ОСНОВИ ПОБУДОВИ КОМПОЗИЦІЇ У ВИШИВЦІ

Тема: ОСНОВИ ПОБУДОВИ КОМПОЗИЦІЇ У ВИШИВЦІ

Мета:

• навчальна: забезпечити засвоєння учнями понять «орнамент»; «ра­порт», знань про види орнаментів та побудову композиції у вишивці; формувати уміння з розпізнавання основних видів орнаментів, харак­терних для української народної вишивки, з вибору орнаменту для ви­шивання та його кольорового рішення;
• розвивальна: сприяти розвиткові пізнавального інтересу, уваги, твор­чої уяви, художнього смаку;
•      виховна: виховувати повагу до традицій українського народу.

Обладнання, матеріали та наочність: малюнок для вправи «Візерунок на­строю», осіння композиція рослин, ілюстрації «Орнаменти української вишивки», вишиті вироби, завдання для вправи «Лови помилку», папір у клітинку, кольорові олівці.

Тип уроку: комбінований.

ХІД УРОКУ

І. ОРГАНІЗАЦІЙНИЙ МОМЕНТ

Перевірка наявності учнів; підготовленості їх до уроку, наявно­сті робочого одягу.

 Вправа «Візерунок настрою»

Учитель. Діти, а чи знаєте ви, що від настрою залежить якість роботи? Учені з’ясували, що за відповідним кольором можна оха­рактеризувати емоційний стан людини. Тож я пропоную всім визна­чити характер свого настрою. Перед вами на дошці — незвичайний орнамент. Це візерунок настрою, він допоможе нам визначитися з емоційним станом та налаштуванням на сьогоднішнє заняття.

Заплющте очі на кілька секунд і уявіть, із яким кольором асоці­юється ваш сьогоднішній настрій (синій, зелений, червоний, жовтий, коричневий, чорний, сірий). Тепер підійдіть до візерунка, візьміть листочок відповідного кольору і прикріпіть його на виноградній лозі.

Методична порада. Для виконання означеної вправи вчителю потрібно за­здалегідь намалювати на ватмані виноградну лозу та підготувати листочки (стіке- ри) відповідних кольорів. Виконання вправи надає вчителю змогу швидко дізна­тися про загальне налаштування класу на роботу (на вивчення нової теми, нового розділу програми в цілому), визначити емоційний настрій учнів.

Ключ до трактування «Візерунка настрою»

Учитель. Учені з’ясували, що колір необхідний для душі лю­дини, як повітря — для тіла. Він впливає на її емоційний стан, ха­рактер, життєдіяльність у навколишньому середовищі. Вивченням впливу кольорів на свідомість та здоров’я людини займається наука кольоротерапія, до якої на сьогоднішньому занятті приєднаємось і ми! Отож, розгляньмо зв’язок між кольором та емоційним станом людини:

• синій — спокій, задоволення;
• зелений — упевненість;
• червоний — збудженість, агресивність;
• жовтий — активність, бажання спілкуватися, веселість;
• коричневий — тривога;
• чорний — страх;
• сірий — стрес, гіркота.

Ось такого незвичайного кольору в нас сьогодні вийшла вино­градна лоза. Залишімо її до наступного заняття та з’ясуймо, як час, наш майбутній настрій та задоволеність від навчання вплине на за­барвлення лози наступного разу.

ІІ. МОТИВАЦІЯ НАВЧАЛЬНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ

Учитель. Говорять, що немає поганих барв — є погане їхнє спо­лучення. Поруч із нами перебуває Великий Учитель — художник і скульптор — жива Природа. Пригадайте, які тільки сполучення не пропонує вона, «малюючи» крила метеликів, оперення пташок, пелюстки квітів і листя, дивуючи найрізноманітнішими барвистими поєднаннями. (Учитель привертає увагу учнів до осінньої компози­ції рослин.) Осінні барви проглядають у виноградній лозі та її дости­глих гронах, полум’яніють у червоних ягодах калини, золотавіють у сухих маківках. Доповнюють це різноманіття листя та шишечки хмелю, завжди зелений хрещатий барвінок, а над усім царюють ча­рівні троянди.

Питання до учнів

•         Як ви гадаєте, чому саме ці рослини ввійшли до складу осінньої композиції?
•         Що ми маємо на увазі, коли використовуємо термін «компози­ція»? (Композиція (складання, зв’язування) — це побудова ху­дожнього витвору, обумовлена його змістом, характером та призначенням.)

ІІІ. ПОВІДОМЛЕННЯ ТЕМИ УРОКУ

Учитель. Вишивки — це безцінні скарби народного мистецтва, у яких живе добра поетична душа великого українського народу, це справжні художні витвори, отже для їхнього створення край необ­хідно користатися правилами композиції.

Тема нашого уроку — «Основи побудови композиції у вишивці».

IV. ВИВЧЕННЯ НОВОГО МАТЕРІАЛУ

1.Композиція, види орнаментів.

