"Організація інклюзивного навчання в загальноосвітніх навчальних закладах"

2

ПЕРЕДМОВА

     З розвитком демократичного суспільства, яке гарантує право кожному громадянинові на активну участь в житті цілого суспільства, змінюється значення понять « інвалід»,    « діти з психофізичними вадами», « діти з порушеннями розвитку» тощо. Усі ці терміни щодо дітей змінюються новим -  « діти з особливими освітніми потребами», що однаковою мірою стосується як інвалідності у важкій формі, так і помірних за ступеням порушень.

  Дитина, яка з’являється на світ, необхідні їжа й тепло, любов і ласка, можливості навчатися і розвиватися, спілкуватися з однолітками, відчувати себе під захистом дорослих від насилля й жорстокості.

 Виняткової турботи потребують діти з вадами розвитку.

  Таким дітям необхідно створити оптимальні умови, які б допомогли звести до мінімуму наслідків їхніх розладів. Їм необхідна допомога фахівців і, що найважливіше, чуйне і доброзичливе ставлення оточуючих.

  Ми повинні сприймати їх не як людей, яким необхідна особлива опіка  в ізольованих умовах. А як таких, що мають жити серед нас, бути потрібними нам. Частина дітей має емоційні розлади, порушення психічного розвитку неорганічного походження, поведінки, спілкування. Ці діти, замкнуті у  вузькому просторі власного житла, яке часто буває незадовільним, приречені на примітивне й безрадісне існування.

 Практика доводить, що своєчасне втручання у розвиток дітей з особливими освітніми потребами, створення умов для їхньої соціальної адаптації може докорінно змінити ситуацію, забезпечити розвиток життєтворчості. Актуальним питанням сьогодення є здобуття якісної освіти  дітьми цієї категорії. Вивчення світового досвіду реабілітації дітей з вадами фізичного чи розумового розвитку, доводить, що реалізація їхнього права на освіту та максимальний розвиток здібностей набуває особливого значення для повноцінної життєдіяльності.

Діяльності таких дітей і благополуччя суспільства. Дитина з особливими освітніми потребами – не пасивний член суспільства, а особистість, здатна до розвитку, особистості, яка має право на задоволення власних соціальних потреб, на працю, відпочинок, створення сім’ї, доступ до культурних цінностей.

                                      Віта   Тарапон,

                                              практичний психолог

                                                              інклюзивно-ресурсного центру

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

РОЗДІЛ І.  Інклюзивна освіта як модель соціального устрою

 

Діти з особливими освітніми потребами поняття, яке широко охоплює всіх учнів чиї освітні потреби виходять за межі загальноприйнятої норми. Воно стосується дітей з порушенням психофізичного розвитку, у тому числі дітей – інвалідів, дітей із соціально вразливих груп.

 З часу ратифікації Україною Конвенції ООН про права дитини дедалі більшого визнання та поширення набуває соціальна модель суспільного облаштування, більше пов’язана з додержанням прав людини. Для соціальної моделі суспільного облаштування найбільш прийнятною є інклюзія.

Інклюзивна освіта – це система освітніх послуг, що ґрунтується на забезпеченні основного права здобуття її за місцем проживання, що передбачає навчання дитини з особливими освітніми потребами в умовах загальноосвітнього закладу.

 Освіта дітей з особливими освітніми потребами ґрунтується на принципах виваженої педагогіки, дієвість яких не раз підтверджувалась, і від їх застосування вигравали всі діти. Така педагогіка передбачає, що відмінності між людьми є природним явищем і навчання потрібно відповідним чином адаптувати до потреб дітей, а не « підганяти» під сталі погляди щодо організації та характеру освітнього процесу.

 Інклюзивна школа -  заклад освіти, який забезпечує інклюзивну освіту як систему освітніх послуг, зокрема, адаптує навчальні програми та плани, методи та форми навчання, залучає батьків, співпрацює з фахівцями для надання спеціальних послуг відповідно до різних освітніх потреб дітей, створює позитивний клімат у шкільному середовищі.

 Хоча інклюзивні школи створюють сприятливі умови для забезпечення  однакових можливостей для всіх дітей, для їх участі і ефективній діяльності, необхідні спільні зусилля не тільки вчителів, персоналу школи, а й батьків, членів родини, однолітків.

