Орфографічна і пунктуаційна грамотність під час диктанту через впровадження і застосування рівнів реалізації навчальної діяльності учнів початкової школи.

Орфографічна і пунктуаційна грамотність під час диктанту через впровадження і застосування рівнів реалізації  навчальної діяльності учнів початкової школи.

Краще викрити власні помилки, ніж чужі.
   ДЕМОКРІТ

Оцінювання в 1-4 класах здійснюють відповідно до чинних нормативних документів. Наказ Міністерства освіти і науки України від 19.08.2016 №1009 «Про орієнтовні вимоги до контролю та оцінювання навчальних досягнень учнів початкової школи».

Оцінювання – процес встановлення рівня навчальних досягнень учня/учениці в оволодінні змістом предмета, відповідно до вимог чинних програм.

Диктант є основною формою перевірки. Одним з найважливіших завдань проведення диктантів є формування грамотності учнів, неухильне й поступове піднесення її рівня. Грамотність прийнято розуміти як певний ступінь знання законів і правил даної мови та володіння практичними навичками для вираження своїх думок усно й на письмі. Це один з основних показників культурного рівня людини, необхідна передумова освіти, забезпечення активної участі кожного в політичному, культурному, громадському житті суспільства.

При проведенні диктантів, організації їх аналізу після перевірки формується орфографічна і пунктуаційна грамотність учнів. Орфографічна грамотність охоплює вміння передавати на письмі усну мову відповідно до  прийнятих правил правопису. Слід розрізняти поняття  абсолютної  і  відносної  орфографічної грамотності. У школі вивчається приблизно лише п'ята частина існуючої системи орфографічних правил, звідси випливає, що школа може сформувати в учнів лише відносну орфографічну грамотність.

Говорячи про процес оволодіння правописом, слід мати на увазі й такі категорії, як орфограми і пунктограми. Орфограми й пунктограми не слід змішувати з орфографічними й пунктуаційними правилами. Правило — це певна норма, положення, яким ми керуємось у чомусь, яке застосовуємо в даному конкретному випадку, наприклад, у виборі написання чи постановці розділового знака. Відповідні ж цим нормам, правилам написання чи вживання пунктуаційних знаків і є орфограми або пунктограми.

Основними й найважливішими вважаються орфограми й пунктограми, які порівняно часто зустрічаються в текстах, відображають істотні сторони українського правопису, легко перевіряються правилами. Сюди належать, наприклад, орфограми в словах: згаснути, скинути, розбити, розхитати (на правопис префіксів), тижня, вісник (спрощення в групах приголосних) і т. д.
Неправильні написання, що трапляються в роботах учнів, прийнято поділяти на помилки (орфографічні, пунктуаційні) і описки. Помилка — це таке написання, яке порушує діючі правила орфографії чи пунктуації або традиційне написання (областний замість обласний, кешеня замість кишеня і т. п.), описки ж — такі помилкові написання, які не зв'язані з порушенням існуючих правил, наприклад, хта замість хата, дерего замість дерево і под.

Найбільш типовими видами описок є пропуски, заміни, недописування букв (рідше й цілих складів). Вони виправляються, але не вважаються орфографічними помилками.

Причини й типи помилкових написань

 Результативна діяльність у попередженні й викоріненні орфографічних та пунктуаційних помилок неможлива без виявлення й врахування їх джерел, причин. Боротьба лише з наслідками (самими помилками) безрезультатна, слід виявляти й усувати причини хибних написань. Найбільш поширена причина помилок — незнання правил. Напр., не засвоївши, які іменники другої відміни в родовому відмінку однини мають закінчення -а, а які -у, школяр сумнівається: урока чи уроку, романа чи роману — допускає помилки. Не знаючи правила правопису сумнівних приголосних, пише, керуючись вимовою: лехко, ніхті, лисця, прозьба. Не орієнтуючись у відокремлених членах речення, дитина не зможе правильно вживати розділові знаки при них. Звідси напрошується висновок: попередити й усунути такі помилки можна, лише добре засвоївши й закріпивши відповідні правила. Наприклад учениця допустила ряд помилок в орфограмах з ненаголошеними [е], [и]. Під час аналізу вправи з'ясувалось, що вона правило правопису ненаголошених голосних чітко формулює, добре зазубрила його, але не розуміє його настільки, щоб керуватися ним на практиці, власне, не думає про нього під час письма. Або дитина пише кручою, душою, не вміючи при цьому зробити подумки найпростішу операцію: яка це частина мови? яка відміна, група? який відмінок?