Учитель. Під час розробки вишивки виникає багато задумів. В уяві рояться різноманітні образи, і поєднати їх необхідно есте­тично і з певною закономірністю. У цьому випадку потрібно скорис­татися правилами композиції, що допоможуть правильно скласти декоративне зображення, з’єднати елементи узорів та посилити зо­рове враження.

 Композиція — це творче поєднання елементів узору, об’єднаних змістом, кольором, формою.

Композиція — найважливіший організаційний елемент худож­ньої форми, який надає твору єдності та цілісності, підпорядковує його компоненти один одному і цілому. Усе, що стосується побудови декоративного виробу як закінченого цілого, належить до поняття «композиція».

Композиційна побудова вишивки дещо відрізняється від компо­зиції в живописі й малюнку. Її завдання — загальне рішення пло­щинного зображення, яке є прикрасою і має певне застосування. У зв’язку з цим пропорційність та розміщення частин орнаменту, характер візерунка, кольорове рішення залежить від виду моделі та її призначення. Композиція — це єднання, злиття декору, малюнка і              кольору.

Для української народної вишивки найхарактернішими є гео­метричні, рослинні, зооморфні (зображення тварин) та антропо­морфні (зображення людини) мотиви. Окремі мотиви поєднуються

в орнамент. Слово «орнамент» в перекладі з латинської — «при­краси».

ОРНАМЕНТ — невід’ємна складова народного декоратив­но-ужиткового мистецтва.

 Найменша частина орнаменту, яка ритмічно повторюється, називається рапортом.

          Рис. 10. Рапорт орнаменту

Випереджальне завдання

Під час розповіді вчителя записати до зошитів характеристики видів орнаментів.

Учитель. Найдавніші за походженням геометричні мотиви. В їхній основі — геометричні фігури, прямокутники, ромби, три­кутники, розетки, які повторюються на полотні. Основу геометрич­них орнаментів становлять ромби і квадрати (прості та перехре­щені). Геометричні орнаменти з давнини були зв’язані з космічною символікою, з плодовитістю.

У геометричних орнаментах, які є найдавнішими в українській вишивці, з усіх геометричних форм найчастіше застосовують ромб. Створено безліч його варіантів.

• Ромб, розділений на чотири частини з чотирма крапками, — за­сіяне поле;
• ромб з тростинками — символ плодовитості;
• ромб з гачками — знак-оберіг.

Часто використовують також зображення круга, розетки. У тра­диційному орнаменті поширені зубці, хрестики, трикутники, півкруги тощо. Масового поширення зазнав мотив хвилястого бігунця.

Рослинні орнаменти з’явилися в українській вишивці значно пізніше геометричних. Вони тісно пов’язані з природою рідного краю. В основі рослинного орнаменту лежить прагнення перенести у вишивку красу природи. У різних регіонах України найхарактер­нішими були такі рослинні мотиви:

• виноград (символ сімейної радості);
• калина (символ невмирущого роду), барвінок (символ немеркну­чого життя);
• хміль (символ кохання) та ін.

Конкретні форми рослин і плодів завжди передавали не в реаль­ному зображенні, а перетворювалися на стилізовані узори. Серед мотивів рослинного орнаменту особливо виділяється один із найдав­ніших — «дерево», символ усього живого, символ людського роду.

У вишивках зооморфних орнаментів зустрічаються зображен­ня зайця, коня, риби, півня, голуба, зозулі, метелика, павука та ін. У тваринних мотивах поширені птиці, тому що птиця — найулю­бленіший образ творчості. І це не випадково. Образ птиці у фоль­клорі позначує посередника між небом і землею. Також вона несла функцію оберегу жінки та її дітей. У народному мистецтві пара птиць — це символ любові, вірності та щастя.

Антропоморфний орнамент складається із зображення людей. Образ людини в народній вишивці відтворено або у вигляді людини-дерева, або ж він був наближений до реальної дійсності. Голову людини часто зображували у вигляді ромба, трикутника або кола, обрамленого квітами. Найчастіше у вишивках зустрічається жіноча постать, що символізує богиню життя.

У змішаний орнамент входять всі попередні розглянуті орна­менти.

Протягом віків орнаменти пройшли довгий та складний шлях, розвиваючись разом з історією та культурою кожного народу. Най­складніші та багаті орнаменти завжди вишивають на видному міс­ці: на рукавах сорочок, на комірцях, на кінцівках рушників, на шапках. Вибираючи або створюючи рисунок для вишивки, слід до­тримувати певних правил.

2. Композиційна побудова узорів.

Учитель. Вибравши мотив вишивки, необхідно визначити, де розмістити композиційний центр. Ним може бути велика яскра­ва квітка. Решта елементів менших розмірів і світліших відтин­ків допоможуть сприйняттю головного об’єкта. Важливим є ви­бір композиційних схем побудови, подібних до геометричних фігур: трикутника, піраміди, квадрата, круга, еліпса (овалу), кута,

прямокутника, ромба. Не менш важливим є розмір майбутньої ро­боти щодо складників. Зображених предметів не повинно бути над­то багато або замало в обмеженому просторі.

