Доповідь

на засідання педради

«Педагогіка співробітництва та підтримки розвитку особистості дитини в системі особистісно-зорієнтованого навчання і виховання.»

Підготувала:

Практичний психолог,

Соціальний педагог

КЗ "Почапинської ЗЗСО"

Піговська Світлана Анатоліївна

Вступ.
Особистісно-орієнтований підхід передбачає не формування особистості із заданими властивостями, а створення умов для повноцінного прояву і відповідно розвитку особистісних функцій суб'єктів освітнього процесу. Особистісний підхід як напрям діяльності педагога - це базова ціннісна орієнтація педагога, яка визначає його позицію у взаємодії з кожною дитиною в колективі. Особистісний підхід передбачає допомогу педагогу і дитині в усвідомленні себе особистістю, виявлення, розкриття їхніх можливостей, становленні самосвідомості, в здійсненні особистісно-значущих і суспільно прийнятних способів самовизначення, самореалізації та самоствердження. 
На підставі цього твердження можна зробити актуальний висновок про необхідність реалізації особистісно-орієнтованого підходу в навчанні і вихованні. Все це актуалізує тему доповіді, метою якої є висвітлення питання особистісно-орієнтованого підходу в навчально-виховному процесі. 
У дослідженні обгрунтовуються такі провідні мотиви включеності педагогів в інноваційні процеси особистісно-розвивальної спрямованості: можливість особистісно-професійного саморозвитку при освоєнні концепцій і технологій особистісно орієнтованої освіти; самоствердження через оволодіння новим способом педагогічної діяльності та переживання особистого успіху у зв'язку з цим; самореалізація в особистісно- розвиваючої діяльності, що дозволяє проявити свій потенціал та здійснити сходження до індивідуальності дитини; включеність в колективний пошук, переживання стану співавторства і комфорту від особистісно-смислової комунікації з колегами; захищеність завдяки участі у спільній інноваційної діяльності. Знання мотивів,характеру їх розподілу важливо для організації ефективного процесу освоєння особистісно орієнтованих педагогічних новацій. 
1. Сутність особистісно-орієнтованого підходу в навчально-виховному процесі.

У сучасних умовах активізується розвиток педагогіки в самих різних напрямках: гуманістична, соціальна, діагностична, корекційна, експериментальна, колективного творчого виховання, педагогіка співробітництва. 
Предметом гуманістичної педагогіки є виховання Людини, гуманної вільної особистості, здатної жити і творити у майбутньому демократичному суспільстві. 
У теорії гуманістичної педагогіки, де особистість дитини представляється як загальнолюдська цінність, чи правомірні поняття"особистісно-орієнтоване освіта", "особистісно-орієнтоване виховання", "особистісно-орієнтоване освіта", "особистісний підхід". 
Особистісно-орієнтоване безперервна освіта передбачає постійне задоволення освітніх запитів людини, створення умов проектування і реалізації індивідуальної освітньої програми, що дозволяє вибрати і опанувати різноманітним освітнім рівнем. 
Особистісно-орієнтована освіта в школі спрямоване на розвиток і саморозвиток учня, становлення його як особистості з урахуванням індивідуальних особливостей, інтересів і здібностей. 
Особистісно-орієнтоване навчання надає можливість кожному школяреві реалізовувати себе в пізнанні, в навчальній діяльності з опорою на його схильності та інтереси, можливості і здібності, ціннісні орієнтації і суб'єктивний досвід. 
Особистісно-орієнтоване виховання - це розвиток і саморозвиток особистісних якостей на основі загальнолюдських цінностей. Гуманістичне особистісно-орієнтоване виховання - це педагогічно керований процес культурної ідентифікації, соціальної адаптації та творчої самореалізації особистості, в ході якого відбувається входження дитини в культуру, в життя соціуму,розвиток усіх його творчих здібностей і можливостей. 
Особистісний підхід - це найважливіший принцип психологічної науки, що передбачає облік своєрідності індивідуальності особистості дитини. Саме цей підхід визначає положення дитини у виховному процесі, означає визнання його активним суб'єктом цього процесу, а отже, означає становлення суб'єкт-об'єктних відносин. Особистісний підхід - це індивідуальний підхід до людини як до особистості з розумінням її як системи, що визначає всі інші психічні явища. 
Таблиця 1 
Сутність особистісно-орієнтованого підходу в навчанні і вихованні 

