Організація роботи по запобіганню неуспішності учнів

 

 

Методичний посібник містить аналіз основних ознак та причин неуспішності школярів на уроках та рекомендації щодо вибору оптимальних шляхів подолання неуспішності. Рекомендації щодо запобігання низькій успішності школярів дозволяють проводити профілактику на ранніх етапах відставання учнів у навчанні та надавати допомогу учням з низьким рівнем підготовки. Аналіз використання сучасних технологій навчання дозволяє підвищити ефективність уроку, формувати позитивне ставлення до навчання у старшокласників, активізувати їх пізнавальну діяльність та запобігати відставанню у навчанні та низькій успішності школярів.

Матеріали посібника можна використовувати вчителям основної та старшої школи для підвищення свого фахового рівня, на засіданнях методичних об’єднань, проведення психолого-педагогічних семінарів, круглих столів з означеної проблеми.  

 

 

 

 

Затверджено

на засіданні педагогічної ради

Протокол

Зміст

Передмова  …………………………………………………………           3

 

І. Теоретичні обґрунтування неуспішності

1.1 Ознаки та причини неуспішності …………………………            6

1.2 Шляхи подолання неуспішності учнів …………………..             10

 

ІІ. Методичні рекомендації щодо запобігання низькій

успішності школярів

2.1 Профілактика неуспішності………………………………….         18

2.2 Надання допомоги учням з низьким рівнем підготовки…         21

 

ІІІ. Використання сучасних технологій як спосіб формування позитивного ставлення до навчання

3.1 Методи та форми роботи на уроках фізики………………           26

3.2 Застосування інформаційних технологій під час освітнього  процесу на уроках фізики та астрономії………………………           29

3.3 Інноваційні технології навчання як спосіб

активізації пізнавальної діяльності учнів ……………………           33

 

ІV. Додатки……...…………………………………………… …..            41

V. Висновки………….………………………………………. …..            47

VІ. Бібліографія…………………………………………………             52

 

 

 

 

 

Передмова

Тривалі, стійкі труднощі засвоєння програмного матеріалу у закладах загальної середнььої освіти є однією з наболілих проблем для педагогів, батьків, психологів і самих дітей.

Існують труднощі у навчанні дітей, яким у зв'язку з їх фізичними та психічними даними складно навчатися у школі. Це призводить до відставання у навчанні не лише таких дітей, але й інших, що мусять разом з ними навчатися в переповненому класі.

Запобігання низькій успішності — практичне завдання, яке обов'язково постає перед кожним учителем, у кожній школі. Значною мірою успіх у розв'язанні цієї проблеми полягає у вивченні характерів та життєвих обставин дітей, що погано вчаться.

Дуже важливо вчасно виявити причини неуспішності й усунути їх. Якщо в молодших класах у дитини не виробилися навички і бажання учитися, то з кожним роком труднощі у навчанні будуть зростати, як сніжний ком. Також  виявлення причин неуспішності обумовлене необхідністю пошуку вірних шляхів подолання даної проблеми.

Неуспішність школярів закономірно пов'язана з їхніми індивідуальними особливостями і з тими соціальними умовами, у яких протікає їхній розвиток.

Хоча невстигаючі школярі мають загальні риси, вони істотно відрізняються один від одного. У практиці повсякденної роботи з ними в кожному конкретному випадку неуспішності ми зустрічаємося з зовсім новими особливостями, що вимагають пошуків нових шляхів індивідуального підходу.

Головними методами роботи вчителя, спрямованими на виявлення відставання, є спостереження, зворотній зв'язок у процесі навчання, спілкування з учнями під час управління їхньою навчальною діяльністю. Велике значення має залучення слабких учнів до позаурочної діяльності. Але найважливішою залишається робота вчителя на уроці і підготовка до нього. Основною формою організації освітнього процесу був і є урок, якому відводиться 98% всього навчального часу. Тому учитель повинен постійно вдосконалювати методи роботи на уроках з дітьми, щоб постійно викликати інтерес учнів до уроку.

 Під час підготовки до уроку в класі з низькою успішністю необхідними є ретельне продумування і фіксування в конспекті основних ідей, що ґрунтуються на повазі до особистості, вірі в її можливості. Крім того, вчитель має бути справедливим. Таке ставлення до учня вимагає від учителя високих моральних якостей, фахових знань та педагогічної компетентності.

Неуспішність — це гостра проблема сучасної школи, яка викликається багатьма причинами. У зв'язку з перебудовою суспільства змінилися функції школи. Причини різні. Але головна — соціальне неблагополуччя останнього десятиріччя. Воно більш за все відобразилося на дітях. Різко змінилося у них і відношення до своїх шкільних обов'язків. Причому неуспішність і конфліктність — всього лише зовнішній прояв серйозної етичної деградації особи, яке виражається в ослабленні пізнавальних інтересів і учбової мотивації, розвитку безвідповідальності і прагнення до примітивних форм задоволення, у втраті моральних орієнтирів. У результаті особові деформації, які виникли, відтворюються і навіть посилюються. Так поступово складається тип «важкого» підлітка. Це не просто діти, з якими нам, дорослим, важко, а це діти, яким важко жити серед нас тому, що душа їх обділена любов’ю, добром з боку  дорослих, частіше всього батьків. В попередньому житті вони не їли досита, не прочитали жодної книжки - були позбавлені дитинства.

«Важкі» діти безумовно були, є і будуть, але чисельність їх неухильно зростає. Вони йдуть з дому, займаються бродяжництвом, ніде не навчаються і не працюють, часто вживають алкоголь і наркотики, хуліганять, грабують, займаються крадіжками. Значна частина наших вихованців належать до категорії «соціально-занедбаних», маючи документ про базову загальну середню освіту, не орієнтуються в шкільній програмі, а деякі не вміють, навіть, читати і писати. Таким чином, наш контингент несе в собі проблеми всього нинішнього суспільства. До нас приходять діти, які втратили інтерес до навчання ще в початковій школі. Читають повільно та не завжди розуміють про що. Не знають таблиці множення і не вміють рахувати, хоча за плечима мають 9-ть класів і документ про базову середню освіту.

Проблема неуспішності для мене особливо значима тому, що я працюю в школі саме з такими дітьми. Для того, щоб вчасно надати допомогу школярам, вчитель повинен знати елементи неуспішності та ознаки відставання.

Ми далекі від думки, що все залежить тільки від старанності вчителя, хоча цей фактор і відіграє важливу роль. Крім того, слід зазначити, що в учнів нагромаджуються не лише знання, уміння та досвід творчої діяльності, але так само недоліки та прогалини у знаннях і навичках. Саме це й призводить до того, що учень починає відставати у навчанні.

Слід зауважити, що у цій роботі об’єктом дослідження є весь навчальний процес, а предметом – причини неуспішності учнів. Основним завданням роботи є вивчення та виділення причин однієї із найактуальніших проблем сучасної освіти – неуспішності школярів, її попередження та профілактика та запропонувати шляхи запобігання неуспішності.

На мою думку, дана робота сприятиме кращому розумінню головних проблем неуспішності,  визначить шляхи і методи її подолання. Своєчасна і професійна психолого-педагогічна допомога невстигаючим учням зменшиться їх відставання з ряду предметів.

І.Теоретичні обґрунтування неуспішності

1.1 Ознаки та причини неуспішності

За даними вчених, приблизно 12,5% учнів відчувають труднощі в навчанні, що значною мірою ускладнює роботу вчителя.

Неуспішність - невідповідність підготовки учнів вимогам змісту освіти, фіксована через певний період навчання (після вивчення розділу, наприкінці чверті, півріччя).

Неуспішність є наслідком процесу відставання, взаємопов'язана з ним.

Відставання - невиконання вимог (або однієї з них) на одному з проміжних етапів того відрізка навчального процесу, який є тимчасовою межею для визначення успішності.

На думку вчених, причинами неуспішності учнів є слабкий розвиток мислення - 27%; низький рівень навичок навчальної праці - 18; негативне ставлення до навчання - 14; негативний вплив сім'ї, однолітків - 13; прогалини у знаннях -11; слабке здоров'я, втомлюваність - 9; слабка воля, недисциплінованість - 8%.

За даними досліджень, ці причини по-різному впливають на хлопців і дівчат. Так, серед невстигаючих майже 80% хлопців і 20% дівчат. Слабке здоров'я є головною причиною неуспішності у хлопців удвічі рідше, ніж у дівчат. Недостатній рівень вихованості в хлопців трапляється втричі частіше, ніж у дівчат.

До основних ознак, що визначають неуспішності учнів відносять такі:

1. Учень не може сказати, в чому труднощі задачі, намітити план її рішення, розв’язати задачу самостійно, вказати, що нового отримано в результаті її розв’язання. Учень не може відповісти на запитання за текстом, сказати, про що нове він із нього довідався. Ці ознаки можна виявити під час розв’язання задач, читання текстів і слухання пояснення вчителя.

2. Учень не ставить запитань стосовно суті досліджуваного, не робить спроб знайти й не читає додаткових до підручника джерел. Ці ознаки виявляються під час вирішення завдань, сприймання текстів, у ті моменти, коли вчитель рекомендує літературу для читання.

3. Учень не активний і не уважний на уроці, коли йде пошук, потрібне напруження думки, подолання труднощів. Ці ознаки можна помітити під час розв’язання задач, сприймання пояснення вчителя, в ситуації вибору за бажанням завдання для самостійної роботи.

4. Учень не реагує емоційно (мімікою, жестами) на успіх і невдачі, не може оцінити свою роботу, не контролює себе.

5. Учень не в змозі пояснити мету виконуваної вправи, сказати, на яке вона правило, не виконує приписів правила, пропускає дії, плутає їхній порядок, не може перевірити отримані результати й хід роботи. Ці ознаки виявляються під час виконання вправ, а також під час виконання дій у більш складній діяльності.

6. Учень не може відтворити визначення понять, формул, доведень, не може, викладаючи систему понять, відійти від готового тексту; не розуміє тексту, побудованого на вивченій системі понять. Ці ознаки виявляються в процесі постановки учнем відповідних запитань.