 Основні принципи інклюзивної школи:

• усі діти мають навчатися разом у всіх випадках, коли це виявляється можливим, незважаючи на певні труднощі чи відмінності, що існують між ними;

 

• школи повинні забезпечувати якісну освіту для всіх, розробляючи відповідні навчальні плани, вживаючи організаційні заходи, розроблюючи стратегії викладання;

 

• діти з особливими освітніми потребами мають отримувати будь – яку додаткову допомогу, яка може знадобитися їм у навчальному процесі;

 

• інклюзивні школи – найефективніший засіб, який гарантує солідарність, співучасть, взаємоповагу, розуміння між дітьми з особливими потребами та їхніми однолітками.

 

Концепція  інклюзивної освіти відображає одну з головних демократичних ідей – усі діти є цінними та активними членами суспільства. Навчання  в інклюзивних освітніх закладах – корисне як для дітей з особливими освітніми потребами, так і для інших дітей, членів родини і суспільства в цілому. Як свідчать дослідження в інклюзивних класах увага акцентується насамперед на розвиток сильних якостей і талантів дітей, а не на їхніх проблемах. Взаємодія з іншими дітьми сприяє когнітивному, фізичному, мовному, соціальному та емоційному розвиткові дітей з особливими освітніми потребами.

 Інклюзивні підходи корисними є і для сім’ї. Родини дітей з особливими освітніми потребами можуть отримати підтримку з боку інших батьків, вони краще розуміють, у чому розвиток їхніх дітей є типовим, а також беруть активну участь у процесі навчання і виховання.

 Учителі інклюзивних класів глибше розуміють індивідуальні відмінності та особливості дітей, ефективніше співпрацюють з батьками та іншими фахівцями ( спеціалісти з лікувальної фізкультури, психологами, логопедами,  соціальними педагогами). Інклюзивна освіта передбачає комплексний , системний  особистісно  орієнтований та індивідуальний стиль навчання.

 Виважене, ефективне навчання приносить користь усім учням. Однак, для учнів з особливими освітніми потребами може стати необхідною додаткова, а іноді і спеціальна підтримка у навчанні, яка допоможе їм зауважити  свій потенціал.

 Педагоги, котрі досягають успіху в навчанні дітей з особливими освітніми потребами, застосовують різноманітні методи навчання, які змінюють залежно від спеціальних потреб учнів. Ці зміни або пристосування до потреб учнів відбуваються через адаптацію або модифікацію.

   Адаптація – змінює характер навчання, не змінюючи зміст або постійну сутність навчального завдання.

 Модифікація навчання – модифікації змінюють характер навчання, змінюючи зміст або понятійну складність навчального заняття.

Адаптацію  у класі можна організувати в наступних сферах:

 фізичне середовище – адаптація змінює середовище                                           ( побудова пандусу, пристосування туалетних приміщень, розширення  дверей, зміна освітлення, розташування меблів в класній / груповій кімнаті);

 навчання – адаптація змінює процес навчання ( спосіб повідомлення педагогами матеріалу; спосіб організації занять учнів, що має на меті залучення дітей до виконання завдань і сприяння їхньому навчанню).              

 Адаптація навчального плану: модифікація навчального плану або цілей і завдань, прийнятних для конкретної дитини; видозміна завдань; визначення зміст, який необхідно засвоїти. У навчально – виховному процесі  вчителі аналізують відповідність вимог начальної програми та методів, що використовуються на уроках, актуальним і потенційним можливостям дитини. У такий спосіб досягається ефективність організації навчальної діяльності дітей з особливостями психофізичного розвитку.

Вказівки – адаптація змінює процедури та щоденні заняття, які використовує вчитель.

Матеріали – адаптація полягає у пристосуванні навчальних інструментів і матеріалів до індивідуальних потреб учнів                    ( матеріалами можуть бути книги, іграшки, аркуші із завданнями,  маніпуляційні потреби).

Рекомендації при використанні модифікацій:

При застосуванні різних видів адаптації зміст навчання залишається незмінним, а при застосуванні модифікацій він, зазвичай змінюється.  В окремих випадках використання модифікацій може виявитися необхідним для того , щоб надати конкретній дитині можливість брати участь у класних заняттях. Модифікації можуть бути виконані шляхом скорочення змісту матеріалу, який необхідно засвоїти. Учень може брати участь лише в окремих частинах уроку   або опановувати лише частину  змісту навчального матеріалу. Іноді вимоги уроку перевищують можливості учня, однак від нього все ж вимагається часткова участь у роботі на уроці. Зниження вимог до участі в роботі. Учень може виконувати лише частину завдань. У цьому випадку від учня може вимагатися засвоєння всього матеріалу, або лише його частини.