Особистісний підхід є провідним в організації навчально-виховного процесу. На відміну від індивідуального підходу він вимагає знання структури особистості та її елементів, їх зв'язки, як між собою, так і цілісною особистістю. У зв'язку з цим слід виділити ідею особистісного підходу, суть якої в тому, що до школи приходять не просто учні, а учні-особистості зі своїм світом почуттів і переживань. Це і слід в першу чергу враховувати вчителю у своїй роботі. Він повинен знати і використовувати такі прийоми (їх виробила педагогіка співробітництва), в яких кожен учень відчуває себе особистістю, відчуває увагу вчителя тільки до нього, він шанований, ніхто не може його образити. Всі учні захищені в своєму класі і в своїй школі. Разом з тим не тільки теорія, а й сучасна шкільна практика доводять, що особистісний підхід реалізується за наявності гуманної системи виховання. Тільки колектив педагогів-однодумців може зв'язати воєдино особистість, особистісні якості, особистісний розвиток і саморозвиток дитини. Саме особистість школяра і особистість педагога - головне мірило наявності й розвитку гуманної виховної системи. 
Індивідуальна робота - це діяльність педагога-вихователя, здійснювана з урахуванням особливостей розвитку кожної дитини. Вона виражається в реалізації принципу індивідуального підходу до учнів у навчанні та вихованні. Дуже важливо в сучасних умовах індивідуальну роботу з дітьми поставити на наукову основу, використовувати практичні рекомендації, поради щодо реалізації особистісного, індивідуального та диференційованого підходів. Ефективність такої роботи залежить від педагогічного професіоналізму і майстерності педагога-вихователя, його вміння вивчати особистість і пам'ятати при цьому про те, що вона завжди індивідуальна, з неповторним поєднанням розумових, фізичних і психологічних особливостей, властивих тільки конкретної людини і відрізняють його від інших людей. Враховуючи їх, вчитель визначає методи і форми впливу на особистість кожної дитини. Все це вимагає від педагога не тільки педагогічних знань, а й знання з психології, фізіології, гуманістичної технології виховання на діагностичній основі. В індивідуальній роботі з дітьми педагоги-вихователі керуються такими принципами: 
- Встановлення та розвиток ділових та міжособистісних контактів на рівні "вчитель - учень - клас"; 
- Повага самооцінки особистості учня; 
- Залучення учня в усі види діяльності для виявлення його здібностей і якостей його характеру; 
- Постійне ускладнення і підвищення вимогливості до учня в ході обраної діяльності; 
- Створення психологічної грунту і стимулювання самонавчання і самовиховання, що є найбільш ефективним засобом реалізації програми навчання і виховання. 
Індивідуальна робота з дітьми включає кілька етапів: 
- Приступаючи до цієї роботи, педагог-вихователь вивчає науково-методичні засади особистісно-орієнтованого виховання, організовує спільну колективну діяльність, проводить діагностування особистості кожної дитини (ПЕРШИЙ ЕТАП); 
- На ДРУГОМУ ЕТАПІ використовується спостереження і вивчення учнів у ході різноманітної діяльності: навчально-пізнавальної, трудової, ігрової, спортивної, творчої. У сучасній практиці виділяють групи дітей з різним рівнем інтелектуального розвитку, дітей з фізичними вадами, важких підлітків та ін Кожна група учнів вимагає індивідуального підходу, а також своєї системи методів педагогічного впливу. Так, наприклад, учні з високим інтелектом відрізняються від інших учнів яскраво вираженими розумовими здібностями, стійкістю уваги, розвиненістю уяви, широтою інтересів. Ця група дітей вимагає від педагогів особливої ​​уваги і поваги до унікальності особистості, врахування особливостей психіки. Таким дітям потрібно відомасвобода дій у навчальній та позанавчальній роботі, для них збільшується частка вільного часу для розвитку здібностей і для саморозвитку. Учитель повинен співвідносити свої методи і прийоми навчання та виховання з більш насиченою і складною діяльністю. Для розвитку обдарованих дітей створюються необхідні умови: атмосфера співробітництва, творча обстановка, різнобічна пізнавальна і позанавчальна діяльність. Особливої ​​уваги вимагають до себе "важкі" діти, що відрізняються девіантною поведінкою. У структурі особистості "важкого" підлітка спостерігаються негативні якості, особистісні недоліки, конфліктність у сфері спілкування, недовірливість і навіть ворожість до дорослих і однолітків. Знаючи і враховуючи специфіку особистісно-орієнтованого підходу з "важкими" підлітками, досвідчені педагоги застосовують різні методи роботи: переконання, перенавчання, перемикання, заохочення і покарання, самовиправлення, "реконструкція характеру". 
НА ТРЕТЬОМУ ЕТАПІ індивідуальної роботи на основі встановленого рівня вихованості учня проектується розвиток ціннісних орієнтації, особистісних властивостей і якостей учня. Проектування розвитку особистості грунтується на порівнянні наявного рівня вихованості учня з його ідеалом і здійснюється в процесі складання диференційованих та індивідуальних програм виховання і самовиховання дитини. 
НА ЧЕТВЕРТОМУ ЕТАПІ індивідуальної роботи відбувається подальше вивчення учня, проектування його поведінки і відносин у різних ситуаціях. Для даного етапу характерне використання загальних методів навчання і виховання, разом з тим широко застосовуються методи індивідуального педагогічного впливу: 
вимога, перспектива, громадська думка, заохочення і покарання. 
- Заключним, п'ятим, етапом індивідуальної роботи з дітьми є коригування. Корекція - це спосіб педагогічного впливу на особистість, в ході якого змінюється розвиток особистості, закріплюються позитивні чи долаються негативні якості. Найбільш ефективними методами і прийомами коригування є спостереження і самоспостереження, аналіз і оцінка, самооцінка і переоцінка, контроль і самоконтроль. Всі ці методи і прийоми використовуються в комплексі, уточнюючи, доповнюючи отримані дані і результати індивідуальної роботи з учнями. 
Таким чином, індивідуальний підхід - найважливіший принцип навчання і виховання. Його реалізація передбачає часткове, тимчасова зміна найближчих завдань і змісту навчально-виховної роботи, постійне варіювання її методів і форм з урахуванням загального та особливого в особистості кожного учня для забезпечення гармонійного, цілісного її розвитку . Ефективність індивідуальної роботи залежить від знання наукових основ, від конкретизації завдань навчання і виховання учнів у даному класі, від встановлення рівня вихованості кожної дитини, від гнучкості методики, компетентності, професіоналізму та педагогічної майстерності вчителя. Індивідуальний підхід вимагає від кожного педагога знання практичних рекомендацій, порад та вміння втілювати їх у життя. 
 

