«Особливості інноваційного підходу індивідуального виховання фізичних навичок та здібностей учнів»

Департамент з гуманітарних питань

КЗ  «Середня загальноосвітня школа № 21»

Кам’янської міської ради

 

 

 

 

 

 

 

«Особливості  інноваційного  підходу

 індивідуального  виховання

фізичних  навичок  та  здібностей  учнів»

 

 

 

                                                                                                    

                                                                                                  Щелочилін С.О.

                                                                                                  вчитель фізичної культури

 

 

 

 

 

 

 

 

м. Кам’янське

2019 рік

           Щелочилін Сергій Олександрович, спеціаліст, вчитель фізичного виховання комунального закладу «Середня загальноосвітня школа №21» Кам’янської міської ради.

             Подано розробку методичних рекомендацій направлених на особливості індивідуального виховання фізичних здібностей, умінь та навичок учнів, створення умов для реалізації індивідуальних можливостей кожної дитини. Вміщено розробки конспектів уроків з фізичної культури, які забезпечують виховання індивідуальних фізичних здібностей, а також розробку та проведення спортивного свята.

               Для вчителів фізичної культури.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Зміст

 

Вступ……………………………………………………………………………………………………………….. 4

Опис досвіду роботи вчителя Щелочиліна Сергія Олександровича…….……… 5

1. Особливості індивідуального виховання фізичних здібностей………………… 5

2. Прийоми індивідуального виховання……………………………………………………….. 6

2.1.Виховання сили та швидкісно-силових здібностей………………………………….6

2.2.Виховання швидкості……………………………………………………………………………….. 6

2.3.Виховання витривалості…………………………………………………………………………… 7

2.4. Виховання гнучкості………………………………………………………………………………… 8

2.5. Виховання спритності……………………………………………………………………………… 9

3. Педагогічний контроль ……………………………………………………………………………… 10

4. Комплекси для індивідуального виховання фізичних здібностей…………… 16

4.1. Комплекси для виховання сили та швидкісно-силових здібностей……… 16

4.2. Комплекси для виховання швидкісних здібностей……………………………….. 18

4.3. Комплекси для виховання витривалості………………………………………………… 20

4.4. Комплекси для виховання гнучкості………………………………………………………. 22

4.5. Комплекси для виховання спритності……………………………………………………. 24

Аналіз впровадження методики «Особливості індивідуального виховання фізичних здібностей учнів» на практиці……………………………………………………….. 27

Список використаної літератури…………………………………………………………………… 28

Додатки………………………………………………………………………………………………………….. 29

 

 

 

 

 

 

 

 

ВСТУП

 

Використання особливостей індивідуального виховання фізичних здібностей дозволяє підвищити мотивацію учнів, професійно-практичну направленість занять.

Знання особливостей індивідуального фізичного розвитку учнів допомагають успішно організовувати навчальну діяльність, розвивають силу, волю, креативність мислення, підвищують рівень активності та самостійності дітей.

Суттю особливостей індивідуального виховання учнів є направленість діяльності на кожного окремого учня, постановка конкретних завдань не всім учням, а кожному особисто.

Система особливостей індивідуального виховання фізичних здібностей учнів для сучасного вчителя є найважливішим показником майстерності, тому доцільно використовувати індивідуальний підхід особливостей фізичних здібностей до аналізу та проектування педагогічних процесів.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Опис досвіду роботи вчителя Щелочиліна Сергія Олександровича

 

                                                                                                      Те, що я чую, я забуваю.

                                                                           Те, що я бачу й чую, я трохи пам’ятаю.

                                                Те, що я чую, бачу і обговорюю, я починаю розуміти.

                      Коли я чую, бачу, обговорюю й роблю, я набуваю знань і навичок.

                                                       Коли я передаю знання іншим, я стаю майстром.

                                                                                                                                Конфуцій

 

Тема: «Особливості інноваційного  підходу  індивідуального  виховання фізичних  здібностей  учнів»

 

 

1.Особливості індивідуального виховання фізичних здібностей

Залежно від рівня фізичної підготовки, особливостей біологічного та психічного розвитку люди одного віку по-різному реагують на фізичне навантаження. Цей та інші фактори обумовлюють індивідуальний підхід як у навчанні вправ, так і у вихованні фізичних здібностей.

Складаючи план індивідуального виховання фізичних здібностей, треба насамперед чітко визначати:

• індивідуальний початковий рівень розвитку фізичних здібностей;
• засоби та методи педагогічного впливу залежно від індивідуальних особливостей;
• реакцію систем організму на навантаження різного обсягу та інтенсивності;
• співвідношення засобів педагогічного впливу в комплексному і вибірковому вихованні фізичних здібностей;
• час навантаження і відпочинку при вихованні сили, витривалості, швидкості, швидкісно-силових здібностей, гнучкості та спритності.

Розроблену таким чином індивідуальну систему можна успішно використати для тренування юних спортсменів, на уроках фізичної культури, переважно в старших класах, а також під час самостійних занять школярів різного віку.

 

2.Прийоми індивідуального виховання

2.1.Виховання сили та швидкісно-силових здібностей.

Силові та швидкісно-силові здібності в дітей і підлітків ефективно виховуються за допомогою швидкісно-силових справ динамічного характеру.

Під час виконання цих вправ можна використовувати такі методичні прийоми:

• повторне піднімання ваги до виявленої втоми;
• піднімання граничної ваги;
• піднімання ваги з максимальною швидкістю.

Отже, можна розрізнити три основних прийоми - повторних, максимальних і динамічних зусиль.

У зв'язку з віковими особливостями дітей і підліт­ків у практиці доцільно використовувати два мето­ди — повторних і динамічних зусиль. Для цього зас­тосовують вправи з підвішеним опором різних предме­тів (гантелі, штанга, мішечки з піском і т. д.) з опором зовнішнього середовища і вправи з обтяженням, яке дорівнює власній вазі.

Дітям молодшого шкільного віку доцільно підніма­ти вагу, яка дорівнює не більше половини їх власної ваги.