Обираючи фон вишивки і розміщених поряд елементів, необ­хідно враховувати контраст. Темні деталі зорово сильніше сприй­маються на світлому фоні і, навпаки, світлі — на темному. Акцен­туючи увагу на головному фрагменті і послаблюючи зображення другорядних частин, можна домогтися цілісної композиції, яка обу­мовлює єднання всіх деталей, що доповнюють одна одну. Послідов­не повторення зображуваних елементів, яке називається ритмом, часто застосовується у вишивках у вигляді чергування квітів, лист­ків, рослинних і геометричних візерунків та ін. Побудова багатьох орнаментів ґрунтується на ритмічному чергуванні деталей. Ритміч­ність може надати зображенню динамічності, оскільки, якщо по черзі переводити погляд від елемента до елемента, з’являється від­чуття руху. Наявність діагональних напрямків у розміщенні листя, квітів, гілок створює враження нахиляння й руху вишитих рослин ніби від вітру, що забезпечує динамічність зображення. Під час ком­позиційного складання вишивок часто використовують симетрія.

Композиція рисунка вишивки залежить від призначення ви­робу, виду тканини. Наприклад, на столовій серветці узор можна розташувати в кутку або центрі, на рушнику — вздовж коротко­го краю, на диванній подушці — по всій її площі, у сукнях — на комірі, уздовж застібки, на блузі — навколо вирізу горловини, на спідниці — уздовж нижнього зрізу або на кишенях тощо. Як пра­вило, рисунок вишивки має композиційний центр, розташований в тій частині виробу, яка привертатиме до себе найбільшу увагу.

Щоб вишивка була естетичною, необхідно правильно розмісти­ти її на виробі (серветці, доріжці тощо), а форми й розміри її пови­нні гармоніювати з формою й розмірами виробу. Узор вишивки має бути і не занадто маленьким, і не дуже великим, розміщувати його потрібно перш за все на тій частині, яка більше привертає до себе увагу.

Якщо узори симетричні, то не можна допускати зміщення еле­ментів вгору чи вниз, вліво чи вправо. Саме тому орнаментальну смугу на виробах слід вишивати з середини рапорту й середини малюнка.

З. Колір у вишивці

Загальне враження від композиції вишивки багато в чому за­лежить від колірної гами ниток. Відомо, що кольори здатні ви­кликати певні емоції: червоний — радість, зворушення, синій — сум тощо. Про колір можна сказати, що він виграє «малиновим передзвоном», «усміхається», «святкує», «сумує» тощо. Отож, під­бираючи кольори ниток для вишивання, необхідно врахувати ха­рактер рисунка, призначення виробу й те, яке враження він має справляти.

Українські вишивки дуже різноманітні і гармонійні за поєднан­ням кольорів. Колір у народній вишивці має символічне значення.

Традиційними українській вишивці є червоний, чорний та білий кольори. Рідше зустрічається синій, зелений та жовтий.

Червоний колір — це колір життя, сонця, здоров’я, крові. Тому він і переважає у народних вишивках.

Чорний на противагу червоному нагадує про сум, горе, смерть. Хоча однозначного тлумачення символіки кольору в народній ви­шивці немає. Адже і святкові вироби часто вишивали в різних міс­цевостях чорними нитками.

Вишивки Тернопільської області відзначені густим, темним, аж до чорного, колоритом. Виконані вовняними нитками, густі без пробілів, орнаменти суцільно вкривають рукави жіночих сорочок.

Сорочки на Полтавщині вишивали переважно білими нитками, дуже рідко — червоними ти сірими. Полтавські рушники вишивали червоними нитками і зображали на них Світове дерево або Дерево життя. Воно символізує людський рід, усе живе на землі. У виши­ванках зображення дерева замінює фігуру жінки-матері — берегині людського роду.

Вишивки Київщини виділяються дрібно розчленованими орна­ментальними мотивами. Вони найчастіше червоного кольору з гра­фічним окресленням малюнка чорним.

Вишивки Полісся (Рівненська та Волинська обл.) прості та чіт­кі, складаються з повторення поодиноких або вписаних одне в одне різноманітних ромбів, зірок, ламаних ліній.

Багато і щедро вишивали на Буковині. Яскраво і різноманітно прикрашали рукави святкових сорочок. Вишивали різнокольоро­вими нитками.

Вишивки Закарпаття характеризуються різноманітністю ві­зерунків, багатством кольорових сполук, здебільшого червоного

з жовтим та зеленим. Два або три відтінки жовтого кольору прояс­нюють вишивку і надають їй золотавого відблиску. Типовим є густе заливання тла, коли велика кількість дрібних елементів заповнює площину.

 Проведення хвилинки відпочинку (руханки)

Ми старанно вчились й трохи притомились,

Тож час нам відпочити та сили відновити:

На «раз» і «два» всі дружно встали,

На «три» — усі присіли,

І головою похитали, щоби набратись сили.

«Чотири» — знову піднялись,

На «п’ять» — всі підтягнулись,

На «шість» — трохи вперед пройшлись,

На «сім» назад вернулись.

На «вісім» — знов за парти сіли,

А тепер — гайда за діло!