2. Система особистісного орієнтованої освіти. Моніторинг процесу особистісного розвитку кожного учня

Систематична діагностика та корекція процесу особистісного розвитку кожного учня проводиться з моменту надходження дитини до школи. У проведенні діагностики та корекції процесу особистісного розвитку учнів беруть участь всі вчителі, класні керівники під керівництвом шкільного психолога. Оцінка результатів діагностики психічного і особистісного розвитку учнів виробляється головним чином з точки зору динаміки індивідуального розвитку кожного учня. 
Класно-урочні, групові заняття 
Навчальні заняття в системі особистісно-орієнтованої освіти передбачають широке використання різних технічних засобів навчання, в тому числі і персональних комп'ютерів, супровід деяких занять тихою музикою, вільне переміщення учнів по класу в процесі занять, різну розстановку індивідуальних парт для колективних чи фронтальних занять (кругове розташування парт, з'єднання індивідуальних парт в загальний стіл для занять бригадою і т.д.) 
Естетичний цикл навчальних занять 
Навчання усіх предметів цього циклу (малювання, спів, музика, хореографія, танці, ліплення, живопис і т.д.) широко представляються на різних виставках, систематично проводяться в гімназії, на конкурсах самодіяльності, у виступах учнів поза гімназії. 
Позаурочна робота школи 
У гімназії працює велика кількість різних гуртків, хорових і музичних ансамблів, спортивних секцій, інших об'єднань учнів за інтересами, з тим, щоб кожен учень міг вибрати для себе заняття в позаурочний час. 
 