 Будь – які види модифікацій необхідно обговорювати з родиною дитини, оскільки у більшості випадків модифікація змінить те, що дитина має знати і вміти робити.

 

 

 

 

 

Переваги інклюзивного навчання:

Всі діти отримують користь від інклюзивного навчання. Воно дозволяє їм:

• розвивати індивідуальні сильні сторони і таланти;
• приймати всіх дітей без виключення в загальноосвітню шкільну систему і суспільство;
• працювати над досягненням індивідуальної мети беручи участь в житті громади та їхнього класу;
• залучати батьків в процес навчання і життя школи;
• розвивати культуру поваги і належності до школи. Мати можливість навчатися і поважати різні здібності інших;
• створювати дружні стосунки з іншими дітьми;
• позитивно впливати на школу, громаду та поважати різноманіття та включення на більш широкому рівні.

Форми роботи з батьками у запровадженні інклюзивного навчання:

•  батьківські збори;
• бесіди – колективні, індивідуальні, групові;
• консультації – практикуми, семінари – практикуми, конференції;
• організація ділових ігор;
• консультпункти;
• диспути, дискусії,
• день відкритих дверей, відкриті уроки для батьків;є
• наочна пропаганда: оформлення куточків для батьків, випуск тематичної газети ( « Дозвілля сім’ї», « Моя сім’я»);
• організація клубів;
• клуб « Батьки батькам».

 

 

 

Поради й рекомендації вчителю ( вихователю), у класі якого навчається дитина з особливими освітніми потребами:

• Навчатися розуміти різницю між дітьми й толерантно ставитися до особливих дітей, але ніякому разі не акцентувати увагу на порушенні.
• Сприяти тому, щоб кожна дитина відчула себе прийнятною.
• Сприяти створенню у дитячому колективі атмосфери доброзичливості, справедливості й терпимості.
• Надавати індивідуальну підтримку, але при цьому не відокремлювати дітей з особливими освітніми потребами від основної групи дітей.
• Намагатися наблизити навчальні завдання  до потреб і можливостей такої дитини.
• Співпрацювати з іншими педагогами ( логопедом, психологом, лікарнями) в одній  мультидисциплінарній команді.

 

 

Навчити товаришувати здорових дітей і дітей з обмеженими можливостями

Якщо розвинути в класі атмосферу підтримки, діти будуть радо опікувати будь – якого потребуючого у класі. Вони всі будуть відчувати себе відповідальними за те, щоб діти з особливими потребами добре себе почували, і будуть наглядати за ними.

Бажано також, щоб протягом перших кількох тижнів у дитини з ООП з’явився один або двоє друзів.  Іноді дитина, яка має труднощі у навчанні або в поведінці, сама виграє від того, що підтримує іншого, ще більш потребуючого допомоги. Педагоги повинні бути в курсі того, як розвиваються дружні взаємини в класі, так, щоб при необхідності вони могли втрутитися. Якщо ви помітили, що деякі впевнені в собі діти контролюють створення дружніх відносин і дають зрозуміти іншим дітям, що вони не бажані, ви повинні присікти це в корені, оскільки це може призвести до неприємностей. Жорстокі діти часто самі  страждають від цього , і їм стає легше, якщо педагог допомагає їм вести себе по – іншому. Таких дітей також слід хвалити за те, що вони змінилися.

  Педагоги мають величезний вплив на дітей, і якщо вони ясно висловлять, що є прийнятним чи неприйнятним, то діти на це обов’язково відреагують. Навіть дуже маленькі діти в змозі прийняти такі правила і зробити їх своїми. Ви не можете змусити дітей бути близькими друзями з усіма, але ви можете навчити їх бути терпимими, добрими і поважати почуття інших, а також підтримувати один одного, як у класі, так і за його межами. Діти хочуть мати гармонійну і  щасливу атмосферу, так як вони багато часу проводять  в класах і відчувають себе комфортно в такій атмосфері. Це стосується також і до тих дітей, які погано поводяться. Навіть діти з важкою поведінкою, які вже отримали душевну травму через те, що сталося в їхньому житті раніше, можуть розквітнути в благополучній атмосфері взаємодопомоги.

