Організація дослідницько-краєзнавчоі роботи роботи учнів в ПНЗ.

Методичний посібник

 

 

 

 

Організація дослідницько-краєзнавчоі роботи роботи учнів в ПНЗ.

 

 

 

 

 

  ЗБАРАЖ

Методичний посібник рекомендований для керівників творчих об’єднань позашкільних навчальних закладів , вчителів та організаторів з виховної роботи  загальноосвітніх навчальних закладів по організації та проведенні масових заходів з використанням народних традицій,  звичаїв нашого народу.

 

 

 

 

Рецензент: Гнатюк В.В., заступник директора з навчально-виховної роботи              Збаразького РК БДЮТ

 

Підготувала: Підборська Оксана Василівна , керівник гуртка.

 

Відповідальна за випуск : Стельмащук О.Я., директор Збаразького РК БДЮТ

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Керівник  -  Підборська Оксана Василівна.

Тел. роб. 2-17-89, моб. 068 04 98 496

План

 Вступ. Місце краєзнавчої освіти в загальній системи освіти України.

1. Мета та основні завдання дослідницько-краєзнавчої роботи.

2.Принципи краєзнавчої освіти та виховання.

3.Основні напрями і зміст дослідницько-краєзнавчої діяльності.

4. Поради щодо організації дослідницько-краєзнавчої роботи.

5.Методичні рекомендації щодо написання дослідницько-краєзнавчої роботи.

Висновки.

Використані джерела

Додатки:

Додаток №1 Дослідницько – пошукова робота «Вони змінили хід історії»

Додаток №2 Дослідницько – краєзнавча робота «Просили ммама, просили тато»

Додаток №3 Презентація «Археологічні розкопки»

Основні поняття: позашкільна краєзнавча освіта та виховання, пошуково-дослідницька діяльність, дослідницько-краєзнавчі експедиції та акції, рух учнівської молоді.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Вступ

Краєзнавча освіта та виховання як складова частина загальної системи освіти в Україні.

Соціально-політичні, економічні, екологічні зміни в житті нашої країни, що інтенсивно реформується, не однозначно впливають на підростаюче покоління. У однієї його частини спостерігається ріст прагматизму, підприємництва, ранньої соціальної зрілості, а в іншої, навпаки, — зростає замкненість, нерішучість, виявляється інфантилізм тощо. В цих умовах залучення дітей та учнівської молоді до цікавого, корисного і творчого життя засобами позашкільної освіти є соціальне необхідною компенсаторно-нормалізуючою функцією, яка спрямована на розвиток відповідно вимог часу гармонійно розвинутої творчої особистості.

 

Позашкільна дослідницько-краєзнавча освіта та виховання є органічним компонентом загальної системи освіти в Україні і спрямована на формування світоглядної свідомості, поглядів і переконань дітей та учнівської молоді, здобуття ними навичок та вмінь за інтересами. В умовах становлення української державності особливо актуальним стає підвищення інтересу учнівської молоді до історико-культурної спадщини українського народу та проблем сьогодення, формування її світогляду та національної гідності. Саме через туризм та краєзнавство школярі мають можливість на власні очі побачити красу і біду рідної землі, ознайомитись з історією, культурою, традиціями свого народу, загартуватись як морально, так і фізично.

Позашкільна краєзнавча освіта та виховання спрямовані на формування національної свідомості і самосвідомості учнів, самоствердження у справі підготовки підростаючого покоління до активної професійної і громадської діяльності. Позашкільна краєзнавча освіта та виховання базуються на історично обумовлених і створених народом виховних впливів на особистість: суспільних та родинних цінностей, поглядів, переконань; традицій; державних навчально-виховних осередків; дитячих і юнацьких об'єднань та інших форм соціального життя.

Міністерством освіти України ініційовано рух учнівської молоді за збереження і примноження традицій, звичаїв, обрядів народу України "Моя земля — земля моїх батьків", який виводить школу на шлях її еволюційного розвитку, як феномена культури, і який ставить метою продовжити справу збереження та відродження історії, культури, природи України, виховання національної свідомості, духовного збагачення особистості, залучення кожного учнівського колективу до виконання програми руху, а також створення сприятливих умов для творчого розвитку особистості; реалізації її здібностей.

За минулі роки (в рамках руху учнівської молоді “Моя земля — земля моїх батьків”) було проведено декілька етапів Всеукраїнської туристсько-краєзнавчої експедиції “Краса і біль України”; “Сто чудес України”, Всеукраїнські краєзнавчі конференції учнівської молоді, Всеукраїнських зльотів юних туристів-краєзнавців, активістів руху учнівської молоді “Моя земля – земля моїх батьків”, конкурс на краще озеленіння шкільних та власних садиб “Краса і затишок рідної оселі”, Всеукраїнську історико-географічну експедицію учнівської молоді “Мікротопоніми України” тощо.

 

1. Мета та основні завдання пошуково-краєзнавчої роботи.

Головна мета позашкільної краєзнавчої освіти та виховання полягає у створенні умов для творчого, інтелектуального та фізичного розвитку особистості, впровадженні якісно нових форм і методів організації позашкільної життєдіяльності дітей та учнівської молоді, організації їх дозвілля та задоволення освітніх потреб шляхом участі у пошуково-дослідницькій та туристсько-краєзнавчій, художній, декоративно-прикладній та інших видах творчості.

Для позашкільної дослідницько- краєзнавчої освіти та виховання дітей та учнівської молоді є характерним:

реалізація інтересів та здібностей особистості, формування її суспільно-громадського досвіду;

залучення до особисто значущих національних соціально-культурних цінностей, потреб, які поки що не забезпечується діючою системою базової середньої освіти;

зміцнення здоров'я і розвиток творчого потенціалу особистості;

здобуття додаткових знань, умінь, навичок за інтересами, створення умов для творчої діяльності, самовираження та творчого самовдосконалення дітей та учнівської молоді;

розвиток системи пошуку, розвитку і підтримки здібних та обдарованих дітей;

створення передумов для їх професійного самовизначення та допрофесійної підготовки відповідно до інтересів і здібностей кожного;

забезпечення соціально-педагогічного захисту дітей та молоді шляхом створення умов для їх реабілітації, корекції та гармонізації особистості.

Пошуково-краєзнавча діяльність може стати одним з важливих чинників формування творчої особистості при умові розв’язання таких завдань:

усвідомлення особистістю провідного значення гуманістичних мотивів і цілей у її розвитку та життєдіяльності, відкриття сенсу творчого життя та основі пізнання і передачі знань про рідну землю і життя на ній, необхідності його покращання;

формування стійких якостей характеру на основі розвитку: допитливості, ініціативності, цілеспрямованості, дисциплінованості, наполегливості, самостійності, працелюбства, бережливості тощо, якими визначається поведінка і діяльність особистості по відношенню до довкілля, своєї праці і праці людей свого краю;

розвитку рефлексивних психічних можливостей особистості, що виявляються у самопізнанні, саморегуляції, самовдосконаленні, самореалізації;

формування інтелекту особистості шляхом розвитку його якостей: уваги і пам'яті, спостережливості і пошукової активності, творчої уваги і фантазії, логіки і інтуїції, які необхідні для бачення і розуміння проблем соціально-економічного і культурно-духовного життя краю, пошуку шляхів їх вирішення;

дотримання наступності у пошуковій і творчій діяльності, удосконаленні своїх навичок і вмінь, які стимулюють бажання відшукувати нові знання і використовувати їх для організації суспільне корисної роботи і свого дозвілля;

врахування психофізіологічного стану особистості та використання найкращих і коригуючих якостей її нервової системи з метою визначення для них відповідного стилю діяльності і поведінки.

 

2. Принципи позашкільної краєзнавчої освіти та виховання

Позашкільна краєзнавча освіта та виховання визначається об'єктивно необхідним процесом пізнання і передачі знань про рідну землю і життя на ній, що здійснюється від покоління до покоління; сучасним етапом перебудови суспільства та завданнями українського державотворення, досягненнями вітчизняної та зарубіжної педагогічної науки та практики. Основоположне значення мають принципи:

пріоритетності, яка визначається державним замовленням і обумовлена об'єктивною потребою суспільства спрямувати позашкільну краєзнавчу освіту і виховання на підготовку підростаючого покоління до суспільне корисної і трудової діяльності, поєднати з культурно-духовним відродженням народу;

демократизації, що забезпечується наданням позашкільним освітньо-виховним закладам більш широких можливостей у вирішенні конкретних питань змісту їх практичної діяльності, розвитку різноманітних форм співробітництва тощо;

єдності регіонально-національних цінностей із загальносвітовими, що забезпечується засвоєнням досвіду розвитку матеріальної і духовної культури

українців, їх світосприймання, психології і менталітету як вагомої складової загальнолюдської культури;

науковості і системності, які передбачують створення умов для одержання необхідних науково-методичних знань і способів практичних дій з метою їх використання у пошуково-дослідницькій роботі. Уникнення поверховості, спрощенства і схематизму у проведенні краєзнавчої роботи досягається ґрунтовним вивченням відповідної літератури, постійним консультуванням із спеціалістами тощо;

плановості, наступності і безперервності позашкільного краєзнавства, які забезпечуються його розгортанням у відповідності з розробленими програмами і продуманим плануванням, постійним використанням раніше одержаних знань на основі встановлення зв'язків між різновіковими групами і об'єднаннями дітей, учнів та дорослих;

варіативності і доступності, що забезпечується можливістю вибору різноманітних форм і засобів краєзнавчої діяльності у відповідності з потребами особистості щодо творчої самореалізації на основі диференційованого та індивідуалізованого освітньо-виховного процесу;

самостійності і активності, що полягають у створенні умов для реалізації організаційних і пізнавальних можливостей особистості, її творчої активності на основі широкого поєднання дитячого самоуправління з педагогічним керівництвом;

гармонізації різних форм краєзнавчої освіти і виховання, що забезпечується на основі співдружності і співпраці дитини, її родини та держави з метою соціалізації і соціально-психологічної адаптації особистості у суспільстві.

3. Основні напрями і зміст пошуково-краєзнавчої діяльності

З метою залучання дітей та учнівської молоді до цікавої та змістовної краєзнавчо-туристичної роботи та виявлення кращого досвіду цієї діяльності визначені такі напрями:

Напрям “Мальовнича Україна” спрямований на пізнання рідного краю. Працюючи над цим напрямом діти та учнівська молодь знайомиться з типовими ландшафтами рідного краю, зовнішнім виглядом наших міст і сіл, історичними місцями тощо. Краєзнавці описують і фотографують мальовничі місця, пам'ятники садово-паркової архітектури, цікаві об'єкти природи своєї місцевості, створюють нові путівники та розробляють туристсько-краєзнавчі маршрути по рідному краю.

Напрям “Скривджена земля” спрямований на те, щоб, мандруючи рідним краєм, дбайливий погляд школяра-господаря побачив не тільки мальовничі ландшафти, а і негативні прояви і наслідки невмілого господарювання: зруйновані садиби, вимираючі хутори і села, забруднені річки і озера, понівечені кар'єрами угіддя, вирубані і спалені ліси, людську байдужість... Скривджена земля — біль України. Рідна земля зможе відродитися і повернутися до життя, якщо діти та молодь будуть допомагати і у реставрації пам'яток садово-паркового мистецтва, очищенні та благоустрої занедбаних джерел, струмків та малих річок, проводити роботу по висадженню дерев, рекультивації земель, можливому відновленні окремих видів фауни і флори, відтворенні типового українського озеленення, складуть екологічні карти свого села, міста тощо.

Міністерством освіти і науки України затверджено Положення про Всеукраїнську виставку кращих юнацьких робіт і учнівської молоді, зокрема по напрямку “Природоохоронна робота і екологія”, який передбачає представлення наукових робіт відповідно до соціальних замовлень різних організацій з проблем екології, висвітлення конкретних природоохоронних справ колективів, показ матеріалів за наслідками комплексних екологічних експедицій тощо. (Додаток №1-презентація)

Напрям “З попелу забуття” повинен переконати дітей та молодь у тому, що історична пам'ять та національна самосвідомість є чистим джерелом духовності і культури народу. Протягом багатьох років безліч складних і суперечливих сторінок нашої історії були закритими не лише для відвертого обговорення, а й для правдивого дослідження. Так створювалися порожнечі й прогалини у пізнанні минулого, що заповнювалися фальшивими домислами, спотворювали правду про народ і його історію. (Додаток №2)

Головним завданням краєзнавців повинно стати дослідження і висвітлення нерозкритих сторінок, пов'язаних з прагненням народу України до волі та незалежності. Вивчення трагедії голодомору та сталінських репресій у своєму краї, встановлення забутих чи прихованих фактів Великої Вітчизняної війни та національно-визвольного руху в Україні, винайдення забутої художньої спадщини, створення книг пам'яті свого села, міста, району, краю — все це допоможе повернути нашому народу втрачені імена славних синів і дочок України, сприяти встановленню історичної справедливості, виявити милосердя до людей похилого віку, взяти під опіку могили загиблих у парках, скверах, на кладовищах. Результатами діяльності краєзнавців можуть бути різноманітні путівники по рідному краю, творчі роботи, публікації в пресі, виступи по радіо і телебаченню, створення музейних експозицій, поновлення фотографіями і записами сімейних альбомів тощо.