У даному випадку йдеться не про ті ознаки, за якими можна робити висновки про учня, а ті, що сигналізують, на якого учня й на які його дії слід звернути увагу в ході навчання, щоб попередити вірогідну неуспішність.

Основні причини неуспішності учнів:

1. Наявність прогалин у фактичних знаннях і спеціальних для даного предмета вміннях, що не дають змоги охарактеризувати істотні елементи досліджуваних понять, законів, теорій, а також здійснити необхідні практичні дії.

2. Наявність прогалин у навичках навчально-пізнавальної діяльності, які знижують темп роботи настільки, що учень не може за відведений час оволодіти необхідним обсягом знань, умінь, навичок.

3. Недостатній рівень розвитку й вихованості особистісних якостей, що не дозволяють учневі виявляти самостійність, наполегливість, організованість та інші якості, необхідні для успішного навчання.

Причини неуспішності розподіляють на:

1.Внутрішні стосовно школяра:

• Недоліки біологічного розвитку:

а) дефекти органів чуття;

б) соматичне ослаблення;

в) особливості вищої нервової діяльності, що негативно впливають на навчання;

г) психологічні відхилення.

• Недоліки психічного розвитку особистості:

а) слабкий розвиток емоційної сфери особистості;

б) слабкий розвиток волі;

в) відсутність позитивних пізнавальних інтересів, мотивів, потреб.

• Недоліки вихованості особистості:

а) недоліки в розвитку моральних якостей;

б) недоліки у ставленні особистості до вчителів, колективу, родини тощо;

в) недоліки важкого виховання.

2.Зовнішні стосовно школяра:

• Недоліки освіченості особистості:

а) прогалини в знаннях і спеціальних уміннях;

б) прогалини в навичках навчальної праці.

• Недоліки досвіду впливу школи:

а) недоліки процесу навчання, навчальних посібників тощо;

б) недоліки виховних впливів школи (вчителів, колективу, учнів тощо).

• Недоліки впливу позашкільного середовища:

а) недоліки впливу родини;

б) недоліки впливу однолітків;

в) недоліки впливу соціального оточення.

Учні з низькою мотивацією часто задовольняються тим, щоб просто позбутися тієї чи іншої роботи.

З’ясовуючи, як саме «запалити мотиваційний вогонь» у невмотивованих учнів, важливо правильно визначити, чому вони не намагаються досягти більшого. Є багато причин цього, серед яких варто виділити найголовніші.

Недостатня зацікавленість. Учень переконаний, що шкільне навчання не є важливим і не має жодного відношення до його життя та інтересів.

Страх перед невдачею. Учень боїться опинитися у незручному становищі перед своїми товаришами та вчителем і вважає, що безпечніше, уникнути ризику і навіть не намагатися спробувати виконати роботу на високому рівні.

Хибні цінності. Учневі набагато важливіше виглядати перед своїми товаришами «крутим», ніж компетентним й успішним у навчанні.

Навчальні проблеми. Учень намагається зрівнятися зі своїми однокласниками, які добре навчаються, однак може легко здатися після невдачі.

Недостатнє навантаження. Байдужість до шкільної роботи може бути викликана завданнями, рівень яких нижчий від рівня здібностей учня.

Потреба уваги. Учень може намагатися привернути увагу викладача й одержати підтримку від нього, вдаючи безпомічного.

Емоційне перевтомлення. За недостатнім інтересом до навчання чи невмінням зосередитися можуть стояти тривога, перевтомлення чи депресія.

Низькі очікування. Низькі очікування батьків чи викладачів можуть зумовити недостатню старанність учня у досягненні успіху.

Вираження незадоволення. Низька успішність учня у школі може бути своєрідним актом протесту проти тиску з боку батьків, які вимагають надто високих результатів у навчанні.

2.  Шляхи подолання неуспішності учнів

Залежно від виду відставання у навчанні проводять відповідну навчальну роботу з учнями щодо його усунен­ня. Подоланню епізодичного відставання сприяють: консультації з питань раціоналізації навчальної праці; по­силення контролю за щоденною працею учнів; своєчасне реагування на окремі факти відставання, виявлення їх причин і вжиття оперативних заходів щодо їх усунення; індивідуальні завдання з вивчення пропущеного; контроль за виконанням заданого. Для подолання стійкого відста­вання з одного предмета чи предметів одного профілю не­обхідні: вдосконалення методики викладання предмета; доступне розкриття навчального матеріалу, розвиток мис­лення учнів; диференціювання завдань з усунення прога­лин у знаннях; спеціальне повторення недостатньо засво­єних тем; заходи, спрямовані на розвиток інтересу до нав­чального предмета. Щоб подолати стійке і широкопрофільне відставання учнів, слід: вживати заходів щодо усунення епізодичного і часткового відставання; координувати дії всіх учителів з предметів, з яких учень не встигає.

У процесі подолання неуспішності загалом усувають прогалини в знаннях та навичках самостійної навчальної праці; розвивають в учнів увагу, уяву, пам'ять, мислення; долають негативне ставлення до навчання і виховують інтерес до знань; усувають зовнішні чинники, що призвели до неуспішності.

Один із шляхів подолання неуспішності — додаткові заняття з невстигаючими учнями. Такі заняття переважно індивідуальні, але іноді їх проводять з групою 3—5 учнів, які мають ті самі недоліки в знаннях. Більшість додатко­вих занять добровільні, але в окремих випадках вони є обов'язковими, їх проводять за призначенням вчителя. Для організації цих занять необхідно виявити причини неуспішність учнів, встановити, чого не знає кожен з них, детально продумати розклад занять, що повинен відпові­дати вимогам шкільної гігієни і не переобтяжувати учнів заняттями. Додаткові заняття недоцільно проводити одра­зу по закінченні уроків.

Із самого початку організації занять з невстигаючим учнем вкрай важливо завоювати його довіру, переконати в тому, що єдиною метою занять є допомога у навчанні, і таким чином пробудити в ньому віру у власні сили, бажан­ня працювати якнайкраще.

Методи і прийоми занять з такими учнями повинні бу­ти різноманітними і водночас суто індивідуальними.

З учнями, які повільно засвоюють суть матеріалу, не відразу знаходять спосіб розв'язання задач, працюють більше, повільнішими темпами. Перевіряючи виконане завдання, від учня вимагають пояснення, просять розка­зати правило, навести відповідний приклад. З часом педа­гог пропонує новий вид роботи з поступовим ускладнен­ням її від заняття до заняття.

Підсумок додаткових занять підводять після усунення відставання.

Подоланню неуспішності сприяють орієнтування педа­гогічного колективу на її профілактику, диференційова­ний підхід до учнів, концентрування уваги на вдоскона­ленні методики викладання складних предметів, система­тичне вивчення реальних навчальних можливостей учнів, ознайомлення вчителів з методикою подолання неуспіш­ності, єдність їх дій, забезпечення внутрішкільного кон­тролю за станом роботи з невстигаючими учнями.

Вирішальним у запобіганні й подоланні неуспішності учнів є належна підготовка вчителя до такого виду діяль­ності. Для цього він зобов'язаний: усвідомити значущість цієї проблеми; уміти встановити «діагноз за­хворювання» — причини неуспішності в кожному кон­кретному випадку; володіти методикою навчання таких учнів; підходити до них з «оптимістичною гіпотезою»; ви­являти терплячість, доброзичливість.

Певну роль у подоланні неуспішності школярів відігра­ють класи вирівнювання, укомплектовані на базі однієї або кількох початкових шкіл мікрорайону з дітей, які на час вступу до школи виявилися непідготовленими до сис­тематичного навчання у звичайних умовах, а також з чис­ла невстигаючих з основних предметів учнів першого і другого класів. У них спостерігаються затримка розвитку сприймання і мислення, послаблення пам'яті, нестійка увага, проте не настільки, щоб віднести їх до категорії де­фективних. Такі діти потребують посиленої уваги, особли­вих зусиль. За два-три роки інтенсивної роботи вчителя вони «вирівнюються» у знаннях зі своїми однолітками із звичайних класів і можуть разом з ними успішно продов­жувати навчання в середній школі.

Важливий чинник успішної роботи класів вирівнюван­ня — відносна однорідність складу учнів, порівняно одна­кова їх шкільна зрілість. Учителі мають можливість ма­неврувати навчальним матеріалом, використовувати його відповідно до обставин, що склалися під час вивчення тієї чи тієї теми; за необхідності — тимчасово сповільнити темп засвоєння навчальної програми як окремими учня­ми, так і класом загалом. Головним є належне засвоєння матеріалу кожним учнем, усунення прогалин у знаннях, розвиток уміння вчитися, що створює підґрунтя для швид­кого просування, в процесі якого усувається колишнє від­ставання. Певне значення має також наповнення класів ви­рівнювання (не більше 20 дітей). У таких класах працюють учителі високої кваліфікації, здатні творчо, залежно від умов, організувати пізнавальну діяльність учнів.

У зарубіжних країнах неуспішність учнів долають ін­дивідуалізацією навчання, створенням особливих класів вирівнювання. Для відстаючих готують програмовані по­сібники, створюють спеціальні комп'ютери для індиві­дуальної роботи.

Методичні рекомендації щодо відбору видів і прийомів навчальної роботи, які забезпечують роботу на рівнях розуміння (усвідомлення, осмислення, узагальнення), засвоєння (поточне, тематичне, підсумкове повторення) і використання знань (формування й удосконалення навичок, стандартне повторення, творче застосування знань), а також виконання різноманітних навчальних завдань є складовою запобігання низькій успішності учнів.

Види і прийоми роботи щодо:

1. Організації процесу розуміння

Використання наочності: картинок, плакатів, діапозитивів, кінофільмів, відео фрагментів, інтернет - ресурсів.

Робота з термінами: складання словників, ілюстрування, зіставлення.

Використання абстрактної наочності: таблиці, формули, графіки, схеми, карти.

2. Організація процесу осмислення

Виявлення зв’язків у пройденому матеріалі:

• під час виконання індивідуальних завдань;

• у процесі бесіди, дискусії;

• під час здійснення «мозкової атаки».

