Оповідання "Терен"автор Луценко Н.О.

                                   Оповідання “Терен”

Десь далеко, за селом, де розкинулися широкі поля степу, де неначе бачиш обрій - земля сходиться з голубим небом, росте чагарник. Чагарником - люди називали - густі, кучеряві кущі терену. Терен, в природі - незвичайний кущ. Він має на гілках,  маленькі  колючки, як тоненькі голочки.

Весною, коли тернові кущі квітнуть, здається що розлилося білосніжне, ароматне море. Над його квіточками літають бджоли, гудуть джмелі, оси, які збирають і носять на своїх лапках жовтий пилок. Після того, як квіточки, скинуть з себе ніжне, весільне вбрання, з'являються малесенькі зелені ягідки. При дозріванні, ягоди  схожі на темно- фіолетові кульки, а достигнуть, мають солодко - терпкий смак.

Ягідки терену завжди допомагали в житті людям. Їх збирали дорослі,  а малеча допомагала. З стиглих ягід варили смачний компот, кисіль,випікали духмяні пиріжки, ліпили як кулак, вареники, сушили на зиму.

Влітку, завжди біля чагарника, було розкішне, зелене, соковите , пасовище, де випасали свійську худобу. Літні люди, терновими ягідками користувалися , як ліками: від нежиті, кашлю, болі в горлі.

А восени, коли село огортає сивий, важкий туман, густі кущі терену стають домівкою для зайчика, а в негоду, заховається лисичка. Колючі їжачки, вимостять собі ліжечко на зиму, степові птахи, залишають гніздечка - полетять у вирій.

Талановиті люди склали багато українських пісень про терен. Терен, порівнюють з людським коханням, ніжністю, світлими почуттями. Пам'ятаю, ще з дитинства, терен - це життя, це природна краса і насолода.

                                                           Автор оповідання Н.Луценко