"Особливості професійного зростання вчителя загальноосвітнього навчального закладу"

Міністерство освіти і науки України

Сумська обласна рада

КОМУНАЛЬНИЙ ЗАКЛАД

СУМСЬКИЙ ОБЛАСНИЙ ІНСТИТУТ

ПІСЛЯДИПЛОМНОЇ ПЕДАГОГІЧНОЇ ОСВІТИ

 

Кафедра психології

 

 

ОСОБЛИВОСТІ   ПРОФЕСІЙНОГО   ЗРОСТАННЯ ВЧИТЕЛЯ   ЗАГАЛЬНООСВІТНЬОГО НАВЧАЛЬНОГО   ЗАКЛАДУ

 

 

Екзаменаційна письмова робота

Слухача курсі директорів загальноосвітніх

навчальних закладів, спеціальних

шкіл-інтернатів (природничо-математичного,

спортивного, технічного профілів,

предмети в початкових класах)

(18.09.2017- 22.09.2017–н.с., 

23.10.2017-27.10.2017 – е.с.)

вчителя математики

Северинівської ЗОШ І-ІІ ст.

Миколаївської сільської ради

Сумського району Сумської області

Шмакової Олени Леонідівни

 

Науковийкерівник: к. психолог. н.,

доцент, зав. кафедри психології

Вознюк Алла Вікторівна

 

 

 

Суми – 2017

ЗМІСТ

 

Вступ                                                                                                                       3

1. Становлення і розвиток педагогічної професії                                          4

2. Особливості педагогічної професії                                                            10

1. Педагогічна творчість                                                                           13
2. Стреси                                                                                                     16

          2.3 Імідж                                                                                                       17

3. Професійне зростання вчителя                                                                       20
   1. Стадії професійного розвитку                                                              21
   2. Професійна кар’єра                                                                                23
   3. Професійні деформації                                                                          25
   4. Професійна криза                                                                                   26

Висновки                                                                                                                29

Список використаних джерел                                                                              30

Додатки                                                                                                                  31

ВСТУП

 

Коли йдеться про те, щоб підприємство рухалося

вперед, вся суть в мотивації людей...

Зацікавити людей роботою –  означає реалізувати плани.

Зацікавити вчителів у професійному розвитку  – значить

надовго забезпечити успіх у розвитку своєї школи

Лі Якокка

Становлення України як самостійної держави, її національне відродження і перехід до ринкових відносин кардинально впливають на роль фахівців з вищою освітою. Особливе місце серед них посідають майбутні педагоги як висококомпетентні і всебічно освічені фахівці, рівень підготовки яких має задовольнити соціально-педагогічні потреби суспільства в умовах реалізації „Національної доктрини розвитку освіти України у ХХІ ст.”

Сьогодні загальноосвітнім закладам потрібні педагоги з досвідом самоформування і саморозвитку професійних умінь організації особистісно орієнтованого навчально-виховного процесу. Для якісного оновлення системи

професійної підготовки вчителів особливого значення набуває проблема загального і специфічного у підготовці майбутніх педагогів засобами організації професійного самовиховання. У роки незалежності України з'явився новий запит суспільної педагогічної практики на фахівця, здатного як до професійного самовдосконалення, так і до створення умов для неперервного розвитку дітей шкільного віку. Підготовка саме таких фахівців сприятиме національному відродженню.

 

1. Становлення і розвиток педагогічної професії

Історія розвитку педагогічної думки засвідчує, що вже з античних часів до людини, яка обрала для себе педагогічну професію, висувалися достатньо жорсткі вимоги, серед яких, як правило виокремлювалися педагогічне покликання (спрямованість), любов до дітей, наявність певних здібностей (вроджених чи набутих), а також цілий перелік бажаних рис і якостей особистості. Так, на думку Платона, на посаду вчителя "можуть бути допущені стійкі натури, а не так, як це буває нині, коли будь-яка людина, навіть цілком непридатна, береться за неї" [2, с. 137]. Квінтіліаном навіть було розроблено своєрідний кодекс педагогічної етики, якому мав слідувати претендент на вчительську посаду, щоб заробити поваги й шани з боку своїх вихованців [2, с.164].

Великого значення вчителю надавав і Я.Коменський. На його думку, "вчителі–душа і серце виховання і тому вони поставлені на високому почесному місці; їм вручена почесна посада, вище якої нічого не може бути під сонцем". Умовою успішного виконання почесного обов'язку вчителя Я.Коменський вважає його покликання і любов до цієї професії [4, с.133-163].

Про необхідність наявності у майбутнього вчителя певних рис, що роблять його придатними до педагогічної діяльності, зазначали й українські педагоги. Так, О.Духнович у своїй книзі "Народнаяпедагогия в пользу училищ иучителейсельських" стверджував, що "всякий, хто посвящається в наставляння юнацтва, повинен бути вже від природи для цього обраним, бо не всякий, хто вчить і наставляє, може назватися учителем і наставником. Той, хто не має належної якості, більше шкодить людському суспільству і громадянству, ніж приносить користь" [1,с.217-218].Продовжуючи свою думку, український педагог стверджує, що наставник повинен бути обдарованим особливими якостями: справжнім покликанням до цієї служби; мати добрі і правильні знання і відомості з того предмета, який хоче викладати іншим; чистий і непорочний норов, інші доброчесності(лагідність, поважність, мужній характер тощо); любов до учнів своїх; володіти від природи легким, зрозумілим способом викладання, мати арсенал потрібних засобів для навчання і наставляння; поважати добрий порядок. О.Духнович впевнений, що той, хто цих властивостей від природи дарованих не має, той не принесе у педагогічній сфері ніякої користі, і краще йому відмовитися від цієї служби, ніж коли-небудь перед судом Божим жахливо відповідати за недоліки і бути навіки покараним.

Цікавими є роздуми О.Духновича про педагогічне покликання. На думку українського педагога, всяка людина з природної прихильності, або темпераменту, має потяг до певної речі: музики, живопису, фізики, хімії, інших мистецтв. Дуже щасливою є людина, що за такою внутрішньою прихильністю обрала для себе спосіб життя, але, навпаки, нещасна та, яка всупереч природній внутрішній прихильності обирає певний спосіб, до якого не мала потягу... Тому також не кожна людина є здатною від природи до навчання дітей, бо не має або любові до дітей, або терпимості чи інших якостей, конче потрібних наставникові; якщо подібна людина заради нагороди, заради доброї платні або інших причин, або з необхідності харчуватися стане наставником, то, справді, як вона сама нещасною, так і доручені їй підлітки будуть нещасливими; і про такого наставника складено цю старовинну приказку: QuernDiioderePedagogumfecec тобто, кого боги ненавиділи, того вчителем створили. Отже, по-перше, є потрібним для того, хто віддав себе на учительську службу, мати природне покликання, тобто прихильність, і прийняти за основу, що він не заради плати або не з нестатку, але для загального добра людства на важкій цій службі добровільно працювати бажає. Такий буде добрим учителем і щасливими будуть його учні [1,с.217-218].

Велику увагу приділяв обдарованості вчителя й І.Франко, який вважав, що "бувають учителі з природженим педагогічним талантом, які вміють під час уроків жити спільним життям усього класу, забувати про себе, про свої власні турботи, радощі і тривоги. Кожен урок такого вчителя є розширенням розумового кругозору учня, задоволенням його природної допитливості, розбудженої попередніми успіхами, є насолодою, а не мукою” [11, с.206-207].На жаль, як зазначав М.Пирогов, "талановиті, проникливі і сумлінні вихователі зустрічаються так само рідко, як і проникливі лікарі, талановиті художники й обдаровані законодавці. Число їх не відповідає масі людей, що потребують виховання" [10,с.210-211].

Видатний вітчизняний педагог К.Ушинський відзначав, що учитель повинен бути високоосвіченою людиною з енциклопедичними знаннями, любити свою професію, бути завжди зацікавленим в удосконаленні своєї майстерності, володіти педагогічним тактом. Йому важливо знати свою справу, чітко уявляти мету педагогічної діяльності, мати високу практичну підготовку, володіти методикою навчання і виховання, уміти викладати свої знання визначено і точно, бути не тільки хорошим викладачем, але й не менш умілим вихователем. Пропонуючи проект учительської семінарії, К.Ушинський радив приймати до них лише тих, у кому можна передбачити хороших учителів [5, с.162-172].

