Оновлення змісту та методів навчання у сучасній школі

 

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ

                                   ЛУГАНСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВИРСИТЕТ

ІМЕНІ ТАРАСА ШЕВЧЕНКА

НАВЧАЛЬНО-НАУКОВИЙ ІНСТИТУТ ПУБЛІЧНОГО УПРАВЛІННЯ, АДМІНІСТРУВАННЯ ТА ПІСЛЯДИПЛОМНОЇ ОСВІТИ

 

 

Оновлення змісту та методів навчання

у сучасній школі

Курсова робота

 

                                      Роботу виконала: слухач курсів

                           підвищення кваліфікації

                                      Пустовіт Тетяна Анатоліївна

                                 вчитель початкових класів

                                          Дружківської ЗШ I-III ст. № 17

 

 

До захисту:

 

-------------------------------------------

 

                                                                                   ( підпис завідувача кафедри)

 

 

2018 р.

 

 

ЗМІСТ

                                                 Ст.

 

ВСТУП -----------------------------------------------------------------------------------  3

РОЗДІЛ 1 -----------------------------------------------------------------------------------  4

ЗМІСТ СУЧАСНОЇ ШКІЛЬНОЇ ОСВІТИ  

РОЗДІЛ 2--------------------------------------------------------------------------------------  7

ТЕНДЕНЦІЇ РОЗВИТКУ ЗМІСТУ СУЧАСНОЇ ШКІЛЬНОЇ ОСВІТИ

РОЗДІЛ 3 

3.1 ОСОБЛИВОСТІ ОРГАНІЗАЦІЇ ОСВІТНЬОГО СЕРЕДОВИЩА: СЕРЕДОВИЩЕ, ЩО НАЛЕЖИТЬ ДІТЯМ---------------------------- 19

2.          РАНКОВІ ЗУСТРІЧІ------------------------------------------------ 21
3.          ФІЗИЧНЕ СЕРЕДОВИЩЕ----------------------------------------  22  
4.          ОНОВЛЕННЯ МЕТОДІВ НАВЧАННЯ. ІНТЕГРАЦІЯ: ТЕМАТИЧНИЙ І ДІЯЛЬНІСНИЙ ПІДХОДИ.--------------   23
5.          ОСОБЛИВОСТІ ОЦІНЮВАННЯ НАВЧАЛЬНИХ ДОСЯГНЕНЬ УЧНІВ----------------------------------------------------------------   25
6.          СОЦІАЛЬНА ІНКЛЮЗІЯ----------------------------------------   27

ВИСНОВКИ ------------------------------------------------------------------------------    30  

СПИСОК  ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ--------------------------------------------------------    38

 

 

 

ВСТУП

Виклики часу зумовили розроблення Концептуальних засад реформування середньої освіти – документа, який проголошує збереження цінностей дитинства, необхідність гуманізації навчання, особистісного підходу, розвитку здібностей учнів, створення навчально-предметного середовища, що в сукупності забезпечують психологічний комфорт і сприяють вияву творчості дітей. Які ж нерозв’язані проблеми вітчизняної системи освіти та її основоположної ланки – початкової освіти, стали поштовхом для прийняття реформаторських рішень?

По-перше, існуюють великі відмінності між школами, які територіально, соціально і демографічно працюють у різних умовах, що утруднює реальний доступ учнів до здобуття якісної освіти.

 По-друге, все ще недостатньо розвинена мережа дошкільних закладів – це унеможливлює обов’язкову передшкільну підготовку дітей старшого дошкільного віку. Такий стан, як засвідчує статистика, буде зберігатися у найближчі роки, тому постає потреба пошуку й інших шляхів здійснення підготовки дітей до школи.

 По-третє, умови навчання дітей, особливо 6-річних першокласників, – наповнення класів, режим навчання, вимоги до приміщення, забезпечення харчуванням, матеріальна база тощо – у переважній більшості закладів освіти не відповідають психофізіологічним особливостям розвитку учнів.

 По-четверте, з кожним роком збільшуються ризики погіршення фізичного та психологічного здоров’я дітей, що вимагає перегляду режиму їхньої навчальної праці, розвантаження і переструктурування змісту навчальних предметів, уникнення дублювання матеріалу тощо.  По-п’яте, значно збільшилась кількість дітей, які потребують особливого і тривалого психолого-педагогічного супроводу, логопедичної, соціальної і медичної допомоги, – до цього виклику наша школа підготовлена лише частково.

 По-шосте, у сільській місцевості якість освіти не витримує конкуренції із міською, – про це свідчать результати ЗНО1 , відсутність школярів в олімпіадному русі та ін.). Школи сільської місцевості, особливо початкові, стали переважно малочисельними, а через це поглибилась потреба упровадження інших форм навчання, штатних розписів, створення відповідного освітнього середовища.

По-сьоме, вимагає змін навчальне забезпечення – більшість підручників залишаються застарілими з огляду на інноваційні результати початкової освіти. Недостатнє виділення коштів на їх друк і застарілі уявлення замовників про функції цього виду продукції обмежує авторів у створенні повноцінної сучасної навчальної книги. У більшості випадків школи, вчителі не мають змоги самостійно обирати той або інший підручник, вони часто змушені звертатися до батьків стосовно придбання сучасної навчальної продукції.

Розділ 1

Зміст сучасної шкільної освіти

Сучасна освіта розглядається в усьому світі

                              як важливий чинник

                                                            становлення й розвитку особистості,

                                як невід'ємна частина

                                            соціокультурного середовища,

                              в якому живе людина.

 

Для того щоб стати повноцінним членом суспільства, їй необхідно, з одного боку, засвоїти його цінності, а з іншого - активно створювати для себе потрібні умови для входження в суспільство відповідно до своїх індивідуальних особливостей, світоглядних цінностей та особистої спрямованості.

Як прогнозують учені, ХХІ століття буде століттям розвинених інформаційних технологій, глобальної комп'ютеризації виробництва. Життя вимагає інтелектуально розвиненої особистості і разом із цим толерантної, відкритої до демократичного спілкування й розвитку в національному та міжнародному вимірі. Провідна роль у формуванні такої особистості належить освіті.

Світовими тенденціями сучасного етапу розвитку загальної середньої освіти є такі:

•                   урахування інтересів і потреб окремого учня та суспільства в цілому;
•                   максимальний розвиток здібностей дитини, незалежно від соціально-економічного та суспільного статусу її сім'ї, статі, національності, віросповідання;
•                   виховання громадянина, формування системи цінностей та відношень, які відповідають багатонаціональному суспільству;
•                   особистісно зорієнтований освітній процес, котрий враховує й розвиває індивідуальні здібності учнів, формує загальнонавчальні вміння та навички;
•                   адаптація молоді до умов життя суспільства;
•                   відкритість освіти, доступність знань та інформації для широких верств населення.

З цих позицій освіта в сучасних наукових дослідженнях трактується як складний соціокультурний феномен, міра залучення особистості до культури, як засіб створення людиною власного образу, неповторної індивідуальності. Освіта - це моральний вигляд людини, який складається під впливом моральних і духовних цінностей, що є здобутком її культурного кола, а також процес виховання, самовиховання, шліфування, тобто процес формування вигляду людини.

Основними рисами сучасної людини є освіченість, вихованість. Освіченість розуміють не тільки як сукупність необхідних для життя й успішної діяльності знань і вмінь, але і як внутрішнє спонукання до їх застосування на основ вироблених особистістю моральних установок, індивідуально значущих цінностей, особистісних смислів, як загальна функціональна грамотність і компетентність у певних сферах. Вихованість - це відповідність поведінки людини моральним нормам конкретного соціуму та загальнолюдським моральним принципам.

Відбуваються зміни в цінностях самої освіти. Провідними стають не засвоєння формальних знань і навичок, а гуманність стосунків, свобода самовиявлення, культивація індивідуальності, творча самореалізація особистості. Основними функціями сучасної освіти визначаються такі, як: функція соціалізації - такий розвиток, навчання та виховання дитини, у результаті яких вона буде підготовлена до активного, самостійного життя в суспільстві; людиностворююча - збереження й відтворення екології людини, її тілесного та духовного здоров'я, особистої свободи, сенсу життя, створення умов для її розвитку й самореалізації; культуротворча - збереження та передача, відтворення й розвиток культури, сприяння національній та загальнолюдській культурній ідентифікації.

Для реалізації цих функцій у змісті освіти, на думку вчених, мають бути закладені механізми адаптації, життєтворчості, рефлексії, виживання, збереження індивідуальності особистості (О. Бондаревська, В. Лазарєв, В. Луговий, С. Подмазін, О. Савченко, О. Сухомлинська та ін.). Якщо метою і результатом освітнього процесу є особистість, пристосована до життя в умовах сучасного суспільства, то змістом цього процесу, за твердженням дослідників, є становлення особистості як суб'єкта діяльності та соціальних відносин, її інтелектуальний, духовний (ціннісно-орієнтаційний) та фізичний розвиток. За сучасними визначеннями, зміст освіти - це не тільки сукупність навчальної інформації. Він стосується тих особистісних і професійних якостей людини, які повинні сформуватися в неї внаслідок засвоєння певної інформації, набуття певного досвіду.