Загальношкільні учнівське самоврядування 
Організовує та здійснює спільну з вчителями та класними керівниками всю позаурочну діяльність гімназії. Для проведення заходів створюються тимчасові творчі групи вчителів, батьків, учнів. 
Трудове навчання і трудова діяльність учнів 
Головний принцип, на якому будується цей компонент, полягає в тому, що вироблення в учнів трудових навичок і звичок виробляється в процесі корисної трудової діяльності, здійснюваної сучасними науково-технічними методами. 
Діяльність учителя на уроці з особистісно-орієнтованої спрямованістю 
1. Використання проблемних творчих завдань. 
2. Застосування завдань, що дозволяють учневі самому вибирати тип, вид і форму матеріалу (словесну, графічну, умовно символічну). 
3. Створення позитивного емоційного настрою на роботу всіх учнів. 
4. Повідомлення учням організації навчальної діяльності в ході уроку. 
5. Обговорення з дітьми в кінці уроку не тільки того, що «ми дізналися» (чим оволоділи), але й того, що сподобалося (не сподобалось) і чому, що б хотілося виконати ще раз, а що зробити по-іншому. 
6. Стимулювання учнів до вибору і самостійного використання різних способів виконання завдань. 
7. Оцінка (заохочення) при опитуванні на уроці не тільки правильної відповіді учня, а й аналіз того, як учень міркував, який спосіб використовував, чому і в чому помилявся. 
8. Відмітка, що виставляється учневі в кінці уроку, повинна аргументуватися по ряду параметрів: правильності, самостійності, оригінальності. 
9. При завданні на будинок називається не тільки тема і обсяг завдання, а й детально роз'яснюється, як слід раціонально організувати свою навчальну роботу при виконанні домашнього завдання. 
Педагогічний аналіз особистісно-орієнтованого уроку 
Мотиваційно-орієнтаційний аспект 
Чи зміг вчитель забезпечити мотиваційну готовність і позитивний емоційний настрій учнів до роботи на уроці? Які педагогічніприйоми для цього були використані? 
Націлена діяльність педагога на розвиток індивідуальності учнів, на формування їх здатності до самопізнання? 

Змістовний аспект 
Чи є адекватним відібраний навчальний матеріал вимогам освітньої програми, меті, завданням і провідним ідеям уроку? 
Чи зміг вчитель правильно визначити групові та індивідуальні пізнавальні можливості учнів? 
Чи намагався вчитель сформувати системне уявлення учнів про досліджуваному явищі чи процесі? 
Очевидна чи практична спрямованість навчального матеріалу? 
Організаційний аспект 
Які педагогічні прийоми використовувалися для актуалізації та збагачення суб'єктивного досвіду учнів? 
Стимулював чи вчитель учнів до колективного та індивідуального вибору виду завдання і форми його виконання? 
Створювалася чи на уроці ситуація успіху для кожного учня? Відчувалося чи прояв педагогом толерантності і довіри в навчальному взаємодії? 
Чи були створені на уроці умови для прояву самостійності учнів? Чи оптимальна міра допомоги вчителя? Чи враховувався індивідуальний темп і стиль навчальної діяльності учнів? 
Притаманний чи домашніх завдань диференціальний характер? Чи володіли учні реальним вибором домашнього завдання? 
Оціночно-результативний аспект 
Чи стали предметом оціночних суджень вчителі не лише правильність відповіді, але і його оригінальність, а також раціональність шляхів і способів виконання навчального завдання? 
Сприяла чи оцінно-аналітична діяльність вчителя формуванню позитивної Я-концепції особистості учнів, виробленню в дитини індивідуального стилю пізнання? 
Розвиток творчих здібностей учнів 
Пізнавальні завдання мають будуватися переважно на міждисциплінарної, інтегративної основі і сприяти розвитку психічних властивостей особистості, що лежать в основі розвитку творчих здібностей - пам'яті, уваги, мислення, уяви. 
Завдання повинні підбиратися з урахуванням раціональної послідовності їх пред'явлення: від репродуктивних, спрямованих на актуалізацію наявних знань, до частково-пошуковим, орієнтованим на оволодіння узагальненими прийомами пізнавальної діяльності, а потім і до власне творчим, що дозволяє розглядати досліджувані явища з різних сторін. 
Система пізнавальних завдань повинна вести до формування таких найважливіших характеристик творчих здібностей: швидкість думки (кількість ідей, що виникають за одиницю часу); гнучкість розуму (здатність перемикатися з однієї думки на іншу); оригінальність (здатність знаходити рішення, що відрізняються від загальноприйнятих); допитливість ( чутливість до проблем навколишнього світу); вміння висувати і розробляти гіпотези. 