Багато розмірковував над проблемою педагогічного таланту А.Макаренко. Оцінюючи свою особистість, Антон Семенович стверджував, що сам він “скоріше за все звичайний, середній педагог” [6, с. 376], який своєю наполегливою працею спромігся досягти високого рівня педагогічної майстерності. Більш того, на думку А.Макаренка, у розпорядженні школи завжди буде тільки “середній вихователь, який володіє середніми здібностями, проте цікавиться наукою і літературою”... [6, с.335].Що ж до питання про педагогічний талант, то А.Макаренко дотримувався думки про те, що не можна покладатися тільки на випадкове розподілення талантів, яких до того ж ще й не так багато. Крім того, чому повинна страждати дитини, яка потрапила до “неталановитого” вчителя? [6, с.394-395]. І, зрештою, коли стоїть питання про виховання десятків мільйонів дітей, навряд чи можна “у цьому складному завданні покладатися тільки на добре серце, ентузіазм” [6, с.335], педагогічний талант... Антон Семенович був глибоко переконаний, що у такій ситуації має сенс вести мову тільки про майстерність, тобто про дійсне знання виховного процесу, про виховні уміння. Він на своєму особистому досвіді переконався, що “все вирішує майстерність, яка заснована на умінні, на кваліфікації” [6, с.395].Отже, складається думка, що Антон Семенович категорично заперечує саме існування такого поняття як “педагогічний талант”. Проте, якщо уважніше перечитати записи його численних виступів перед педагогами, можна помітити, що іноді він все ж таки використовує слово “талант”, особливо коли йдеться про одного з найвідоміших його вихованців –педагога, розвідника, просто прекрасну людину –Семена Калабаліна. “Чудова людина. Якщо про себе я кажу, що я майстер, а не талант, то Карабанов перш за все справжній талант. Не майстер, а саме талант, якому підкорюються найважчі...” [8, с.3-4]. “Справжній талант...” Це чи не єдиний випадок, коли А.Макаренко, надзвичайно вимогливий до себе (самовизначення “просто майстер” позбавлено будь-якого позування) і до інших, коли справа стосується педагогічної діяльності, застосовує таку високу оцінку [Там само].

А.С.Макаренко вважав, що майстерність вихователя не є якимось особливим мистецтвом, яке вимагало б таланту. На його думку, це спеціальність, якої необхідно навчати, як треба навчати лікаря його мистецтву, як треба навчати музиканта. Видатний педагог стверджував, що кожна людина може бути лікарем, музикантом, педагогом, щоправда, одна –кращим, друга –гіршим. Антон Семенович був переконаний, що якість фахівця залежить від якості його навчання [6, с.377]. Офіційна радянська педагогіка погоджувалася з тим, що є вчителі, які володіють особливим педагогічним талантом, учителі-самородки, такі вчителі, яких на всьому їхньому нелегкому шляху супроводжує успіх у їх навчальній і виховній роботі. Вплив особистості таких учителів настільки значний, що вони творять "педагогічні чудеса", доводячи навчально-виховну роботу до дуже високого рівня.

Однак, справді талановитих учителів не так вже й багато. Як в інших сферах, так і в педагогічній справі талант –рідкість. Талановитим кожен учитель може і не бути. Однак він може і повинен бути майстром своєї справи. При цьому оволодінню педагогічної майстерності прияє наявність у людини покликання до професії вчителя, яке виявляється в яскраво вираженій схильності й здатності до педагогічної діяльності, до роботи з дітьми. Покликання це може проявитися ще в школі у бажанні надавати товаришам допомогу в навчанні, у прагненні до роботи з молодшими дітьми. Головне ж, у чому воно виявляється –це любов до дітей, бажання працювати з дітьми і заради дітей. Без цього неможливо стати учителем, як неможливо опанувати по-справжньому педагогічною майстерністю[3, с.222-224].

І.Харламов зазначає, що педагогічна професія вимагає від людини певної схильності, необхідних фізичних і психічних даних, а також відповідного особистісного розвитку. При цьому він посилається на думку видатного російського хіміка Д.Мендєлєєва, який стверджував, що "до педагогічної діяльності необхідно залучати як до справи морської чи лікарської ... не тих, які лише намагаються забезпечити своє життя, а тих, які відчувають до цієї справи свідоме покликання і передбачають у ній своє задоволення, розуміючи загальну народну потребу" [12, с.540]. Саме тому не можна підготовку вчителя зводити лише до певної суми знань, умінь і практичного досвіду. Необхідними вимогами є також схильність до роботи, наявність певних природних даних і моральних якостей.

У сучасних наукових джерелах прийнято вважати, що педагогічний талант –найвищий ступінь здібностей особистості, які забезпечують можливість найбільш успішного, творчого виконання педагогічної діяльності. Як бачимо, ключове поняття тут – “здібності”. У той же час поняття “педагогічна кваліфікація” означає підготовленість особистості до педагогічної діяльності, тобто наявність у неї спеціальних знань, умінь та навичок, що необхідні для здійснення цієї діяльності. Тут ключовим словом є “підготовленість”. Порівнюючи ці поняття можна дійти висновку, що здібності особистості як індивідуальні її особливості, які є умовою успішного здійснення вчительської роботи, неможна звести тільки до знань, умінь на навичок, тобто таланту неможна навчити [7, с.52-53].

Дійсно, прекрасним педагогом може стати той, чий педагогічний талант буде доповнено спеціальною педагогічною освітою і буде розвинено у практичній педагогічній діяльності. Справжнім педагогом може і не стати той, хто сподівається тільки на свій педагогічний талант або ж тільки на отриману ним педагогічну освіту. На думку академіка І.Зязюна [9, с.4-5], який багато років присвятив проблемі формування педагогічної майстерності у майбутніх учителів, не можна чекати закінчення вищого педагогічного навчального закладу, щоб потім у практичній діяльності стати майстром. Потрібно саме у студентські роки набувати професіоналізму. Потрібна щоденна і наполеглива праця над розвитком своїх здібностей до педагогічної діяльності, формуванням професійної позиції, виховуванням уміння спілкуватися з людьми, у процесі органічної взаємодії розв'язувати завдання навчання та виховання.

2 Особливості педагогічної професії

Педагогічна професія належить до професій типу «людина — людина». Діяльність педагога за суспільними функціями, вимогами до професійно значущих особистісних якостей, складністю психологічної напруженості та емоційного навантаження наближена до діяльності артиста, вченого, письменника. За твердженням психологів, вона містить у своїй структурі до 250 компонентів. Урок інколи називають «театром одного актора». Однак для актора сценарист пише сценарій, режисер допомагає під час репетицій, інші працівники — в оформленні сцени, освітленні, музичному супроводі. А вчитель одночасно і сценарист, і режисер, і постановник, і актор, який щодня ставить не один, а декілька спектаклів.

У діяльності вчителя ідейна переконаність визначає його соціально-моральну спрямованість, що виражається у соціальних потребах, моральних і ціннісних орієнтаціях, почутті суспільного обов’язку і громадянської відповідальності.

Професійно-педагогічна спрямованість. Навколо неї компонуються основні професійно значущі якості особистості педагога: інтерес до професії, педагогічне покликання, педагогічні нахили.

Інтерес до професії вчителя. Відображається він у позитивному емоційному ставленні до дітей, їхніх батьків, педагогічної діяльності загалом, конкретних її видів, у прагненні оволодіти педагогічними знаннями і вміннями.

Педагогічне покликання. На відміну від педагогічного інтересу, який може бути і споглядальним, означає схильність, що випливає із усвідомлення здатності до педагогічної справи. Основою педагогічного покликання є любов до дітей. Любов до дитини — це, за словами В. Сухомлинського, «плоть і кров вихователя як сили, здатної впливати на духовний світ іншої людини. Педагог без любові до дитини — це все одно, що співак без голосу, музикант без слуху, живописець без відчуття кольору». Ідеться про мудру, добру, вимогливу любов, що вчить жити. Ця основоположна якість є передумовою самовдосконалення, цілеспрямованого саморозвитку, багатьох професійно значущих якостей, що характеризують професійно-педагогічну спрямованість учителя.

Педагогічні нахили. Це стійкі бажання і прагнення присвятити себе педагогічній діяльності. Не може бути хорошим учителем той, хто байдуже ставиться до своєї роботи. Діти безпомилково визначають учителів, які не люблять їх і педагогічної діяльності загалом.

