слухати весь світ!

— Дай-то бог! — шепоче вона. — Террі, проведи панів вояків.

Ми виходимо в сліпу вітряницю, залишаючи за собою в кімнаті і світло, і тепло, і людську ласку.

Далеко внизу, як у підземеллі, гримить, не вгаває фронт. Туманні каламутні заграви жовтіють за Модри Каменем. Модри Камень — Це по карті. «Мудрий Камінь» називають містечко бійці, бо Довго не можемо його взяти. Праворуч і ліворуч нього стоять висоти, як бастіони.

Ти йдеш попереду, закутана шаллю, легко перестрибуючи з брили на брилу. Над шосе зупиняємось, мов над білою прірвою. Внизу, по дорозі, чорніють німецькі машини, і шофери стрибають довкола вогню, розмахуючи руками. Білі завії снігу вихряться при світлі багаття.

Ти розповідаєш, як краще добратись до млинів, і, скинувши рукавичку, подаєш руку на прощання.

— Як ви ся іменуєте?

Тонка рука, вся зіткана з чутливих живчиків, дрібно тремтить і гріє всього мене. Коли я глянув у цей момент на гори, на обшпугований вітром камінь, він уже був мені не такий чужий, як досі

— Ми ще зустрінемось, Терезо. Ми не можемо не зустрітися!

Ти стояла задумавшись.

— Маю гадку, що це сама доля звела нас тутко.

— Ти будеш чекати?

— Хай пан бог видать, що буду.

Обговорення

• Чому, не маючи сну більше двох діб, бійці не залишилися ночувати?
• Які відчуття асоціюються у бійців-розвідників із словацькою родиною, яка дала їм притулок? Текст («Ми виходимо в сліпу вітряницю, залишаючи за собою в кімнаті і світло, і тепло, і людську ласку»).
• Модри Камень – це назва словацького міста, в перекладі означає «блакитний камінь». Чому бійці називають його «Мудрий Камінь»?
• Які кольори й чому саме такі використовує автор в цьому епізоді?
• Чому солдат впевнений, що повернеться? 
• А в чому впевнена Тереза? Чому?

5. Читання п’ятого уривка. Попереднє питання: Чи дочекається Тереза воїна-розвідника?

Я вернувся.

Уже Модри Камень був наш, і шосе наше, і наші гори. Ще здалека я побачив, що на вашому подвір'ї нема нічого. Чорніло згарище, і голий димар підіймався над ним, як сурма великого горя.

Підійшовши ближче, я побачив матір. Зігнувшись над попелищем, вона порпалася в ньому паличкою, витягуючи й перетрушуючи якийсь недотлілий мотлох. Зосереджено оглянувши його, тут же кидала і знову порпалася, і видно було, що думає вона не про нього, що ті огарки їй зовсім не потрібні, а вибирає та перетрушує їх лише для того, щоб бути чимось заклопотаною.

— Добридень вам, — сказав я.

— Добридень, — відповіла вона і знову зігнулась над своєю роботою. Вона мене не впізнала.

А коли я їй нагадав, хто я, мати видивилась на мене, і її зібгані безкровні губи засіпались. Вона похитнулась, схопившись рукою за кахельний камін, який тільки й зберігся від цілої хати. Виплакавшись, розповіла:

«Вони прийшли наступного дня вранці шукати мого мужа.

— Він утік від робіт, — кричали поліціянти, — і був уночі тут!

— Не був він тут, — відповіла Тереза.

— То зла неправда, — кричали ті. — Ми виділи ноги на снігу. Ти сама проводжала його з кимось до гостинця, бо лишила там і свої дрібні сліди! Та й почали все перекидати і на горищі, і в хижі, і в кімнатах…

 Обговорення

• Кого шукали тисовці в хаті Терези? Що її видало?

6. Читання шостого уривка. Попереднє питання: Що могли знайти тисовці такого, що видало б Терезу? Що з нею може були далі?

Та й почали все перекидати і на горищі, і в хижі, і в кімнатах, потрощили посуд і знайшли той закривавлений бинт.

— Чия це кров? — прискіпались вони.

— То моя, пане поліцаю, — сказала Тереза. — Я була втяла собі руку.

— Кажи дурням! — залементували вони. — Свіжа кров! Тут були партизани!

Як почув це слово старший шваб, що був з ними, то одразу сказав:

— Ходи з нами! — І повели Терезу на Мікулов.

Я ледве встигала за ними на гору. А вона йде перед них і не плаче, та тільки раз по раз оглядається.

— Вертайтесь, мамуньо, — каже, — бо вам тяжко іти горі. А як зіходили на кряж, вона все частіше озиралася назад.

— Чого ти туди пнеш очі? — кричали ті.

— Я хочу надивитись на Модри Камень.

— Маш там каваліра?

— Мам.

І зійшли на самий хребет до шосе, де воно повертає на Мікулов, і вже ось-ось наша сторона щезне з очей. Стала моя Террі біла-біла і пильно дивиться сюди, в наш край. А вони гонять:

— Іди!

— Панове, хай подивлюся ще єдину хвилю. Хай візьму Модри Камень на пам'ятку з собою.

