Опустелювання територій, причини та способи боротьби

Опустелювання територій, причини та способи боротьби. Підготувала студентка ППФ, кафедри екології, географії та туризму, групи МГ-51 Зубкович Тетяна Леонідівна

Опустелювання або дезертіфікація - деградація земель в арідних, полуарідних (семіарідних) і посушливих (субгумідних) областях земної кулі, викликане як діяльністю людини (антропогенними причинами), так і природними факторами і процесами. Термін "кліматичне опустелювання" був запропонований в 1940-х роках французьким дослідником Обервілем. Поняття "земля" в даному випадку означає біопродуктивну систему, що складається з грунту, води, рослинності, іншої біомаси, а також екологічні і гідрологічні процеси всередині системи.

Карта опустелювання земліжовтий колір - помірна загроза опустелювання, помаранчевий – висока , червоний - дуже висока загроза

За даними ООН  опустелювання загрожує понад 1 млрд га земель світу. До виникнення такого явища як опустелювання призводить спільна дія декількох чинників, яка різко погіршує екологічну ситуацію території. На території, схильній до опустелювання, погіршуються фізичні властивості ґрунтів, прогресує зменшення рослинності, збільшується забруднення води, різко падає продуктивність земель та здатність екосистеми к самовідновленню. 17 червня 1994 року була прийнята Конвенція ООН про боротьбу з опустелюванням та посухами. Цей день міжнародна спільнота відзначає як Всесвітній день боротьби з опустелюванням та посухами. В рамках Конвенції ООН, опустелювання розглядається не як процес утворення пустель, а як будь-яка деградація земель під впливом природних чи антропогенних чинників. Сторонами Конвенції на сьогодні є 193 країни світу серед яких й Україна, яка приєдналась до Конвенції згідно Закону України № 61-IV від 04 липня 2002 року,  тим самим отримавши додаткову можливість для використання світового досвіду і міжнародних ресурсів у відповідній сфері та взявши на себе зобов’язання щодо впровадження цієї Конвенції.

Причини опустелювання територій

Причини опустелювання територій

1. Надмірне осушення дрібних водойм для зрошення угідь і для підтримки рибних господарств призводить до опустелювання. Порушується водний баланс регіону, і це приводить або до осушенню грунту, або до підвищення рівня солей. 2. Також сприяє висушенню грунту вирощування надмірно вологолюбних культур. На їх зрошення потрібно буде витратити куди більшу кількість води. 3. Постійна експлуатація родючих грунтів призводить до виснаження грунту і ерозії. Помилки у веденні сільського господарства:

Способи ліквідації опустелювання

Стан проблеми в Україні Степовий регіон, будучи найбільш розораною частиною України, має дуже невелику частку територій, які ще зберігають залишки степових природних комплексів і є останніми місцями збереження генофонду всього степового біологічного різноманіття. Степова рослинність складає близько 1 % від загальної площі території України і є притулком для десятків видів рідкісних та зникаючих, ендемічних та реліктових видів тварин і рослин, що охороняються не тільки вітчизняним природоохоронним законодавством, але й міжнародним. Саме ці обєкти повинні стати мережею перспективних природно-заповідних обєктів та основою екологічної мережі регіону. Натомість саме ці території стають полігоном для заліснення, що є прямим знищенням всіх зникаючих степових видів тварин і рослин та призведе до остаточного знищення степів на території України. Південно-східній частині України наразі загрожує опустелювання, що тягне за собою деградацію значних площ сільськогосподарських угідь та втрату їх для економіки України. На жаль, причиною опустелювання є не лише зміна кліматичних умов, а і несвідома діяльність людини. Внаслідок неправильної агротехнічної практики на багатьох полях після збирання зернових хлібороби випалюють стерню. Спалювання стерні на полях нерідко стає причиною вигоряння прилеглих до агроугідь лісосмуг. Зникнення лісосмуг, які на даному етапі вже значною мірою втрачені, призводить до вітрової ерозії, вивітрювання, пилових буранів та опустелювання родючих українських земель.

Методи боротьби з опустелюванням в Україні. Як не стати Сахарою«Українські ґрунти гинуть через недостатню кількість зволоження та дефіцит живлення. Зменшується вміст гумусу, який передусім і визначає родючість ґрунтів. За останні 130 років українські землі втратили 30% гумусу», — каже Святослав Балюк, керівник Інституту ґрунтознавства та агрохімії імені О. Н. Соколовського.

