Опис досвіду роботи майстра та викладача "Упровадження інноваційних освітніх і виробничих технологій – ефективний засіб підвищення якості підготовки кваліфікованих робітників"

Про матеріал
Опис досвіду роботи майстра виробничого навчання із професії: "Кухар" та викладача спецдисциплін на тему: "Упровадження інноваційних освітніх і виробничих технологій – ефективний засіб підвищення якості підготовки кваліфікованих робітників", а саме використання коучингових технологій в начально-виховному процесі.
Перегляд файлу

Міністерство освіти і науки України

Міжрегіональний центр професійної перепідготовки звільнених у запас військовослужбовців м. Хорол Полтавської області

 

 

 

Упровадження інноваційних освітніх і виробничих технологій – ефективний засіб підвищення якості підготовки кваліфікованих робітників

 

 

 

 

 

Виконали:

Христенко Юлія Олександрівна, викладач ;

Ярошенко Наталія Михайлівна, майстер виробничого навчання

 

 

 

 

 

 

 

Хорол-2019

 

 

 

ЗМІСТ

ВСТУП......................................................................................................................................ст. 3

РОЗДІЛ 1. Обгрунтування досвіду................ ……………………………………………ст. 4-6

РОЗДІЛ 2. Іноваційні технології – спосіб підвищення пізнавальної активності та професійної компетентності учнів……………………………………………………….ст.6-20

2.1. Технологія коучингу – ефективний чинник розкриття потенціалу особистості у різноманітних галузях діяльності......................................................................................ст. 7-10

2.2. З досвіду застосування на уроках спецпредметів та виробничого навчання коуч-інструментів……………………………………………………………………………..ст. 10-18

2.3. Ефективність застосування освітніх коуч-технологій………………………….. ст.18-20

ВИСНОВКИ.....................................................................................................................ст. 20-21

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ..........................................................................ст. 22

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

ВСТУП

Сучасні цивілізаційні тенденції розвитку висувають нові вимоги до людини, а це означає – й до освіти. Сьогодні профтехосвіті потрібні творчі професіонали, які вміють працювати з людьми, з колективом, глибоко розуміють і знають свою роль у суспільстві, вміють використовувати набуті знання, вміння та навички на практиці, тобто професійно компетентні.

Особливий  акцент - на необхідності  запровадження компетентнісного  підходу  до  підготовки робітничих  кадрів,  які  мають  вільно  володіти своєю  професією,  орієнтуватися  в  суміжних галузях  діяльності  і  бути  здатними  до професійного росту тощо. У  контексті  вищезазначеного,  заклади професійної (професійно-технічної) освіти вбачають своїм завданням  виявлення  і  формування основних складових професійних компетентностей робітників, підготовку яких вони здійснюють. Не є  винятком  і  підготовка робітників сфери  ресторанного господарства.  Швидкий  розвиток  галузі харчування,  поява  інновацій  в  технології приготування  їжі  та  новітнє  устаткування підприємств харчування висувають нові вимоги до  професійної  компетентності  кухарів, кондитерів,  офіціантів,  барменів. 

Компетентнісна освіта зорієнтована на практичні результати, досвід особистої діяльності, вироблення ставлень, що зумовлює принципові зміни в організації навчання, яке стає спрямованим на розвиток конкретних цінностей і життєво необхідних знань та умінь учнів. 

Компетентність допомагає фахівцеві ефективно вирішувати різноманітні завдання, що стосуються його професійної діяльності. Компетентний фахівець відрізняється від кваліфікованого тим, що він:

 реалізує у своїй роботі професійні знання, уміння та навички;

 завжди саморозвивається та виходить за межі своєї дисципліни;

 вважає свою професію великою цінністю.

Новий етап у розвитку освіти, пов'язаний з упровадженням компетентнісного підходу до формування змісту та організації навчального процесу, вимагає певного підвищення професійної майстерності викладачів та майстрів виробничого навчання, доозброєння їх новими знаннями, сучасними компетенціями, методами і технологіями, які б дозволили їм перебудувати освітній процес відповідно до нових вимог і підходів.

Настала необхідність переходу від «передачі знань» до «навчання вчитися», «навчати жити». Сучасному учневі не так треба подати тему, як навчити осмислювати її, а він вже потім шукатиме інформацію, яка допоможе реалізувати проблему. Отож, повернути учням інтерес до вивчення спеціальних предметів, зробити навчання цікавим, посилити бажання учитися спонукає до пошуків. Сприяти вирішенню поставлених перед освітою завдань мають інноваційні технології навчання.

Ідея впровадження інноваційних освітніх та виробничих технологій є провідною в роботі Міжрегіонального центру. Це, передусім, творче середовище, де формуються громадяни України як компетентні особистості, розкриття яких збагатить наше суспільство, забезпечить перспективний його розвиток.

Працюючи в Центрі в тандемі як викладач спецдисциплін та майстер виробничого навчання спираємося на досягнення педагогічної науки, використовуємо різноманітні методи,  шукаємо нові підходи в навчанні та вихованні, які  б відповідали потребам розвитку компетентної  особистості, були б  спрямовані на досягнення творчих і культурно-національних цінностей.

 

 

 

 

Розділ 1. Обгрунтування досвіду

Виведення освіти в Україні на рівень розвинутих країн світу, можливо лише за умов відходу від авторитарної педагогіки та впровадження у навчання інновацій.

Спираючись на слова А. Франс «Мистецтво навчання є мистецтвом пробуджувати в юних душах допитливість і потім задовольняти її», переконані, що досягти поставленої мети можна лише тоді, коли  учні повірять у педагога, побачать у ньому людину, якій можна довірити свої думки, почуття, до якої можна завжди звернутися за порадою, допомогою; людину, яка за будь–яких обставин не принизить честі й гідності учня.

За теорією поколінь, яка  була створена у 1991 році Нейлом Хоувом та Вільямом Штраусом, зараз до нас на навчання приходять учні покоління Z (2000+років). За словами авторів, причиною конфліктів є не різниця у віці, а різні цінності, на формування яких впливають зовнішні фактори. Центеніали, або покоління Z, – це ті, хто народилися після 1996 чи після 2000 року (за різними даними по-різному). У цього покоління уже інший тип мислення, невербальний. Планшети і ноутбуки з текстом на столах замість важких книжок – уже звичайна справа. 

Цифровий стиль життя призвів до того, що тепер легко можна переміщувати інформацію з одного пристрою на інший і переносити з собою. Знання швидко старіють, іноді швидше, ніж потрапляють у підручник. Google завжди буде знати більше і уся його інформація доступна у будь-який момент.

Провідні педагоги і психологи давно переймаються проблемою навчання дітей покоління Z, адже добре вкорінений принцип (передача знань із вуст в уста, тобто від педагога до учня) безнадійно застарів.

Викладачі та майстри виробничого навчання (покоління Y або мілленіум (1984-2000 років) – особистісна свобода та автономія) ближчі до учнів. Але вони схильні вносити елементи змагання, налаштовані на дітей-переможців, оригіналів. А багатьом «новим» підліткам конкурси не цікаві.

Перехід на інноваційний характер навчання передбачає серйозну роботу над створенням науково обґрунтованої педагогічної системи, вимагає спеціальних досліджень, координації зусиль дидактів, методистів, педагогів, психологів, а також напруженої праці педагогів-практиків.

Донедавна терміни «інновація», «інноваційний процес» у вітчизняній педагогічній літературі майже не вживалися. Зараз ситуація змінилася. І хоча трактування цих термінів у різних авторів має суттєві відмінності, у практиці вони використовуються досить широко, що свідчить про становлення нового напряму у педагогічній науці і практиці – педагогічної інноватики.

Якщо новація – це потенційно можлива зміна, то інновація – це зміна реалізована, така, яка з можливості стала реальністю. Новація більшістю дослідників розглядається як зміна, що здійснюється цілеспрямовано і має прогресивну спрямованість на підвищення ефективності освіти. Часто новації пов’язуються з модернізацією. Деякі автори визначають педагогічні інновації як специфічну форму передового досвіду, що має радикальний характер, містить нові рішення актуальної проблеми, дає якісно нові результати, що поширюються на інші компоненти освітньої системи.

Сьогодні більшість  закладів професійної (професійно-технічної) освіти в той чи іншій мірі працюють у інноваційному режимі.

Найважливіша риса сучасного навчання – його спрямованість на те, щоб навчити учнів не лише пристосовуватися, а й активно діяти в ситуаціях, які зазнали соціальних змін. Ці освітні орієнтири отримали міжнародне визначення як робочі орієнтири в програмах ЮНЕСКО.