Графічна реєстрація зв'язків на основі плану викладеного матеріалу:

• побудова матриць;

• побудова структурно-логічних схем.

3. Організація процесу засвоєння

Закріплення вивченого на уроці:

• коротке повторення поясненого;

• перегляд матеріалу підручника;

• складання тез, виділення головного; акцентування взаємозв'язків.

Форма перевірки домашнього завдання:

• читання підручника;

• складання плану;

• письмові відповіді на питання;

• аналіз структурно-логічних схем;

• взаємодопомога між учнями.

Форми опитування на уроці:

• індивідуальне;

• усне з коментуванням;

• з попередньою підготовкою;

• з опорою на план та наочність;

• «трійками», «парами»;

• фронтальне усне, програмоване, у процесі бесіди, дискусії;

• письмове п'ятихвилинне;

• письмове самодиференційоване;

• за картками, тестове, з перфокартами;

• з використанням взаємоперевірки учнів;

• аналіз спроектованих помилок.

Учителю, пам'ятай: одним із резервів підвищення якості навчання є щоденна увага до кожного учня, своєчасна ліквідація прогалин у знаннях і організація оперативної допомоги кожному учневі, що відстає у навчанні.

Правила роботи з учнями з низькою мотивацією до навчання

1. Виставлення незадовільної оцінки є для вчителя сигналом, що потрібно серйозно переглянути весь свій педагогічний арсенал.

2. Моральне право ставити незадовільні оцінки має тільки той учитель, якого як предметника, людину й вихователя поважають діти!

3. Без точного знання, наскільки дитині подобаєтеся Ви і Ваш предмет, чи розуміє вона те, що відбувається на уроці, чи цікаві їй ті чи інші фази уроку, Ваші способи і форми роботи з учнями, — досить складно домогтися успіху.

4. Важливо багато знати про дитину, що перебуває на межі «предметного ризику»: наскільки занедбано нею матеріал, які психологічні прийоми й форми педа­гогічної підтримки можна використовувати в роботі з нею.

5. Після виставлення найнижчого балу вчитель ставить не крапку, а двокрапку і потім постійно працює з учнем з метою підвищення його рівня знань з цього предмета.

6. Учитель має ставитися до учня з низькою успішністю з максимальною повагою та увагою. Педагогічна підтримка учня з низькою успішністю має стати головним завданням учителя.

7. За допомогою серії психолого-педагогічних процедур необхідно якомога точніше з'ясувати причини низької успішності учня.

8. Якщо дитина, згідно з медичними та іншими показниками, об'єктивно не може опанувати навчальний матеріал на рівні стандарту, необхідно або домогтися проведення медико-педагогічної комісії, або скласти план тривалої індивідуальної роботи з учнем, спрямованої на виведення його з кризи.

Нерідко причиною низької успішності школярів є незастосування технологій навчання, спрямованих на збереження здоров'я в навчально-виховному процесі.

Технологія передбачає скорочення та індивідуалізацію аудиторного навантаження, домашнього завдання; зменшення кількості стресових і конфліктних ситуацій; підвищення мотивації до навчання.

Мінімізація вимог до обсягу матеріалу, що підлягає обов'язковому опрацюванню всіма учнями, дозволяє:

• індивідуалізувати навчальний процес і навчальне навантаження учнів;

• скоротити обсяги обов'язкового для всіх домашнього завдання, а отже, і час  його виконання;

• завдяки завчасному ознайомленню учнів із вимогами, що висуваються учителем, запобігти великій кількості конфліктних ситуацій;

• завдяки відкритості завдань обов'язкового рівня знизити стресовий вплив контролю знань на учнів;

• впливати на учнів через технологію навчання ( підвищувати відповідальність за результат навчання тощо).

Одним із результатів використання цієї технології є запобігання низькій успішності.

На думку відомого грузинського педагога-новатора Ш.О. Амонашвілі, причини непохитності оцінювальної системи криються в авторитарності процесу навчання, який приймає положення про те, що без примусу неможливо залучити школярів до навчання. Як стверджує вчений-педагог, імперативність у навчанні накладає свій відбиток на характер діяльності вчителя і його відношення до учнів. Позиція педагога в імперативному навчанні обумовлена стилем його викладацької діяльності. За словами Ш.О. Амонашвілі, авторитарний учитель пояснює, ілюструє, розповідає, доводить, диктує, вимагає, перевіряє і оцінює. Учні ж зобов’язані уважно слухати, спостерігати, виконувати, відповідати. «А якщо учень не захоче діяти подібним чином, – міркує автор, тоді педагог може відразу застосувати різні санкції, спеціальні міри примусу, серед яких особливо важливу роль будуть відігравати оцінки, цей «батіг та пряник» процесу навчання».

Резюмуючи міркування проникливого вченого-педагога, очевидно можна зробити висновок, що оцінка це всього лиш невід’ємний атрибут тієї системи навчання.

Гуманістично орієнтовані педагоги, не відмовляючись від оцінок, надають їм значення елементу зворотного зв’язку, який сигналізує про конкретні досягнення (ступінь компетентності та майстерності) учня. Таке сприймання смислу оцінки матиме підсилюючий вплив на внутрішню мотивацію учіння. Авторитарна ж педагогіка та її покірні слуги вчителі надають оцінці перш за все ролі контролюючого фактору, яка відповідно сприймається як заохочення чи покарання за успішне чи неуспішне навчання. Звичайно, що в такому випадку наслідки негативного впливу на внутрішню мотивацію будуть очевидні.

Кожному вчителеві варто подумати над тим, яку він має обрати стратегію і тактику навчання, на які мотиви учіння він буде спиратися: зовнішні чи внутрішні. Звичайно, навчання може здійснюватись (а інколи навіть і доволі успішно) й під впливом зовнішніх факторів. Проте його принциповий недолік полягає в тому, що як тільки заохочення чи покарання послаблюються, а зовнішній контроль зникає, припиняється і саме учіння, оскільки воно втрачає смисл засобу досягнення інших цілей.

Навчання ж, яке ґрунтується на внутрішній мотивації, неминуче пов’язано із наданням учням більшої свободи та відповідальності, з акцентуванням внутрішніх та довільно контрольованих факторів успішності учіння, відчуттів та переживань особистісної причинності в діяльності. Саме таке навчання найбільшою мірою буде сприяти головній своїй меті – розвитку особистості учнів та попередженню їх неуспішності.

На основі вище сказаного, враховуючи причини неуспішності учнів, можна зробити висновки про основні способи її виявлення:

– спостереження за реакцією учнів на труднощі в роботі, на успіхи й невдачі;

– запитання вчителя і його вимоги сформулювати те чи інше положення;

– навчальні самостійні роботи в класі. Під час проведення самостійних робіт учитель одержує матеріал для роздумів, як про результати діяльності, так і про хід її протікання. Він спостерігає за роботою учнів, слухає й відповідає на їхні запитання, іноді допомагає. За результатом роботи вчитель визначає основні напрямки, щоб допомогти учневі з низьким рівнем підготовки, намагається зацікавити його, що приведе до внутрішньої мотивації діяльності.

 

2. Методичні рекомендації щодо запобігання низькій успішності школярів

 

2.1 Профілактика неуспішності

З метою профілактики неуспішності на різних етапах уроку потрібно акцентувати увагу учнів на певних особливостях навчання.

У процесі контролю за підготовленістю учнів потрібно спеціально контролювати засвоєння питань, що звичайно викликають в учнів найбільше утруднення; ретельно аналізувати й систематизувати помилки, які учні допускають в усних відповідях, письмових роботах, виявити типові для класу й зосередити увагу на їх усуненні; контролювати засвоєння матеріалу учнями, які пропустили попередні уроки. По закінченні теми або розділу узагальнити, підвести підсумки засвоєння школярами основних понять, законів, правил, умінь і навичок, виявити причини відставання.

Під час викладу нового матеріалу необхідно перевіряти в ході уроку ступінь розуміння учнями основних елементів викладеного матеріалу; стимулювати запитання з боку учнів, коли є утруднення в засвоєнні навчального матеріалу; застосовувати засоби підтримки інтересу до засвоєння знань; забезпечувати розмаїтість методів навчання, що дозволяють усім учням активно засвоювати матеріал.

В ході самостійної роботи учнів на уроці потрібно підбирати для самостійної роботи завдання з найбільш істотних, складних і важких розділів навчального матеріалу, прагнучи меншим числом вправ, але поданих у певній системі, досягти більшого ефекту; включати в зміст самостійної роботи вправи з усунення помилок, допущених у відповідях і в письмових роботах; інструктувати про порядок виконання роботи; стимулювати запитання до вчителя, коли є утруднення в самостійній роботі. Потрібно вміло надавати допомогу учням у роботі, всіляко розвивати їхню самостійність; навчати вмінню планувати роботу, виконуючи її в належному темпі, та здійснювати контроль.

В ході домашньої роботи забезпечити повторення пройденого матеріалу, концентруючи увагу на найбільш істотних елементах програми, що викликають звичайно найбільше утруднення. Систематично давати домашнє завдання – роботу над типовими помилками. Чітко інструктувати учнів про порядок виконання домашніх робіт, перевіряти ступінь розуміння цих інструкцій відсталими школярами. Погодити обсяг домашніх завдань з іншими вчителями класу, не припускаючи перевантаження, особливо відсталих учнів.

Для вдосконалення навчально-виховного процесу рекомендується використовувати таку систему заходів:

1. Профілактика типових причин неуспішності, властивих для певних вікових груп:

а) зосередити зусилля на всебічному розвитку в учнів навичок навчально-пізнавальної діяльності й працездатності;

б) включення в тематику педагогічних рад, засідань методичних рад, об’єднань питань, пов’язаних із попередженням неуспішності учнів.

2. Виявлення й облік специфічних для школи причин неуспішності у всіх класах, усунення й профілактика.

3. Широке ознайомлення вчителів із типовими причинами неуспішності, зі способами вивчення учнів, заходами попередження й подолання неуспішності, їх у навчанні.