Сьогодні існує достатня кількість ймовірних варіантів боротьби з опустелюванням в україні, а саме:

Висновок Процеси ерозії та діяльність людини, яка їх провокує, дуже сильно впливають на ґрунти. Щоб їх зберегти, потрібна послідовна державна політика. Зокрема, уряд та парламент повинні: Створити національну систему моніторингу ґрунтів, аби відслідковувати актуальні зміни. Останній масштабний “перепис” ґрунтів був аж 50 років тому. Особливо актуально це зробити в контексті відкриття ринку землі, щоб кожен власник і покупець знали про стан та якість землі, а наглядові органи були спроможні контролювати та не допускати згубні практики використання  ґрунтів та забруднення довкілля. Прийняти документи, що передбачені Нітратною директивою ЄС (91/676/ЄС) та Директивою про промислові викиди (2010/75/ЄС). Мова про Кодекс кращих сільськогосподарських практик (Good Farming Practices) та Найкращих доступних технологій (Best Available Techniques), в яких прописані заходи для попередження втрати поживних елементів з ґрунту, відновлення його властивостей та попередження забруднення землі,  води та повітря. Впровадити кращі еко практики та технології на господарствах. Це має бути пріоритетом для державної підтримки агровиробників. Тому повинні виділятись дотації, субсидії, пільгові кредити та грантові програми для  малих і середніх сільгоспвиробників. Об’єднати кліматичну політику з аграрною. Зараз кризові явища вирішуються ситуативно, наприклад, через компенсацію втрати врожаю. Однак це боротьба із наслідками, а не причинами проблеми. Галузеві стратегії та плани дій мають містити показники викидів і плани з їх скорочення, заходи із запобігання зміні клімату та адаптації. Розвивати дорадчі сервіси та консультаційні органи для аграріїв. Адже багато фермерів працюють на землі без достатньої інформації та ресурсів для більш екологічного сільського господарства. Відсутність підтримки означає масштабну деградацію землі, що невпинно відображається на якості життя людей, що на ній працюють.

http://ratadmin.gov.ua/oholoshennia/item/3077-problema-opustelyuvannya-v-ukrayinihttps://www.google.com/search?sxsrf=ALe. Kk00 H60 W3 Gzxz. JBdi. TD53 J6h. KGE6 Kz. Q:1612382734398&source=univ&tbm=isch&q=%D0%B7%D0%B0%D1%81%D1%83%D1%85%D0%B0&client=firefox-b-d&sa=X&ved=2ah. UKEwjhn4 Dhwc7u. Ah. Wrs4s. KHXa. GAZk. Qj. Jk. Eeg. QIDx. AB&biw=1552&bih=715#imgrc=hz. Gvon. AH0 I-JGMhttps://www.google.com/search?sxsrf=ALe. Kk00 H60 W3 Gzxz. JBdi. TD53 J6h. KGE6 Kz. Q:1612382734398&source=univ&tbm=isch&q=засуха&client=firefox-b-d&sa=X&ved=2ah. UKEwjhn4 Dhwc7u. Ah. Wrs4s. KHXa. GAZk. Qj. Jk. Ehttps://www.google.com/search?sxsrf=ALe. Kk00 H60 W3 Gzxz. JBdi. TD53 J6h. KGE6 Kz. Q:1612382734398&source=univ&tbm=isch&q=https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/995_120#Text. Балацький О. Ф. Охорона навколишнього середовища. - К.: Знання, 1977. - 11 с. Білявський Г. О., Падун М. М., Фурдуй Р. С. Основи загальної екології. - К.: Либідь, 1993. - 3-6 с. Брайон А. В., Гордецкий А. В., Сытник К. М. Биосфера, экология, охрана природы. - К.: Лыбидь, 1992. - 523. Григорьев А. А. Экологические уроки прошлого и современности. - Л.: Наука, 1991. - 47с. Жирицкий А. К., Меркушин В. И. Новиков Р. А., Глобальные экологические проблемы. - М.: Мысль, 1988. - 302 с. Кефлит Г. Тревога в 2000 году: бомба замедленного действия на нашей планете. - М.: Мысль, 1990. - 179 с. Новиков Ю. В. Природа и человек. - М.: Мысль, 1991. - 39 с. Список використаної літератури та джерел: