Організація роботи " Червоних слідопитів"

Про матеріал

Сучасні соціальні мережі Інтернету не тільки розважають, а й можуть допомогти у краєзнавчій роботі. До пошукової групи " Червоні слідопити"Хрещенівської ЗОШ звернулась Галина Сошникова з міста Ташкент з проханням розшукати місце поховання її діда Блєдних Олексія Сидоровича, який 28 лютого 1944 року був важко поранений, а 29 лютого помер від ран. Похований він був у с.Покровка, потім перезахоронений в братську могилу в селі Хрещенівка.

Перегляд файлу

 ПЕРЕПИСКА ПАМ'ЯТІ

      Сучасні соціальні мережі Інтернету не тільки розважають,  а й можуть допомогти  у  краєзнавчій роботі.  До пошукової групи " Червоні слідопити"Хрещенівської ЗОШ  звернулась Галина Сошникова  з міста Ташкент з проханням розшукати місце поховання її діда Блєдних Олексія Сидоровича, який 28 лютого 1944 року був важко поранений, а 29 лютого  помер від ран. Похований він був у с.Покровка, потім перезахоронений в братську  могилу в селі Хрещенівка.

   Пошукова група. Шановна Галина Яківна!  Разом з учнями ми знайшли та сфотографували надпис з іменем вашого дідуся. Та хочемо розповісти, що похований він в чудовому красивому парку і щоранку йому співає соловейко. «Оазисом південного степу» називаємо ми його. Парк внесений до списку природоохоронних зон Херсонщини. Та ще одна назва закріпилась за ним – «зелений меморіал». Жителі нашого рідного села бережуть пам'ять про воїнів, які загинули за звільнення села від фашизму. Про нього було знято документальний фільм за сценарієм В.Якименка, члена Спілки журналістів України та кінооператора Є.Ляшенка. Поет Олег Машицький  своє захоплення виклав у вірші         « Зелений меморіал».

 « Крестьянские белые хаты

Весенние мирные сны…

А в памяти сердца - солдаты,

Что к нам не вернулись с войны…

Их чтут, воздавая им почести,

Их помнят и этих, и тех.

Я знаю село на Херсонщине,

Где чтут удивительней всех…

Там людям колхоза отважного

Та мысль святая пришла –

Всех павших вернуть до единого

На землю родного села.

У памяти нет многословия,

И вечная скорбь – не момент.

Крещеновцы вместо надгробия

Создали живой монумент.

Печальные трубы умолкли,

А реквием в душах людей:

Погибшему каждому – елка

И имя солдата на ней…

Придут ветераны, я знаю,

Живые солдаты придут

К тем елкам девятого мая

Погибшим цветы принесут.

      Ми багато чого не знаємо про ті страшні дні.  Та, на щастя, ще живі очевидці. Кикоть Григорію було лише 14 років. Хлопець був молодий, багато чого бачив та пам’ятає. Коли ми розповіли йому про пошук, у нього з’явилися сльози на очах.  Він згадував,  що в селі живе жінка Гузенко Ірина, яка приймала участь у перезахованні радянських воїнів з села Покровка. За її словами, коли закінчилось звільнення, жінки збирали вбитих  у братську могилу. Та через декілька днів прийшов наказ про перезахоронення.  Сьогодні у братській могилі лежать загиблі за визволення трьох сіл Хрещенівської сільської ради.

 Галина Сошникова.  Огромное спасибо вам за сопереживание. Очень буду рада за любую информацию о тех днях и о том, как чтят память погибших. Огромное спасибо тем, кто не равнодушен и делает все посильное для сохранения Памяти павших. Жду Ваших писем. Вы поведали страшные моменты из жизни Ваших односельчан при освобождении. Я читала, что сражение было страшным в ваших  местах ( из источников немецкого фельдмаршала). Моего дедушку ранило и он умер в медсанбате. Я думаю, что это могло быть при переливании крови. У нас у  всех резус отрицательный, но это только догадки. Он писал, что предстоит серьезная битва, и, что если он выживет, то уже ему ничего не страшно будет. Я пытаюсь найти однополчан, но, к сожалению, поздно хватилась. Кто-нибудь из однополчан был на мемориале? Как можно найти тот фильм, о котором Вы писали? Теперь я сделаю все, чтобы к следующему лету попасть к Вам. Жду ваших писем с нетерпением. До свидания. Галина Яковлевна.