Серед найважливіших якостей — педагогічний обов’язок і відповідальність. Керуючись ними, вчитель завжди поспішає надати допомогу всім, хто її потребує. Він вимогливий до себе, дотримується своєрідного кодексу педагогічної моралі, професійної честі. Вищим виявом педагогічного обов’язку є самовідданість учителя.

Якості особистості, що характеризують професійно-педагогічну спрямованість, формують авторитет учителя — визнання учнями його інтелектуальної, моральної сили і переваги. Авторитетний педагог повинен бути ерудованим, справедливим, толерантним, принциповим, людяним, з високим почуттям відповідальності. Не менш істотне значення мають його вміння гідно поводитися, бадьорість і життєрадісність, внутрішня зібраність, стриманість, привітність, привабливість не лише почуттєва й інтелектуальна, а й зовнішня.

Пізнавальна спрямованість. У її основі — духовні потреби та інтереси. Одним із виявів духовних і культурних потреб педагога є потреба у знаннях. Чи не найважливіший чинник пізнавального інтересу — любов до свого предмета. Л. Толстой зазначав, що коли «хочеш наукою виховати учня, люби свою науку і знай її, і учні полюблять тебе, і ти виховаєш їх; але якщо ти сам не любиш її, то, скільки б ти не змушував учити, наука не справить виховного впливу». Сучасний учитель має добре орієнтуватися у різних галузях науки, яку він викладає, ознайомлюватися з новими дослідженнями, відкриттями і гіпотезами, бачити близькі і далекі перспективи науки, володіти культурою науково-педагогічного мислення.

Особистість учителя як фахівця характеризується такими якостями: професіоналізм, педагогічна культура, педагогічна майстерність, професійно-педагогічна компетентність, педагогічні здібності, професійно-педагогічний потенціал, педагогічна техніка, педагогічна творчість.

Професіоналізм. Це інтегрована якість особистості вчителя, результат його творчої педагогічної діяльності, здатність продуктивно, грамотно розв’язувати соціальні, професійні та особистісні завдання.

Педагогічна культура. Вона є вищим виявом професіоналізму вчителя і охоплює такі компоненти: наукову ерудицію; загальну культуру; педагогічне мислення; педагогічну етику; культуру мовлення; культуру спілкування; духовне багатство; культуру професійного здоров’я; наукову організацію праці; прагнення до самовдосконалення тощо.

Педагогічну культуру слід формувати цілеспрямовано і постійно розвивати, оскільки саме вона забезпечує вдосконалення навчально-виховного процесу і самовдосконалення кожного педагога. Чим вищою є професійна культура педагога, тим різноманітнішою та ефективнішою є його взаємодія з учнями. Вона дає змогу вчителю піднятися до вершин майстерності.

Педагогічна майстерність. Це синтез наукових знань, умінь і навичок, методичного мистецтва і особистісних якостей педагога. Педагогічна майстерність ґрунтується на високому фаховому рівні педагога, його високій загальній культурі та педагогічному досвіді. Вона є результатом багаторічного педагогічного досвіду і творчого саморозвитку. Ця якість дає змогу досягнути високих оптимальних результатів за малих затрат сил учителя та учнів. Дитина у спілкуванні з педагогом-майстром не помічає, що її виховують і навчають, їй просто хочеться відвідувати уроки, зустрічатися, спілкуватися з ерудованою, інтелігентною, доброю і мудрою людиною-вчителем.

Щоб оволодіти педагогічною майстерністю, слід постійно працювати над собою, пропускаючи передовий педагогічний досвід крізь себе, опановуючи нові технології навчання і виховання, формуючи свою чітку професійну позицію.

Важливим елементом педагогічної майстерності є гуманістична спрямованість діяльності, яка полягає в зорієнтованості педагога на особистість іншої людини, утвердженні словом і ділом найвищих духовних цінностей, моральних норм поведінки, стосунків.

Кожен педагог має бути гуманістом, визнавати значущість особистості кожного учня, будувати взаємини з дітьми на основі любові і поваги. Вихідною тезою у професійній діяльності вчителя-гуманіста є розуміння того, що учнями можуть бути різні діти — кмітливі і тугодуми, дисципліновані і правопорушники, мовчазні і «гострі на язик», привабливі і малосимпатичні, здорові і хворобливі, а педагогами — тільки найкращі, які вміють навчити, захистити інтереси учнів, надати їм допомогу, створити умови для самоствердження і саморозвитку кожного з них.

 

2.1 Педагогічна творчість

Часто сферу прояву творчості педагога мимоволі звужують, зводячи її до нестандартного, оригінального розв'язання педагогічних завдань. Тим часом творчість педагога виявляється і при вирішенні комунікативних завдань, які виступають своєрідним тлом і підставою педагогічної діяльності

У сфері особистості педагогічна творчість проявляється як самореалізація педагога на основі усвідомлення себе творчою індивідуальністю, як визначення індивідуальних шляхів свого професійного зростання та побудова програми самовдосконалення [6].

Виділяють такі рівні педагогічної творчості:

1. Відтворення готових рекомендацій (елементарного взаємодії з класом): педагог використовує зворотний зв'язок, коригує свої дії за її результатами, але він діє "за методичкою", "за шаблоном", з досвіду інших вчителів.

2. Оптимізація діяльності на уроці, починаючи з його планування, коли творчість проявляється в умілому виборі і доцільному поєднанні вже відомого педагогу змісту, методів і форм навчання.

3. Використання творчих можливостей живого спілкування з учнями.

4. Використання готових прийомів з привнесенням особистісного начала, відповідного творчої індивідуальності педагога, особливостям особистості вихованця, конкретному рівню розвитку класу.

Отже, педагогічна творчість саме по собі - це процес, який починається з засвоєння того, що вже було накопичено (адаптація, репродукція, відтворення знань і досвіду), що переходить до перетворення існуючого досвіду. Це шлях від пристосування до педагогічної ситуації до її перетворення, що і становить суть динаміки творчості вчителя.

Часто творчість пов'язують тільки з передовим педагогічним досвідом. Однак це не зовсім вірно. Під передовим досвідом розуміють високу майстерність педагога. Його досвід може і не містити в собі чогось нового, оригінального, але служити зразком для вчителів, які ще не опанували педагогічною майстерністю. У цьому сенсі досягнуте педагогом-майстром представляє собою передовий досвід, гідний поширення. Це характерно для першого і другого рівнів педагогічної творчості.

Третій і четвертий рівні педагогічної творчості містять в собі елементи творчого пошуку, новизни, оригінальності і зазвичай призводять до новаторства. Воно відкриває нові шляхи в освітній практиці та педагогічній науці. Наслідком можуть бути як часткові зміни у змісті освіти та педагогічних технологіях, так і глобальні перетворення у сфері освіти. Тому саме новаторський досвід підлягає аналізу, узагальнення та поширення в першу чергу.

Творчий потенціал будь-якої людини, в тому числі і педагога, характеризується низкою особливостей особистості, які називають ознаками творчої особистості. Існують різні переліки таких ознак. Одні автори виділяють здатність особистості помічати і формулювати альтернативи, брати під сумнів на перший погляд очевидне, уникати поверхневих формулювань; вміння вникнути в проблему і в той же час відірватися від реальності, побачити перспективу; здатність відмовитися від орієнтації на авторитети; вміння побачити знайомий об'єкт із зовсім нового боку, в новому контексті; готовність відмовитися від теоретичних суджень, поділу на чорне і біле, відійти від звичного життєвого рівноваги і стійкості заради невизначеності і пошуку.

Інші відносять до ознак творчої особистості легкість асоціювання (здатність до швидкого і вільного переключення думок, здатність викликати у свідомості образи і створювати з них нові комбінації); здатність до оціночних суджень і критичність мислення (уміння вибрати одну з багатьох альтернатив до її перевірки, здатність до переносу рішень); готовність пам'яті (оволодіння досить великим обсягом систематизованих знань, впорядкованість і динамічність знань) і здатність до узагальнення і відкидання несуттєвого.

Треті автори вважають особистість творчою, якщо в її характеристиці присутній креативність, тобто здатність перетворювати чинену діяльність у творчий процес.