4. Забезпечення єдиних  дій всього педагогічного колективу щодо попередження неуспішності школярів і підвищення рівня їхньої вихованості, досягнення єдності у вихованні, встановлення міжпредметних зв’язків у навчанні, координація дій педагогів з учнями, активом, батьками і громадськістю за місцем мешкання дітей тощо.

6. Систематичне вивчення труднощів у роботі вчителів, усіляке поліпшення практики аналізу вчителями своєї діяльності та їхня наступна самоосвіта.

7. Включення в тематику педагогічних рад, засідань методичних об’єднань та інших заходів для вирішення проблем, над якими працюватиме школа найближчими роками, питань, пов’язаних із попередженням неуспішності учнів.

8. Постійний контроль над реалізацією системи заходів для попередження епізодичної й стійкої неуспішності; спеціальний контроль над роботою з найбільш «важкими» школярами, точний облік результатів цієї роботи.

9. Узагальнення передового досвіду роботи з попередження неуспішності та його широке обговорення.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

2.2 Надання допомоги учням з низьким рівнем підготовки

Вище було описане акцентування уваги на різних аспектах навчальної діяльності, а тепер опишемо види допомоги учневі з низьким рівнем підготовки на різних етапах уроку:

•              у процесі контролю за підготовленістю учнів:

─ створення атмосфери особливої доброзичливості під час опитування;

─ зниження темпу опитування, дозвіл довше готуватися біля дошки;

─ пропозиція учнем зразкового плану відповіді;

─ дозвіл користуватися наочним приладдям, яке допомагає викладати суть явища;

─ стимулювання оцінкою, підбадьоренням, похвалою;

•              під час викладу нового матеріалу:

─ застосування до учнів з низьким рівнем підготовки заходів щодо підтримання інтересу й використання запитань, які з’ясовують ступінь розуміння учнями навчального матеріалу;

─ залучення їх як помічників до підготовки приладів, дослідів тощо;

─ залучення до висловлення пропозицій у проблемному навчанні, до висновків та узагальнень або пояснень суті проблеми, висловленої сильним учнем;

•              в ході самостійної роботи учнів на уроці:

─ поділ завдань на дози, етапи, вичленення в складних завданнях ряду простих, посилання на аналогічне завдання, виконане раніше;

─ нагадування прийому й способу виконання завдання;

─ вказівка на необхідність актуалізувати те чи інше правило;

─ посилання на правила і властивості, необхідні для вирішення завдань, вправ;

─ інструктування про раціональні шляхи виконання завдань, вимога до їхнього оформлення;

─ стимулювання самостійних дій школярів, які не встигають.

─ більш ретельний контроль за їхньою діяльністю, вказівки на помилки, перевірка, виправлення;

•              під час організації самостійної роботи:

─ вибір для груп з низьким рівнем підготовки найбільш раціональної системи, вправ, а не механічне збільшення їх кількості;

─ більш докладне пояснення послідовності виконання завдання;

─ попередження про можливі утруднення, використання карток-консультацій, карток зі спрямовуючим планом дій.

Намагаючись підвищити рівень навчальних досягнень учнів, які не дуже, зацікавлені у навчанні, потрібно пам’ятати, що засоби впливу на них не завжди забезпечать очікувані результати. «Правильний» результат важко спрогнозувати на загальному рівні, оскільки те, що добре впливає на одного учня, не обов’язково буде ефективним для іншого. Для керівників навчальних закладів, які намагаються подолати такі проблеми, надаємо кілька стратегій, одні з яких підходять для індивідуальної роботи з учнем, а інші – для роботи з цілим класом.

Приватна розмова з учнем. Спробуйте переконати невмотивованого учня допомогти вам зрозуміти, що йому здається нецікавим у навчальному процесі. Нехай учень запропонує, що саме може змінити вчитель, щоб допомогти йому.

Створених ситуації успіху. Якщо учень має неприємний досвід академічної невдачі, поставте йому таке завдання, яке він насправді здатен успішно виконати. Потрібно складати завдання так, щоб перша його частина була простою. Якщо учень відчуває задоволення від успіху, він, як правило, стає більш впевненим з більшим бажанням ризикуватиме під час виконання наступної частини завдання.

Звертання особливої уваги на таланти здібності учнів. Невмотивовані учні – це часто розчаровані особистості, які сприймають школу як місце своїх невдач і провалів. У такому випадку потрібно спробувати змінити таке ставлення і знайти у школі можливості для цих учнів вирізнитися серед інших продемонструвати свої таланти перед однокласниками і шкільним колективом.

Зробити навчання розвагою. У вчителя є багато способів перетворити навчання на розвагу. Один з них – це розпочати урок із запитання, проблеми чи головоломки, що пов’язані з темою уроку. Інший спосіб – це перетворити тему на таємницю, яка вимагає розкриття. Анекдоти й пісні також можуть використовуватися, але як додаток до уроку. Іноді викладач може одягнутися у костюм того історичного періоду чи тієї країни, що вивчається.

Вивчення у невеликих кількостях. Деякі учні ігнорують навчальні завдання через те, що вони здаються їм нездоланними. Вчителі можуть допомогти цим учням, якщо поділять завдання на менші частини, викладаючи спочатку одну частину і не переходячи до іншої, поки її цілком не буде опановано.

Дозволити учням контролювати, що і як вони вивчають. Незацікавлені учні часто виправляються., якщо їм дають право вибору того чи іншого способу опанування теми навчального процесу. Наприклад, учням можна дозволити обирати перелік завдань чи книжки для реферування, а також оцінювати власну роботу.

Важливо пам’ятати, що вмотивованість учня час від часу може змінюватися залежно від предмету, оточення чи стилю викладання. Дитина може неохоче читати художню літературу, але з ентузіазмом займатися математикою. Інший може бути неуважним і незацікавленим протягом лекції, але із захопленням поставиться, до спостерігання за експериментом. Завдання директора і вчителів під час здійснення спроби мотивації невмотивованих учнів полягає, насамперед, у пошуку причини того, що відвертає їх від навчання, а вже потім – у виборі способів подолання цих перешкод і привернення дітей до навчання.

Експериментальне доведено, що зовнішньо вмотивована поведінка припиняється як тільки зникає зовнішнє підкріплення (нагорода чи страх перед можливим покаранням). Внутрішньо ж вмотивована діяльність може тривати достатньо довго за відсутності будь-яких відчутних нагород.

По-різному вони впливають також і на розвиток креативності як надзвичайно важливої риси особистості. Якщо внутрішня мотивація позитивно впливає на креативність (творчий вияв), то зовнішня – її пригнічує, сприяє розвитку напруги, зменшує спонтанність в діяльності.

Систему роботи з формування позитивного ставлення до навчання школярів з низьким рівнем підготовки та мотивації можна подати у вигляді такої таблиці:

 

Формоване ставлення	1-й етап	2-й етап	3-й етап	4-й етап
Ставлення до змісту навчального матеріалу	Найбільш легкий цікавий матеріал, незалежно від важливості, значущості	Цікавий матеріал, що стосується суті досліджуваного	Істотний, важливий, але не привабливий матеріал
Ставлення до процесу навчання (засвоєння знань)	Діє вчитель ─ учень тільки сприймає	Провідним залишається вчитель, учень бере участь в окремих ланках процесу	Головним стає учень, учитель бере участь в окремих ланках процесу	Учень діє самостійно
Ставлення до себе, своїх сил	Заохочення успіхів у навчанні, яке не вимагає зусиль	Заохочення успіху в роботі, яка вимагає певних зусиль	Заохочення успіху в роботі, що вимагає значних зусиль
Ставлення до вчителя (колективу)	Підкреслена об’єктивність, нейтралітет	Доброзичливість, увага, особиста прихильність, допомога, співчуття	Використання судження поряд із доброзичливістю, допомогою

 

Отже ми бачимо, що неуспішність проявляється в тих учнів, які в певній мірі байдужі до навчання або ж мають природні вади. Для подолання відставання учитель повинен більше звертати уваги на таких учнів і створювати відповідні умови для їхнього інтелектуального розвитку таким чином, щоб це ні в якому випадку не вплинуло негативно на решту класу, щоб решта учнів не залишилась поза увагою вчителя.

На основі всього вище сказаного можна стверджувати, що оптимальна система заходів для надання допомоги невстигаючому школяреві є такою:

1. Допомога в плануванні навчальної діяльності (планування повторення й виконання мінімуму вправ для ліквідації прогалин, алгоритмізація навчальної діяльності стосовно аналізу й усунення типових помилок тощо).

2. Додаткове інструктування в ході навчальної діяльності.

3. Стимулювання навчальної діяльності (заохочення, створення ситуацій успіху, спонукання до активної праці тощо).

4. Контроль над навчальною діяльністю (частіше опитування учня, перевірка всіх домашніх завдань, активізація самоконтролю в навчальній діяльності тощо).

5. Різноманітні форми взаємодопомоги.

6. Додаткові заняття вчителя з учнем.

А для попередження неуспішності учнів слід використовувати:

1. Всебічне підвищення ефективності кожного уроку.

2. Формування пізнавального інтересу до навчання й позитивних мотивів.

3. Індивідуальний підхід до учня.

4. Спеціальну систему домашніх завдань.

5. Посилення роботи з батьками.

6. Залучення учнівського активу до боротьби за підвищення відповідальності учня за навчання.

Тобто для того, щоб допомогти учневі з низьким рівнем підготовки, необхідно зацікавити його, що приведе до внутрішньої мотивації діяльності.

ІІІ. Використання інноваційних технологій як спосіб мотивації

навчальної діяльності учнів

 

3.1Методи та форми роботи на уроках фізики

 

Значення того чи іншого навчального предмета визначається через його специфічні особливості та ознаки. Фізика як навчальний предмет навчального плану середньої школи дозволяє озброїти учнів основами фізики ― науки про природу. Зміст, система і методологія фізики відкривають великі можливості для формування наукового світогляду учнів, вироблення практичних умінь і навичок, дійових навичок самостійної роботи. При реалізації цих завдань розвиваються розумові здібності учнів, зокрема логічне мислення учнів, як відображення вищої логіки - логіки природи. Фізика має величезний виховний потенціал.

