Оспівування в сонетах Петрарки чистого пристрасного почуття поета до Лаури (презентація)

Оспівування в сонетах Петрарки чистого пристрасного почуття поета до Лаури

Збірка «Книга пісень» (італ. «Канцоньєре») – найвище досягнення Петрарки, зразок європейської лірики доби Відродження

Збірка «Книга пісень» (італ. «Канцоньєре») – найвище досягнення Петрарки. Світову славу Франческо Петрарці принесла збірка «Книга пісень» («Канцоньєре»), яка стала своєрідним поетичним щоденником і водночас ліричною сповіддю поета.

Збірка «Книга пісень» (італ. «Канцоньєре») – найвище досягнення Петрарки«Книга пісень» - справа всього творчого життя поета. Припускають, що він розпочав роботу в 1327 році, першу редакцію завершив у 1356-58 роках, а останню - в 1373, за рік до смерті.

Історія написання6 квітня 1327 року в церкві Святої Клари Франческо Петрарка зустрів жінку, яку покохав на все життя. Йому було 23 роки, їй – 20. Незнайомку звали Лаура. Петрарка через усе життя проніс почуття кохання до неї й оспівав її у своїх віршах, називаючи її мадонною.

Історія написання. Зі свого почуття до Лаури поет все життя черпав натхнення, мучився нерозділеністю кохання, свято беріг у душі образ омріяної жінки. Понад двадцять років обожнював її земну, реальну, а потім, після смерті Лаури, ще стільки ж часу присвячував їй ліричні твори, сповідувався у своїх почуттях.

Будова «Книги пісень» Поет сам поділив збірку на дві частини:І частина – "На життя мадонни Лаури»ІІ частина – "На смерть мадонни Лаури"

Будова «Книги пісень» «Книга пісень» містить 365 віршів, написаних італійською мовою. Із них 317 сонетів, присвячених Лаурі.

Тема «Книги пісень» Головна тема «Книги пісень» – любов поета до Лаури.

Сонет - лі­рич­ний вірш, який скла­да­єть­ся із 14 ряд­ків п’ятис­топ­но­го або шести­стоп­но­го ям­ба. Сонет має постійну будову: 2 катрени (чотиривірші) й 2 терцети (тривірші).

Катрен — чо­ти­ри­вірш, стро­фа із чо­ти­рьох ряд­ків із суміжним, пе­рех­рес­ним чи кіль­це­вим ри­му­ван­ням. Терцет — три­вірш, стро­фа із трьох рядків з від­по­від­ним ри­му­ван­ням; най­час­ті­ше ви­ко­рис­то­ву­ють у со­не­ті. Ямб — віршовий розмір, двос­кла­до­ва сто­па з на­го­ло­сом на дру­го­му складі. Побудова сонета

Побудова сонетакатрен (чотирирядкова строфа) катрен (чотирирядкова строфа) терцет (трирядкова строфа) терцет (трирядкова строфа)

У давні часи цю віршову форму наділяли магічними якостями. Катрени символізували чотири матеріальні елементи, з яких створили світ: землю, воду, вогонь, повітря. Терцети були символом духовного і втілювали в собі ідею триєдності Бога. Побудова сонета являла собою поступ від матеріального до духовного. Внутрішня будова сонета

Із зміною епох внутрішня структура набула нового змісту. Традиційно перший катрен задавав тезу (думку). Другий заперечував її, тобто становив антитезу. У терцетах містився синтез переживань ліричного героя, а також головна думка, заради якої написано сонет. Внутрішня будова сонета

Сонет виник в Італії у першій половині XIII століття. Його основоположником був Жакомо да Лентіні. Складав сонети й Аліг’єрі Данте. Але неперевершеним майстром визнаний Франческо Петрарка. Завдяки Петрарці сонет став однією з найпопулярніших поетичних форм італійської лірики XV — XVIII століть.