Зміст - основна складова освітньої системи. У ньому в узагальненій формі відображається досягнутий суспільством рівень культури, соціальний досвід, який передається наступному поколінню для його збереження й подальшого розвитку. Соціально-економічні відносини, рівень розвитку науки, виробництва, техніки - основні чинники, які вносять певні корективи у зміст освіти, який має відповідати соціальному замовленню. Провідну роль у визначенні змісту освіти відіграють мета та завдання, які ставить суспільство перед школою.

Міжнародна комісія з питань освіти для ХХІ століття (1993 р.) розробила загальну стратегію держави в галузі освіти, яку розуміють як постійний процес збагачення особистості знаннями та вміннями і, у значній мірі, як процес створення особистості та стосунків між окремими людьми, групами та народами. Комісія відмітила, що завдання освіти полягає в тому, щоб надати можливість усім без винятку проявити свої таланти та творчий потенціал.

Основоположними принципами освіти ХХІ століття визнано такі:

•                   навчитися жити разом, розвиваючи знання про інших, про їхню історію, традиції та спосіб мислення; володіти культурою спілкування; сприяти здійсненню сумісних проектів;
•                   навчитися набувати знання. Необхідним є поєднання широких загальнокультурних знань із можливістю глибокого опанування певної кількості спеціальних дисциплін. Загальний культурний рівень - це своєрідна перепустка до неперервної освіти, основа, необхідна для того, щоб навчатися протягом усього життя;
•                   навчитися працювати. Удосконалюватись у своїй професії - набувати компетентності, яка дає можливість справлятися з різними ситуаціями;
•                   навчити жити. ХХІ століття вимагає більшої самостійності та здатності до оцінювання, які поєднуються з посиленням особистої відповідальності в рамках реалізації колективних проектів.

Ці ідеї та принципи покладені в основу розробки змісту 12-річної загальної середньої освіти в Україні.

РОЗДІЛ 2

Учителі мають пам’ятати, що те,

               як вони навчають,

                                                      є таким же важливим,

                                                                  як і те, чому вони навчають.

 

ТЕНДЕНЦІЇ РОЗВИТКУ ЗМІСТУ СУЧАСНОЇ ШКІЛЬНОЇ ОСВІТИ

Розробка змісту сучасної шкільної освіти ґрунтується на загальних тенденціях його розвитку, визначених у педагогічній теорії та практиці. Основоположними принципами його конструювання є гуманізація та гуманітаризація.

Гуманізація - це відображення в освіті тенденцій гуманізації сучасного суспільства, коли людська особистість визначається найвищою цінністю, а ствердження блага людини - найважливішим критерієм суспільних відносин. Сутністю освітнього процесу стає цілеспрямоване перетворення соціального досвіду в досвід особистий, залучення людини до всього багатства культури. Гуманізація освіти визначається як орієнтування її цілей, змісту, форм і методів на особистість учня, гармонізацію його розвитку, передбачає визнання унікальності дитини, її активності, внутрішньої свободи, духовності.

Унікальність - це ціннісне ставлення до людської індивідуальності. Активність означає визнання людини як творчої, діяльнісної, самостійної у своїх учинках. Внутрішня свобода розглядається як поважне ставлення до особистості, в основі якого - визнання її споконвічного права - свободи вибору (освітнього закладу, навчальної програми, точки зору, варіантів розв'язання навчальної задачі тощо). Духовність - моральні, світоглядні, інтелектуальні цінності - розуміють як головний орієнтир у розвитку особистості, у вихованні її основних значущих якостей.

Основним засобом гуманізації змісту освіти є його гуманітаризація, яка означає, що у фундамент формування особистості мають бути покладені знання про людину й людяність, знання, які використовуються на її благо. Ознаками гуманітаризації змісту освіти є: фундаментальність - забезпечення глибоких і міцних знань; розвиток особистісних якостей учня - здібностей, інтересів, мислення, мовлення, естетичного смаку, збагачення знань, умінь і навичок ціннісним смислом; діалогічність - взаємодія, партнерські стосунки між учасниками освітнього процесу, що вимагає свідомої й активної пізнавальної діяльності; інтегративність - формування цілісного уявлення про оточуючий світ; екзистенціальність - розвиток інтуїції, творчої уяви, емоцій, почуттів.

Виконання поставлених перед освітою завдань, реалізація її основних функцій - соціалізації, людиностворюючої, культуротворчої, принципів гуманізації та гуманітаризації визначили такі основні напрями розвитку змісту сучасної шкільної освіти:

•                   Оновлення фундаментальної складової неперервної освіти, забезпечення її універсальності.
•                   Посилення практичної спрямованості, формування загальнокультурних, загальнонавчальних умінь і навичок, що забезпечуватимуть функціональну грамотність учнів, сприятимуть їхньому розвитку, орієнтуватимуть на творчу діяльність, на поповнення своїх знань, набуття досвіду впродовж усього життя.
•                   Розробка духовно-моральних основ і патріотичного виховання дітей та молоді в контексті загальнолюдських і національних цінностей.

Кожен з цих напрямів має свої аспекти.

Так, знання, залишаючись однією з основних складових змісту освіти, визнаються потрібними не самі по собі, а для розв'язання важливих життєвих проблем. Засвоєння знань і вмінь пов'язується зі здатністю школяра використовувати їх у свідомій діяльності. У зв'язку з цим необхідним виявляється формування «відрефлексованого» (П. Третьяков) змісту освіти: тобто у процесі засвоєння знань учень повинен ставати об'єктом власного спостереження - аналізувати, усвідомлювати, оцінювати свій стан, планувати, прогнозувати та оцінювати результати своєї діяльності. приймати самостійні рішення, будувати стосунки з іншими. Через рефлексію виявляється суб'єктний досвід школяра - досвід життєдіяльності, якого він набуває в конкретних умовах соціокультурного оточення, у процесі сприйняття й розуміння ним світу людей та речей (І. Якиманська). Суб'єктний досвід учня узгоджується у процесі навчання зі змістом освіти, який задає соціокультурні зразки у вигляді понять, законів, правил, прийомів дії, поведінки, обов'язкових для всіх. Тому при розробці змісту шкільної освіти треба враховувати індивідуальні особливості учнів - як основні чинники формування суб'єктного досвіду, - це вимагає додержання принципу диференціації змісту освіти. Учень може вибрати один із його варіантів.

Суттєвих змін зазнає сама «інформаційно-знаннєва» парадигма освіти. Це пов'язано із характером наукового пізнання, способів його будови та використання. Сутність цих змін зводиться до такого:

•                   Основною методу засвоєння змісту освіти визнається не накопичення готових знань, а самостійне оволодіння ними через опанування учнем прийомів, способів одержання цих знань.
•                   З'являється новий тип соціокультурного успадкування, основою якого є оволодіння метазнаннями - методами наукового пізнання (аналіз, синтез, абстрагування, аналогія та ін.).
•                   Розробляється нова наукова картина світу як системи найзагальніших уявлень про навколишнє середовище, в основі якої - уява про біосферу Землі як єдине ціле і ставлення до людини як до елемента цієї екосистеми, з її самобутністю та самоцінністю. Цим фіксується розуміння пізнання не як відображення (споглядання) зовнішнього світу, а як активна діяльність суб'єкта пізнання.
•                   Визнається необхідним вивчати будь-який об'єкт пізнання не ізольовано, а в системі, шляхом інтеграції знань, що забезпечує розкриття його цілісності, дозволяє виявляти зв'язки з іншими об'єктами, зводити їх у єдину картину і на цій основі одержувати знання про цілісний світ.
•                   Об'єкт пізнання має моделюватися на основі використання різноманітних знаків, їх перекодування, що пов'язано з розвитком глобальних інформаційних систем, збільшенням інформаційних потоків, різноманітністю засобів передачі інформації.

Основні напрямки розвиту наук: їхня інтеграція, системність тощо, тобто оновлення під впливом науково-технічного прогресу, - відбиваються на характері знань, які опановують учні. Для оволодіння ними:

•                   відбираються базові (інваріантні) знання, які фіксують основні закономірності розвитку природи та суспільства;
•                   застосовується системний принцип під час їх будови, що знаходить своє відображення у створенні інтегрованих навчальних курсів;
•                   вводяться різні модифікації предметного змісту - базисний, регіональний, етнокультурний компоненти.