Напрям “Свята спадщина” охоплює такі під напрями.

Піднапрям “Рідна мова — пісня солов’їна”. Рідна мова — засіб спілкування, єднання народу, пізнання дійсності, вияв багатогранності та невичерпності народної мудрості. Україна, перш за все, збагатила світову культуру своєю мовою і літературою. У процесі державотворення України життя і творчість письменників стали одним із найважливіших чинників формування національної свідомості, їх краєзнавчо-народознавче вивчення дає можливість розкрити багатогранність художнього мовно-літературного мистецтва, визначити шляхи літературно-духовного удосконалення особистості. Напрямами діяльності краєзнавців, які допоможуть розкрити національну своєрідність і сучасне звучання національних культур і літератур, повинні стати: творчість і біографії письменників, як і народжувалися або жили і творили у рідному краї; пам'ятні місця, які пов'язані з художніми творами тощо.

Розвитку літературно-фольклорного краєзнавства і топонімічних досліджень повинні сприяти туристсько-краєзнавчі подорожі і експедиції, змістом яких стане топонімічне вивчення краю, повернення забутих імен і назв, підготовка рукописних книг пам'яті тощо. За наслідками пошуково-дослідницької роботи повинні створюватися літературно-краєзнавчі експозиції і проводитись тематичні конференції.

Всеукраїнську історико-географічну експедицію учнівської молоді “Мікротопоніми України”, яка була спрямована на відродження втрачених (забутих) географічних назв малих об’єктів. Ця цікава і важлива робота сприяла створенню національного банку даних історичних і географічних назв України з подальшим їх використанням при складанні картографічної продукції для державних потреб. Слід зазначити, що не зважаючи на завершення даної експедиції, учні активно продовжують дослідження в рамках Малої академії наук України

Піднапрям “Струни серця” переконує у тому, що кожне село, місто, регіон України багатий народними талантами, народною творчістю, художніми ремеслами, барвами народного одягу, пісенними і поетичними перлинами, традиційними народними святами і обрядами, Цей напрям спрямований на вивчення традиційної національної пісенної культури, народної архітектури, національного побуту й одягу, речей домашнього вжитку, ремесел. Народні умільці допоможуть школярам прилучитися до народних промислів, ремесел, створити гуртки, студії і майстерні, організувати на їх базі виготовлення національних іграшок, сувенірів, виробів декоративно-прикладного мистецтва тощо.

Необхідно продовжити традицію створення фольклорних дитячих, юнацьких та сімейних колективів, проведення у школі, селі, місті фольклорних свят, народних обрядів тощо. З цією метою треба відшукати й записати стародавні пісні і легенди, інші зразки пісенного і поетичного фольклору.

 

Піднапрям “Кришталеві джерела” спрямований на збирання і вивчення невичерпного багатства народної мудрості — народних дум, приказок і прислів'їв, народних та обрядових знань тощо.

У кожній школі повинні бути вивчені і використовуватись звичаєво-обрядові дійства, колядки, щедрівки, русалівські народні вірування, секрети народної медицини тощо. Доцільно створити ділянки лікарських рослин, збирати легенди та казки про їх цілющі властивості, вивчати народну кулінарію, збирати рецепти приготування їжі, випічки хліба тощо.

Піднапрям “Роде наш красний — роде наш прекрасний” спрямований на вивчення свого родоводу по батьківській та материнській лінії, свого генетичного коріння. Це пошукова робота по вивченню долі своєї родини в долі краю і всієї України. Адже на землі, де народився і виріс, зберігається слід батьківського роду з діда-прадіда, треба лише глибоко підняти родинні знання про походження своєї родини, її традиції, звичаї. В цьому допоможуть батьківські уроки, материнські поради, дідусева чи бабусина мудрість — складові пізнання свого родоводу, людей свого краю, свого народу.(Додаток №3)

Напрям “Щедрість рідної землі” спрямований на те, щоб багатогранна краєзнавча діяльність сприяла зміцненню зв'язків школи з виробництвом, розвитку громадської активності школярів. Сьогоднішні учні завтра — молоді спеціалісти, обов'язково повинні бачити результати свого внеску у конкретну практичну справу дорослих. А це чи не найкращий приклад наслідування тим, хто навчається у школі. Працюючи разом з дорослими, школярі відчувають героїку праці, намагаються завжди наслідувати старших. Це певною мірою сприяє тому, що вони самостійно починають опановувати моральні принципи господаря своєї землі, приймаючи безпосередню участь у суспільне корисній праці, школярі не тільки дістають певне трудове загартування, набувають трудових знань, умінь і навичок, але й відчувають моральну насолоду від виконаної і оціненої дорослими праці.

 

Міністерством освіти і науки України затверджено положення про Всеукраїнську виставку кращих робіт учнівської молоді “Щедрість рідної землі”. Експозиція виставки формується, зокрема за напрямом “Продуктивна праця і дослідницька робота в галузі сільського і лісового господарства”. Головна мета виставки — пошук нових форм і методів трудового виховання підростаючого покоління, заохочення педагогічних та учнівських колективів, окремих учасників, які домоглися кращих результатів у позакласній і позашкільній роботі, підтримка виробничо-підприємницької діяльності учнівських об'єднань, зокрема кооперативів, малих підприємств тощо.

Напрям “Краса і затишок рідній оселі” спрямований на виховання в учнівської молоді любові до рідної землі, бажання працювати для її розквіту і неповторності, формування духовної єдності поколінь, екологічної, естетичної і трудової культури.

Завдання полягає у тому, щоб сприяти закладанню у дітей та молоді основ естетичного розвитку особистості, формування гармонійно розвиненої людини з високим національним культурно-екологічним потенціалом, розвиненим почуттям прекрасного, усталеним смаком, підготовці до творчої діяльності в різних видах професійного і самодіяльного мистецтва, здатності керуватись естетичними принципами у житті і побуті. Фундаментом естетичного виховання повинна стати українська народна архітектура, народний побут, національна художня спадщина і народне образотворче мистецтво, скарби декоративно-прикладної творчості, родинні та народні традиції. Робота за цим напрямом передбачає також широке залучення школярів до покращення санітарного стану довкілля, озеленення власних та шкільних садиб виявлення та поширення кращого досвіду цієї роботи тощо.

Напрям “Наш краєзнавчий музей” спрямований на те, щоб показати, що виникнення і розвиток краєзнавчих музеїв пов'язано з суспільними потребами у використанні їх як одного з найбільш дійових засобів виховання патріотизму, любові до своєї землі, її людей. При цьому слід пам'ятати, що з виховної точки зору надзвичайно важливе значення має не тільки музей, а й сам процес його створення. В рамках руху учнівської молоді “Моя земля — земля моїх батьків” значна кількість шкільних і позашкільних колективів все більше залучається до різних напрямів туристсько-краєзнавчої роботи, а конкретним підсумком їх діяльності стануть шкільні (міжшкільні) музейні експозиції і виставки. В зв'язку з цим набуває актуальності питання про створення системи виховної роботи з дітьми, у якій повинні використовуватись можливості різного типу музейних експозицій. Сутність педагогічних завдань, притаманних цьому виду шкільної роботи, повинна дістати своє вираження в розвитку і поглибленні інтересу школярів до історії та культури свого народу музейними засобами. Сьогодні стає необхідним пошук найбільш актуальних для кожного регіону тем експозицій, які б поетапно відображали процес його розвитку і відродження. Разом з тим, необхідно розумно використати матеріали і досвід роботи існуючих музейних експозицій, серед яких частка комплексно-краєзнавчих і історико-етнографічних буде зростати.

Міністерством освіти і науки України, Українським державним центром туризму і краєзнавства учнівської молоді у партнерстві з Всеукраїнською спілкою краєзнавців та Географічним товариством України прийнято Положення про Всеукраїнську туристсько-краєзнавчу експедицію “Сто чудес України”, яка проходить в двох напрямках. Перший напрям – “Диво рукотворне” – є історико-архітектурним. Юні краєзнавці вивчають та описують нерухомі пам’ятники, які з точки зору своєї унікальності могли би стати одним з “чудес” України (пам’ятники історії, містобудування та архітектури, археології). Другий напрям –“Чарівний світ природи” – є природничо-географічним. Юні дослідники вивчають та описують пам’ятники живої та неживої природи, що за своєю науковою, просвітницькою, історичною або культурною цінністю, природною красою є гордістю нашої країни (печери, гроти, водоспади, озера, болота, гори, скелі, валуни, урочища, заказники, заповідники тощо).

Поряд з всеукраїнськими акціями та експедиціями в рамках руху проводяться регіональні заходи. Обласний центр туризму, краєзнавства, екскурсій і спорту учнівської молоді оголосив проведення експедицій “Чуття єдиної родини” (виховання національної ідентифікації та свідомості), “Животоки рідної землі” (проводиться в рамках підготовки до еколого-геологічних змагань).

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

4. Поради щодо організації пошуково-дослідницької роботи.

Робота організована за системою 3 відра.

Потрібно зібрати 3 відра матеріалів:

1 відро - основний матеріал розробки

 

 

 

 

 

 

 

2 відро - енциклопедичний матеріал розробки

 

 

 

 

 

 

 

3 відро – cool stuff bucket

 

 

 

 

 

 

 

Методичні рекомендації щодо організації та написання пошуково-дослідницької роботи

1.   Створити краєзнавчо-пошуковий загін. Ми створили загін «Наша спадщина». Зробили розподіл доручень.
2. Визначення теми  і мети при написанні роботи.

Правильно вибрати тему дослідження - здолати половину шляху. І навпаки: помилка у виборі призведе до жалюгідного результату.

Тема повинна бути розмірна передбачуваного обсягу праці. Обсяг ж задається самим видом роботи. Науковий керівник зазвичай допомагає і в цьому питанні: підказує мінімум і максимум друкованих сторінок.

Якщо матеріал не вкладається в необхідний обсяг, то можна звузити тему, а інше розглянути іншим разом. Приміром, ви хотіли виконати дослідження краєзнавчого характеру про своє село і його околиці в цілому, але в ході викладу матеріалу зрозуміли, що в потрібний обсяг не укладетеся. Тоді пишіть про вулицю, про дві-три вулиці. Вони здатні повною мірою створити враження про цілий предмет дослідження - село.