Умови розвитку творчої індивідуальності педагога. Рядом досліджень встановлено сукупність умов, необхідних для формування професійної самосвідомості майбутнього педагога. Вони сприяють виникненню у педагога потреби у творчій професійній діяльності. Серед умов можна виділити наступні:

1. спрямованість свідомості на себе як на суб'єкт педагогічної діяльності;

2. переживання конфліктів;

3. здатність до рефлексії;

4. організація самопізнання професійно-особистісних якостей;

5. використання спільних форм діяльності;

6. широке залучення майбутнього вчителя в різні види професійно-нормативних відносин;

7. надання можливості для найбільш повного порівняння та оцінювання професійно важливих якостей, умінь і навичок; формування правильного оціночного ставлення до себе і до інших і ін

Кожен педагог, так чи інакше, перетворює педагогічну дійсність, але тільки педагог-творець активно бореться за кардинальні перетворення і сам у цій справі є наочним прикладом.

 2.2 Стреси

Професія педагога належить до стресогенних, найнапруженіших у психологічному плані. Вона вимагає від людини постійних резервів самовладання і саморегуляції. Емоційне навантаження педагога значно вище, ніж у менеджерів вищої ланки та банкірів, тобто тих, хто безпосередньо працює з людьми.

Висока емоційна напруженість зумовлена постійною наявністю великої кількості факторів ризику, стрес-факторів, які впливають на самопочуття вчителя, працездатність, професійне здоров’я і якість роботи. У педагогічній діяльності поряд із загальними факторами ризику для здоров’я працівників розумової сфери (наприклад, нервово-емоційне напруження, інформаційні перевантаження, гіпокінезія) є і специфічні: значне голосове навантаження, переважання в процесі трудової діяльності статичного навантаження, великий обсяг зорової роботи, порушення режиму праці і відпочинку тощо. Професія вчителя нині фемінізована, тому фактором ризику є ще й завантаженість роботою вдома, дефіцит часу для сім’ї та дітей.

За даними Всесвітньої організації охорони здоров’я, коефіцієнт стресогенності педагогічної діяльності становить 6,2 бала (за максимального коефіцієнта 10 балів). У рейтингу професій Американського інституту дослідження стресу перші місця посідають учителі старших класів, поліцейські і шахтарі.

Прояви стресу в роботі вчителя різноманітні. Спеціалісти виокремлюють насамперед тривожність, депресію, фрустрованість (стрес «втраченої надії»), емоційне спустошення, виснаження, професійні хвороби. Один із наслідків тривалого професійного стресу — синдром емоційного «вигорання» як стан фізичного, емоційного і розумового виснаження педагога, у т. ч. розвиток негативної самооцінки, негативного ставлення до роботи і втрата розуміння і співчуття стосовно іншої людини (К. Маслач). Високий рівень «вигорання» вчителів із великим стажем зумовлений тривалою дією професійних стресів, молодих — входженням у фахову сферу, першими кроками у педагогічній діяльності.

2.3 Імідж

Класифікації типів особистості вчителя засвідчують їх неоднозначність, різноманітність критеріїв виокремлення, але переконують у необхідності враховувати типологічні характеристики вчителя як ознаку його індивідуальності та особливого стилю професійної діяльності.

Набуття вчителем індивідуального стилю професійної діяльності дає змогу усвідомлено формувати образ педагога, який відображає його внутрішній світ, розкриває найяскравіші якості особистості. Йдеться про педагогічний імідж.

Педагогічний імідж (англ. image — образ) — емоційно забарвлений стереотип сприймання образу педагога у свідомості вихованців, колег, а також у масовій свідомості.

При формуванні іміджу педагога реальні якості тісно переплітаються з тими, які приписує йому оточення. Імідж охоплює зовнішність, манеру одягатися, стиль спілкування, поведінки, мислення. Інакше кажучи, це мистецтво «керувати враженнями» (Е. Гоффман).

Імідж учителя повинен відображати його харизматичні риси — найпривабливіші якості, які асоціюються з індивідуальністю людини і охоплюють соціально-персональні характеристики, а також символи. Завдяки харизматичним якостям учитель здобуває визнання, успіх, авторитет.

Практика свідчить, що нерідко інтерес аудиторії до своєї особистості педагоги-початківці підтримують або екстравагантністю — незвичністю вигляду, манер, або епатажем — вульгаризованою формою іміджу. Для досягнення відповідного іміджу потрібно насамперед об’єктивно оцінити те, що дано природою, визначити свої переваги і вдало використовувати їх. Не менш важливо навчитися дивитися на себе очима інших людей, оцінювати свою харизматичність, уміти себе «подати» — самопрезентуватися.

Самопрезентація (лат. praesentatio, від praesento — передаю, вручаю) — вміння людини подати себе з найкращого боку, викликати почуття довіри до себе і зберегти його.

Імідж педагога впливає на успішність його самопрезентації. Зокрема, перше враження про людину складається саме під впливом її зовнішнього вигляду. Одяг, взуття, макіяж, аксесуари — все це створює її образ. Однак слід пам’ятати, що і зачіска, і костюм, і прикраси до одягу вчителя мають підпорядковуватись розв’язанню педагогічних завдань і ефективному впливу на формування особистості учня. Зовнішній вигляд педагога має бути естетично виразним: привітна усмішка, стримані рухи, плавна хода, правильна постава тощо.

Отже, справжні педагоги повинні мати власний «почерк», володіти персональними манерами і особливим ставленням до навчання і виховання. Якщо педагог не зміг виробити індивідуального стилю у своїй професійній діяльності, то він не зможе зайняти чітку авторську позицію в освітньому просторі.

 

3. Професійне зростання вчителя

ФАКТОРИ СТИМУЛЮВАННЯ ПРОФЕСІЙНОГО ЗРОСТУ

Шкільна методична робота

Приклад та вплив колег, керівників

Організація праці в школі, увага до цього керівників

Умови роботи, можливість самоосвіти

Зацікавленість роботою

Зростаюча відповідальність

Довіра. Можливість отримання поваги у колективі

Професійне самовиховання спрямоване на реалізацію педагогом себе як особистості. Прагнення до самовдосконалення, самоосвіта є важливими чинниками професійного зростання вчителя, що забезпечують розширення його творчих можливостей, пізнавальних інтересів та формування творчої індивідуальності.

Важливе значення для професійного зростання вчителя мають:

1. Оволодіння передовим педагогічним досвідом, пошуковою дослідною роботою. Унаслідок ознайомлення з діяльністю кращих педагогів та її аналізу вчитель глибше осмислює закономірності навчально-виховного процесу, вчиться педагогічно правильно сприймати кожен учинок дитини, знаходити причини конфліктів і способи їх розв'язання.

2. Систематичне вивчення філософської та психолого-педагогічної літератури, законодавчих актів держави про освіту, виховання та навчання; зустрічі з новаторами; участь у роботі методичних об'єднань, семінарів, конференцій, педагогічних читань тощо.

3. Ознайомлення з педагогічною пресою, радіо, телебаченням, Інтернетом. Вони швидко реагують на всі зміни, що відбуваються у системі педагогічної освіти та навчально-виховному процесі, ознайомлюють із досвідом педагогів-новаторів, науково-педагогічними новинками, матеріалами різноманітних зустрічей, конференцій тощо. Популярними серед учителів є газети "Освіта", "Шкільний світ", журнали "Рідна школа", "Шлях освіти" та інші, а також зарубіжні періодичні психолого-педагогічні видання.

4. Ознайомлення із національною системою виховання, що втілює виховну мудрість українського народу, його кращих учених, прогресивні традиції українців у родинному вихованні, виховне значення українських народних звичаїв, традицій, свят, обрядів.

У процесі професійного самовиховання вчитель має відчути свободу самовираження. Учительську діяльність не можна регламентувати і втиснути у рамки інструкцій. Лише за утвердження професійної свободи можлива ефективна організація процесу професійного зростання вчителя, що є своєрідним пошуком свого шляху, набуття власного "голосу", власного "почерку". Педагог, що володіє свободою самовираження, уміє керувати власним розвитком, може спрямувати свої творчі сили на пошук нових шляхів навчання і виховання учнів.

Учителю необхідно знати свої сильні і слабкі сторони, постійно формувати в собі внутрішній стрижень особистісного зростання, яке є неодмінною умовою досягнення професіоналізму.