   4.Стилізація малюнка.

Учитель. Типовою ознакою вишитого орнаменту є його стилі­зоване трактування.

Стилізація — це творча переробка форм реального світу з най­більшим художнім узагальненням, виявленням його умовних декоративних якостей. Для відтворення у вишивці краси й гар­монії природних форм навколишнього середовища треба знати прийоми стилізації (рис. а, б, в).

Стилізуючи декоративну форму в технічний малюнок, слід при­діляти особливу увагу узагальненню природних форм, виявленню їхніх конструкторських особливостей, тобто визначенню геометрич­ної форми і правильному вибору техніки самої вишивки.

Використання методу стилізації дозволить спростити вишивані предмети, не обтяжуючи композицію дрібними частинами. Тут важ­ливо не втратити властивих елементу краси і витонченості, зберегти його характерні особливості.

5. Як збільшити або зменшити малюнок.

Збільшувати або зменшувати малюнок починають з одного і того самого: готовий малюнок розкреслюють на однакові квадра­ти довільної величини, ніби перетворюючи його на «шахову дошку». У кожному квадраті буде свій «клаптик» малюнка. Для зручності квадрат помічають цифрами й буквами. Тепер на чистий аркуш паперу наносять те саме число квадратів, але іншого розміру: для збільшення малюнка креслять великі квадрати, для зменшення — маленькі. Потім послідовно малюють у кожному квадраті, і посту­пово із частин виникає цілий малюнок. Чим менші квадрати, тим більше їх розміщується на малюнку і тим точніша копія.

V.ФОРМУВАННЯ УМІНЬ І НАВИЧОК

ПРАКТИЧНА РОБОТА «ВИБІР ОРНАМЕНТУ ДЛЯ ВИШИВАННЯ, ВИКОНАННЯ ЕСКІЗНИХ ЗАРИСОВОК»

1. Аналіз завдань практичної роботи

Створити композицію для вишивання виробу з використанням символів-мотивів.

Методична порада. Можна запропонувати різнорівневі завдання: ство­рення композиції з використанням ілюстрацій різних орнаментів методом аплікації, у техніці «колаж», з поєднанням аплікації та зарисовок олівцями, створення композиції олівцями, з опорою на моделі-аналоги.

• 1-й варіант — для вишивання рушника;
• 2-й варіант — для вишивання квадратної серветки;
• 3-й варіант — для вишивання комірців, манжетів, вирізів со­рочки.

2. Забезпечення необхідними інструментами та матеріалами (див. об­ладнання до уроку)
3. Правила безпечної праці, організація робочого місця та санітар­но-гігієнічні вимоги під час виконання завдань практичної роботи

(див. додаток 1,2)

4. Самостійне виконання завдань практичної роботи
5. Контроль учителя з метою виявлення недоліків у знаннях та вмін­нях учнів
6. Поточний інструктаж (індивідуальний, груповий, якщо необхідно)
7. Підбиття підсумків практичної роботи:

• демонстрування кращих робіт;
• аналіз недоліків у результатах роботи та шляхи їх усунення;
• оцінювання результатів практичної роботи (проводять пізні­ше, коли учні здають робочі зошити на перевірку).

VI.ПЕРЕВІРКА ЗНАНЬ ТА ВМІНЬ

Тестові завдання для оцінювання навчальних досягнень учнів з основ матеріалознавства та побудови композиції у вишивці

Варіант 1 

1. Оберіть правильні ствердження (4 бали).

• Конструкційні матеріали — це матеріали, з яких виготовля­ють виріб.
• Натуральні волокна рослинного походження отримують із ба­вовни, льону, джуту, конопель.
• Бавовняні тканини називають «українським шовком».
• Нитки, які проходять по всій довжині тканини, — це нитки піткання.
• Тканини полотняного переплетення мають різний ткацький рисунок з обох боків.
• Нитки основи йдуть упоперек тканини.
• Геометричні властивості — це розміри тканини: товщина, ши­рина, довжина.
• Здатність тканини вбирати вологу називають гігроскопіч­ністю.

2. Знайдіть помилки в запропонованому тексті, закресліть їх, пра­вильно напишіть над закресленими словами (4 бали).

• Орнамент — це процес створення художнього витвору, скла­дання його частин в одне ціле.
• «Рапорт» — це частина орнаменту, розташована в центрі.
• Рослинний орнамент містить зображення листя, квітів, дерев.
• Рослинні орнаменти з’явилися в українській вишивці значно раніше геометричних.

3. Закінчіть визначення видів орнаментів, дописавши речення

(2 бали).

• Орнамент, який складається з поєднаних у кольорі геометрич­них елементів, що чітко чергуються, називається...
• Найменша частина орнаменту, яка рівномірно повторюється, це...

4. Знайдіть помилки в запропонованому завданні, закресліть їх,

правильне напишіть над закресленими словами (2 бали).

Види орнаментів української вишивки

 Варіант 2

1. Оберіть правильні ствердження (4 бали).