3. Тема є, робота почалася спонтанно, але без плану. А без нього можна втратити головний напрямок, захопитися зокрема, зробити свою працю композиційно невідповідними. Тому в будь-якому плані повинні бути три основні частини: вступ (вступ), головна частина і висновок (висновок). У будь-якої за характером та обсягом наукової роботи вони повинні бути присутніми.
4. Вступ - це обгрунтування теми. Мотиви, що спонукали автора взятися за тему, а також для кого і чому вона становить інтерес? Головна частина - виклад суті питання: наявних відомостей, фактів по темі, думки автора, результатів його власних досліджень. Висновок - це підсумок, висновки, без яких праці автора можуть здатися непотрібними.
5. Логічний, правильно побудований план - фундамент успіху. Але в будь-якому науковій праці існують небезпеки - недо-і перепланування. Спостерігається і два види безсистемності: всі факти та відомості - на купу, або ж все-все надмірно строго по поличках. У дуже великому господарстві не можна врахувати кожну дрібницю, та й не треба. Так само не можна в одній роботі "обійняти неосяжне", тому що світ, явище, об'єкт схильні до постійного руху, змінам. Це повинен знати і враховувати кожен дослідник. Коли план ставлять вище справи, то господарство (організація) стає неповоротким, слабо реагує на "вітер змін". Якщо вивчається ряд однотипних предметів і явищ, то дослідження не повинно нагадувати догматично акуратно заповнену анкету - абсолютно однакову для всіх і вся.
6. А тепер про головну частину роботи... Якщо обрана тема вже вивчалася попередніми дослідниками, то перш за все необхідно викласти те, що вже відомо. Буває, що дослідницькі роботи роботи на цьому й закінчуються. Але є складність: всю літературу по темі практично ніхто не здолає, тому треба читати основне (в цьому питанні роль наставника визначальна!).
7. До літературних джерел початківець-дослідник повинен ставитися дуже і дуже критично. За простотою душевною, багато людей продовжують вірити в непогрішність друкованого слова. Але це самообман. Є автори, які об'єктивно стояли і стоять на наукових позиціях, проте є й такі, які ніким з наукових кіл не визнані, авторитету не мають або навіть зовсім не наукові.
8. Не подумайте, що дослідницька робота вимагає від молодого дослідника тільки правильного викладення загальновідомих фактів. Якщо дійсно напрацьовані свої власні факти, ідеї і думки, то треба їх зіставити з тими, про які читали, виявити можливі суперечності. Можливо, нові напрацювання якраз і суперечать тим, що були відомі раніше. А якщо це так, то треба зрозуміти, чому. Несподівані висновки, зроблені навіть в шкільних дослідженнях, якраз і можуть призвести до справжнього відкриття.
9. Цікаві висновки, помічені закономірності - це новий крок до пізнання світу, це поява нового правильно поставленого розуму, здатного розв'язати "нерозв'язні" до його появи завдання.
10.  Складання маршруту
11. ...або ж все-все надмірно строго по поличках. У дуже великому господарстві не можна врахувати кожну дрібницю, та й не треба. Так само не можна в одній роботі "обійняти неосяжне", тому що світ, явище, об'єкт схильні до постійного руху, змінам. Це повинен знати і враховувати кожен дослідник. Коли план ставлять вище справи, то господарство (організація) стає неповоротким, слабо реагує на "вітер змін". Якщо вивчається ряд однотипних предметів і явищ, то дослідження не повинно нагадувати догматично акуратно заповнену анкету - абсолютно однакову для всіх і вся.
12.  А тепер про головну частину роботи... Якщо обрана тема вже вивчалася попередніми дослідниками, то перш за все необхідно викласти те, що вже відомо. Буває, що дослідницькі роботи роботи на цьому й закінчуються. Але є складність: всю літературу по темі практично ніхто не здолає, тому треба читати основне (в цьому питанні роль наставника визначальна!).
13.  До літературних джерел початківець-дослідник повинен ставитися дуже і дуже критично. За простотою душевною, багато людей продовжують вірити в непогрішність друкованого слова. Але це самообман. Є автори, які об'єктивно стояли і стоять на наукових позиціях, проте є й такі, які ніким з наукових кіл не визнані, авторитету не мають або навіть зовсім не наукові.
14.  Не подумайте, що дослідницька робота вимагає від молодого дослідника тільки правильного викладення загальновідомих фактів. Якщо дійсно напрацьовані свої власні факти, ідеї і думки, то треба їх зіставити з тими, про які читали, виявити можливі суперечності. Можливо, нові напрацювання якраз і суперечать тим, що були відомі раніше. А якщо це так, то треба зрозуміти, чому. Несподівані висновки, зроблені навіть в шкільних дослідженнях, якраз і можуть призвести до справжнього відкриття.
15.  Цікаві висновки, помічені закономірності - це новий крок до пізнання світу, це поява нового правильно поставленого розуму, здатного розв'язати "нерозв'язні" до його появи завдання.
16.  Складання маршруту
17.  Зустрічі з старожилами.
18.  Робота в архіві.
19.  Підсумок.

Підсумком процесу науково-дослідницької діяльності є виконана і належним чином оформлена науково-дослідницька робота. Це документ, що містить вичерпні систематизовані відомості про дослідження. При його складанні слід дотримуватись таких вимог, як

-- чіткість;

-- логічна послідовність викладу матеріалу;

-- переконливість аргументації;

-- чіткість формулювань, що виключає можливість неоднозначного тлумачення;

-- конкретність викладу результатів роботи;

-- обґрунтованість рекомендацій і пропозицій.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Використані джерела:

Указ Президента України “Про заходи щодо підтримки краєзнавчого

руху в Україні” від 23 січня 2003 року № 35/2001. – Урядовий кур’єр. – 2001.–31 січня

Постанова Кабінету Міністрів України “Про затвердження Програми розвитку краєзнавства на період до 2010 року” від 10 червня 2002 року № 789.

Положення про рух учнівської молоді за збереження і примноження традицій, звичаїв, обрядів народу “Моя земля – земля моїх батьків”. – Інф. збірник МНО УРСР.– 1991.– № 4.

Положення про Всеукраїнську туристсько-краєзнавчу експедицію “Краса і біль України”. – Інф. збірник МНО УРСР.– 1993.– № 14.

Положення про музей при закладі освіти системи Міністерства освіти. – Інф. збірник МНО УРСР.– 1997.– № 18.

Наказ Міністерства освіти України від 06.04.99 р. № 96 “Про затвердження правил проведення туристських подорожей з учнівською та студентською молоддю України” . – Директор школи. – 2000. – № 23-24. – С. 2-6.

Рєдіна В. Краєзнавча пошукова діяльність учнів у позашкільному закладі. – Географія та основи економіки в школі. – 2000. – № 1. – С. 34-35.

 

Додаток №1
Районний будинок дитячої та юнацької творчості
 

 

 

 

 

Тема:
,,Вони змінили хід історії”
 

 

 

 

Роботу виконали: члени дослідницького- експедиційного загону, ,Наша спадщина”.









 

 

Анотація

Дана дослідницько – пошукова робота присвячена пам’яті Войтовича Назарія й висвітлює революційні події 2013-2014рр., які увійшли в історію як Революція Гідності.

У першому розділі  коротко охарактеризовано найважливіші події листопада 2013-лютого 2014року та причини, що їх зумовили.

Другий  розділ  висвітлив участь громади с.Травневе у даних подіях. Свідчення очевидців дали можливість розкрити ті настрої, які панували серед українців в цей період.

Героєві Небесної Сотні, жителю с.Травневе Назарію Войтовичу, присвячено третій розділ,  де описано життєвий шлях юнака, а також спогади про нього близьких людей.

 Вшанування пам’яті Героїв України – важливий елемент державотворення, його розкрито у 4 розділі. У ньому  знаходимо також й  відповідь на запитання: що дала нам Революція Гідності.

Робота ґрунтується на свідченнях очевидців цих подій, зокрема жителів с.Травневе, які перебували на столичному Євромайдані та спогадах педагогів Травневської ЗОШ І-ІІст. про свого випускника, якого втратили у вирі лютневих подій 2014року.З цією роботою виступала вихованка гуртка у на обласній конференції « Роде наш красний роде прекрасний» у секції « Історія і краєзеавство» і посіла перемогу.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Зміст

Вступ 

Розділ І.  Участь Збаразької громади у Революції Гідності

Розділ ІІ. Устим  Голоднюк-громадський активіст Євромайдану, боєць 38 сотні самооборони майдану. Герой України.

Розділ ІІІ.  Войтович Назарій – наймолодший Герой Небесної Сотні.

Розділ ІV.  Вшанування пам’яті Героїв України на Збаражчині.

Висновки

Список використаних джерел

Додатки

 

 

 

 

 

 

Вступ

У 2013-2014 роках в Україні відбулась безпрецедентна подія – народ повстав проти свавілля й беззаконня. Внаслідок злочинного насильства влади проти громадян мирний протест перетворився на революційний рух, який призвів до корінних політичних змін, і в першу чергу змін у свідомості українців. «Ми – не раби, і ніколи ними не будемо. Ми з гідністю маємо нести нашу культуру та традицію. Нас не можна вбивати, обкрадати та обманювати. Ми – єдина нація. Наш шлях – до європейських цінностей», - такі основні гасла Революції Гідності.

Зима, що нас змінила, дарувала нам багато пережиттів – радісних і величних, трагічних і болісних. Для кожного це була особлива зима. Протягом наступних років будуть нагоди згадувати і по-новому переживати події Майдану – спів і світло ліхтариків та біль втрат, проте зараз я хочу зупинитися на своїх односелячанах, які теж вийшли на Майдан Незалежності. Вони теж не дали всім нам «проковтнути» образу через втрачені надії і голосно заявили, що обманювати власний народ не можна.

Метою даного дослідження є висвітлити на прикладі жителів села Травневого участь українського народу у бурхливих подіях листопада 2013-лютого 2014 років, його настрої, враження. Передати словами очевидців ту піднесену  атмосферу, яка панувала на Майдані, а також з’ясувати, як змінила нас ця подія, що дала вона нашому народу, зокрема сільській громаді с.Травневе.

 

 

 

 

 

 

 

 

Розділ І .

 Участь Збаразької громади у Революції Гідності

Українська Революція  Гідності кінця 2013-го – початку 2014 років, яка дістала назву Євромайдан, є унікальним, раніше небаченим у історії явищем, що виражена у мирному народному спротиві, цілеспрямованій боротьбі патріотів за волю, гідне життя, за кращу долю України. Саме на Майдані народилася нова українська нація, вільна, високоідейна, готова стояти до кінця і навіть віддати життя у святій боротьбі за достойне майбутнє рідної землі.

Серед мільйонів героїв - майданівців є і  наші земляки, які зробили свій посильний внесок у загальну перемогу над злочинним режимом. За їх відгуками ці протистояння стали відродженням українського духу незалежно від місця проживання, мови спілкування, віросповідання людей. Таке братерство, яке панувало на Майдані може асоціюватись із Божою благодаттю. Скрізь панувала доброзичливість, порядність й велике прагнення долучитися до спільної справи оновлення рідної неньки-України. А ті, хто не міг поїхати на Майдан у столицю, допомагали теплими речами, продуктами, коштами і щирим вболіванням на місцевих громадських зібраннях і народних вічах.

У подіях на Майдані у Києві  активну участь брали такі жителі : Микола Смолинець,  Матичак Олег, Баранніков Віталій, Мандзюк Олег, Кушлак Юрій, Оверко Василь, Куб’як Микола та Іван, Грицина Сергій, Оверко Надія, Прядун Марія, Брегін Василь, Когут Олег, Кузіна Іван.

Ось як згадує ці події Наталія Кузіна, завідуюча сільською бібліотекою:

«Сільська громада сприйняла виступи української молоді за гідне життя в новій державі неоднозначно. Було багато скептиків, які мало вірили у зміни на краще. Разом з тим багато було небайдужих людей, різного віку, які плекали надію на світле майбутнє України. З ініціативи громади в церквах села постійно молились за новітніх героїв. Священики о.Петро і о.Григорій закликали парафіян допомагати усім чим змога мітингуючим на майданах та брати участь у подіях, що розгортались з неймовірною швидкістю. Всі люди висловлювали своє захоплення витривалістю та героїзмом майданівців. Майже всі долучились до загальної справи й приносили теплі речі, продукти, гроші й таким чином проявили свою підтримку».

Із розповіді очевидця подій, директора Травневської ЗОШ І-ІІст. Оверка Василя : «З настанням холодних днів 2013року 21 листопада,  в день  боротьби із злом архистратига Михаїла, Україна отримала імпульс від небайдужої молоді до свободи, до боротьби й самозахисту. Той факт, що надії українців були розтоптані, призвів до того, що люди із гарячими серцями виступили за народну Гідність. Багато людей виявили активну позицію й з перших днів стали підтримувати всім, чим могли борців за справедливість на Майдані як у Києві, так і в інших містах України.

Великий біль та розпач обійняв нас, коли 30 листопада беззахисних дітей молодої нашої держави по звірячому розігнали й побили служителі правлячого на той час режиму. Педагоги школи висловили свій протест та 2 грудня долучились до мітингу на театральній площі в Тернополі, солідарними із нами були й вчителі Вищелуб’янської школи та наші учні старших класів. Мої колеги зарядились там патріотизмом,  піднесеним почуттям гордості за свій народ. В такому дусі розпочинались й закінчувались всі уроки й виховні години у нашому навчальному закладі».

Ось як згадує події  2 грудня 2014року, вчитель англійської мови мови с Чернихівці  залевська, яка разом із колегами перебувала на Тернопільському Майдані.: «Коли ми приїхали до Тернополя, щоб підтримати всеукраїнський страйк, то по дорозі зустріли стареньку жінку, яка швидкими кроками прямувала на площу й по дорозі закликала: «Діточки ходімо на площу. Ми таки щось змінимо. Не дамо бандиту бити наших дітей». У її очах було стільки віри й надії у зміни на краще, що це вражало до глибини душі. На Театральній площі було багато людей різного віку, вирувала атмосфера небувалого раніше єднання заради спільної мети. Ніхто не хотів миритись із брехнею та жорстокістю влади. Облдержадміністрація була оточена мітингувальниками, яких об’єднувала віра у те, що лише разом можливо досягнути перемоги й справедливості для нашої країни, адже лише в єдності наша сила. Пам'ять про ці події має залишитись у наших серцях, щоб і надалі додавати нам сил для побудови нової України».