Для підлітків з нижчим від середнього рівнем фізичного розвитку також раціональні обтяження, що дорівнюють половині власної ваги, із середнім рівнем - 2/З і з вищим від середнього - 3/4 власної ваги.

Силові вправи з малими і середніми обтяженнями виконуються повторними серіями. Не рекомендується виконувати вправи, які потребують великих силових напружень, особливо із затриманням дихання. Вправи добирають так, щоб вони координувалися з ритмом дихання.

Складаючи індивідуальні комплекси, додержують такої послідовності, щоб при вихованні сили були охоплені основні групи м'язів нижніх і верхніх кінці­вок, плечового поясу і т. д. Це створює можливість гармонічного розвитку всіх груп м'язів тіла.

2.2.Виховання швидкості.

Швидкість рухів може вияв­лятись у трьох формах:

• латентний час рухової реакції;
• швидкість одиночного руху (при малому зовніш­ньому опорі);
• частота рухів.

Ці форми, за даними досліджень, незалежні один від одного, але при виконанні вправ проявляються в комплексі.

Для практики найбільш значущим є цілісний рухо­вий акт — біг, стрибок, кидання м'яча і т. д., а не тільки елементарні форми проявлення швидкості.

Виконання рухів з максимальною швидкістю знач­ною мірою залежить не тільки від розвитку самої швидкості, а й від інших фізичних здібностей: сили, гнучкості тощо.

Одним з ефективних способів виховання швидкісних здібностей є вправи, які виконуються з максимальною швидкістю (швидкісні вправи), при цьому, як правило, використовується повторний метод.

При вихованні швидкості вправи слід проводити за такими методичними правилами:

• технічно вправи не повинні бути складними, тому що вони виконуються на великих швидкостях;
• учні повинні добре засвоїти вправи, щоб при їх виконанні основні зусилля були спрямовані не на вдосконалення способу, а на швидкість виконання;
• тривалість вправ повинна бути такою, щоб до кінця виконання швидкість не знижувалася від утоми;
• швидкісні вправи належать до роботи макси­мальної потужності, в зв'язку з цим їхня тривалість не повинна в дорослих перевищувати 20—22 секунди, а в дітей і підлітків — 10—15 секунд;
• інтервали відпочинку повинні бути розраховані так, щоб наступні вправи виконувались у фазі понад відновлення;
• при повторному виконанні швидкісних вправ слід використовувати активний відпочинок;
• швидкісні вправи виконуються як на уроці фі­зичної культури, так і на тренуваннях одні з перших.

До комплексів, розрахованих на виховання швид­кості, крім швидкісних вправ бігового характеру, треба включати і вправи з інших видів спорту — швидкі передачі м'яча, швидкі стрибки тощо.

2.3.Виховання витривалості.

При вихованні витрива­лості учень повинен виконувати одноманітну роботу великого обсягу, в процесі якої обов'язково доводиться продовжувати вправи, хоч і наступає втома. Але треба пам'ятати, що велике значення при цьому має форма організації занять. Коли діти грають, то великий обсяг навантаження переноситься легше за рахунок емоцій­ного фактору.

Розроблені засоби та методи виховання (Г.П.Богданов, В.М.Заціорський та інші) дають можливість виховувати витривалість при роботі різної інтенсивності.

Як відомо, розрізняють вправи з малою інтенсив­ністю, тривалість яких для хлопчиків становить понад 25 хвилин, для дівчат — понад 20 хвилин; з помірною чи середньою інтенсивністю час виконання рухів від 6—8 хвилин до 20—25 хвилин; з великою — до 6—8 хвилин; з майже граничною інтенсивністю, яка розпо­діляється на два діапазони: перший — від 15 до З0—40 секунд, другий — від 40 секунд до 1,5—2 хвилин і з граничною (максимальною) інтенсивністю — вправи виконуються не більше 15 секунд.

Для виховання витривалості можна застосовувати рівномірний, повторний та інтервальний методи.

Рівномірний метод дає можливість регулювати фізичне навантаження з урахуванням індивідуальних особливостей розвитку дитини. При цьому методі впра­ви виконуються в одному темпі, без прискорень, що й дає можливість виховувати рівномірний біг, рівномір­не ходіння на лижах та інші рухи, які не потребують прискорення й зміни швидкості.

Регулювати навантаження кількістю повторень рухів при достатніх інтервалах відпочинку дає можли­вість повторний метод. При інтервальному методі змі­нювати режим інтенсивності можна зміною тривалості інтервалів відпочинку.

Таким чином, усі три методи можна застосувати для виховання як загальної, так і спеціальної витрива­лості.

2.4. Виховання гнучкості.

Для виховання гнучкості ви­користовуються вправи з великою амплітудою рухів (на розтягування). Ці вправи поділяються на активні й пасивні. До першої групи можна віднести такі вправи:

• прості рухи (типу: на рахунок «раз» — нахил, на рахунок «два» — випрямлення);
• пружинні рухи (на рахунок «раз-два-три» — пру­жинисті нахили, на рахунок «чотири» — випрямлення);
• махові рухи.

До другої групи слід віднести вправи із самозахватами, а також із зовнішньою допомогою.

За дією на системи організму ці вправи приблизно відповідають наведеній вище послідовності (у такому ж порядку їх слід включати до комплексів при вихованні гнучкості).

Дозування навантаження для кожної вікової групи можна планувати за рекомендаціями Р. А. Бєлова (табл. 7), а загальний обсяг за темпами вікового роз­витку.

Таблиця

Дозування вправ на гнучкість для різних вікових груп (Р.А. Бєлов)

№ п/п	Вік	Суглоби
		плечовий	кульшовий	хребцевий
1	11—12	25—30	25—30	30—45
2	13—14	30—40	30—40	35—50
3	15—16	30—40	30—45	30—55

У комплекси вправ для виховання гнучкості вклю­чаються вправи з предметами, без предметів, за допо­могою партнера, без партнера та ін.

2.5. Виховання спритності.

