Осінні метаморфози природи

                              Осінні  метаморфози природи

       Дрібний осінній дощ сьогодні розпочався несподівано. О п’ятій годині ранку він уже веселенько вистукував по дахах будинків, несміливо зазирав у вікна квартир, ніби попереджаючи про необхідність парасольки в разі виходу з дому. По вікнах струмочками стікала дощова водиця, така чиста, прозора й доволі холодна.

       Сховалися від дощу птахи, кішка з кошенятами, дворові пси та маленькі песики. Небо, дбайливо затягнуте дощовими хмарами, виглядало занепокоєним, стурбованим. Цікаво, чи з’явилися в лісі гриби, ягоди? Чи безпечно по них ходити? Мабуть, не варто…

       А дощ не вщухає… Горобці, ластівки, шпаки, ворони, дрозди й навіть дятел – усі пташки, які з’являються в нашому дворі, миттю сховалися, не бажаючи мокнути під холодними краплинами осіннього дощу.

       Лагідний, але сильний вітер розганяв синювато-сизі хмари щосили, не даючи їм можливості знову вилити на землю чергову порцію холодного дощу. На знак згоди з вітром голосистий півень несподівано озвучив своє голосне «Ку-ку-рі-ку!», цим самим відігнавши подалі найбільшу дощову хмару.

        З часом дощ ущух. На небокраї з’явилися перші сонячні промені. Вони були такими яскравими, приємними й довгоочікуваними, що віття дерев зашелестіло голосно, радісно й весело.

        Озвалося місцеве птаство: лунали голосні пісні, щиро радіючи тиші, ясному теплому сонцю та приємному шелесту осіннього листя. Розгойдували віття високі берези та клени, тягнулися вгору, до сонця, ще зеленолисті вишні, яблуні та жовтобокі  ароматні грушки на гіллі.

        Лише самотня вербиця сумно стояла біля будинку: її листя зовсім облетіло, оголивши віти, вітер розніс його по всьому  подвір’ю, так що не знайти його, ні побачити здалеку. Поряд із нею зупинився вже безлистий клен, ще недавно такий пишний, стрункий, красивий і привабливий багряним і жовтогарячим листям… Усе  тече,  усе міняється… Ось молоденька струнка вишенька: ще недавно вона хизувалася такими яскравими й смачними  плодами, зеленим листям, але час минув, він невблаганний. Єдина радість: осінній дощ добросовісно помив її зелені листочки, які міцно трималися на гілочках; вони й зараз виблискують смарагдовим кольором на осінньому сонці, приваблюють шанувальників краси й коштовностей…

        Осінь-чарівниця, як справжня господиня,  турбується про кожний куточок своїх володінь,  урожай  фруктів, овочів, хліба, усе тримає в полі зору, підтримує красу й затишок, щоб люди жили в мирі та достатку, були щасливими. Дякуємо тобі, люба осене, за старанність та турботу!