На завершення хочу процитувати думку Нормана  Кунка:                « Коли інклюзивне навчання буде повністю опановане, ми зможемо відмовитися від ідеї, що всі діти для того, щоб приносити користь суспільству, повинні бути схожими один на одного. Замість цього ми будемо шукати і підтримувати таланти, властиві всім людям. Ми починаємо розглядати нетипові способи, щоб виховати корисних членів суспільства, і в процесі цієї роботи ми зможемо дати всім дітям відчуття того, що вони потрібні.

 

 

 

 

 

РОЗДІЛ ІІ.     Організація навчання дітей з особливими освітніми потребами

(методичні рекомендації)

За останні роки у більшості країн Західної та Центральної Європи відбулися докорінні зміни у законодавстві, яке стосується спеціальної освіти.

 У 1993 році Генеральна Асамблея ООН прийняла стандартні правила рівних можливостей осіб з вадами розвитку.

 Конституція України у статті 53 гарантує всім громадянам право на освіту. Закон України « Про охорону дитинства» у статті 26 « Захист прав дітей – інвалідів та дітей із вадами розумового або фізичного розвитку» стверджують, що « дискримінація  дітей – інвалідів та дітей із вадами розумового або фізичного розвитку забороняється.

 У нашій країні, як і в усьому світі, з різних причин зростає кількість дітей із відхиленнями у розвитку. Останнім часом міжнародна спільнота запропонувала використовувати для дітей із порушеннями термін « діти з особливими освітніми потребами», який стосується однаковою мірою як інвалідності у важкій формі, так і середніх за ступенями порушень. До них належать:

• порушення слуху ( глухі, зі зниженим  слухом);
• порушення зору ( сліпі, зі зниженим зором);
• порушення мовлення;
• порушення опорно – рухового апарату ( ДЦП);
• розумова відсталість;
• затримка психічного розвитку.

  Для реалізації основних положень концепції ООН про права дитини, забезпечення виживання, захисту  і розвитку дітей спеціальне навчання в нашій країні здійснюється за трьома напрямками:

• спеціальні школи ( школи – інтернати);
• інтегроване навчання в умовах загальноосвітнього навчального закладу;
• інклюзивне навчання, спільне перебування дітей із різними порушеннями психофізичного розвитку з їхніми здоровими ровесниками.

У батьків і учнів з’явилося можливість вибору різних форм навчання ( індивідуальне в домашніх умовах, у спеціальній школі, школі – інтернаті, навчально – реабілітаційному центрі, спеціальному класі при загальноосвітній школі у формі експерименту).

 Практика європейських країн свідчить. Що більшість із цих учнів можуть навчатися в загальноосвітніх школах за моделлю інклюзивної освіти.

 

2.1. Інклюзивна освіта

 Інклюзивна освіта -  це розширення участі всіх дітей, зокрема з особливостями психофізичного розвитку, в освітньому процесі. Одним із аспектів інклюзивної освіти є забезпечення ефективності навчання школярів з особливостями психофізичного розвитку в загальноосвітньому закладі.

 Основною метою інклюзивної освіти є якісні зміни в особистісному розвитку таких людей. У більшості випадків дітям просто необхідне доступне викладання, що потребує використанню різних методів, які відповідають індивідуальним вимогам, здібностям і особливостям розвитку.

 

Основні характеристики інклюзивної освіти:

• визначає, що всі діти можуть учитися;
• сприймає і поважає особливості школярів;
• забезпечує відповідальність освітніх структур, систем і методології потребами усіх учнів;
• є частиною широкої стратегії розвитку інклюзивного суспільства;
• є динамічним процесом, що постійно вдосконалюється.

  Інклюзивна модель освіти передбачає участь в освітньому процесі вчителів підтримки ( асистентів учителів), котрі забезпечують включення всіх дітей у загальноосвітніх заняття. Це можуть бути волонтери, батьки, інструктори – практики.

 Асистент вчителя може бути додатковим помічником у навчальному процесій займаються з одним – трьома учнями одного або різних класів почергово. Провідною ідеєю сучасної спеціальної педагогіки є орієнтація на ефективне використання збережених систем  і функцій, здатних взяти  на себе компенсаторно – корекційне навантаження, цілеспрямований розвиток психічних процесів, що обумовлюють рівень опанування знань, умінь і навичок та відповідну освідченість дитини, її інтеграцію в суспільство. Навчання учнів із особливими освітніми потребами у школах І ступеня спрямоване на  психолого – педагогічну корекцію і компенсацію відхилень у розвитку, формування  початкової грамотності.