3. Особистісно-орієнтоване взаємодія

Педагогічна вплив здійснюється педагогом з метою розвитку особистості дитини, переведення його на позицію суб'єкта.Педагогічний вплив - це не будь-який вплив, а вплив педагога, який є носієм свідомості, волі, відносин, а, отже, усвідомлює зв'язку свого <Я> з іншими <Я>, зі світом в цілому. Це передбачення майбутнього розвитку особистості вихованця формується у педагога на основі знань природи дитини, закономірностей його розвитку доцільності педагогічних впливів; що педагогічнийвплив наповнене соціальним змістом, оскільки педагог виступає від імені суспільства і його інтересів. Тому він повинен транслювати дитині світ на рівні високих культурних досягнень, напрацьованих людством. У цілому педагогічний вплив - це особливий вид діяльності педагога, його тонке дотик до особистості, спрямоване на розкриття її потенційних можливостей бути і ставати суб'єктом діяльності і свого власного життя. 
Педагогічна вплив здійснюється як розкриття, демонстрація та передача особистісного ціннісного ставлення педагога до кого б-то не було, чогось. І від того, наскільки яскраво йому вдасться виразити себе, залежить відповідь реакція вихованця, внутрішньо переживає це ставлення (співпереживання, відчуття радості, а, може бути, і гніву, невдоволення та ін), його прояв у словах, міміці, вчинках. Вплив, педагогічно і психологічно правильно здійснюване, забезпечує адекватну взаємодію педагога з вихованцем, групою дітей, колективом класу. 
А педагогічна взаємодія - це особлива форма зв'язку між учасниками освітньо-виховного процесу, під час і внаслідок якого відбувається взаємне збагачення інтелектуальної, емоційної, діяльнісної сфер учасників цього процесу, має соціально значимий характер. 
Взаємодія може бути прямим, безпосереднім, коли прямий контакт між суб'єктами, або непрямим, опосередкованим через будь-які предмети, дії, обмін інформацією, інших людей. 
Сьогодні актуальним є особистісно-орієнтоване взаємодія педагог-вихованець, яке передбачає визнання особистості дитини не стільки об'єктом, скільки суб'єктом виховання, освіти, партнером в освітньо-виховному процесі. Учень, вихованець - основний суб'єкт освітньо-виховного процесу. 
Мета особистісно-орієнтованого педагогічної взаємодії педагога з вихованцем - створення сприятливих умов, сприяння у йогоособистісному розвитку, формуванні у нього моральних орієнтацій, в його самовизначенні. 
Базою для формування здібностей до саморозвитку, самовизначення, самореалізації, самореабілітації, самоорганізації особистості є фізичне і психічне здоров'я, моральність і здібності, що визначає зміст особистісно-орієнтованого взаємодії педагога з учнями. 
Особистісному зростанню дитини (формування його загальної культури, моральної свідомості, самосвідомості та поведінки, потреби в саморозвитку) сприяє гуманістична спрямованість педагогічної взаємодії. У взаємодії визначальним фактором є позиція педагога, що виходить з інтересів розвитку дитини: розуміння, визнання, прийняття його як повноправного партнера, надання йому допомоги. 
Найбільш ефективним для розвитку колективу і особистості на думку вчених і практиків є сотрудническая взаємодія, для яких характерні знання, опора на позитивне в особистості, конфіденційність, доброзичливість, об'єктивність, активність обох сторін, діалог. 
Особливо великим виховним потенціалом володіє діалогова взаємодія. Вона забезпечує рівність позицій партнерів, шанобливе ставлення один до одного, прийняття партнера таким, яким він є, щирий обмін думками, відкритість, щирість, відсутність упередженості. 
Неприпустимі придушення, індиферентність (байдужість один до одного), формальні відносини. Головний шлях переходу до інших, більш плідним типами взаємодії - включення в спільну колективну творчу діяльність, створення умов для спільних переживань, внесок кожного в загальний результат, створення умов відповідальної залежності. 
Сьогодні гостро постало завдання - зробити крок на більш високу ступінь в організації навчально-виховного процесу, від інформаційного типу перейти до особистісно-орієнтованого, яке, в більшій мірі, продукує розвиток і саморозвиток, самоствердження, самореалізацію особистості вихованця. Вирішити її - значить створити сприятливі умови, у яких це можливо реалізувати, і, перш за все, гарний психологічний клімат, доброзичливі довірчі взаємини, відносини співпраці «на рівних». 