Інноваційність у навчанні має також соціально-філософський аспект, який за останні роки привернув до себе пильну увагу соціологів і соціальних філософів. «Інноваційне навчання» – процес і результат такої навчальної та освітньої діяльності, яка заохочує введення інноваційних змін в існуючу культуру, соціальне середовище. Інноваційне навчання стимулює активну участь у проблемних ситуаціях, які виникають як перед окремою людиною, так і перед цілим суспільством. Усвідомлення його потреби розширює обрії дидактичних пошуків. Таке навчання пов'язане з творчим пошуком на основі наявного досвіду, тобто з його збагаченням.

Зважаючи на те, що до інноваційної технології входить система умінь, що забезпечує проектування і реалізацію навчально-виховного процесу, педагог професійної школи має оволодіти вміннями організації кожного етапу професійно-педагогічної діяльності на основі врахування низки чинників: пріоритетності цілей професійної освіти, специфіки змісту навчання, вікового і освітнього рівня учнів, фізичного стану, рівня навчально-методичного та матеріально-технічного забезпечення.

Найбільш популярними у педагогів професійної школи є такі педагогічні технології:

1. Інформаційно-розвивальні, які передбачають виклад педагогом теоретичних відомостей під час проведення лекції або семінарського заняття; організацію самостійної роботи учнів з вивчення нових знань з теоретичних джерел, інструкцій, комп'ютерних засобів навчання.

2. Діяльнісні, спрямовані на підготовку професіонала, здатного кваліфіковано розв'язувати виробничі завдання. Ці технології передбачають проведення аналізу виробничих ситуацій, розв'язання ситуативних виробничих завдань, ділові ігри, моделювання професійної діяльності в навчальному процесі, організацію професійно спрямованої дослідницько-пошукової роботи тощо.

3. Розвивальні, спрямовані на професійний розвиток майбутнього фахівця, здатного творчо працювати, самостійно визначати способи і засоби вирішення проблемних виробничих ситуацій тощо. До цих технологій входять - проблемне навчання, проблемні лекції, семінари, навчальні дискусії, лабораторно-практичні роботи з елементами дослідництва, діяльності, ігри.

4. Особистісно орієнтовані, метою яких є формування активної, творчої особистості майбутнього фахівця, здатного самостійно будувати і коригувати свою навчально-пізнавальну діяльність. До цих технологій входить аудиторна (незначна) і позааудиторна самостійна діяльність учнів, робота за індивідуальним планом, дослідницька робота, метод проектів тощо.

Отже, нині необхідний комплексний підхід до інноваційної освітньої стратегії ПТНЗ, що відображає головну спрямованість, — якість оновлення всієї системи професійної підготовки кадрів.

Формування професійно-педагогічної інноваційної діяльності педагогів закладів професійної (професійно-технічної) освіти як основа розвитку творчого потенціалу суб'єктів навчально-виховного процесу сприятиме подальшому удосконаленню професійно-педагогічних вмінь, позитивній мотивації учня як суб'єкта навчання, якщо у роботі з упровадження дотримуватися таких етапів:

1. діагностика готовності педагогів закладів професійної (професійно-технічної) освіти до формування професійно-педагогічної інноваційної діяльності;

2. використання нової парадигми освіти — педагог та учень перебувають на рівних позиціях (суб'єкт — суб'єкт);

3. зміна на цій основі їх мотивації до навчально-виховного процесу;

4. опанування теоретичних знань щодо інноваційної діяльності ПТНЗ;

5. формування професійно-педагогічних умінь інноваційної діяльності, враховуючи категорію, стаж роботи, кваліфікацію педагога.

Практичне значення мають обґрунтовані для певних категорій педагогічних працівників форми інноваційної діяльності, які впливають на розвиток творчої особистості в навчально-виховному процесі, підготовка програм, розробки рекомендацій для самостійної роботи педагогів з інноваційної діяльності, методичні рекомендації.

Отже, діяльність педколективів закладів професійної (професійно-технічної) освіти повинна спрямовуватися на результат саморефлексії спільної діяльності педагога і учнів та підвищення рівня навченості учнів і самоорганізації педагогів. Тому модель інноваційної діяльності педагога має такі складові:

  • мотиваційна сфера діяльності;
  • організація та здійснення інноваційних педтехнологій у навчально-виховному процесі;

    педагогічний самоаналіз та самооцінка педагога;

  • створення психологічного комфорту під час використання інноваційних технологій;
  • використання нових інноваційних технологій;
  • диференціація науково-методичної роботи з педагогічними кадрами;
  • громадська активність;
  • ведення документації.

 

Розділ 2. Іноваційні технології – спосіб підвищення пізнавальної активності та професійної компетентності учнів

Сучасний урок передбачає підготовку не теоретиків, а гуманних, освічених людей; навчання не словом, а справою; проведення уроку не для учнів, а разом з ними; спрямування діяльності не на групу в цілому, а на особистість кожного учня; забезпечення повного засвоєння навчального матеріалу на уроці. Педагогічна інноватика полягає у постійному пошуку і впровадженні нових максимально ефективних технологій навчання і виховання, результатом яких має бути формування високо адаптованої до змінних умов, активної діяльної, творчої особистості, яка вміє аналізувати, долати будь-які труднощі, бо вона ще в юному віці з допомогою вчителя пізнала, створила себе, навчилася володіти собою. Орієнтація на нове, пошук і впровадження нового не є самоціллю педагогічної інноватики. Передусім вона спрямована на забезпечення адекватності навчальновиховного процесу і його результатів вимогам суспільства. А в динамічно змінюваному соціумі це спонукатиме до постійного оновлення змісту і форм навчання та виховання, максимально уважного і водночас критичного ставлення до всього нового.

У зв'язку із завданням інноваційних технологій навчання, системного, оптимального конструювання форм і типів уроків постає проблема розробки чітких характеристик освітнього, виховного і розвиваючого потенціалу кожного типу уроку і методичних умов, дотримання яких обов'язкове для його ефективного використання. Особливе місце при реалізації педагогічного підходу приділяється діагностиці процесу навчання. З цієї діагностики починається планування процесу викладання, перевірки й обліку знань. Діагностика проводиться в ході навчання, і обов'язково досліджуються результати навчальної діяльності. При цьому діагностика передбачає відстеження досягнень учнів як щодо оволодіння знаннями, так і на рівні розвитку їхніх здібностей на основі чітких параметрів результативності навчання. Різноманітність інноваційних технологій робить процес навчання дійсно творчим, збуджує зацікавленість учнів, поліпшує розуміння і засвоєння матеріалу.

Проблемні ситуації, творчі лабораторії, дослідницькі проекти, розвиваючі «імітації», мозковий штурм, «вірю не вірю», мікрофон, «незакінченні речення», кросворди з теми, знайди помилку, анімаційні фільми, тестові завдання, створення презентацій, ігрові технології, «ажурна пилка» - от великий, але не повний арсенал інновацій, які використовують педагоги. Розробка власної методики викладання предмета з використанням інноваційних технологій залишається основним аспектом методичної роботи викладача та майстра виробничого навчання.

 

2.1. Технологія коучингу –  ефективний чинник розкриття потенціалу особистості у різноманітних галузях діяльності

Сучасному суспільству потрібні освічені, творчі, креативні, ініціативні особистості, які здатні до творчої діяльності і беруть на себе відповідальність за результати цієї діяльності. Суспільство потребує лідера нової генерації, оскільки те, що ще вчора вважалося правильним і розумним, сьогодні вже вважається малодієвим і неефективним. Іноді кажуть, що лідерами народжуються, а не стають. Але насправді для більшості лідерів потрібно якийсь час для того, щоб реалізувати свій потенціал, і при цьому їм доводиться багато чому вчитися. Коучинг якраз спрямований на розвиток лідерських якостей. А ті коучі, які добре наставляють лідерів, теж, в якомусь сенсі, стають лідерами. Тому  ми в своїй роботі запроваджуємо використання коуч-технологій, бо вважаємо їх ефективними інноваційними технологіями.

Технологія коучингу – це  ефективний чинник розкриття потенціалу особистості у різноманітних галузях діяльності, інтегруючи окремі знання і методи, що застосовують у психології, філософії та соціології. Coaching – це вчення, що виникло на перетині психології, менеджменту, філософії, логіки і життєвого досвіду; процес, спрямований на досягнення цілей у різних сферах життя. Проте однозначного трактування коучингу немає, хоча кожна із шкіл коучингу виділяє своє бачення щодо сутності даної категорії.