Керівник навчального закладу у с. Травневе, Оверко Василь, брав не лише активну участь у тернопільському Майдані, але й двічі побував у столиці, долучившись до всеукраїнської боротьби. З приводу цього він згадує: «4 грудня, створений у Збаражі штаб національного спротиву, надав мені й директору Вищелуб’янської школи  Совику  Івану Володимировичу , можливість побувати  3 дні на Майдані у Києві й долучитись до спільної справи – створити нову державу. Там, у самому серці України, атмосфера була настільки тепла, піднесена, що окриляла й вселяла незламну віру у переможне майбутнє країни. Підтримка, допомога один одному, безмежна людська приязнь, згуртованість, щирість й самоорганізація – ось як можна охарактеризувати київський Євромайдан. Кожен вважав за свій обов’язок виконувати будь – яку необхідну роботу і все це для досягнення єдиної найвищої мети – стати європейською державою із єдиним законом для всіх.

Повертався додому із вірою у прекрасне майбутнє, з гордістю за своїх земляків, які стали серцем й кров’ю  революції Гідності. Школа у нашому селі стала осередком підтримки національного супротиву, небайдужі односельчани приносили одяг, їжу, гроші, які передавались на потреби Майдану.

Українці великі люди, з великими можливостями і волелюбним характером. Наша революція ще не закінчилась, нам ще довго потрібно буде утверджувати свою державність, але я впевнений в переможному майбутньому нашого народу. Подолання труднощів згуртовує, підносить патріотичний дух, загартовує й вселяє віру, що «Ще ся волі в Україні піснь гучна розляже, за Карпати відоб’ється, згомонить степами, України слава стане поміж народами».

Свою позицію на Майдані відстоювали й представники молоді, зокрема

 вихідець із с.Травневе, Олега Матичак, студент Київського транспортного національного університету, пригадує: «Побачене на Майдані у Києві вражало до самої глибини душі: молоді дівчата, жінки добували бруківку на будівництво укріплення, а матері стояли на колінах перед військовими спецризначенцями з благанням не бити, не стріляти. Згуртованість, підтримка, єдність духу - це те, що давало наснаги для боротьби, змушувало

серце майдану битись все сильніше. Особисто я у Києві побачив свідому молодь,  яка знала заради чого вона стоїть у дощові та морозні ночі, холодні ранки, яка всім серцем прагнула жити в оновленій державі.

Як і впродовж усієї історії, ми  свою волю окропили власною кров’ю, але ця кров є святою, і це має зрозуміти кожен».

Ще одним представником молоді села Травневе на Майдані був Баранніков Віталій, студент Тернопільського технічного університету

ім. І.Пулюя, який побував у столиці 4 рази й про ці події згадує так: «Протягом свого життя я не бачив стільки  гідних вчинків, скільки я їх побачив на Майдані. Гордість переповняла мене за власний народ, який незважаючи на люті морози, на переслідування влади, не втрачав віру у переможне завершення боротьби. Люди всіляко підтримували один одного, співпереживали, допомагали. Особливо своєю самовідданістю вражали волонтери, які, не покладаючи рук, працювали і вдень і вночі. На Майдані я

знайшов багато друзів й зокрема серед киян, які неодноразово допомагали мені із ночівлею. Особливо в моїй пам’яті закарбувались події на Грушевського 17-18 лютого, коли відбулись збройні сутички мітингуючих із силовими структурами. Кількох активістів було поранено на моїх очах та тоді я й не міг подумати, що все найжахливіше ще попереду. Мирний Майдан назавжди залишиться в моєму серці тим ідеалом суспільства, в якому хотілось би жити, адже там панувало взаєморозуміння, повага, доброзичливість, єдність й глибока любов до України – все те, чого нам, на жаль, так  часто не вистачає в сьогоденні. Події минулорічної давності змінили мій світогляд, зміцнили мою громадянську позицію, я зрозумів ціну свободи своєї країни й те, що мій народ, незважаючи ні на що, незламний та непереможний».

Розділ ІІ.

Устим Голоднюк- громадський активіст Євромайдану, боєць 38 сотні самооборони майдану. Герой України.

Голоднюк Устим Володимирович народився 12 серпня 1994 року, м. Зба- раж – помер 20 лютого 2014, м. Київ, похований у Збаражі – громадський активіст Євромайдану, боєць 38 сотні самооборони майдану. Герой України. У 2011 р. закінчив Львівський державний ліцей з посиленою військово- фізичною підготовкою імені Героїв Крут (3 рота, 2 взвод). Збаражанин Устим Голоднюк був студентом третьокурсником Бережан- ського агротехнічного інституту. На Майдані у Києві перебував упродовж трьох місяців – з часу студентських протестів за Євроінтергацію. Був серед тих, кого жорстоко бив «Беркут» у ніч на 30 листопада. На голові залишився шрам з дванадцятьма швами від кийків озвірілих силовиків. Будучи активним учасником спротиву, рідним, які хвилювалися за нього, казав: «Я не хочу такої України!, «Хто як не я?». А ще вірив, що від біди його вбереже блакитна миротворча оонівська каска, яку вважав своїм оберегом. – Пам’ятаю Устима зелено- оким хлопчиком, який бігав коридорами, як і всі діти, – згадує директор другої одинадцяти річки Збаража Ганна Альохіна. – Навчаючись у молодших класах, він закохався у малювання. У школі збереглися малюнки Устима. Май- же всі вони на патріотичну те- матику. Хлопчик малював українські хати під солом’яними стріхами, синє небо. Коли Устим подо- рослішав, я помітила, що він заглиб- лений у себе. Почала розпитувати, про що думає, чим займається. Тоді дізналася, що Устим ліпить з пластиліну. Діти розповіли, що в нього вдома є мініатюрне місто – з будинками, деревами, автомобілями, фігурками людей. А ще він ліпив козаків зі списами та шаблями, повстанців.

Гадаю витоки 22 патріотизму цієї юної душі ідуть з родини. Устим був доброзичливий, світлий хлопчик. Класний керівник Устима Валентина Мізоцька згадала епізод, який тепер виглядає глибоко символічним. Якось на уроці учитель жартома сказав Устимові, що у нього такий характер, як у його легендарного тезки Устима Кармелюка. На що Устим серйозно і впевнено відповів, що колись і він обов’язково стане героєм. Устим Голоднюк був волонтером польового табору Демократичного Альянсу, який з першого дня виступав за виключно мирний протест. Хлопець стояв на посту та охороняв стелу. Згодом прийняв рішення вступити у сотню Самооборони Майдану. – Устим був універсальним бійцем, – розповідає координатор внутрішньої оборони польового табору Дем- аль’янсу Сергій з Чернігівщини. – Три місяці він був на Майдані і лише на кілька днів відлучався. Стояв тут тому, що боровся за кращу Україну. Мені зараз тридцять років і я тільки тепер почав мислити такими високими категоріями, якими жив 19-річний Устим. Мене у його віці цікавили набагато приземленіші речі. Він ішов на передову не заради адреналіну, як деякі його ровесники, а за ідею. Тільки після його смерті я дізнався, що 30 листопада його теж побили беркутівці, які зачищали Майдан і у нього на голові залишився шрам. Він про це ніколи не казав. Три місяці було все добре, а фатальним став останній день, у який він збирався їхати додому. Ми знали, що там де постріли і рвуться гранати – там Устим. Він зав- жди був на передовій – рішучий, відчайдуш- ний, сміливий. Тому й тоді, коли в четвер почали стріляти на Інституцькій він побіг в епіцентр подій. Все відбулося спонтанно. Ніхто не чекав контр- атаки активістів, їхнього натиску, про- 23 риву барикади. Коли снайпери почали стріляти Устим, напевно, хотів витягти пораненого. А біля готелю Україна його уже вів снайпер і вистрілив у голову. Не допо- могла навіть блакитна миротворча оонівська каска, яка, як у нас кажуть, була з тих кращих, міцна – радянсь- кого взірця. Куля, випущена снайпером зверху з відстані 30-40 метрів, пробила голову наскрізь і не дала Устиму шансів вижити. Чому це зробив стрілець – пояснити важко. Можливо, був злочинний наказ, а, можливо, це був власний садистський задум снайпера. Як сьогодні з усього видно, очевидно, що таки була дана вказівка вбивати, бо снайпери стріляли прицільно в голову, у пах та шию. Побратими із 38 сотні Самооборони Майдану, яка, до речі, з дозволу батьків уже названа іменем Устима Голоднюка, про хлопця кажуть, що він справжній герой з яким не страшно було іти в бій, в розвідку. – Він був надійний, мужній і дуже сміливий, – каже побратим Устима, який стояв з ним пліч-опліч з самого початку на Майдані біля стели, Микола з Білої Церкви, – Устимчик завжди рвався в бій. Був світлою і вільною людиною – таким і загинув. Волонтер-медик сотні Галина з Яворова знала Устима два місяці. Дівчина каже, що Устим був дуже мужнім хлопцем і доброю людиною, вмів підтримати, розрадити. – Під час сутичок у Маріїн- ці 18 лютого ми разом з Устимом бруківкою відбивали атаки силовиків, – розповідає побратим із сотні Устима Руслан з Полтавщини, – нам тоді вдалося вистояти та уціліти. А в четвер вранці Устим знову був на передовій. Завжди казав: «Я не з боягузів!». Він побіг, нікому нічого не сказавши, хоча була домовленість, що виступати маємо разом. Такої хоробрості, яка була у його серці у такому 24 молодому віці мало в кого побачиш. Родичі розповідають, що Устим в Києві вибився з сил та дуже схуд. Тому батько поїхав за ним, аби хоч на трохи забрати додому. Ще о 9-й говорив із сином по телефону, в 11-ій – мали зустрітися.

Та живим сина Володимир Голоднюк, коли- шній міліціонер, не побачив. Тіло Устима з Києва привезли вночі в п’ятницю. Героя України зустрічали сотні машин. Люди виїхали на Збаразьке перехрестя, об’єднавшись у соціальних мережах. Ті, у кого не було транспорту, йшли пішки. Молодь запалила символічні вогнища з автомобільних шин. Автобуси, які їхали у той час з Тернополя на Майдан у Київ, зупинялися. Активісти разом з громадою Збаражчини зустрічали Героя Устима. А у суботу тисячі людей йшли прощатися з Героєм «Небесної сотні» до Свято- Успенської церкви Збаража, що була відкрита цілу ніч. На варті біля брами з факелами стояли хлопці, з яким Устим пліч-о-пліч виборював кращу долю для своєї країни і які приїхали провести його в останню путь. Несила було бачити в труні молодого юнака з «оселедцем» у військовій формі, накритого жовто-синім стягом. Він любив життя, Україну, мріяв про краще майбуття для своєї держави, будував плани, мав кохану дівчину… але снайпер загасив його свічу. Гарячі сльози лили за Героєм батьки, рідні, близькі, знайомі і зовсім чужі люди. 23 лютого Збараж прощався із своїм героєм. Устима Голоднюка, якого в храмі відспівували кілька десятків священиків, похо- ронили під кущем калини на центральному кладовищі 25 біля могил Січових стрільців, які теж загинули за волю України. Труну Героя «Небесної сотні» несли побратими із 38 сотні Самооборони. Шлях до місця вічного спочинку молодь встеляла живими квітами. Багатотисячна колона людей проводжала Устима під вигуки: «Герої не вмирають!, «Тричі слава Герою України Устиму!», «Слава!», лунало над містом «Ой у лузі червона калина», краяли серце скорботні мотиви у виконанні духового оркестру. Коли труну з тілом Героя опускали в землю у небі гриміли постріли рушниць, а люди не переставали вигукувати:

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 Розділ ІІІ.

 Войтович Назарій – наймолодший Герой Небесної Сотні. Назарію Войтовичу Присвячується

Такий зовсім юний

Та з серцем хоробрим

Поліг  за Вкраїну в нерівнім бою

Ці лагідні очі …

Ти був дуже добрий

Хай Бог зустрічає тебе у Раю

Ніколи Назар Ти не будеш самотнім

Бо хоч ти на світі і мало прожив

Для нас ти герой із Небесної Сотні

Й народ України тебе полюбив.

          Народився Назар у скромній та працьовитій родині Войтовичів у с.Травневе, однак дожити до свого повноліття хлопцю завадила ворожа куля, яка погасила свічку молодого життя. 

 Хлопець  навчався  на  третьому курсі  Кооперативного  коледжу  в Тернополі на відділенні дизайну. Він обожнював  живопис.  Усі  роботи  Назара  мали  український  дух.  Він  любив зображати на них калину, тризуб чи козаків. Батько згадує, коли вони минулої  осені  будували  хату,  син власноруч  виклав  мозаїку  у  вигляді калини.

«Він дуже любив малювати. Я категорично був проти, щоб він ішов вчитися  на  дизайнера,  але  він  не  послухався», — розповів батько Назара.