• Процес, у результаті якого отримують пряжу, називається «ткацтво».
• Полотняне переплетення ниток отримують шляхом перепле­тення ниток основи та піткання через одну.
• Тканини полотняного переплетення неміцні, швидко зношу­ються.
• Нитки основи розміщені вздовж тканини.
• Кромка тканини — це щільне переплетення по обох її краях.
• Лляна тканина м’якша за бавовняну.
• Чим товща тканина, тим менша її довжина
• Здатність тканини утворювати м’які, спадаючі складки нази­вають драпірувальність.

2. Знайдіть помилки в запропонованому тексті, закресліть їх, пра­вильно напишіть над закресленими словами (4 бали).

• Орнамент — невід’ємний складник народного декоративно- ужиткового мистецтва.
• Слово «орнамент» в перекладі з польської означає «прикраси».
• Для української народної вишивки найхарактернішими є ге­ометричні, геральдичні, рослинні, зооморфні (зображення тварин) та антропоморфні (зображення людини) орнаменти.
• Орнамент — це творче поєднання елементів узору, об’єднаних змістом, кольором, формою.

3. Закінчіть визначення видів орнаментів, дописавши речення (2 бали).

Орнаменти, що складаються з рослинних елементів — декора­тивно стилізованих квітів, листя, гілок, називаються... Орна­ментальну смугу на виробах слід вишивати з початку рапорту.

4. Знайдіть помилки в запропонованому завданні, закресліть їх, правильно напишіть над закресленими словами (2 бали).

VII.РЕФЛЕКСІЯ

Учитель. Ось і добігає кінця наше заняття. На початку уроку ми визначали свій настрій. Давайте перевіримо, чи змінився він у вас на цьому занятті. Прошу ще раз виразити свій емоційний стан на нашому «Візерунку настрою» за допомогою «грон винограду».

Дівчатка підходять до дошки й прикріплюють до утвореної лози гро­на винограду. Відбувається бесіда з класом з приводу кольорового забарв­лення лози.

VIII.МОТИВАЦІЯ ОЦІНОК ЗА УРОК, ВИСТАВЛЕННЯ ЇХ У ЖУРНАЛ, ЩОДЕННИКИ

IX.ДОМАШНЄ ЗАВДАННЯ

•    Намалювати ескіз фартушка з оздобленням вишивкою.

X.ПРИБИРАННЯ РОБОЧОГО МІСЦЯ

КЛАСИФІКАЦІЯ ОРНАМЕНТІВ

Для допитливих

Орнамент — це декоративна композиція, яка склада­ється з елементів, що ритмічно повторюються, чергують­ся. Частину художніх елементів, які ритмічно повторю­ються по всій довжині і ширині, називають рапортом. За мотивами орнаменти поділяються на кілька груп:

1. Геометричний орнамент — складається з поєднаних у кольорі геометричних елементів, які чітко чергуються. Геометричний орнамент утворюється стилізацією рослинного або зооморфного орнаментів.
2. Рослинний — складається з рослинних елементів, декоративно стилізованих квітів, листя, гілок тощо.
3. Зооморфний — характеризується орнаментальними компози­ціями, як реалістичними, так і стилізованими зображеннями птахів, тварин, риби.
4. Антропоморфний — стилізоване зображення силуетів людей.
5. Предметний — складається із зображення предметів побуту, зна­рядь праці, відпочинку, атрибутики театрального мистецтва, музичних інструментів тощо.
6. Каліграфічний — утворюється з окремих літер або елементів тексту.
7. Пейзажний — реалістичне або стилізоване зображення мотивів природи, архітектурних пам’яток тощо.
8. Геральдичний — це композиція із зображенням гербів, орденів, медалей, емблем, значків (наприклад, бджола символізує пра­цьовитість, підкова — щастя, якір — надію, дзеркало — правду, ліра — музику, лев — могутність).

Суттєвого значення набуває і розташування орнаментів.

Типи орнаментів

Стрічковий — у вигляді прямої чи криволінійної орнаменталь­ної смужки, що прикрашає середину виробу чи обрамлює його.

Сітчастий — уся поверхня заповнена узором.

Центричний (розетковий) — окремі елементи орнаменту впи­сані у квадрат, коло, ромб або інший багатокутник, розташований у центрі.

Композиція, вимоги до створення композиції

 Композиція — це творче поєднання елементів узору, об’єд­наних змістом, кольором, формою.

Композиція вишивки для виробу повинна відповідати певним художнім вимогам:

• форма, призначення та якість матеріалу оздоблювального ви­робу;
• узор повинен відповідати характеру переплетення ниток і роду волокон тканини;
• вишивка повинна відповідати вимогам до певного виробу, не по­винна заважати його практичному призначенню.

Основними правилами композиційної побудови для вишивання є:

• відповідність основній темі;
• знаходження композиційного центра;
• пропорційність і симетричність розташування елементів узору;
• рівновага й закон ритму.