Сонет 61«Благословенні будьте день, і рік…»

СОНЕТ 61 Бла­гос­ло­вен­ні будь­те, день і рік, І мить, і мі­сяць, і міс­ця уро­чі, Де спос­те­ріг я ті сяй­ли­ві очі, Що зав’яза­ли світ ме­ні на­вік! Бла­гос­ло­вен во­гонь, що сер­це пік, Со­лод­кий біль спе­ча­ле­ної но­чі І лук Аму­ра, що в бе­зо­бо­лоч­чі Пус­кав у ме­не стріл яс­ний по­тік! Бла­гос­ло­вен­ні будь­те, сер­ця ра­ни І ви­мов­ле­не по­шеп­ки ім’я Мо­єї дон­ни — ніж­не і ко­ха­не, І ці сто­рін­ки, де про неї я Пи­сав, тво­рив­ши сла­ву, що не в’яне, -Й ти, не­по­діль­на ра­дос­те моя! (Переклад Дмитра Павличка)

Як ви думаєте, про яку подію йдеться у вірші?СОНЕТ 61 Бла­гос­ло­вен­ні будь­те, день і рік, І мить, і мі­сяць, і міс­ця уро­чі, Де спос­те­ріг я ті сяй­ли­ві очі, Що зав’яза­ли світ ме­ні на­вік! Бла­гос­ло­вен во­гонь, що сер­це пік, Со­лод­кий біль спе­ча­ле­ної но­чі І лук Аму­ра, що в бе­зо­бо­лоч­чі Пус­кав у ме­не стріл яс­ний по­тік! Бла­гос­ло­вен­ні будь­те, сер­ця ра­ни І ви­мов­ле­не по­шеп­ки ім’я Мо­єї дон­ни — ніж­не і ко­ха­не, І ці сто­рін­ки, де про неї я Пи­сав, тво­рив­ши сла­ву, що не в’яне, -Й ти, не­по­діль­на ра­дос­те моя! (Переклад Дмитра Павличка)Тут йдеться про 6 квітня 1327 року, коли Петрарка вперше зустрів Лауру.

Чому поет, згадуючи першу зустріч із коханою, перераховує і день, і рік, і мить, і місяць, і місце? СОНЕТ 61 Бла­гос­ло­вен­ні будь­те, день і рік, І мить, і мі­сяць, і міс­ця уро­чі, Де спос­те­ріг я ті сяй­ли­ві очі, Що зав’яза­ли світ ме­ні на­вік! Бла­гос­ло­вен во­гонь, що сер­це пік, Со­лод­кий біль спе­ча­ле­ної но­чі І лук Аму­ра, що в бе­зо­бо­лоч­чі Пус­кав у ме­не стріл яс­ний по­тік! Бла­гос­ло­вен­ні будь­те, сер­ця ра­ни І ви­мов­ле­не по­шеп­ки ім’я Мо­єї дон­ни — ніж­не і ко­ха­не, І ці сто­рін­ки, де про неї я Пи­сав, тво­рив­ши сла­ву, що не в’яне, -Й ти, не­по­діль­на ра­дос­те моя! (Переклад Дмитра Павличка)Ліричний герой вдається до таких подробиць (градація), через те що йому важливо все, що пов’язане з коханою, до найменшої дрібниці. Яким словом ліричний герой називає всі миті? Чому?Він використовує епітет «благословенні». Для поета це почуття послане з небес, тому «благословенні» означає ті блаженства, що дані Богом.

Які почуття переживає ліричний герой? СОНЕТ 61 Бла­гос­ло­вен­ні будь­те, день і рік, І мить, і мі­сяць, і міс­ця уро­чі, Де спос­те­ріг я ті сяй­ли­ві очі, Що зав’яза­ли світ ме­ні на­вік! Бла­гос­ло­вен во­гонь, що сер­це пік, Со­лод­кий біль спе­ча­ле­ної но­чі І лук Аму­ра, що в бе­зо­бо­лоч­чі Пус­кав у ме­не стріл яс­ний по­тік! Бла­гос­ло­вен­ні будь­те, сер­ця ра­ни І ви­мов­ле­не по­шеп­ки ім’я Мо­єї дон­ни — ніж­не і ко­ха­не, І ці сто­рін­ки, де про неї я Пи­сав, тво­рив­ши сла­ву, що не в’яне, -Й ти, не­по­діль­на ра­дос­те моя! (Переклад Дмитра Павличка)Він переживає і біль, і радість, і відчуває вогонь в душі, і рану в серці, повторючи пошепки вночі ім’я коханої. Але той біль «солодкий», а радість – «неподільна». Та й ім’я Лаури для нього - «ніжне і кохане». Ці епітети підтверджують: які б не були його почуття, вони все одно приносять йому щастя.