Висновок

Розглянута тема займає особливе місце в методології особистісно-орієнтованого підходу в навчально-виховному процесі. Здійснюючи особистісно-орієнтований підхід в організації навчально-виховного процесу, педагог оволодіває такий найбільш складною формою його здійснення, як діалогової, визначальною суб'єкт-суб'єктна взаємодія і збільшення міри свободи учасників педагогічного процесу, самоактуалізацію і самопрезентацію особистості педагога. Технології цього типу передбачаютьперетворення суперпозиції педагога і субордінізірованной позиції вихованця в особистісно-рівноправні позиції. Таке перетворення пов'язане з тим, що педагог не стільки вчить і виховує, скільки актуалізує, стимулює учня до розвитку, створює умови для саморуху. Природно, це вимагає відмови від рольових масок і включення у взаємодії емоційно-ціннісного досвіду і педагога й вихованця. 
Особистісно-розвивальне освіту в психологічних, педагогічних теоріях і шкільній практиці знаходиться на початковому етапі осмислення. 
В основі теорії розвиваючого освіти лежать філософсько-логічні і психологічні поняття діяльності, ідеального, свідомості, типівмислення людини та її розвитку. Метою навчання в даній системі є розвиток не тільки психічних функцій і властивостей особистості, але і розвиток дитини як суб'єкта навчання, самодіючого індивіда. Це досягається шляхом формування основ теоретичного мислення. 
Колективно-розподілену діяльність учнів у співпраці з учителем автор представляє наступним чином: спільно з учителем учні аналізують зміст навчального матеріалу, визначають деякий вихідне загальне ставлення, спостерігають, як воно виявляється у приватних відносинах в рамках розглянутого навчального матеріалу. 
Початкове загальне ставлення школярі виражають за допомогою моделі, тобто в знаковій формі, що й становить собою змістовну абстракцію досліджуваного предмета. "Продовжуючи аналіз навчального матеріалу, вони розкривають закономірний зв'язок вихідного відносини з його різними проявами і тим самим отримують змістовне узагальнення потрібного предмета". 
У навчальній діяльності школярі включаються до рішення навчальної задачі: аналізу її умов і виявлення деякого загального відношення, тобто побудови змістовної абстракції та змістовного узагальнення, виведення з них деяких приватних відносин та їх об'єднання (синтезу) в цілісний об'єкт, тобто виділення його "клітинки" і уявного конкретного об'єкта з подальшим заволодінням загальним способом уявного побудови досліджуваного об'єкта. 
Таким чином, рішення навчальної задачі і являє собою мікроцикл сходження від абстрактного до конкретного як шлях засвоєння теоретичних знань, а, отже, і теоретичного мислення. В основі принципу лежить теоретичне знання, тобто не правило чи визначення, а розуміння суті предмета, явища. В основі змісту розвивального навчання лежить система наукових понять, що визначає теоретичні принципи побудови в даній предметній області. 
Навчальна діяльність покликана вирішувати ланцюжка завдань, в результаті яких дитина розвиває здатність до творчості. Навчальна завдання, що виникає на кожному рівні це завдання на знаходження і виявлення загального принципу, тобто тих об'єктивних підстав, які визначають можливість роботи з предметом. Такий підхід до побудови навчальних предметів, зокрема математики визначає наступну систему його основних навчальних завдань: введення дітей у сферу відносин величин; розкриття дітям кратного відносини величин, як загальної форми числа; послідовне запровадження дітей в область різних приватних видів чисел; розкриття однозначності структури математичних операцій. 