Інклюзивне навчання може здійснюватися за однією з форм:

• повна інтеграція,  за якою дітей із психофізичною готовністю до спільного навчання зі здоровими однолітками та рівнем психофізичного розвитку, що відповідає віковій нормі, по загальноосвітньому навчальному закладу; при цьому вони мають одержувати корекційну допомогу за місцем навчання та проживання;
• комбінована інтеграція, за якої дітей із близьким до норми рівнем психофізичного розвитку по 1 – 3 особи включають до звичайних класів загальноосвітнього навчального закладу; у процесі навчання вони постійно одержують допомогу вчителя – дефектолога ( асистента вчителя);
• часткова інтеграція,  за якої діти з особливостями психофізичного розвитку, які неспроможні разом із здоровими однолітками оволодіти освітнім стандартом, включаючи загальноосвітні класи по 1 – 3 особи лише на частину дня;
• тимчасова інтеграція, за якої дітей з особливими освітніми потребами об’єднують зі здоровими однолітками2 – 4 рази на місяць для проведення спільних виховних заходів.

Повна і комбінована форми інтеграції прийняті для дітей із високим рівнем психофізичного і мовленнєвого розвитку; часткова і тимчасова – з нижчим рівнем розвитку, зокрема і з його порушеннями.

 Будь – яка форма інтегрованого навчання учнів з особливостями психофізичного розвитку може бути ефективною лише  за відповідних умов:

• раннє виявлення відхилень та початок колекційної роботи, що суттєво сприяє підготовці до інклюзивного навчання;
• правильне діагностування та об’єктивний потенціал розвитку дитини ( за даними ІРЦ), зокрема можливість опанування освітнього стандарту в передбачені терміни:
• близький до вікової норми рівень психофізичного і мовного розвитку;
• надання кваліфікованої корекційно – реабілітаційної допомоги;
• готовність батьків надавати допомогу дитині у процесі її навчання;
• створення відповідного навчального середовища , побутових умов;
• забезпечення матеріально – технічної бази навчального закладу.

Навчання в інклюзивних класах з особливими потребами, з одного боку, допомагає їм адаптуватися до нормальних життєвих ситуацій, позбутися почуття ізольованості, відчуження, сприяє усуненню соціальних бар’єрів  та інтеграції в соціумі, з другого – вчить учнівську громаду школи спілкуватися та працювати разом, формує в них почуття відповідальності за товаришів, які потребують не лише допомоги, а, насамперед, - прийняття та визнання.  Індивідуальні навчальні плани для учнів, які не спроможні опанувати загальноосвітню навчальну програму через ускладнений психофізичний розвиток, дисграфію, дислексію, акалькулію, розробляють на підставі висновків психолого – медико – педагогічної консультації та за рішенням педагогічної ради навчального закладу , а також за участю батьків дитини. Індивідуальні навчальні плани розробляють учителі, вихователі за участі  відповідальних фахівців і батьків на основі адаптації  навчальних програм, рекомендованим Міністерством освіти і науки України для загальноосвітніх та відповідних типів спеціальних загальноосвітніх навчальних закладів, робочого навчального плану закладу. Плани затверджує педагогічна рада і керівник закладу.

 За умови відповідного висновку (ПМПК) ІРЦ, в інклюзивних класах загальноосвітніх ( дошкільних) навчальних закладів можуть навчатися діти з особливостями психофізичного розвитку:

• з порушенням опорно – рухового апарату, церебральним паралічем;
• з важкими мовленнєвими порушеннями;
• із затримкою психофізичного розвитку;
• з обмеженими можливостями розумового розвитку .

У класі ( групі)  може бути не більше трьох дітей з особливостями психофізичного розвитку. При цьому доцільно комплектувати разом учнів, які мають порушення однієї категорії. Направлення дітей до всіх спеціальних шкіл відбувається через  ІРЦ , що встановлюють діагноз, визначають тип шкіл, в яких належить навчатися дитині, ведуть спостереження за динамікою її розвитку, надають консультації батькам, вчителям, вихователям і спеціальним працівникам.