3.1 Стадії професійного розвитку

На думку Д. Сьюпер, вибір професії є тривалим процесом, в результаті якого дитина збільшує зв'язок з життям. Основна увага має бути приділена зміни поведінки людини в процесі професійного розвитку, процес якого індивідуально своєрідний і неповторний.

У процесі професійного розвитку Д. Сьюпер виділяє наступні стадії:

1. Стадія пробудження (від народження до 14 років). Я-концепція розвивається завдяки ідентифікації дитини з значимими дорослими. На першій фазі даній стадії - фазі фантазії (4-10 років) - професійні ролі розігруються у фантазіях дитини; у фазі інтересів (11-12 років) формуються професійно-значущі переваги; у фазі здібностей (13-14) років опробувати індивідуальні здібності, з'являються уявлення про професійні вимоги та освіті.

2. Стадія дослідження (від 15 до 24 років). Індивід намагається спробувати себе в різних ролях при орієнтації на свої індивідуальні можливості. У тентатівной фазі (15-17 років) робиться попередній професійний вибір, оцінюються свої власні можливості; на фазі апробації (20-24 року) ведеться пошук поля діяльності в професійному житті. Між цими двома фазами є ще одна - фаза переходу (17-20 років). У цій фазі відбувається спроба реалізації Я-концепції.

3. Стадія консолідації (25-44 роки). Індивід прагне до стійкого положення в професійному плані.

4. У стадії збереження (36-64 роки) професійний розвиток йде вже без виходу за рамки знайденого професійного поля, що можливо на попередній стадії.

5. Стадія спаду (з 65 років) відбувається розвиток нових ролей: часткова участь у професійному житті, спостереження за професійною діяльністю інших.

Найбільш важливим досягненням представленої концепції є те, що професійний розвиток розуміється як тривалий, цілісний процес розвитку особистості.

Таким чином, професійний розвиток - досить складний процес, що має циклічний характер. Під час професійного розвитку людина не тільки вдосконалює свої знання, вміння і навички, розвиває професійні здібності, але може зазнати і негативний вплив цього процесу. Такий вплив призводить до появи різного роду деформацій і станів, що знижують не тільки професійні успіхи, а й негативно проявляються в "непрофесійною" життя. У цьому зв'язку можна говорити про висхідній (прогресивної) і низхідною (регресивною) стадіях професійного розвитку [14].

3.2 Професійна кар’єра

Становлення педагога як професіонала і суб'єкта продуктивної діяльності - це процес наближення до ідеалів культури, вершин професіоналізму, творчої самореалізації. Учені наголошують на нерівномірності етапів і ступенів професійного становлення особистості, позначаючи її як індивідуальну траєкторію професійного зростання, професійну кар'єру.

Професійна кар'єра - послідовність професійних ролей, статусів і видів діяльності в житті людини, її просування ступенями (щаблями) виробничої, соціальної, адміністративної чи іншої ієрархії.

Існують два види професійної кар'єри: особистісна кар'єра - сходження людини до висот професіоналізму, якості результатів праці, самореалізація в професійній діяльності і набуття на цій основі визнання людьми; посадова кар'єра - просування по службі.

Кожен педагог вибудовує свою кар'єру, виходячи з особистісних особливостей, ціннісних установок, умінь. Успішність кар'єри багато в чому залежить від того, наскільки правильно зроблено професійний вибір, наскільки вдалим було професійне самовизначення.

Американський фахівець з управління Майкл Драйвер виокремлює такі види кар'єри:

1. Лінійна кар'єра. Людина із самого початку трудової діяльності обирає певну галузь і наполегливо, крок за кроком протягом усього життя піднімається ієрархічною драбиною (наприклад, учитель -> керівник методичного об'єднання -> директор школи -> інспектор райвно і т. д.).

2. Стабільна кар'єра. Педагог, для якого характерна стабільна конфігурація кар'єри, ще в молодості обирає сферу своєї діяльності і до кінця трудового життя залишається в ній. Він підвищує свою майстерність, але не прагне просування ієрархічною драбиною.

3. Спіральна кар'єра. Така кар'єра характерна для людей, які з ентузіазмом працюють 5-7 років, а відтак втрачають інтерес до педагогічної роботи, переходять на іншу і все починають спочатку.

4. Короткочасна кар'єра. Людина часто змінює одну роботу на іншу. Випадково і тимчасово досягає незначних підвищень. Як правило, це некваліфіковані, часто недисципліновані працівники.

5. Платоподібна кар'єра. Якщо людина успішно справляється зі своїми обов'язками, її вважають гідною підвищення. Однак після кількох підвищень вона досягає рівня, що є межею її компетентності. На цьому рівні вона залишається до виходу на пенсію.

6. Кар'єра, що знижується (низхідна). Людина успішно починає свою професійну діяльність і кілька разів іде на підвищення. Однак через непередбачувані обставини (хвороба, зловживання алкоголем тощо) знижується якісний рівень її працездатності, що спричиняє повернення до найнижчого рівня кар'єри.

Професійна особистісна кар'єра є складовою життєвої стратегії педагога. Вона заслужена, якщо ґрунтується на особистісному зростанні, предметному й успішному самовдосконаленні, пов'язана з наполегливою працею, досягненням реальних результатів, ставленням педагога до неї як до життєвого покликання. Добре, якщо вона супроводжується і посадовою кар'єрою. Однак не всі педагоги прагнуть посадового підвищення. Деякі вважають, що підвищення призводить до адміністративної зайнятості, витіснення професійного змісту діяльності, тому займаються одним і тим самим 25-40 років. їх кар'єра теж успішна, бо змістовна, наповнена духовністю, супроводжується зростанням суспільного визнання, шаною, нагородами, любов'ю вихованців.

Отже, професійна кар'єра - це насамперед рух. А рух не може бути без мети, спрямування на досягнення життєвого і професійного успіху, привабливої особистісної професійної перспективи.

Професійна діяльність неодмінно супроводжується змінами в структурі особистості педагога: відбувається посилення та інтенсивний розвиток якостей, що сприяють успішному здійсненню діяльності, а також придушуються і навіть руйнуються структури, що не беруть участі в цьому процесі. Позитивний вплив професії на особистість учителя виявляється у формуванні професійної самосвідомості, педагогічної спрямованості, педагогічного мислення, у розвитку професійно важливих якостей, оволодінні педагогічним досвідом тощо.

3.3 Професійні деформації

Проте вплив професії на особистість може мати деякі негативні прояви, наприклад різке загострення небажаних особистісних якостей, "огрубіння" і винесення назовні стереотипів поведінки, мислення, спілкування. Усе це спричиняє ускладнення у взаємодії з іншими людьми і робить поведінку таких людей неадекватною ситуаціям. Ідеться про професійні деформації особистості.

Професійні деформації (лат. deforma - перекручую, спотворюю) - деструктивні зміни особистості в процесі професійної діяльності.

Отже, професійний розвиток - це не тільки зростання та вдосконалення, а й руйнування та професійні деструкції, які характеризуються як зміни психологічної структури особистості в процесі педагогічної діяльності.

Професійні деформації мають такі ознаки:

- авторитарність (франц. autoritaire - владний), яка виявляється в централізації всього навчально-виховного процесу, використанні повчального стилю спілкування; домінантність, консерватизм, догматизм;

- емоційна індиферентність (лат. indifferens - байдужий), яка характеризується емоційною сухістю і байдужістю до учнів;

- експансіонізм (лат. expansio - розширення), що виявляється в перебільшенні значення дисципліни;

- поведінковий трансфер (лат. transfero - переношу, переміщую), який реалізується в прояві ознак рольової поведінки, характерної для учнів;

- самовпевненість, прямолінійність, низька критичність мислення;

- відсутність комунікативної гнучкості;

- орієнтація на соціальне схвалення та ін.

Професійні деформації заважають учителю в роботіз учнями. Особливо чутливі до них важковиховувані учні. Саме вони переважно потрапляють під "гарячу руку" педагога й вислуховують нескінченні нотації. Вони прагнуть до самостійності, а педагогу здається, що краще їх застерігати від поганого вчинку, спокус. Так збільшується прірва непорозуміння, несприйняття позицій одне одного, назріває конфлікт.

Сензитивним (сприятливим) періодом для виникнення професійних деформацій є професійна криза.

3.4Професійна криза

Професійна криза - глибока невдоволеність від своєї діяльності, н результатів, відчуття власної неспроможності, нездатність до самореалізації, невідповідність задумів, можливостей отриманим результатам.