СИМВОЛІКА УКРАЇНСЬКОЇ ВИШИВКИ

Уся українська вишивка позначена благословенними знаками Води й Сонця. Сонце часто зображено восьмипелюстковою розет­кою, полуницею чи квіткою, а знак Води нагадує згорнутого вужа. Це дві стихії, що утворили земне життя, а тому їх треба розуміти як вологу материнську і вогневу батьківську енергію.

ЛЕГЕНДА ПРО БАРВІНОК

У давнину жила собі закохана пара. Хлопець на ім'я Бар і дівчина Вінка. Інша дівчина закохалась у Бара. Але він не відповів їй взаємністю. Мати цієї дівчини присяглась розлучити молодят на користь своєї доньки. У день весілля Бара і Вінки вона підсипала під ноги молодятам на рушник «щастя» отрути. Вони загинули разом, а на тому місті виросла голубенька квітка. Так мотив «бар­вінку» став символом немеркнучого життя.

Калина — дерево нашого українського роду. У сиву давнину її пов’язували із народженням Всесвіту, вогняної трійці: Сон­ця, Місяця й Зорі. Тому і назву свою дістала від давньої назви Сонця — Коло. А оскільки ягоди калини червоні, то й стали вони

символом крові та невмирущого роду. Ось через це весільні рушни­ки, дівочі і навіть парубочі сорочки тяжкі тими могутніми гронами.

Міцний український ланцюжок: крапелька крові — жінка — народження — Україна — Відродження.

У полі калина, у полі червона,

Хорошенько цвіте.

Ой роде наш красний,

Роде наш прекрасний,

Не цураймося, признаваймося,

Бо багацько нас є.

ЛЕГЕНДА ПРО КАЛИНУ

Жила за татарської навали удова. Мала двох дівочок-квіточок. Гарні дівки вродилися, як писанки. З лиця воду, кажуть, пити можна. А майстрині! Чого лише не вміли — шили, пряли,

вишивали, квіти ростили, хліб косили їх робо­тящі вправні руки... Прийшла біда — напали на село вороги... Запалали оселі, заплакали діти. Покликала мати дівчат: «Тікайте, любі, краще смерть, ніж во­рожа неволя». Схоронилися дівчата в лісі за селом... Спалили, пограбували село татари, лишивши згарище, поїхали собі. Повернулися дівчата — ні хати, ні матусі, лиш згарище. Заплакали дочки... Від сліз дівочих, що скочувалися з личок чарівних, виріс на згарищі кущ. А що матір звали Килиною, то в пам'ять про неї нарекли дівки рослину КАЛИНОЮ.

Буяє вона красою нареченої навесні, красою материнства та зрілості во­сени. Від народження до спочинку супроводжує людину калина — щастя — долю дарує, від бід захищає, щиро, як матусине серце, душа, руки, очі...

Придивись до кущика калини, а краще прикрась ним свій двір, сад, вулицю на честь непересічної і великої материнської любові, що править світом. Хай у всьому світові цвіте — буяє — промовляє: «Українському козацькому роду до­віку нема переводу.

Дуб і калина — мотиви, що найчастіше зустрічаються на пару­бочих сорочках і поєднують у собі символи сили і краси, але сили незвичайної, а краси невмирущої. Дуб — священне дерево, що уосо­блювало Перуна, бога сонячної чоловічої енергії, розвитку, життя. Про калину ми вже згадували як про дерево роду. Отже, хлопці й молоді чоловіки мали на собі чудодійний оберіг життєдайної сили свого роду.

Із давніх-давен в Україні святили мак і ним обсівали людей і ху­добу, бо вірили, що мак має чарівну силу, яка захищає від усякого зла. А ще вірили, що поле після битви навесні вкривається маками. Ніжна трепетна квітка несе в собі незнищенну пам’ять роду. Дівча­та, в сім’ї яких був загиблий, з любов’ю і сумом вишивали узори

маку на сорочках, а на голови клали віночки з семи маків, прися­гаючи цим зберегти й продовжувати свій рід.

Таємницю життя приховує в собі й квітка лілії. У легендах квітка лілії — то символ дівочих чарів, чистоти та цноти. Вишита квітка лілії допоможе розгадати таємницю тих чарів. Якщо пильно придивитися до контурів геометричного узору, то вимальовуються силуети двох пташок — знаку любові та парування. Крім квітки, невід’ємною частиною орнаменту є листок і пуп’янок, що становлять нерозривну композицію триєдності. У ній закладено народження, розвиток та безперервність життя.

Лілія — це символ чистоти. Та чому ж саме лілія є жіночим сим­волом? А тому, що вона сама є суттю вологої енергії. Це підтверджує й давня назва квітки — крин (порівняймо цю назву з однокореневим словом криниця).

В орнаменті лілію неодмінно доповнює знак, що нагадує собою хрест. Він — магічний, тому й благословляє пару на утворення сім’ї. Адже хрест є прадавнім символом поєднаних сонячної бать­ківської та вологої материнської енергій.

Іноді над квіткою вишиті краплі роси, які також означають за­пліднення.

Троянди укладені в систему геометричного узору. Це не просто квіти — це квіти-зорі, що уособлюють уявлення народу про Всесвіт як систему. Ви, певне, помітили, що зорі з’єднані ланцюжками. Це також свідчить про непорушний закон об’єднаного космосу.