 Робота шкільного психолога з дітьми ООП

Як же створити необхідні умови для розвитку дітей з особливостями психофізичного розвитку? Що для цього має зробити психолог?

 Передусім, необхідно мати чітке уявлення про рівень розвитку дитини, її актуальні та потенційні можливості, потреби та життєві орієнтації. Психологу потрібно не просто загальні знання про дитину,а конкретні, визначені, які б могли дати відповідь на запитання: чи є сприятливим шкільне оточення для навчання і розвитку такої дитини? Чи може вона успішно розвиватися в шкільному оточенні? Якщо ні,то в чому причина?

  Супровід – це система професійної діяльності психолога, мета якої не в тому, щоб « заглянути» у внутрішній світ дитини, дізнатися, як він влаштований, її стосунки зі світом, а в тому, щоб організувати співпрацю з нею, спрямовану на самопізнання, пошук шляхів самореалізації внутрішнім світом і системою стосунків. Суть діяльності шкільного психолога полягає в супроводі дитини у процесі шкільного навчання. Стає можливим об’єднати цілі психологічні та педагогічної практики і сфокусувати на головному – на особистості учня.

 Завдання психолога – допомогти налагодити взаємодію дитини, яка має порушення розвитку, з усіма учасниками   навчально  – виховного процесу. Роль психолога набуває своєрідного посередництва у побудові суб’єкт – суб’єктивних стосунків.

 Психологічний супровід спрямований на підвищення ефективності навчання шляхом вирішення психологічних проблем через набуття навичок, що забезпечують адаптацію дитини з особливостями психофізичного розвитку до навчання та соціуму і цілому.

Психологічний супровід дітей з ООП передбачає певну систему діяльності.

• Психологічну діагностику дітей:
• Первинне діагностування зі вступом дитини до школи з метою вивчення сильних і слабких сторін розвитку особистості, виявлення  і вирішення проблем, що виникають у процесі інтеграції її в освітньому просторі.
• Проведення діагностичних мінімумів на різних етапах навчання дитини у школі з метою вивчення динаміки її розвитку та вирішення можливих проблем під час кризових періодів.
• Надання психологічної підтримки педагогам.
• Створення на основі отриманих даних індивідуальних карт учнів і розробки індивідуалізованих навчальних планів.
• Адаптації та  модифікації для дітей з ООП розвитку.
• Психологічна підтримка батьків.
• Корекційна робота з дітьми, які мають порушення розвитку.

 

 

Надання  психологічної  підтримки  педагогам

  Виходячи з аналізу інформації про дитину та її інтелектуальної емоційно – вольової сфери, враховуючи її потреби, складається план корекційно – відновлювальної роботи та індивідуальний навчальний план.

Складання індивідуального плану ( ІНП)

Основою індивідуального навчального плану є:

• Інформація про дитину від:
• Батьків;
• Усіх спеціалістів, які працюють з дитиною;
• Власних спостережень вчителя у процесі роботи з дитиною.
• Зміст навчальних програм.
• Інформація про стратегії навчання та надання будь – якої спеціальної підтримки, включаючи шляхи корекції, адаптацію та модифікацію навчання.
• Інформація про перебіг процесу учіння та якість засвоєння знань.

ІНП  підсумовує особисті дані про дитину та її потреби у позитивному сенсі. Отже, ми описуємо дитину не з точки зору її неспроможності, а з позиції того,що дитина може робити.

Психологічна  підтримка  батьків

 Основним  елементом інклюзивного навчання є залучення батьків до навчально – виховного процесу, участі у розробці навчальних планів своїх дітей. Це дає змогу відчути, що вони не одинокі, що вони є членами команди, яка підтримає їхню дитину й допоможе у подоланні труднощів. Налагодження партнерських стосунків із батьками, урахування культурних традицій, інтересів родини дає змогу подолати стереотипи у роботі з сім’ями, які мають дітей з обмеженими можливостями. Лише за умови, що батьки, вчителі, асистенти й інші фахівці працюють разом, можна сподіватися на успіх у складній справі – адаптації до звичайного життя дітей з особливими потребами. Самореалізація батьків – у самореалізація дітей. Саме тому, завдання психолога полягає у допомозі самореалізації батьків через розвиток рефлексії щодо особливостей виховання і навчання дитини, у процесі спілкування з нею. Важливим є позитивне прийняття дитини, корпорація у вирішенні проблем.

