Патріотичне виховання старшокласників під час підготовки до ЗНО (НМТ) шляхом фреймування навчального матеріалу

Патріотичне виховання старшокласників

під час підготовки до ЗНО (НМТ)

 шляхом фреймування навчального матеріалу

Хижняк Ірина Василівна

учитель української мови і

 літератури

Томаківський ліцей №1

 Нікопольського району

Дніпропетровської обл.

Патріотичне виховання старшокласників

під час підготовки до ЗНО (НМТ)

 шляхом фреймування навчального матеріалу

Патріотичне виховання –

це сфера духовного життя,

яка проникає в усе, що пізнає,

робить, до чого прагне,що

любить і ненавидить людина,

яка формується. 

               (В. О. Сухомлинський)

Одне  з найголовніших завдань уроків української літератури – передавати молодому поколінню багатства духовної культури народу, його національної ментальності, своєрідності світогляду, і на цій основі формувати особистісні риси громадянина України,  які ґрунтуються на життєвих стереотипах українського народу й узгоджуються з народними уявленнями про високі виміри морального, естетичного, етичного, духовного, гуманістичного, відображають національний менталітет.

Твори української літератури є надзвичайно ефективним засобом патріотичного виховання учнів. На уроках літератури формуються моральні ідеали молоді на прикладах позитивних героїв художніх творів, встановлюється живий зв’язок далекого минулого із сучасністю, виховується почуття гордості за свою Батьківщину, свій народ.

Таким чином, зміст Програми з української літератури в школі повністю підпорядковується головній виховній меті – формувати національно свідому, духовно багату особистість, здатну до самовизначення, самореалізації та самовдосконалення.

Національно-патріотичне виховання учнів  здійснюю під час підготовки старшокласників до ЗНО. Програма ЗНО містить великий  обсяг   інформації, яку потрібно критично переосмислити і засвоїти учням. Цікавою технологією засвоєння учнями багатьох творів є метод фреймування (структурування) матеріалу. Ця технологія забезпечує  активізацію розумових дій, розвиток пам’яті, задіює  психологічні можливості людського мозку, активізує довготривале і мимовільне запам’ятовування, дає можливість згорнути  й компактно представити навчальний матеріал. 

Патріотизм у сучасному розумінні – це відчуття того, що в моєму селі, місті, в моєму навчальному закладі, країні мене стосується, що залежить від мене. Я – творець майбутнього своїх дітей і онуків. Патріотизм – це одна із якостей людського характеру. Він  подібно до любові, він керує людською свідомістю,  заставляючи робити великі і малі вчинки в ім’я своєї Батьківщини.

На уроках виховую і розвиваю патріотичні почуття у таких напрямках:

Патріотизм – величний вияв нескінченної любові до рідного краю. Патріотизм, як і честь, виховує великих, сильних людей, які не рахуються з ціною свого життя й здатні пожертвувати ним заради рідної землі. Патріотизм породжує впевненість у собі, волю в перемогу, віру в свою націю, свій народ. Мета патріота - це мета усього народу. Патріот живе в єдності зі своїм народом, він живе своїм народом, адже життя народу стає його життям. 

Найперше виховання – то в сім’ї.  «Ось тільки так, належно виховуючи дитину в родині й навчаючи її від малечку своєї віри, своїх звичаїв і своєї мови, можна виховати дитину, щоб вона стала правдивим сином і донькою українського народу, щоб вона стала повновартісною людиною. Але найперше виховання завжди буде те, чого навчиться дитина в сім’ї своїй», - писав  І.Огієнко.  Тексти творів, що містить програма ЗНО, дають багато прикладів сімейних стосунків, поваги членів родини один до одного. Але є твори, які змальовують негативні стосунки рідних людей, навчають школярів відмежовувати справжні сімейні цінності від фальшивих, любов від неприязні, коханні від зради.

Патріотичне виховання включає розвиток поваги до  себе як особистості, індивідуальності. За словами Л.С.Виготського, «…з наукової точки зору не можна виховувати  іншого…Дитина виховується сама». Це означає, що рушійною силою розвитку особистості є власна діяльність індивіда. Пізнати власне «Я» означає  - вірити себе, розвивати й розкривати свої здібності, берегти й примножувати красу в усьому, відшукати серед багатьох шляхів свій, ідучи яким утверджувати себе в професії.