Якісна організація навчального процесу з фізики визначає високу ефективність навчального процесу. Правильний вибір тих чи інших організаційних форм дозволяє найефективніше реалізувати основні завдання навчально-виховного процесу.

У практиці роботи вчителів фізики встановилася певна система форм організації навчального процесу:

• уроки,
• семінари,
• конференції,
• лекції,
• практикуми,
• екскурсії,
• факультативи.

Вибір тієї чи іншої форми організації здійснюється на основі врахування різних обставин та умов: тема заняття, мета заняття, вік учнів, кваліфікація вчителя, рівень розвитку учнів, рівень обладнання кабінету.

Оскільки завдання вчителя досить складні і, як правило, мають комплексний характер, то часто різні форми організації об'єднуються в межах однієї переважаючої форми (урок-екскурсія, семінар з практикумом і т.п.). Можливе об'єднання елементів різних форм. Частота застосування різних форм організації не однакова. Найбільш поширеною формою організації навчальних занять є урок.

Урок - це така форма організації навчальної роботи, при якій навчальний процес обмежується в часі (45 хв.), у території (клас, кабінет), в об'ємі навчального матеріалу (тематичний план).

У кожному уроці є переважаюча дидактична мета, яка визначає тип і структуру уроку.

Найпоширеніша система класифікації уроків:

• урок вивчення нового матеріалу;
• урок застосування знань на практиці;
• урок закріплення і повторення навчального матеріалу;
• урок контролю і обліку знань;
• комбінований урок.

Правильний вибір типу уроку сприяє ефективнішій реалізації основної дидактичної мети уроку.

Останнім часом дуже зріс інтерес учителів до нових організаційних форм і структур уроків. Рух учителів-новаторів виник саме на цій основі. З'явилися нові типи уроків, основне завдання яких - активізація пізнавальної діяльності учнів:

• уроки занурення,
• уроки взаємонавчання,
• уроки "ділові ігри",
• уроки - змагання,
• уроки - консультації,
• уроки творчості учнів,
• уроки-твори,
• комп'ютерні уроки
• фізичні аукціони і т.п.

У наведеній типізації уроків важко знайти певну генералізуючу ознаку. У ній відображене лише те, що вважається в цьому уроці новаторським. Усі напрацювання вчителів-новаторів потребують детального опрацювання і узагальнення. Не виключено, що більшість з цих уроків можна описати відповідно до існуючої системи класифікації і дидактичних правил.

У системі роботи вчителів фізики використовуються також організаційні форми, які не мають ознак уроків. Вони збільшують можливості вчителя для маневру, розширення арсеналу навчальної роботи.

• семінари,
• конференції,
• практикуми,
• екскурсії,
• факультативи.

Співпадіння назв деяких форм організації і методів навчання свідчить про необхідність подальшого більш глибокого вивчення цього питання.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

3.2 Застосування інформаційних технологій під час освітнього процесу на уроках фізики та астрономії

Світ останнім часом невпізнанно змінився і продовжує змінюватися. Визначальним чинником сучасної цивілізації стала інформація й усе, що пов’язане з її накопиченням, оновленням, передавання та використання. Крім того, швидкий розвиток науки, техніки та технологій дає можливість просуватися сучасній цивілізації до інформаційного суспільства. Тому сьогодення вимагає від освіти посісти більш вагомі позиці, оскільки вона відіграє спонукальну роль у забезпеченні інноваційного розвитку суспільства.

З появою комп’ютерів з’явилися нові інформаційні технології навчання, використання яких у навчальному процесі зумовлене такими аспектами:

• умови розвитку суспільства змусили шукати нових засобів організації навчально-виховного процесу, зокрема застосування персонального комп’ютера;
• стрімке збільшення потоку наукової інформації у період технічного прогресу людства потребує своєчасного й адекватного відображення її в навчальному процесі;
• педагоги-практики свідчать, що зараз спостерігається зниження рівня мотивації й пізнавальної активності учнів під час вивчення навчальних предметів, зокрема фізики, що вказує на необхідність вдосконалення методики навчання, модернізації форм і прийомів роботи вчителя.

Як зазначається в Національній доктрині розвитку освіти України у     ХХІ столітті, одним з пріоритетів розвитку освіти є впровадження сучасних інформаційних технологій, які розширюють можливості учнів щодо якісного формування системи знань, умінь і навичок, їх застосування у практичній діяльності, сприяють розвитку інтелектуальних здібностей до самонавчання, створюють сприятливі умови для навчальної діяльності учнів і вчителя.

Сучасний учитель займається різними видами професійної діяльності: викладацькою, виховною, науковою, методичною, управлінською. Залежно від того або іншого виду діяльності існують різні можливості використовувати комп’ютерні або інформаційні технології, що дають можливість отримувати, передавати, систематизувати, обробляти інформацію, а також здійснювати комунікацію між колегами, учнями, їх батьками і так далі.

Із збільшенням кількості комп’ютерів в школах зростає їх роль як ефективного засобу підвищення результативності навчання при застосуванні їх як нового засобу навчання. При цьому комп’ютер може бути використаний і для автоматизації робочого місця вчителя і як засіб навчання тих, хто вчиться. Його застосування дозволяє підвищити інтелектуальний рівень учнів і полегшує вирішення практичних задач. Він може бути використаний як:

• інформаційна система, що допомагає вирішувати різні питання;
• джерело інформації для розробки творчих проектів;
• для суттєвого розширення наочності навчання;
• оперативного контролю за засвоєнням знань і умінь.

Застосування комп’ютерів як засобу навчання підвищує мотивацію навчання за рахунок інтересу учнів до діяльності, пов’язаної з комп’ютером.

Щоб іти в ногу з часом, учитель повинен володіти основами інформаційних технологій, мати уявлення про найбільш поширену в даний час операційну систему Windows, уміти працювати в поширених комп’ютерних програмах, зокрема, Microsoft Word, Ехсеl, Роwer Point і низкою інших спеціалізованих програм, пов’язаних з предметною діяльністю вчителя, користуватися Інтернетом, а також уміти використовувати знання учнів про комп’ютер, котрі останні отримують на уроках інформатики.

На допомогу вчителю фізики, астрономії для організації занять за допомогою комп’ютера сьогодні випускається безліч навчальних програм, рекомендованих Міністерством освіти і науки, інтернет.

Основні напрями застосування комп’ютерної техніки на уроках фізики і астрономії:

• підготовка друкованих роздаткових матеріалів (контрольні, самостійні роботи, дидактичні картки для індивідуальної роботи);
• мультимедійний супровід пояснення нового матеріалу (презентації, ау-діо-, відеозаписи реальних лекцій, навчальні відеоролики, комп’ютерні моделі фізичних експериментів);
• інтерактивне навчання в індивідуальному режимі;
• проведення комп’ютерних лабораторних робіт;
• обробка учнями експериментальних даних (побудова таблиць, графіків, створення звітів);
• контроль рівня знань з використанням тестових завдань;
• використання на уроках і при підготовці до них інтернет-ресурсів.

Причин комп’ютеризації навчання фізиці та астрономії можна назвати багато. У мережі є багато програмних продуктів, які учителі-предметники можуть використати під час проведення уроків із застосуванням  нових інформаційних технологій. Подібні уроки дозволяють підвищити інтерес до вивчення предметів природничо-математичного циклу, активізувати їх пізнавальну діяльність, сприяють формуванню наукового світогляду.

У своїй роботі комп’ютер використовую практично на кожному уроці фізики та астрономії:

• при поясненні нового матеріалу (комп’ютерні демонстрації досліджуваних фізичних явищ);
• при розв’язуванні завдань (електронні розв’зники);
• при проведенні лабораторних робіт (віртуальних фізичних лабораторій);
• під час перевірки знань учнів.

Крім готових програмних засобів часто використовую й власні методичні розробки, наприклад, презентації, які сприяють розвитку інтересу до предмету і розширюють знання учнів з даної теми.

Отже, на сучасному етапі розвитку шкільної освіти проблема застосування комп’ютерних технологій на уроках фізики набуває дуже великого значення. Комп’ютер з мультимедіа в руках учителя стає дуже ефективним технічним засобом навчання. Одночасно впливаючи на зоровий та слуховий аналізатори, він оперативно відповідає на дії користувача, підтримуючи справжній зворотний зв'язок, тобто працює в інтерактивному режимі. Все це дозволяє: вивести сучасний урок на якісно новий рівень;

• підвищувати статус вчителя;
• впроваджувати в навчальний процес інформаційні технології;
• розширювати можливості ілюстративного супроводу уроку;
• використовувати різні форми навчання та види діяльності в межах одного уроку;
• ефективно організовувати контроль знань, вмінь та навичок учнів;
• полегшувати та вдосконалювати розробку творчих робіт, проектів, рефератів.

Проведення уроків при комплексному застосуванні традиційних та мультимедійних технологій забезпечує набуття учнями не тільки глибоких та міцних знань, а й вміння розвивати інтелектуальні, творчі здібності, самостійно набувати нових знань та працювати з різними джерелами інформації, розвиває пізнавальний інтерес до предмету та сприяє подоланню неуспішності.

 

 

3.3 Інноваційні технології навчання

 

Підготовка школярів до життя, праці й творчої діяльності закладається в загальноосвітній школі. Тому навчальний процес потрібно будувати таким чином, щоб заохочувати учнів до самостійної творчої діяльності, метою якої є засвоєння нових знань та їхнє успішне застосування на практиці. Педагогічна наука й шкільна практика скеровують свої зусилля на пошуки шляхів удосконалення освіти.

Зміст освіти останнім часом переорієнтовується на заняття, що мають виховувати загальнолюдські цінності, орієнтують учня на звернення до навколишнього світу й до себе, на дбайливе ставлення до всього, що його оточує, на творчий пошук, саморозвиток, вміння шукати й знаходити своє місце в житті, бачити красу світу та людей. Звичайно, міцні знання необхідні, але важливо, щоб ці знання не стали самоціллю, а перетворювалися на засіб розвитку особистості, створили передумови до вдосконалення здібностей.