Так, основоположником коучингового підходу вважається У. Тімоті Голві (англ. W. Timothy Gallwey) – викладач Гарвардського університету і тренер з тенісу. Почалося все з того, що Т. Голві видав книгу «Внутрішня гра в теніс» (1974 р. ХХ ст.), яка стала міжнародним бестселером. Мета «внутрішньої гри» – зменшити будь-яке втручання зі сторони, що обмежує повне розкриття потенціалу людини.

Основа цього методу полягає в тому, що учень (гравець) вже володіє всіма необхідними ресурсами для вирішення поставленого перед собою завдання, а коуч тільки створює необхідні умови для того, щоб допомогти йому структурувати певним чином інформацію у його свідомості. На підставі чого, сам учень (гравець) знаходить унікальне рішення для вирішення власного завдання або конкретної ситуації.

У.Т. Голві трактує «коучинг – як мистецтво створення, за допомогою співбесід та поведінки, середовища, яке забезпечує рух людини до визначеної мети, так щоб воно приносило задоволення», а засновник школи трансформаційного коучингу П. Вріца вважає, що «коучинг – це мистецтво сприяти розвитку інших людей», при цьому ефективний коучинг допомагає реалізувати потенціал людини.

Підхід, який запропонував Т. Голві, насправді застосовувався і раніше, приблизно 2500 років тому, давньогрецьким філософом Сократом. Він навчав стародавніх греків як поліпшити власне життя. У першу чергу за допомогою питань він діагностував інтелектуальний потенціал своїх учнів і підштовхував до роздумів про власне життя, а потім у відповідний спосіб за допомогою заданих питань сприяв тому, щоб вони самостійно приходили до думки як вчинити в тій чи інший ситуації. Не даючи їм, однак, готових рішень, наштовхуючи питаннями на самостійне знаходження відповідей на нагальні життєві виклики. Це можна показати на прикладі притчі.

Один чоловік запитав у Сократа:

– Знаєш, що мені сказав про тебе твій друг?

– Почекай, – зупинив його Сократ, – просій спочатку те, що збираєшся сказати, скрізь три сита.

– Три сита?

– Перш ніж що-небудь говорити, потрібно це тричі просіяти. Спочатку через сито правди. Ти впевнений, що це правда?

– Ні, я просто чув це.

– Це означає, що ти не знаєш, це правда чи ні. Тоді просіємо через друге сито – сито доброти. Ти хочеш сказати про мого друга щось хороше?

– Ні, навпаки.

– Таким чином, – продовжував Сократ, – ти збираєшся сказати про нього щось погане, але навіть не впевнений в тому, що це правда. Спробуємо третє сито – сито користі. Чи варто мені почути те, що ти хочеш розповісти?

– Ні, в цьому немає необхідності.

– Отже, – сказав Сократ, – у тому, що ти хочеш сказати, немає ні правди, ні доброти, ні користі. Навіщо тоді говорити про це?

В Україні дослідження технології коучингу в професійній освіті здійснила                С.М. Романова, зазначивши, що коучинг – це взаємостосунки між викладачем і учнями, коли педагог ефективно організовує процес пошуку учнями кращих відповідей на питання, що їх цікавлять, допомагає учням  розвиватися, закріплювати нові навички і досягати високих результатів у своїй майбутній професії.

Освітній коучинг є недостатньо вивченою, однак надзвичайно актуальною з огляду на сучасні соціальні та освітні потреби проблемою як за кордоном, так і в Україні.

 Коучинг – це взаємостосунки між педагогом і учнями, коли майстер виробничого навчання чи викладач ефективно організовують процес пошуку учнями кращих відповідей на питання, що їх цікавлять, допомагають учням розвиватися, закріплювати нові навички і досягати високих результатів у своїй майбутній професії.

 Коучинг дозволяє особистості подивитися на себе з іншого боку, оцінити ситуацію, що склалася, знайти різні способи вирішення проблеми, проаналізувати їх і обрати найоптимальніший, скласти план дій на майбутнє, навчитися контролювати свої дії та активно співпрацювати з іншими.

В основі коуч-підходу в освіті є уміння педагога формулювати важливі потужні (особливо практичні) запитання, які сприяють визначенню потреб і сподівань учнів, стимулюють мислення, змушують мобілізувати попередні знання і досвід, розкрити потенціал. Такі потужні запитання допомагають проаналізувати явище/проблему всебічно, розвивають інтерес до вивчення теми, стимулюють потребу в отриманні відповідей, заохочують до обґрунтування власної позиції.

Формування компетентностей самостійного пізнавального пошуку за допомогою коуч-підходу на окремих заняттях полягає у серіях продуманих запитань для визначення цілей і завдань заняття, запитаннях щодо застосування нового матеріалу на практиці чи у професійній діяльності, стимулюванні пошуку нових ідей і рішень, побудові логічних і причинно-наслідкових зв’язків; пошуку шляхів досягнення поставлених завдань та усвідомлення досягнення запланованого.

 Традиційними методами коучингу, які доцільно застосовувати на різних стадіях навчального процесу, є вправи на розвиток умінь постановки цілей та реальної мети.

 Спілкування у стилі «коучинг» вимагає від майстра виробничого навчання та викладача щирого зацікавлення учнями і прийняття такими, якими вони є, емоційної компетентності, емпатії як здатності співпереживати, неупередженості, активного і глибинного слухання, професійних знань, технологій і досвіду. Використання бесід і дискусій на уроках виробничого навчання, лабораторно-практичних заняттях вимагає зміни ролі педагога із директивного керівника на колегу, який усвідомлює механізми і динаміку групової роботи, допомагає у досягненні мети, визначеної групою.

Вивчаючи коучинг, з′ясували, що залежно від професійної спрямованості та цілеспрямованості коуч послуговується зовсім різними списками цілей.

Цілі коучингу в освіті:

  розкриття внутрішнього потенціалу особистості учня;

  розвиток особистості через делегування відповідальності;

  досягнення високого рівня відповідальності та її усвідомлення.

Для досягнення поставлених цілей вирішуються наступні завдання:

– здійснюється діагностика і моніторинг освітнього процесу, що дозволяє враховувати і прогнозувати зміни, які відбуваються у результаті застосування інноваційних програм і технологій;

– створюються умови, спрямовані на ефективну організацію процесу пошуку учнем шляхів досягнення важливих для нього цілей і вибору оптимального темпу просування;

      запроваджуються інноваційні методики і технології;

      визначаються ключові моменти коучингу.

Щоб успішно використовувати коучинг в своїй роботі потрібно пройти  сім кроків:

1. Встановлення партнерських взаємостосунків між педагогом та учнем;

2. Спільне визначення завдань для досягнення конкретної мети;

3. Дослідження поточної ситуації чи проблеми;

4. Визначення внутрішніх і зовнішніх перешкод на шляху до результату;

5. Вироблення і аналіз можливостей для подолання труднощів у вирішенні проблеми;

6. Вибір конкретного варіанту дій і складання плану дій;

7. Домовленість про те, що конкретно повинно бути зроблено і у які терміни. Тобто кожне наступне заняття починається з аналізу:

      що зроблено,

      що вдалося,

      що можна було зробити краще.

Коучинг  виконує низку функцій:

  • розвиваючу — розвиток професійної компетентності учнів;
  • мотивуючу — сприяння досягненню цілей учнями;
  • моніторингову — забезпечення учнів необхідною інформацією;
  • партнерську — установлення спільних інтересів учасників навчально-виховного процесу;
  • мобільну — вчасне адаптування до нових умов;
  • креативну — спонукання до нових творчих рішень, підходів, розв’язання проблем.

     Під час застосування коуч-технологій ми використовуємо такі форми роботи, як:

  • дискусія;
  • інтерв’ю;
  • проектування;
  • есе-роздум;
  • діагностування особистісних якостей.

Зміст роботи з учнями базується на чотирьох принципах:

 поганих учнів не буває;

 в учня є всі ресурси для досягнення мети й усвідомлення своїх безмежних можливостей;

 усі учнівські наміри позитивні, учень нічого не робить просто так, тобто навіть неслухняний учень просто хоче звернути на себе увагу педагога і відчути себе важливим, поміченим;

 зміни можливі і навіть необхідні.