Узори, що нагадують листя хмелю, відносимо до молодіжної символіки. Крім центральної України, вони поширені на Поділлі та Волині. «Хміль» дуже близький до символіки води й винограду, бо несе в собі значення розвитку, молодого буяння та любові. Мож­на сказати, що узор хмелю — це весільна символіка. Народна пісня підказує, що «витися» — для хлопця означає бути готовим до одру­ження («...а за нею Йванко, як барвінок в’ється...»), так як для дів­чини заміж іти — це «пучечки в’язати».

Дуже тісно пов’язані поетичні образи народної пісні та вишив­ки. Бо те, що любе й миле народові, завжди знайде своє втілення в мистецтві. Ну хто не знає, що в кожному українському обійсті має рости ружа й шавлія, любисток і м’ята, чорнобривці й нагідки. Милують вони наше око, лікують наше тіло, а тому й просяться на біле поле рушника чи сорочки, заплітаються радісною й красивою хвилею, такою самою, як наша прекрасна природа.

Пишні ружі рясно розквітали на сорочках і рушниках багатьох областей України. Ружа — улюблена квітка українців, її дбай­ливо плекали під вікнами хати, адже квітка ця нагадує Сонце.

Узори з ружами укладали за законами рослинного орнаменту у витку гілку, що означало безперервний сонячний рух із вічним оновленням.

Птахи в народній культурі — це символи людських душ. На родинних рушниках, де вишите розлоге Дерево життя, птахів ви­шивали фантастичними. Розташовували їх при корені, на середині стовбура і на гіллі з обох боків дерева. Це свідчило про міцність та незнищенність роду. Особливо багаті на символіку птахів рушники Середньої Наддніпрянщини. Різні птахи виспівують на них, залеж­но від того, з якої нагоди вишитий рушник.

Соловей і зозуля полюбляють дівочі рушники, вони сумують, якщо їх вишили непарно, але... все ще попереду. Бо «соловей щебече, собі пару кличе». А про зозулю співають: «До Петра зозулі кувать, кувать. До осені дівці да гулять, гулять». Зозуля, зозуленька, зо­зулечка — ненька, матінка, голубка! Ніколи в Україні про зозулю не кажуть, ніколи її не порівнюють із жінкою, що кидає напризво­ляще власних дітей. Навпаки, в нашого роду ця птаха — символ добра. Споконвіку в зозулі випрошували щастя українські дівчата. Народні прикмети кажуть: «Як зозуля закує на голий ліс, то іде не­щасний рік»; «Як хто в перше почує зозулю, маючи гроші в кишені, матиме їх цілий рік».

Коли наш народ так шанує зозулю у піснях, у своїх звичаях, то не дивно, то й на українських вишиванках часто зустрічаємо зозу­лю, нашу долю-оберіг. Вміщують орнамент із зозулею і над весіль­ним столом, і над весільним ліжком. Адже в пісні співають:

Накуй, птахо, долю пречисту,

Начаклуй — збережи затишно-дітно,

Хатньо-святкову, мило-багату.

Так думали і наші бабусі, вишиваючи зозуленьку, щоб охороня­ла й приносила кохання в родинах.

Соловейка найчастіше вишивають на гілці калини, що символі­зує продовження роду. Про нього теж є цікава легенда.

ЛЕГЕНДА ПРО СОЛОВ'ЇВ

Повідали старші люди, що колись давно тая гарна птаха не жила на на­ших землях. Але що були солов'ї теж співучими, то літали по всьому світі, зби­раючи пісні різних народів для індійського царя, у саду якого вони жили.

Залетів якось один із солов'їв в Україну і сів спочити у якомусь селі. Люди на той час були в полі, і село було німе. Що то за люди тут живуть, — подумав соловей, — ні тобі пісні, ані музики не чути?

Але зайшло сонце і люди гуртом повертались з поля додому. То тут, то там чулись пісні, і соловей повеселішав. Але пісні були сумними, бо тяжка пра­ця за день забрала багато сил. Тут соловей заспівав і звеселив тих людей. За­були вони про втому і так заспівали своєму заморському гостеві, що він сам собі не повірив.

З усіх земель зліталися солов’ї до царського саду, співаючи йому принесенні ними пісні. Але все те було знайоме цареві, і він сердився. Аж ось під вікном за­співав соловей з України, і цар втратив спокій. Таких пісень він ще не чув і звелів тому солов’ю співати день і ніч...

Зачудовані солов’ї навесні гуртом полетіли в Україну, щоб слухати наші пісні, перекладати їх пташиною мовою і нести в далеку Індію. Саме в Україні вони висиджували своїх пташенят, щоб ті від свого народження чули найкра­щі у світі пісні.

Пави — птахи дуже поважні, бо завжди розсідаються на весіль­них рушниках і здебільшого мають над собою Боже благословен­ня — вінець чи вінок. Пава — це жар-птиця, що несе в собі сонячну енергію розвитку, тому вона — птах сімейного щастя. Недаремно ж дівчата Полтавщини у весільний вінок вплітали пір’я павича.