Одним із пріоритетних векторів розвитку освіти, згідно національної доктрини, є впровадження інновацій технологій до навчально-виховного процесу, новітніх технологій навчання.

На даний момент відомо ряд педагогічних технологій, які дозволяють вчителям виконувати завдання сучасної освіти. Всі педагогічні технології класифікують за інструментально значущими та різноманітними системними ознаками.

Технологія особистісно зорієнованого навчання

Однією з інноваційних технологій загально-педагогічного характеру, які впроваджуються в сучасних школах є технологія особистісно зорієнотованого навчання.  Особистісно зорієнтоване навчання – організація процесу навчання, в основі якої лежить визнання індивідуальності, самобутності, самоцінності кожної людини, що вимагає забезпечення розвитку і саморозвитку особистості учня виходячи із виявлення його індивідуального, неповторного, суб’єктивного досвіду, здібностей, інтересів, ціннісних орієнтацій, можливостей реалізувати себе в пізнанні, навчальній діяльності, поведінці.  Мета даної технології полягає в тому, щоб:

• визначити життєвий досвід кожного учня, рівень інтелекту, пізнавальні здібності, інтереси, якісні характеристики, які спочатку треба розкрити, а потім розвинути в навчальному процесі;
• формувати позитивну мотивацію учнів до пізнавальної діяльності, потребу в самопізнанні, самореалізації та самовдосконаленні школярів у межах соціокультурних та моральних цінностей нації;
• озброїти учнів механізмами адаптації, саморегуляції, самозахисту, самовиконання, необхідним для становлення самобутньої сучасної людини, здатної вести конструктивний діалог з іншими людьми, природою, культурою та цивілізацією в цілому.

 

Технологія проблемного навчання

В основі технології проблемного навчання покладено створення вчителем самостійної пошукової діяльності школярів із розв’язання навчальних проблем, у ході якої формується нове знання, уміння, навички та розвиваються здібності дитини, активність, зацікавленість, ерудиція, творче мислення та інші особисто значущі якості.

Проблемна ситуація – це ситуація, яка виникає внаслідок такої організації вчителем взаємодії учня з об’єктом пізнання, яка допомагає виявити пізнавальне протиріччя. Проблемна ситуація характеризується інтелектуальним утрудненням і потребою розв’язувати його. Сутність пізнавального протиріччя міститься у неможливості за допомого тих знань і способів діяльності, якими володіють школярі,вирішити протиріччя, що виникли.

Створювати проблемні ситуації на уроках фізики можна різними способами:

• зіткнення школяра з явищами, фактами, які вимагають теоретичного пояснення;
• спонукання учнів до аналізу зовнішніх суперечливих фактів, явищ, висловлювань;
• спонукання школярів до вибору із суперечливих фактів, висловлювань тих, які вважають вірними і обґрунтування свого вибору;
• спонукання до самостійного порівняння, зіставлення фактів, явищ, дій;
• спонукання до висування гіпотез, формулювання висновків та їх перевірки.

Проблемні ситуації на уроках фізики зручно створювати, з мого досвіду, при розв’язуванні різного виду задач; під час мотивації, використовуючи різні цікаві факти, прислів’я, приказки, загадки, поетичні рядки, літературні твори.

 

Технологія розвивального навчання

Технологія розвивального навчання  – це активно-діяльнісний спосіб навчання, під час якого враховуються та використовуються природні закономірності індивідуального розвитку дитини, що зумовлюють розвиток знань, умінь, навичок і способів розумових дій, скерованих механізмів особистості, емоційно-ціннісної та діяльнісно-практичної сфер. Ця технологія ставить на меті загальний розвиток учня, його інтелектуальних можливостей, почуттів, уміння вчитися та спілкуватися, формування творчої особистості.

Сучасна система навчання вимагає від учителя нових підходів до охоплення великого обсягу інформації. Неможливо одній людині знати все, навіть у вузькій сфері знання. Учні ж повинні мати зовсім інші навички: думати, розуміти суть речей, осмислювати ідей та концепції і вже на основі цього вміти шукати потрібну інформацію, аналізувати її та застосовувати в конкретних умовах, формулювати й відстоювати свою думку. Ми вчимо дітей фізики не тільки для того,  щоб вони пізнали світ, а й навчилися думати, аналізувати, систематизувати, знаходити компроміси, виділяти головне, критично ставитися до будь-яких аргументів, вміти відстоювати свою позицію.

Елементи розвивального навчання я використовую під час проведення лабораторних та дослідницьких робіт, спостереження, при розв’язуванні експериментальних та якісних задач.

 

Ігрові технології навчання

Ігрові технології навчання відрізняються від інших технологій тим, що гра:

• добре відома, звична й улюблена форма діяльності для людини будь-якого віку;
• ефективний засіб активізації;       
• мотиваційна за своєю діяльністю;
• дозволяє вирішувати питання передачі знань, умінь, навичок;
• багатофункціональна, її вплив на учня неможливо обмежити одним аспектом;

• переважно колективна, групова форма роботи;
• має кінцевий результат (матеріальний, моральний, психологічний);
• має чітко поставлену мету й відповідний педагогічний результат.

Сучасна педагогіка вбачає цінності гри як педагогічного методу у комплексі з іншими методами. Але практика застосування ігрових технологій показує, що крім позитивних результатів дана технологія містить і ряд негативних  аспектів. Тому я використовую на уроках не ігри, а ігрові ситуації, які дозволяють підвищити інтерес учнів до предмету; зробити уроки різноманітними, більш цікавими; вносить різноманітність в навчально-виховний процес та підвищує активність, навіть пасивних, учнів на уроках. З цією метою я використовую різні види ігор, серед яких «Снігова куля», «Слово – речення – запитання – відповідь», «Знайди помилку», «Магазин самообслуговування», «Запитай себе сам», «Хто більше», «Ланцюжок», «Фізичне доміно», «Кольорова стрічка», «Перевертні», «Сюрприз», «Вилучи зайве», «Знайди за описом», «Так – ні», «Розсипанка», «Найрозумніший», кросворди, ребуси, загадки, прислів’я, приказки.

 

Технологія розвитку критичного мислення

Технологія розвитку критичного мислення формує творче мислення, сприяє розвитку креативності. Критичне мислення необхідне під час розв’язування проблемних задач, формулювання висновків, оцінювання та прийняття рішень.

Сприймання, розуміння, усвідомлення та засвоєння навчальної інформації вимагає активної розумової діяльності, у тому числі критичного мислення. Критичне мислення – складний процес, який починається з ознайомлення з інформацією, а закінчується прийняттям рішення. Критичне мислення проявляється:

• у здатності людини самостійно аналізувати інформацію;
• умінні бачити помилки або логічні порушення у твердженні різних авторів;
• аргументувати свої думки (змінювати їх, якщо вони неправильні, і відстоювати, якщо вони вірні);
• прагненні до пошуку оптимальних і аргументованих рішень.

Для розвитку критичного мислення на уроках я використовую такі методи: складання сенканів, мозковий штурм, «кубування», «асоціативний кущ», читання з позначками.

 

Технологія інтерактивного навчання

Інтерактивне навчання – це спеціальна форма організації пізнавальної діяльності, яка має конкретну, передбачувану мету створити комфортні умови навчання, за яких кожен учень відчуває свою успішність, інтелектуальну спроможність.

Сутність інтерактивного навчання полягає в тому, що навчальний процес відбувається за умови постійної, активної взаємодії всіх учнів, де і учень і вчитель є рівноправними, рівнозначними суб’єктами навчання.

Організація інтерактивного навчання передбачає моделювання життєвих ситуацій, використання рольових ігор, спільне вирішення проблеми на основі аналізу обставин та відповідної ситуації.

Інтерактивні технології на уроках фізики дозволяють забезпечити глибину вивчення матеріалу. Учні опановують всі рівні пізнання (знання, розуміння, застосування, аналіз, синтез, оцінка). Змінюється і роль учнів: вони стають активними, приймають важливі рішення. Проте кожна інтерактивна вправа потребує попереднього розгляду і навчання учнів для її проведення.

У своїй практиці я використовую такі інтерактивні вправи як «Мікрофон», «Незакінчене речення», «Мозковий штурм», «Броунівський рух», «Ажурна пилка», «Коло ідей», «метод ПРЕС».

 

Проектна технологія

Сьогодення вимагає від освіти не забезпечення учнів певною сумою знань, а вміння отримувати знання самостійно, що можна забезпечити використанням не тільки однієї технології, а цілим комплексом технологій, поєднуючи їх протягом вивчення однієї теми. Найбільш вдало, на мою думку, сукупність певних технологій навчання можна застосувати під час створення проектів.

Проектна технологія – це інноваційна форма роботи організації освітнього середовища, в основі якої лежить комплексний характер діяльності тимчасового колективу спеціалістів в умовах активної взаємодії з навколишнім середовищем. Це  сукупність певних дій, документів, текстів, призначених для створення реального об'єкта, предмета, різного роду теоретичного чи практичного продукту.

В основі методу проектів лежить розвиток учнівських пізнавальних навичок, уміння самостійно конструювати свої знання та орієнтуватися в інформаційному просторі, розвиток критичного мислення, формування навичок мислення високого рівня.

Метод проектів завжди орієнтований на самостійність учнів – індивідуальну, парну, групову, – яку вони здійснюють упродовж певного часу; допускає можливість розв'язування певної проблеми; у ньому передбачається, з одного боку, необхідність використання різноманітних методів, засобів навчання, а з іншого — інтегрування знань, умінь із різних галузей науки та мистецтва. Результати виконаних проектів повинні бути «відчутними», тобто, якщо це теоретична проблема, то має бути запропоноване конкретне її розв'язування, а якщо практична –  конкретний результат, готовий до впровадження.

Створення прооекту передбачає певну сукупність навчально-пізнавальних прийомів, що дозволяють розв'язати ту чи іншу проблему шляхом самостійних дій учнів з обов'язковою презентацією (викладенням) отриманих результатів. З іншого боку, ця технологія складається із сукупності дослідницьких, пошукових, проблемних методів, творчих за своєю суттю.