За допомогою коучингу ми виховуємо успішну людину, лідера, якому не байдуже, що відбувається з ним і навколо нього. Коучинговий підхід у навчанні і вихованні щораз більше зацікавлює як педагогів, так і батьків, тому що дає змогу розвивати в учнів свідомість, самостійність, ініціативність, навички планування своєї діяльності. Ми за допомогою коучингу допомагає учню розкрити власні можливості і цілі, перетворюючи проблеми на завдання, які необхідно розв’язати.

Усі описані принципи забезпечують удосконалення ключових і професійних компетенцій педагога, які є необхідними як у професійній, так і загальнолюдській сфері життя. Відповідно до цього його професійна компетентність - це система взаємозв’язків, які забезпечують її ефективність та сприяють удосконаленню освітнього простору закладів професійної (професійно-технічної) освіти.

Важливою умовою розвитку професійної компетентності педагога у закладах професійної (професійно-технічної) освіти є вивчення цілей, змісту, форм, методів і засобів його діяльності, послідовність і систематичність у всіх ділянках освітнього простору. Для отримання бажаного результату необхідне оновлення змісту професійної діяльності педагога. Цієї мети, на наш погляд можна досягти якщо дотримуватись наступних рекомендацій:

  •          Визначення переліку та змісту ключових і професійних компетенцій;
  •          Встановлення рівня та розвитку професійної компетентності;
  •          Проектування змісту коучинг технологій, які прогнозують розвиток та ріст професійних компетентностей.

За час застосування освітніх коуч-технологій стало зрозуміло, що сутність діяльності педагога у закладах професійної (професійно-технічної) освіти полягає у розвитку ключових та професійних компетенцій, які надають йому можливість самостійно поглиблювати знання, підвищувати професійну майстерність, вільно орієнтуватись у вирішенні складних соціальних і професійних проблем, швидко адаптуватись до різних умов професійної діяльності. Такий підхід до освітнього простору дає змогу мотивувати до активного навчання учнів, розвитку їх професійних та життєвих компетентностей, творчого потенціалу, патріотично-інкультураційної особистості.

Результативність розвитку професійної компетентності з використанням тренінгів і коунчигових інструментів залежить від педагогічних умов, за яких складаються передумови досягнення поставленої мети, а  саме розкриття творчого потенціалу учня, вироблення інноваційного підходу до вирішення творчих завдань, можливість самореалізації в професійній діяльності через здобуття базових і професійних компетенцій. Але найголовнішою умовою використання коуч-технологій у розвитку професійних компетенцій учня є наповнення його професійної діяльності самомотивацією до здобуття кваліфікації та подальшого застосування у трудовій діяльності.

 

2.2. З досвіду застосування на уроках спецпредметів та виробничого навчання коуч-інструментів

Для розвитку професійної компетенції учнів в умовах закладів професійної (професійно-технічної) освіти використовуємо різні інструменти коучингу в освітньому просторі.

Емоційне налаштування використовується як для початку уроку, так і першого знайомства із учнями. Це найкраще робити у напівжартівливій, щирій формі. Наприклад, познайомити учнів із темою уроку у питальній формі, якщо є технічна можливість можна розпочати урок музичною фразою, відео кліпом, мелодією.

Інтелектуальна розминка. Можна почати урок з інтелектуальної розминки – два-три нескладних питання на роздуми. З традиційного усного короткого опитування- простого опитування, бо основна його мета – налаштування учнів на роботу, а не влаштування стресу.

Проблема попереднього заняття. Наприкінці уроку учням пропонується завдання, в ході якого повинні виникнути труднощі з виконанням, через недостатність знань або недостатністю часу, що має на увазі продовження роботи на наступному уроці. Таким чином тему уроку можна сформулювати напередодні, а на наступному уроці лише відновити в пам’яті і обґрунтувати.

Асоціативний ряд або кущ. До теми або конкретного поняття уроку учням потрібно дати завдання виписати в стовпчик слова-асоціації. Вихід буде наступним:

  •              якщо ряд вийшов порівняно правильним і достатнім, дати завдання скласти визначення, використовуючи записані слова;
  •              потім вислухати, порівняти зі словниковим варіантом, можна додати нові слова в асоціативний ряд;
  •              залишити запис на дощі, пояснити нову тему, в кінці уроку повернутися, що-небудь додати або стерти.

Для мотивації навчальної діяльності можна використовувати наступні методи:

Тема-питання. Тема уроку формулюється у вигляді питання. Учням необхідно побудувати план дій, щоб відповісти на поставлене запитання. Вони, як правило, висувають безліч думок. Проте, чим більше думок, тим краще розвинене вміння слухати один одного і підтримувати ідеї інших, тим цікавіше і швидше проходить робота. Керувати процесом відбору думок може як сам педагог, так і вибраний учень. Педагог в цьому випадку може лише висловлювати свою думку і спрямовувати діяльність.

Груповий коучинг «Колесо балансу». Це класичний інструмент педагогічного коучингу, варіації якого можливо використовувати на заняттях, особливо, коли розпочинається нова тема. Також доцільно використати інструмент наприкінці вивчення теми, порівнюючи два колеса.

Життя кожної людина складається з кількох важливих сфер – наприклад таких, як робота,  сім’я, здоров’я, хобі. Людина, яка однаково добре реалізується у всіх важливих для неї напрямах  відчуває себе цілісною і гармонійною особистістю, повністю задоволеною життям, тому живе з радістю. Це – ідеальна картина життєвого балансу і успіху.

У реальності ж часто мають місце «перекоси», наприклад: педагог або бізнесмен, який проводить на роботі по 10-12 годин щодня, жертвуючи здоров΄ям, сім΄єю, і відпочинком, мати, яка віддає себе дітям, не залишаючи часу ні на що інше, молодь, яка проводить весь вільний час у нічних клубах у гонитві за новими відчуттями та ін.

Безумовно, такі «перекоси» треба виправляти, але перш ніж виправляти їх, потрібно з΄ясувати, де саме був порушений баланс. Визначити, з якою областю необхідно працювати.

Для цього у коучингу використовується техніка побудови колеса життєвого балансу. Отже, почнемо з визначення значущих сфер життя. Учням дається завдання виписати 8-10 сфер, які мають для них першорядну важливість (сім΄я, робота, фінанси, здоров΄я, відпочинок, особистністний ріст та ін.), а далі перенести ці області на колесо балансу, оцінити ступінь задоволеності нинішнім станом справ у цій сфері, де «0» - це мінімальна оцінка, що означає, що категорично незадоволені тим, що відбувається в цій сфері, і навпаки «10» - це максимум, абсолютно задоволені. Очевидно, що чим не рівніше колесо, тим складніше на ньому «їхати», і тим складніший цей шлях. Чим менш  рівномірно зафарбовані сектори – тим більший дисбаланс має місце у їхньому житті. Чим сильніше видається який-небудь сектор, тим більше енергії і уваги він забирає у інших важливих життєвих сфер. І, навпаки, чим більше «задавлений» який-небудь з секторів, тим більшу увагу слід йому  приділити. В ідеалі, колесо життєвого балансу має бути рівномірним і оцінки повинні бути високими (8 і вище балів), тоді можна говорити про те, що людина гармонійна і що в її житті все добре. Як же виправити дисбаланс? Учням даються такі поради:

  • У першу чергу, проаналізуйте ситуацію.
  • Виділіть 2-3 найбільш значущі для вас області, як ідуть в них справи.
  • У яких сферах справи йдуть гірше всього? Чому?
  • Яку б оцінку ви хотіли бачити тут через 2, 4, 6місяців, рік? Розшифруйте, що входить в цю оцінку.
  • В якій сфері хотіли б бачити зміни найближчим часом?
  • Зміни в якій сфері вплинуть найбільше на інші області?
  • Визначте кілька кроків, які  ви робитимете в найближчому майбутньому для коригування оцінок в обраних напрямах. Краще починати із чогось простішого, і саме так малими кроками ви прийдете до повної гармонії і рівноваги у своєму житті!

Колесо балансу можна застосовувати і до аналізу вивчення теми, або розділу тем.

Робота над поняттями. Учням пропонується для зорового сприйняття назву теми уроку і педагог просить пояснити значення кожного слова або відшукати в «тлумачному словнику».

Фантастика. Педагог доповнює реальну ситуацію фантастикою. Ви можете переносити навчальну ситуацію на фантастичну планету: перенести реального та літературного героя у часі; розглянути досліджувану ситуацію з незвичної точки зору, наприклад, очима інопланетянина, ревізора, клієнта кафе.