Який міфологічний персонаж згадано у творі? Визначте його роль у тексті. СОНЕТ 61 Бла­гос­ло­вен­ні будь­те, день і рік, І мить, і мі­сяць, і міс­ця уро­чі, Де спос­те­ріг я ті сяй­ли­ві очі, Що зав’яза­ли світ ме­ні на­вік! Бла­гос­ло­вен во­гонь, що сер­це пік, Со­лод­кий біль спе­ча­ле­ної но­чі І лук Аму­ра, що в бе­зо­бо­лоч­чі Пус­кав у ме­не стріл яс­ний по­тік! Бла­гос­ло­вен­ні будь­те, сер­ця ра­ни І ви­мов­ле­не по­шеп­ки ім’я Мо­єї дон­ни — ніж­не і ко­ха­не, І ці сто­рін­ки, де про неї я Пи­сав, тво­рив­ши сла­ву, що не в’яне, -Й ти, не­по­діль­на ра­дос­те моя! (Переклад Дмитра Павличка)Це Амур –бог кохання. Кого він поцілить стрілою зі свого лука, той і закохається. В сонеті Амур пускає не одну стрілу, а цілий потік. Саме вони й спричиняють той благословенний вогонь і солодкий біль у серці.

СОНЕТ 61 Бла­гос­ло­вен­ні будь­те, день і рік, І мить, і мі­сяць, і міс­ця уро­чі, Де спос­те­ріг я ті сяй­ли­ві очі, Що зав’яза­ли світ ме­ні на­вік! Бла­гос­ло­вен во­гонь, що сер­це пік, Со­лод­кий біль спе­ча­ле­ної но­чі І лук Аму­ра, що в бе­зо­бо­лоч­чі Пус­кав у ме­не стріл яс­ний по­тік! Бла­гос­ло­вен­ні будь­те, сер­ця ра­ни І ви­мов­ле­не по­шеп­ки ім’я Мо­єї дон­ни — ніж­не і ко­ха­не, І ці сто­рін­ки, де про неї я Пи­сав, тво­рив­ши сла­ву, що не в’яне, -Й ти, не­по­діль­на ра­дос­те моя! (Переклад Дмитра Павличка)За допомогою яких художніх засобів автор зображує образ коханої жінки? Образ коханої передано за допомогою лише одного штриха: її очей з яскравим епітетом «сяйливі» та метафорою «що зав’язали світ …повік» - ніби говорячи, що, крім тих очей, поет уже не бачив нічого, тільки вони були в його уяві.

СОНЕТ 61 Бла­гос­ло­вен­ні будь­те, день і рік, І мить, і мі­сяць, і міс­ця уро­чі, Де спос­те­ріг я ті сяй­ли­ві очі, Що зав’яза­ли світ ме­ні на­вік! Бла­гос­ло­вен во­гонь, що сер­це пік, Со­лод­кий біль спе­ча­ле­ної но­чі І лук Аму­ра, що в бе­зо­бо­лоч­чі Пус­кав у ме­не стріл яс­ний по­тік! Бла­гос­ло­вен­ні будь­те, сер­ця ра­ни І ви­мов­ле­не по­шеп­ки ім’я Мо­єї дон­ни — ніж­не і ко­ха­не, І ці сто­рін­ки, де про неї я Пи­сав, тво­рив­ши сла­ву, що не в’яне, -Й ти, не­по­діль­на ра­дос­те моя! (Переклад Дмитра Павличка)У ті часи тілесна оболонка людини вважалася гріховною, тому й змальовували лише очі або погляд, бо вони розкривали душу людини, показували її духовну сутність.

СОНЕТ 61 Бла­гос­ло­вен­ні будь­те, день і рік, І мить, і мі­сяць, і міс­ця уро­чі, Де спос­те­ріг я ті сяй­ли­ві очі, Що зав’яза­ли світ ме­ні на­вік! Бла­гос­ло­вен во­гонь, що сер­це пік, Со­лод­кий біль спе­ча­ле­ної но­чі І лук Аму­ра, що в бе­зо­бо­лоч­чі Пус­кав у ме­не стріл яс­ний по­тік! Бла­гос­ло­вен­ні будь­те, сер­ця ра­ни І ви­мов­ле­не по­шеп­ки ім’я Мо­єї дон­ни — ніж­не і ко­ха­не, І ці сто­рін­ки, де про неї я Пи­сав, тво­рив­ши сла­ву, що не в’яне, -Й ти, не­по­діль­на ра­дос­те моя! (Переклад Дмитра Павличка)Та й сам поет говорить про кохану з піднесенням, а про любов до неї – як найвище благо, тому будь-які подробиці тут недоречні.