— Ти не на вєсніцу дивишся, — зауважили вони. — Ти в інше глядиш. Де ще маш каваліра?

Я теж бачу, що вона дивиться в інше.

— Ей! — раптом вжахнувся один, наче вжалений. — Вона глядить на Руське!!!

Та й ударили оба канчуками. А вона руками канчуки відбороняє, а сама все глядить-глядить. А вже видно було звідси, як далеко внизу, на виднокрузі, стріляють руські...

Хопили її попід руки і кинули перед себе. Штовхали, та підганяли, та грозили:

— Не оглядайсь!

А вона мовчки втирає кривавицю з обличчя та все-таки оглядається.

— Гей, січи її! — крикнули ті і погнали бігцем.

А я спіткнулась, бігши за ними, та впала на камінь, та й ниділа там уже до ночі...»

Обговорення

• Чому весь час озиралася Тереза?

7. Читання сьомого уривка. Попереднє питання: Якби український боєць і Тереза зустрілися, про що вони могли б говорити?

Померкло, стерлося все. Навіть те, що звуть незабутнім першим коханням. Чому ж ця випадкова зустріч, єдиний погляд, єдина ява у великій драмі війни, чому вона не меркне і, відчуваю, ніколи не померкне?

Ти — як жива. Бо далекі Рудні гори скрізь ідуть за мною, ближчають з кожним днем, щодалі ширше розгортаючись у своїй трагічній чарівності. Бачу вже їх не забиті снігами, а зелені, пишні, зігріті весняним сонцем, коли полонини, як сині озера, зацвітають тим першим цвітом весни, що по-вашому зветься — небовий ключ.

Ти виходиш на дерев'яний різьблений ґанок у білій легкій сукні з чорною пов'язкою на рукаві і дивишся вниз, за Модри Камень, де колись пролягала наша оборона. Тепер скрізь уже поросла буйна трава. Вже через колишню нейтральну зону їдуть по асфальту словаки спокійними волами. Ідуть і дивляться, як підводиться з землі, пнеться до сонця, росте виноград, потоптаний, розстріляний тоді.

В такі години ми часто зустрічаємося з тобою і, сівши на теплому камені, розмовляємо.

Т е р е з а. Де ви так довго були?

Я. Уже все закінчилось. Тепер я вже не піду від тебе.

Т е р е з а. Школи?

Я. Ніколи.

Т е р е з а. Як це гарно, що ми будемо завжди разом! Я так довго чекала вас після тої зимової ночі: мені здається, що не менше, як тисячу літ!

Я. А мені здається, що я стільки ж ішов до тебе після тої ночі.

Т е р е з а. Нарешті ми знову зустрілись! Дайте мені вашу руку. Ви відчуваєте, як та тисяча літ перемістилась перед нас? Тепер вона попереду, правда ж? Наша тисяча!.. Доки зеленітимуть ці гори і світить сонце, ми будемо жити. Я задихаюсь від такого багатства!

Я. Нікуди тепер ми не будемо спішити, як тоді взимку. Тоді ми майже ні про що не встигли поговорити. Лютий вітер, шугаючи в скелях, заважав нам.

Т е р е з а. Зараз ми маємо час! Зараз я докажу вам усе недоказане тоді. Слухайте ж! Чуєте, як лущать зелені спини гір, гріючись на сонці? А небо над нами, весняне й високе, гуде од вітру, мов блакитний дзвін!.. Слухайте ж!

  Обговорення

• У яку пору року відбуваються події? Вони реальні чи уявні? Через який проміжок часу ця зустріч відбувається?
• Якими кольорами користується автор? Для чого?
• Чому Тереза в білій сукні, але знову з чорною пов’язкою?
• Який символічний зміст письменник вкладає в образи трави, винограду, які пнуться до сонця, неба, як блакитного дзвону?
• Чому можна стверджувати, що Тереза давно знала про кохання, яке до неї прийде? Як розкривається тут містичний зміст твору?
• Яке це вічне кохання?
• Чому новела має таку назву? Розкрийте символізм образу Модри Каменя.
• Яка ж ідея новели?

 

4.  Консолідація. Робота в малих групах.

Скласти «Карту головних героїв», використовуючи онлайн-дошку.

Воїн-розвідник

Сильний, витривалий, мужній, сміливий (їли сніг, не спали більше двох діб, виконали завдання в тилу ворога)

Романтичний, здатний на глибокі почуття, чуттєвий (закохується в Терезу, довго пам’ятає про неї, здатний відчути потаємний зміст в деталях поведінки)

Вихований, відповідальний (культурно поводиться із словаками, не залишається ночувати, щоб вчасно дібратися до своїх)

Тереза

Вродлива, смілива, рішуча (не побоялася дати притулок воїнам, розуміючи ризики)

Чуйна, добра, співчутлива (дала притулок, перев’язала, пригостила кавою)

Має розвинуту інтуїцію, здатна на глибокі почуття (відчуває кохання на відстані і в часі).

 

5. Рефлексія

Незакінчене речення:

• Новела «Модри Камень» допомогла мені зрозуміти…
• Твір Олеся Гончара збагатив мене думками про…

Домашнє завдання: написати есе «Чи можливе кохання під час війни?»