Уведення метазнань у зміст освіти посилюватиме, на думку вчених, його розвивальну функцію, тобто орієнтацію на створення освітнього середовища, необхідного для розкриття й розвитку інтересів і здібностей кожного учня відповідно до його природних задатків. За умови застосування метазнань накопичені знання, уміння та навички обертатимуться з мети навчання в засіб розвитку у школяра здатності бути суб'єктом пізнання, а ця здатність трансформуватиметься в засіб бути суб'єктом пізнання, а ця здатність трансформуватиметься в засіб актуалізації (самореалізації) пізнавальних, творчих можливостей учнів (В. Лебедєва, Г. Орлова, В. Панов, В. Рубцов та ін.).

Як підкреслюють учені, ХХІ століття має стати унікальним з точки зору практичної реалізації людських цінностей. Формування ціннісних орієнтацій особистості в результаті засвоєння змісту освіти набуває, таким чином, важливого значення (О. Бондаревська, Т. Бутківська, В. Лазарєв, В. Лисенко, О. Лещинський, С. Подмазін, О. Сухомлинська та ін.). Як записано в Державній національній програмі «Освіта. Україна ХХІ століття», новий зміст нової української школи покликаний формувати в дітей почуття патріотизму, громадянськості, гуманності, співчуття, розуміння, толерантності, совісті, честі, любові, дружби як ціннісних орієнтацій, що мають бути втілені в життя, у норми поведінки особистості.

Проблема побудови ціннісно зорієнтованого змісту освіти висувається на перший план за таких причин:

•                   система цінностей - це та ланка, яка пов'язує суспільство з індивідом, включає його в суспільні відносини;
•                   цінності (соціальні, економічні, моральні) лежать в основі вибору цілей, засобів та умов діяльності;
•                   цінності - системоутворююче ядро програми задуму діяльності та внутрішнього духовного життя людини (А. Здравомислов).

Ігнорування необхідності формування в учня ціннісної свідомості виступає, на думку вчених, способом перетворення людини у придаток, інструмент матеріального виробництва, зведення її до рівня машинної чи біологічної системи.

Необхідність формування ціннісних орієнтацій, особистісного смислу змісту для певного учня ставиться на перше місце під час його конструювання, що передбачає засвоєння наукових і культурних понять через розвиток певних життєвих уявлень дитини та піднесеннях до рівня загальнокультурних проблем і цінностей.

Побудова змісту освіти на таких засадах сприятиме, як стверджують дослідники, розв'язанню таких проблем, як:

•                   досягнення точного смислу понять, що засвоюються;
•                   надання науковим і культурним поняттям життєвої конкретності;
•                   створення сприятливих умов для розвитку мотиваційної сфери, потреб та інтересів учнів.

Розгляд конструювання змісту освіти, проведеного з ціннісних позицій, визначає необхідність створення таких навчальних предметів (або блоків існуючих предметів), основна мета яких - формування позитивних мотивів, оптимальної структури навчальної діяльності. Інший ціннісний аспект побудови змісту освіти полягає в тому, що у змісті навчального предмета враховується відображення науки не тільки з раціонального, а й з особистісного боку. Адже наука, людський пошук уміщують такі цінності, як благоговіння перед світом, здивування, жадобу пізнання, які не можуть бути передані у змісті як поняття.

Ціннісну інтеграцію наукового знання й особистісної цінності сфери вчені розглядають як засіб створення інтегрованих навчальних курсів. У цих курсах передбачається, що з науковими поняттями, законами, теоріями учні знайомляться не безпосередньо, а через особистість ученого, образ якого олюднює процес наукового пошуку та пов'язані з ним факти, поняття, теорії. Адже науки в широкому руслі культури поєднуються не тільки за допомогою спільних понять, а і крізь особистісні зв'язки конкретного вченого, котрий живе та діє в контексті певної культури та історії. Саме через такий зміст, що проходить крізь інтереси, почуття, досвід учня, здійснюється інтеграція чужого і власного ціннісного досвіду.

Формування вихованої, розвиненої особистості безпосередньо пов'язано зі становленням системи її духовних цінностей. Вихованою, розвиненою вважається особистість, яка досягла вищого рівня духовного освоєння навколишнього світу - сповна володіє культурно-духовним надбанням як регулятором своєї життєдіяльності. Рівень сформованості ціннісних орієнтацій визнається показником міри соціалізації особистості - як результат її готовності до життя в сучасному суспільстві.

Проте цінностей не навчають, їх особисто знаходять (за В. Франклом) у процесі спілкування. М. Бахтін, говорячи про важливе значення спілкування в житті людини, назвав її «суб'єктом звертання». Тільки у спілкуванні, зазначав учений, у взаємодії людини з людиною розкривається «людина в людині», як для інших, так і для себе самої.

Навички спілкування визнаються необхідними кожному майбутньому спеціалісту як показник рівня його соціальної комунікації - здатності до співробітництва й співтворчості та розглядаються як важлива складова змісту сучасної шкільної освіти.

Спілкування здійснюється у формі діалогу - взаємозв'язку між індивідами, як суб'єкт-суб'єктна взаємодія. Діалог привернув до себе увагу дослідників дуже давно, проте передумови для його цілеспрямованого використання в життєдіяльності суспільства створені лише сучасною соціокультурною ситуацією, тенденціями перебудови соціально-економічної та політичної системи, яка стверджує плюралізм думок, опозиційність засобів масової інформації, практику всенародного обговорення найбільш дискусійних проблем тощо.

Діалог виникає тоді, коли люди обмінюються інформацією. висловлюють свою позицію з приводу якогось об'єкта, значущого для них, і на основі цього вступають у стосунки один з одним. У процесі спілкування відбувається обмін культурними цінностями, що стали надбанням кожного, - «діалог культур» (за М. Бахтіним і С. Біблером). Діяльність суб'єктів освітнього процесу - учителя й учня - визначається як їхня послідовна діалогічна позиція й діалогічна активність. Спілкування організується як обмін досвідом пізнання - суб'єктним досвідом. Досягти засвоєння загальноприйнятого змісту, носієм якого виступає вчитель, - це значить, за М. Бахтіним, оволодіти внутрішньою людиною; побачити і зрозуміти учня не можна, роблячи його об'єктом нейтрального аналізу, до нього можна підійти і його можна розкрити, точніше, змусити його самого розкритися лише шляхом спілкування з ним.

Одна з тенденцій розвитку змісту сучасної освіти - розробка його багатокомпонентної структури.

В основу сучасних концепцій змісту шкільної освіти покладений культурологічний підхід до його будови. Зміст освіти розглядається як педагогічно адаптований соціальний досвід людства, який є тотожним за структурою людській культурі. Багато вчених дотримуються концепції змісту освіти, розробленої В. Краєвським та І. Лернером, за якою зміст містить такі чотири структурні елементи:

•                   досвід пізнавальної діяльності, який фіксується у формі її результатів - знань;
•                   досвід здійснення відомих способів діяльності - у формі вмінь діяти за зразком;
•                   досвід творчої діяльності;
•                   досвід здійснення емоційно-ціннісних відношень - у формі особистісних орієнтацій.

Актуальним на сучасному етапі реформування змісту шкільної освіти є те, що в ньому, відповідно до визначених напрямів, «відроджуються, урівнюються у правах його компоненти» (В. Луговий).

О. Бондаревська у змісті освіти виділяє такі компоненти: аксіологічний - уведення учнів у світ цінностей та надання допомоги у виборі особистісно-значущої системи цінностей; когнітивний - забезпечення оволодіння науковими знаннями про людину, культуру, історію, природу, ноосферу як основою для духовного розвитку учня; діяльнісно-творчий - формування й розвиток різноманітних способів діяльності, творчих здібностей, потрібних для самореалізації особистості у праці та різних видах діяльності; особистісний - самопізнання, розвиток рефлексивної здатності, опанування способів саморегуляції, самовдосконалення та самоактуалізації.

Для доясгнення поставлених цілей у змісті особистісно зорієнтованої освіти, за концепцією С. Подмазіна, виділяються світоглядна та праксеологічна складові. Світоглядна складова - це система інтеграція знань, цінностей, які забезпечуватимуть формування цілісного світогляду особистості. Праксеологічна складова вводить школяра в культуру життєдіяльності в основних сферах буття людини: у природі, культурі, соціумі, матеріальному виробництві, у сім'ї, забезпечує необхідний рівень компетентності особистості (оволодіння знаннями, досвідом) для життєвого самовизначення й життєтворчості. Відповідно у змісті освіти визначаються такі компоненти: аксіологічний; телеологічний - уведення учня у світ значущих цілей освіти; когнітивний - опанування основ наук і праксеологічна освіченість; діяльнісний - сприяння формуванню й розвитку учня як суб'єкта діяльності та соціальних відносин; рефлексивний - розвиток самопізнання, здатності до рефлексії, оволодіння способами самовдосконалення, морального самовизначення, формування життєвої позиції як системи особистісних цінностей та ставлення до життя.

В. Лазарєв виділяє когнітивний, ціннісний компоненти, компонент психічного розвитку (новоутворень в інтелектуальній, емоційній, вольовій сферах); розвитку креативності - творчих здібностей; оздоровчий компонент.

