ПЕДАГОГІЧНИЙ ТАКТ ЯК ОДНА ІЗ УМОВ ПОДОЛАННЯ ВАЖКОВИХОВУВАНОСТІ У ДІТЕЙ

Кушлак Ганна Анатоліївна

Педагогічний такт як Одна із умов подолання важковиховуваності у дітей

 Актуальність проблеми.  Особистість учителя — це стрижньовий, системоутворюючий блок професійної компетентності педагога. Саме він визначає характер цілей і завдань педагогічної діяльності. Це система його ціннісних орієнтацій, мотивів і стилю індивідуальної діяльності та спілкування. Вона визначає унікальність і неповторність людини. У структуру особистості вчителя входять такі якості, як спрямованість і мотивація (соціальна, пізнавальна, професійна — що утримує педагога в цій професії).

Виклад основного матеріалу. В роботі з важковиховуваними дітьми особливе значення має педагогічний такт.

Дослідженням    проблеми     “важких”    дітей    займалися   педагоги,   лікарі, криміналісти   та  соціологи  (Л.С. Виготський,  П.П. Блонський, В.П. Кащенко, Г.В. Мурашов, А. Макаренко, В.О. Сухомлинський та інші).

Педагогічний такт - це професійна якість вчителя, за допомогою якої він в кожному конкретному випадку застосовує до учнів найбільш ефективний спосіб виховного впливу. Кожен педагогічний спосіб, кожне зауваження, яке дає вчитель учням, повинні піднімати авторитет вчителя. Особливість професії вчителя, перш за все, виявляється в його педагогічному такті [3].

Особливе значення у вирішені проблеми важковиховуваних учнів має особистісна сутність учителя, його внутрішня позиція та методика спілкування з дітьми. У вихованні все повинно базуватись на особі вихователя, тому що виховна сила виливається тільки з живого джерела людської особистості.

В. Сухомлинський також відводив професійним вихователям провідну роль у духовному становленні юної особистості. Вихователь - це особа, яка за дорученням народу має повсякденний доступ до найдорожчого народного багатства - душі, розуму, почуттів дітей, підлітків та юнаків. Перед ним, з одного боку, моральні цінності, створені, вистраждані протягом століть, з другого - багатство народу, його майбутнє, його надія - молоде покоління. Вихователь творить найбільше багатство суспільства - людину [5].

Говорячи про особистість учителя, варто зупинитись на найістотніших якостях педагога, що забезпечують ефективне моральне виховання:

•   повага й довіра до дітей;
•   професійна майстерність (учитель - джерело знань, інформації);
•   високий моральний авторитет;
•   творчий стиль діяльності;
•   організаторські здібності;
•   знання специфіки роботи з дітьми й урахування їх вікових особливостей;
•   широкий культурний кругозір.

І, звичайно, найістотнішою характеристикою вчителя-професіонала є володіння мистецтво контакту. Його важлива умова - чуйність і душевна відкритість, готовність зрозуміти та прийняти щось нове й незвичне, побачити іншого як себе і себе як його. Учитель повинен стати другом для дитини, знати її інтереси, переживати її радощі та тривоги, забувши про те, що він учитель. І тоді дитина розкриває перед ним. Учитель повинен пройняти симпатією до вихованця, пам’ятаючи, що перед ним не просто учень, а особистість, яка має свої, притаманні лише їй індивідуальні вікові та психологічні особливості [4].

Педагогічний такт необхідний і в навчанні і у вихованні. Але у вихованні його роль особлива. У безтактного вчителя учні ще зуміють чогось навчитись, але у вихованні такий вчитель нічого не досягне. Моральні переконання, інтереси, смаки не можна формувати насильно. Для цього необхідно, щоб учні любили похвали свого вчителя [3].

Використання загального такту в педагогіці, в навчанні і вихованні дітей, являється педагогічним тактом. Тактовну людину характеризують такі риси характеру, як ввічливість, привітність, кмітливість, повага до чужої думки, врівноваженість, почуття гумору. Такі риси особливості повинні бути і у тактовного педагога. До учнів необхідно відноситись так ввічливо і з повагою, як і до дорослої людини, тільки ще більш уважніше і обережніше.

Педагог, який володіє педагогічним тактом, стриманий, але вимогливий вчитель, який не буде закривати очі на недопустимі вчинки учнів, не боїться зробити будь-якому з них строге зауваження, але робить це вміло, в формі, яка не принижує ні особу учня, ні особу вчителя.              Тактовному вчителю не потрібно весь час слідкувати за дітьми. Його відношення з учнями побудовані на взаємній довірі і взаємній повазі. [1].

Відсутність педагогічного такту, байдужість, роздратованість, підозра вчителя, жорстокість у судженнях, недоброзичливість у ставленні, до важковиховуваних учнів позитивних результатів у виховній роботі ніколи не дадуть, тому що в таких умовах в учня руйнується віра в учителя, його авторитет, з являється байдужість, озлобленість, цинізм [5].

Помилка яку допускають у роботі з важковиховуваними - оцінювання не кожного конкретного вчинку, а особистості в цілому: звинувачення в не скоєному, конфліктних ситуаціях, бійках, сварках, зривах дисципліни, хоч не завжди учень винен у цьому [2].

У роботі з важковиховуваними дуже важливо вміти їх спокійно вислухати, не залишаючи без уваги жодного порушення дисципліни, але при цьому дуже скрупульозно розібратися, у чому учень правий, а в чому винний, зрозуміти мотиви вчинку, ретельно зрозуміти допущені помилки в поведінці. При цьому всі засоби покарання повинні бути об’єктивними і ця об’єктивність має бути зрозумілою, добре роз’ясненою кожному учневі.

 Висновки. Отже, подолання асоціальної поведінки дітей молодшого шкільного віку залежить на нашу думку від таких психологічних умов як, врахування індивідуально-психологічних особливостей учнів; залучення їх до різних видів діяльності; а також важливою умовою подолання важковиховуваності є педагогічний такт.

Список використаних джерел

1. Болдырев Н.И. Методика воспитательной работы в школе. — М: Просвещение, 1981. — 223 с.
2. Зайцева З.Г. Школа та важковиховувані підлітки: Кн. для вчителя. - К.: Рад. Школа. - 1991. - 77 с.
3. Зязюн І.А. Педагогічна майстерність: Підручник / І.А.Зязюн,   Л.В.Крамущенко, І.Ф.Кривонос та ін., За ред. І.А. Зязюн. - К.: Вища школа, 1997.-349 с. іл.
4. Синиця І.Е. Педагогічний такт і майстерність вчителя: Пер. з рос. - К.: Педагогіка, 1983. - 248 с.
5. Сухомлинський В.О. Серце віддаю дітям. - Київ, 1969.