Ситуація яскравої плями. Серед безлічі однотипних предметів, слів, цифр, фігур одне виділено кольором або розміром. Через сприйняття увага концентрується на виділеному предметі. Спільно визначається причина відособленості і спільності всього запропонованого. Далі визначаються тема та мета уроку. Наприклад, виставляється на стіл різний інвентар: сита, черпаки, пательні та великий баняк. Учні концентрують увагу на найбільшому предметі та визначають тему: «Приготування перших страв».

Домислювання. Пропонується  тема уроку і слова-«помічники»: повторимо, вивчимо, дізнаємось, перевіримо. За допомогою слів-«помічників» учні формулюють мету уроку.

Лінія часу. Викладач чи майстер виробничого навчання креслить на дошці лінію, на якій позначає етапи вивчення теми, форми контролю, промовляє найважливіші періоди, що вимагають від учнів стовідсоткової самовіддачі, разом знаходять уроки на яких можна «перепочити». «Лінія часу» дозволяє учням побачити, що саме має бути кінцевим продуктом вивчення теми, що потрібно знати і вміти для успішного засвоєння наступної теми. Цю вправу можна використовувати як мотивацію до успішного опанування теми, предмета, курсу навчання. Ця вправа дозволяє засвоювати навчальний матеріал від загального до конкретного.

Неоголошена тема. Прийом спрямований на створення зовнішньої мотивації вивчення теми уроку. Даний прийом дозволяє привернути інтерес учнів до вивчення нової теми, не блокуючи сприйняття незрозумілими термінами. Наприклад,  педагог записує на дошці слово «Тема», витримує паузу до тих пір, доки всі не звернуть увагу на руку педагога, яка не хоче виводить саму тему.

Викладач: Вибачте, але моя рука відмовилась писати тему уроку, і, здається, не випадково! Ось вам ще одна загадка, яку ви розгадаєте вже в середині уроку: чому рука відмовилась записати тему уроку?

І дане питання записується в куточку дошки.

Викладач: Вам належить проаналізувати і довести, з погляду корисності, відсутність теми уроку! Але починати урок все одно треба, і почнемо з добре відомого матеріалу.

Для актуалізації знань та навиків ми використовуємо інші інструменти.

Інтелектуальна розминка. Два-три не дуже складних питання на роздуми. Розминку можна проводити по-різному:

  •    Що зайве?
  •    Узагальніть що це…
  •    Що пропущено – логічний ланцюжок
  •    Яке слово ховається далі?

В сучасному ІКТ-просторі для цих запитань використовуємо мультимедійну презентацію. Інтелектуальна розминка не тільки налаштовує учнів на навчальну діяльність, але й розвиває мислення, увагу, вміння аналізувати, узагальнювати, виділяти головне.

Ідеальне опитування. Учні самі оцінюють ступінь своєї підготовки і повідомляють про це викладача.  Питання: хто сьогодні відчуває себе готовим на «відмінно»? (Учні підіймають руки). На «добре»? На «задовільно»?

Світлофор. У кожного учня картка, яка з одного боку червона, а з іншого – зелена. Майстер виробничого навчання або викладач  задає запитання. А всі учні підіймають картки: хто знає відповідь – сигналізує зеленим, а хто не знає – червоним. Обов’язкова умова: активна участь всіх учнів.

Основний етап уроку – це повідомлення нового навчального матеріалу. У залежності від обраного методу навчання, викладання нового матеріалу можна проводити у вигляді розповіді, пояснення, бесіди, евристичної бесіди, проблемного викладання, лекцій із застосуванням різних методів навчання, ми ж застосовуємо коуч-інструменти.

Дивуй! Прийом, спрямований на активізацію розумової діяльності і залучення інтересу до теми уроку. Формує: уміння аналізувати, вміння виділяти та формулювати протиріччя. Педагог знаходить такий кут зору, при якому навіть добрі факти стають загадкою. Добре відомо, що ніщо так  не привертає увагу і не стимулює роботу, як дивовижне.  Завжди можна знайти такий кут зору, при якому навіть буденне стає дивовижним. Це можуть бути факти походження страви, винахід обладнання, економічні чи  історичні дані.

Робота з Інтернт-ресурсами. Для учнів робота з Інтернет-ресурсами – це доступ до величезної кількості необхідного ілюстративно-інформаційного матеріалу, якого катастрофічно не вистачає в бібліотеці. Це, насамперед, поштовх до самоосвіти та активізації пізнавальної діяльності учнів, а також і вибір, якого вони не мають, працюючи тільки з підручниками. Особливо необхідний цей інструмент при роботі з  проектними технологіями.

Добре-погано. Прийом, спрямований на активізацію розумової діяльності учнів на уроці,  що формує уявлення про те, як влаштоване протиріччя:

  •    Вміння знаходити позитивні і негативні сторони в будь-якому об’єкті, ситуації;
  •    Вміння вирішувати протиріччя (прибирати «мінуси», зберігаючи «плюси»)
  •    Вміння оцінювати об’єкт, ситуацію з різних позиції, враховуючи різні ролі.

Наприклад, ситуація 1 майстер виробничого навчання називає страву, а учні  по черзі називають «плюси» і «мінуси» даної страви в плані приготування, застосування теплової обробки, калорійності, температури подачі, популярності, дієтичності, чи навпаки некорисності для здоров΄я. 

Ситуація 2. Учні діляться на відвідувачів та офіціантів. Далі грають за схемою. Тільки «плюси» шукають з позиції персонажа офіціанта, а «мінуси» - з позиції – відвідувача.

Ситуація 3. Педагог задає ситуацію або страву. Учень описує як це корисно, наступний учень описує, як шкідлива ця страва.

Ситуація 4. Учні діляться на три групи: «прокурори», «адвокати», «судді». Перші звинувачують (шукають мінуси), другі захищають (шукають плюси), треті намагаються вирішити протиріччя (замінити плюси та мінуси).

Питання до тексту. Перед вивченням навчального конспекту, рецептури страв, інструкційних карток ставиться завдання: скласти до тексту список питань. Наприклад, нехай до кінця уроку знайдеться відповідь відкритим питанням: що ми сьогодні вивчили, що залишилось за межами програми, що я вже знав, що я не знаю сам, що поки що не знає ніхто.

Тренінгові ігри. Особливим способом аналізу справ у закладах професійної (професійно-технічної) освіти та потужним джерелом забезпечення учасників освітнього процесу засобами розвитку, самовизначення, ділового лідерства є тренінгові ігри. Цей метод базується на принципі періодичних інтелектуальних програм. У період між іграми у режимі тренінгів розглядаються певні теми, надаються відповідні інструкції до виконання роботи.

Тренінгова  ігрова діяльність виконує такі функції: спонукальну (викликає інтерес у учнів); комунікабельну (засвоєння елементів культури спілкування майбутніх спеціалістів); самореалізації (кожен учасник гри реалізує свої можливості); розвивальну (розвиток уваги, волі та інших психічних якостей); розважальну (отримання задоволення); діагностичну (виявлення відхилень у знаннях, уміннях та навичках, поведінці); корекційну (внесення позитивних змін у структуру особистості майбутніх фахівців). Ігрові методи багатопланові, і кожен з них у той чи інший спосіб сприяє виробленню певної навички.

Наприклад, гра  «Вірю, на вірю».

Умови гри: підтвердити, спростувати та обґрунтувати твердження.

Педагог задає питання:  Чи вірите ви, що солодкі страви подають наприкінці обіду? Прогнозована відповідь учня:  Так, тому що це калорійні страви, багаті простими вуглеводами, які насичують організм, але не приносять великої користі.

Гра  «Знайди пару». При вивченні теми «Приготування бутербродів» учням пропонується на смужках паперу завдання, де зазначені продукти та технології нарізання.  Завдання:  знайти   відповідність.

Тренінгова гра «Пазли».  При  вивченні теми «Страви з овочів»  основні поняття приготування страв з овочів сховані за пазлом, потрібно дати відповіді на питання та перевернути потрібний пазл. Із правильно відкритих пазлів складеться картинка із зображенням овоча.

Під  час проведення уроків виробничого навчання та спецдисциплін, враховуючи психологічні особливості засвоєння матеріалу учнями, рівень їх підготовки, мотиваційні критерії, використовуєми проблемні ситуації. При використанні ціє коуч-технології дотримуємось таких правил:

1. Проблемні ситуації обов'язково повинні містити посильне пізнавальне утруднення. Рішення завдання, що не містить пізнавального утруднення, сприяє тільки репродуктивному мисленню і не дозволяє досягати цілей, які ставить перед собою проблемне навчання. З іншого боку, проблемна ситуація, що має надмірну для учнів складність, не має суттєвих позитивних наслідків для їх розвитку, в перспективі знижує їх самостійність і призводить до демотивації учнів.