У основу методу проектів покладена ідея про спрямованість навчально-пізнавальної діяльності школярів на результат, який одержують під час вирішення тієї чи іншої проблеми. Зовнішній результат можна побачити, осмислити, застосувати в реальній практичній діяльності. Внутрішній результат (досвід діяльності) стає безцінним надбанням учня, сполучаючи в собі знання та уміння, компетенції та цінності.

Сутність даного методу полягає в стимулюванні інтересу учнів до певних проблем, які передбачають володіння певною сумою знань, і шляхом проектної діяльності, котра передбачає рішення даної проблеми, показати практичне застосування набутих знань. У силу дидактичної сутності даний метод дозволяє:

• розв’язувати задачі формування інтелектуальних вмінь, критичного й творчого мислення;
• розвивати в учнів комунікативні навички, зокрема працювати в різних за складом групах, виконуючи різні за соціальним значенням функції;
• розвивати в учнів уміння користуватися різноманітними дослідницькими методами (збирати інформацію, факти, аналізувати їх з різних точок зору, висувати гіпотези, аналізувати, робити висновки та узагальнення).

В наш час метод проектів набув поширення та великої популярності завдяки раціональному поєднанню теоретичних знань і можливостей їхнього практичного застосування для розвитку конкретних проблем дійсності в спільній діяльності учнів. «Усе, що я пізнаю, я знаю. Знаю, навіщо це мені потрібно, де та як ці знання застосувати» – основна теза сучасного розуміння методу проектів, яка приваблює прибічників багатьох освітніх систем, що прагнуть знайти розумний баланс між академічними знаннями та прагматичними вміннями.   Учням ця робота подобається і вони із захопленням і цікавістю створюють проекти різних типів.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Додаток 1

 

Ознаки відставання у навчанні та рекомендації щодо його подолання

 

Проблеми учня	Рекомендації щодо їх подолання
Має труднощі у відтворенні теоретичних положень, визначенні частин висловлювання тощо	Читати, переказувати маленькими уривками
Не може відтворити формулу, закон, твердження, пояснити схему, орфограму	Багаторазово повторювати, тренувати пам'ять, фіксувати основні положення у «пам'ятці» протягом уроку
Не вміє використовувати формули, закони, схеми	Учити користуватися алгоритмом, виконувати однакові вправи за зразком
Має труднощі у побудові цілісної розповіді	Навчати працювати за планом, давати аналітичні пояснення. Ставити питання про основний зміст прочитаного
Не цікавиться додатковою літературою	Рекомендувати додаткову літературу на уроці незалежно від програмних завдань
Відволікається в той час, коли потрібно зосередитись	Активізувати увагу всіх учнів на уроці, не допускати зниження рівня дисципліни, використовувати різні методи й форми викладання
Байдужий до своїх успіхів чи невдач, неохайно виконує роботу, за яку не ставлять оцінок	Заохочувати найменші зусилля та успіхи, не залишати без уваги домашні завдання та роботу на уроці, перевіряти всі роботи слабких учнів

Додаток 2

Профілактика низької успішності

Етапи уроку	Акценти в навчанні
1. У процесі контролю за підготовленістю учнів	Спеціально контролювати засвоєння питань, які зазвичай викликають в учнів найбільші труднощі. Ретельно аналізувати та систематизувати помилки, яких припускаються учні в усних відповідях, письмових роботах, виявляти помилки, типові для класу, та концентрувати увагу на їх усуненні. Контролювати засвоєння матеріалу учнями, які пропустили попередні уроки. Після закінчення вивчення теми або розділу узагальнювати підсумки засвоєння основних понять законів, правил, умінь і навичок школярами, виявляти причини відставання
2. Під час викладу нового матеріалу	Обов'язково перевіряти в ході уроку міру розуміння учнями основних елементів матеріалу, що викладається. Стимулювати запитання учнів під час засвоєння навчального матеріалу. Застосовувати засоби підтримки інтересу до засвоєння знань. Забезпечувати різноманітність методів навчання, які дозволяють всім учням активно засвоювати матеріал
3. Під час проведення самостійної роботи учнів на уроці	Підбирати для самостійної роботи завдання з найсуттєвіших, складних і важких розділів навчального матеріалу, прагнучи меншим числом вправ, але поданих у певній системі, досягти більшого ефекту. Включати до змісту самостійної роботи вправи з усунення помилок, яких учні припустились під час відповідей і в письмових роботах. Інструктувати про порядок виконання роботи. Стимулювати бажання ставити запитання до вчителя. Уміло надавати допомогу учням у роботі, всіляко розвивати їхню самостійність. Навчати вмінням планувати роботу, виконувати її у відповідному темпі та здійснювати контроль
4. Під час організації позакласної самостійної роботи	Забезпечувати під час виконання домашньої роботи повторення вивченого, концентрувати увагу на найсуттєвіших елементах програми, що викликають найбільші ускладнення. Систематично давати домашні завдання з робота над типовими помилками. Чітко інструктувати учнів про порядок виконання домашніх робіт. Узгоджувати обсяг домашніх завдань з іншими вчителями класу, виключаючи перевантаження.

 

Додаток 3

 

Надання допомоги учневі

з низьким рівнем навчальних досягнень на уроці

 

Етапи уроку	Види допомоги у навчанні
У процесі контролю за підготовленістю учнів	Створення атмосфери особливої доброзичливості під час опитування. Зниження темпу опитування, надання дозволу довше готуватися біля дошки. Запропонувати учням орієнтовний план відповіді. Дозволяти користуватись наочними посібниками, які допомагають викладати сутність явищ. Стимулювання оцінкою, підбадьорюванням, заохоченням
Під час викладання нового матеріалу	Застосування заходів з підтримки інтересу до засвоєння теми. Частіші звертання до слабких учнів із запитаннями, що з'ясовують міру розуміння ними навчального матеріалу. Залучення їх у якості помічників під час підготовки приладів, дослідів і та ін. Залучення до висловлювання пропозицій з проблемного навчання, до висновків та узагальнень або пояснення суті проблеми, висловленої «сильним» учнем
Під час проведення самостійної роботи на уроці	Розбивка завдань на частини, етапи, виділення в складних завданнях кількох простих. Посилання на аналогічне завдання, що виконувалася раніше. Нагадування прийому та способу виконання завдання. Вказівка на необхідність актуалізувати те чи інше правило. Посилання на правило та властивості, котрі потрібні для розв'язання задач, вправ. Інструктування щодо раціональних шляхів виконання завдань, вимог до їх оформлення. Стимулювання самостійних дій учнів з низьким рівнем навчальних досягнень. Ретельний контроль за їхньою діяльністю із зазначенням помилок, перевірка, виправлення
Під час організації самостійної роботи	Вибір для груп слабких учнів найбільш раціональної системи вправ, а не механічне збільшення їх числа. Детальніше пояснення послідовності виконання завдання. Попередження про можливі ускладнення, використання карток-консультацій, карток із планом дій

 

 

Додаток 4

Методи стимулювання учнів

 з вироблення позитивної мотивації до навчання

І група змістовні	2 група організаційні	3 група соціально-психологічні
1. Особливий підхід до висвітлення навчального матеріалу, характер його подачі: • емоційно-образний (емоційний, наочно-образний, захопливий); • аналітичний (пояснювальний, критичний, логічний, проблемний); • діловий; • незвичайний. 2. Використання, показ, підкреслення різних елементів, привабливих сторін змісту: • важливість окремих частин; • складність (простота, доступність); • новизна, пізнавальність матеріалу; • історизм, сучасні досягнення науки; • цікаві факти, суперечності, парадокси. 3. Завдання з цікавим змістом, цікавими запитаннями. 4. Показ значимості знань, умінь: • суспільної; • особистісної. 5. Міжпредметні зв'язки	1. Цільова настанова на роботу, її коротка характеристика, постановка завдань. 2. Вимоги до учнів. За змістом:до дисципліни, до роботи. За формою: розгорнуті, алгоритми, згорнуті (вказівки, зауваження, міміка); єдині та індивідуально-групові, загальні та детальні, прямі й побіжні. 3. Характер діяльності (копіювальний, репродуктивний, творчий). 4. Створення ситуацій різного характеру: інтелектуального (проблема, пошукова, сварка, дискусії, суперечності); грального (пізнавальної гри, змагання); емоційного (успіху, захопленості темою). 5. Аналіз помилок, надання необхідної допомоги. 6. Контроль за діяльністю учня (ретельний, поверховий), взаємо і самоконтроль, оцінка. 7. Чітке використання ТЗН, наочності, дидактичних матеріалів, яскравих посібників	1. Показ досягнень і недоліків у розвитку особистості, виявлення довіри до сил і можливостей учня. 2. Прояв особистого ставлення вчителя до учня, класу, висловлювання власної думки. 3. Прояв особистих якостей учителя (у плані спілкування, ерудиції, ставлення до предмета, ділових якостей і т.д.) та спонукання учнів до подібних проявів. 4. Організація дружніх взаємостосунків у колективі (взаємоперевірка, обмін думками, взаємодопомога)

Додаток 5

 

Система заходів для вдосконалення освітнього процесу з метою запобігання неуспішності школярів

 

1. Профілактика типових причин неуспішності, властивих певним віковим групам:

А) у початкових класах зосередити зусилля на розвитку в учнів навичок навчально-пізнавальної діяльності та працездатності;

Б) забезпечити введення в тематику педагогічних рад засідання методичних нарад, об’єднань питань, пов’язаних із запобіганням неуспішності учнів.

2. З’ясування та облік специфічних для школи причин неуспішності в усіх класах, усунення й профілактика.
3. Широке ознайомлення вчителів із типовими причинами неуспішності, зі способами вивчення учнів, засобами запобігання й подолання їхнього відставання в навчанні.
4. Забезпечення єдності дій усього педагогічного колективу в запобіганні неуспішності школярів і підвищення рівня їхньої вихованості, звертаючи увагу на досягнення єдності у вихованні, встановлення міжпредметних зв’язків у навчанні, координацію дій педагогів з учнями, активом, батьками та громадськістю за місцем проживання дітей тощо.
5. Ретельне ознайомлення з навчальними можливостями майбутніх першокласників і проведення в необхідних випадках спеціальних коригувальних знань.
6. Систематичне вивчення труднощів у роботі вчителів, поліпшення практики аналізу вчителями своєї діяльності та їхня подальша самоосвіта.
7. Забезпечення входження до тематики педагогічних нарад, засідань методичних об’єднань інших проблем, над якими працюватиме школа в найближчі роки, питань, пов’язаних із запобіганням неуспішності учнів.   
8. Постійний контроль над реалізацією системи заходів для запобігання епізодичній та стійкій неуспішності, спеціальний контроль над роботою з найбільш «важкими» школярами, врахування результатів цієї роботи.
9. Узагальнення передового досвіду роботи з запобігання неуспішності та широке його обговорення.