Розвитку спритності сприяють насамперед такі вправи, які містять елементи новизни, оскільки спритність — це здібність до оволодіння нови­ми рухами.

При вихованні спритності як здібності швидко й цілеспрямовано перебудовувати рухову діяльність за­проваджуються вправи, пов'язані з миттєвою реакцією на мінливі обставини.

Виховання спритності йде шляхом підвищення ко­ординаційних труднощів вправ:

• точності виконання вправ;
• взаємного погодження елементів вправ;
• швидкості реакції на миттєві зміни обставин.

При цьому використовуються різноманітні методичні прийоми (Л.П.Матвєєв):

• незвичайні вихідні положення;
• «дзеркальне» виконання вправ;
• зміни швидкості чи темпу рухів;
• зміна просторових меж, в яких виконується вправа;
• зміна способів виконання вправ;
• ускладнення вправ додатковими рухами;
• зміни протидії партнерів при групових і парних вправах.

При цьому інтервали відпочинку повинні бути достатніми для повного відновлення сил. Для кожного віку існують свої обсяги навантаження.

 

Вправи на спритність слід включати в кожне заняття. Особливо бажано використовувати програмний матеріал, пов'язаний з навчанням рухів.

Отже, методика індивідуального виховання фізичних здібностей полягає в тому, щоб обсяг навантаження і відпочинок, засоби і методичні прийоми повністю відповідали особливостям індивідуального розвитку школяра. При вивчені цих особливостей можуть використовуватися тексти педагогічного контролю за вихованням фізичних здібностей.

3. Педагогічний контроль

Педагогічний контроль відкриває великі можливості спрямовування розвитку фізичних здібностей. Насамперед можемо за допомогою тесту або інших методів вимірювати рівень розвитку сили, швидкості, витривалості тощо. Ці дані лягають в основу планування обсягу навантаження, чергування навантаження та відпочинку, дають можливість визначити правильність використаних методів і способів виховання.

Головне в педагогічному контролі — оцінка стану систем організму, від яких залежить виконання рухів. При цьому треба розрізняти кілька станів, в яких може перебувати людина (11).

1. Стан, який зберігається порівняно довго — тижні, місяці — перманентний стан.

2. Стан, який змінюється під впливом одного чи кількох занять, тобто поточний стан, і великою мірою визначає обсяг навантаження на найближчі заняття.

3. Стан, який змінюється під впливом одноразової дії фізичного навантаження, — оперативний стан. Він повинен підлягати обліку в зв'язку з плануванням матеріалу між вправами.

Таким чином, педагогічний контроль буває поетапний, поточний та оперативний. Усі ці види контролю можна застосувати у фізичному вихованні школярів. Одним з ефективних засобів контролю є тест.

Складаючи тест, слід додержувати певних правил. По-перше, тест має відповідати здібностям і стану спортсмена. По-друге, тест повинен відповідати критерію відтворення (надійність, достовірність), тобто при повторному тестуванні одного й того самого учня у стандартних умовах дістають однакові (або близькі) результати. Як і валідність, відтворення можна перевірити за допомогою методу кореляції чи за критерієм «Ст’юдента». По-третє, тест має відповідати критерію об'єктивності, що означає здобуття однакових результатів при вимірюванні різними вчителями, тренерами чи учнями. У цьому разі також потрібна математична перевірка, яка проводиться за допомогою як критерію «Ст’юдента», так і кореляційного методу.

Для контролю за допомогою тесту треба підготувати місце контролю, визначити форму організації, призначити помічників і заготовити протокол або індивідуальну картку досягнень. З обладнання потрібно мати секундомір, рулетку, набивний м'яч, гоніометр (для вимірювання гнучкості) та прилад Абалакова(для вимірювання швидкісно-силових здібностей - вистрибування).

Теорією та практикою фізичного виховання розроблено тести (4, 11, 22, 17, 18 та ін.), за допомогою яких можна виміряти рівень розвитку фізичних здібностей.

Вимірювання сили та швидкісно-силових здібностей. При вимірюванні цих здібностей використовуються такі тести. 1. Кидок м'яча обома руками з-за голови. 2. Стрибок з місця в довжину чи з місця вгору. 3. Сила кисті.

Виконуючи ці тести, слід додержувати таких правил:

1. Кидок набивного м'яча обома руками з-за голови виконується з вихідного положення сидячи на підлозі, ноги нарізно. Виконуються шість кидків підряд. Вимірюється відстань від стартової лінії (з-за спини) до місця падіння м'яча. Для правильної траєкторії польоту м'яча (від чого значною мірою залежить результат) натягується шнур або встановлюється інша перешкода на постійній висоті.

2. Стрибок з місця в довжину виконується на розміченій доріжці. Учень стає на вихідну лінію (ноги на ширині ступні), після махів руками назад відштовхується обома ногами і стрибає. Вимірюються три стрибки підряд.

3. Стрибок угору з місця виконується за допомогою приладу Абалакова. Для цього записують такі показ­ники довжини стрічки, закріпленої на поясі: при поло­женні основної стійки, на носках та в напівприсіді. Учень стає перед лінією, накресленою на відстані 30 сантиметрів від приладу. До поясу прикріплюється сантиметрова стрічка, пропущена крізь стрічкозаколюючий прилад, закріплений на підлозі. За командою учень набирає вихідного положення «основної стійки», потім — на «носках». Після того як записані необхідні дані, набирається положення «напівприсіду», з якого й виконується стрибок угору за допомогою помаху рук.

Показник визнається правильним, якщо учень піс­ля стрибка не перейшов лінії. Даються три спроби, причому стрічка з приладу не витягується. При оцінці здібностей треба зробити такі розрахунки: від показ­ника, зафіксованого в стрибку, віднімається показник вихідного положення «на носках». Наприклад, стри­бок у висоту з місця 140 сантиметрів, вихідне поло­ження на «носках» 110 сантиметрів, робимо розраху­нок 140—110 = 30 (см). Отже, швидкісно-силова здіб­ність оцінюється 30 сантиметрів.