В. Луговий уважає, що зміст освіти має охоплювати:

•                   значущі складові життєвого досвіду особистості - уміння, знання, цінності, міжсуб'єктну взаємодію, художнє освоєння світу;
•                   головні сфери духовно-психічного життя - уяву, мислення, емоційність, товариськість, художній талант;
•                   відповідні потреби та здібності учня.

Сучасні пріоритети та цінності освіти зумовлюють перегляд усталених підходів до розробки змісту освіти в педагогічній практиці - таких, коли він звужується до знань, умінь і навичок, а необхідність формування ціннісних орієнтацій, творчих здібностей, самосвідомості учнів тільки проголошується.

На думку вчителів масової школи, виконання завдань, поставлених перед сучасною освітою, вимагає пильної уваги до її основного компонента - змісту освіти, що передбачає посилення його соціальної та практичної спрямованості, орієнтацію його на розвиток, формування позитивної мотивації, самостійності учнів, включення у зміст освіти оволодіння методами наукового пізнання. Проте більшість учителів основною методу освіти визнають формування інформаційних компетенцій школярів. Тобто знання залишаються для більшості педагогів основним компонентом змісту освіти. Іншим відводиться другорядна роль.

У той же час педагоги-новатори намагаються добирати зміст навчального матеріалу відповідно до основних тенденцій його розвитку. Ось деякі приклади.

Багаторічний досвід учителя-методиста середньої школи № 4 м. Новоград-Волинський Ж. Василенка переконав його, що на кожному уроці необхідно розвивати духовно-емоційну сферу школярів. Він намагається так викладати математику, щоб діти, сприймаючи його предмет як засіб пізнання практичного досвіду людини, його впорядкування, бачили в ній «найвищу філософську науку», яка захопила б їхню уяву силою людського розуму, дала пізнати насолоду відкриттів, пробудила бажання знати, творити. Учитель так організує навчання, щоб на заняттях працювали не тільки думка та пам'ять, а й емоції, виникало натхнення. До кожної теми добираються епіграф і запитання, висловлювання видатних людей і вірші - це спонукає до роздумів, створює емоційний тон. Наприклад, вивчення теми «Рівняння» починається зі слів сучасного польського математика С. Коваля: «Рівняння - це золотий ключик, який відкриває всі математичні сезами». Учитель пояснює, що, розкривши таємницю цього «ключика», учні навчаються відкривати «сезами» не тільки математичні, а й інших наук.

У всіх класах діти привчаються бачити в абстрактних математичних явищах предмети, процеси реального світу. А коли йдеться про своєрідність методів пізнання в математиці, використовуючи пораду математика та педагога Д. Пойа, учитель «постає перед класом трохи поетом» - читає вірші.

Розв'язуючи геометрії проблеми,
Всі перебрав ти теореми, леми.
Здається - потрапляєш у безвихідь.
Стривай! Є запасний ще вихід!
Відношення складні геометричні
Перетворить у формули аналітичні.
Проблему розв'яжи аналогічно -
І відповідь знайдеш геометричну.

Фізика - наука природнича, тому вчитель Піщанської середньої школи (Харківська область) К. Ламбріаніді турбується про те, щоб кожна дитина усвідомили цілісність світу, природи. Через фізику - складний предмет - учитель, за його словами, просто, делікатно, без примусу виховує смак до життя, до прекрасного, неповторного. Для цього він використовує елементи інтеграції знань і зацікавлює таким чином тих учнів, кому до вподоби інші предмети - біологія, математика, географія, література. Так, під час вивчення теми «Тиск рідин і газів» школярі відповідають на запитання «Чим відрізняється рух птахів і тварин?», «Від чого залежить тиск рідини на дно посудини?». Потім пригадують «Казку про царя Салтана» О. Пушкіна і пояснюють, чому тримається лебідь на поверхні води, не тоне. Далі перелічують, які різновиди лебедів живуть на території нашої країни, розв'язують обчислювальні задачі.

Щоб знання не залишалися для учнів мертвим капіталом, їх, на думку вчителя, необхідно перетворити в переконання, тобто у творчу впевненість у своїй правоті, істинності. Формування переконань означає, що здобуті знання забезпечують постійну спрямованість мислення, оцінок, дій дитини згідно з її потребами та інтересами.

Учитель географії Мізецької середньої школи (Рівненська область) С. Пальчевський своє завдання бачить у тому, щоб навчити дитину бути щасливою, допомагати їй знайти шлях до самовираження та реалізації себе в житті, відчути повноту його в переливах найтонших відтінків людських почуттів. Його викладання передбачає щільний зв'язок предмета географії з людиною, з її духовною сферою.

Матеріал до кожного уроку добирається, таким чином, щоб він неодмінно проходив через емоційну сферу школяра - це поетичні твори, музичні фрагменти, репродукції відомих картин. Більшість методичних розробок педагога містять необхідну наукову інформацію з виходом на чуттєву сферу дитини - вимагають її осмислення. навчальний матеріал об'єднується в системі причинно-наслідкових зв'язків - школярі оволодівають методами наукового пізнання: аналізом, синтезом тощо.

Часто зміст навчання стосується певних «шматочків життя», виражається в діалогах або ілюструється ними. Це може бути обмін думками, наприклад, про свій населений пункт. Викладач уважає: не можна обмежитися тим, щоб викласти необхідну інформацію, - це ціла гама почуттів, емоцій. Учитель залучає учнів до бесіди, читає вірші.

С. Пальчевський застосовує на своїх заняттях елементи сугестивної педагогіки (пов'язані з навіюванням). Виходячи з того, що світ і самих себе можна пізнати не лише через наукові поняття, поезію, живопис, а й через запахи, учитель використовує їх для збудження емоційної сфери учнів - викликає відповідні асоціації, спогади. На уроці, наприклад, згадується, що американські індіанці мали звичай у дні торжеств обкурювати свої житла ароматними смолами, а потім щось ховати у свій патронташ. І щоби пригадати якусь визначну подію свого життя, власнику патронташа досить було витягти з нього шматочок обгорілої соломи та понюхати. Запахи - то цілий світ, прекрасний і таємничий, і як добре, коли в класі відчувається запах моря, або стиглої пшениці, або троянд тощо.

Ми розглянули основні тенденції розвитку змісту сучасної освіти в педагогічній теорії та практиці. Зміна її стратегічних пріоритетів, цілей, функцій та принципів визначає подальший розвиток змісту освіти за такими основними напрямами: оновлення фундаментальної складової; посилення уваги до формування загальнокультурних, загальнонавчальних умінь і навичок; виявлення ціннісних аспектів наукових понять, життєвих уявлень, правил, норм, які опановує учень, і відображення їх у змісті освіти; розробка складу та структури змісту освіти як складного соціокультурного утворення. Вони були покладені в основу розробки дидактичних підходів до оновлення змісту сучасної шкільної освіти.

РОЗДІЛ 3

ОСОБЛИВОСТІ ОРГАНІЗАЦІЇ ОСВІТНЬОГО СЕРЕДОВИЩА: СЕРЕДОВИЩЕ, ЩО НАЛЕЖИТЬ ДІТЯМ.

Можна стверджувати, що середовище в класі, де не видно дитячих робіт, робіт їхніх сімей, членів місцевої громади, не належить дітям. Таке середовище створюється лише вчителем для того, щоб викладати навчальну програму без врахування таких чинників, як інтереси і потреби дітей, їхні попередні знання та досвід. Лише вчитель здійснює контроль щодо того, як, де, і якими навчальними матеріалами будуть користуватися діти. У такому класі немає місця для творчості, досліджень, розвитку позитивної самооцінки дітей. 

Особливості організації освітнього середовища: середовище, що належить дітям. середовище має належати дітям Усі діти заслуговують навчатися у такому середовищі, де забезпечуються їхні потреби – базові потреби, потреби у навчанні, додаткові потреби (для дітей з особливими освітніми потребами). У такому освітньому середовищі є баланс між навчальними видами діяльності, ініційованими вчителем, та видами діяльності, ініційованими самими дітьми. Таке середовище забезпечує можливості дітям робити власний вибір, можливості для розвитку нових та удосконалення наявних практичних навичок, отримання нових знань, розвитку свого позитивного ставлення до інших. учитель має бути моделлю бажаної поведінки і ставлення Дуже важливо, щоб вчителі повною мірою розуміли свою роль як моделі бажаної поведінки та ставлення до людей з повагою, добротою й відповідальністю.