Висновки

 

Розвиток освіти ХХІ століття спонукає до оновлення методів та прийомів навчання, запровадження в освітній процес інноваційних технологій, сучасних концепцій та способів формування в учнів предметних та життєвих компетенцій. Застосування інноваційних технологій, які будуються на комплексному психологічному вивченні особистості всіх учасників освітнього процесу, дає можливість позитивно розвивати їх інтелектуальну, соціальну, духовну сфери, сприяє соціальному самоствердженню й культурному самостворенню. Використання різноманітних освітніх технологій є результатом творчого підходу вчителя до справи.

Нам, вчителям, часто здається, що ми володіємо ключами від знань і, що саме ми, маємо передати їх дітям, вдало і старанно пояснивши, розтлумачивши. Але життя змінилось так, що школа більше не є монополістом знань і тому необхідно використовуючи сучасні інформаційні технології, йти в ногу з життям, щоб не бути викинутими не узбіччя.

Актуальність проблеми використання інноваційних технологій навчання на уроках фізики полягає в тому, що сучасні досягнення науки та техніки вимагають сучасних уроків, які враховують ці досягнення.

Важливою умовою організації освітнього процесу є вибір учителем раціональної системи методів і прийомів активного навчання, використання сучасних технологій у поєднанні з традиційними засобами. Процес навчання повинен бути організований так, щоб зорієнтувати дитину на досягнення нею цілей, які вона сама собі поставила.

Доцільно на уроках використовувати інноваційні технології разом із традиційними, що дозволяє урізноманітнити діяльність учнів, а саме:

• навчає здобувати знання самостійно;
• акумулює вміння користуватися здобутими знаннями для рішення нових завдань;
• сприяє набуттю комунікативних навичок і умінь (тобто умінь працювати в різноманітних групах, виконуючи різні соціальні завдання і ролі);
• надає можливість широких людських контактів в знайомстві з різними
• точками зору на одну проблему;
• навчає користуватися дослідницькими методами: збирати інформацію, факти, уміти їх аналізувати з різних точок зору, висувати гіпотези, робити висновки;
• надає можливість висловлювати свої власні думки.

Проте слід пам’ятати, що хоча педагогічні технології й вимагають високої активності вчителя й учня, враховують психологічні й особисті риси всіх учнів, вносять індивідуальні корективи в навчальний процес, сприяють прояву та зростанню самостійності учнів, все ж таки вони не забезпечують усім учням однаково високого результату розвитку й навченості.

Неуспішність – це складне і багатогранне явище шкільної дійсності, що вимагає різносторонніх підходів при його вивчені.

На основі всього вище зазначеного можна зробити такі висновки:

1. Ефективність навчання визначається в остаточному підсумку характером відносини учнів до навчання, характером їхньої навчальної роботи. Це відношення багато в чому залежить від того, чи усвідомлюють учні особистісну і суспільну значимість навчальної роботи, чи розуміють вони крайню необхідність і важливість для самого учня і для суспільства активної, творчої, систематичної і завзятої роботи.

Тому організація освітнього процесу повинна бути такою, щоб кожному учневі була зрозуміла особистісна і суспільна значимість його активної, творчої і завзятої навчальної роботи й основним показником була б оцінка саме такої навчальної роботи учня.

2. Для того, щоб інтенсифікувати навчальну роботу кожного учня, недостатньо прямого впливу вчителів на учня. Більш ефективним засобом є вплив на нього через учнівський колектив. А для цього потрібно, щоб учнівська група була справжнім колективом, референтним стосовно кожного його члена.

Тому навчальний процес повинний проводитися в органічній єдності колективних, фронтальних та індивідуальних форм навчальних занять при визначальному характері загальної колективної діяльності учнів.

3. Для того щоб вчасно виявляти будь-які прогалини в навчанні кожного учня і відразу його заповнювати, поточний контроль повинний мати всеохоплюючий характер. Це значить, що контроль повинний проводитися по кожному елементі змісту навчальної програми й охоплювати одночасно усіх без винятку учнів. Для цього, мабуть, необхідне залучення самих учнів до проведення поточного контролю й оцінки у формі взаємо- і самоконтролю, взаємо- і самооцінки під керівництвом учителя.

4. Найважливішим фактором підвищення ефективності вивчення є суб'єктивний і усвідомлений характер діяльності учня в навчальному процесі. Учень повинен бути не тільки об'єктом педагогічних впливів учителів, але й активним суб'єктом навчально-виховного процесу. Важливим засобом для цього є рольова участь школярів в організації і проведенні всього навчального процесу. Це означає, що у кожному класі організується учнівське самоврядування, що організує не тільки громадське життя класу, але і значну частину навчальної роботи (поточний контроль, оцінку й облік навчальної роботи учнів, взаємодопомога в заповненні пропусків в окремих учнів, підготовку до уроків і т.д.).

5. Ефективність навчальної роботи учнів залежить від розвитку в них здатності до навчання, здатності розумно і правильно учитися. Для цього вони повинні опанувати загальнонавчальні уміння і навички. Тому оволодіння загальнонавчальними уміннями і навичками повинне бути включене в навчальні програми вчителів по кожному навчальному предметі.

6. Ефективність навчальної роботи учнів в остаточному підсумку визначається характером їхньої особистісної вихованості, їх моральними і соціальними якостями. Тому навчання повинне проводитися так, щоб воно в максимальному ступені сприяло вихованню кожного учня як високоморальної, творчої, активної і соціально зрілої особистості.

7. Ефективність навчання, характер відносини учня до навчальної роботи залежать і від того, яке життя учня в школі і класі, чи задовольняє це життя його потреби й особливо потреба в емоційному насиченні, з якими почуттями він йде в школу, які емоції і почуття викликає в нього навчально-виховний процес.

Життя учнів у школі, навчальний процес, уроки, позакласні і позашкільні заняття повинні включати такі заходи, щоб у них могли і хотіли брати активну участь усі школярі, щоб вони викликали, формували і розвивали в кожного школяра його особистісні інтереси і схильності.

8. Взаємини між вчителями й учнями повинні бути засновані на оптимістичному відношенні вчителя до кожного учня: учитель повинен вірити в можливості і сили учня. Він повинний виявляти кращі і сильні сторони кожного учня і, спираючись на них, разом з учнем бороти з його слабкими якостями. Для того щоб боротися з недоліками того або іншого учня, учитель повинен шукати його достоїнства і створювати умови, щоб кожен учень домігся успіху в якій-небудь області. Учень, що у школі не досягає успіху, стає невдахою, почуває себе таким, і тим самим він приречений на невдачі у навчальній роботі.

Треба виходити з постулату, що хоча виховання, школа і вчитель не всесильні, але їхня можливості великі і треба в максимальному ступені використовувати ці можливості, спираючись на глибоке і всебічне знання учня, його особливостей і якостей.

Тільки при здійсненні зазначених умов можна домогтися повної успішності учнів, попередити їх відставання та неуспішність.

Викладання – це мистецтво, а не ремесло – у цьому самий корінь учительської справи… вічно винаходити, вимагати, удосконалюватися – от єдиний можливий курс сучасного вчителя. (М. А. Рибникова)

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Використана література

1.     Пометун О.І. та інші. Сучасний урок. Інтерактивні технології навчання: Наук.-метод. Посібник. - К.: А.С.К., 2004.
2.     Агапова І. Подолати неуспішність // Завуч – 2003 – березень(№7) – с. 4–5.
3.     Золота рибка в «МЕРЕЖІ». Інтернет-технології в середній школі. //М.:Прожект Хармоні, Інк., 2001.
4.     Коваль B.C., Шабалтун І.П. Поради щодо використання педагогічних програмних засобів на уроках фізики. «Комп'ютер в школі та сім'ї». 2004-№2 ст.,28.
5.     На урок - в Інтернет. Під ред. А.В.Хутірського // M.:RELARN, 2000, - С. 14.
6.     Нові педагогічні й інформаційні технології в системі освіти //Під ред. Е.С.Полат. - M.:ACADEMA, 2000.
7.     Мотивація невмотивованих: (Заохочення байдужих до навчання учнів) // Директор школи. – 2002. – січень (№3) – с. 9–10.
8.     Кулик В. Діти з труднощами у навчанні // Шкільний світ. – 2001. – грудень (№45) – с. 2–3.
9.     Горбунова О. Попередження невстигання учнів (методичні поради вчителям щодо роботи з дітьми, які погано встигають) // Завуч. – 2001. – листопад (№32–33) (дод.) – с. 49–52.
10. Ілляшенко І. Хто вони – ті, що не встигають? // Початкова школа – 1999 – №3 – с. 25–28.
11. Терлецька Л. Як подолати неуспішність дитини у навчанні. // Шкільний світ. – 1998 – січень (№2).
12. В.С. Цетлин Неуспеваемость школьников и ее предупреждение. – М., «Педагогика», 1977. – 120 с.
13. Гончарук П.А. Психологія навчання. – К., 1985.
14. Занюк С. Психологія мотивації та емоцій, – Луцьк, 1997.
15. Зимняя И.А. Педагогическая психология. – Ростов-на-Дону: Феникс, 1997.
16. Ильясов И.И. Структура процесса учения. – М., 1986, т. 2.
17. Калмыкова З.И. Проблема преодоления неуспеваемости глазами психолога. – М., Знание, 1982.
18. Кулюткин Ю.Н. Психология обучения взрослых. – М., «Просвещение».1985.