СОНЕТ 61 Бла­гос­ло­вен­ні будь­те, день і рік, І мить, і мі­сяць, і міс­ця уро­чі, Де спос­те­ріг я ті сяй­ли­ві очі, Що зав’яза­ли світ ме­ні на­вік! Бла­гос­ло­вен во­гонь, що сер­це пік, Со­лод­кий біль спе­ча­ле­ної но­чі І лук Аму­ра, що в бе­зо­бо­лоч­чі Пус­кав у ме­не стріл яс­ний по­тік! Бла­гос­ло­вен­ні будь­те, сер­ця ра­ни І ви­мов­ле­не по­шеп­ки ім’я Мо­єї дон­ни — ніж­не і ко­ха­не, І ці сто­рін­ки, де про неї я Пи­сав, тво­рив­ши сла­ву, що не в’яне, -Й ти, не­по­діль­на ра­дос­те моя! (Переклад Дмитра Павличка)Поясніть роль повторів у сонеті. У сонеті тричі повторюється епітет «благословенні», «благословен». Такий повтор на початку строфи називають анафорою. Анафора «благословенні» говорить про те, що все, що пов’язане з коханою, для ліричного героя в першу чергу благословили небеса. І сприймається це як Божий дар. До того ж анафора вживається тричі, що теж є символічним.

Яким є кохання для ліричного героя?СОНЕТ 61 Бла­гос­ло­вен­ні будь­те, день і рік, І мить, і мі­сяць, і міс­ця уро­чі, Де спос­те­ріг я ті сяй­ли­ві очі, Що зав’яза­ли світ ме­ні на­вік! Бла­гос­ло­вен во­гонь, що сер­це пік, Со­лод­кий біль спе­ча­ле­ної но­чі І лук Аму­ра, що в бе­зо­бо­лоч­чі Пус­кав у ме­не стріл яс­ний по­тік! Бла­гос­ло­вен­ні будь­те, сер­ця ра­ни І ви­мов­ле­не по­шеп­ки ім’я Мо­єї дон­ни — ніж­не і ко­ха­не, І ці сто­рін­ки, де про неї я Пи­сав, тво­рив­ши сла­ву, що не в’яне, -Й ти, не­по­діль­на ра­дос­те моя! (Переклад Дмитра Павличка)Кохання для ліричного героя є святом душі, почуттям, що облагороджує людину й дає їй найвище блаженство.

В моїй любові не було нічого ганебного, нічого нечистого, що заслуговувало б на осуд, хіба що її надмір. Франческо Петрарка

Художні засоби сонета. Градація: «день і рік, і мить, і мі­сяць, і міс­ця уро­чі…» Епітети: «благословенні», «сяйливі очі», «солодкий біль», «ім’я ніжне і кохане», «спечаленої ночі», «неподільна радосте»Анафора: «благословенні»Метафори: «очі…зав’язали світ …навік», «слава, що не в’яне»Риторичні оклики: «Й ти, не­по­діль­на ра­дос­те моя!»

Сонет 132«Як не любов, то що це бути може?»

СОНЕТ 132 Як не лю­бов, то що це бу­ти мо­же? А як лю­бов, то що та­ке во­на? Доб­ро? — Таж в ній скор­бо­та ни­щів­на. Зло? — Але ж му­ки ці со­лод­кі, Бо­же! Го­рі­ти хо­чу? Бід­ка­тись не­го­же. Не хо­чу? То да­рем­на скарг лу­на. Жив­лю­ща смер­те, вті­хо на­віс­на! Хто твій тя­гар здо­ла­ти до­по­мо­же?Чу­жій чи влас­ній до­лі я слу­жу? Не­на­че в прос­то­рінь мор­ську без­краю, В чов­ні хис­тко­му ру­шив без кер­ма; Про муд­рість тут і ду­ма­ти дар­ма —Чо­го я хо­чу — й сам уже не знаю: Па­лаю в сту­жу, в спе­ку — весь дри­жу. (Переклад Дмитра Паламарчука)

Про що розмірковує ліричний герой твору? СОНЕТ 132 Як не лю­бов, то що це бу­ти мо­же? А як лю­бов, то що та­ке во­на? Доб­ро? — Таж в ній скор­бо­та ни­щів­на. Зло? — Але ж му­ки ці со­лод­кі, Бо­же! Го­рі­ти хо­чу? Бід­ка­тись не­го­же. Не хо­чу? То да­рем­на скарг лу­на. Жив­лю­ща смер­те, вті­хо на­віс­на! Хто твій тя­гар здо­ла­ти до­по­мо­же?Чужій чи власній долі я служу? Неначе в далечінь морську безкраю В човні хисткому рушив без керма – Про мудрість тут і думати дарма, Чого я хочу – й сам уже не знаю; В мороз палаю – в спеку весь дрижу. (Переклад Григорія Кочура) На початку сонета автор ставить два риторичних питання:1. Що це за почуття в його душі: любов чи ні?2. Якщо це любов, то що таке любов: добро чи зло?