2. Хоча проблемна ситуація і має абстрактну цінність  для розвитку творчих здібностей учнів, але найкращим варіантом є поєднання із засвоєнням нових знань, умінь, навичок. З одного боку, це служить безпосередньо освітнім цілям, а з іншого - сприяє мотивації учнів, які усвідомлюють, що їх зусилля у підсумку отримали певний вираз, більш відчутний, ніж підвищення творчого потенціалу.

3. Проблемна ситуація повинна викликати інтерес учнів своєю незвичністю, несподіваністю, нестандартністю. Такі позитивні емоції як здивування та інтерес служать сприятливою підмогою для навчання. Одним з найбільш доступних і дієвих методів досягнення цього ефекту є максимальне акцентування суперечностей: як дійсних, так і спеціально організованих майстром виробничого навчання з метою більшої ефективності проблемної ситуації.

Ще Енштейн стверджував, що у своїй науковій діяльності на постановку проблемного питання з години роботи він витрачає 55 хвилин, а решти п'яти буває достатньо для знаходження відповіді. Тобто для виявлення проблеми та її формулювання потрібна висока ступінь узагальненості бачення дійсності, вміння абстрагуватися від несуттєвих деталей, бачення суті проблеми.

Тому формуючи проблему, враховується:

 виникнення  проблемної ситуації;

 постановка проблеми, формулювання проблемного завдання;

 пошук способу розв'язання проблемної задачі шляхом  припущень, здогадок, гіпотез зі спробою відповідного обґрунтування;

 доказ гіпотези;

 перевірка правильності рішення проблемної задачі;

 пошук способу розв’язання;

 доказ гіпотези;

 перевірка правильності рішення проблемної задачі.

Наприклад, при розгляді теми: «Приготування страв з сиру» можлива проблемна ситуація – «Запіканка з сиру» не запікається. Формулюється проблемна ситуація: «Ви кухар. Готуєте запіканку з сиру. Але вона не запікається, а стає рідкою і кипить. Ваші дії?». Учні висловлюють причини виникнення такої ситуації:

1) Сир дуже вологий і використовувати його не потрібно.

2) Якщо немає іншого сиру, його потрібно загорнути в тканину і покласти під прес.

3) Вологий сир знаходиться в нижній частині тари, а зверху він сухий і щільний. А тому використовувати необхідно сир з верхньої частини тари.

4) Добре перемішати сир перш ніж приступити до приготування запіканки.

5) Не правильно  вибраний тепловий режим.

Та пропонують  різні способи її вирішення. А саме:

  • необхідно додати манну крупу;
  • необхідно додати борошно і спекти сирний торт;
  • додати частину сухого сиру;
  • додати сирі яйця, але від них запіканка буде «гумовою»;
  • потрібно зразу запікати на помірному вогні (це займе більше часу але  запіканка не підгорить). Коли зайва волога випарується, необхідно  посилити тепловий режим.
  • включити духовку і зразу ж поставити туди запіканку: поки духовка нагріється –  процес іде поступово;
  • змазати запіканку збитими яйцями або сметаною - отримаємо рум’яну кірочку;
  • подавати запіканку як холодну страву із солодким соусом, киселем або сметаною.

Але все ж таки у нашій кухарській професії найголовніше це практика та технологічна компетенція. Тому проведення майстер-класів це не тільки невід’ємна частина уроків виробничого навчання та спецдисциплін, а й на нашу думку основна частина навчання з професії кухар, кондитер, офіціант.

Майстер-клас – це ефективна коуч-технологія  розвитку професійних компетентностей та передачі знань, умінь, обміну досвідом, центральною ланкою якої є демонстрація оригінальних методів певного змісту за активної участі всіх учасників заняття. Майстер-клас – це особлива форма навчального заняття, яка заснована на практичних діях показу і демонстрації творчого вирішення певного пізнавального та (або) проблемного завдання.

Мета майстер-класу – створення умов для повноцінного прояву і розвитку  майстерності його учасників на основі організації простору для професійного спілкування з обміну досвідом роботи.

Завдання майстер-класу – передача майстром, викладачем свого досвіду шляхом прямого і коментованого показу послідовності дій, методів, прийомів і форм діяльності, спільне відпрацювання технологічних підходів педагога і прийомів вирішення поставленої у програмі майстер-класу проблеми, рефлексія власної професійної майстерності учасниками майстер-класу; надання допомоги учням-учасникам у визначенні завдань та шляхи до виконання.

 Конкретні  ситуації. Це метод, заснований на ствердженні, що шлях до вдосконалення власних знань можливо прокласти лише через розгляд, вивчення та обговорення конкретних проблемних ситуацій. Наприклад, розглядаємо первинні документи, що є обов’язковими до заповнення у закладах ресторанного господарства та вивчаємо їх основні реквізити, обговорюємо конкретні проблемні ситуації, що виникають під час лабораторно-практичної роботи.

Створення  ситуації пізнавальної дискусії є дієвим методом активізації навчання, адже в дискусії народжується істина, а пошук істини завжди викликає посилену зацікавленість темою. Наприклад, при вивченні теми «Потреби людини та обмеженість ресурсів» учні наводять свої факти, висловлюють думки щодо  використання ресурсів, заміна їх альтернативними.              

Однією з найважливіших передумов гармонійного розвитку особистості є створення організованої життєдіяльності учнів закладів професійної (професійно-технічної) освіти як педагогічно доцільної системи різноманітних видів діяльності і спілкування, спрямованої на розвиток особистості.

Тому, педагогічні працівники закладів професійної (професійно-технічної) освіти використовують методи виховання не тільки як засіб подолання негативних тенденцій у розвитку особистості, але і як засіб формування позитивних властивостей і якостей. Ми, в свою чергу, широко застосовуємо різні коуч-інструменти у виховній роботі, починаючи із першого дня знайомства з учнями.

При першому знайомстві проводимо вправу «Про себе самого».

Мета: встановлення контакту між учасниками групи, розвиток навички міжособистісної взаємодії. Керівництво групи пропонує всім учням познайомитись, зобразивши на аркуші паперу особистий герб, який притаманний родині та може розповісти про особистість і за бажанням розповісти про нього.

Ефективним є проведення вправи «Клубок», метою якої є як об’єднання колективу навчальної групи, так і активізація та позитивний настрій учасників. Учні, разом із керівництвом групи кидають один одному клубок, називаючи свої позитивні сторони, в кінці вправи педагог робить висновок про гарний, дружній колектив, символічно зв’язаний ниткою навчання у Міжрегіональному Центрі.

Вправа «Мозаїка» – метод розподілу обов’язків у групі, коли розподіл здійснюють самі учні. Такий вид діяльності змушує учнів самостійно, без допомоги викладача, майстра виробничого навчання розподіляти обов’язки в групі та нести за даний розподіл відповідальність.

Вправа «Паркан ідей» - метод, який доцільно використовувати для рішення питань у групі, він дає можливість всім взяти участь в обговоренні та знайти оптимальне рішення проблеми. При цьому учні об’єднуються в групи і виконують різні функції: 1 група – бачення із боку керівництва групи, 2 група – бачення проблеми з боку учнів, 3 група – оптимістичне розв’язання проблеми, 4 група – песимістичне розв’язання проблеми. Кожна група дає не менше п’яти варіантів пропозицій.   Але  для себе повинні визначити: 1 - дуже важливо, 2 - важливо, 3 - можемо (вплинути) змінити, 4 - не можемо змінити, 5 – можемо і потрібно вплинути (змінити).

Метод «Прес» використовують як підсумок роботи уроку чи виховної години, години спілкування, Учасники передають по колу (іграшку) та продовжують вислів написаний на екрані:

Сьогодні мене вразило…

Сьогодні мені згадалося…

Мені запам’яталося …

Мене дратувало …

Мені було цікаво …

Мене порадувало ...

Спілкування було … 

Але звичайно ж найпотужнішою в освітньому просторі є проектна діяльність, яка є методом, що виводить діяльність учнів на новий, навчально-науковий рівень. На цьому рівні кожен із учнів здійснює великий обсяг самостійної роботи та навчається самоконтролю, що сприяє його самоосвіті. А навчити учнів самостійно отримувати і застосовувати знання на практиці є чи не найголовнішою та найскладнішою метою сучасної освіти.