Увечері 19 лютого він вирушив до Києва. То була його перша  й  остання  поїздка.  Хлопець пробув на Майдані близько трьох годин. Зранку 20 лютого в розпал кривавих  подій  на  Інститутській  його застрелив  снайпер.  Батьки  втратили єдину дитину, а громада свого вірного сина.

Батько Назара, Юрій Петрович, розповів, що ввечері 19 лютого син зателефонував йому і сказав, що їде на Майдан.  Батько просив  його нікуди  не  ходити,  бути  обережним. Син  пообіцяв,  що  стоятиме  тільки біля сцени. «Яка там сцена? Як приїхав уранці, так пішла бруківка в руки. Пішов одразу на передову», — розповів Юрій Петрович. Востаннє він говорив із сином, коли той  був  в  автобусі.  Наступного  дня вони з дружиною телефонували Назару, але на дзвінок відповіла волонтерка. Сказала, що хлопець загинув.

З друзями до Києва прибув пів восьмої ранку, а за дві години на дзвінок від мами замість сина відповіла незнайома жінка із Михайлівського собору, яка повідомила, що Назара вбито пострілом у голову. Снайперська куля влучила хлопцеві в обличчя і вийшла через хребет. Зі слів одногрупників ще в середу, 19 лютого, Назар був на парах, а ввечері мав тільки віднести до автобуса, який їхав на Київ, речі для столичного майдану. В останню хвилину чомусь вирішив, що й сам поїде. Це доленосне рішення коштувало йому життя.

 «Його  образ  світлий.  Він  мав  світле волосся, очі, шкіру, аж пробивався рум’янець.  Така  в  нього  і  душа  була. У  ньому  не  було  зовсім  ніякої  злоби. Його всі знають як дитину - янгола», — так про свого учня, наймолодшого Героя Небесної сотні, розповідає директор  Травневської  загальноосвітньої школи Василь Оверко. Він не пригадує за  хлопцем  жодних  пустощів.  Каже, той  був  спокійний,  урівноважений, доброзичливий.  Його всі називали Назарчиком.

Назар також любив збирати старовинні  речі,  які  знаходив  під  час  численних  походів,  а  також  цікавився історією.  Юрій  Петрович  розповів, що  син  частенько  його  екзаменував: «Тату, а яка сьогодні дата?» Потім сам же відповідав на своє запитання і починав розповідати про історичну подію, яка сталась того дня. Хлопець читав  багато  книжок.  Остання  книжка «Холодний Яр» Юрія Горліса­Горського так і лишилась із закладкою на 20­й сторінці.

Саме патріотизм підштовхнув юнака в останню хвилину поїхати на Майдан до Києва. Бажання бути поруч зі своїм народом й допомогти йому у доленосний період, вартувало юнаку життя.

«Дуже  було  тяжко  повірити,  що його немає. Він весь час був зі мною. Хоча чому був? Він і залишається поруч», — каже тато Назара.

Ось якими спогадами поділилась  Губич  Галина Іванівна, класний керівник  Назарія: «Наш Назарчик», «Назарко», - називали улюбленого однокласника дівчатка. І його не можна було не любити. Світловолосий, з веснянкуватим обличчям, сірими добрими очима та щирою усмішкою. Завжди привітний, доброзичливий, співчутливий, інколи – замріяний, заглиблений у свої потаємні думки.

     Ще навчаючись у початкових класах, Назар зачитувався «Енциклопедіями», шукаючи відповіді на свої дитячі запитання щодо таємниць живої природи, побудови Всесвіту, природних явищ, а на уроках і під час перерв ділився знаннями з друзями та вчителями. Його цікавило буквально все: зброя козаків і події Другої світової війни, життя видатних людей та старовинні монети, історія рідного краю й принцип побудови повітряної кулі, на підняття якої Назар пішки приходив до Збаража на День міста.

      У школі він був старанним, ініціативним  учнем, брав активну участь у спортивних і туристичних змаганнях, районних виступах екологічної агітбригади, шкільних театралізаціях, КВК, конкурсах та вікторинах. Любив слухати музику, малювати, подорожувати, творити.

      Назар умів товаришувати, бо у нього залишилось багато друзів, умів веселитись, коли поруч з ним веселились, або сумувати разом з іншими, міг просто своєю присутністю підтримати й поспівчувати.

Випускник Травневської школи був справжнім Патріотом і справжньою Людиною, котра віддала своє молоде життя за нашу Україну, за краще її майбутнє».

 

Розділ ІV.  Вшанування пам’яті Героїв України на Збаражчині.

 

Після лютневих подій 2014р. біль й розпач сколихнули  жителів Збаражчини. Люди вирішили увіковічнити пам'ять всіх Героїв України. Увіковічнити пам’ять Устима Голоднюка земляки планують назвавши вулицю його іменем та встановивши йому пам’ятник. 27 березня 2014 року 24 сесія Бережанської міської ради вирішила присвоїти звання «Почесний громадянин міста Бережани» посмертно. Також депутати проголосували за те, щоб міський сквер, який знаходиться між вулицями Вірменська та Академічна, перейменувати у «Сквер Устима Голоднюка» і встановити там меморіал у честь Героїв Майдану. На його честь названо 38 сотню самооборони майдану імені Устима Голоднюка, бійцем якої він був. У 20-річчя від дня народження Устима збаражани протягом трьох днів вшановували його пам'ять: 10 серпня відбулися спортивні турніри з футболу, волейболу і гирьового спорту; 11 серпня молодь м. Збаража плела гірлянду Шани для Героя і збирала підписи під Зверненням до Президента України про присвоєння Устиму Голоднюку, Назару Войтовичу та іншим небесносотенцям звання Героїв України; 12 серпня в Успенській церкві відбулася поминальна літургія. Пізніше відбулася Хресна хода до могили Героя і поминальне віче біля могили Устима Голоднюка. 26 Пам'ятну дошку Устимові Голоднюку відкрили на фасаді Відокремленого підрозділу Національного університету біоресурсів і природокористування України «Бережанський агротехнічний інститут». Пам'ятний знак виготовлений львівськими майстрами на добровільні пожертви студентів і викладачів навчального закладу. 1 вересня 2014 року відбулося урочисте відкриття меморіальної дошки на його честь на стіні збаразької загальноосвітньої школи І-ІІІ ступенів № 2 ім. Івана Франка та експозиції, приуроченої Героям Небесної сотні у шкільному музеї. У ній чи не основа виставки – речі Устима. Тут є прапор Євросоюзу, світлини усіх героїв Небесної сотні та газетні матеріали про них. Серед експонатів, які вражають, − обгоріла бруківка з вулиці Інститутської − місця загибелі Устима. Також є альбом з фотографіями хлопця, його дитячий малюнок, збережений учителем образотворчого мистецтва. Мати Героя передала у шкільний музей мобільний телефон Устима, його бан- дану, берці, куртку, у яку хлопець був одягнений, коли його побили беркутівці. Як не важко було мамі розлучатися з речами, які, здається, ще берегли тепло синового тіла, однак вона вирішила, що тут, у музеї, вони потрібніші, адже прислужаться для виховання школярів у дусі патріотизму. 21 листопада 2014 Устиму Голоднюку, посмертно присвоєно звання Герой України з удостоєнням ордена «Золота Зірка» – за громадянську мужність, патріотизм, героїчне відстоювання конституційних засад демократії, прав і свобод людини, самовіддане служіння Українському народу, виявлені під час Революції гідності. * * * * * 27 Після всього пере- житого, стількох загиб- лих… було би дуже добре пропускати людей в політику через клятву на Майдані. І тих, хто її порушить – позбавляти громадянства, пишуть інтернет-користувачі в спільноті «Тернопіль живий!». Дописувачі гру- пи знайшли найбільш зворушливі слова про Устима Голоднюка, які писали різні люди, котрі знали його і захоплювалися героїзмом хлопця. Нижче подаємо повний текст повідомлень «мовою оригіналу» (без змін та скорочень). Парень, который держит для нас небо «Вы видели, как плачет мать, у которой убили 19-летнего сына? Уточню – единственного 19-летнего сына? Вы слышали, как она кричит? Как Вам объяснить, это не совсем крик. Это нечто страшнее – люди так не кричат. Звери так не кричат. Живые существа так не кричат. Наверное, так бы кричали горы, если бы человеку удалось их разбудить». Olena Stadnik написала один із самих сильних текстів про героїв Євромайдану і трагедії Небесної сотні. «Я тоже скажу о нем несколько слов – не могу не сказать. Устым Голоднюк – один из самых легендарных участников Украинской Еврореволюции. Боец 38-й сотни Самообороны. Активист партии «Демократический альянс». 19 лет… Он был на Майдане с самых первых дней – приехал сразу в двадцатых числах ноября. В ночь разгона студентов 30 ноября он был серьезно ранен «Беркутом». Он был во всех горячих точках. 22 января рядом с ним снайпер «Беркута» убил Михаила Жезневского – одну из первых жертв необъявленной войны власти с народом. Устым погиб 20 февраля – когда своим невиданным самопожертвованием и бесстрашием он и его побратимы по Небесной сотне всколыхнули всю Украину и весь мир, и вырвали для всех нас победу, добытую самой дорогой ценой. Когда снайперы начали расстрел безоружных людей на Институтской, Устым побежал не в укрытие – он побежал 28 спасать раненых. Потому что Устым всегда был на передовой, он всегда, всегда эти три тяжелейших месяца шел впереди… Невероятно пронзительно об Устыме написала Ліда Панків: «Він просив кричати «Небо падає» у разі небезпеки на Майдані, аби не налякати людей навколо, але дати зрозуміти, що ми у небезпеці! Тієї ночі я кричала… Небо падає! Небо падає! Небо падає! Устиме, чому ти не сказав, що впадеш замість неба?! Останнє, що ти написав на сторінці в соцмережі: «Рабів до раю не пускають!». Таких, як ти, Устиме, туди запрошують, Герої потрібні всюди… Сподіваюсь, ми колись зустрінемось! Тримай для нас небо, хлопче! RIP». Устым… Ты прожил короткую жизнь – но ты прожил жизнь настоящего воина. Ты погиб как настоящий мужчина и настоящий герой. Наша жизнь ничего не стоит без памяти о тебе. * * * * * Свої спогади про Устима Голоднюка його побратим Дмитро Шатило розмістив у спільноті «Небесна сотня» в мережі Facebook. Хлопець розповідає, що за час Майдану, Устим сильно змінився – від зовнішності до погляду. Нижче подаємо повний текст мовою оригіналу: «Ми разом працювали у таборі ДемАльянсу на Майдані. Я добре пам’ятаю його далеко не юнацький колючий погляд. Такий погляд характерний для людей, які можуть зазирнути у душу. Він вже був стріляним, і дуже рішуче налаштованим. Він багато читав, і мав власну думку. Час, проведений на Майдані, зробив його значно старшим його молодого віку. Я йому подарував роздруківку з тактики ведення бою в місті в умовах партизанської війни, бо розумів, що спеціальні знання повинні допомогти вижити тому, хто був відчайдухом і досить сміливим, щоб прямо дивитися смерті у вічі. Устим вижив на передовій в страшну вогняну ніч з 18 на 19, і його підло вразив снайпер 20 лютого. Він навіть був без зброї. Лише зі щитом і в блакитному шоломі, який він називав шоломом миротворця. 29 Він запам’ятається мені своїм справжнім чоловічим, міцним рукостисканням і неймовірно пронизливим поглядом вдумливих очей. Впевнений, що він мав би особливе майбутнє.

 У пообідню пору у сквері, що в центрі Збаража, зібрались школярі, вчителі, студенти, щоб сплести гірлянду Шани для Героя.
Кожен з учасників цієї символічної акції мав змогу згадати Устима, замислитись над його подвигом, звірити його життєву позицію зі своєю.
− Устим − герой для молоді, − каже учениця Збаразької ЗОШ №2 Ярина Пришляк. − Своїм життям і загибеллю він показав, якими повинні бути українські діти. Устим − зразок для нас усіх.
− Устим зробив все, щоб ми жили краще, − додає одинадцятикласник цієї ж школи Ігор Ломага. − За те, що він пожертвував життям заради кращого майбутнього України, вічна йому пам’ять і вічна вдячність.
− Про цю акціями дізналися із соцмереж, − розповідають шестикласниці першої  одинадцятирічки  Марта Демчан і  Юля Святківська. − Прийшли, щоб вшанувати пам’ять Устима. Адже цей хлопець загинув, щоб ми раділи життю, жили у щасливій справедливій країні, щоб забули слово «хабар». Вважаємо, що всі люди, особливо молодь, повинні рівнятися на Устима, щоб бути готовими у разі потреби віддати життя за Україну.
Студентка Харківської юридичної академії Юля Андрушкевич не була знайома ні з Устимом, ні з Назаром. Не змогла вона провести їх в останню дорогу, коли  Збаражчина прощалася з Героями. − Тоді проплакала два дні, − зізнається дівчина. А сьогодні я тут, щоб хоч якось долучитися до вшанування пам’яті Устима.
− Ми прийшли сюди, щоб відновити у пам’яті шкільні роки, проведені поруч з Устимом, − кажуть однокласниці Героя, студентки Юля Чайка та Іванка Мироненко. − Вважаємо своїм обов’язком долучитися до вшанування його пам’яті.
− Щойно згадала начебто незначний епізод із шкільного життя, − каже Іванка, − але він дуже промовистий. Якось на пікніку Устим єдиний з усіх хлопців забрав у нас, дівчат важкі пакети. Він завжди був справжнім лицарем. Пам’ятаю його завжди веселим з гарною білозубою усмішкою.
− Я випадково зустріла Устима торік, − згадує Юля. Він дуже радів, що вступив на державну форму навчання, був окриленим, розповідав про свої плани на майбутнє. Ніхто й уявити не міг, що невдовзі Устим стане на вічну варту у Небесній сотні заради нас усіх, заради України. росте душа Устима, яку вирвали з його тіла, міцно стоїть на варті поряд з Архангелом спорудивши величний Пагорб Гідності.