Сила кисті визначається максимальним стисненням динамометра, опущеною вниз рукою. Даються три спроби підряд для кожної руки. Сили різних груп м'язів вимірюють динамометрами різної конструкції, описаними в сучасній літературі.

Вимірювання швидкості. Для контролю виховання швидкості доцільно використати кілька тестів, які дали б інформацію про швидкість рухової реакції, частоту рухів та виявлення цілісного швидкісного руху.

Для вимірювання максимальної швидкості реєст­рується довжина дистанції, яку може пробігти учень за 6 секунд.

Швидкість рухової реакції можна виміряти за здібністю реагувати на «падаючий предмет». Тут мож­на використати будь-який предмет, але найкраще взяти гімнастичну палицю й розмітити її через один сантиметр.

Перед виконанням тесту треба набрати вихідного положення ноги нарізно, руки зігнуті в ліктях, при­тиснуті до тулуба, пальці стиснуті в кулак. Партнер бере палицю за верхній кінець так, щоб нульова відмітка була на рівні нижнього краю долоні, і без команди відпускає палицю. Треба швидко впіймати палицю долонями. Чим швидше захоплюється палиця, тим більшою буде відстань від нульової відмітки до нижнього краю долоні, отже, тим краще розвинена рухова реакція.

З лабораторних приладів для визначення латентного часу рухової реакції можна назвати реакціоміри, в яких основною частиною є електричні чи електронні секундоміри, що вимірюють швидкість реакції з точністю до десятої і тисячної частки секунди.

При вимірюванні максимальної частоти рухів ведеться підрахунок рухів за певний час. Рухи можуть бути різні: на «Раз» — руки вгору, на «Два» — вниз, біг на місці з високим підніманням стегна і так далі.

Швидкість цілісного руху вимірюється за показниками бігу на 10, 20, ЗО, 60 і 100 метрів як з високого, так і з низького старту.

Вимірювання витривалості. Статичну витривалість різних м'язових груп можна виміряти за допомогою таких тестів:

1.Вихідне положення — основна стійка, руки в сторони, у кожній кисті вантаж вагою 1 кілограм. Вимірюється статична витривалість м'язів плечового поясу.

 

2. Вихідне положення — кут на гімнастичній стінці. Вимірюється статична витривалість черевного преса. У тих випадках, коли школяр не може втримати кут на гімнастичній стінці, дається інший тест — кут в упорі.

3. Стоячи на носках у положенні напівприсіду, тулуб треба тримати вертикально. Кут між стегном і гомілкою повинен становити 90°. Вимірюється статична витривалість м'язів стегна і гомілки.

4. Грудьми треба лягти на стіл так, щоб край стола був у місці поясу. Плечі тримає вчитель або інший учень, ноги — паралельно підлозі. Того, кого вимірюють, тримають за плечі. Вимірюється статична витривалість м'язів спини.

5. Вихідне положення — основна стійка. Випрямлену ногу підняти вгору до індивідуальних можливостей. Вимірюється статична витривалість м'язів тазового поясу.

Головний показник статичної витривалості — час втримання пози, а допустиме відхилення не повинно перевищувати 10°. При відхиленні більше 10° реєстра­ція часу припиняється. Тут слід зауважити, що в 1,3 та 5 тестах при вимірюваннях біля учня встановлю­ється планка, на яку нанесено градуси чи сантиметри.

Рекомендують загальну витривалість вимірювати за допомогою бігу з постійною, визначеною вчителем швидкістю. Це робиться так: у голові групи ставлять витривалого учня-лідера, якому дається завдання пробігти за певний час дистанцію, розмічену прапор­цями. Швидкість проходження відрізків дистанції лі­дер корегує за показниками секундоміра. Всі учні біжать за лідером з інтервалом, що становить 2 метри.

Темп бігу можна встановлювати за допомогою звукового сигналу, який тренер чи його помічник по­дає свистком через час, потрібний для проходження наступного прапорця учнем. Час проходження відріз­ків дистанції контролюється за допомогою секундомі­ра, циферблат якого через однакові проміжки .розмі­чений кольоровими трикутниками.

Тренер пропонує учням пробігти якомога більшу відстань з швидкістю 4 метри за секунду. Для контро­лю за заданим темпом доріжку стадіону розмічають кольоровими прапорцями через кожні 40 метрів. На циферблат секундоміра наклеюють трикутнички через 10 секунд. Учень або група учнів підтримують заданий темп, намагаючись узгоджувати момент пробігання біля наступного прапорця із звуковим сигналом. Підвищувати вимоги для більш підготовлених учнів, тренер або вчитель фізичної культури може запропо­нувати збільшити швидкість бігу, наприклад 50 метрів за 10 секунд і т. д. Ця методика досить об'єктивна.

За іншою методикою для вимірювання витрива­лості потрібні стояки для стрибків угору, натягнутий гумовий джгут або мотузка, метроном, секундомір і гімнастична лонжа.

Вимірювання проводиться так: спочатку вимірю­ється максимальна частота рухів бігу на місці за 5 секунд. З цією метою учня «фіксують» гімнастичною лонжею від рухання у передньо задньому напрямку. Гумовий джгут або мотузка натягується на рівні, який робить межу у згинанні ноги до 80° у кульшовому суг­лобі. Джгут повинен торкатися середини стегна.

За командою «Рушай!» учень починає біг з макси­мальною частотою при заданій амплітуді рухів стегна (80°), яку обмежує натягнутий на стояках джгут. Одночасно включають секундомір. Через 5 секунд подається команда «Стій!» і підраховується загальна кількість торкань стегном джгута.

За допомогою таблиці можна визначити, з якою частотою рухів повинен бігти учень на місці з інтен­сивністю 90% і 70% від максимальної.

Максимальна частота рухів при бігу на місці (за 5 сек.)

14 15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29

Частота рухів ніг при бігу на місті з інтенсив­ністю 90% від максимальної

12 13 14 15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27

Частота рухів ніг при бігу на місті з інтенсив­ністю 70% від максимальної 

10 11 12 13 14 15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25

Наприклад, максимальна частота рухів ніг 14-річного хлопчика дорівнює 20 крокам за 5 секунд. Кіль­кість кроків при інтенсивності бігу 90% від макси­мальної дорівнюватиме:  20x90/100 = 18 (кроків).