Ця причина народжується тоді, коли вивчення правил в достатній мірі не пов'язується з їх практичним застосуванням, коли для ілюстрації якогось положення наводиться усього 1 — 2 приклади. Нерідко з уроку в урок виконується обмежена кількість вправ, одноманітних, не насичених потрібними моментами (напр., заради одного слова з апострофом переписується довжелезне речення, однак цей матеріал можна було б опрацювати більш ущільнено: за допомогою вибіркового списування або вибіркового диктанту).

Правильно організована робота над усуненням і попередженням помилок з урахуванням їх типів і причин є одним з найважливіших заходів по піднесенню рівня грамотності учнів. Ця справа вимагає диференційованого підходу: як правило, випадкових помилок не буває, тому кожен із зазначених типів хибних написань, зумовлений певними, визначеними причинами, потребує своєї методики опрацювання й попередження.

Методика роботи над помилками

Хоча вчителі докладають багато зусиль, щоб навчити дітей грамотно писати, однак результати — рівень орфографічної і пунктуаційної грамотності дітей — недостатні порівняно із вкладеними в цю справу зусиллями. Є різні причини такого стану. Одною з них є недосконала техніка виправлення помилок і методика організації роботи дітей над допущеними помилками.
У той чи інший час у методичній літературі рекомендувались, а в шкільній практиці використовувались різні способи виправлення помилок. Ось деякі з них:

лише підкреслювання червоним кольором помилково вжитої літери чи неправильно написаного слова;

використання умовних позначок на полях роботи навпроти рядків, де допущені школярем помилки;

виправлення букви чи слова таким самим чорнилом так, щоб не фіксувати на помилці уваги учня;

перекреслювання неправильно вжитих літер і надписування потрібних;

виправлення не окремих літер, а значущих частин слова, залежно від того, в якій з них допущена помилка — корені, суфіксі, префіксі чи закінченні (лише підкреслюванням чи й надписуванням правильної форми даної морфеми);

заштриховка помилково написаного слова і надпис правильної форми;

заклеювання помилково написаних слів спеціально підготовленими для цього смужками паперу і надписуванням правильної форми.

Кожен знає, яка це трудомістка, обтяжлива робота — виправлення помилок, тому важливо замислитись над тим, як найраціональніше її виконати, щоб вкладений труд дав належні результати. Між тим непродумане, не мотивоване певними психолого-дидактичними умовами і завданнями, хоч і старанне, систематичне виправлення педагогом учнівських зошитів перетворюється в сизифів труд. Не досить виправити помилки, головне — організувати активну роботу учнів по їх попередженню і виправленню.

Отже, виправлення мають бути такими, щоб, по-перше, учень міг легко розібратись, які і де ним допущені помилки, і, по-друге, щоб педагог не позбавляв дитину думати над характером помилок, працювати над їх виправленням (а не просто «брати їх до відома»).

Характеристика помилок та норми оцінювання диктантів

Кожне порушення орфографічних або пунктуаційних правил вважається помилкою. При оцінюванні письмових робіт слід враховувати тип, характер помилок. Так, орфографічні помилки в письмових роботах учнів бувають:

1) на вивчені правила,

2) на ще не вивчені правила.

Важливо навчити дітей умінню самостійно знаходити й виправляти помилки в різних видах робіт.

Пунктуаційними помилками вважаються:

пропуск потрібного розділового знака,

постановка зайвого знака,

постановка знака не в тому місці, де він має бути,

невиправдана пунктуаційними правилами заміна одного знака іншим,

неправильна послідовність постановки розділових знаків при їх сполученні,

перенос знака в інший рядок.

Кваліфікація помилок — справа складна і делікатна. Слід пам'ятати правило: «Помилки потрібно не тільки рахувати, але й зважувати».
У практиці зустрічаємось з фактами завищення або заниження оцінок. Заниження найчастіше виникає тому, що деякі вчителі в число звичайних помилок враховують описки, негрубі й однотипні помилки, виправлення. Завищення оцінки буває тоді, коли зовсім не враховуються виправлення, до однотипних зараховуються помилки, які такими не є.

Таким чином, при оцінці письмових робіт з особливою гостротою постає питання про типологію орфографічних, пунктуаційних та інших помилок, про критерії визначення їх типу.

Структура уроку аналізу письмових робіт учнів найчастіше буває такою:

1) вступне слово вчителя;

2) колективне опрацювання найбільш типових для даного класу помилок;

3) самостійна робота дітей по виправленню допущених помилок у власних роботах;

4) підсумки уроку й домашнє завдання.