 Юрій Войтович особисто розробляв креслення Пагорба, власноруч виготовив бетонний хрест, що височіє на кургані. Його правою рукою у цій справі був двоюрідний брат Віктор Мандзюк. Родичі, друзі, односельчани і просто небайдужі люди підтримали цю ідею і долучилися до її втілення. Загалом усі роботи тривали два тижні, у селі допомагали батькові героя-земляка усім миром, а напередодні повноліття Назара п’ятиметровий Пагорб Гідності було освячено.

2 червня 2014 року Назарові виповнилося би 18 років. Цей день пам’яті юнака розпочали зі спільної молитви місцевому храмі, яку очолив архиєпископ Тернопільський і Бучацький УПЦ КП Нестор. Служба у церкві супроводжувалася чудовим співом хору Тернопільського музичного училища імені Соломії Крушельницької. Після цього у супроводі Тернопільського муніципального духового оркестру «Оркестра волі» усі, хто приїхав вшанувати пам’ять Назара, рушили хресною ходою до Пагорба Гідності. Цього дня на фронтоні рідної школи Назара було освячено барельєф юнака та меморіальну дошку.

Вшанувати пам’ять Назара Войтовича у Травневе цього дня з Німеччини приїхав зять славетного провідника ОУН Степана Бандери Андрій Куцан, який висловив переконання, що імена Героїв Небесної Сотні будуть записані золотими літерами у сучасній історії України, адже вони засвідчили, що українська нація розпочала  процес переформування на своєму шляху державотворення. Він підсилив нашу віру у те, що саме зараз населення України нарешті перетворилося в націю, народ, Україна відродилася і цей процес – незворотній, і це є дуже важливо для української діаспори закордоном.

Представники учнівського та педагогічного колективу Збаразької ЗОШ І-ІІст. привезли на могилу Назара та до Пагорба Гідності вишитий бісером рушник на якому розкинулися червоні кетяги калини. Його пов’язали  на хрест, що височіє над Пагорбом Гідності.

У школі, де вчився Назар, нині відкрито куток пам’яті Героя. Там зберігаються  його  прекрасні малюнки.  Навчальний заклад  також  носить ім’я хлопця.

В честь свого колишнього учня Назара Войтовича перед Травневською школою висадили із троянд Алею Пам’яті, яка доповнює композицію із калини та верби, присвячену  Небесній Сотні. В пам'ять про здібного, талановитого  учня, який мріяв про світлу долю України, створено куточок пам’яті у вестибюлі школи, де виставлені фото із його шкільного життя, а також малюнки. Назар був здібним художником, хотів стати дизайнером.

Директором школи Оверком В.В. започатковано у школі фонд імені Назарія Войтовича, з якого будуть виплачувати премії за особливий вклад у розвиток школи.

Перед  випускним  Назар  з  однокласниками посадили на пагорбі біля школи сосни. Насадження має форму тризуба.  Випускники 2014 року посадили в той контур тризуба ще 100 сосен на честь Небесної Сотні.

30 червня 2014р. педагоги Травневської школи здійснили сходження на найвищу точку України – гору Говелу. Таким чином вшанували пам’ять усіх Героїв України й перш за все випускника свого навчального закладу, ГерояУкраїни – Назарія Войтовича.

Вчителі Травневської школи долучились до всеукраїнської акції «Єдина Ураїна», метою якої було  – продемонструвати єдність і згуртованість українського народу в прагненні до миру і світлого майбутнього.

На вершині відбулася молитва за Україну, за всіх її синів, що поклали голови на захист держави, за всіх патріотів, за всіх мужніх солдатів, що зі зброєю стоять на варті інтересів українського народу.

Символічно підспівував вітер та ніс над полонинами та лісами безсмертне: «Душу й тіло ми положим, за нашу свободу!». І в цей важкий для держави час на величній вершині кожне слово Гімну з особливим трепетом пронизувало до глибини душі.

15 жовтня 2014 року біля Пагорба Гідності зібралась сільська громада,  щоб вшанувати пам’ять загиблих українських героїв.: і часів ОУН-УПА, і новітніх - часів Майдану. Школярі під керівництвом педагогів сплели гірлянду, й виконуючи державний Гімн, прикрасили нею Пагорб. Присутні хвилиною молитви  вшанували пам'ять українських вояків — борців за волю України, козаків Гетьманської Доби, українських січових стрільців та вояків УПА  й  передовсім, героїв Небесної Сотні. Учні школи декламували патріотичні вірші, висловлюючи подяку героям за вільну й соборну Україну. Виконанням  життєстверджувальних  українських пісень учні підкреслили свою гордість з того, що вони є частиною Великого Народу. Глибока любов до Батьківщини й непереможна віра у її світле майбутнє сіяли у кожному дитячому слові.

Все це свідчить про те, що Революція Гідності нас згуртувала, дала нам можливість переосмислити життєві цінності, спонукала нас берегти нашу рідну землю й світлу пам'ять про тих, хто віддали за неї своє життя.

 

 

Висновки

 

Революція Гідності дала поштовх до нового етапу державотворення України. Вона обдарувала нас національною самосвідомістю, глибоким почуттям патріотизму й співпереживання за свій народ.

Вона нас підштовхнула свято берегти пам’ять про новітніх героїв України, не зраджувати ідеї за які вони боролися і загинули. Устим Голоднюк та  Войтович  Назар, як і сотні його побратимів, віддали своє життя, щоб ми могли жити по-іншому, піднятися з колін і відчути себе господарями на своїй землі. Обов’язок кожного з нас – зробити все, щоб велика жертва Героїв Небесної сотні не була марною. Ми маємо жити чесно, справедливо, боронити правду і боротися зі злом, втілювати в життя ідеї Майдану. Адже щоденно Герої Небесної сотні очима своїх батьків дивляться, як ми продовжуємо їхню справу та чи гідні ми тієї жертви, яку кожен з них приніс заради кращого майбутнього України.

Хай пам'ять всіх невинно убитих згуртує нас, живих, дасть нам силу та волю, мудрість і наснагу для зміцнення власної держави на власній землі.

Ми повинні довести, що загинули Герої України не дарма, ми не маємо права здаватися, вони дали нам шанс на нове, справедливе життя. Жити чесно - це найкращий спосіб вшанувати їхню пам'ять й  лише тоді

«Буде наша правда й воля, щастя і добро,

                               Буде мирно нас єднати віра і Дніпро».

 

Список використаних джерел

Свідчення, спогади очевидців:

1.                   Баранніков Віталій, студент Тернопільского технічного університету

                       ім.І.Пулюя

2.                   Войтович Юрій, батько Назарія Войтовича.
3.                   Губич Галина Іванівна, вчитель світової літератури Травневської

            ЗОШ  І-ІІст., класний керівник Назарія Войтовича

4.                   Кузіна Наталія Володимирівна, завідувач  бібліотеки с.Травневе
5.                   Матичак Олег, студент Київського транспортного національного

              університету.

6.                   Оверко Василь Васильович, директор Травневської ЗОШ І-ІІст.
7.                   Прядун Марія Володимирівна, вчитель української мови та літератури

            Травневської ЗОШ І-ІІст.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Додатки:















Барельєф та меморіальна дошка

   на фронтоні Травневської школи

 

 

 

Учні школи висаджують алею троянд на честь героїв Небесної Сотні

 

 

 

 

 

 

 

Назар Войтович із класним керівником Губич Галиною Іванівною

Юнак у колі однокласників 27.05.2011р.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Додаток№2
 Пошуково-дослідницька робота\Участь в конференції  'Роде наш красний, роде наш прекрасний'\Презентація до роботи - Археологічні розкопки в урочищі Замкова Гора села Старий Збараж.pptx

 

Додаток №3

 

 

 

 

 

«Просили мама, просили тато,

і ми вас просимо»

 

 

 

 

 

 

 

 

АНОТАЦІЯ

Дана робота брала участь у Всеукраінській експедиціі « Моя Земля- Земля моїх батьків» і одержала нагороду.

Вихованка гуртка з цією роботою виступала на обласній краєзнавчій конференціі «Роде наш красний , роде наш прекрасний» у секції « Фолькльор та етнографія» і  посіла призовен місце.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Мета

- пізнати традиції та обряди Збаражчини;

- відродити фольклорні звичаї наших пращурів;

- зберегти  довесільну обрядовість: сватання та заручини;

- виховувати почуття любові до рідного краю, шанобливе ставлення до    його звичаїв та традицій.

Завдання

- пізнати і примножити духовні і культурні надбання  та передати їх у спадок наступним поколінням;

- підвищення культурного розвитку школярів;

- залучення учнівської молоді до пошуку матеріалів   про сімейний   обряд весілля;

 

ПЛАН

Вступ

1. Історія виникнення села Бодаки.

2. Обряд сватання, день «змовин».

3. «Галіски» або «вінкоплетення».

4. Випікання короваю.

5. Перший день весілля:

-- в домі молодого;

-- в домі молодої;

-- в церкві;

-- в хаті;

-- перепій і роздавання короваю.

6. Другий день весілля.

7.Поради, щодо організації та написання пошукової роботи.

Висновки

Додатки

Використані джерела

 

 

ВСТУП

Любов до рідної землі, пошана до батька і матері, відчуття належності до свого народу, прагнення пізнати і примножити духовні і культурні надбання та передати їх у спадок наступним поколінням - народні почуття кожної людини.

Саме для того, щоб ланцюг духовності народу не переривався, потрібно зберегти і примножити історію краю, відродити найдорожче-забуте слово, мелодію материнської пісні, бабусину колядку чи щедрівку, зберегти звичаї, традиції, обряди та історичні нариси про край.

На Збаражчині найбільш збереженим серед родинних обрядів виявився весільний. Він зберіг переважно майже усі вузлові елементи, лише в значній мірі скоротився у часі. Це - унікальне дійство з елементами театральності, як фольклорне явище, воно містить у собі величезний потенціал народу, відбиваючи його менталітет і пріоритети. На нашій землі воно існує вже багато років і у нинішній час весілля в українській народній традиції не втрачає своєї актуальності.

Українську весільну обрядовість можна умовно поділити на три цикли: перед весільний, власне весілля і після весільний. Кожний з цих етапів має свій стиль, час і свої риси святкування, якими він відрізняється від інших частин весільного дійства.

З метою відновлення звичаїв і родинних обрядів нашої Збаражчини, зокрема весільної обрядовості, ми з дітьми на драматичному гуртку вирішили відвідати одне з дальніх сіл Збаражчини - Бодаки. Спочатку ми визначились з темою. Так як всі дівчатка дорослі ,  їм було дуже цікаво дізнатися як проходило весілля у наших пращурів… Записати декілька віватів і весільних пісень. Ми вирішили звернутися в центральну бібліотеку до О. В. Бондар, вона порадила нам зв’язатися з бібліотекарем села Марією Бондар. Ми подзвонили, домовились про зустріч. Перед тим опрацювали маршрут, склали маршрутний лист (Додаток №1). Виявилось, що Марія Бондар сама вивчала цю тему, з розповідей старожилів села, нині вже покійних Параскеви Борейко (фото 2), Олександри Бондар, коровайниць - Ніни Довгалюк (фото 1), Пелагії Бондар (фото 3), Смітюх Юстини Петрівни (19.08.1921 р.н.) (фото 4, 5), яка проживала в селі Бодаки, на даний час проживає в Збаражі. Діти з відкритими ротами слухали розповіді. Я була дуже задоволена, що в очах дітей палала іскорка і ніхто не залишився байдужим до почутого. Ми ще не раз їздили в це село, розмовляли з коровайницями,   односельчанам. Опрацьовували матеріал на гуртку. Виливали на папір, записували пісні, вівати. І ось що в нас вийшло…

 

1. Історія села Бодаки.