Такий темп повинен задати метроном.

При вимірюванні витривалості учень фіксується лонжею і виконує вправу так, як при замірюванні максимальної частоти рухів.

З настанням втоми стегно учня перестає торкатись обмеження, секундомір відключають. Цей час і пока­зує витривалість при бігу на місці з різною інтенсив­ністю.

Виміряти витривалість також можна, визначивши час, за який учні пробігають дистанції 300, 500 і 800 метрів.

Вимірювання гнучкості. Для цього використовують гоніометр, за допомогою якого заміряють у градусах активну і пасивну гнучкість, вимірюють амплітуди рухів.

Вимірювання амплітуди рухів правої нижньої кін­цівки при русі вбік.

Вихідне положення лежачи на животі. Гоніометр закріплюється на внутрішній частині правої гомілки біля гомілковостопного суглоба. Учень робить мах ногою «назад» до індивідуальних можливостей.

Вимірювання рухливості в плечовому суглобі при русі рук вгору — назад.

Вихідне положення лежачи на лівому боці, руки за голову. Гоніометр закріплений на тильній стороні правої гомілки, біля гомілковостопного суглоба. Учень робить мах ногою вгору.

Вимірювання рухливості у плечовому суглобі при русі вгору — назад.

Вихідне положення лежачи на животі, підборіддям торкається мата чи лави, на якій лежить учень, руки вгору, в руках гімнастична палиця. Гоніометр закріп­лений на зовнішньому боці правої руки, біля променевозап'ясного суглоба. Виконується рух вгору — назад.

Вихідне положення лежачи на животі, підборіддя торкається мата, руки внизу, за спиною гімнастична па­лиця, стиск на ширині плечей. Гоніометр закріплений на зовнішньому боці лівої руки біля променевозап'ясного суглоба.

Виконується рух руками з гімнастичною палицею вгору — назад.

При вимірюванні рухливості в суглобах оцінюються активна і пасивна гнучкість.

Для вимірювання гнучкості в лабораторних умовах пропонується гоніометр, застосований за методикою Б. В. Сермієва.

Вимірювання спритності. Як відомо, спритність мож­на оцінити за двома критеріями:

• координаційною складністю рухової дії;
• точністю виконання рухів.

Спритність можна оцінити за допомогою тесту, який складається з виконання кількох рухів.

Для проведення цього тесту потрібний такий інвен­тар: стояки, набивні м'ячі, секундомір.

У глибині залу чи майданчика, на відстані 15 метрів від лінії старту — фінішу встановлюються стояки чи набивні м'ячі. Відстань між ними 3 метри. Учень стає на старт і за командою «Руш!» пробігає між стояками зліва направо, справа наліво. Пробігши 15 метрів, ро­бить поворот і все виконує в тій самій послідовності. Від часу, за який учень пробіг 15 метрів X 2 між стоя­ками, треба відняти час, за який учень пробігає 30 метрів. (Слід зауважити, що при проведенні тестів на спритність, можна використовувати різні перешкоди, а складаючи самий тест, треба визначити його валідність та інші інформаційні параметри).

Проведення індивідуальних занять з метою вихо­вання фізичних здібностей потребує цілеспрямованого й постійного педагогічного контролю.

4. Комплекси для індивідуального виховання

 фізичних здібностей

Складаючи індивідуальні комплекси, треба насам­перед вивчити індивідуальні особливості учнів. Деякі дані можна дістати після проведення першого педаго­гічного контролю за допомогою тестів. Але це не все, бо для виконання вправ ще треба знати, як спланувати індивідуальний обсяг навантаження, співвідношення засобів, кількістю повторень вправ на одному занятті та ін. Відповіді на деякі з цих питань можна дістати вже з попередніх розділів.

Індивідуальному вихованню фізичних здібностей сприяють і орієнтовні комплекси, наведені нижче, які можуть використовуватись підлітками та учнями стар­ших класів.

4.1. Комплекси для виховання сили та швидкісно-сило­вих здібностей

Комплекс 1.

1. Пересування вперед стрибками на двох ногах, ру­ки на пояс. (При виконанні в колоні — руки на плечі партнеру, що стоїть попереду).

2. З вихідного положення — набивний м'яч у руках над головою — кидок об стінку чи іншу перешкоду. (Відстань 3—4 метри).

3. Сидячи, нахиляти тулуб уперед за допомогою партнера.

Комплекс 2.

1. Пересування вперед стрибками в присіді, руки на пояс (при виконанні в колоні — руки на плечі партне­ру, що стоїть попереду).

2. Кидки набивного м'яча угору з наступною лов­лею.

3. Нахил уперед, кидок набивного м'яча назад парт­неру.

Комплекс 3.

1. Стрибки вперед на одній нозі (по черзі — на правій — лівій). (При виконанні у колоні — одна рука на плечі, інша захоплює партнера, що стоїть попереду, за гомілку).

2. З вихідного положення (ноги на ширині плечей, тулуб нахилено вперед) швидко випрямитися, кинути м'яч угору, піймати.

3. Згинання та розгинання рук у ліктях (з вагою, без ваги).

Комплекс 4.

1. Просування вперед з «викиданням» прямих ніг уперед.

2. Сидячи на підлозі, перекидання м'яча з руки в руку і передача партнеру (можна використати і надув­ні, і набивні м'ячі).

3. У глибокому випаді кинути м'яч з-за голови у перешкоду (відстань до перешкоди 3—4 метри).

Комплекс 5.

1. З вихідного положення навприсядки за сигналом стрибнути вгору. (При виконанні групою — руки на плечі партнеру, що стоїть попереду).

2. Стоячи спиною до партнера на відстані 4—5 мет­рів за сигналом кидок м'яча з поворотом 180°.

3. Сидячи на підлозі, підкинути м'яч двома руками вгору, набрати вихідного положення лежачи на спині піднятися, зловити м'яч.