 

Учителі початкових класів мають усвідомлювати основні риси відповідальності, яку вони несуть за своїх учнів, що передбачає такі обов’язки:

 • Поважати кожну дитину

 • Вірити в успішність кожної дитини

• Бути чесними і визнавати власні помилки

 • Вміти слухати й дотримуватися конфіденційності

 • Бути послідовними й справедливими

 • Мати високі очікування щодо кожного учня, у тому числі учнів з особливими освітніми потребами

 • Цінувати особисті зусилля дітей

• Організовувати стимулююче навчальне середовище

• Постійно поновлювати свої знання про дитячий розвиток

   Важливим складником системи формування нового змісту освіти є чітке бачення результатів педагогічного партнерства «учень – вчитель», в основі якого відповідні цінності, зазначені в Концепції Нової української школи, що, в свою чергу, рекомендовані Європейським парламентом та Радою Європи, і містять 24 риси і чесноти, що їх визнали пріоритетними понад 50 країн світу. Це: креативність, цікавість, критичне мислення, любов до навчання, мудрість, відвага, наполегливість, чесність, енергійність, любов, доброта, соціальний і емоційний інтелект, співпраця, справедливість, лідерство, вміння пробачати, скромність, розсудливість, самоконтроль, поціновування краси, вдячність, оптимізм, гумор і віра (концепція Нової української школи).  Діти приходять із сімей, де також є певні цінності, тому важливо їх обговорювати з усіма дітьми класу і визначати спільні цінності, які будуть лежати в основі дій як дітей, так і дорослих – вчителів і батьків. Як тільки ці цінності будуть обговорені та прийняті усіма дітьми як дороговкази їхньої поведінки у школі та вдома, їх (цінності) варто написати на великому аркуші паперу і вивісити так, щоб їх було легко бачити.

 

РАНКОВІ ЗУСТРІЧІ

Практика ранкових зустрічей є однією з успішних практик, що допомагає вчителю у створенні спільноти в класі, що зазвичай потребує часу, уваги й терпіння. Ранкова зустріч сприяє створенню взаємин між дітьми і дорослими у класі, які формують відчуття спільноти в кожного з її членів. Створення спільноти у класі стає ефективнішим, коли вчитель виконує роль фасилітатора (людини, яка допомагає зробити так, щоби все відбувалося належним чином, але не намагається жорстко контролювати цей процес). У такому випадку ранкова зустріч стає інтерактивною і невимушеною. Коли значна частка відповідальності за проведення ранкової зустрічі перекладається на дітей, вчитель може використовувати свій час для заохочення спілкування дітей, надання їм допомоги тощо.

Під час проведення практики ранкової зустрічі відбувається розвиток важливих навичок дітей, серед яких – навички спілкування, академічні і соціальні навички. Крім цього, практика ранкових зустрічей сприяє створенню у класі позитивного настрою та позитивній поведінці. Ранкова зустріч з дітьми дає педагогам можливість навчити дітей взаємній повазі та позитивному ставленню один до одного, сприяти формуванню цілісного колективу.

 Ранкові зустрічі сприяють розвитку таких компетентностей, як:

•                 Розвиток навичок спілкування
•                 Розвиток соціальних навичок
•                 Розвиток академічних навичок
•                 Створення у класі позитивного настрою
•                 Розвиток демократичних цінностей

Фізичне середовище

Ефективна індивідуалізація навчального процесу може бути досягнута через організацію навчальних центрів / осередків, які відображають навчальні потреби й інтереси дітей. Організація навчальних центрів здійснюється для забезпечення дослідницької діяльності дітей, для формування самостійності, для організації роботи дітей в парах, у малих групах, а також індивідуально. У навчальних центрах можна проводити різні види навчальної діяльності, тому вони мають містити різні навчальні матеріали.

Зокрема, має бути таких 8 навчальних осередків:

1.              навчально-пізнавальної діяльності (з партами/столами)
2.              змінні тематичні осередки (дошки/фліп-чарти/стенди для діаграм з ключовими ідеями);
3.              гри (настільні ігри, інвентар для рухливих ігор);
4.               художньо-творчої діяльності (полички для зберігання приладдя та стенд для змінної виставки дитячих робіт);
5.               куточок живої природи для проведення дослідів (пророщування зерна, спостереження та догляд за рослинами, акваріум);
6.              відпочинку (з килимом для сидіння та гри, стільцями, кріслами-пуфами, подушками з м’яким покриттям);
7.               дитяча класна бібліотечка;
8.              осередок вчителя (стіл, стілець, комп’ютер, полиці/ящики, шафи для зберігання дидактичного матеріалу тощо).

ОНОВЛЕННЯ МЕТОДІВ НАВЧАННЯ. ІНТЕГРАЦІЯ:

ТЕМАТИЧНИЙ І ДІЯЛЬНІСНИЙ ПІДХОДИ.

Інтегроване навчання — це навчання, яке ґрунтується на комплексному підході. Освіта розглядається через призму загальної картини, а не ділиться на окремі дисципліни.

Предметні межі (роздільники) зникають, коли вчителі заохочують учнів робити зв’язок між дисциплінами і спиратися на знання і навички з кількох предметних областей. Учням потрібні відкриті можливості для інтеграції знань і навичок з різних дисциплін і критичного оцінювання того, як всі ці частини взаємодіють.

Критичне мислення як ментальний процес. Що вирізняє критично мислячу людину? Як розвивати критичне мислення учнів на уроках? Які когнітивні цілі мають реалізовуватись на уроці? «Мозкова атака», «Асоціативний кущ», «Кубування» — стратегії розвитку критичного мислення, особливості їх застосування у роботі з молодшими школярами.

Для розвитку критичного мислення молодших школярів учителю необхідно: ü виділити час і забезпечити можливості для застосування критичного мислення; ü дозволити учням вільно розмірковувати; ü приймати різноманітні ідеї та думки; ü сприяти активному залученню учнів до процесу навчання; ü забезпечити для учнів безризикове середовище, вільне від насмішок; ü виражати віру у здатність кожного учня породжувати критичні судження; ü цінувати критичні міркування учнів. Для того щоб критично мислити, учні мають: ü розвивати впевненість у собі й розуміння цінності власних думок та ідей; ü брати активну участь у навчальному процесі; ü ставитися з повагою до різноманітних думок; ü бути готовими породжувати й відхиляти судження.

 

 

 

ДЕЯКІ СТРАТЕГІЇ РОЗВИТКУ КРИТИЧНОГО МИСЛЕННЯ

Мозкова атака

Основне завдання використання методу — збирання якомога більшої кількості ідей, звільнивши учасників обговорення від інерції мислення і стереотипів. Використовується з метою продукування найбільшої кількості ідей щодо вирішення певної проблеми. Учням пропонують згадати все, що вони знають або думають, що знають з певної теми. Обов’язковою умовою є запис усіх ідей, навіть суперечливих, відсутність їх оцінювання у процесі обговорення, класифікація ідей по закінченні обговорення. Мозкову атаку можна проводити фронтально з усім класом, коли ідеї записує вчитель на дошці (перевага цього способу — заощадження часу на уроці); індивідуально, у парах, групах

Асоціативний кущ (гронування)

Стратегія «Асоціативний кущ» використовується для «входження» в тему, яка буде розглядатися у подальшому. На відміну від «мозкової атаки», де висловлені думки стосуються інформації з приводу певної теми (пригадайте, що ви ЗНАЄТЕ) метод «ґронування» спонукає учнів думати вільно та відкрито стосовно певного предмета, образа, теми, включаючи почуття, емоції, ставлення.

Кубування

«Кубування» є стратегією навчання, яка полегшує розгляд різних аспектів теми (автори Кован та Кован, 1980 р.) Цей підхід передбачає використання кубика (його можна виготовити самостійно з цупкого картону або оклеїти коробку папером), на кожній грані якого написано вказівки: 1. Опишіть. 2. Порівняйте. 3. Встановіть асоціації. 4. Проаналізуйте. 5. Знайти застосування. 6. Запропонувати аргументи «за» або «проти».

Знаємо — Хочемо знати — Дізналися (таблиця «ЗХД»)

Стратегія «ЗХД» передбачає аналіз учнями власних знань з теми, що буде розглядатися на уроці; постановку власних запитань з цієї теми, які виявляють їх зацікавленість тією чи іншою стороною питання; стислий запис інформації з теми, яку вони отримали на уроці, а також планування власних кроків щодо можливих шляхів навчання.

РОТАЦІЙНІ МОДЕЛІ «ЩОДЕННІ 5 » І «ЩОДЕННІ 3»

Основними компонентами ротаційної моделі «Щоденні 5» є такі:

1. Читання для себе.

 2. Письмо для себе.

 3. Читання для когось.

4. Робота зі словами.

 5. Слухання.

 Ротаційна модель «Щоденні 5» розроблена з метою навчити учнів розвивати власну витривалість та самостійність під час виконання кожного з її компонентів, що забезпечує їх активну участь у читанні та письмі протягом тривалого часу.

 Ротаційна модель «Щоденні 5» пропонує різноманітні види діяльності, що збільшує мотивацію та інтелектуальну зайнятість учнів.

«Щоденні 3»

Ротаційна модель «Щоденні 3»:

1. Математика самостійно.

2. Математика разом.

3. Математичне письмо.