 

Розпочнемо з легенди про село Бодаки. Існує кілька версій щодо походження села.

Однією, із  найбільш вірогідних є припущення , що назва села походить від прізвища князя Вишнівецького на ймення Бодака, який був охоронцем княжого скарбу, що зберігався у підземеллі гори Зімно, яка височіє при вїзді в село.

Із розповідей старожилів села відомо що там був закопаний невідомим старцем камінь із написом, якого житель села Бодаки Школяр Семен привіз додому і розбив.

Інша легенда говорить, що назва села Бодаки, походить від слів “ біда ” і    “ будяки ”, про що говорить нам такий вислів , що побутує в селі:

Куди не поглянеш – кругом будяки,

А  селом зігнуті  ідуть бідаки.

Кожне село має свої традиції, звичаї, обряди свій фольклор. Село Бодаки можна віднести до одного з таких . Особливо весело  і цікаво проходить весільний обряд …

2. Обряд сватання  «День змовин»

Коли хлопець і дівчина сказали своїм батькам, що хочуть одружуватися, з тих пір і починався весільний обряд в селі Бодаки, що на Збаражчині.

В першу чергу хлопець, за ритуалом його вже з того часу називали “ молодий ”, засилає сватів до “молодої”. То ж починався обряд “ сватання ”. На сватання, обов’язково змушені йти з молодим хрещені батьки, якщо хтось із них відсутній, то йдуть найближчі родичі батьків, брати батька або матері. Якщо з хресних хто вдівець, то на сватання не йдуть, і коровай не печуть, йдуть тільки   

ті, що живуть в парі, часто на сватання ( в давнину ) запрошували старосту села.

При вході до хати несли хліб на рушнику, молодий несе подарунок (у наш час  переважно перстень). Привітавшись, свати, проголошують різні приповідки:

• А чи не зародили у вас гарбузи?- запитували у рідних дівчини;
• А чи будемо ми іти додому серединою вулиці, чи ховатись попід тинами?;
• А чи живе тут красна дівиця, що на її слід навела лисиця?;
• Чи тут живе панна – дівчина кохана?;
• Десь тут наша діва, бо тут росте іва – і багато інших приповідок, це вже залежало від настрою і обдарованості гостей.

Рідні дівчини запрошували гостей за стіл, пригощали, а коли випили по першій чарці то запрошували дівчину, яка виносила і дарувала нареченому вишитий рушник (від чого і пішла назва “подавала рушники”), а він вручає їй подарунок. Їли, пили, веселились і домовлялись про “змовини” – це запрошення батьків молодої до молодого на перше знайомство, домовленість.

Коли настає день “змовин” – тут вже йшли рідні батьки, хрещені батьки нареченої, але ті, що не жили в парі не йшли, а йшли близькі родичі. Коли мама, або батько молодого були вдівці, або ж одинокі, то місце рідної матері, батька займає хрещена мати, так відповідно і батько, але вони йшли самі, щоб була пара. Це повір’я наголошує на те, щоб молода пара не розлучалась, а щоб жили в парі.

Йдучи на змовини несли хліб, сорочку в подарунок для молодого, в давнину це обов’язково була вишиванка, дівчина готуючись вийти заміж вишивала сорочку. Часто цей обряд, в окремих сім’ях проводиться і в наші дні.

Гостей вже на порозі дому зустрічали з хлібом, цей хліб, що принесли батьки молодої, віддавали батькам молодого, а ті навпаки віддавали їм свій хліб. Для цього випікаються так звані “підпашники” і четверо буханців продовгуватої форми, які беруть під руки батьки і цим хлібом в порозі обмінюються.

Гостей запрошували на стіл, тут уже запрошувалось більше гостей, але самі близькі родичі. Батьки тут вже починали називати один одного “сват”, “сваха”. Це є така більш ділова зустріч, адже тут призначається день весілля, питання про те, а чи наречена йде у невістки, а чи наречений в зяті. В давнину домовлялись ще й про посаг, скільки дадуть тому чи іншому поля, худоби, де житимуть і таке інше. Бувало що і виникали сварки, навіть, бували випадки, що молода пара розлучалась, але траплялось дуже рідко. (Із слів жительки села П. Борейко, нині вже померлої).

3. «Галіски»  або  «вінкоплетини».

Після “заручин” хлопці і дівчата, друзі, родичі молодої, тут вже були визначені хто “дружка”, а хто “сваток” ( за місцевою назвою хлопців на весіллі називають “сваток”, “сваточок”, дівчата молодої - “дружки”, а в молодого                 “свашки”). Вони збираються в молодої на “галіски ”. Плести “галіску”, “різку” (така назва з народного), це своєрідний штучний букет квітів, але сплетений у трикутній формі, або ж округлій, має ніжку, щоб поставити в коровай. Тут також виготовляють квіти для гостей, що запрошені на весілля до молодої.

Паралельно збираються хлопці і дівчата, які запрошені до молодого (тут вже “сватки” і “свашки”). Тут теж плетуть “галіску”, виготовлять квітку для молодого і квіти для гостей, що запрошуються на весілля до молодого.  

Виготовлені букетики з квітів в день весілля дружки, і свашки прикріплюють хлопцям , нежонатим на лівий рукав, а одруженим на груди з правого боку. Перший сваток і хресні, що печуть короваї, одержують більші букетики.  Так гостей  молодої заквітчують в день весілля на її подвірї, а гостей   молодого на його подвір’ї. Квітку, яку виготовили дівчата молодому, чіпляють йому з лівого боку, коли він іде кликати молоду до шлюбу.

На  так званих «вінкоплетинах» і «галісках» іде своєрідне змагання, хто краще виготовить весільні букетики, одні до одних закрадаються підглянути в кого краще. Тут лунають жарти, сміх,  веселощі, залицяння.

Весільні букетики для вінчання виготовляє молода сама і коли в день весілля збираються до шлюбу,  квітку, яку молодому виготовили дівчата зриває, кидає під ноги і топче, старається її розтоптати, пізніше віддає її мамі, щоб бува хто з посторонніх не взяв, а молодому пришиває ту, що вигототовила сама і уже на правий бік. Весільний вінок для молодої плели дружки молодоі і несли фату з віночком до молодого,а той приносив коли йшов кликати молоду до шлюбу.                                                                                                                 

 

4. Випікання короваю.

      У час, коли молодь збирається на «галіски» або ж «вінкоплетини»- збираються коровайниці, жінки,що печуть коровай тільки ті, що в парі. Коровай пекли великий, форми квадрата, дечко-60-70см.,  виготовлялось з твердої бляхи…

      При випіканні короваю, тут є  теж своєрідний обряд. Збираються молодиці, приносять хто масло, хто яйця, хто молоко, хто муку… Тут же лунають пісні (Додаток№2). Хрещена мати, хрещений батько, що випікають короваї в день весілля називаються дружба і сваха. Тут і їх не обминають дошкульними пісеньками, коли місять коровай. (Додаток №2)  

       Коли тісто вимішене, тим часом готують деко, змащують жиром, і починають готовити піч для розпалювання і тут знову пісня

Сирі  дрова не горять.

Лише димом коптять.

А ти , свату не зівай

Сухих дрівець подавай.

Наша піч регоче бо короваю хоче.

     Спеціально намочують поліно, щоб дошкулити господареві, що дрова не сухі. Жарти, сміх  Коли тісто підійде, починаються самі відповідальні хвилини виробляння і прибирання короваю. В першу чергу на деко кладуть лист тіста, (так названа підошва), ставлять знову на тепле місце, щоб підходило. І тоді вже починають виробляти так звані шишки (рожі, пташечки, горішки) і різні фантазіі  молодиць. Однак рож повинно було бути п’ять, одна на середину і чотири по кутах. Тоді чотири пташки, грони і шишечки. Це все молодиці виробляють, кладуть в тепле місце і співають:

Ой знати , знати, що кому дати.

Матіноньці шишечку із самого вершечку…

Коли «підошва» підійшла починали прибирання короваю, це все робила коровайниця, а інші їй допомагали. Прибраний коровай стояв так декілька хвилин, тоді його змащували яєчними жовтками, ставили тихенько  у гарячу піч. З хати виходили зайві помічники закривали двері, наказували щоб 10 – 20 хвилин не посмів ніхто заходити. Через 15 -20 хвилин відкривали піч і розглядали, як тісто гнітиться, чи не підгоряє, і випікали 2 години. Тоді вже інші помічники тихенько заходили і чекали коли коровай випечеться, через півгодини знову відкривали, якщо було надто рум’яне накривали мокрим папером.  Через 2 години витягували з печі, знімали форму і ставили на спеціальну підставку, стільницю, з якою вже в день весілля везли до молодого чи молодої. Таких короваїв пеклось два, один в молодої, один в молодого,  але якщо хрещені батьки були заможними тог було і по два в кожного.

       Коли коровай вже добре охолов приходили дівчата і прибирали барвінком, живими квітами, довкола обв’язували вишиваним рушником; і в день весілля везли до молодої чи молодого. І так квіти готові, коровай теж, господині приготували весільні страви… і розпочиналось весілля ( обов’язково в неділю ), заради вінчання в церкві, і продовжувалось два дні, крім так званого “розхідного борщу ”.

                                             5. Перший день весілля

 

 У домі молодого:

   Десь біля 12години дня в молодої збираються дружки, сватки, хрещені батьки десь так 15-17 осіб, особливо має бути непарне число,молода вклонялась своїм батькам і йшла на поклін до батьків молодого, це був її перший прихід до його дому. Одягались в звичайний одяг, але на голові віночок, або ж білі квіточки в косі з лівої сторони. Дуже часто на цей поклін одягали народний костюм,тобто вишиванку.  Батьки  благословляють хлібом і образами, тоді молода з гостями йде на поклін до молодого. Прийшовши на подвір’я їх  зустрічає музика, яку по традиції  на весілля запрошує молодий. Сваток на таці вручає весільну сорочку батькам для молодого. Під звуки весільного маршу, батьки молодого запрошують молоду до хати, вона їм вклоняється, батьки благословляють образами та хлібом і запрошують до столу. Молодий на цей час повинен заховатися, щоб молода його не побачила, завдання дружок – знайти його. І тут співають пісню “ Сиджу я за столом… ”.  Якщо молодий ішов за зятя, то співали “ Заберу сина від вас на завсіди…” . Ця  гостина продовжувалась не більше години і молода під звуки весільних музик йшла додому. Але музики залишались в молодого провівши молоду до воріт.

У домі молодої:

     Молода одягає біле плаття, на землю застеляють килим, кладуть на стіл хліб і образи до благословення, булочки з шишечками зверху ( коровайці ), в один з таких коровайців вставляли “ галіску ”, а дружки в цей час заквітчують гостей, котрі приходять на весілля з весільними букетами, що виготовили на вінкоплетинах.

     Молодий теж збирається  до шлюбу. Він вклоняється своїм батькам, вони його благословляють хлібом і образами та окроплюють свяченою водою і сиплять зерном жита, пшениці. Дівчата “ свашки ” – заквітчують гостей. Під звуки музики вирушають до молодої .“ Сватки ”- один несе короваєць з галіскою, другий – на таці фату для молодої. Батьки молодої з ними не йдуть, йдуть хрещені батьки. Рідний батько молодого тим часом іде до церкви домовляється про шлюб, хоч замовлений він раніше, але так наче попереджує про прихід молодих, запрошує церковний хор для співу під час вінчання. Гості підходять до хати з піснею:

Як приїхав наш (імя) На ……..двір

А вдарився кінь копитом

В високий поріг

Десь тут моя(імя)….

  Молода в цей час, коли має зайти до хати стає на килимі на коліна. Молодий заходить до хати попід руки з двома дівчатами “свашками ”. Вслід заходять “сватки ”, котрі несуть на таці фату з віночком і один з них починає читати “Корону”:                          Зайшов я в цей дім, та ще й від порогу

Низькося вклоняю, хвалю пана Бога

Музика віват

Зайшов я в цей дім та ще й від порогу

Здав би я корону та не знаю кому

 

  Мама бере гребінець ,розплітає і чеше косу , накладає на голову вінець, а гості співають..

  Дівчата  тим часом прибирають молоду, підводять з колін. Вона знімає  з молодого квітку в якій він прийшов і чіпляє уже з правого боку свою, а його-притоптує ногою і забирає. Другу квітку молодий приколює до правого боку молодій, тоді вони стають поруч і тричі кланяються батькам, а ті благословляють образами і хлібом. Тоді знову стають по одному, вона вперед з його сватками, а він з її   «дружками» іде після неї. Батьки їх скроплюють свяченою водою і зерном. До церкви  мама  за першою дочкою не йшла.