Зміни поведінки під час професійної кризи є відповіддю на складність завдань, розв'язання яких спричиняє поведінкові реакції, які закріплюються, перетворюються на стереотипи, загострюють певні особистісні якості.

У педагогічній діяльності вчителя виокремлюють такі типи професійних криз:

1) криза адаптації до професії, яку переживає кожен четвертий учитель на початку професійного шляху (24- 25 років);

2) криза рутинності роботи, яка зачіпляє учителів, які працюють у школі 10-15 років (32-33 роки);

3) криза вчителя з високим досвідом роботи (42- 43 роки).

Кризи настають найчастіше під час переходу від однієї стадії професійного становлення до іншої. Вони е закономірним явищем і постають як різкі зміни вектора професійного розвитку особистості педагога: або призводять до особистісної і професійної дезадаптації, або зумовлюють перехід на вищий рівень професіоналізму.

Конструктивний варіант розв'язання кризової ситуації передбачає вироблення вчителем нової стратегії життя, професійної діяльності, переосмислення, ревізію і корекцію ним своєї особистісно-професійної позиції, прийняття дійсності такою, якою вона є, відкриття в собі нових можливостей для самореалізації, підвищення професійної кваліфікації.

Найпоширенішим засобом профілактики цього явища є безперервна психолого-педагогічна освіта вчителя, підвищення його кваліфікації. Знання, здобуті під час навчання, швидко застарівають. У зарубіжній літературі фігурує навіть одиниця застарілості знань фахівця - т. зв. період напіврозпаду компетентності. У цьому разі цей термін, запозичений з ядерної фізики, означає тривалість часу після закінчення вищого навчального закладу, коли внаслідок застарілості набутих знань компетентність фахівця знижується на 50%.

Для того щоб наблизити свій реальний образ до ідеалу, потрібно вміти керувати власним розвитком. Насамперед це означає уміння взяти на себе відповідальність за власне життя і професійну діяльність, вибудувати таку професійну освітню стратегію, яка б враховувала індивідуальні особливості, можливості, запити, задовольняла потребу в освіті, підвищенні кваліфікації в обраній сфері, інтелектуальному, фізичному, духовному розвитку. А це все передбачає оволодіння навичками самоорганізації і саморегуляції. У самоорганізації виявляється психологічна готовність до педагогічної діяльності, у саморегуляції - свідоме управління своєю поведінкою, психікою, енергетичним потенціалом, контроль над емоціями, збереження здатності критично мислити і розв'язувати складні проблеми.

Отже, основними шляхами професійного розвитку є професійне навчання, розвиток кар'єри і самоосвіта педагога. Професійний розвиток веде до принципово нового способу життєдіяльності вчителя - творчої самореалізації в професії, яка дає змогу виявити свої індивідуальні і професійні можливості. Найкоротша формула професійної діяльності педагога - постійна праця, творчість, гармонія знань, почуттів і поведінки.

 

ВИСНОВКИ

 

Педагогічна діяльність не може бути діяльністю тільки «для себе». Її сутність — у переході діяльності «для себе» в діяльність «для інших». У ній поєднано самореалізацію педагога і його цілеспрямовану участь у зміні рівня навченості, вихованості, розвитку, освіченості учня, його зростанні. Тому професію вчителя зараховують до хелперських (англ. help — допомагати), оскільки вона пов’язана з наданням підтримки і допомоги іншим.

Отже, праця педагога — одна з найважливіших, але водночас найскладніших. Тому людина, що прагне стати вчителем, повинна чітко усвідомити, які вимоги перед нею постануть, і не лише набувати професійних знань, а й виховувати власний характер, інтелектуально й емоційно розвиватися.

СПИСОК  ВИКОРИСТАНОЇ  ЛІТЕРАТУРИ

1. Дистервег А. Ізбр. пед. соч. - М., 1956.

2. Єлканов С.Б. Основи професійного самовиховання майбутнього учітеля.-М., 1989.

3. Зеєр Е.Ф. Психологія професійної освіти: Учеб. посібник. - К.: Вид-во Урал. держ. проф.-пед. ун-ту, 2000.

1. Зеєр Е.Ф. Психологія професій: Учеб. посібник. - Єкатеринбург, Вид-во Урал. держ. проф.-пед. ун-ту, 1997.

2. Кан-Калик В.А. Вчителю про педагогічному спілкуванні - М 1987.

3. Кан-Калик В.А., Нікандров Н.Д. Педагогічна творчість. - М., 1990

4. Клімов О.О. Психологія професійного самовизначення: Учеб. посібник для вузів. - Ростов н / Д: Фенікс, 1996. - 512 с.

5. Котова І.Б., Шиянов Є.М. Педагог: професія і особистість. - Ростов-на-Дону, 1997.

6. Міщенко О.І. Введення в педагогічну професію. - Новосибірськ, 1991.

7. Немов Р.С. Психологія: Учеб. для студ. вищ. пед. навч. закладів. У 3 кн. 4-е вид. - М.: Гуманит. вид. центр ВЛАДОС, 2002. - Кн.2: Психологія освіти - 496 с

8. Пономарьов Я. А. Психологія творчості. - М., 1976 .-- 302 с.

9. Реан А. А., Коломинский Я. Л. Соціальна педагогічна психологія. СПб., 2000.

10. Столін В.В. Самосвідомість особистості. М., 1983.

11. Шиянов Є.М., Котова І. Б. Ідея гуманізації освіти в контексті розвитку вітчизняних теорій особистості. - Ростов н / Д, 1995.

Додаток 1

 

Тест "Чи комунікабельні ви?" (за В. Ряховським)

 

Інструкція. На кожне із 16 запитань відповідайте "так", "інколи" або "ні".

 

Текст питальника

1. Вам призначено звичайну ділову зустріч. Чи вибиває вас із колії її очікування?

2. Чи не відкладаєте ви візит до лікаря до того часу, поки неможливо буде терпіти біль?

3. Чи викликає у вас ніяковість і незручність доручення виступити з доповіддю, повідомленням, інформацією на зборах, нараді чи іншому заході?

4. Вам пропонують поїхати у відрядження в місто, у якому ви ніколи не були. Чи докладете ви максимум зусиль, щоб уникнути цієї поїздки?

5. Чи любите ви ділитися своїми переживаннями із ким-небудь?

6. Чи дратує вас, коли незнайома людина на вулиці звертається до вас із проханням (показати дорогу, сказати, котра година, тощо)?

7. Чи вірите ви, що існує проблема батьків і дітей і що людям різних поколінь важко розуміти одне одного?

8. Чи посоромитеся ви нагадати знайомому, що він забув віддати вам гроші, які позичив місяць тому?

9. У ресторані чи їдальні вам подали неякісну страву - чи промовчите ви, лише розсерджено відсунувши тарілку?

10. Залишившись наодинці з людиною, ви не вступите з нею у розмову і відчуватимете незручність, якщо вона заговорить першою?

11. На вас наводить жах довга черга, де б вона не була (у магазині, бібліотеці, касі кінотеатру). Ви швидше відмовитеся від свого наміру, ніж станете у хвіст черги?

12. Чи боїтеся ви брати участь у комісії з розгляду конфліктних ситуацій?

13. У вас є власні індивідуальні критерії оцінювання літературних героїв, творів мистецтва, культури, і ніяких "чужих" думок щодо цього ви не приймаєте. Це так?

14. Почувши десь у кулуарах помилкові висловлювання з добре відомого вам питання, чи промовчите ви і не станете сперечатися?

15. Чи викликає у вас прикрість чиєсь прохання допомогти розібратися в службовому питанні або навчальній темі?

16. Вам легше висловити свої погляди в письмовій чи усній формі?

 

Опрацювання результатів. За кожну відповідь "так" зарахуйте собі 2 бали, "інколи" - 1 бал, "ні" - 0 балів. Результати порівняйте з ключем;

- З0-32 бали. Ви некомунікабельні, і це ваша біда, оскільки від неї найбільше страждаєте ви самі. Вашим близьким також нелегко. На вас важко покластися у справі, яка потребує групових зусиль. Спробуйте бути більш комунікабельним, контролюйте себе;

- 25-29 балів. Ви замкнені, небалакучі, надаєте перевагу самотності, і тому у вас мало друзів. Думки про те, щоб змінити роботу, або необхідність нових контактів змушують вас панікувати і надовго виводять із рівноваги. Ви знаєте цю особливість свого характеру і буваєте незадоволені собою. Однак ви не можете змінити ці особливості характеру, хоча трапляються хвилини, коли ви буваєте комунікабельними. Потрібно тільки захотіти;

- 19-24 бали. Ви досить комунікабельні й у новій ситуації почуваєтеся достатньо впевнено. Нові проблеми вас не лякають. Однак із новими людьми ви сходитеся обережно; у суперечках і дискусіях берете участь неохоче. У ваших висловлюваннях інколи надто багато сарказму, без причини на те. Ці вади можна виправити.