Чи є в ліричного героя однозначна відповідь? Поясніть. СОНЕТ 132 Як не лю­бов, то що це бу­ти мо­же? А як лю­бов, то що та­ке во­на? Доб­ро? — Таж в ній скор­бо­та ни­щів­на. Зло? — Але ж му­ки ці со­лод­кі, Бо­же! Го­рі­ти хо­чу? Бід­ка­тись не­го­же. Не хо­чу? То да­рем­на скарг лу­на. Жив­лю­ща смер­те, вті­хо на­віс­на! Хто твій тя­гар здо­ла­ти до­по­мо­же?Чужій чи власній долі я служу? Неначе в далечінь морську безкраю В човні хисткому рушив без керма – Про мудрість тут і думати дарма, Чого я хочу – й сам уже не знаю; В мороз палаю – в спеку весь дрижу. (Переклад Григорія Кочура) Поет не може однозначно відповісти на це питання, його думки суперечливі. Якщо добро, то чому він страждає? А якщо зло, то чому ці муки такі солодкі й приємні? За допомогою цієї антитези поет передає всю гаму почуттів, які він відчуває: біль і радість, щастя і страждання.

З якою метою він використовує питальні речення? Чому запитань так багато? СОНЕТ 132 Як не лю­бов, то що це бу­ти мо­же? А як лю­бов, то що та­ке во­на? Доб­ро? — Таж в ній скор­бо­та ни­щів­на. Зло? — Але ж му­ки ці со­лод­кі, Бо­же! Го­рі­ти хо­чу? Бід­ка­тись не­го­же. Не хо­чу? То да­рем­на скарг лу­на. Жив­лю­ща смер­те, вті­хо на­віс­на! Хто твій тя­гар здо­ла­ти до­по­мо­же?Чу­жій чи влас­ній до­лі я слу­жу? Не­на­че в прос­то­рінь мор­ську без­краю, В чов­ні хис­тко­му ру­шив без кер­ма; Про муд­рість тут і ду­ма­ти дар­ма —Чо­го я хо­чу — й сам уже не знаю: Па­лаю в сту­жу, в спе­ку — весь дри­жу. (Переклад Г. Кочура)За допомогою риторичних питань, на які він і сам не може дати відповіді, поет передає власну невизначеність щодо своїх почуттів і свій душевний неспокій.

Які несумісні поняття використовуються в сонеті? СОНЕТ 132 Як не лю­бов, то що це бу­ти мо­же? А як лю­бов, то що та­ке во­на? Доб­ро? — Таж в ній скор­бо­та ни­щів­на. Зло? — Але ж му­ки ці со­лод­кі, Бо­же! Го­рі­ти хо­чу? Бід­ка­тись не­го­же. Не хо­чу? То да­рем­на скарг лу­на. Жив­лю­ща смер­те, вті­хо на­віс­на! Хто твій тя­гар здо­ла­ти до­по­мо­же?Чу­жій чи влас­ній до­лі я слу­жу? Не­на­че в прос­то­рінь мор­ську без­краю, В чов­ні хис­тко­му ру­шив без кер­ма; Про муд­рість тут і ду­ма­ти дар­ма —Чо­го я хо­чу — й сам уже не знаю: Па­лаю в сту­жу, в спе­ку — весь дри­жу. (Переклад Г. Кочура)Вислови «живлюща смерте», «втіхо навісна», «муки солодкі» за своїм значенням є несумісними поняттями. Такий художній засіб називається оксиморон. Петрарка його використовує, бо впевнений, що в коханні поєднується непоєднуване, протилежне за змістом.