ОСОБЛИВОСТІ ОЦІНЮВАННЯ НАВЧАЛЬНИХ ДОСЯГНЕНЬ УЧНІВ

Курс розвитку сучасного освітнього процесу в напрямі формування компетентностей зумовлює перегляд основних підходів до оцінювання навчальних досягнень учнів. Стандартні тести і перевірні (контрольні) роботи, які здебільшого зосереджуються на тому, чого НЕ знають чи НЕ вміють робити учні, відходять у минуле, на перший план виходять методи і форми оцінювання, які зосереджуються на протилежному – що знають і що вміють робити учні.

У Державному стандарті початкової загальної освіти заявлено рекомендацію впроваджувати формувальне оцінювання навчальних досягнень учнів. За формувальним оцінюванням відстежується особистісний розвиток дитини та хід опановування нею навчального досвіду як основи компетентності. Таке оцінювання дозволяє:

• вибудовувати індивідуальну траекторію розвитку учнів;

 • оцінити або визначити досягнення дітей на кожному з етапів освітнього процесу;

• вчасно виявляти проблеми й запобігати їх нашаровуванню;

• мотивувати учнів до прагнення здобути максимально можливі результати;

• виховувати ціннісні якості особистості, бажання навчатися, відсутність побоювання помилитися, переконання у своїх можливостях і здібностях.

 Отже, в сучасній школі змінюється загальна мета оцінювання – вона перестає бути лише інструментом оцінювання успішності учня, а стає засобом навчання для вчителя також.

У рамках загальної мети основними цілями оцінювання є такі:

•                 Порівняння наявного рівня сформованості компетентності з очікуваними результатами
•                 Здійснення моніторингу прогресу учня
•                 Визначення дітей з особливими освітніми потребами
•                 Оцінювання методів викладання
•                 Перегляд змісту навчальної програми
•                 Надання інформації батькам
•                 Надання підтримки учням у самооцінюванні

 

У сучасній школі вчителі використовують аутентичне оцінювання, що здійснюється в процесі навчання дітей і охоплює такі форми і методи оцінювання як спостереження, ведення записів, надання зворотного зв’язку та ін. Такий підхід до оцінювання суттєво відрізняється від традиційного підходу, де вчителі повністю покладаються на контрольні завдання для того, щоб отримати необхідну інформацію про дитину. При цьому вони мотивують учнів, хвалячи «кращих» і критикуюючи тих, хто не справляється із завданнями. В останньому випадку головною є сама оцінка.

У сучасному класі оцінювання – це процес, який має здійснюватися регулярно.

Починати оцінювання потрібно у перший шкільний день, якщо не раніше! Оцінювання, що здійснюється на початку навчального року, допомагає вчителю прийняти відповідні рішення щодо організації освітнього середовища в класі, розкладу навчальних занять.

Вербальне оцінювання

 Відповідно до чинного законодавства  оцінювання навчальних досягнень учнів першого класу здійснюється вербально, а за рішенням педагогічної ради навчального закладу словесна характеристика знань, умінь і навичок може надаватися і учням другого класу. Це пов’язано з тим, що у дітей ще недостатньо сформовані пізнавальні процеси, мовлення, саморегуляція, що впливає на рівень засвоєння знань, які вчитель змушений оцінювати низькими балами. Таким чином стимулююча функція оцінки може перетворюватися на чинник, який спричиняє тривожність, страх отримати низькі бали, невпевненість в собі, і може гальмувати розвиток навчальної діяльності учня. Використовуючи словесне оцінювання, варто пам’ятати, що вчитель має оцінювати результат роботи, а не особистісні якості дитини, її пізнавальні процеси (увага, сприймання, пам’ять, мислення), темп роботи. Це пов’язано з тим, що молодші школярі ще нездатні відокремлювати негативні результати своїх дій і вчинків від власної позитивної оцінки. Це потрібно підкреслювати не лише в розгорнутому словесному оцінюванні, а й у лаконічних висловлюваннях. Наприклад, «я задоволена тим, як ти написав», краще, ніж «молодець», оскільки в першому випадку оцінюється те, що виконав учень, а в другому – його особистість.

СОЦІАЛЬНА ІНКЛЮЗІЯ

 Інклюзивна освіта як забезпечення права на рівний доступ до якісної освіти УСІХ

дітей набуває все більшого значення і розвитку в Україні. Це пов’язано з багатьма

чинниками, зокрема: активністю батьків дітей з порушеннями психофізичного розвитку щодо забезпечення можливості для їхніх дітей навчатися у загальноосвітніх навчальних закладах разом із своїми однолітками та проживати в сім’ї, діяльністю громадських організацій, міжнародними зобов’язаннями держави, що зумовлюють відповідну державну політику, та ін.

Найбільш фундаментальним втіленням прав людини на міжнародному рівні стала Загальна Декларація ООН про права людини, що була прийнята Організацією Об’єднаних Націй 10 грудня 1948 року, яка проголосила рівність прав усіх людей без винятку.

 

Серед інших численних міжнародних документів, ратифікованих Україною, важливими є Конвенція ООН проправа дитини (1989 р.)7 і Конвенція ООН про права осіб з інвалідністю (2006 р.)8, де у Статті 24 «Освіта» зазначається, що «держави-учасниці Конвенції повинні впроваджувати інклюзивну освіту на всіх рівнях».

В Україні основними законодавчими документами, що захищають права та основні свободи громадян, є: Конституція України (1996 р.), Закон України «Про Уповно- важеного з прав людини» (1997 р.), Закон України «Про засади запобігання та протидії дискримінації в Україні» (2013 р.).

Починаючи з 2011 року відповідні зміни щодо забезпечення інклюзивної освіти

введено у законодавчі та нормативно-правові документи, що стосуються усіх ланок освіти – дошкільної, загальної середньої, вищої.

Особливості організації освітнього процесу.

Якщо у вас у класі є дитина з особливими освітніми потребами, вам потрібно пам’ятати про такі важливі аспекти організації успішної інклюзії:

•                 Додаткова допомога з боку асистента вчителя.
•                 Необхідність розроблення індивідуальної програми розвитку для дитини з порушеннями психофізичного розвитку.

•                 Особливості організації фізичного середовища, яке має відповідати принципам універсального дизайну
•                 Співпраця з додатковими фахівцями, зокрема з вчителем-логопедом, практичним психологом, спеціальним педагогом та ін.
•                 Особливості співпраці з батьками дитини з особливими освітніми потребами.

Індивідуальна програма розвитку (ІПР) для дітей з

порушеннями психофізичного розвитку.

 

Індивідуальна програма розвитку (ІПР) для дітей з порушеннями психофізичного розвитку розробляється командою фахівців, до складу якої входять вчитель, асистент вчителя, батьки та інші відповідні фахівці – спеціальний педагог, вчитель-логопед, практичний психолог та ін. ІПР розробляється на основі навчальної програми, розробленої учителем, з урахуванням висновку (рекомендацій) психолого-медико-педагогічної консультації (ПМПК).

За своєю суттю індивідуальну програму розвитку можна вважати контрактом між

навчальним закладом та батьками, що закріплює вимоги щодо організації навчан-

ня дитини, зокрема визначає характер освітніх послуг та форм підтримки.

Зазвичай, в індивідуальній програмі розвитку містяться такі розділи:

• Загальна інформація про дитину (ім’я та прізвище, вік, телефони батьків, адреса, особливості психофізичного розвитку, дата зарахування дитини до навчального закладу та термін, на який складається програма).

• Наявний рівень знань і вмінь. Група фахівців протягом перших двох місяців (залежно від складності порушень розвитку) вивчає можливості та потреби дитини, а саме: її вміння, сильні якості та труднощі, стиль навчання (візуальний, кінестетичний, багатосенсорний та інші, особливо якщо один із стилів домінує), види підтримки; інформацію щодо впливу порушень розвитку дитини на її здатність до навчання (відомості, надані ПМПК про рівень розвитку дитини, зафіксовані під час спостережень та оцінки розвитку фахівцями).

• Додаткові послуги педагогів та інших фахівців, які необхідні дитині для успішного засвоєння навчальної програми: наприклад, послуги логопеда, психолога, реабілітолога, послуги з перекладу на жестову мову, послуги з організації відпочинку, в тому числі лікувально-оздоровчого; консультативні послуги.

• Адаптації та модифікації, які слід розробити для облаштування середовища, застосування належних методів викладання, навчальних матеріалів, обладнання, врахування сенсорних та інших потреб дитини.

Батьки дитини з особливими освітніми потребами можуть суттєво допомогти вчителю.

Вони можуть надати інформацію про дити ну, яку вони знають найкраще, оскільки щодня взаємодіють з нею в різних ситуаціях. Від батьків учителі можуть дізнатися про темперамент дитини, її особливі потреби, події, які відбулися в сім’ї і можуть мати пев ний вплив на емоційний стан дитини.