 Часто виникають труднощі у спілкуванні з батьками внаслідок неприйняття ними проблеми, а в більшості випадків – через зневіру у власних силах. Подолання власних стереотипних понять батьків допомагає проведення  тренінгових занять. Люди з особливими потребами і їхні родичі мають одну з головних  проблем , що суспільство не приймає їх, не розумі, а інколи  й боїться, головна причина полягає у недостатній поінформованості. Завдяки залученню батьків до інтерактивних методів роботи, вони безпосередньо відчули ту відповідальність і свободу, що приносить взаємопідтримуюче, демократичне навчання.

2.2. Вимоги до обстеження дітей, які потребують інклюзивного навчання та виховання

 У зв’язку з уведенням інклюзивного навчання та виховання перед загальноосвітніми навчальними закладами поставлено відповідальне завдання – забезпечити в процесі навчання та виховання всебічний розвиток кожної дитини. Така дитина має отримати повну й суб’єктивну по клінічну діагностику – картку стану здоров’я і розвитку. Дошкільний  чи шкільний навчальний заклад із карткою здоров’я та розвитку направляє дитину з батьками до ІРЦ. Фахівці ІРЦ  визначають провідну проблему в розвитку дитини, систему заході  щодо лікування захворювань і загального розвитку, подальше навчання в закладах : ДНЗ, ЗОШ, школа з інклюзивною, інтегрованою формою навчання або спеціальний навчальний заклад.

 Фахівці ІРЦ проводять діагностику за такими напрямками:

• обстеження консультанта лікаря психіатра та невролога;
• мотиваційна сфера;
• соціально – психологічна адаптація;
• сформованість навчальних навичок;
• обстеження  мовлення.

Діагностуючи мотиваційну сферу, слід звернути увагу на спрямованість мотивів, потреб. Соціальна інклюзія потребує уваги до дитини, визначення ступеня перинного порушення, віку, в якому воно сталося,характеру та змісту спеціального навчання, спрямованого на усунення вже наявних і запобігання появі нових негативних соціальних проявів. Необхідне визначення сформованості соціально – побутових навичок, дотримання правил поведінки у громадських місцях ( автобус, бібліотеки, театри, спортзали). Також у своїй роботі консультанти використовують методика діагностики відхилень інтелектуальному розвитку молодших школярів, розроблену авторським колективом  Українським науково – методичним центром практичної психології і соціальної роботи :  Н.М. Стадненко,    Т.Д. Ілляшенко,  А. Г.Обухівська.

 

Діагностування сформованості навчальних навичок передбачає:

• Знання з рідної мови:
• Знання звуків, літер, розпізнання їх у мовленні, вміння писати букви і слова;
• Уміння відповідати на запитання, повідомляти про якусь подію чи факти;
• Складання речень за малюнками;
• Уміння користуватися підручником шкільним, письмовими приладдями.
• Знання з математики:
• Усна лічба в межах можливостей дитини;
• Знання чисел і цифр, уміння їх писати;
• Уміння співвідносити цифри і числа;
• Просторові уявлення;
• Уміння класифікувати геометричні фігури за формою, розміром.

Знання та навички обстеження за тестами, розробленими за базовими програмами ЗОШ для дітей із затримкою психічного розвитку; для дітей із порушенням слуху; із порушенням зору; із порушенням інтелекту.

• Мовлення: у процесі бесіди можуть бути виявленні розлади  темпу, ритму, обмеженість словникового запасу, порушення в засвоєнні граматичних форм, фонематичного сприймання, розуміння образних висловлювань.

 

Основними завданнями таких комісій є діагностико – психологічне обстеження, профілактика, корекція, консультативна робота всім учасникам розвивального, навчально – виховного процесу. Корекційна спрямованість  навчання та виховання передбачає кваліфіковані знання й урахування структури дефекту « особливої» дитини. Тому під час обстеження, яке має проводитись одразу після направлення дитини в навчально – виховний заклад, слід виявити і враховувати її рівень знань, умінь та навичок з усіх навчальних предметів.

 Обов’язково необхідно звертати уваги на індивідуальні  особливості хворої дитини:

• Основні розлади психіки, що підлягають виправленню шляхом проведення психолого – медико – педагогічної допомоги та навчально – виховної роботи;
• Позитивні сторони і залишкові можливості, які необхідно використовувати для колекційної роботи.