Комплекс 6.

1.Стрибки вздовж лави вліво і вправо з пересуван­ням вперед, відштовхуючись обома ногами (можливе виконання групою).

2.Кидок м'яча партнеру поштовхом від грудей. Ва­ріанти: в стрибку, зі зміною траєкторії, з ловінням у стрибку.

3.Сидячи на лаві, нахили вперед — назад, ноги за­кріплені.

Комплекс 7.

1. Вихідне положення — ноги на ширині плечей, лава між ногами. Стрибки вздовж лави, відштовхнув­шись двома ногами (вскочити та зіскочити з лави).

2. Стоячи до партнера спиною на відстані 5—б мет­рів, за сигналом кидок м'яча партнеру вгору — назад.

3. Сидячи на підлозі, ноги покласти на лаву — кидок м'яча від грудей партнеру.

Комплекс 8.

1. Стрибки на одній нозі через лаву, просуваючись уперед уздовж лави.

2. Кидки набивного м'яча, сидячи, з-за голови, на дальність.

3. Віджимання в упорі лежачи (ноги на лаву) з вагою на спині.

 

Комплекс 9.

1. Наскочити на лаву двома ногами, відштовхнув­шися, — стрибок угору з м'яким приземленням.

2. Перетягування в парах сидячи.

3. Кидки набивного м'яча на дальність з нахилом уперед.

Комплекс. 10.

1. Стрибки вздовж лави з просуванням уперед, пош­товхом двома ногами з поворотом щоразу на 180°.

2. Лежачи на підлозі, захватити набивний м'яч дво­ма ногами: піднімання і опускання прямих ніг з набив­ним м'ячем.

3. Лежачи на підлозі, кинути м'яч (надувний, набив­ний залежно від індивідуальної підготовки) угору — сплеск у долоні — піймати м'яч.

Комплекс 11.

1. Стрибки через гімнастичну лаву вперед, поворот, повторення вправи.

2. Лежачи на спині, по черзі згинання та розги­нання ніг у колінному суглобі з упором у ноги партнера.

3. Метання набивного м'яча в ціль обома руками з правої (лівої) сторони.

Комплекс 12.

1. Присідання з вагою на спині біля гімнастичної стінки з почерговим перехватом руками вгору — вниз стінних перекладин.

2. Піднімання чи підтягування ваги тіла на руках на гімнастичній стінці чи перекладині.

3. З вихідного положення лежачи на спині, у руках м'яч (набивний, надувний) сід, руки з м'ячем угору.

4.2. Комплекси для виховання швидкісних здібностей

Комплекс 1.

1. Прискорення з високого старту на 10, 15, 20 метрів.

2. Дріботливий біг.

3. Ловля м'яча (волейбольного, футбольного, теніс­ного) при відскоку від стіни.

Комплекс 2.

1. Біг із захльостом гомілки назад.

2.Стрибки через скакалку.

3. З вихідного положення спиною до партнера — ловля м'яча з поворотом за командою.

Комплекс 3.

1. Біг з високим підніманням стегна. (З вихідних положень: руки за спиною, на колінах, опущені вниз).

2. Ловля падаючого предмета за командою партнера (предмет: м'яч, гімнастична палиця тощо).

3. Швидка передача м'яча в парах.

Комплекс 4.

1. Біг з різних сгартових положень (сидячи, сидячи із схрещеними ногами, спиною в напрямку бігу тощо).

2. Гра воротаря — ловля м'яча, який кидає парт­нер.

3. Біг під скакалкою, що обертається.

Комплекс 5.

1. Біг на прямій з перешкодами, встановленими на відстані 10, 15, 20 метрів.

2. Швидке ведення м'яча на місці.

3. Стрибки вгору за командою з діставанням пред­мета.

Комплекс 6.

1. Біг через набивні м'ячі на відстань 5, 10, 15, 20 метрів.

2. Стрибки через гімнастичну лаву (вперед — на­зад).

3. Сидячи, кинути м'яч у волейбольну сітку (чи сті­ну) і піймати стоячи.

Комплекс 7.

1. Біг з прискоренням за сигналом.

2. Ловля м'яча при відскоку від підлоги чи стінки.

3. Лежачи на лопатках махові рухи ногами («педалювання») з прискоренням.

Комплекс 8.

1. Передача м'яча в парах сидячи-лежачи.

2. Стрибки на двох ногах з подвійним обертанням скакалки.

3. Серія стрибків на місці: два стрибки на малій висоті, третій — на повну силу.

Комплекс 9.

1. Біг перехресним кроком.

2. Стрибки через скакалку із згинанням ніг у колі­нах назад до прямого кута.

3. Біг з низького старту.

Комплекс 10.

1. Біг на місці біля опори.

2. Стрибки через скакалку з двома підскоками на одне коло оберту скакалки.

3. Біг із зупинкою за сигналом.

Комплекс 11.

1. Прискорення за командою з вихідного положення «лежачи».

2. Стрибки через скакалку (гімнастичну палицю), яку партнер проносить з різною швидкістю вперед, назад, під ногами.

3. Кидок м'яча в ціль за командою з вихідного по­ложення спиною до цілі (м'яч біля ніг).

Комплекс 12.

1. Зупинка за сигналом під час прискорення на 10, 20, ЗО метрів.

2. Стрибки через скакалку — одна нога вперед, друга — позаду. Під час стрибків — зміна положення ніг.

3. Ведення м'яча на місці, за командою — кидок у ціль на відстань 4—б метрів.

4.3. Комплекси для виховання витривалості

Комплекс 1.

1. Багаторазові кидки м'яча в стінку від грудей на відстань 1, 2, 3 метрів.

2. Рівномірний біг.

Комплекс 2.

1. Згинання та розгинання рук в упорі до втоми.

2. Біг з прискореннями на відстань до 60—80 метрів.

Комплекс 3.

1. Багаторазова серія кидків набивного м'яча з-за голови.

2. Біг через перешкоди на відстань до 40—60 метрів.