Шлюбну пару символізують соколи, голуби, півні. Характерною ознакою весільного рушника є розташування птахів один до одного голівками. Вони або тримають у дзьобику ягідку калини, або сидять в основі дерева — символі нової сім’ї.

Із великою любов’ю наш народ ставиться до ластівки — вірної супутниці людської оселі. Ця пташечка завжди несе добру звістку. Саме вона турбується, щоб людина не пропустила благословенної пори для створення сім’ї та зміцнення господарства.

А лелека уособлює вірність, доброту. «Де лелека водиться, там щастя водиться», — кажуть у народі.

Вишиванням споконвіку займалися жінки, які з покоління в по­коління передавали найтиповіші, найяскравіші зразки орнаменту, кольору, вишивальну техніку вишивки, передаючи характерні озна­ки місцевості, різняться між собою орнаментом, технікою виконан­ня, гамою барв.

КОЛІР-ОБЕРІГ

Вишивка може бути однобарвна й багатобарвна. У багатобарв­них українських вишивках завжди переважає який-небудь один чи два кольори, які визначають загальне забарвлення і стають основни­ми. Інші кольори тільки доповнюють кольорову гаму.

«Два кольори мої, два кольори...». Усі знають ці слова з відомої пісні:

Два кольори мої, два кольори

Оба на полотні, в душі моїй оба,

Два кольори мої, два кольори

Червоне — то любов,

А чорне — то журба.

Чи знаєте ви, що кожен день має своє забарвлення? Що кожен колір має свою силу і лікувальне значення?

Так, понеділок — зелений, вівторок — червоний, середа — ро­жева, четвер — фіолетовий, п’ятниця — синя, субота — коричнева і чорна, неділя — жовта.

Якщо ви знаєте, в який день народилися, то той колір буде слу­жити вам як оберіг.

Потреба в кольорах властива людині ще з доісторичних часів. Уже в кам’яному віці вохрою малювали на стінах печер. У єги­петських храмах археологи виявили конструкції, де приміщення були побудовані у такий спосіб, що сонячні промені заломлювались і освітлювали кімнату одним із кольорів спектру. Такі кімнати ви­користовували для лікування і богослужіння.

Колір є основним фактором у будь-якій системі зцілення. Він необхідний для душі як повітря для тіла. Колір має силу й масу. Може підвищити або знизити температуру у приміщенні. Колір можна ввести у тіло через їжу, воду, дихання, шкіру. Шкіра має властивість вибирати барву, якої потребує організм. Кожний колір має свою силу й значення.

Червоний колір — від сонця, чорний — від землі, зелений — від трав і листя, жовтий — від місяця і зір, синій — від неосяжно­го неба.

Ви вже знаєте, що кожен день тижня має свій колір. Тож почне­мо з понеділка (зелений).

ЗНАЧЕННЯ КОЛЬОРІВ

Зелений колір — це найспокійніший колір. Це задоволення со­бою, око і душа спочивають у ньому.

Цей колір «охолоджує» як фізично, так і морально, позитивно діє на нервову систему, знімає напруження, знижує тиск, розширює капіляри, омолоджує.

Зелений колір — провісник надії, миру, спокою, родючості. Світ­лий його тон — радісний, веселий, теплий. Темний — холодний.

Якості людей, що вибирають зелений колір:

• твердий характер,
• манера впевнено триматися,
• бажання досягти успіху,
• витримка,
• заздрісність, ревнивість.
• Зелений колір лікує: порушення хребта, хвороби серця, печін­ки, дихальних шляхів, нервові збудження, безсоння.
• Салатовий колір означає прагнення до встановлення контакту,

бажання зустрічі з іншими людьми.

Фіолетовий колір — це поєднання синього і червоного кольо­рів. Уважають, що четвер — «фіолетовий». Для того, хто полюбляє фіолетовий колір, притаманні:

• схильність до меланхолії, депресій,
• приховані таємниці,
• нецілеспрямованість,
• імпульсивність,
• темпераментність,
• небайдужість до людей мистецтва,
• критичний підхід до друзів (тільки не до себе),
• оригінальність.

Цей колір лікує хвороби кісток, нервові розлади, ревматизм, хвороби шкіри, очищає кров, забезпечує баланс калію й натрію в організмі.

Червоний — це колір літа. Найбільшу силу він має увечері. Його день — «вівторок». Якщо людина вибирає червоний колір, то їй властиві такі якості:

• життєрадісність,
• почуття гідності,
• сила духу,
• загроза для слабших,
• лідерство.

Якщо людині до вподоби темно-червоний колір, то її життя буде без конфліктів, сварок.

Червоний колір корисний для вен та артерій, лікує нирки, леге­ні, шлунок.

Рожевий колір. Середі відповідає рожевий колір. Якщо вам до вподоби цей колір, то ви фантазер, часто мрієте, чутливі до краси, витончені, але водночас не дуже практичні, надаєте перевагу ідеа­лам, а реальне життя сприймаєте досить примітивно.