Пошукова група Здравствуйте, Галина Яківна! Серед експонатів шкільного музею зберігаються листи переписки з учасниками боїв за звільнення Хрещенівки. Зміст деяких ми вам пересилаємо.

Із спогадів ветерана 183 гвардійського стрілкового полку 59 гвардійської стрілкової дивізії  Герасимова Івана Тимофієвича

… В лютому – травні 1944 року я приймав участь в боях за звільнення Нововоронцовського району. Запам’ятались  3 села – Нововоронцовка ( тиждень був в обороні біля цього села), Новопетрівка ( тут мене було поранено) та Нововознесенське, де лежав у медсанбаті…

Діставши карту, розгубився. Осокорівка, Петрівка. Вважав що Петрівка відноситься до Любимівки і написав листа в місцеву школу. Вони прислали мені вирізку з районної газети, з якої я дізнався, що бойовий шлях підполковника Каратавцева В.П. проходив через Золоту Балку, Біляєвку, Хрещенівку та Петрівку.

    Все відбувалося приблизно так… Головна задача 59 гв. дивізії була вийти до річки Інгулець, правіше Блакитного. Крім цього ставилось завдання після звільнення Нововоронцовки ударом на південь звернути оборону противника по Дніпру. В умовах суцільного льодоходу з найменшими втратами форсувати річку. Після звільнення Хрещенівки, це завдання було виконано. Наш полк в ніч на 28 лютого був у лісовій смузі в 3 км від Золотої Балки. Вночі розвідники з’ясовують, що ворог боячись попасти в облогу, залишає позиції до Золотої Балки. З ранку 28.02 ми підійшли до Новопетровки. Я можу тільки припустити, що Хрещенівку звільняв 176 гв. стрілковий полк під командуванням С.Ф. Ковальова. При тім розташуванні у полковника П.П.Карамишева був полк у резерві. Під Новопетрівкою, у результаті неодноразових атак, наш 183 полк поніс великі втрати і через 3 дні був змінений  резервним 179 полком. Через Дніпро частина прийшла уже на звільнену землю (в районі Петрівки, Хрещенівки) та основної лінії оборони Дудчани – Архангельське. Всі тилові частини розташовувалися в Хрещенівці та Петрівці, особливо артилерійські (тому що у них багато технічних служб). Хоч Хрещенівку я не звільняв, хочу роз’яснити. Для цього висилаю вам схему звільнення вашого району.  Моя адреса: г.Аша, Челябінська обл.

   Галина Сошникова Огромное спасибо. Мне интересен любой материал. Интересно, что дедушка был в 50-йстрелковой дивизии парторг 58 истребительного противотанкового дивизиона,  а в перечне дивизий Герасимова Ивана Тимофеевича ее нет. Попробую написать ему, вдруг жив. Может есть еще какие воспоминания? Дедушка бал ранен именно в самый разгар наступления, 28 февраля, то что описывает Герасимов. Есть ли у Вас какие-либо сведения о боях, описания боев? В книге  нет сведений, что там воевала 50 гвард. стрелковая противотанковая дивизия, конкретно 58 дивизион (ИПТД-58). Может есть схема боев. Я собираю в интернете любые сведения. На памятнике из интернета я увидела схему боев, есть ли она в электронном виде? Заранее благодарна.

   Пошукова група. Ми розшукали вам опис боїв. В музеї є схеми бойових дій, але вони не в електронному варіанті. Це унікальні креслення зроблені олівцем свідками тих подій. Дякуючи вам, ми ще більше зацікавились пошуком та відновленням хронології тих днів. 

     Із листа Героя Радянського союзу генерала В.С.Антонова, написаного 22.01.1984 року.  Дякую за увагу до мене та всіх, хто воював на вашій дніпровській землі. Пам'ять про тих, хто лежить в братській могилі вашого села, зобов’язує мене розповісти про бої з фашистами на вашій рідній землі. Мої спогади викладені в книзі « Путь к Берлину». Та для вас я розповім про бої між річками Дніпро та Інгулець.