Інклюзивне навчання вимагає використання специфічних корекційних засобів, які не застосовуються у звичайній освіті. Постійно здійснюється регулярний контроль за відповідністю обраної програми навчання реальному рівню розвитку учня. Обстеження таких дітей передбачає перевірку на навчально – ігровому матеріалі:

• Порушення пізнавальних процесів;
• Здатність дитини до навчання. Завдання дають за необхідності з дозованою допомогою дорослих. Визначають рівень сформованості елементів навчальної діяльності, наявність у дитини внутрішнього плану дій, довільної регуляції поведінки, тобто можливість цілеспрямованого засвоєння нових умінь і навичок.
• Особливості навчальної мотивації дитини, рівня її домагань, інтересів. Чи достатня тривалість розумової працездатності, які типові види допомоги потрібно надавати дитині. Підсумки результатів обстеження учнів відображаються в протоколах у довільній формі. На основі аналізу таких протоколів складають план корекційно – розвивальної допомоги. Ведеться щоденник спостереження за особливою дитиною, діагностична картка і картка комплексної корекції.

Таким чином процес поточного діагностування має бути комплексним, спрямованим і точним, аніж процес оцінювання дітей із нормою. Комплексність необхідна для того, щоб якнайдетальніше визначити можливість « особливої» дитини і всі сфери, де вона потребує допомоги. Системне та цілеспрямоване вивчення дає змогу простежити динаміку розвитку учнів, своєчасно знаходити нові напрямки роботи з ними, прогнозувати такий стан, забезпечити соціальну реабілітацію.

Як підсумок, варто зазначити, що діти безпосередньо сприймають та вчаться тим речам, які зустрічають у своєму житті. Підтвердженням цього факту є спостереження     Росса Кемпбелла     ( психолог, книга    « Как по- настоящему любить свого ребенка»), яке констатує:

Якщо дитина оточена критикою,

то вона вчиться звинувачувати,

Якщо дитина бачить ворожість –

вона вчиться битися.

Якщо над дитиною насміхаються –

вона вчиться бути боязкою.

Якщо дитину постійно соромлять –

вона вчиться почувати себе винуватою.

Якщо дитина оточена терпимістю –

вона вчиться бути терпимою.

Якщо дитину заохочують – вона вчиться цінувати інших.

Якщо дитина почуває себе у безпеці –

вона вчиться вірити.

Якщо дитину схвалюють –

вона вчиться подобатися сама собі.

Якщо дитину приймають і поводяться

з нею доброзичливо – вона вчиться

знаходити любов у цьому світі.

    

ЛІТЕРАТУРА

 

1.Аностюк О. Елементи методики  Монтессорі в роботі з розумово відсталими дітьми./ Дефектолог, 2011. - № 8. С. 10.

2.Кавун Ю. Інклюзивна освіта ./ Дефектолог, 2007. - № 5. – с. 4.

3.Кулик В. Вимоги до обстеження дітей, які потребують інклюзивного навчання та виховання./ Дефектолог, 2011 - № 11. – с. 3.

4.Кулик В. Організація навчання дітей з особливими освітніми потребами./ Дефектолог, 2010. -№ 11. – с. 8.

5.Калупаєва А. Засадничі понятійно – термінологічні визначення і

інклюзивної освіти ./Дефектологія, 2009. - № 2. – с. 3.

6.Лорман Т. Сім стовпів інклюзивної освіти . / Дефектологія, 2010. - № 3. – с. 3.

7.Луценко І. Психолого – педагогічний супровід дитини засобів умовах інклюзивного навчання. / Інклюзивна освіта: стан і перспективи розвитку України. / ВФ» Крок за кроком» - К.:        ФО – П  Придатченко П.М., 2007. – с. 20.

8.Сак Т.Психологічний супровід учнів із затримкою психічного розвитку в інклюзивному класі ( діагностичний напрям). / Дефектолог, 2009. - № 1. – с. 16.

9.Сак Т. Технологія порт фоліо в інклюзивному класі./Дефектологія, 2009. - № 4. – с. 6.

 

10.Шнайдер В.І. Про світ дітей з особливими потребами:  Порадник.- Кам’янець  – Подільський: Абетка – НОВА, 2003. – с.140.

 

 

 

 

 

 

 

ДОДАТОК 1