-14-18 балів. Ваша комунікабельність у нормі. Ви із задоволенням слухаєте цікавого співбесідника; достатньо терплячі у спілкуванні з іншими; обстоюєте свої погляди без запальності. Без неприємних переживань ідете на зустріч із новими людьми. У той самий час не любите гамірливих компаній; екстравагантні вчинки і багатослів'я викликають у вас роздратування;

- 9-13 балів. Ви достатньо комунікабельні (часом навіть занадто). Любите висловлюватися з різних приводів, викликаючи роздратування в оточення. Легко знайомитесь із новими людьми. Любите бути в центрі уваги; нікому не відмовляєте у проханнях, хоч не завжди можете їх виконати. Інколи вибухаєте гнівом, але швидко заспокоюєтеся. Вам не вистачає посидючості, терпіння і відваги при зіткненні із серйозними проблемами, хоча за бажання ви можете змусити себе не відступати;

- 4-8 балів. Про вас говорять - "щира, відверта душа". Комунікабельність б'є з вас ключем; ви завжди в курсі всіх справ. Любите брати участь у дискусіях, хоча серйозні теми можуть викликати у вас "мігрень" і "хандру". Із легкістю берете слово з будь-якого приводу, навіть якщо маєте про предмет розмови поверхове уявлення. Усюди почуваєтеся "у своїй тарілці". Беретеся за будь-яку справу, хоча не завжди можете успішно довести її до завершення. З цієї причини керівники і колеги ставляться до вас із деякою обережністю і сумнівами. Поміркуйте над цим;

- менше 3 балів. Ваша комунікабельність має хворобливий характер. Ви говіркі, багатослівні, втручаєтеся у справи, які вас не стосуються. Беретеся дискутувати щодо проблем, у яких абсолютно не компетентні. Часто стаєте причиною різноманітних конфліктів у вашому оточенні. Ви запальні, часто ображаєтеся і буваєте необ'єктивні. Серйозна робота не для вас. Людям і на роботі, і вдома важко з вами. Вам потрібно попрацювати над собою і своїм характером! Насамперед виховуйте у собі терплячість і стриманість, повагу до людей; подумайте про своє здоров'я - такий стиль життя негативно позначається на ньому.

 

Додаток 2

 

Тест "Наскільки ви товариська людина?"

 

Інструкція. У разі позитивної відповіді поставте знак "+", негативної - знак "-". Після того як дасте відповіді на всі питання, звірте збіги знаків ваших відповідей Із дешифратором і визначте коефіцієнт товариськості К за формулою:

К - С/п,

де С - кількість збігів; п ~ 20 (кількість запитань у питальнику).

 

Текст питальника

1. Чи багато у вас друзів, із якими ви постійно спілкуєтеся?

2. Чи надовго ображаєтеся на друзів?

3. Чи є у вас прагнення до налагодження нових контактів із різними людьми?

4. Чи приємніше вам проводити час за книгами або іншими заняттями, ніж із людьми?

5. Чи легко вам налагоджувати контакти з людьми, які старші за вас?

6. Чи важко вам у новому середовищі?

7. Чи легко вам спілкуватися з незнайомими людьми?

8. Чи важко вам освоюватися в новому колективі?

9. Чи прагнете ви за сприятливих умов познайомитися і поспілкуватися з новою людиною?

10. Чи дратують вас люди, які оточують, і чи хочеться вам побути на самоті?

11. Чи подобається вам постійно перебувати серед людей?

12. Чи відчуваєте ви труднощі, ніяковість, коли доводиться виявляти ініціативу, щоб познайомитися з новою людиною?

13. Чи любите ви брати участь у колективних заходах?

14. Чи правда, що ви почуваєтеся невпевнено серед малознайомих людей?

15. Чи вважаєте ви, що вам легко буде внести пожвавлення у малознайомій для вас обстановці?

16. Чи прагнете ви обмежити коло своїх знайомих?

17. Чи почуваєтеся невимушено в незнайомому колективі?

18. Чи правда, що ви недостатньо впевнені і спокійні, коли доводиться говорити що-небудь великій групі людей?

19. Чи правда, що у вас багато друзів?

20. Чи часто ви ніяковієте під час спілкування з малознайомими людьми?

Опрацювання результатів. Дешифратор: питання № 1, 3, 5, 7,9,11,13,15,17,19 мають знак "+", інші - "-".

Ключ:

- К = ОД-0,45, У вас низький рівень спілкування;

- К - 0,46-0,55. Рівень спілкування нижче середнього;

- К ~ 0,56-0,65. Середній рівень спілкування;

- К - 0,66-0,75. Високий рівень спілкування;

- К - 0,76-1,00. Достатньо високий рівень спілкування.

 

 

 

 

 

 

Додаток 3

 

Тест "Діагностика рівня конфліктності особистості"

 

Інструкція. На кожне із запитань оберіть та обведіть кружечком у бланку один із трьох запропонованих варіантів відповідей.

 

Текст питальника

1. Чи характерне для вас прагнення домінувати:

а) ні;

б) інколи;

в) так?

2. У вашому колективі є люди, які вас побоюються, а можливо, ненавидять:

а) так;

б) важко відповісти;

в) ні?

3. Хто ви більшою мірою:

а) миротворець;

б) принциповий;

в) винахідливий?

4. Як часто вам доводиться виступати з критичними зауваженнями:

а) часто;

б) періодично;

в) рідко?

5. Які пріоритети ви оберете, якщо очолите новий колектив:

а) розроблю програму роботи колективу на рік і переконаю колектив у її доцільності;

б) вивчу, хто є хто, і налагоджу контакти з лідерами;

в) частіше радитимуся з людьми?

6. У якому стані ви перебуваєте в разі невдачі:

а) песимізм;

б) поганий настрій;

в) образа на себе?

7. Чи характерне для вас прагнення обстоювати традиції вашого колективу і дотримуватися їх:

а)так;

б) швидше так;

в) ні?

8. Ви належите до людей, які готові почути гірку правду про себе:

а) так;

б) швидше так;

в) ні?

9. Які якості ви намагаєтеся викоренити в собі:

а) дратівливість;

б) образливість;

в) нетерпимість до критики на свою адресу?

10. Хто ви більшою мірою:

а) незалежний;

б) лідер;

в) генератор ідей?

11. Якою людиною вважають вас друзі:

а) екстравагантною;

б) оптимістом;

в) наполегливою?

12. Із чим вам найчастіше доводилося боротися:

а) несправедливістю;

б) бюрократизмом;

в) егоїзмом?

13. Що для вас найхарактерніше:

а) недооцінювання своїх здібностей;

б) об'єктивне оцінювання своїх здібностей;

в) переоцінювання власних здібностей?

14. Що найчастіше штовхає вас на міжособистісний конфлікт:

а) надмірна ініціативність;

б) надмірна критичність;'

в) надмірна прямолінійність? Опрацювання результатів. Підрахуйте кількість

набраних вами балів, використовуючи табл. 5.