Форсування Дніпра та бій за утримання плацдарму

14 лютого 1944 року 301 стрілецька дивізія зайняла вихідне положення для переправи через Дніпро. Мій командний пункт був розташований біля села Леонтіївка. Ніч. Сніг, який тільки-но випав, присипав прибережні висоти. Пролунала команда. Тисячі солдат та офіцерів на руках винесли човни та плоти. Раптово спалахнуло біле полум’я, заговорили німецькі кулемети. В цей час пролунав довгоочікуваний наказ: «На березі готуємо атаку». Частина дивізії форсувало Дніпро та піднялась в атаку на ворога. В складному нічному бою стрілкові полки розгромили ворога та захопили східну частину села Золота Балка, висота 84,9 та прибережні безіменні висоти південніше. До ранку 15 лютого вся дивізія переправилась на дніпровський плацдарм. 10 днів в складних метеорологічних умовах та льодоходу по Дніпру, дивізія вела контратаки противника, одночасно готуючись до наступу.

Удар з плацдарму

     В 4 години 26 лютого без підтримки з повітря дивізія піднялася в атаку. Гітлерівці відкрили вогонь з усіх видів зброї. Майже в той час артилерійська група ударила по фашистах. Стрілкові роти увірвались в траншеї в західній частині Золотої Балки. Гітлерівці вперто   опирались, але були розбиті та шість сотень загиблих фашистів залишились лежати на полі бою. З командного пункту було видно, як все далі і далі віддаляється вогневий вулкан. Потім все затихло. Над висотою, де три години тому йшов кривавий бій, розсіювався дим. Світало. Стрілкові полки не збиваючи темпу наступу, пересувалися на захід у напрямі висоти 86,2 та села Шевченівка. Вранці 27 лютого дивізія підійшла до висоти, а на північному заході та півдні лежали села у фашистській неволі: Хрещенівка, Шевченівка, Дружелюбівка, Покровка. Довелося провести підготовку та уточнити бойову задачу. Мною було віддано приказ 1052 стр. полку (командир Мурзін М.П.) – прорвати оборону противника, знищити гітлерівців та звільнити с. Хрещенівку.  1050 стр. полку (командир Шурупов О.Г.) ставилось завдання звільнити с. Шевченівка. 1054 стр. полку (командир Радаєв М.М.) – звільнення с.Покровки та Дружелюбівки. Весь день йшов жорстокий бій, та все ж полки виконали своє завдання. В цьому бою гітлерівці залишили 500 солдат та офіцерів вбитими. Було захоплено багато полонених, бойової зброї та техніки. 28 лютого йшли тяжкі бої біля с. Ленінське, закінчувалися боєприпаси та продукти харчування. Дніпро було в розливі. Поля перетворились в грязьове море. В цих важких умовах жителі звільнених сіл здійснювали героїчний подвиг. З населених пунктів йшли працівники сіл із снарядами на спині. Старі, жінки та діти трудились і в день, і вночі. Протягом ночі дивізія поповнилась боєприпасами та в 5 год. 30 хв. 29 лютого піднялась в атаку, розірвала оборону противника і звільнила село Ленінське. До 12 годин дня атакувала гітлерівців на рубежі населеного пункту Новоархангельське.

Галина Сошникова.    Спасибо! Вы правы, поиск захватывает, все больше и больше. Я узнала, что 50 дивизия имела другой номер, т.к. была почти полностью уничтожена и знамя дивизии потеряно. Потом при освобождении этих мест, где потеряно было знамя, его, якобы, нашли. Истребительную противотанковую  дивизию боялись немцы безумно.  Советские солдаты окапывались так, что немцы не могли их выкурить из окопов. И наши солдаты возникали как из-под земли, неожиданно для немцев. Это я прочла в воспоминаниях немецкого фельдмаршала.

   Ця переписка не одинока . За цей рік до пошукової групи звернулась онука  Ковальова І.І. , дідусь якої загинув за звільнення Хрещенівки. Сьогодні його син проживає у м.Волгограді. Радує  те, що навіть через 73 роки жива пам'ять про героїчний подвиг простого солдата.

   У членів пошукової групи виникла  ідея розшукати дітей та внуків тих, хто віддав своє життя за наше мирне майбутнє. Зібрати їх, та на 70 річчя провести ходу, на якій внуки нестимуть нагороди своїх героїчних дідів.

 Оксана Квітка,
Хрещенівська ЗОШ

/Files/images/5.jpeg

Блєдних О.С. з  товаришем

docx
Додано
4 квітня 2018
Переглядів
287
Оцінка розробки
Відгуки відсутні
Безкоштовний сертифікат
про публікацію авторської розробки
Щоб отримати, додайте розробку

Додати розробку