Комплекс 4.

1. Згинання та розгинання рук з вагою (набивний м'яч, гантелі, мішечки з піском тощо).

2. Біг з подоланням перешкод (3—4 перешкоди на відстані до 60 метрів.

Комплекс 5.

1. Вис на зігнутих руках.

2. З вихідного положення сидячи на підлозі чи на стільці підняти прямі ноги і тримати «кут».

Комплекс 6.

1. Стрибки на місці через скакалку на двох, одній нозі, із зміною по черзі ніг.

2. Біг із зміною лідера. -

Комплекс 7.

1. Біг з вагою (м'ячі набивні, мішечки з піском тощо).

2. Перетягування, підтягування у парах (у руках гімнастична палиця). Партнери за вагою повинні бути однаковими.

Комплекс 8.

1. Утримання ваги на розведених в сторони руках (300, 400, 500 грамів).

2. Просування стрибками вперед із скакалкою.

Комплекс 9.

1. Багаторазове підкидання та ловля набивного м'яча.

2. Біг у парах, руки на плечі партнеру.

Комплекс 10.

1. З вихідного положення гімнастична палиця за спиною біг з прискоренням на відстань до 60—80 метрів.

2. Ходіння на руках за допомогою партнера.

Комплекс 11.

1. Утримання ваги на прямих, витягнутих уперед руках (використовуються набивні м'ячі, гантелі тощо).

2. Біг, ходьба, біг.

Комплекс 12.

1. Ходьба, біг, ходьба з перенесенням партнера.

2. З вихідного положення вис на гімнастичній стін­ці — підняття та опускання ніг під прямим «кутом».

4.4. Комплекси виховання гнучкості

Комплекс 1.

1. З вихідного положення основна стійка ноги на ширині плечей: нахили тулуба вперед, назад.

2. Присідання: ноги разом; ноги нарізно, ступні паралельно.

3. З вихідного положення — руки вгору, в руках гімнастична палиця. Відведення прямих рук назад до відказу (виконується з допомогою і без допомоги партнера).

Комплекс 2.

1. Пружинисті нахили, «притягування» тулуба ру­ками до гомілки.

2. Повільне відведення зігнутих та прямих рук у різні площини.

3. Гімнастична палиця внизу. Піднімання рук уго­ру — назад до межі (виконується з допомогою і без допомоги партнера).

Комплекс 3.

1. Присівши в упорі, на одній нозі, другу відвести вбік — пружинисті присідання на правій, лівій ногах.

2. З вихідного положення основна стійка, ноги на ширині плечей — колові рухи тулубом управо— вліво.

3. Вихідне положення — основна стійка. Нахили вперед з допомогою партнера чи з вагою на плечах.

Комплекс 4.

1. Випад правою ногою вперед, ліва позаду, пряма, носок відтягнути. Пружинисті погойдування (між стегном і гомілкою, кут 90°) із зміною положення ніг.

2. Нахили назад. Трохи згинаючи ноги в колінних суглобах, торкнутися руками п'яток.

3. Колові рухи руками в різних напрямках.

Комплекс 5.

1. Махи ногами (правою — лівою) в різних пло­щинах.

2. Хвилеподібні рухи тулубом у передньо-задній фронтальній площині.

3. З вихідного положення — основна стійка, руки вперед. Повороти рук усередину та назовні за допомо­гою партнера.

Комплекс 6.

1. З вихідного положення обличчям до опори (гімнастична стінка, лава тощо) ногу покласти на опору. Нахили вперед до ноги із захопленням гомілки руками.

2. Стоячи спиною до гімнастичної стінки, захопити перекладину прямими руками. Глибокі прогини вперед, випрямляючи ноги.

3. З вихідного положення — руки в сторони. За допомогою партнера відведення прямих рук назад до межі — держати 3—4 секунди.

Комплекс 7.

1. Пружинисті погойдування в положенні гімнастич­ного «напівшпагату», «шпагату».

2. Стоячи спиною на відстані одного кроку від гімнастичної стінки, нахили назад, торкаючись руками стінки на рівні поперекового відділу.

3. Згинання, розгинання та відведення вбік правої- лівої ніг.

Комплекс 8.

1. Пасивні згинання та розгинання ніг з допомогою партнера з наступним утриманням статичного поло­ження.

2. Нахили назад з допомогою партнера до положен­ня гімнастичного «моста».

3. Повороти рук усередину та назовні до відказу.

Комплекс 9.

1. Пружинисті погойдування в положенні ноги на­різно (якнайширше).

2. Лежачи на стільці, лаві, нахили назад під натис­ком рук партнера.

3. Піднімання гімнастичної палиці та її опускання назад, за спину, потроху зменшуючи відстань між захопленням руками.

Комплекс 10.

1. Лежачи на спині, піднімання ніг до торкання під­логи за головою.

2. Вихідне положення — основна стійка. Тримаю­чись руками за опору, махи ногами вбік, уперед, назад із зміною вихідного положення.

3. Основна стійка руки вгору. За допомогою партне­ра відведення рук назад до відказу.

 

Комплекс 11.

1. Стати обличчям до опори й поставити на неї пряму ногу на рівні пояса. Нахили вперед з допомо­гою партнера.

2. Лежачи на спині, зведення та розведення ніг до відказу.

3. Відведення рук у кроці назад, у руках гімнастич­на палиця, набивний м'яч тощо.

Комплекс 12.

1. У кроці відведення рук назад (з вихідного поло­ження: руки вбоки, вгору, вниз (за допомогою партнера, тримати 3—4 секунди).

2. Стоячи спиною один до одного, захопивши зіг­нутими у ліктях руками партнера; нахили вперед з підніманням партнера, який прогинається у грудинній та поперековій частинах тіла.

3. З вихідного положення лежачи згинання прямих ніг у кульшовому суглобі за допомогою партнера.

4.5. Комплекси для виховання спритності

Комплекс 1.

1. Кидок м'яча (волейбольного, баскетбольного, фут­больного) на точність у квадрат чи коло, що накреслено на стіні (з відстані 3, 4, 5 метрів).