 

ВИСНОВОК

Аналізуючи стан освіти відповідно до вимог суспільства, до темпів росту культурного, наукового потенціалу, слід зазначити, що за багатьма позиціями її рівень цим вимогам не відповідає. Тому є як об'єктивні, так і суб'єктивні причини

ХХІ століття - час переходу до високотехнологічного інформаційного суспільства, в якому якість людського потенціалу, рівень освіченості та культури всього населення набувають особливого значення для економічного й соціального поступу країни. Інтеграція та глобалізація соціальних, економічних і культурних процесів, які відбуваються у світі, перспективи розвитку української держави на найближче десятиліття вимагають оновлення системи освіти. Це примушує змінювати та переосмислювати всі фактори, від яких залежить якість навчально-виховного процесу: структуру, зміст, методи, форми навчання й виховання, системи контролю й оцінювання, стиль відносин, управлінські рішення, взаємовідповідальність учасників процесу, напрями фахової підготовки.

Аналізуючи стан освіти відповідно до вимог суспільства, до темпів росту культурного, виробничого, наукового потенціалу, слід зазначити, що за багатьма позиціями її рівень цим вимогам не відповідає. Тому є як об'єктивні, так і суб'єктивні причини.

До перших відносяться певні психофізіологічні та матеріальні фактори розвитку дитини. Вони обумовлені певною мірою тими суперечностями, які мають місце в суспільстві: передача психологічної нестабільності в суспільстві до сім'ї, недоліки в медичному обслуговуванні дітей, відсутність можливостей продуктивного розвитку дітей у позашкільних закладах, труднощі в забезпеченні дитини необхідним обладнанням для навчання й відпочинку, провали в інформаційному забезпеченні тощо.

До других відносяться недостатній розвиток методичної бази, зниження освітнього потенціалу батьків, небажання деяких педагогів виконувати свої обов'язки в повному обсязі у зв'язку з низьким рівнем матеріального забезпечення та ін.

Діти шести років реагують на стан невизначеності всією своєю сутністю, у зв'язку з усім цим порушується психологічна рівновага, знижується стійкість до стресів, зростають напруженість, тривожність, вередливість.

Тому одну з характерних рис майбутньої системи освіти я вбачаю в узгодженні природовідповідних тенденцій розвитку малюка з нормативними вимогами освіти в період між дошкільним і шкільним дитинством.

Для вирішення цієї проблеми, на мій погляд, доцільно створити навчально-виховні комплекси, які складаються з чотирьох ступенів: дошкільної, початкової, основної й старшої школи. Вони повинні функціонувати або попарно (дошкільна й початкова та основна зі старшою ланками школа), або окремо одна від одної.

Кожна дитина до школи має одержати відповідну підготовку за вимогами Базового компонента дошкільної освіти в дитячих садках чи в сім'ї.

Для зберігання наступності з дошкільним періодом, успішного забезпечення подальшого становлення особистості дитини, її інтелектуального, фізичного, соціального розвитку доцільно, щоби початкова школа мала свою базу, тобто:

•                   приміщення для занять з урахуванням індивідуального навчання школярів;
•                   кімнати для релаксації, ігрові;
•                   спортивний зал і майданчик із відповідним обладнанням відповідно до діапазону вікових особливостей молодших школярів;
•                   кабінет музики з необхідними музичними інструментами та сучасними технічними засобами;
•                   зал для занять хореографією;
•                   лінгафонний та комп'ютерний класи;
•                   майстерня для занять образотворчим мистецтвом;
•                   актовий зал;
•                   басейн;
•                   оранжерею.

Досягнувши шкільного віку, дитина знаходиться на перепутті й гостро потребує життєвої визначеності - знайти своє місце в системі, у колективі, у своєму суспільному статусі. Для розв'язання цієї проблеми існує досить ефективний засіб - курс «Уведення у шкільне життя». Його ефективність доведена досвідом використання в системі «Розвиваючого навчання». На жаль, цей курс лише за цією технологією й вивчається. Уважаю, що цей курс повинен бути обов'язковим для вивчення за будь-якою технологією в усіх школах Донеччини. Він допоможе дитині прилаштовуватись до нових вимог, з якими вона стикається, коли вперше приходить до школи: уважно слухати, уміти відповідати на запитання вчителя, пристосуватись до режиму навчання у школі і т. ін.

Аналізуючи стан освіти в початкових класах на сьогодні, слід відмітити, що він має ряд серйозних вад.

По-перше, це недостатній рівень математематичної підготовки, зумовлений як змістом та якістю викладання його в підручниках, змістом навчальних програм, так і малою кількістю часу, який відводиться на вивчення математики. Цей недолік досить значний, якщо враховувати перспективи залучення дітей до вивчення нових інформаційних технологій, темпи росту точних наук і новітніх виробничих технологій тощо.

По-друге, це недостатня увага до культурного розвитку дитини як майбутнього носія нових високих суспільних відносин, різносторонньо розвиненої особистості.

Тому, на мій погляд, освіта 2010 року має бути позбавлена цих недоліків. Діти будуть навчатися за новими, змістовно вдосконаленими підручниками, навчальні програми та плани забезпечуватимуть ефективний математичний розвиток дитини. Істотне місце в навчально-виховному процесі поряд із математикою, мовою, природознавством займуть такі дисципліни, як музика, хореографія, художня та фізична культура, право, технології. Їх набір відповідає структурі діяльності людини, містить знання про природу, суспільство і є змістовною основою для продовження освіти.

У сучасному житті знання стають усе більш доступними для тих, хто хоче оволодіти ними, тому переосмислюється самоцінність знань. Натомість зростає роль умінь добувати, переробляти інформацію, одержану з різних джерел, застосовувати її для індивідуального розвитку та самовдосконалення людини. Це зумовлює зменшення питомої ваги готової інформації, набуття особистого досвіду творчої діяльності.

Успішна адаптація в інформаційному суспільстві неможлива без опанування учнями комп'ютерної грамотності та впровадження комп'ютерних технологій.

Комп'ютеризація - це надзвичайно важливе явище. Вона виконує кілька функцій:

•                   індивідуалізацію навчальної роботи, що є досить важливим фактором організації самостійної пізнавальної діяльності;
•                   диференціацію завдань, визначення порції матеріалу, який повинен вивчатися самостійно та як буде виголошуватись учителем, швидке доведення завдання до учнів;
•                   занурення в інформаційне поле, з якого можна отримати будь-яку інформацію, необхідну для пізнавальної або практичної роботи;
•                   установлення чіткого, швидкого та надійного зворотного зв'язку з учнем;
•                   можливість ставити перед учнями пізнавальні завдання в такій формі, яка викликає високий ступінь зацікавленості і тому є прекрасним засобом розвитку позитивних пізнавальних мотивів;
•                   під'єднання до Інтернету - зв'язок зі світом веде до дистанційної освіти.

Володіння комп'ютером - обов'язкове вміння людини майбутнього. Сучасною наукою вже доведено, що діти, які з періоду початкової школи починають вивчати комп'ютер, здатні збагнути логіку комп'ютера на рівні, якого іноді навіть важко досягають учні, які починають вивчати його у старших класах. Більше того, використання комп'ютерних технологій у навчальному процесі початкової школи значно підвищує ефективність навчання, сприяє його інтенсифікації та раціоналізації.

Тому вважаю, що всі школи будуть у достатній кількості обладнані комп'ютерними класами, а вивчення комп'ютера всіма учнями буде вивчатися з початкових класів.

Паралельно з цим нагальною стала потреба вивчати й іноземну мову з початкової школи. Давно доведено, що чим раніше малюк починає опановувати мову, тим краще й легше вона засвоюється. Уже сьогодні в більшості шкіл іноземна мова вивчається з початкової школи. Але організація навчання не відповідає належному рівню. Причина полягає в недоліках, пов'язаних з кадровим забезпеченням. Хто ж забезпечує вивчення іноземної мови в початкових класах? Учителі старших класів, тому що на сьогодні дуже мало вчителів початкових класів мають такі знання та права. А практика та й чиста розумова логіка свідчать, що викладачі-предметники іноземної мови неспроможні в більшості своїй забезпечити належний рівень навчання, бо не знають методів початкової школи. Це по-перше. А по-друге, діти початкових класів ще психологічно не сприймають учителя-предметника, як цього вимагає психологічна аура початкової школи. Вихід ми вбачаємо у фаховій підготовці вчителів початкових класів з іноземної мови. Правда, тут ми знов стикаємося з проблемою, яку частково почали вирішувати в деяких педагогічних навчальних закладах, увівши спеціальність «Учитель початкових класів та іноземної мови в початкових класах». Це частково вирішує проблему. Частково, тому що останнім часом у програму початкової школи вводяться вже більше дисциплін з-поза стандартного набору (валеологія, безпека життєдіяльності, елементи економіки тощо), які читають учителі-предметники. Тому, якщо будемо готувати вчителів за цією спеціальністю, то як бути, скажімо, з інформатикою? Якщо готувати вчителів початкових класів та інформатики, то як бути з іноземною мовою? Учителя-предметника тут не уникнути. Але це не найкращий варіант і у виховному, і в навчальному, і у психологічному, і в організаційному плані. Тому ясно, що всю цю роботу треба поєднати в одному виконавцеві. Треба змінити зміст підготовки вчителя початкової школи, давши йому можливість викладати всі ці дисципліни. Тут є свої змістовні та часові проблеми, але вони цілком розв'язувані. Тому бачу зміст початкової освіти  таким, що включає до базової підготовки вчителя початкових класів обов'язковість володіння іноземними мовами, інформатикою з методиками їх викладання.