Таблиця 5

Варіант відповіді Кількість балів за запитаннями

 1 2 3 4 5 6 7

 8 9 10 11 12 13 14

А 1 3 1 3 3 2 3

 3 2 1 2 3 2 1

Б 2 2 3 2 2 3 2

 2 1 1 І 2 1 2

В  1 2 1 1 1 1

 1 3 2 3 1 3 3

Інтерпретація результатів. Вона здійснюється за такою шкалою:

- 14-17 балів. Дуже низький рівень конфліктності;

- 18-20 балів. Низький рівень конфліктності;

- 21-23 бали. Рівень конфліктності нижче середнього;

- 24-26 балів. Рівень конфліктності дещо нижче середнього;

- 27-29 балів. Середній рівень конфліктності;

- ЗО-32 бали. Рівень конфліктності дещо вищий середнього;

- 33-35 балів. Рівень конфліктності вище середнього;

- 36-38 балів. Високий рівень конфліктності;

- 39-42 бали. Дуже високий рівень конфліктності. Результати досліджень науковців, життєвий досвід

свідчать, що конфліктній особистості властиві такі риси:

- прагнення будь-якою ціною бути першим;

- надмірна принциповість, яка підштовхує до ворожих дій і вчинків;

- необгрунтована критика інших людей;

- часте переважання поганого настрою;

- консерватизм мислення, поглядів, переконань;

- безцеремонне втручання в особисте життя інших;

- прагнення до незалежності, яке переростає у прагнення робити "все, що хочу";

- надмірна прямолінійність у судженнях;

- несправедливе оцінювання вчинків і дій інших, приниження значення і ролі іншої людини;

- виявлення ініціативи там, де не просять.

Додаток 4

 

Тест "Оцінювання власної поведінки в конфліктній ситуації"

 

Інструкція. Спробуйте щиро відповісти на запитання: "Як ви зазвичай поводитеся в конфліктній ситуації чи суперечці?". Якщо вам властивий певний стиль поведінки, поставте визначену кількість балів у відповідну графу у бланку відповідей: часто - 3 бали, час від часу - 2 бали, рідко - 1 бал.

 

Текст питальника

Як часто в суперечці чи конфліктній ситуації ви:

1) погрожуєте або б'єтеся;

2) намагаєтеся прийняти погляди супротивника і рахуєтеся з ними, як зі своїми;

3) шукаєте компроміси;

4) допускаєте, що не мали рації, навіть якщо не можете повірити в це остаточно;

5) уникаєте супротивника;

6) бажаєте будь-що домогтися своїх цілей;

7) намагаєтеся з'ясувати, з чим згодні, а з чим - категорично ні;

8) ідете на компроміс;

9) здаєтеся;

10) змінюєте тему;

11) наполегливо повторюєте одну й ту саму думку, поки не домагаєтеся свого;

12) намагаєтеся визначити джерело конфлікту, зрозуміти, із чого все почалося;

13) дещо поступаєтеся і спонукаєте тим самим іншу сторону до поступок;

14) пропонуєте примирення;

15) намагаєтеся перевести все на жарт?

Опрацювання результатів. Знайдіть суму поставлених балів, за кожним типом використовуючи табл. 6. Знайдіть найбільше число і визначте свій стиль поведінки у конфліктній ситуації.

Таблиця 6

Тип 1 1 6 11 

Тип 2 2 7 12 

Тип 3 3 8 13 

Тип 4 4 9 14 

Тип 5 5 10 15 

Тип 1. "Жорсткий тип розв'язання конфліктів і суперечок". Люди з таким типом у конфлікті до останнього обстоюють власний погляд, захищаючи свою позицію. У суперечці будь-що прагнуть виграти. Це тип людини, яка переконана, що завжди має рацію.

Тип 2. "Демократичний стиль". Люди з таким типом поводження дотримуються думки, що домовитися можна завжди, було б тільки бажання сторін. Під час суперечки намагаються запропонувати альтернативу, шукають рішення, які задовольнили б сторони.

Тип 3. "Компромісний стиль". Люди, яким властивий цей стиль, схильні до пошуку рішень, що ґрунтуються на взаємних поступках. Під час суперечки намагаються не загострювати ситуації, пропонують послаблення взаємних вимог, готові до часткового задоволення своїх інтересів і закликають до цього свого супротивника.

Тип 4. "М'який стиль". Свого супротивника люди з таким стилем поводження дивують власною добротою: охоче пристають до позиції супротивника, відмовляючись від особистої.

Тип 5. "Уникливий стиль". Люди цього стилю діють за принципом: найголовніше - вчасно піти. Завжди намагаються не загострювати ситуації і не доводити конфлікт до відкритого зіткнення.

Додаток 5

Тест "Чи вмієте ви слухати?"

Інструкція. Укажіть варіант, який найбільшою мірою відповідає вашій думці у кожній із наведених нижче позицій.

 

Текст питальника

1. Яка мета бесіди чи розмови:

а) краще познайомитися зі співрозмовником;

б) висловити свій погляд із певного питання;

в) поділитись думками та обговорити їх?

2. Чи ставлять ваші діти або діти ваших друзів такі запитання: "Де сплять хмаринки?", "Чи була бабуся маленькою?" та ін.:

а) часто;

б) ніколи;

в) інколи?

3. Чи доводилося вам зранку, збираючись на роботу, наспівувати:

а) так, завжди одну й ту саму пісню;

б) так, зазвичай різні пісні;

в) ні, ніколи?

4. Чи ставите ви запитання доповідачеві наприкінці зборів:

а) так, завжди є про що запитати;

б) інколи, коли не погоджуєтеся з викладеними поглядами;

в) ніколи, оскільки не вірите, що одне запитання може змінити ваші погляди?

5. Після розмови з другом або колегою чи змінювали ви свій погляд із певної проблеми:

а) так, дуже часто;

б) інколи;

в) ніколи?

6. Коли розмовляєте з ким-небудь, то:

а) частіше говорите ви;

б) частіше говорить ваш співрозмовник;

в) ви говорите приблизно однаково?

7. За однієї ціни, що ви купите:

а) книжку;

б) DVD-диск;

в) квиток у кіно?

8. Що ви подумаєте, якщо колега захоче поділитися з вами своїми проблемами, які вас не стосуються:

а) втратите цінний час;

б) тепер матимете на нього вплив;

в) слід йому допомогти?

9. Яка з трьох фраз найбільше вам підходить:

а) тільки спеціаліст може висловлювати думки з цих проблем;

б) кожен може говорити про все, якщо вміє добре висловлювати свою думку;

в) спеціалісти не завжди хороші оратори, щоб переконливо говорити про свої досягнення?

10. Якщо в розмові ви чогось не зрозумієте, то:

а) зупините співрозмовника і попросите його знову пояснити сказане;

б) відзначите собі незрозумілі місця, щоб запитати про них наприкінці розмови;

в) вам завжди все зрозуміло?

11. Чи можете ви повторити повідомлення чи пісню, почуті вранці по радіо:

а) так, завжди;

б) так, але необхідний час, щоб пригадати;

в) ні?

12. В естрадного співака ви цінуєте насамперед:

а) голос;

б) зовнішній вигляд;

в) поведінку на сцені.

13. Відвідування концерту для вас:

а) подія, яка приносить задоволення;

б) світський захід;

в) задоволення, якщо виконують пісні ваших улюблених композиторів.

14. Коли ви долучаєтеся до розмови в гостях, де окрім вас ще 5-6 осіб, то найчастіше:

а) ніхто не слухає вас;

б) усі замовкають, щоб слухати вас;

в) ви взагалі уникаєте втручання в розмову?

15. Ви в курсі подій суспільного життя завдяки:

а) перегляду телепередач;

б) прослуховуванню радіопередач;

в) читанню газет.

Опрацювання результатів. Підрахуйте за допомогою табл. 7 набрану вами кількість балів і оцініть своє уміння слухати співбесідника.

Таблиця 7

Номер запитання Бали за відповіді

 а б в

1 2 1 3

2 3 1 2

3 2 3 1

4 2 3 1

5 2 3 1

6 1 2 3

7 3 1 2

8 1 2 3

9 1 2 3

10 3 3 1

11 3 2 1

12 3 1 2

13 3 1 2

14 2 3 1

15 3 3 1

 

Шкала для інтерпретації результатів:

- 15-25 балів. Вам важко слухати свого співбесідника. Ви або навіть не уявляєте, яку користь можете отримати для себе з розмови і збагатити свої знання, або просто забуваєте про це;

- 25-35 балів. Ви - посередній слухач. Для вас бесіда - не головне джерело інформації і не основа спілкування. Вам потрібно подолати психологічний бар'єр між собою і співбесідником. Уважно прислухайтеся до того, що вам говорять, вислуховуйте навіть зауваження, оскільки вам необхідно слухати значно більше, ніж ви це робите;

- 35-40 балів. Вам властива рідкісна якість - уміти слухати і добре говорити. Вести розмову для вас - задоволення. Ваші співрозмовники завжди можуть почерпнути з розмови з вами щось корисне. Ви вмієте розуміти становище інших людей, що є важливим у спілкуванні.