Проектування - особливий тип інтелектуальної діяльності, відмінною особливістю якої є перспективна орієнтація, практично спрямоване дослідження.

Німецький педагог А. Флітнер характеризує проектну діяльність як навчальний процес, в якому обов'язково беруть участь розум, серце і руки («Lernen mit Kopf, Herz und Hand»), тобто осмислення самостійно добутої інформації здійснюється через призму особистого ставлення до неї і оцінку результатів в кінцевому продукті.

Великою перевагою проектної діяльності є вміння, які набувають учні, а саме:

  • планувати свою роботу, попередньо прораховуючи можливі результати;
  • використовувати багато джерел інформації;
  • самостійно збирати і накопичувати матеріал;
  • аналізувати, співставляти факти, аргументувати свою думку;
  • приймати рішення;
  • установлювати соціальні контакти (розподіляти обов'язки, взаємодіяти один з одним);
  • створювати «кінцевий продукт» - матеріальний носій проектної діяльності (доповідь, реферат, фільм, календар, журнал, проспект, сценарій);
  • представляти створене перед аудиторією;
  • оцінювати себе та інших.

Метод проектів – педагогічна коуч-технологія, зорієнтована не на інтеграцію фактичних знань, а на їх застосування і набуття нових (часто шляхом самоосвіти). Активне включення учнів у зміст тих або інших проектів дає можливість засвоїти нові способи людської діяльності в соціокультурному середовищі. Нижче звернемо увагу на видах дослідницьких проектів та їх організацію.

Дослідницький проект за змістом може бути:

  • монопредметним (виконується на матеріалі одного предмета);
  • міжпредметним (інтегрується суміжна тематика декількох предметів, наприклад географія, історія, іноземна мова, інформатика, економіка, облік, звітність і калькуляція, виробниче навчання, технологія приготування їжі, устаткування підприємств);
  • підсумковим, коли за результатами його виконання оцінюється засвоєння учнями певного навчального матеріалу;
  • поточним, коли на самоосвіту і практичну діяльність виноситься із навчального курсу лише частина змісту навчання.

Сьогодні метод проектів вважається одним із перспективних видів навчання, тому що він створює умови для творчої самореалізації учнів, підвищує мотивацію для отримання знань, сприяє розвитку їхніх інтелектуальних здібностей. Учні набувають досвіду вирішення реальних проблем з огляду на майбутнє самостійне життя, які проектують у навчанні.

Так в нинішньому навчальному році ми з групою 32 кух. конд. розробили та втілили в життя проект «Шкільне харчування: міфи та реальність». Учні із задоволенням реалізовували проект та застосовували різні форми професійних і життєвих компетентностей  через діяльнісний  підхід, застосовуючи коуч-технології. Звичайно це випускна група, учні вже, можна сказати, дорослі та свідомі, і, головне, поставлені завдання були їм дуже цікаві, бо мали професійну спрямованість.

 

2.3. Ефективність застосування освітніх коуч-технологій

Коучинг  вирішує  проблему  відсутності  мотивації.  Основна  особливість  і  відмінність коучингу     сприяння  тому,  щоб  людина  сама  навчилася,  а  не навчили  її. Без особистісної  зацікавленості  учня  у навчанні коучинг втрачає будь-який сенс,  адже  особиста  мотивація  учня  є  основою  коучингу  та  запорукою  досягнення поставлених цілей. Ми розповідаємо учням про механізми, парадокси  та  вплив  мотивації  на  результат.  Це  стимулює  розвиток  та  сприяє  досягненню їхніх потенційних  можливостей.  Проте  варто  наголосити  на  тому,  що  педагог   має налаштовувати  та  мотивувати  учнів  не  лише  на  досягнення  мети  та  отримання результату, але й на набуття досвіду під час самого процесу навчання.

   Будь-яке  заняття, навіть  ініційоване самим коучем, має починатися  з того, що учень має визначити цілі заняття. Учень має чітко усвідомлювати, що конкретно він хоче отримати від кожного заняття, та якого результату він хоче досягти.

Для цього педагог задає  ряд  запитань:

  • Чого  ти  чекаєш  від  цього  заняття?
  • В  нас  є півгодини: що б ти хотів встигнути зробити за цей час?
  • Що б було для тебе найкориснішим на цьому  занятті?
  • Яка головна ціль заняття?
  • Яких проміжних цілей треба досягти в процесі досягнення головної мети?

Проміжні робочі цілі визначають рівень виконання завдання, досягнувши якого, учень вважатиме, що має  всі  шанси  досягти  кінцевої  мети.

   Найважливіше для учня – взяти на себе відповідальність за досягнення проміжних робочих цілей. Такі  цілі,  на  відміну  від  кінцевих,  піддаються контролю.    Набагато  важливіше  для  учня  взяти  на  себе  відповідальність  за  досягнення проміжних  робочих  цілей,  ніж  кінцевих.  Кожна  кінцева  ціль  має  підкріплюватися  рядом проміжних  робочих  цілей,  досягнення  яких  і  є  запорукою  досягнення  вищої,  віддаленої  в часі та не завжди повністю залежної від дій учня, мети. Незважаючи на те, що часто, як проміжні робочі, так і кінцеві цілі, потребують доопрацювання, коригування і, навіть, зміни, постановка цих цілей є важливим етапом навчання.

Принципи,  якими  керуємося  в процесі міжособистісної взаємодії:

1.Принцип усвідомлення й відповідальності.

   Усвідомлення передбачає відповідальність. Важливо перейти від мотивації «уникання невдач» до мотивації  «досягнення  успіху»,  зміни  напряму «від» на напрям «до».

      У викладача та майстра виробничого навчання, які працюють з коуч-інструментами  відповідальність полягає в тому, щоб:

  допомогти учню розкрити те, чим він наділений,  чим  реально може  розпоряджатися  для вирішення  поставлених  завдань,  для  найбільш повної самореалізації свого потенціалу. Сприяючи самосвідомості учня, педагог  допомагає йому більшою мірою зрозуміти самого себе;

  допомогти учню виявити і зрозуміти те, що він  дійсно  хоче  досягти,  сформулювати  важливі цілі;

  заохочувати саморозвиток учня;

  фасилітувати  створені  учнем рішення, допомагати  знаходити оптимальні шляхи, що приносять задоволення вже в ході їх пошуку;

  наділяти учня відповідальністю.

     Іншими  словами,  педагог – коуч   несе  відповідальність  за процес  досягнення  результату,  а  учень    за результат і дії, пов’язані з його досягненнями.

2. Принцип  єдності  і  взаємодії.

 Передбачає,  що позитивні  результати  в  одній  сфері  діяльності приводять  до  досягнень  в  інших.  Усвідомлення особистісних  проблем  у  взаємостосунках  впливає на інші види діяльності.

3. Принцип  гнучкості.   

Формування  гнучкості мислення, усвідомлення стереотипів і алгоритмів своєї поведінки. Практика показує, що майже кожна людина має великі  труднощі  при  спробі  зробити щось  нове, змінити  себе.  Разом  з  педагогом  розробляється поетапне  формування  нової  стратегії  як  особистісного, так і професійного розвитку. Завдяки цьому  учні  вірять  у  свої  безмежні  можливості  і  здібності,  необхідні  їм  у  подальшій професійній діяльності.

4. Принцип  партнерства.

  Передбачає    комунікативне  співробітництво. Коучинг спрямований на формування партнерських  стосунків між педагогом  і  учнями.

5. Принцип ієрархічності розвитку.

За висловленням Альберта Ейнштейна, найбільш важливі  проблеми,  з  якими  ми  стикаємося,  не можуть бути вирішені на тому ж рівні мислення, на якому ми були, коли їх створювали. Щоденно ми  робимо  вибір,  приймаємо  важливі  рішення.

На жаль, ми  й досі нерідко відштовхуємося  від установок, стереотипів і досвіду попередніх перемог і поразок, які  вже  частково  застаріли. Коуч-педагог   допомагає  подолати ці стереотипи і рухатися далі. Головний обов’язок  якого,  на  наш  погляд,  полягає  в  тому,  щоб  знайти  краще  в  особистості учня. Головний обов’язок учня полягає в тому, щоб взяти на себе відповідальність за вирішення   завдання  і  виконати  все, про що  він  домовився  з педагогом. Учень  також несе  відповідальність  за  свої  результати.

Мотивуючий  імпульс,  що  спонукає  суб’єктів  працювати в системі «коучинг», – це потреба у змінах.