Що спільного у використанні всіх вищезазначених художніх засобів у цьому сонеті? СОНЕТ 132 Як не лю­бов, то що це бу­ти мо­же? А як лю­бов, то що та­ке во­на? Доб­ро? — Таж в ній скор­бо­та ни­щів­на. Зло? — Але ж му­ки ці со­лод­кі, Бо­же! Го­рі­ти хо­чу? Бід­ка­тись не­го­же. Не хо­чу? То да­рем­на скарг лу­на. Жив­лю­ща смер­те, вті­хо на­віс­на! Хто твій тя­гар здо­ла­ти до­по­мо­же?Чу­жій чи влас­ній до­лі я слу­жу? Не­на­че в прос­то­рінь мор­ську без­краю, В чов­ні хис­тко­му ру­шив без кер­ма; Про муд­рість тут і ду­ма­ти дар­ма —Чо­го я хо­чу — й сам уже не знаю: Па­лаю в сту­жу, в спе­ку — весь дри­жу. (Переклад Г. Кочура)Художні засоби цього сонета: риторичні питання, антитеза, оксиморон – підпорядковані одній меті: передають невизначеність думок і суперечливість переживань ліричного героя. Проте разом з тим дають нове розуміння кохання – почуття, яке не можна зрозуміти, а лише відчути. І ці відчуття будуть різними, навіть протилежними, але все ж прекрасними. В тому їхня привабливість.

СОНЕТ 132 Як не лю­бов, то що це бу­ти мо­же? А як лю­бов, то що та­ке во­на? Доб­ро? — Таж в ній скор­бо­та ни­щів­на. Зло? — Але ж му­ки ці со­лод­кі, Бо­же! Го­рі­ти хо­чу? Бід­ка­тись не­го­же. Не хо­чу? То да­рем­на скарг лу­на. Жив­лю­ща смер­те, вті­хо на­віс­на! Хто твій тя­гар здо­ла­ти до­по­мо­же?Чу­жій чи влас­ній до­лі я слу­жу? Не­на­че в прос­то­рінь мор­ську без­краю, В чов­ні хис­тко­му ру­шив без кер­ма; Про муд­рість тут і ду­ма­ти дар­ма —Чо­го я хо­чу — й сам уже не знаю: Па­лаю в сту­жу, в спе­ку — весь дри­жу. (Переклад Дмитра Паламарчука)Навіщо, на вашу думку, автор вводить образ човна? За допомогою порівнянння себе з образом човна, який потрапив у море, поет передає свою безпорадність у коханні. Він, як той човен без весел, не може керувати своїм життям і сам не знає, що з ним буде далі в морі життя.

Чи відрізняється настрій цього сонета від попереднього? СОНЕТ 132 Як не лю­бов, то що це бу­ти мо­же? А як лю­бов, то що та­ке во­на? Доб­ро? — Таж в ній скор­бо­та ни­щів­на. Зло? — Але ж му­ки ці со­лод­кі, Бо­же! Го­рі­ти хо­чу? Бід­ка­тись не­го­же. Не хо­чу? То да­рем­на скарг лу­на. Жив­лю­ща смер­те, вті­хо на­віс­на! Хто твій тя­гар здо­ла­ти до­по­мо­же?Чу­жій чи влас­ній до­лі я слу­жу? Не­на­че в прос­то­рінь мор­ську без­краю, В чов­ні хис­тко­му ру­шив без кер­ма; Про муд­рість тут і ду­ма­ти дар­ма —Чо­го я хо­чу — й сам уже не знаю: Па­лаю в сту­жу, в спе­ку — весь дри­жу. (Переклад Г. Кочура)Настрій цього сонета меланхолійний, адже любов – не лише світла радість, а й пекельні муки, бо це почуття без взаємності.

Художні засоби сонета. Риторичні питання: «Як не лю­бов, то що це бу­ти мо­же?», «А як лю­бов, то що та­ке во­на?», «Доб­ро?», «Зло?», «Го­рі­ти хо­чу?», «Не хочу?», «Хто твій тя­гар здо­ла­ти до­по­мо­же?», «Чу­жій чи влас­ній до­лі я слу­жу?» Риторичні оклики: «Але ж му­ки ці со­лод­кі, Бо­же!», «Жив­лю­ща смер­те, вті­хо на­віс­на!» Антитеза: «добро» - «зло», «хочу» – «не хочу», «в стужу» – « в спеку», «палаю» – «дрижу»Оксиморон: «живлюща смерте», «втіхо навісна», «муки солодкі»Епітети: «скорбота нищівна», «муки солодкі»Розгорнуте порівняння: «Не­на­че в прос­то­рінь мор­ську без­краю, В чов­ні хис­тко­му ру­шив без кер­ма»

Сонет 162«Щасливі квіти й благовісні трави…»