Таким чином, розвивальне навчання сприяє успішному оволодінню знаннями та вміннями, теоретичним мисленням і розвитку творчого потенціалу особистості. 
Оформленість структури міжособистісних відносин показують, що на розвиток дітей впливає відкритість у спілкуванні, організаторські вміння, цінності спільного спілкування, товариство, організованість, самостійність, уміння відстоювати свою позицію. Це і показники і умови навчання. 
Особистісно-орієнтований тип освіти можна розглядати, з одного боку, як подальший рух ідей і досвіду розвиваючого навчання, з іншого - як становлення якісно нової освітньої системи. Сукупність теоретичних і методологічних положень, що визначають сучасне особистісно-орієнтована освіта, представлено в роботах Є.В. Бондаревской, С В. Кульневич, Т.І. Кульпінов, В.В. Серікова, А.В. Петровського, В.Т. Фоменко, І.С. Якиманской та інших дослідників. Об'єднує цих дослідників гуманістичний підхід до дітей, "ціннісне ставлення до дитини і дитинства, як унікальному періоду життя людини". У дослідженнях розкривається система цінностей особистості, як смислів людської діяльності. Завданням особистісно-орієнтованої освіти є насичення особистісними смислами педагогічний процес як середовище розвитку особистості. 
Різноманітна за змістом і формами освітнє середовище дає можливість розкрити себе, самореалізуватися. Специфіка особистісно розвивального освіти виражається в розгляді суб'єктивного досвіду дитини як особистісно-значущої ціннісної сфери, збагачення його у напрямку універсальності та самобутності, розвитку змістовних розумових дій як необхідної умови творчої самореалізації, самокоштовних форм активності, пізнавальних, вольових, емоційно-моральних прагнень. Учитель, орієнтуючись на соціально значиму модель особистості, створює умови для вільного творчого саморозвитку особистості, спирається на самоцінність дитячих та юнацьких уявлень, мотивів враховує динаміку змін в мотиваційно-потребової сфері учня. 
На закінчення, відзначимо, що концепції та підходи до особистісно-орієнтованого утворення, представлені в даному розділі, пропонують своєрідні авторські рішення проблеми. Але в них є і загальні позиції, які й стали нашими методологічними орієнтирами в її подальшому дослідженні. 
Об'єднує всі ці дослідження гуманістичний підхід і ціннісне ставлення до дитини, культивування його індивідуальності, самобутності, необхідність визнання його суб'єктного досвіду як індивідуальної основи особистісного розвитку. Крім того, всі автори особистісно - розвивальних концепцій акцентують увагу на діагностиці індивідуального розвитку, вважаючи, що вчителю необхідні особливі процедури відстеження характеру та спрямованості розвитку учня, становлення його індивідуальності, визначення динаміки особистісного розвитку дитини в порівнянні з самим собою. 
Міра ефективності особистісно-орієнтованих педагогічних технологій суттєво залежить від того, якою мірою повно представлений у них людей у ​​його різноманітною суб'єктно та суб'єктивності, як враховані його особливості, які перспективи їх розвитку та згасання. Звідси - пріоритет суб'єктно-смислового навчання і виховання в порівнянні з інформаційним, спрямованість на формування у дітей суб'єктних картин світу на відміну від однозначних «програмних» уявлень. Смислопоісковий діалог, включення навчальних задач у контекст життєвих проблем - пріоритетні форми організації педагогічної взаємодії. 
Опановуючи теорією та методико-технологічною основою особистісно-орієнтованого педагогічного підходу і взаємодії, педагог, який володіє високим рівнем педагогічної культури і досягає вершин у педагогічній діяльності в перспективі зможе і повинен використати свій потенціал для власного особистісного та професійного зростання.