Головна мета школи - допомогти дитині знайти себе в житті, відчути свою необхідність. А ще навчити працювати, реалізувати всі ті позитивні якості, які вона принесла із собою у світ. І тут майбутня педагогіка повинна орієнтуватись насамперед на особистість. Але чи можна досягти вирішення цієї задачі, якщо у класах навчається до 30-ти, а інколи й більше учнів? Звичайно, ні.

Щоб дитина почувалась особистістю із самого початку навчання й відчувала певні зобов'язання, які є природними щодо тих людей, які її оточують, та враховуючи широкий діапазон вікових особливостей молодших школярів, уважаю, що в системі навчання  контингент класу не повинен перевищувати 15-20 учнів, і комплектуватись вони мусять за інтересами.

Неодмінно ці зміни спонукатимуть учителів замислитись над упровадженням у роботу дітьми інтерактивних методик (Вальдорфської школи, А. Ніла, Л. Занкова, В. Давидова та ін.), розрахованих не на запам'ятовування, а на вдумливий творчий процес пізнання світу, на постановку проблеми та пошук її розв'язання, а також створення нових навчальних програм і підручників для індивідуальної роботи зі школярами.

З усіх відомих технологій найбільш успішною в опануванні знань, а також для збереження здоров'я дітей є модульна система навчання. Учитель бачить не тільки роботу дітей, а й їхній стан: стомились - миттєво змінює вид роботи. Здоровий ритм і позитивні емоції - чи не найважливіша умова розвитку творчих здібностей особистості. Тому вважаю, що модульно-розвивальна система повинна зайняти одне з провідних місць у системі освіти.

Незвичними повинні бути поурочні плани, точніше, я б їх назвала проекти або сценарії уроків. Очікувані події та їх наслідки вчителю необхідно «побачити уявно», показати їх логіку та послідовність, розгортання, конкретику дій і кроків дітей, «побачити» і своє місце в цих «подіях», чітко знати свої задачі на кожному етапі навчального дня.

Зміст сценарію й повинен відбивати попереднє бачення вчителем тих подій, які йому треба буде оживити в очікуваний робочий день.

Багато можливостей дає безоціночна система навчання. Багаторічний досвід безоціночного навчання в початкових класах у ряді шкіл, ліцеїв засвідчив його доцільність та ефективність як в організаційному, так і у психологічному плані. Учні повинні ходити до школи за знаннями з радістю. Результативність навчального, виховного процесу вирішується в контакті вчителя й учня. Тому вважаю, що система початкової освіти Донеччини  має будуватися саме на системі безоціночного навчання.

Особистісно зорієнтоване навчання передбачає нову педагогічну етику, визначальною рисою якої є взаєморозуміння, взаємоповага, творче співробітництво. Ця етика утверджує не рольове, а особистісне спілкування (підтримка, співпереживання, утвердження людської гідності, довіра); зумовлює використання особистісного діалогу як домінуючої форми навчального спілкування, спонукання до обміну думок, вражень, моделювання життєвих ситуацій; включає спеціально сконструйовані ситуації вибору, авансування успіху, самоаналізу, самооцінки, самопізнання. Для повноцінного розвитку людини потрібно гармонізувати стосунки між школярем і вчителем, створити психологічну атмосферу плекання духовно здорової, інтелектуально розвиненої особистості, яка вірить у свої можливості. А це можливо лише в умовах толерантного підходу до організації навчально-виховного процесу. На сьогодні ж практика свідчить, що провідне місце у відносинах учителя з учнями посідає авторитарний підхід. Тому я вважаю, що система початкової освіти  повинна будуватися саме на відносинах співробітництва учня й учителя, що передбачає взаєморозуміння, взаємоповагу, взаємодію.

Науковцями загальновизнано, що виховний аспект процесу навчання складає сферу найбільших педагогічних зусиль. Це зумовлено, з одного боку, складністю виховання, пов'язаного, перш за все, з неможливістю в умовах традиційної класно-урочної системи навчання враховувати своєрідність індивідуальності певної дитини.

Шкільне життя - лише частина цілісного процесу життєдіяльності дитини. На кожному ступені школи слід сповна реалізовувати такі фактори навчання й виховання, як навколишнє соціокультурне середовище, вплив засобів масової інформації, сучасна техніка, створювати умови для повноцінної життєдіяльності малюка. Принципово важливою є орієнтація на розвиток пізнавальної активності молодшого школяра, його творчого мислення.

Творчість - це властивість особистості. Це самостійна діяльність кожної окремої людини. Тому вона не завжди має розвиток в умовах колективу. У зв'язку з цим наука відмічає досить позитивні наслідки індивідуалізації навчання. Навчання, яке максимально індивідуалізоване, не абсолютне, а відносне. Саме така форма нині набуває поширення. Уважаю, що завдяки своїй ефективності та гнучкості в системі освіти вона повинна посідати якщо ще не провідне місце, то більш-менш значне.

Діюча система навчання передбачає в основному теоретичну діяльність учня та вчителя. Навчання практичним діям, які базуються на отриманих знаннях, розвиток практичних навичок учнів посідають досить скромне місце. У результаті ми щоденно стикаємося з фактами, коли учні, знаючи правила та закони, не вміють їх використовувати у практичній діяльності. Тому я вважаю, що школа  буде звільнена від цього недоліку. Практичний компонент займе чинне місце в новій системі. І не тільки через навчальну діяльність на уроках, й завдяки заходам у позаурочний час. А для цього в кожній школі будуть функціонувати технічні, літературні, театральні, музичні, хореографічні, спортивні гуртки, при кожній школі будуть географічні площадки, оранжереї, теплиці. А в сільській місцевості - пришкільно-дослідні ділянки.

Зміни у змісті та структурі освіти мають глибинний характер і потребують розв'язання проблем підготовки вчителя, який усвідомлює свою соціальну відповідальність, постійно дбає про своє особистісне та професійне зростання, уміє досягти нових педагогічних цілей.

Якість уроку, його ефективність, нестандартність багато в чому залежать не лише від зрілості інтелектуального рівня викладача, здатності творчо вирішувати педагогічні та методичні завдання кожного уроку, а й від його фахової підготовки. Це вимагає кардинальних змін у первинній і післядипломній професійній освіти вчителя.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Використана література

1. «НОВА УКРАЇНСЬКА ШКОЛА КОНЦЕПТУАЛЬНІ ЗАСАДИ РЕФОРМУВАННЯ СЕРЕДНЬОЇ ШКОЛИ» МОН 27/10/2016
2. «Порадник для вчителя НУШ.»  Під заг. ред. Бібік Н. М. — К.: ТОВ «Видавничий дім «Плеяди», 2017. — 206 с
3. «Державний стандарт початкової загальної освіти.» МОН 2018 р.
4.  «Дидактика: теорія і практика.»  Видавництво Житомирського державного університету імені Івана Франка , 2017
5. «ТЕХНОЛОГІЇ ІНТЕГРАЦІЇ ЗМІСТУ ОСВІТИ» Збірник наукових праць   : ПОІППО, 2018. – 284 с.Полтава 2018
6. Лист МОН від 30 07 2018 р. №2.2 – 1250 «Методичні рекомендації що до формувального оцінювання»
7. МАТЕРІАЛИ ОБЛАСНОГО НАУКОВО-МЕТОДИЧНОГО СЕМІНАРУ «ІННОВАЦІЙНА ТА ПРОЕКТНА ДІЯЛЬНІСТЬ ЯК ЧИННИК ПІДВИЩЕННЯ ЯКОСТІ ОСВІТИ У РАМКАХ РЕАЛІЗАЦІЇ КОНЦЕПЦІЇ «НОВА УКРАЇНСЬКА ШКОЛА» 20 квітня 2018 року, м. Суми
8. «Типова освітня програма для 1-2 класів розроблена під керівництвом О.Я. Савченко.» 2018 р.
9.  Нова українська школа. Веб-ресурс НУШ. http://nus.org.ua/
10.  «Сучасний урок у початкових класах» О.Я. Савченко. К: Магістр – 5, 2007, 255 ст
11.  «Сучасний урок. Інтегровані технології навчання» Прометун О.І. та ін.. Науково методичний посібник. К.: Видавництво А.С.К. 2004 р. 192 ст.