2. Стрибок у довжину з місця при вихідному поло­женні спиною до напрямку стрибка.

Комплекс 2.

1. Метання чи кидання п'яти м'ячів з максимальною швидкістю (м'ячі біля ніг) у ціль лівою рукою знизу на відстань 3, 4, 5 метрів.

2. Біг з вихідного положення спиною до напрямку бігу за сигналом. Поворот на 360° і продовження бігу.

Комплекс 3.

1. Подолання перешкод (гімнастичні лави, м'ячі тощо) стрибками на лівій-правій ногах.

2. Метання м'яча в ціль після колового обертання тулуба вправо-вліво. На рахунок: 1—2—3 — обертання, 4 — кидок м'яча з відстані 3, 4, 5 метрів.

Комплекс 4.

1. Метання м'яча в ціль (волейбольного, баскетболь­ного, футбольного) з вихідного положення сидячи на підлозі, стільці, гімнастичній лаві (відстань до цілі 2, З, 4 метри).

2. Біг з оббіганням предметів на відстані 10—15 мет­рів (4—5 стояків чи набивних м'ячів).

Комплекс 5.

1. Швидкісне ходіння по гімнастичній лаві — зіс­кок, перекид, кидання м'ячів (3, 4, 5 шт.) у ціль з відстані 6, 7, 8 метрів.

2. Стрибки по «грудках» на одній, двох ногах.

Комплекс 6.

1. Кидки в ціль м'ячів (3, 4, 5 шт.) після «човнико­вого» бігу (10 мХ2).

2. З вихідного положення основна стійка кидок м'яча вгору, набрати положення лежачи, встати, зло­вити м'яч.

Комплекс 7.

1. З вихідного положення основна стійка, м'яч біля ніг, на підлозі. За сигналом кидання м'яча партнеру з відстані 2, 3, 4 метри.

2. Кидання м'ячів з-за голови з нестійкого предмета (гімнастичної лави, «коня», «козла» тощо).

Комплекс 8.

1. З вихідного положення основна стійка кидок м'я­ча вгору, лягти на спину, встати, піймати м'яч.

2. Стрибки на одній нозі парами з вихідного поло­ження руки на плечі партнера, права — ліва нога впе­ред.

Комплекс 9.

1. Стрибки на двох, одній нозі через набивні м'ячі на відстань 10—12 метрів, тримаючи в руках м'яч.

2. Подолання смуги перешкод кроком, бігом (на­приклад: пройти по гімнастичній лаві, зробити перекид, перестрибуючи через планку, пройти по гімнастичній стінці і т. д.).

Комплекс 10.

1. Ходіння по гімнастичній колоді, лаві (спиною вперед) з виконанням нескладних гімнастичних вправ (наприклад, вправ ранкової гімнастики).

2. Метання в ціль з різних вихідних положень — стоячи спиною, сидячи, лежачи, стоячи лівим — правим боком до цілі і т. д. на відстань 3, 4, 5 метрів.

Комплекс 11.

1. З вихідного положення основна стійка зробити вправу: на рахунок

1— права рука вгору — права нога назад;

2— права рука назад — права нога назад;

З—4 — кидок м'яча у ціль з відстані 2, 3, 4 метрів.

2. Обертання скакалки під ногами з різною швид­кістю (можна виконувати групою).

Комплекс 12.

1. З вихідного положення основна стійка, спиною до

цілі: на рахунок

1— права рука вперед, нога права на носок;

2— ліва рука вперед — нога ліва на носок;

3—4 — поворот, кидання м'яча в ціль з від­стані 6—8—10 метрів

2. Жонглювання тенісними м'ячами (підкинути — піймати тощо) у ходьбі та повільному бігу.

Застосовуючи на практиці комплекси вправ, слід насамперед ураховувати індивідуальні особливості уч­нів. Підбір засобів педагогічного впливу і визначення їх співвідношення залежить від рівня фізичної підготовленості, фізичного розвитку, здібностей до навчан­ня рухів та інших особистісних якостей учнів.

На закінчення слід сказати, що процес виховання фізичних здібностей буде ефективним тільки в тому ра­зі, коли педагогічний вплив точно відповідатиме віко­вому розвитку учня. Взаємозв'язок засобів педагогіч­ного впливу з рівнем біологічного розвитку дитини — основний принцип планування навчально-тренувальних занять.

Такий підхід дає змогу диференційовано розв'язу­вати навчальні, виховні, оздоровчі завдання, а також сприяти підвищенню рівня розвитку фізичних здібно­стей школярів, підготовки їх до праці і оборони нашої Батьківщини.

 

 

 

 

 

 

Аналіз впровадження методики «Особливості інноваційного  підходу індивідуального виховання фізичних здібностей учнів» на практиці

 

Внаслідок застосування методики «Особливості інноваційного  підходу індивідуального виховання фізичних здібностей учнів» учні середньої загальноосвітньої школи №21 м.Кам’янське здобули такі досягнення:

1. Лобода Андрій, учень 6-Б  класу посів у 2017, 2018, 2019  році  1 місце на міському етапі Всеукраїнської вікторини «Знавець олімпійського руху». Призер та Лауреат обласних етапів 2017, 2018, 2019 р.р.

2. Збірна команда середньої загальноосвітньої школи № 21 м.Кам’янського займала 1 місця в міських змаганнях з футболу серед збірних команд загальноосвітніх закладів м. Кам’янського під егідою UNICEF  в 2016, 2017, 2018  роках. Бронзовий призер міських змагань з футболу 2016, 2017, 2018, 2019 р.р.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Список використаної літератури

 

1.Вільчковський Є.С. Застосування методу колового тренування на уроках фізичної культури.

2. Волков Л.В. Методика виховання фізичних здібностей учнів.

3. Застосування методу колового тренування на уроках фізичної культури в IV класах загальноосвітніх закладів.

4. Національна доктрина розвитку освіти України у ХХІ ст.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

ДОДАТКИ

Додаток 1. Подяки та грамоти