Педагогічне спілкування у стилі «коучинг» допоможе  зрозуміти,  чому  учні не  змогли  виконати завдання, спланувати дії для знаходження  оптимальних шляхів  і  навчитися  чинити у  майбутньому інакше. Педагог-коуч  сприяє  вдосконаленню і максимально ефективному використанню  особистісних  якостей  учнів,  про  які більшість або не здогадується, або здогадується, але  не  використовує  як  основу  для  подальшого руху  вперед.  Він  стимулює  учнів  до  більш глибокого  усвідомлення  своїх  цілей,  ресурсів  і обмежень, допомагає визначити напрям розвитку особистості взагалі і професійного розвитку зокрема.

Робота  з  особистісними  обмеженнями  відбувається у такій послідовності:  

«Хто я? – Чого я хочу? – Ким я хочу бути? – Яким я хочу бути?  – Що  мені  заважає?    Як  це  подолати?».

Результатом  такої  роботи  є  здатність  учня самостійно  вибудовувати  позитивний  ряд  власних переконань:

«Хочу! – Можу! – Вірю! – Роблю! – Маю результат!».

Таким  чином,  загальну  основу  коучингу  можна описати  декількома  складовими:

1)  партнерство;

2) розкриття потенціалу;

3) результат.

Коуч  стимулює  творчий  пошук  рішень  і  підтримує  прагнення  учнів  досягати  мети  і здійснювати зміни у своєму житті.

Інакше кажучи, в процесі  коучингу  учні  знаходять  свій,  унікальний  спосіб  досягнення  мети.  А  педагог-коуч   створює креативну атмосферу, особливий простір пошуку альтернатив,  атмосферу  довіри,  де  учень відчуває  увагу  до його  ідей  і працює  з  більшим ентузіазмом.

З  іншого  боку,  коучинг  можливий, коли особистість сама формулює і реалізує самостійні  проекти.  Тобто,  учень  володіє  правом прийняття рішень  (або впливу на них)  і несе відповідальність за результат.

Коучинг  є ефективним, коли:

  • учень розуміє, що існує різниця між тим, хто він є, і тим, ким хотів би бути;
  • учень  готовий думати новим, незвичним для нього способом;
  • учень  готовий  вислуховувати  і  сприймати критику на свою адресу;
  • учень готовий до здійснення необхідних змін і діє відповідно;
  • учень  погоджується  з  тим,  що  за  результат несе  відповідальність  лише  він  сам,  а  не  коуч-педагог.

Таким чином, у нашому розумінні педагогічний коучинг  є феноменом освітнього процесу, що побудований на мотивуючій взаємодії, в якому педагог створює спеціальні  умови,  спрямовані  на  розкриття  особистісного  потенціалу  учня  для  досягнення ним  значних  для  нього  цілей  в  оптимальні  терміни,  в  конкретній  предметній  галузі  знань.

Базується педагогічний коучинг на розвитку креативності учня та надихаючій діяльності викладача.

 Коучинг – дуже потужний інструмент, що дає можливість внутрішньо налаштувати учня та спрямувати його мислення.

Недоліком  коучингу  у формальній  освіті  є  лише брак часу, який необхідно знайти викладачу чи майстру виробничого навчання для спілкування  з  кожним  учнем саме в такому режимі.    Проте,  перспектива  впровадження  індивідуальної освітньої траєкторії  дає надію  на  успішне використання  і  таких  новітніх  технологій,  як педагогічний коучинг.

 

ВИСНОВКИ

Впровадження інновацій, зокрема коуч-технологій, у галузі професійної освіти сприяє не лише істотному підвищенню рівня підготовки кваліфікованих фахівців, а й переорієнтації закладів професійної (професійно-технічної) освіти на особистість, оскільки передбачають: урахування здібностей, інтересів і нахилів учнів у навчальному процесі, його змісті та структурі; моделювання організаційних, методичних і змістових компонентів навчально-виховного процесу з урахуванням досвіду взаємодії учнів із навколишнім світом, індивідуальних відмінностей між учнями; варіативність та особистісно-орієнтовану спрямованість навчально-виховного процесу, внаслідок чого знання, уміння й навички перетворюються на засіб розвитку пізнавальних і особистісних якостей учнів.

Реалізація освітнього процесу може бути ефективною лише за умови поповнення форм, методів здійснення навчального і виховного процесу. Тому під час впровадження коуч-інструментів учні набагато більше почали знайомитися з технічною літературою, навчальними посібниками, підручниками, рекламними каталогами, матеріалами, розміщеними в Інтернеті. У процесі дослідження, пошуку необхідної інформації покращилася і пошукова творча діяльність учнів під час розв’язання нових для них задач і проблем. Учні підбирають матеріал, використовуючи сучасні друковані видання, опрацьовують його, самостійно складають проблемні задачі і намагаються розв’язати їх. Важливим аспектом є те, що учні творчо підходять до вивчення кожної теми, шукають нестандартні рішення виконання роботи із заданої технологічної схеми. І коли на уроці вони вміло демонструють свої проекти, творчі роботи, реферати, то підвищується їх самооцінка, що спонукає до більшої активності.

Життя вимагає від випускників закладів професійної (професійно-технічної) освіти інтелектуального і морального розвитку, формування критичного і творчого мислення, вміння працювати з інформацією, відповідальності, ініціативності, комунікативності, самостійності мислення. Під час навчання із застосуванням коуч-інструментів учень стає не об’єктом, а суб’єктом навчання, він відчуває себе активним учасником подій і власної освіти та розвитку. Це забезпечує внутрішню мотивацію навчання, що сприяє його ефективності.

Ми з власного досвіду переконалися, що при впровадженні інноваційних форм і методів навчання в освітній процес значно зросли:

  •      рівень технічного і творчого мислення учнів;
  •      зацікавленість майбутньою професією;
  •      рівень розвитку мислення і здібностей учнів (застосування знань у проблемних ситуаціях);
  •      самостійність учнів (вміння працювати з інструкційно-технологічними картами, вирішення продуктивних завдань).

Таким чином, безумовно, інноваційні технології навчання, зокрема коуч-технології, – шлях до підвищення якості професійної освіти, зацікавленості учнів у навчанні. Вони дають змогу диференціювати та індивідуалізувати процес навчання. Формують внутрішню мотивацію до активного сприйняття, засвоювання та передачі інформації. Сприяють формуванню комунікативних якостей учнів, активізують розумову діяльність.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Бородієнко О. В. Коучинг як інноваційна технологія особистісно-розвивального навчання: особливості застосування в професійному навчанні / О. В. Бородієнко, Л. В. Музичко // Молодий учений. – 2015. – № 2 (4). – С. 22– 25.

2. Голтви Т. Работа как внутренняя игра: Фокус, обучение, удовольствие и мобильность на рабочем месте / У. Тимоти Голви. – Апьпина Бизнес Букс, 2005. – 252 с.

3. Горук Н. М. Коучинг як ефективна технолога формування самоосвітньої компетентності студентів / Н. М. Горук // Проблеми підготовки сучасного вчителя. – 2015. – № 11. – С. 99–104.

4. Праслоу Е. Коучинг в обучении: практические методы и техники / Э. Парслоу, М. Рэй. – СПб. : Питер, 2003. – 204 с

5. Стак Э. Коучинг на предприятии. Станьте менеджером-тренером. – М. : Институт консультирования и системных решений, 2006. – 206 с.

6. Уитмор Дж. Коучинг высокой эффективности / УитморДж. – М. : Междунар. Академия корпор. управл. и бизнеса, 2005. – 168 с.

7. Хмельницька О. С. Коучинг як сучасна технолога підвищення ефективності /                        О. С. Хмельницька // Молодий учений. – 2017. – № 6. – С. 315– 319.

8. Чернова Т. Ю. Педагогічний коучинг: навч.-метод, посіб. / Т. Ю. Чернова, I. С. Голіяд, О. А. Тіщук. – К. : Вид-во НПУ імені М. П. Драгоманова, 2016. – 166 с.

9. Використані міркування С. М. Романової щодо впровадження освітнього виду коучингу у навчальний процес вищої школи. - Інтернет-ресурс  www.nbuv.gov.ua/portal

 

1

 

doc
Пов’язані теми
Педагогіка, Інші матеріали
Додано
23 лютого
Переглядів
425
Оцінка розробки
Відгуки відсутні
Безкоштовний сертифікат
про публікацію авторської розробки
Щоб отримати, додайте розробку

Додати розробку