СОНЕТ 162 Щасливі квіти й благовісні трави, Прим'яті донною на самоті; Пісок, що береже сліди святі Чудових ніжок під листком купави; Гаї прозорі, віти, наче пави, Фіалки у любовній блідноті, Ліси вільготні, тихі та густі, Куди не входить сонце величаве; О краю мій, о ріки голубі, Ви омиваєте Лаури очі, їх блиск перебираючи собі. Прекрасні ви в своєму непороччі! А там підводні скелі серед ночі Горять в мого закохання журбі. (Переклад Дмитра Павличка)

СОНЕТ 162 Щасливі квіти й благовісні трави, Прим'яті донною на самоті; Пісок, що береже сліди святі Чудових ніжок під листком купави; Гаї прозорі, віти, наче пави, Фіалки у любовній блідноті, Ліси вільготні, тихі та густі, Куди не входить сонце величаве; О краю мій, о ріки голубі, Ви омиваєте Лаури очі, їх блиск перебираючи собі. Прекрасні ви в своєму непороччі! А там підводні скелі серед ночі Горять в мого закохання журбі. (Переклад Дмитра Павличка)Яким ліричний герой бачить навколишній світ у цьому сонеті?Яким є настрій цього сонета?Настрій цього сонета радісний, тому що поет почувається щасливим. Цей світ для нього прекрасний. Поет передає своє захоплення світом за допомогою епітетів: квіти - «щасливі», трави – «благовісні», гаї – «прозорі», ліси – «вільготні, тихі та густі», ріки – «голубі», а також порівняння «віти, наче пави».

СОНЕТ 162 Щасливі квіти й благовісні трави, Прим'яті донною на самоті; Пісок, що береже сліди святі Чудових ніжок під листком купави; Гаї прозорі, віти, наче пави, Фіалки у любовній блідноті, Ліси вільготні, тихі та густі, Куди не входить сонце величаве; О краю мій, о ріки голубі, Ви омиваєте Лаури очі, їх блиск перебираючи собі. Прекрасні ви в своєму непороччі! А там підводні скелі серед ночі Горять в мого закохання журбі. (Переклад Дмитра Павличка)У чому ж секрет такого захоплення ліричного героя красою природи і всього навколишнього?Він обожнює цей світ, тому що в ньому живе кохана. І все, що пов’язане з нею: квіти, трави, ліси, ріки – для нього є прекрасним. Яким постає образ Лаури?Її змальовано лише двома штрихами. Але ж якими! Для поета її сліди на піску є «святі», а ріки «прекрасні» вже тому, що омивають Лаури очі й перебирають їх блиск собі (метафора).

СОНЕТ 162 Щасливі квіти й благовісні трави, Прим'яті донною на самоті; Пісок, що береже сліди святі Чудових ніжок під листком купави; Гаї прозорі, віти, наче пави, Фіалки у любовній блідноті, Ліси вільготні, тихі та густі, Куди не входить сонце величаве; О краю мій, о ріки голубі, Ви омиваєте Лаури очі, їх блиск перебираючи собі. Прекрасні ви в своєму непороччі! А там підводні скелі серед ночі Горять в мого закохання журбі. (Переклад Дмитра Павличка)Який художній засіб передає захоплення поета?Захоплення поета навколишнім світом передають риторичні звертання «О краю мій», «о ріки голубі» та риторичний оклик «Прекрасні ви в своєму непороччі!»Який настрій ліричного героя? Він залишається однаково щасливим протягом усього сонета?У кінці сонета щасливий настрій поета змінюється на легкий смуток. Він ніби заздрить природі, навколишньому світу, що той може торкатися Лаури, а він – ні.

СОНЕТ 162 Щасливі квіти й благовісні трави, Прим'яті донною на самоті; Пісок, що береже сліди святі Чудових ніжок під листком купави; Гаї прозорі, віти, наче пави, Фіалки у любовній блідноті, Ліси вільготні, тихі та густі, Куди не входить сонце величаве; О краю мій, о ріки голубі, Ви омиваєте Лаури очі, їх блиск перебираючи собі. Прекрасні ви в своєму непороччі! А там підводні скелі серед ночі Горять в мого закохання журбі. (Переклад Дмитра Павличка)Якими словами загалом можна передати зміст цього сонета?Зміст цього сонета можна висловити одним реченням: цей світ прекрасний, тому що в ньому живе Лаура.