М.Рильський («Молюсь і вірю»), М.Вороний («Чари ночі»),  В.Симоненко («Ти знаєш, що ти – людина»), Леся Українка («Contra spem spero») своїми поезіями вчать майбутніх випускників «ловити кожну мить життя», «не стояти без руху». Навіть коли будуть перешкоди на життєвому шляху, іти вперед, «сміятися крізь сльози», завжди пам’ятати, що «усмішка твоя єдина, очі твої одні». Пам’ятати, що ти – індивідуальність.

Усе життя наше пов’язане з мовою. Саме  тому треба вчити дітей піклуватися про «здоров’я» нашого слова, оберігати його коріння, леліяти його цвіт. Тоді наша мова буде багатою і співучою, сповненою музики й чару.

 Рідна мова – найважливіший засіб патріотичного виховання. Вона була і є важливою сферою впливу на національну свідомість молоді. Розуміння  школярами процесу повернення до рідних коренів, витоків українства, національного самоствердження і саморозвитку вже є проявом патріотизму.  Сучасна молодь має усвідомити, що без оволодіння державною мовою неможливо стати повноцінним громадянином своєї держави, патріотом України та й просто інтелігентною людиною, кваліфікованим спеціалістом будь-якої галузі господарства. Актуальними сьогодні є думки І. Огієнка та В. Сухомлинського про те, що до найважливіших ознак нації належить рідна мова, а з нею витворена культура, яка стає душею нації, її духом. Зокрема, В. Сухомлинський зазначав, що в руках педагога слово є могутнім виховним засобом. 

 До Незалежності Україна йшла довгим, тяжким і жертовним шляхом, дорого за неї заплатила. Позаду – століття боротьби наших предків.  Живим прикладом мужності й героїзму є захисники України, що боронили країну в минулому і зараз обороняють нашу державу від агресорів. Усна народна творчість виховує в учнів повагу до минулого України, почуття патріотизму, гідності людини вільної держави, що у тривалій боротьбі відстояла свою свободу. Твори історичної тематики  знайомлять школярів із історичними постатями, епохами, в яких вони жили й діяли. Бо, як сказав М.Рильський: ««Хто не знає свого минулого, той не вартий майбутнього. Хто не шанує видатних людей свого народу, той сам не годен пошани». Цей вислів  і  нині актуальний, як ніколи. Людина лише тоді стає активним членом суспільства, коли досконало знає, хто вона, якого вона роду.

Патріотизм – це і вияв любові до природи. Дбати про чистоту довкілля рідного краю – це дбати про фізичне і духовне здоров’я українців.  Природа України викликає щире захоплення поетів і письменників, сповнює серце радістю і натхненням.   В.Сухомлинський наголошував: «Необхідно так виховувати дітей, щоб вони дивилися на світ добрими очима, вміли берегти життя. Тільки тоді вони, змужніючи та прозріючи розумом і серцем, стануть справжніми людьми».

Особливу увагу Василь Олександрович радив звертати на виховання у дітей дбайливого ставлення до природи, її багатств. Він вважав, що духовне збагачення людини необхідно поєднувати з постійним спілкуванням з природою.

«Краса природи,- говорив він,- відіграє велику роль у вихованні духовного благородства. Вона виховує в душі дитини здатність відчувати, сприймати тонкощі, відтінки речей, явищ, порухи серця»

Патріотизм виявляється в любові до свого народу, повазі до українських звичаїв і обрядів. Українська хата, верба і калина, елементи одягу, українські обряди – є складовими творчості митців. Учні повинні не тільки вивчати й утверджувати культурну спадщину  рідного народу, а й примножувати святині  своєї Батьківщини.

 Значну роль у вихованні  молоді відіграють на­родні традиції — досвід, звичаї, погляди, смаки, норми поведінки, що склалися історично і пере­даються з покоління в покоління (шанувати стар­ших, піклуватися про дітей, відзначати пам'ятні дати тощо). З традиціями взаємопов'язані усталені правила поведінки, те, що стало звичним, визнаним, необхідним.

Отже, вивчення творів української літератури методом структурування матеріалу більш повно  забезпечують активізацію розумових дій, засвоєння  великого обсягу  інформації в короткі терміни навчання, розвивають  пам’ять, задіюють психологічні можливості людського мозку, активізують довготривале і мимовільне запам’ятовування  інформації шляхом  згорнутого, компактного вигляду подачі  навчального матеріалу.

Використана література:

1. Огієнко І.І. Наука про рідномовні обов’язки.
2. Сухомлинський В.О. Вибрані твори:  В 5 –ти т./В.О.Сухомлинський. –К.: Рад. школа, 1976-1977.-т.4 – с.43-48