В церкві.

У притворі церкви молодих зустрічає  священник, який читає першу молитву вінчання. Священник звершує обряд вінчання, коли обводить молодих  навколо Престолу. Після закінчення  шлюбу  молоді з церкви виходять у парі з образами, якими благословляв їх священник і направляються до молодої,  якщо вона йде за невістку, а якщо  молодий йде в зяті,  ідуть до його дому.

    Хлопці і дівчата , що не запрошені на весілля, роблять так звану «перейму» - сніп жита або пшениці, ставали посеред дороги, вітали із законним шлюбом, ну а дружби, давали горілку і закуску, а сніп «сватки» забирали і несли в хату, ставили на покутті. Бувало, що переймали водою, яку розливали під ноги молодим, бажали їм «і з роси, і з води». При відході до хати починали співати:

Вийди, матінко ,з хати

Свого сина вітати,

Вчора було одне, а нині вже обоє.

Вчора було народжене, а нині вже обвінчане…

 В хаті.  Батьки молодих зустрічали в порозі, пригощали вином  і запрошували до хати. Вино треба було розлити. Під звуки весільного маршу молоді заходили до хати і сідали за стіл «на посаг» ( вистелений кожух або подушка). І тут жінки співають:                                    Роздайтеся стіни,

                                                    Щоб гості всі сіли,

Роздайтесь одвірки,

Щоб дали нам горілки.

    Батьки завжди першим келихом вітали молодих, бажали гарного життя і запрошували гостей їсти, пити. І тут вівати…(Додаток №3).

    «Сватки» як вже говорилось раніше, за стіл не сідали, вони носили на стіл воду, горілку. Дівчата, щоб привернути до себе увагу, співали:

Сваточку, сваточку, як я води хочу,

Як ти її не даси із-за стола вискочу.

    Бувало «сваток» принесе дівчатам воду солону і знову пісенька:

Сваточку, сваточку, де ж твоя совість,

Ми просили, дай води, а ти приніс  солі.

   Вівати для дівчат: (Додаток № 3)

Перепій і роздавання короваю.

Були вівати, українські народні пісні, жарти і ось настає час перепою і роздавання короваю. Для цього два «сватка» вносять до хати коровай, прибраний барвінком і квітами, і обв’язаний вишиваним рушником, по середині вставлена «галіска» При вході до хати перед порогом зупиняються і просять благословення: «тату і мамо, дар Божий просить благословення»- батьки і гості відповідають:» Нехай бог благословить»- так повторюють тричі і кланяються, заносять коровай в хату і ставлять перед молодими на стіл. І тут виходить «дружба « ( хто пік коровай), переважно хрещений тато. І тут знову пісня:

На кого наш дружба вдався,

Сім  літ не вмивався,

На  восьмому року

Пішов до потоку,

Там його сватки вмили

Череслом підголили,

Перевеслом підперезався,

До короваю взявся.

      Тут виходять «сватки» з водою, рушником, сажі трошки беруть, миють, ножем бриють, сажею підмалюють, замість дзеркала дають подивитися в стару чорну пательню .   Якщо зберуться весельчаки, то розіграють цілу сценку. Ну а під кінець, він вже привселюдно вмиється від тих прикрас, вмиє руки тут же, при всіх сватки  знімають з короваю вишитий рушник, перев’язують ним через плече дружбу і він благословляючи коровай, починає різати з середини, але для того він повинен витягти з короваю галіску і дати сваткові, а дружка , тим часом, скоренько накриває середину короваю, де була галіска, так щоб дружба не встиг поставити ніж, от тоді він повинен дати їй викуп. Жарти, сміх…., а тим часом пісня:                                      

Ой знати , знати що кому дати,

Матіночці шишечку

Із самого вершечку.

Батенькові середину,

За рідную дитину…

         Дружба ріже коровай, в першу чергу «сватки» несуть батькам молодої і приповідають: «Від пані молодої, від пана молодого, коровай батькам молодої».А батьки тим часом, вітають молодих і дають подарунки, хто гроші. Якщо весілля в хаті молодої то подарунки дають родичі і гості, а в нього дома - його гості.     До перепою, хлопці з села - «запорожці», як їх називають в селі, завжди роблять «коня» , двоє зігнувшись прикриті, а один зверху, наче козак з вусами і т. д. «приїжджає» до перепою. Тут дарить і колиску, і миску, і качалку, і всяку всячину, навіть глину, приповідає і здоровить молодих. Ну за це їм чарка і з тим, під марш «виїжджають»

           Відіграла музика, роздали коровай і дають коровай музикантам (підошву) і тут музика, а «сватки» починають співати… Стукають тарілку об тарілку і співають, аж доки їм  не винесуть те, що вони просять.

      І так потихеньку гості починають розходитись, ще співають:                          

                                           Ви музики грайте, а ви люди чуйте,

                                            А ви старі йдіть додому , молоді ночуйте.

 

                                     6.Другий день весілля.

      Десь об 12 год. Збираються гості виряджати молоду в невістки, або ж молодого в зяті.  Столи заново накриті,  і всіх запрошують за столи, але вже не надовго. Поївши, збираються виряджати молоду і тут знову пісні:

Прощайте, мамо, прощайте , тату,

Будете мати велику хату…

     Молоді кланяються батькам, ті їх благословляють хлібом і образами, під руки дають хліб, а в руки образ, той що принесли з церкви і виходять з хати. Батьки знову скроплюють свяченою водою і житом , пшеницею.

І знову пісня:

Ой, сідай, сідай, кохання моє ,

Ніц не поможе плакання твоє,

Чотири коні стоять в возі,

Два фірмани на порозі….Ой як же

Мені з вами сідати,

Маю матінку, жаль покидати.

     Якщо хлопець ішов у зяті тут завжди співають приймакові:

Ой  зацвіли черешеньки,

А ягід немає.

Хто в приймаках  не буває,

Той горя не знає,

А я бідний приймаченько,

Та все горе знаю,

Кулаченьки під боченьки,

Сам спати лягаю…

       І так з піснями, вирушають з двору і йдуть до молодого, один «сваток» молодого лишається, щоб забрати так звані «придани», (батьки і близькі родичі несуть «придане» ложки, вилки, подушки, в давнину навіть несли подушки і т. д., сватки  можуть навіть вкрасти курку чи ще щось).           

По дорозі ті ж пісні, що від церкви, перейма (сніп) також. Батьки молодого теж зустрічаються на порозі, пригощають вином, міняють хліб і запрошують до хати, Музика, танці і чекають приданих. Через годину-дві підходять до хати «придани» - (батьки молодої чи молодого з найближчою родиною - 10-20). І тут пісня:                               

Вийди, вийди,

Чи нема тобі кривди,

Якщо тобі з кривдою

Візьмемо тебе з собою,

Покажіте нам наше

Чи хорошеє пташе.

 

 

І тут можуть виводити кого завгодно, тільки не молоду, чи молодого, звичайно закритого, ті повинні вгадати. І так добре нажартувавшись виводять молоду, ті вже впізнають, тоді виходять батьки, запрошують на поріг, обмінюються хлібом, який ті несли під руками пригощають вином і запрошують до хати. Всіх гостей запрошують до столу, але вже біля молодого чи молодої садять не «дружок», а батьків і близьку родину. Дівчата вже сідають всі разом, дружки і свашки. І розпочинається теж застілля, що і в попередній вечір, пісеньки, вівати і т. д. Так же і роздають коровай, який вже пекли хресні для молодого, чи молодої, залежить від того, в кого був перший день весілля.

Приходить час зав`язати молоду в хустку і це завжди робить мама молодого.

 

Пісня:      На чіпець, на чіпець, ви,  музики, грайте,

      На чіпець, на чіпець, ви , мамуню, дайте.

Молоду виводить «сваток» молодого, танцює з нею, так наче це останній  танець з хлопцем, а тут підготовлене крісло з подушкою, де сидить молодий і вони і вони відтанцювавши, сваток садить молоду на коліна до молодого, так би мовити доручає її йому, і тут підходить мама молодого, знімає фату, дає в руки молодій, на голову кладе гроші, чи подарунок і зав`язує хустку. І тут вже звучать пісні, або  вівати, що для молодиці, яка то  вона  гарна молодиця і хустка і т. д. Тут і «гірко» і знову танець, але вже молода кожній дівчині кладе на голову фату і танцює з нею, після цього танцює з хлопцями, але фату держить на лівому плечі хлопця.

І ще раз запрошують за стіл,  п`ють за молодицю, за нову сім` ю і домовляються  про так званий   «розхідний борщ», або «молотіння снопа», в кого буде на наступний вечір а в кого пізніше. На тому розходяться. Тут і закінчується основне весілля. Вийшовши на подвір`я  гості співають:  

На городі береза, наша сваха твереза.

Ой пила    не впилася, а дочки позбулася.

На наступний день, на вечір запрошують вже найближчих родичів  однієї і другої сторін. Дівчата тут вже не запрошуються, а «сватки»хлопці приходять, адже мусять змолотити сніп. Молода вже в хустині,  подає подає на столи.     Це вже невелика вечірка, але жартів ще більше ніж на весіллі, особливо коли виносять і обмолочують снопи, які взяли коли переймали молодих по дорозі. Тут одні молотять, інші роблять дощ, треті дують на  зерно – віють, тут вже з`явиться наче намололи…, все залежить від витівок гостей…Тут одягають декого з гостей в пару молодих і т. інше.

На цьому обряд весілля закінчується і наступають будні…

Житель села Я. Вознюк - що був гарний майстер  по виготовленню м’ясних страв на весілля все любив приповідати: Іду, дорогенькі, додому, бо мені жінка кожен день «корону» читає.     

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Весільна світлина Марії та Мирона Котовських

 

Вихованці гуртка в гостях у Пелагії Бодна

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

ВИСНОВКИ

  Досліджуючи весільну обрядовість в селі Бодаки, ми віднайшли перлини народної мудрості, почерпнули корисне з цього цілющого народного джерела.

Адже це дає змогу кожній людині краще пізнати себе, свій народ, свою землю, сприяє вихованню глибокої поваги до свого рідного гніздечка. Віриться, що у серцях, пам`яті сучасного покоління збережуться перлини спадщини, адже згодом вони просто можуть зникнути назавжди. А що ж залишиться?

   Під враженням зібраного матеріалу діти поставили собі за мету:

• дотримуватись традицій рідного краю;
• відновити довесільну обрядовість: сватання та заручини;
• супроводжувати весілля віватами та піснями.

У наш час модно на весілля посилати вишукані запрошення. Гуртківці, які брали участь у пошуковій роботі, мріють, щоб повернулися у звичай традиції:

  На день «змовин» (заручини) молода несла в подарунок для молодого вишиванку, яку вишила сама, хотілося щоб так і було надалі.

  Запрошувати на весілля: молода і дві дружки у вишиванках зі словами: «Просили мама, просили тато, і ми вас просимо…» І кланялись 3 рази.

  Відновилися такі звичаї:

• обряд “вінкоплетення» і «галіски»- своїми руками плести віночки…
• випікання короваю з піснями і жартами;
• «перепій» та вівати під час нього;
• викрадення і роздягання молодої;
• різні жартівливі ігри: переодягання в молоду, танець «Голубка»;
• участь «запорожців» у весіллі.

Весілля - це найпам`ятніша та найурочистіша подія в житті кожної людини, особливо дівчини. Я надіюсь, що мої гуртківці цю подію зроблять незабутньою і для себе, і для своїх гостей, та рідних, тому що в ній будуть збережені традиції і звичаї наших пращурів…

 

 

Використані джерела

 

1.  Артемчук Г. та ін. Методика організації науково-дослідницької роботи: Навчальний посібник для студентів та викладачів вищих навчальних закладів. - К.: Форум, 2000. - 271 с.

2. Волобуєва А. Організація самостійної пошукової діяльності учнів на уроках математики // Обдарована дитина. - 2000.- № 4. - С. 12-15.

3. Збаразька централізована бібліотечна система. Методично – бібліографічний відділ. Легенди рідного краю. Збараж - 2008р.

4с.

4.  Народ скаже - як зав'яже/ Упорядник Н.Шумада. - К.: Дніпро, 1985. - 12.

5.  Ситченко А. Визначення індивідуального стилю письменника (На основі структурування поняття) // Дивослово. - 2002. - №5. - с.48-51.

6.  Тичина П. Твори. - К.: Молодь, 199°. -ибс.

7. Фразеологічний словник української мови: У 2 т. - К.: Наукова думка. 1993-

8.  Юркевич П. Серце та його значення у духовному житті людини, згідно з ученням слова Божого//Юркевич П. Вибране. - К.: Абрис, 1993- - С.41-44-