Художні засоби сонета. Епітети: «щасливі квіти», «благовісні трави», «гаї прозорі», «ліси вільготні, тихі та густі», «сонце величаве», «ріки голубі», «сліди святі», «чудових ніжок». Порівняння: «віти, наче пави». Метафори: «пісок, що береже сліди святі», «ріки…омиваєте Лаури очі, їх блиск перебираючи собі», «підводні скелі…горять в…закохання журбі». Риторичні звертання: «О краю мій, о ріки голубі!»Риторичний оклик: «Прекрасні ви в своєму непороччі!»

Образ Лаури в сонетах Петрарки

Образ Лаури в сонетах Петрарки. Сонети Петрарки – то своєрідна молитва душі й серця до коханої жінки. Якою ж постає перед нами Лаура із сонетів Петрарки? Ми бачимо Лауру очима закоханого поета. Вона реальна й нереальна водночас. Це прекрасний ідеал. Її сяйливі очі, погляд ніжний, чарівний вид захоплюють і надають найвищу радість. Усе, що пов’язане з Лаурою, є благословенним і викликає той священний молитовний трепет, який дає змогу відчути щастя й одержати насолоду для душі. Коли вона ступає, оживає природа, наповнюється її красою світ і торжествує життя на землі.І навіть вимовлене пошепки ім’я Лаури є ніжне і кохане.І хоч Лаура не богиня, а звичайна жінка, яка живе на землі, кохання поета підносить її до небес, робить ідеалом, який може зрівнятися лише з Мадонною..

Першим у сонетах образ своєї коханої створив Данте. Але між творами Данте і Петрарки є суттєва різниця. Беатріче для Данте — втілення божественного начала, символ істини і віри. Петрарка ж оспівує земну жінку, краса якої відкриває для нього красу реального світу. Поет співає гімн її доброчинності й досконалості, нагороджує всіма чеснотами. В її образі поет утілив жіночий ідеал, в якому поєдналися краса й моральність, природність і натхнення. Лаура й Беатріче

Образ ліричного героя в сонетах Петрарки

У со­не­тах Ф. Пет­рар­ки перед нами постає ліричний герой, кохання якого для нього осяяло світ, наповнило сенсом його життя. Він милується прекрасною жінкою, її ніжним поглядом, красою її очей, п’яніє від захоплення нею і благословляє в душі все, що з нею пов’язане: біль і радість, зітхання й мрії. Кохання до Лаури відкриває душу назустріч красі. Для нього і квіти щасливі, й трави благовісні, бо їх торкалася Лаура. Та й увесь світ прекрасним є тому, що в ньому живе Лаура. Кохання для нього – свято душі, що облагороджує людину, і найвище блаженство, що дає втіху. Але разом з тим герой і страждає через нерозділеність свого кохання, сумнівається в тому, любов це чи ні, намагається знайти відповідь на питання, що таке любов. Він кохає, переживає, мріє, мислить – і тому життя його наповнене сенсом. І навіть муки для нього солодкі. Отже, таке почуття є щастям, а ліричний герой – обраний Богом відчути це щастя. Образ ліричного героя в сонетах Петрарки

Новаторство Петрарки. Співати по-новому про любов я прагну…Ф. Петрарка

Новаторський характер сонетів Петрарки виявляється в тому, що об’єктом поклоніння та провідною зорею в житті поета стала не Мадонна, як було прийнято в його сучасників, а Лаура – земна звичайна жінка. І мову для її оспівування поет обрав живу- народну італійську, а не латину. У со­не­тах Ф. Пет­рар­ки ко­хан­ня зоб­ра­жено як бла­гот­вор­ну си­лу, що від­­кри­ває лю­ди­ні ши­ро­кий світ, йо­го при­род­ну кра­су й лю­бов до Бо­га. Це бу­ло справ­ді ре­не­сан­сне сприй­нят­тя цьо­го ве­ли­ко­го по­чут­тя. «Канцоньєре» містить не тільки любовну лірику – це перша в літературі різнотематична збірка віршів. До неї входять вірші на політичні та моральні теми; поезії, в яких оспівані дружба і краса природи, відтворені глибокі філософські роздуми поета. Новаторство Петрарки

Сонети Петрарки вирізняються довершеністю форми і вишуканою образністю. Петрарка досяг вершини у створенні ліричного сонета. Вірші італійського поета викликали величезну кількість наслідувань і заклали основу для розвитку лірики, для якої властива ідеалізація коханої і зображення любові як почуття, невіддільного від страждання.