У вступному слові вчитель нагадує, якого типу письмову роботу діти виконували на попередньому уроці. Далі переходимо до безпосередньої практичної роботи над аналізом диктантів, повторенням відповідного матеріалу. Однак як у педагогічній практиці, так і в методичних посібниках, вказівках інструктивного характеру зустрічаємось з різними рекомендаціями щодо порядку організації цієї роботи, зокрема йдеться про такі питання: коли дітям слід роздати зошити з перевіреними вправами, в якому зошиті вести аналіз помилок, у якій послідовності і за якою схемою їх слід опрацьовувати.
Практика показує, що, роздавши зошити на початку уроку, важко буває потім зосередити увагу учнів на загальному, найбільш важливому: одержавши перевірену роботу, кожен заглиблюється в її розгляд, не звертаючи достатньої уваги на пояснення вчителя, виявляє мало інтересу до тих помилок, яких він не допустив. Зважаючи на це, аналіз диктантів доцільно проводити в зошитах для класної роботи. Спочатку проводиться колективна робота над найбільш поширеними типами помилок, які були допущені багатьма учнями. Крім того, ці помилки розподіляємо за певними типами орфограм, наприклад, правопис м'якого знака, апострофа, сумнівних приголосних і т. д.
Отже, на розгляд класу виносяться типові помилки, які трапилися в багатьох учнів, одиничні ж, яких допустилися лише окремі школярі, теж не можна залишати поза увагою: після колективного опрацювання найбільш типових кожен учень одержує завдання працювати над своїми власними помилками. Інакше кажучи, цей процес організовується за такою схемою (планом): спочатку вчитель наводить слово, в якому допущена помилка, а учні пояснюють його правопис, згадують правило, яке було порушене, далі це слово викликаний учень записує на дошці, інші — в зошитах, нарешті наводяться й записуються в правій колонці приклади на дане правило. Потім роздаються зошити з перевіреними вправами, діти одержують завдання продовжити аналіз за такою схемою, тільки кожен має опрацьовувати вже свої власні помилки. Деякі індивідуальні помилки пояснюються усно.
У кінці уроку підводяться підсумки, дається домашнє завдання.

Систематична перевірка диктантів, раціонально організована робота школярів над виявленими помилками, їх викоріненням і попередженням, як показує практика,— корисний, ефективний вид навчальної діяльності, який виховує у дітей уміння об'єктивно оцінювати якість виконаної вправи, рівень своєї грамотності, здатність бачити свої недоліки, розвиває чуття мови. Одночасно це і перевірка знань і вмінь самого вчителя, аналіз робіт учнів дає можливість учителю виявити свої досягнення чи знахідки, прорахунки чи невдачі.

Нова українська школа відрізняється від традиційної не лише організацією освітнього процесу. Змінилися також вимоги до знань, навичок та компетенцій школярів, підходи до оцінювання навчальних досягнень. І саме щодо останніх виникає багато запитань. Як правильно організувати та провести оцінювання навчальних досягнень школярів, зокрема диктантів.

Пропоную розробити рухомі критерії разом з учнями на основі орієнтовної рамки оцінювання результатів навчання учнів I-4 класів закладів загальної середньої освіти. (Джерела інформації)

 Отже, навчання й оцінювання – нероздільні процеси. Як бачимо, педагогічне оцінювання є одним із найважливіших елементів сучасного навчального процесу. Від правильної організації оцінювання більшою мірою залежить ефективність управління навчальним процесом. Формувальне оцінювання – це цілеспрямований неперервний процес спостереження за навчанням учнів; воно є необхідною умовою інтерактивного навчання, у процесі якого формується культура спільного обговорення у класі, розвиваються навички критичного і творчого мислення, а також формується середовище, що заохочує учнів запитувати.  Формувальне оцінювання підтримує впевненість учнів у тому, що кожен із них здатен покращити свої результати, оскільки учням наводяться приклади того, що від них очікують.

Активне застосування сучасними педагогами методики формувального оцінювання є одним із ключових чинників якісної освіти.

Не помиляється той,

 хто нічого не робить.

 Не бійтеся помилятися —

бійтеся повторювати помилки.

Теодор Рузвельт

Список використаних джерел

https://mon.gov.ua/ua/news/zatverdzheno-metodichni-rekomendaciyi-shodo-ocinyuvannya-rezultativ-navchannya-uchniv-1-4-klasiv

http://ru.osvita.ua/legislation/Ser_osv/83038/

https://sites.google.com/site/nastusam96/39

http://www.yrok.net.ua/load/dovidnik_vchitelja/metodichnij_poradnik_fajli/metodika_provedennja_kontrolnogo_diktantu/13-1-0-6143